Червоний виклик



Сторінка2/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   56

9.2

«Визвольний похід»


17 вересня 1939 р. Червона армія перетнула радянсько-польський кордон і розпочала «визвольний похід». Сталінський уряд приступив до реалізації пакту Ріббентропа-Молотова.

Цей пакт постає радше живим, аніж мертвим навіть після розпаду СРСР. Аж до червня 1997 р. Румунія висувала територіальні претензії до України, пов’язані з анексією Радянським Союзом Бессарабії і Північної Буковини. Із заяви президента Румунії Траяна Бесеску, яку він зробив у травні 2009 р., випливає, що румунсько-молдовський кордон не є державним22. Цим ставиться під сумнів існування держави Молдови.



Коли йдеться про возз’єднання українських земель у єдиній державі — Українській РСР — історики змішують два несумісні за змістом твердження. Перше: з правової точки зору возз’єднання було наслідком злочинної змови двох диктаторів; друге: історичне значення досягнутої соборності українських земель применшувати не можна23. Автор у різні часи робив спроби відокремити тінь пакту Ріббентропа-Молотова від ідеї української соборності24. Публікації останніх років дозволяють більш повно обґрунтувати ці спроби. Треба показати, що ідея соборності є незалежною від зовнішньої політики Кремля як за змістом вересневих подій 1939 р., так і у хронологічному вимірі.

Обставини, пов’язані з укладенням пакту Ріббентропа-Молотова, добре відомі. Щоб виявити в них щось нове, треба уникнути «накладання» наступних подій на попередні, тобто під іншим кутом зору подивитися на причинно-наслідкові зв’язки.

Друга світова війна стала своєрідним рімейком першої. Країни, які здобули перемогу в 1918 р., бажали відстояти версальсько-вашингтонську систему мирних договорів. Поставлена у становище країни-ізгоя, Німеччина прагнула скинути з себе «версальське ярмо». Не дивно, що вона порозумілася з іншою країною-ізгоєм — радянською Росією. Обидві країни з 1922 р. налагодили співробітництво, в тому числі у військовій сфері. Після приходу до влади нацистів співробітництво було згорнуте через ідеологічні причини. Однак радянські вожді ставилися до ідеології прагматично.

У другій половині 30-х років ситуація в Європі нагадувала літо 1914 р. Відмінність полягала в тому, що склалося не два, а три центри протистояння. Розстановка сил за цих умов могла непередбачувано змінюватися.

У жовтні 1936 р. Німеччина та Італія підписали протокол про співробітництво, тим самим утворивши «вісь» Берлін-Рим. Місяцем пізніше Німеччина та Японія уклали Антикомінтернівський пакт. У листопаді 1937 р. до пакту приєдналася й Італія. Так утворилася військово-політична коаліція — «трикутник» Берлін — Рим — Токіо.

Наприкінці 30-х років Кремль уже завершував «революцію згори», яка дала можливість вождям більшовиків вільно розпоряджатися ресурсами величезної країни. Сталінський короткий курс «Історії ВКП(б)» дав відповідь на питання про те, як цими ресурсами розпорядитися: «Для знищення небезпеки капіталістичної інтервенції необхідно знищити капіталістичне оточення»25. Роз’яснюючи положення короткого курсу, начальник Політуправління РСЧА Л. Мехліс підкреслив і те, що читалося між рядками: «Якщо друга імперіалістична війна обернеться своїм вістрям проти першої в світі соціалістичної держави, то ми зобов’язані будемо перенести воєнні дії на територію противника, виконати свої інтернаціональні зобов’язання і примножити число радянських республік в усьому світі». Свою промову-лекцію на зібранні партійного активу Київського особливого військового округу Мехліс закінчив словами: «Соціалістичний корабель потужний, всесильний, непереможний. Не страшні йому негоди і бурі. Великий керманич Сталін веде корабель на останній і рішучий бій, на штурм капіталізму, до світової Комуни»26.

Німеччина раніше від інших держав підготувалася до війни. Франція і Велика Британія, як і в 1914-му, відставали. Маневруючи, вони робили спроби «каналізувати» агресію нацистів у бік СРСР. Сталіна не запросили у вересні 1938 р. до Мюнхена, де західні держави задовольнили вимоги Гітлера щодо Чехословаччини, щоб здобути від нього гарантії «вічного миру». Гітлер проковтнув Чехословаччину, як перед тим Австрію. Однак цим він не обмежився і звернув увагу на Польщу.

Від березня 1939 р. в Москві тривали переговори з представниками Великої Британії і Франції про створення системи колективної безпеки проти країни-агресора. Однак керівники демократичних країни побоювалися, що радянська сторона не виконає взятих на себе зобов’язань. Зі свого боку, Сталін відчував себе в ізоляції після Мюнхена. У промові на XVIII з’їзді ВКП(б) 10 березня 1939 р. він зробив заяву, що була справедливо інтерпретована політиками та пресою Великої Британії і Франції як відмова Радянського Союзу тягати каштани з вогню для цих країн. Сам Сталін так сформулював завдання партії в галузі зовнішньої політики: «Соблюдать осторожность и не давать втянуть в конфликты нашу страну провокаторам войны, привыкшим загребать жар чужими руками»27. «Каштанова» промова привернула увагу в Берліні, як і відставка прибічника зміцнення контактів з Великою Британією та Францією М. Литвинова з посади наркома закордонних справ. Цю посаду зайняв голова Раднаркому В. Молотов.

3 квітня 1939 р. Гітлер затвердив директиву «Операція “Вайс”», яка передбачала поглинення Польщі. Перед тим, 31 березня прем’єр-міністр Великої Британії Н. Чемберлен заявив у палаті громад про те, що його країна і Франція нададуть Польщі всю можливу допомогу, якщо вона стане жертвою агресії. Отже, напад на Польщу загрожував європейською війною. Однак у директиві «Операція “Вайс”» ми знаходимо таку тезу: «Політичне керівництво вважає своїм завданням добитися по можливості ізольованого вирішення польського питання, тобто обмежити війну виключно польською територією»28.

Враховуючи відносини США з Великою Британією, а Японії — з Німеччиною, і також те, що Британія була імперією, розкиданою на всіх континентах, європейська війна автоматично ставала світовою. Гітлер мусив потурбуватися про надійний тил на Сході, тим більше, що окупація Польщі означала появу спільного кордону між Третім рейхом і СРСР. Не дивно, що він побажав використати для цього прагнення Сталіна «примножити, — як висловлювався Л. Мехліс, — число радянських республік в усьому світі».

З ініціативи німецьких дипломатів Німеччина і СРСР почали переговори про активізацію економічних зв’язків. 20 травня 1939 р. новий наркомзаксправ Молотов у бесіді з послом Німеччини в Москві Фрідріхом фон дер Шуленбургом зауважив, що для успіху економічних переговорів треба створити політичну базу29. Німці зайняли вичікувальну позицію, побоюючись, що радянська сторона прагне використати їхню готовність до порозуміння тільки з метою шантажу представників Великої Британії і Франції, які провадили переговори в Москві. 5 червня Шуленбург доповів у Берлін, що Молотов запропонував розпочати політичний діалог30. 29 липня статс-секретар МЗС Німеччини Е. Вайцзеккер доручив Шуленбургові передати Молотову таке: «За будь-якого розвитку польського питання, чи мирним шляхом, як ми цього хочемо, чи будь-яким іншим шляхом, тобто із застосуванням нами сили, ми готові гарантувати всі радянські інтереси і досягти порозуміння з московським урядом»31.

1 серпня в МЗС Німеччини надійшло повідомлення про прихильне ставлення Кремля до такої угоди. Глава зовнішньополітичного відомства Й. фон Ріббентроп зустрівся в Берліні з повіреним у справах СРСР Г. Астаховим і заявив: «З усіх проблем, які стосуються території від Чорного до Балтійського моря, ми могли б домовитися без будь-яких утруднень»32.

Серпневі переговори між Німеччиною і Радянським Союзом відстежені істориками по днях і годинах. Тут досить зауважити, що 23 серпня Ріббентроп з’явився в Москві. Пізно вночі, а точніше — рано-вранці, німецько-радянський договір про ненапад був підписаний і негайно опублікований. До нього прикладався секретний додатковий протокол, у якому розмежовувалася сфера «обопільних інтересів» — пакт Ріббентропа-Молотова. У статті 1 пакту йшлося про країни Балтії. До радянської сфери інтересів відносилися Фінляндія, Естонія і Латвія. Литва входила до сфери інтересів Німеччини. Стаття 2 визначала, як розділити Польщу: «У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарев, Вісла і Сян». Це означало, що більша частина Польщі в її тогочасних кордонах опинялася в сфері інтересів СРСР. Варшавське передмістя Прага, яке було розташоване на правому березі Вісли, теж потрапляло до радянської сфери. Стаття 3 визначала «інтереси СРСР щодо Бессараба»33.

1 вересня 1939 р. Гітлер вторгся у Польщу. Маючи з нею договірні зобов’язання, Велика Британія і Франція 3 вересня оголосили війну Німеччині. Друга світова війна стала фактом.

У день оголошення війни Ріббентроп через посла в Москві передав Молотову, що розгром польської армії завершиться через кілька тижнів, після чого доведеться покінчити з тими військовими з’єднаннями, які опиняться в сфері інтересів СРСР. Послу доручалося з’ясувати, чи може Радянський Союз ввести свою армію в ці райони. Нарком відповів 5 вересня, що необхідно почати конкретні дії, але цей час іще не настав34.

У літературі утвердилася хибна думка про те, що Сталін чекав, поки польський уряд капітулює або емігрує. Таке судження прямо випливає з причини, названої В. Молотовим польському послу в Москві В. Гжибовському в день вторгнення радянських військ — 17 вересня. Молотов зазначив, що Польська держава та її уряд фактично перестали існувати. Саме через це, підкреслювалося в офіційній ноті, радянське керівництво дало наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя та майно населення Західної України і Західної Білорусії. У промові по радіо, негайно передрукованій у газетах, Молотов повідомив, що Червона армія перейшла кордон з метою подати руку допомоги своїм братам-українцям і братам-білорусам, які населяють Польщу.

У 30-х роках СРСР брав активну участь у переговорах, пов’язаних з утворенням системи колективної відсічі агресору. Однією з ключових тем переговорів було визначення агресії. Виступаючи в лютому 1933 р. на конференції, присвяченій проблемі роззброєння, М. Литвинов від імені свого уряду заявив, що збройний напад на будь-яку країну без оголошення війни не може бути виправданий її внутрішнім становищем, можливою небезпекою життю або майну іноземців, запереченням за цією країною ознак її державної організації тощо35. Під таким кутом зору «визвольний похід» Червоної армії був безсумнівним актом агресії. Однак українці і білоруси, на землю яких з заходу прийшла війна, вітали червоноармійців, покликаних захистити їхнє життя та майно. Ця цілком природна реакція простих людей подавалася як моральне виправдання діям сталінського уряду. Приєднання до Радянського Союзу території, на якій українці і білоруси становили більшість населення, давало можливість оголосити про возз’єднання братніх народів.



Важливо з’ясувати, чому і коли виник концепт возз’єднання. Треба пам’ятати, що саме внаслідок концепту возз’єднання Сталін відмовився від частки своїх територіальних надбань (Люблінського і частини Варшавського воєводств), гарантованих 23 серпня 1939 р. пактом Ріббентропа-Молотова.

Відповідь на запитання «чому?» лежить на поверхні. Досить згадати, що трапилося між 23 серпня і 17 вересня: 3 вересня німецько-польська війна раптом перетворилася на світову. В цій війні вихід Червоної армії на Віслу перетворював Сталіна на союзника Гітлера.

Гітлер і Сталін знали, що напад на Польщу загрожує світовою війною. Однак пасивна реакція демократичних країн Європи на поглинення Австрії та Чехо-Словаччини давала підстави сподіватися, що Велика Британія і Франція так само відреагують і на вторгнення Німеччини в Польщу. 25 серпня Палата громад ратифікувала укладений 6 квітня англо-польський договір про військову допомогу Польщі в разі агресії проти неї. Попри це, як зазначав Ріббентроп у своїх спогадах, «на той момент Гітлер іще не очікував, що Англія втрутиться і почне через Польщу війну»36. Судження Гітлера, як і Сталіна, мали під собою об’єктивну основу: обом диктаторам було добре відомо, що Велика Британія і Франція не готові розгорнути воєнні дії. Вони їх і не розгорнули, але війна все-таки почалася.

Відповідь на запитання «коли?» встановлюється за рішеннями політбюро ЦК ВКП(б) у першій половині вересня 1939 р. 1 вересня політбюро ЦК прийняло рішення створити додатково 76 стрілецьких дивізій з тим, щоб довести їхню загальну кількість до 173. 6 вересня радянським керівництвом було ухвалено рішення про підготовку військової операції у Польщі. У ньому містився пункт, яким наркоматам внутрішніх і закордонних справ доручалося терміново систематизувати відомості про Польщу і надати їх А. Жданову. Зі змісту підготовлених довідок випливало, що Жданова особливо цікавило те, у яких воєводствах поляки були етнічною меншиною37.

Співробітниця Інституту загальної історії РАН Н. Лебедєва, якій належить нарис про поділ Польщі в книзі «Другая война. 1939–1945», перераховує події день за днем, не ставлячи питання про те, коли вторгнення в Польщу набуло вигляду «визвольного походу», тобто коли ж виник концепт «возз’єднання». Але зміст доповідних записок НКВС і НКЗС СРСР не залишає сумніву в тому, що це сталося тоді, коли виникла потреба у згаданих записках для Жданова.

Дату 6 вересня підтверджуємо й на підставі інших даних, які також наводяться в нарисі Лебедєвої. У перші дні війни керівництво Комінтерну схвально ставилося до заяв компартій із засудженням німецької агресії. У ряді країн компартії почали створювати військові підрозділи на допомогу Польщі. Але 7 вересня Сталін викликав до себе генерального секретаря виконкому Комінтерну Г. Димитрова і роз’яснив йому, що Польща є фашистською державою, яка пригноблює українців, білорусів та інші національні меншини. Інформуючи Димитрова про крутий поворот у зовнішній політиці Кремля, генсек заявив: «Знищення цієї держави в сучасних умовах означало б однією буржуазною фашистською державою менше! Що поганого було б, якби в результаті розгрому Польщі ми поширили б соціалістичну систему на нові території і населення?» Наступного дня ВККІ розіслав компартіям обіжник з директивою: «Міжнародний пролетаріат не може в жодному разі захищати фашистську Польщу, яка відкинула допомогу Радянського Союзу і пригнічує інші національності»38.

Прийняте 6 вересня рішення треба було довести до відома Берліна. Молотов зважився на це тільки 10 вересня. Він повідомив німецького посла, що вступ Червоної армії в Польщу мотивуватиметься необхідністю захистити від війни братні народи — українців і білорусів. Таке мотивування, виправдовувався Молотов, необхідне, щоб Радянський Союз зміг пояснити своє втручання широким масам і не виявився б у їхніх очах агресором39.

Шуленбург назвав це повідомлення Молотова справою «найбільш терміновою» і «цілком секретною». Мабуть, він сподівався, що Гітлер здатний переконати Сталіна відмовитися від наміру замаскувати вторгнення в Польщу під «визвольний похід», що додатково підкреслювало агресію з боку Німеччини. Гітлер, однак, тривалий час не реагував. Можна гадати, що він не знав, як реагувати. Німеччина вже втягнулася у війну з найбільш потужною в Європі французькою армією. На континент готувався прибути англійський експедиційний корпус. У більш віддаленій перспективі слід було чекати вступу у війну американців з їх невичерпними людськими і матеріальними ресурсами. У такій ситуації сваритися з Радянським Союзом не було резону.

Тим часом 14 вересня газета «Правда» виступила з редакційною статтею «Про внутрішні причини поразки Польщі». У цій статті (її підготував А. Жданов) підкреслювалося, що поразка польської армії була викликана не лише перевагою німецької військової техніки та організації і не тільки відсутністю ефективної допомоги з боку Великої Британії і Франції. Поразка, твердила газета, значною мірою пояснювалася внутрішніми суперечностями Польської держави, яка мала багатонаціональний характер і в якій придушувалися національні меншини.

У статті використовувалися дані, запозичені з доповідних записок НКЗС і НКВС СРСР. Указувалося, зокрема, що поляки становили тільки 60% населення Польщі, а представники національних меншин — 40%. Ці дані являли собою розрахунок радянських фахівців. Перепис 1931 р. зареєстрував у країні 69% поляків, але він проходив у ситуації безсумнівного тиску, і тому немало представників нацменшин записувалися поляками. Повідомлялося далі, що в 1938 р. в Польщі проживало до 8 млн українців і 3 млн білорусів. Газета підкреслювала, що правлячі кола цієї держави «зробили все, щоб перетворити Західну Україну і Західну Білорусію в безправну колонію, віддану польським панам на пограбування».

Становище населення «східних кресів» Польської держави у міжвоєнний період справді було важким. Тут поляки, будучи меншістю, залишалися привілейованою державною нацією. Українці й білоруси зазнавали не тільки соціального гноблення (життя переважної більшості місцевих поляків теж було нелегким), вони піддавалися переслідуванням і в національному, і в релігійному відношеннях. Становище особливо загострилося після смерті Ю. Пілсудського, коли до влади прийшла генеральська кліка. Проте тоді Кремль не турбувало те, що відбувалося в сусідній країні.

Увечері 15 вересня Ріббентроп адресував Молотову депешу, в якій повідомляв, що Варшава буде здобута найближчими днями, і вони чекають, коли почнуться радянські військові операції. Міністр зауважив при цьому, що обтяження Німеччини виною за вторгнення росіян у Польщу суперечило б домовленостям, досягнутим у Москві, бо це твердження представляло дві держави перед усім світом як противників. Наступного дня з Молотовим зустрівся Шуленбург. Депеша Ріббентропа (Гітлер, як бачимо, ухилився від втручання) не мала ефекту. Послу вказали, що головний мотив буде таким: радянський уряд вважає своїм обов’язком утрутитися, щоб узяти під захист українських і білоруських братів і дати можливість цим нещасним людям жити в умовах миру. Коли Шуленбург запротестував, Молотов пояснив свої мотиви цілком відверто. У викладі Шуленбурга це звучало так: «Молотов погодився з тим, що запропонований мотив радянського уряду містить у собі посилання, яке вражає німецьку чутливість, але просив нас, враховуючи скрутне становище радянського уряду, не надавати значення цьому мотиву. У радянського уряду, на жаль, нема можливості висунути які-небудь інші мотиви, оскільки раніше Радянський Союз ніколи не турбувався про становище національних меншин у Польщі і змушений так або інакше виправдовувати своє теперішнє втручання перед закордоном»40.

Логіка концепту «визвольного походу» вимагала об’єднання західноукраїнських і західнобілоруських земель із відповідними союзними республіками у складі СРСР. Іншими словами, вона вимагала ліквідації Польської держави в її довоєнних кордонах. Такий висновок Сталін зробив уже 7 вересня у згадуваній бесіді з Г. Димитровим. А 19 вересня Молотов натякнув Шуленбургу, що радянський уряд схильний ліквідувати Польщу як державу і поділити польські землі між Німеччиною та СРСР по узгодженій в серпні лінії чотирьох річок (Піса — Нарев — Вісла — Сян). Німецьке керівництво не заперечило, у зв’язку з чим з’явилася необхідність укласти договір про кордон між Німеччиною і СРСР.

25 вересня до переговорів підключився Сталін. Зустрівшись із німецьким послом, він приголомшив його новою пропозицією, яка у викладі Шуленбурга звучала так: «Він запропонував територію на схід від демаркаційної лінії — всю Варшавську провінцію, яка простягається до самого Бугу, додати до нашої частки. За це ми повинні відмовитися від наших домагань Литви»41. Логіка концепту «визвольного походу» вимагала відмови від загарбання польських етнічних земель, але Сталін вимагав компенсації. Гітлер мусив погодитися і з цією вимогою.

Територіальна «рокіровка» засвідчує, що у своїй «шаховій партії» з Гітлером Сталін розраховував події на кілька ходів наперед. Рано чи пізно Гітлер мусив програти війну з країнами Заходу. Генсек не міг у цьому сумніватися, у зручний для себе час, тобто після взаємного ослаблення противників, він би обов’язково втрутився в хід подій своєю велетенською армією. А потім у переговорах про повоєнний світовий порядок Радянському Союзу довелося б мати справу з країнами Заходу. Ті були непідготовленими до воєнних дій, а війну розпочали формально, щоб виконати свої зобов’язання щодо захисту Польщі від агресора, тож майбутнє польського народу турбувало б їх незрівнянно більше, ніж литовці.

Такий хід майбутніх подій Сталін спрогнозував у конфіденційній бесіді з Г. Димитровим 7 вересня, коли заявив, що війна між гітлерівською Німеччиною та її союзниками і західними демократіями буде тривалою, але СРСР залишиться поза нею і, можливо, на заключному етапі підтримає Англію і Францію42. Вождь уважав, що перебуває у значно вигіднішому становищі, ніж німецький рейхсфюрер, який уже поставив долю Німеччини на карту. Наступний постріл у дуелі, яка розігрувалася на німецько-радянському кордоні, що з’явився після поглинення Польщі, належав, як здавалося Сталіну, тільки йому і аж ніяк не Гітлеру.

Повернемося, однак, до ситуації, що складалася восени 1939 р. Сталіну треба було показати, що його турбує тільки одне: доля українців і білорусів у охопленій війною Польщі. Він домігся свого: «проковтнув» половину Польщі, але залишився в позиції нейтралітету. Тепер він міг дозволити собі виказати дружнє ставлення до однієї з воюючих сторін, на чому наполягав Гітлер. Укладений 28 вересня в Москві документ дістав офіційну назву «Договір про дружбу і кордон». Відповідно до нього на частку Німеччини припали польські землі площею 188 тис. кв. км, на яких проживало 23 млн осіб. До Радянського Союзу перейшла територія площею близько 200 тис. кв. км з населенням 12 млн осіб43.

Заключним акордом злочинної змови двох диктаторів стала доповідь В. Молотова про радянську зовнішню політику, яку він проголосив у Верховній Раді СРСР 31 жовтня 1939 р. Критикуючи правлячі кола Великої Британії і Франції за те, що вони зображають війну проти Німеччини як ідеологічну битву за демократію і повалення гітлеризму, голова радянського уряду заявив: «Не тільки безглуздо, але й злочинно провадити таку війну, як війна за “знищення гітлеризму”, прикриваючись фальшивим прапором боротьби за “демократію”»44.

Чи стала переконливою версія «визвольного походу» для населення УРСР? Навесні 2009 р. до наукового обігу увійшов збірник документів із Галузевого державного архіву СБ України «Радянські органи державної безпеки у 1939 — червні 1941 рр.». У 18 повідомленнях показано, як населення реагувало на звістку про перехід радянсько-польського кордону Червоною армією. Це — чотири друковані аркуші безцінної інформації, близько 300 висловлювань, зафіксованих сексотами чекістської мережі так, як вони звучали між 17 і 28 вересня 1939 р. Вражає, що відверто висловлювалися навіть ті, хто знав, що перебуває під пильним наглядом. Необережність пояснювалася просто: сексотами були ті, кому вони безмежно довіряли.

Як у радянській Україні люди реагували на ейфорію, що охопила західноукраїнське населення? Робітник Полтавського цегельного заводу Козій прокоментував це так: «Зустрічають з квітами, а проводжатимуть камінням»45. Викладач курсів Вукоопспілки Баас сказав: «Вони там тепер в омані і не знають ще усіх тих принад, які довелося нам витримати за ці двадцять років»46. Київський художник Середа характеризувався чекістами так: «український націоналіст, під наглядом». Він знав, очевидно, що перебуває в полі зору чекістів, і попередив свого співбесідника-сексота: «Я тепер удостоєний честі ілюструвати книгу, яка буде піднесена тов. Сталіну від українського народу в день його 60-річчя». Політичні наслідки «визвольного походу» Середа визначив досить обережно: «Скільки століть боролися кращі люди за об’єднання українського народу, скільки крові пролито за це, і тільки тепер, так неочікувано для всіх нас і так безболісно все це вийшло»47.

Здавалося б, Максим Рильський мав відчути непідробну радість, коли дізнався, що втрачена у 1919 р. соборність українських земель починає реалізуватися. Але співбесіднику, якому довіряв, він зізнався: «Я все-таки не бачу вагомих причин, які спонукали нас кинутися на Польщу. Це суперечить тій гуманності і справедливості, про які ми стільки завжди кричали. Ось я пишу кожний день вірші, що вихваляють доблесть радянських військ і мудрість нашої політики, а в серці нема будь-якого ентузіазму»48. У письменника А. Любченка, якого чекісти називали «колишнім активним петлюрівцем», «визвольний похід» теж не асоціювався з соборністю. «Щоб зжерти беззахисну країну, у нас вистачило совісті», — заявив він49.

Академік АН УРСР М. Ротмістров оцінював вторгнення в Польщу під кутом зору «збирання земель російських»: «Наші законні російські землі Галіції і Білорусії відійдуть до СРСР. Це буде поворотний хід Росії на Захід»50.

Представники інтелігенції, які знали, як Річ Посполита була поглинута сусідами в три прийоми у XVIII ст., не змовляючись, назвали поточну подію четвертим поділом. Старший інженер заводу ім. Леніна в Дніпропетровську Праздніков сказав: «Тепер ми присутні при четвертому поділі Польщі»51. Син Михайла Драгоманова, який працював перекладачем у видавництві «Мистецтво», заявив: «По суті, це — четвертий поділ Польщі, здійснений за домовленістю між Сталіним і Гітлером»52.

Думку про існування таємної домовленості висловлювали й інші. Студент Індустріального інституту в Києві Биск вказав: «Червона армія вступила на територію Західної України і Білорусії не на прохання пригноблених народів, а по завчасно обдуманому плану Радянського Союзу з Німеччиною»53.

Ті, хто добре орієнтувався в міжнародному становищі, одразу побачили, які можливості відкриваються у Москви після порозуміння з Берліном. Коректор видавництва «Радянська Україна» Степняк зазначив: «Червоний імперіалізм є і дає про себе знати. Якщо це так, то я за те, щоб забрати ще Буковину і Бессарабію. Тепер якраз зручний момент для цього»54.

Міркуючи про ставлення Великої Британії і Франції до радянської акції, академік АН УРСР М. Крилов передбачав, що ці країни обмежаться протестом і активно не виступатимуть проти СРСР55. Науковий співробітник Інституту історії України АН УРСР П. Білик зробив припущення про те, що країни Заходу припинять війну з Німеччиною, якщо виявиться, що на її боці стоїть Радянський Союз56.

Серед громадян України знайшлося немало людей, які бездумно повторювали тези радянської пропаганди. Проте зріз думок, присутніх у солідному масиві висловлювань з приводу переходу радянсько-польського кордону Червоною армією, дозволяє зробити два висновки. По-перше, покоління громадян, яке пройшло через випробування ленінсько-сталінської «революції згори», було надзвичайно критично налаштоване до радянської влади. По-друге, приєднання західноукраїнських земель до СРСР сприймалося як четвертий поділ Польщі, а не досягнення соборності українських земель.

Не гаючи часу, Кремль після «визвольного походу» розв’язав у кінці 1939 р. війну з Фінляндією, щоб перетворити цю країну на ще одну радянську республіку. Проте фіни вчинили героїчний опір агресії, тому СРСР здобув лише деякі територіальні прирощення. У червні 1940 р. СРСР окупував Литву, Латвію та Естонію і змусив Румунію відмовитися від Бессарабії та Північної Буковини. З шести центральних повітів Бессарабії і районів МАРСР з переважно молдавським населенням була створена Молдавська РСР. Хотинський повіт разом з Північною Буковиною утворили Чернівецьку область у складі УРСР. До УРСР увійшли також два південні повіти Бессарабії, перетворені на Ізмаїльську область.



Унаслідок приєднання західноукраїнських земель чисельність населення УРСР у червні 1941 р. досягла 41 657 тис. осіб, а територія — 560 тис. кв. км. Однак нові кордони радянської України сформувалися внаслідок реалізації пакту Ріббентропа-Молотова, тобто залишалися нелегітимними. Лише тоді, коли б вони були визнані міжнародними договорами, можна було б говорити про формальне возз’єднання українських земель.

Територія Західної України була поділена на шість областей — Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську. В них, як і в приєднаних пізніше Чернівецькій та Ізмаїльській областях, розпочалася прискорена радянізація суспільно-політичного і економічного життя. На підприємствах, які стали державними, були створені профспілки радянського типу. З їхньою участю визначалося, що було необхідним для відновлення виробничого процесу. Заявки негайно задовольнялися промисловими центрами східних областей України та інших союзних республік. Заробітна плата робітників і службовців істотно зросла, безробіття зникло за кілька місяців.

Болючою проблемою західноукраїнського села завжди було малоземелля. До кінця 1939 р. поміщицькі маєтки були поділені, і 474 тис. селян одержали у користування понад мільйон гектарів землі. Були організовані 182 машинно-тракторні станції і велика мережа ветеринарних пунктів. Третину селянських господарств звільнили від податків57.

Разом з тим Сталін прийняв рішення видалити з краю всіх осіб небажаного соціального походження, національності та поглядів. Для здійснення репресивної політики створювалися потужні відділення наркоматів внутрішніх справ і державної безпеки. В обласних управліннях Наркомату внутрішніх справ УРСР виникли відділи для боротьби з бандитизмом, які спеціалізувалися головним чином на придушенні підпільної діяльності ОУН.



Від грудня 1939 р. почалася підготовка до депортації «небажаних елементів» у віддалені регіони СРСР. Усього з території Західної України і Західної Білорусії було депортовано чотирма хвилями з лютого 1940 до червня 1941 р. 320 тис. осіб. Кількість заарештованих дійшла до 108 тис., у тому числі в шести західних областях УРСР — 65 тис. осіб. Польських військовополонених на офіцерських посадах ізолювали в терміново створених таборах. За рішенням політбюро ЦК ВКП(б) 14 587 ув’язнених офіцерів, поліцейських і чиновників були розстріляні без суду в Катині, Харкові і Твері58.

Сталінські репресії, як завжди, мали превентивний характер: розстрілювали, ув’язнювали або депортували всіх, хто міг би організувати в майбутньому опір владі. Ілюзії «золотого вересня» швидко розвіялися. Хоч у першу чергу від репресій постраждали польські службовці, українське населення західних областей гостро відчуло ту несвободу, якою огорнув комуністичний режим кожну людину, даючи їй гарантований мінімум засобів існування.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка