Червоний виклик



Сторінка29/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   56

11.10

Національно-визвольний рух у добу відлиги


Система політичного нагляду за населенням, яка за сталінських часів була всеохопною, зберегла всі свої функції, крім однієї — нагляду за партійним апаратом. Як і раніше, функціонувала величезна кількість штатних і позаштатних працівників та агентів, робота яких координувалася Комітетом державної безпеки.

В Україні органи поліцейського нагляду спеціалізувалися насамперед на боротьбі з націоналізмом. У центрі уваги КДБ при Раді міністрів УРСР перебували люди, які протестували проти приниженого становища українського народу і української культури. Не відчувала себе приниженою тільки компартійно-радянська номенклатура. Саме вона найбільш ретельно скеровувала чекістів на своєчасне «знешкодження» борців за національну справу. У грудні 1959 р. ЦК Компартії України поставив на розгляд звіт республіканського КДБ і зобов’язав чекістів «посилити роботу щодо попередження, викриття і припинення ворожих дій націоналістичних та інших антирадянських елементів на території республіки»383.

У своїй запобіжній роботі чекісти відмовилися від практики сталінських часів. Тоді вони створювали фіктивні контрреволюційні організації, куди заганялися з метою репресування всі інакодумці, які перебували на обліку. Тепер вважалося, що радянське суспільство вже здорове і в ньому не існує соціальних умов для виявів політичної опозиції. Тому чекісти повинні були застосовувати методи профілактики, тобто проводити «виховну» роботу з тими, хто «випадково став на ворожий шлях». Тільки тоді, коли залякування не допомагали, противників радянського режиму заарештовували, застосовуючи до них кримінальні статті. Коли ж кримінальні статті зовсім не підходили до справи, чекістам доводилося «псувати статистику», висуваючи політичні звинувачення. За підрахунками К. Фармера, які наводить В. Баран, у 1956–1964 рр. у західних областях України було проведено 55 арештів за звинуваченнями в націоналізмі, а в східних, центральних і південних — 27384.

Західні області України перебували в центрі уваги чекістів у зв’язку з тим, що після ліквідації ГУЛАГу на батьківщину повернулися десятки тисяч осіб, раніше засуджених за участь в УПА чи зв’язки зі збройним підпіллям. У вересні 1956 р. другий секретар ЦК Компартії України М. Підгорний звернувся з клопотанням у ЦК КПРС, пропонуючи перекрити їм шлях у західні області. Таке клопотання суперечило прийнятому в 1953 р. законодавству щодо репресованих, але загальносоюзний центр підтримав керівників Компартії України і санкціонував появу указу Верховної Ради УРСР від 9 листопада 1956 р. «Про заборону колишнім керівникам і активним учасникам українського націоналістичного підпілля, які були засуджені і відбули покарання, повертатися в західні області Української РСР». Самовільне повернення каралося трирічним засланням.

Щоб не допустити відродження повстанського руху в західних областях, компартійна верхівка Москви і Києва приділяла особливу увагу перекриттю каналів зв’язку населення із закордонними центрами націоналістів. Органи державної безпеки уважно слідкували за діяльністю різних емігрантських груп, на які розкололася колишня ОУН — Закордонних частин ОУН на чолі з С. Бандерою і Я. Стецьком, Закордонного представництва УГВР (М. Лебідь, І. Гриньох), ОУН за кордоном (З. Матла, В. Стахів), Проводу українських націоналістів під керівництвом А. Мельника385. Найбільш небезпечні керівники націоналістів підлягали фізичній ліквідації, як це раніше сталося із засновником ОУН Є. Коновальцем. У жовтні 1957 р. агент КДБ Б. Сташинський убив професора Льва Ребета, який очолював редакцію журналу «Український самостійник». Він же у жовтні 1959 р. заподіяв смерть Степану Бандері настільки майстерно, що мюнхенська поліція прийшла до висновку про самогубство і припинила справу. Повернувшись у Москву, Сташинський одержав за цей злочин орден Червоного прапора з рук голови КДБ при Раді міністрів СРСР О. Шелепіна. Через три роки Сташинський утік на Захід, як це зробили перед ним немало високопоставлених чекістів, і роль радянського уряду у вбивстві лідера українських націоналістів розкрилася на сенсаційному процесі в Карлсруе.

Для галицької молоді С. Бандера і Р. Шухевич були героями, і час від часу в західних областях виникали підпільні групи, які наслідували тактику легендарної ОУН. Зважаючи на винятково високу насиченість цього регіону оперативними працівниками КДБ і сексотами, період існування таких груп був коротким. Одна з них була викрита у 1958 р. в Станіславі. Восьмеро робітників і студентів створили «Об’єднану партію визволення України». Після арешту їх судили закритим судом і ув’язнили на строк від 2 до 10 років. У 1961 р. був розгромлений «Український національний комітет», який створили 57 львівських робітників. Ця організація теж запозичила ідеологічні й організаційні засади ОУН. На лаву підсудних потрапили 20 учасників, решта була «профілактована». Вирок суду виявився надзвичайно жорстоким: Б. Грицину і І. Коваля розстріляли, інші дістали великі строки ув’язнення — від 10 до 15 років386.



Новий етап опозиційного руху, який розпочався з кінця 50-х років, прийнято називати дисидентським. Користуючись лібералізацією режиму, борці за незалежність України відмовилися від боротьби зі зброєю в руках, щоб зосередитись на пропагандистській роботі й цілком відкрито заявляти органам влади і суспільству про незгоду з політичною лінією правлячої партії.

Перша дисидентська організація теж виникла у західних областях України, незважаючи на їх перенасичення персоналом органів держбезпеки. Бона була заснована випускником юридичного факультету Московського університету Левком Лук’яненком, коли він дістав призначення на посаду пропагандиста Радехівського райкому партії у Львівській області. У 1958 р. він створив підпільну організацію під назвою «Українська робітничо-селянська спілка». Організація мусила діяти ненасильницькими, по можливості легальними методами, ставлячи за мету досягнення незалежності України. Пояснюючи необхідність змінити тактику, Л. Лук’яненко у спогадах, написаних через 30 років, зазначав: «Перехід до агітації витікав не з ненависті до зброї, а з ясного розуміння неможливості її: з історії бо знаємо, що після поразки народу у всенародній боротьбі та широкому масовому русі наступає період суму і розчарувань завдовжки в ціле покоління»387. Один з учасників організації І. Кандиба зазначив якось, що вони бажали підтримати розвиток національно-визвольного руху, не дати йому згаснути після розгрому УПА388.

Спілка поставила за мету здобуття незалежності України шляхом виходу зі складу Радянського Союзу конституційним шляхом. Конституція УРСР (ст. 14) і Конституція СРСР (ст. 17) надавали союзній республіці теоретичне право перетворитися на незалежну державу. Після арешту в січні 1961 р. учасникам організації інкримінували не ст. 62 Карного кодексу УРСР (антирадянська агітація і пропаганда), на що сподівався Лук’яненко, а статтю 56 (зрада батьківщини). Коли він спробував нагадати слідчому, що поставлена Спілкою мета відповідала конституційним нормам, той відповів в афористичній формі: «Конституция существует для заграницы!» На закритому судовому процесі члени організації були засуджені до великих строків табірного ув’язнення — від 10 до 15 років. Л. Лук’яненка засудили до розстрілу, пізніше заміненого 15-річним ув’язненням.

Кілька років справа Української робітничо-селянської спілки була оповита таємницею. У 1966 р. її матеріали потрапили в руки І. Світличного, а потім за кордон. У 1967 р. на Заході вийшла брошура «Українські юристи під судом КДБ». Вона яскраво засвідчила, наскільки радянська конституція відбивала реальність.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка