Червоний виклик



Сторінка32/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   56

11.14

Жовтневий переворот


М. Хрущов завжди виявляв самовпевненість і невміння прислухатися до чужих думок. Відсутність спеціальних знань і низька загальна культура не давали можливості цій талановитій людині зробити правильний вибір під час розгляду варіантів розв’язання складних проблем. Ініційовані ним реформи частіше за все оберталися результатами, протилежними задуманим. Зокрема, недолуга аграрна політика викликала на початку 60-х років дефіцит м’яса, хліба, круп, цукру. У травні 1962 р. вперше за повоєнний період були підвищені ціни на м’ясо-молочну продукцію. Це викликало протести, спрямовані особисто проти Хрущова.

Інтелігенція і офіцерський склад армії мали свої причини для невдоволення. Особливо обурював незграбно насаджуваний культ «нашого Микити Сергійовича» (так назвали кінематографісти фільм, створений до його 70-річчя). Відзначилися науковці Інституту воєнної історії при Міністерстві оборони СРСР: у багатотомній праці «История Великой Отечественной войны», яка була доведена в 1961 р. до Курської битви, ім’я Хрущова (під час війни — члена військової ради фронту) згадувалося, як підрахували, на 96 сторінках, Сталіна — на 85, Жукова — на 11403.

Реформи, спрямовані на підвищення ефективності роботи бюрократичного апарату, виявилися не тільки провальними, але й небезпечними для М. Хрущова. Він піднявся над дев’ятьма іншими наступниками Сталіна завдяки підтримці партійної номенклатури. І ось тепер апарат оголошував йому війну.

Прийнятий XXII з’їздом КПРС з ініціативи Хрущова партійний статут мав немало новацій. Він передбачав систематичне оновлення партійних органів — від президії ЦК до первинної організації. Нижча ланка до райкому включно повинна була оновлюватися на кожних виборах наполовину, на обласному і республіканському рівнях — на третину. На рівні первинної організації ці норми реалізувалися досить просто, у великому колективі було немало бажаючих розпочати виробничу кар’єру з партійної посади. Але навіть на цьому рівні вже спостерігалася певна професіоналізація партійної, комсомольської і профспілкової діяльності. Людина, якій важко було знайти себе безпосередньо на виробництві, часто спеціалізувалася на виборних посадах. На вищих ланках апарату вже вимагалися кваліфікаційні риси, які набувалися довголітньою практикою або за допомогою вищої освіти у спеціалізованих ВНЗ.

Восени 1962 р. М. Хрущов написав записку в президію ЦК КПРС і майже негайно провів пленум ЦК, на якому поділив партійні комітети від обласного рівня і нижче на промислові та сільські. Оскільки партія знаходилася в центрі всієї управлінської системи, поділу на промислові і сільські підлягали всі інші структури — ради, комсомол, профспілки, міліція. Сільські райкоми партії ліквідувалися, а управління сільським господарством передавалося територіальним виробничим управлінням, кожне з яких охоплювало кілька районів.

Реорганізація партійного апарату в 1963 р. була здійснена в 19 областях України. Єдині партійні органи залишалися тільки в аграрних областях — Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Рівненській, Закарпатській і Чернівецькій. ЦК Компартії України поділився на два бюро — з керівництва промисловістю і з керівництва аграрним сектором, а також на президію ЦК для зв’язку між ними.

Улітку 1964 р. пленум ЦК КПРС позбавив А. Мікояна посади першого заступника голови Ради міністрів СРСР і рекомендував призначити його головою Президії Верховної Ради СРСР. Ця посада ставала вакантною, тому що Хрущов повертав Брежнєва в секретаріат ЦК на неофіційну посаду «другого секретаря». Одночасно на липневому (1964 р.) пленумі ЦК персек виступив з промовою, в якій розкривав ідею чергової реорганізації — створення спеціалізованих виробничих управлінь. Тижнем пізніше він адресував президії ЦК записку з обґрунтуванням необхідності перетворення територіальних виробничих управлінь у сільському господарстві на спеціалізовані виробничі управління — по зерну, цукрових буряках, бавовні, олії, картоплі, м’ясу і молоку тощо. Подібні головні комітети існували у промисловості під час «главкізму» 1918–1920 рр.

У президії ЦК КПРС чергова ініціатива персека викликала шок. Власне, цей колектив, який з 1957 р. перестав бути колективним керівництвом, перебував у шоковому стані вже давно — одразу після запровадження нового статуту КПРС. За статутом, президія ЦК повинна була оновлюватися на чверть після кожного партійного з’їзду. Проте за статутом усі вони були рівні М. Хрущову і підтримували його тільки тому, що той подарував їм цю посаду. Тепер виявлялося, що патрон міг посаду забрати і викинути будь-якого небожителя у політичне небуття. Власне, він навіть зобов’язаний був це зробити згідно з новим статутом. Термінів перебування на посаді статут не встановлював тільки для однієї людини в партії — першого секретаря ЦК КПРС.

Ставлення Хрущова до найближчого оточення яскраво ілюструвалося долею керівників з України, яким диктатор протегував тільки через те, що знав їх упродовж багатьох років. Мабуть, Л. Брежнєв не дуже радів, коли його зняли з представницької посади номінального глави держави, пов’язаної з частими закордонними відрядженнями, і «кинули» на партійний апарат, який вимагав щогодинної уваги. Один з попередніх «других секретарів» — О. Кириченко — недовго протримався на посаді другої за значенням людини в партійному керівництві. На початку 1960 р. він уже обіймав посаду директора дизельного заводу в Пензі, бо розгнівав вимогливого патрона.

Через рік так само несподівано Хрущов замінив Н. Кальченка на посаді голови Ради міністрів УРСР представником молодшого покоління В. Щербицьким, який відпрацював у Києві менше двох з половиною років. Варто було новому голові українського уряду висловити здивування поділом партійних органів на міські і сільські, як його викинули у Дніпропетровську область, щоправда, на найвищу номенклатурну посаду першого секретаря обкому партії.

У липні 1963 р. керівник Компартії України М. Підгорний знадобився Хрущову в секретаріаті ЦК КПРС. У зв’язку з цим посада першого секретаря ЦК КПУ знову стала вакантною, і Хрущов довірив її П. Шелесту. Грудневий (1963 р.) пленум ЦК КПРС звільнив В. Щербицького від обов’язків кандидата в члени президії ЦК і замінив його П. Шелестом.



Восени 1964 р. президія ЦК КПРС фактично складалася з десяти осіб (Ф. Козлов з березня 1963 р. не брав участі в роботі через невиліковну хворобу). За винятком А. Мікояна, який мав найбільший стаж перебування у вищому органі влади, оскільки правильно розрахував політичну ситуацію в 1957 р., решта була зобов’язана своїм перебуванням у президії ЦК одній людині — М. Хрущову. За плечима кожного з них були довгі роки роботи в центральному партійному апараті або на посаді керівника регіональної організації КПРС. Унікальність цього складу президії ЦК полягала в тому, що п’ятеро з десяти олігархів певний відрізок часу очолювали республіканську або обласні партійні організації України: Л. Брежнєв, А. Кириленко, М. Підгорний, Д. Полянський, М. Хрущов. Такий склад найвищої ланки влади викликав заздрість і обурення у московської компартійно-радянської номенклатури. Проте саме вихідці з України відіграли ключову роль в усуненні М. Хрущова від влади.

Один з радників М. Хрущова, автор книг «Вожди и советники» (1990 р.), «Никита Хрущев» (2003 р.), «Никита Хрущев и его советники — красные, черные, белые» (2002, 2008 рр.) Ф. Бурлацький стверджував, що вирішальну роль в усуненні Хрущова відіграв голова Комітету партійно-державного контролю СРСР, а перед тим — очільник всесоюзного КДБ О. Шелепін. Не можна сумніватися, що в умовах диктатури акція мусила мати вигляд змови, а тому її організатори не могли обійтися без людей, які контролювали діяльність КДБ, — колишнього голови Шелепіна і його наступника В. Семичастного (до речі, першого секретаря ЦК ЛКСМ України в 1947–1950 рр.). Та чи були вони першими особами в цій справі?

У вересні 1989 р. журналіст газети «Московские новости» А. Караулов звернувся з таким запитанням до П. Шелеста. Той не погодився з Бурлацьким і відповів, що на чолі змови стояли Брежнєв і Підгорний. Він пам’ятав і точну дату, коли ці двоє приїхали до нього і почали обережно розпитувати про ставлення до Хрущова — це був його день народження, 14 лютого 1964 р.404 А під датою 4 липня 1964 р. у щоденнику П. Шелеста занотований такий виклад слів Підгорного, адресованих йому в ході їхньої бесіди втрьох з Л. Брежнєвим у кримській Мухолатці: «Досить нам грати у піжмурки, я знаю вашу розмову з Брежнєвим, і ти, Петре, правильно зрозумів все, що робиться. Очевидно, потрібно йти по великому рахунку. Можливо, щоб вирішити питання, про яке ти говориш, потрібно виходити на Пленум ЦК, а без думки України і членів ЦК КПРС, які від України обрані, питання вирішити неможливо, адже всім відомо, що українська партійна організація має великий авторитет, і до того ж це основна опора М. С. Хрущова. Тому тобі потрібно бути готовим повести відверту, але обережну розмову з усіма твоїми товаришами, що входять до складу ЦК КПРС, а їх на Україні немало — 36 чоловік»405.

Щоб правильно зрозуміти суть процитованого уривка, слід зазначити послідовність більш ранніх подій. Отже, напередодні ввечері 3 липня 1964 р. відбулася розмова Брежнєва з Шелестом про участь українських цекістів в організації відставки Хрущова. Уранці 4 липня Шелест приїхав до Підгорного і виклав суть цієї розмови. Підгорний спокійно відповів, що він у курсі, бо Брежнєв одразу після розмови приїхав до нього й розповів. На здивоване запитання Шелеста, чому ж Підгорний так уважно, не перебиваючи, вислуховував його розповідь, той сказав, що бажав встановити, чи все йому переповів Брежнєв. Аж тут до них обох завітав сам Брежнєв. Підгорний устиг попередити Шелеста, щоб він не згадував про суть їхньої розмови перед приходом Брежнєва. Отак вони втрьох ховалися один перед одним, аж урешті припинили «грати в піжмурки». Приблизно такою була технологія наступних розмов Шелеста, Підгорного і Брежнєва з усіма членами ЦК КПРС. Про те, щоб неминучі витоки інформації про ці розмови не доходили до Хрущова, подбали Шелепін і Семичастний.

Членів ЦК не треба було довго переконувати. Коли вони зібралися в Москві, М. Хрущову, який відпочивав у Піцунді, подзвонили і запросили на засідання президії ЦК, щоб у його присутності нібито обговорити неясності принципового характеру з питань, намічених до розгляду на листопадовому пленумі ЦК КПРС. Ішлося про питання, які дійсно виникли в ході обговорення розісланої в партійні комітети записки Хрущова щодо нової реорганізації сільського господарства. Головм’ясо, Головмолоко, Головцукор та всі інші главки повинні були з’явитися якраз на листопадовому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС.

Засідання президії ЦК, на яке М. Хрущов потрапив прямо з літака, почалося пізно ввечері 13 жовтня і продовжилося у першій половині дня 14 жовтня. О 18-й годині того ж дня зібрався пленум ЦК КПРС, який прийняв відставку М. Хрущова з обох вищих посад. Тільки 16 жовтня газета «Правда» опублікувала коротке повідомлення про пленум ЦК КПРС, який звільнив М. Хрущова з посад «у зв’язку з похилим віком і поганим станом здоров’я». Державний переворот був здійснений з дотриманням статутних вимог правлячої партії, тобто цілком легітимно. Власне, цю зміну влади можна назвати переворотом тільки через те, що влада переросла в особисту диктатуру, а зміна її відбувалася без згоди диктатора.

Організатори перевороту винагородили себе на цьому ж пленумі ЦК КПРС. Л. Брежнєв став першим секретарем ЦК, О. Косигін — головою Ради міністрів СРСР, П. Шелест і О. Шелепін — членами президії ЦК. Аби ввести одразу обох, довелося вивести зі складу президії ЦК тяжко хворого Ф. Козлова, що було нечемністю. М. Підгорному довелося почекати заслуженої винагороди. Наприкінці листопада 1965 р. А. Мікояну виповнилося 70 років, і його з почестями відправили на пенсію. У грудні 1965 р. М. Підгорний зайняв обіцяну йому вакантну посаду голови Президії Верховної Ради СРСР.



Засідання президії ЦК КПРС 13–14 жовтня 1964 р. не стенографувалося. Однак зроблений В. Маліним протокол був опублікований видавництвом «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН) у серії «Архивы Кремля». Тепер можемо бачити, в чому звинувачували М. Хрущова присутні на засіданні 23 вищих керівники країни — члени і кандидати в члени президії та секретарі ЦК КПРС. Найбільш інформативні уривки з протоколу подають цілісний спектр звинувачень406:

«Т. Брежнєв, (на правах головуючого назвав тематику виступів. — С. К.). О разделении обкомов. О частых структурных изменениях. Общение стало через записки. Высказаться о положении в Президиуме ЦК. Обращение с товарищами непартийное.

Т. Шелест. Мы — главный генеральный штаб. Волевые решения. На пленумах вопросы обсуждались, но это не пленумы были, а активы. К ноябрьскому Пленуму ЦК положена записка т. Хрущева, но с положениями записки нельзя согласиться. Деятельность нашу дискредитирует. О разделении обкомов — не на правильном пути стоим, нельзя молчать. Ответственность и права республик: ответственность есть, а прав нет.

Т. Воронов. В результате неправильного и непартийного отношения т. Хрущева создалась нетерпимая обстановка, возник новый культ личности Хрущева. Не менее опасный. По существу, коллективного руководства нет. Не терпит никаких замечаний. За 3,5 года я не имел возможности высказать свое мнение; окрики, оскорбления. Реорганизации — только и сидим на этом, два обкома — жизнь не подтвердила. Прекратить практику сосредоточения власти в одних руках.

Т. Шелепин. Сколько было пленумов, — были митинги. У вас сосредоточена власть, вы ею стали злоупотреблять. Нетерпимая обстановка, культ личности полностью сложился. Самомнение непомерное. Потеряли скромность. Кубинский кризис — авантюра, жонглирование судьбами народов.

Т. Кириленко. Мнение других товарищей ничего не значат. Грубые оскорбления. Ничем не оправдано сосредоточение власти в одних руках.

Т. Мазуров. Культ создан. Стиль работы — записки. Все возмущаются, что ликвидировали райкомы. Забвение национального вопроса опасно.

Т. Суслов. Практически невозможно высказать иное мнение. Оскорбительно относитесь к работникам. Поощряете подхалимов. Поднять роль Президиума и Пленума.

Т. Гришин. Диктаторство. Нет коллективного руководства. Наскоком решаются вопросы. Пышно расцвел культ личности одного лица. Все берет на себя, нетерпимость к мнению других. Нецелесообразно сосредотачивать в одних руках власть.

Т. Полянский. Другой Хрущев стал. В первую пятилетку вел себя хорошо. В последнее время захотел возвыситься над партией, стал груб. Сельское хозяйство — в первые годы шло хорошо, затем — застой и разочарование. Тяжелый вы человек. Теперь вы другой. Заболели манией величия. Вывод — уйти вам со всех постов в отставку. Вы же не сдадитесь просто.

Т. Микоян. Кубинский кризис — спорил. Не надо Хрущеву все брать на себя. По поводу обкомов — сначала я возражал. Т. Хрущева разгрузить, должен оставаться у руководства партии.

Т. Косыгин. Полумерами не удастся решить. Стиль т. Хрущева — не ленинский. Пленумы — сам все делает. Все сам, все сам. Ни с кем не считаетесь. Власть на вас давит. Вам нравятся овации. Вас освободить от всех постов.

Т. Подгорный. Согласен с выступлениями всех (кроме Микояна). Культ личности процветает. Колоссальные ошибки в реорганизации. О разделении обкомов — глупость. Разделить посты. Лучше, если бы сам попросил освободить.

Т. Брежнев. Согласен со всеми. Освободить т. Хрущева от занимаемых постов, разделить посты.

Т. Хрущев. Не прошу милости — вопрос решен. И радуюсь — наконец, партия выросла и может контролировать любого человека. Собрались и мажете говном, а я не могу возразить».

Кожний, хто виступав на цьому марафонському засіданні, говорив довго, бо всі ретельно підготувалися до останньої зустрічі з М. Хрущовим. Процитовані уривки з надзвичайно стислого протоколу дають уявлення не тільки про те, в чому Хрущова звинувачували, але й про те, що кожний залишав у собі.

Мовчали про партійний з’їзд, який мав трьох членів президії ЦК зробити «безробітними» згідно з новим партійним статутом. На кого мав показати пальцем Хрущов, було неясно, тому що до з’їзду ще залишалося півтора року. Всяке могло відбутися у стосунках з першим секретарем ЦК за такий довгий строк, і небезпеку відчував кожний.

Здебільшого мовчали або, як Л. Брежнєв, використовували евфемізми («обращение с товарищами непартийное») з приводу того, як перший секретар ЦК ставився до тих, хто мав з ним однаковий ранг за партійним статутом. Однак про те, як він ставився до членів вищого партійного керівництва, йшлося в доповідній записці заступника голови Ради міністрів СРСР Д. Полянського, підготовленій для виголошення від імені президії ЦК на жовтневому (1964 р.) пленумі Центрального комітету. Доповідь залишилася невикористаною і пішла в архів, де її знайшов Р. Піхоя. Полянського особливо обурював навіть не новий культ особи, про який на цьому засіданні говорили майже всі. У своїй книзі Піхоя процитував такий уривок з цієї доповіді, без якого доба Хрущова не буде висвітлена достатньою мірою: «Он перестал считаться даже с элементарными приличиями и нормами поведения и так старательно сквернословит, что, как говорится, не только уши вянут — чугунные тумбы краснеют. “Дурак, бездельник, лентяй, вонь, грязная муха, мокрая курица, дерьмо, говно, жопа” — это только “печатные” из употребляемых оскорблений. А наиболее “ходкие”, к которым он прибегает гораздо чаще, никакая бумага не выдержит и язык не поворачивается произнести»407.

У листопаді 1964 р. пленум ЦК КПРС таки зібрався, але з іншим порядком денним: «Про об’єднання промислових і сільських обласних, крайових партійних організацій і радянських органів». Партійні комітети виробничих колгоспно-радянських управлінь були реорганізовані в районні комітети партії.

Тоді ж були відновлені єдині партійні комітети в 19 областях України. У січні 1965 р. відбулося розукрупнення сільських районів. Замість 250 районів, на кожний з яких припадало в середньому 175 тис. осіб, було створено 394 райони, у кожному — до 75 тис. населення. На партійних конференціях були обрані районні комітети партії, на місцевих виборах — районні ради, які створили райвиконкоми.

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому з доповіддю «Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва» виступив О. Косигін. Пленум ЦК визнав необхідним скасувати ради народного господарства й утворити побудовані за галузевим принципом загальносоюзні та союзно-республіканські міністерства. У жовтні сесія Верховної Ради УРСР прийняла закон про створення союзно-республіканських міністерств.

На XXIII з’їзді КПРС (квітень 1966 р.) у партійному статуті було відредаговано параграф, у якому йшлося про кількісні характеристики оновлення складу партійних органів. Він став виглядати так: «Під час виборів усіх партійних органів — від первинних організацій до Центрального Комітету — КПРС дотримується принципу системності оновлення їх складу і наступності керівництва»408. З’їзд перейменував президію ЦК в політбюро ЦК КПРС. Було відновлено посаду генерального секретаря ЦК КПРС.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка