Червоний виклик



Сторінка3/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   56

9.3

Напередодні вторгнення


Коли А. Гітлер став господарем континентальної Європи, союзницькі відносини зі Сталіним втратили для нього цінність. Восени 1940 р. Німеччина уклала з Румунією низку економічних та військових угод і на прохання фінського уряду розмістила свої війська у Фінляндії. Разом з Угорщиною ці країни стали союзниками Третього рейху в майбутній війні з СРСР.

Сталін не дозволив втягнути свою країну у війну в 1939 р., але посилив підготовку до війни, яка тоді здавалася неминучою і справді була такою. У січні 1939 р. Наркомат оборонної промисловості був розукрупнений на чотири — авіаційної, суднобудівної промисловості, озброєнь, боєприпасів. За рахунок будівництва нових і переорієнтації профілю існуючих підприємств оборонна промисловість швидко нарощувала обсяги виробництва. Витрати на армію в 1941 р. зросли до 43% видаткової частини державного бюджету (в другій п’ятирічці — 16,4%, у 1939 р. — 25, 6%, у 1940 – 38, 6%)59. У Червону армію почали надходити зразки нової техніки: реактивні міномети БМ-13 («Катюші»), середні танки Т-34, винищувачі ЯК-1 і МІГ-3, підводні крейсери «К» тощо. 1 вересня 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про загальний військовий обов’язок». Завдяки цьому без оголошення загальної мобілізації особовий склад армії вдалося збільшити від 1 943 тис. бійців і командирів у 1939 р. до 5 710 тис. у червні 1941 р.60

Аби максимально посилити наступальний потенціал армії, Й. Сталін розпорядився створювати в ній потужні механізовані корпуси. Після завершення розрахованої на ряд років реорганізації армія повинна була мати на озброєнні 22,6 тис. танків різних типів, що перевищувало їх чисельність у всіх країнах світу, разом узятих. Не менш грандіозною виявилася ухвалена в 1937 р. кораблебудівна програма. У 1938–1939 рр. були закладені три з 15 запланованих лінкорів. Передбачалася також побудова 15 важких крейсерів61. Отже, задовго до початку Світової війни Кремль різко прискорив нарощування військового потенціалу для наступальної війни.

Більшовицькі вожді з моменту приходу до влади прогнозували неминучість майбутнього воєнного зіткнення з капіталістичним світом. У другій половині 30-х років пропаганда майбутньої війни посилилася. Якщо в більш-менш вузькому колі однодумців вожді дозволяли собі висловлювання про можливість першого удару, який мав попередити напад «імперіалістів» з будь-якої країни «капіталістичного оточення», то в широких масах пропагувалася тільки ідея оборонної війни, щоправда, неминучої за будь-яких умов. Щоб заспокоїти населення, засоби масової інформації стверджували, що перемога першої у світі «Країни Рад» буде досягнута «малой кровью, могучим ударом», а сама війна, незважаючи на напад, розгортатиметься на території противника. У 1938 р. на екрани вийшов художній фільм «Если завтра война», для якого композитори, брати Дмитро і Данило Покраси, та поет Василь Лебедєв-Кумач написали пісню:

Если завтра война,

Если враг нападет,

Если темная сила нагрянет,

Как один человек,

Весь советский народ

За свободную Родину встанет.

Жорсткі заходи були здійснені на виробництві. 28 грудня 1938 р. Раднарком СРСР, ЦК ВКП(б) і ВЦРПС прийняли спільну постанову «Про заходи упорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування і боротьби із зловживаннями в цій справі». Робітник міг бути звільнений з роботи за запізнення на 20 хвилин. Звільнені з роботи підлягали виселенню з комунальних будинків разом із сім’єю в адміністративному порядку. 26 вересня 1940 р. Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний тиждень і заборону самовільного залишення робітниками та службовцями підприємств та закладів».

Напередодні вторгнення Сталін не раз одержував різноманітні попередження про запланований Гітлером напад на Радянський Союз. 1 липня 1940 р. новопризначений британський посол у Москві С. Кріппс за дорученням В. Черчилля три години безрезультатно переконував Сталіна і Молотова припинити союзницькі відносини з Німеччиною і нормалізувати відносини з Великою Британією. Молотов за дорученням Сталіна передав Шуленбургу пам’ятну записку з викладом змісту цієї бесіди62. Майже через рік, 14 червня 1941 р., газета «Известия ВЦИК» надрукувала повідомлення Телеграфного агентства Радянського Союзу. Воно починалося з твердження, що після приїзду Кріппса в Москву в іноземній пресі почали поширюватися «провокаційні чутки про близькість війни між СРСР і Німеччиною». Посилаючись на «відповідальні кола в Москві», ТАРС заявляв, що подібні твердження є безглуздими, а здійснювана останнім часом передислокація німецьких військ у східні і північно-східні райони Німеччини пояснюється мотивами, які не мають стосунку до радянсько-німецьких взаємин.

Невідомо, чи переконав Гітлер Сталіна (а він переконував), що передислокація військ викликана недоступністю східних регіонів Німеччини для британських бомбардувальників. Однак у Кремлі брали до уваги не стільки факт концентрації німецьких дивізій уздовж німецько-радянського кордону, скільки об’єктивну неможливість для Німеччини воювати на два фронти. Сталін вважав, що німецький диктатор не зважиться на таку авантюру.

Гітлер, як і Сталін, розумів смертельну небезпеку війни на два фронти. Проігнорувавши попередження О. фон Бісмарка, кайзер Вільгельм II і його генерали зазнали краху в Першій світовій війні. Однак небезпека війни на два фронти прямо не пов’язувалася з планованим нападом на Радянський Союз, чого не спромігся усвідомити Сталін.



З огляду на панування британського флоту на морі негайне вторгнення в Англію через Ла-Манш для Німеччини було неможливим. Досягти паритету в кількості і якості військово-морського флоту Німеччина могла тільки через 2–3 роки. Для Британської імперії і США цей строк був достатнім, щоб підготуватися до висадки у Франції. Отже, припинення активних воєнних дій на європейському континенті загрожувало Гітлеру в перспективі неприємною зустріччю з відмобілізованими арміями противника, який багатократно переважав Німеччину за людськими і матеріальними ресурсами. На додаток, Гітлер мав би у своєму тилу Червону армію, яка стрімко набирала силу. Щоб усунути загрозу реальної війни на два фронти, Вермахту треба було знищити Червону армію раніше, ніж країни Заходу перебудують свою економіку на воєнний лад і відмобілізують армії. Тоді гітлерівська Німеччина ставала господарем Євразії і зрівнювалася за матеріальними ресурсами з країнами Заходу.

Так звана «дивна війна» з Францією і Англією тривала з вересня 1939 р. до травня 1940 р. 10 травня німецькі війська вторглися на територію Франції в обхід з півночі лінії Мажино, тобто через Бельгію, прорвали оборону союзників поблизу Седана і відтіснили їх армії до Дюнкерка. 14 червня частини Вермахту вступили до Парижа, а 22 червня в Комп’єні було підписано німецько-французьку угоду про припинення боїв. Угода передбачала окупацію німецькими та італійськими військами двох третин території Франції. Ельзас і частина Лотарингії передавалися до складу Третього рейху.



Через місяць, 21 липня, А. Гітлер наказав головнокомандувачу сухопутних військ генерал-фельдмаршалу В. фон Браухічу розпочати підготовку до Східної кампанії. Наступного дня начальник генерального штабу сухопутних військ Ф. Гальдер одержав від Браухіча завдання конкретизувати вказівки фюрера63. 22 липня у Берггофі відбулася нарада, на якій начальник штабу оперативного керівництва верховного командування Вермахту А. Йодль повідомив присутнім, що фюрер має намір усунути постійну більшовицьку загрозу для Німеччини, щоб створити кращі умови для ведення глобальної війни. Можливим часом вторгнення в Радянський Союз Йодль назвав весну 1941 р.64

31 липня вже сам А. Гітлер на нараді вищого керівництва рейху в Берггофі озвучив деталі запланованого вторгнення. Йшлося про бліцкриг — блискавичну війну. Лише за таких умов Німеччина могла усунути небезпеку війни на два фронти. Радянський Союз мав бути розгромлений одним нищівним ударом, як Франція, до зими 1941–1942 рр. Вермахт мав за кілька місяців захопити територію Європейської частини СРСР до лінії Астрахань — Волга — Архангельск, просуваючись у напрямі Києва і через республіки Балтії на Москву65.

На нараді 5 грудня 1940 р. генерал Гальдер запропонував інший варіант бліцкригу: наступ трьома групами армій: на Ленінград, через Мінськ на Смоленськ і на Київ. Розгром радянських військ планувалося здійснити впродовж восьми тижнів і забезпечити в цей строк вихід до Волги на півдні й у район Архангельська на півночі. Цей план Гітлер затвердив 18 грудня як директиву № 21. Трохи пізніше директива № 21 стала відома як «план Барбаросса».

Перегрупування військ для війни на Східному фронті почалося вже з липня 1940 р. До кінця року в Польщу було перебазовано з Франції найбільш боєздатні підрозділи Вермахту загальною чисельністю до 500 тис. чоловік. Але основна передислокація здійснювалася в період від лютого до червня 1941 р. Від Влодави до гирла Дунаю була розгорнута група армій «Південь». Вона налічувала 57 дивізій і 13 бригад загальною чисельністю 992 тис. чоловік особового складу, які повинні були наступати на фронті 1 250 км. Група армій «Центр» майже не поступалася чисельністю (820 тис. чоловік), але мала перед собою фронт лише в 500 км. Це означало, що південний напрям не розглядався командуванням Вермахту як основний66.

Підготовку до вторгнення мільйонних мас війська було неможливо довго тримати в таємниці. 2 травня 1941 р. Ф. Шуленбург надіслав у міністерство закордонних справ рейху досить красномовну депешу: «Я і вищі чини мого посольства постійно боремося з чутками про неминучий німецько-російський воєнний конфлікт. Майте на увазі, що спроби заперечити ці чутки тут, у Москві, залишаються наперед неефективними, якщо вони безперервно надходять сюди з Німеччини»67. Сталін, однак, розглядав повідомлення своїх численних агентів про війну, що наближалася, як дезінформацію, спровоковану англійськими спецслужбами. Його не стривожило навіть те, що Гітлер проігнорував опубліковану 14 червня 1941 р. заяву ТАРС. Він був переконаний, що радянсько-німецький двобій стане можливим тільки після того, як Гітлер тим або іншим способом покінчить з англо-німецькою війною, а тому діяльно готувався, щоб зустріти цей виклик. Уздовж нового радянського кордону — тепер уже з Німеччиною — будувалися оборонні споруди, названі «лінією Молотова». Щоб прискорити їх будівництво, у тому числі силами червоноармійців, радянський уряд розмістив на території, здобутій після пакту Ріббентропа-Молотова, понад 2 млн солдатів і командирів68. З укріплень на старому кордоні («лінії Сталіна») демонтувалося озброєння, щоб посилити «лінію Молотова».

З легкої руки колишнього офіцера-розвідника Володимира Різуна, який прибрав собі епатажний псевдонім Віктора Суворова, у пострадянській історіографії з 1992 р. точиться малопродуктивна суперечка з приводу того, хто напав першим? Йдеться про те, що Гітлер нібито зробив 22 червня 1941 р. вимушений крок, тільки щоб попередити призначений на початок липня напад Радянського Союзу на Німеччину. Суперечка є малопродуктивною через те, що затверджений план стратегічного розгортання Червоної армії для війни з Німеччиною з якихось причин і досі є засекреченим. Не підлягає сумніву лише одне: Гітлер розглядав існування Радянського Союзу як найбільшу загрозу для Німеччини ще в ті часи, коли сидів у тюрмі і писав свою книгу «Моя боротьба». А Сталін, зі свого боку, розпочав масштабну підготовку до майбутньої європейської війни ще в 1927 р. Тож обидва диктатори встигли чимало зробити до 1941 р., щоб наблизити реалізацію давніх задумів. Але закритість архівних матеріалів не підтверджує і не заперечує висновків Суворова про заплановане вторгнення Червоної армії в Німеччину у липні 1941 р. Крапку в дискусії поставить лише відкриття засекречених архівів.

Визнаючи факт недоступності для дослідників затвердженого плану стратегічного розгортання Червоної армії для війни з Німеччиною (говорити про відсутність такого плану ніхто з учасників дискусії не наважується), акад. РАН Чубар’ян указує: «Зіставляючи найбільш різноманітні факти й узгоджуючи їх з подіями, що трапилися пізніше, уважно вчитуючись у виступи і зауваги діячів найбільш різноманітного калібру, можна прийти до обґрунтованого висновку про те, що в кінці 1940 — на початку 1941 р. в Москві прийняли рішення розпочати безпосередню підготовку до великої війни»69.

О. Чубар’ян посилається, зокрема, на російського історика В. Нєвєжина. Досліджуючи політику Кремля у сфері агітації і пропаганди, Нєвєжин виявив, що відповідні структури, які «законсервували» свою антигітлерівську спрямованість після укладення німецько-радянського пакту про ненапад, уже з літа 1940 р. активізувалися у справі видобування «негативу», спрямованого проти Німеччини70. Зокрема, він згадав прийняту 28 серпня 1940 р. директиву Головного політичного управління Червоної армії про перебудову партійно-політичної роботи. «Кожний військовослужбовець, — говорилося в директиві, — повинен бути внутрішньо відмобілізований, із врахуванням воєнної обстановки, коли і на Заході, і на Сході палає пожежа світової війни»71.

Мабуть, більше значення для визначення намірів Кремля стосовно Німеччини мають давно відомі незатверджені варіанти плану стратегічного розгортання. У середині 1940 р. (О. Чубар’ян датує початок безпосередньої підготовки до війни кінцем року) вже існував перший варіант плану стратегічного розгортання72. Тоді виявилася недостатня боєздатність військ, підтверджена двома об’єктивними свідченнями. По-перше, невдачами у війні з Фінляндією, яка закінчилась у березні 1940 р. По-друге, висновками комісії, утвореної у зв’язку з передачею справ Наркомату оборони С. Тимошенку від К. Ворошилова73.



Новий нарком оборони С. Тимошенко і начальник генерального штабу РСЧА К. Мерецков надіслали 18 вересня 1940 р. в ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Міркування про основи стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу на Заході і Сході на 1940–1941 рр.». У документі вказувалося, що найбільш імовірними супротивниками є Німеччина і Японія. Автори підкреслювали, що вони не мали перевіреної інформації щодо планів Німеччини, але припускали, що головний удар буде завданий зі Східної Пруссії на Мінськ, одночасно з ударом на Дубно і Броди з метою оволодіння Західною Україною. Не виключався і варіант удару з району Любліна на Київ як головного, а допоміжного — зі Східної Пруссії. Після обговорення в керівництві країни Наркомат оборони 14 жовтня 1940 р. подав доопрацьовані пропозиції, згідно з якими основні сили для наступу планувалося зосередити не на Західному, а на Південно-Західному фронті. Детальний план війни з Німеччиною мав бути закінчений до 1 травня 1941 р.74

Уже півстоліття в науковому обороті використовується документ «Міркування щодо плану стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу на випадок війни з Німеччиною та її союзниками», розроблений у травні 1941 р. О. Василевським і М. Ватутіним. Як і документ С. Тимошенка й К. Мерецкова, він був наступальним за своїм характером. Нападник мав бути розгромлений на його території малою кров’ю75. Істотна перевага в живій силі і техніці над противником заколисувала радянських воєначальників.

Підписуючи 18 грудня 1940 р. директиву № 21 Верховного командування німецької армії (операція «Барбаросса»), Гітлер підкреслив основне завдання: німецькі збройні сили повинні бути готові розгромити Червону армію в ході короткочасної кампанії ще до того, як буде закінчена війна проти Англії. На розгром відводилося від 4 до 6 тижнів. Початок бліцкригу призначався на 15 травня 1941 р. Однак у зв’язку з незапланованою раніше кампанією на Балканах (проти Югославії і Греції) строк нападу на СРСР довелося перенести на 22 червня 1941 р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка