Червоний виклик



Сторінка40/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   56

12.9

Розвиток науки


Розвиткові наукових досліджень у Радянському Союзі надавали, як і за часів М. Хрущова, великого значення. У державному бюджеті на фундаментальну і прикладну науку, особливо пов’язану з військовими потребами, виділялися десятки мільярдів рублів. Тому науково-технічна революція не оминала радянські республіки стороною.

Однак практичне застосування наукових досягнень відбувалося в набагато менших масштабах, ніж у країнах з ринковою економікою. Якщо в усьому світі здобутки науково-технічної революції все більше змінювали життя людей, то в СРСР вони помітно впливали тільки на технічний рівень галузей ВПК. Іноді розробки радянських учених спочатку використовувалися в зарубіжній промисловості, а потім поверталися в СРСР у вигляді високоякісних промислових товарів.

Наукові дослідження здійснювалися в академічних установах, установах відомчого підпорядкування і певною мірою у вищих навчальних закладах. В Україні головну роль у розвитку науки відігравали установи АН УРСР. Наукових установ, підпорядкованих управлінським структурам ВПК, було небагато. На відміну від Росії, в Україні не склалося великої кількості засекречених міст — комплексів заводів, проектно-конструкторських бюро, дослідних виробництв і наукових інститутів з десятками тисяч працівників у кожному. Тому Україна відставала від Росії за кількістю науковців у розрахунку на 1 тис. осіб населення.

Роки «застою» стали для Академії наук періодом швидкого розвитку майже в усіх напрямках знання. Не останню роль у цьому відігравали додаткові кошти, одержувані від установ і організацій ВПК. Ця сфера діяльності АН УРСР не афішувалася. Тільки у 1993 р. президент АН УРСР Б. Патон зробив з цього приводу коротке зауваження: «Зараз вже не є великою таємницею, що наша Академія мала великий обсяг робіт, пов’язаних з оборонним комплексом. Це було істотним стимулятором фундаментальних досліджень і, до речі, давало свого часу до чверті загального обсягу фінансування»458.

За 1966–1985 рр. АН УРСР поповнилася двома десятками наукових інститутів. Більша їх частина виникла шляхом перетворення на самостійні інститути окремих наукових відділів, а меншу частину Академія одержала з інших відомств. Дев’ять з цих інститутів були розміщені поза Києвом: по одному — у Львові та Одесі, по два — в Харкові і Дніпропетровську, три — в Донецьку. Перетворення українських міст в осередки академічної науки наблизило дослідження вчених до виробництва. Стало можливим запровадити регіональну ланку механізму управління наукою. В 1971 р. було створено п’ять наукових центрів — Дніпропетровський (з 1981 р. — Придніпровський), Донецький, Західний (Львів), Харківський (з 1981 р. — Північно-Східний) і Південний (Одеса).

З метою оперативного доведення наукових результатів до стадії промислового освоєння в АН УРСР почали створювати науково-технічні комплекси (НТК), які складалися з інститутів, конструкторських бюро, дослідних виробництв і заводів. З часом виникли міжгалузеві науково-технічні комплекси (МНТК). Два перших було організовано на базі Інституту електрозварювання ім. Є. Патона та Інституту проблем матеріалознавства.

Інститут математики АН УРСР мав один з найсильніших у Європі творчий колектив. Тут опрацьовувалися ефективні обчислювальні методи, які відігравали значну роль у розв’язанні проблем ядерної енергетики, радіофізики, електроніки, космічної техніки, механіки. На базі Інституту кібернетики, який упродовж 25 років очолював академік В. Глушков, виник науково-технічний комплекс під однойменною назвою. Пріоритетним завданням інституту було створення автоматизованих систем управління підприємствами (АСУП) і галузевих АСУ За Інститутом механіки було визнано статус головного в СРСР у галузі розробки критеріїв довговічності конструкційних елементів ядерних реакторів459.

Для Інституту електрозварювання ім. Є. Патона період 1966–1985 рр. став найдинамічнішим у його розвиткові. Прославилися на весь світ розробки в галузі космічних технологій, започатковані установкою «Вулкан», яка працювала на борту корабля «Союз-6» (1969 р.). Тоді ж було здійснене неможливе в земних умовах зварювання алюмінію, титану та нержавіючої сталі. За десятиліття 1976–1985 рр. економічний ефект від упровадження розробок інституту дорівнював 1 760 млн руб.460

Велику наукову роботу здійснювали 25 інститутів аграрного профілю, які входили в систему Всесоюзної академії сільськогосподарських наук. Найвагоміші здобутки мав колектив Миронівського інституту селекції і насінництва пшениці під керівництвом академіка В. Ремесла. Виведеними в Миронівці сортами засівалося близько 8 млн га землі.



Науковці, які спеціалізувалися на дослідженнях людини, держави і суспільства, не могли не відчувати на собі всеохопного контролю з боку парткомів. Останні вимагали, щоб соціогуманітарні науки були партійними, тобто відбивали інтереси тієї державної структури, якою стала Комуністична партія. Підрозділи апарату ЦК КПУ пильно стежили за тим, щоб кожну соціогуманітарну науку пронизували три складові частини марксизму-ленінізму — політична економія, історія КПРС і науковий комунізм. Особливих проблем з таким наглядом не виникало, оскільки вже не існувало вчених, світогляд яких сформувався у дореволюційний період. Архів СБУ України свідчить про те, що навіть у людей, котрі боролися з режимом, у голові була ідеологічна мішанина. Ті ж поодинокі науковці, яким пощастило уникнути впливу марксизму-ленінізму, мали імплантований у мозок механізм «внутрішнього редактора», який безпомилково вказував ученому, що можна опублікувати, а що — ні.

Поступове розмивання комуністичної ідеологи в роки «застою» було об’єктивним процесом, який ще не став предметом дослідження суспільствознавців. Не підлягає сумніву, однак, що ідеологічна лібералізація народжувалася в соціогуманітарних науках, передусім в академічних установах, і звідти поширювалась на суспільство.

Інститутом історії АН УРСР керували колишні чиновники компартійного апарату — К. Дубина, А. Скаба, А. Шевелєв, Ю. Кондуфор. Як головна наукова установа республіки в галузі історичних наук, інститут відігравав роль своєрідного камертона в пропагандистській роботі. Найпомітнішим явищем у його житті стало видання 26-томної «Історії міст і сіл УРСР», здійснене під керівництвом П. Тронька. Десятки тисяч краєзнавців, серед яких переважали вчителі історії та інших гуманітарних дисциплін, допомагали авторам у пошуку документів.

Під впливом надзвичайно яскравого вченого, яким був П. Копнін, в Інституті філософії почалося дослідження нових напрямів філософської науки, не пов’язаних із безпосередніми потребами пропаганди — логіки наукового пізнання, філософських проблем етики й естетики. З 1966 р. інститут розпочав видання філософської спадщини професорів Києво-Могилянської академії. Вийшло в світ повне зібрання творів Г. Сковороди, були опубліковані філософські праці Феофана Прокоповича.

Учені Інституту археології досліджували широкий спектр наукових проблем археологічними засобами — від первинного заселення території України до епохи Київської Русі. У 1981 р. під час розкопок кургану Товста Могила було знайдено шедевр грецьких майстрів IV ст. до н. е. — золоту пектораль.

В Інституті літератури ім. Т. Шевченка розвивалося шевченкознавство, активно проводилося текстологічне вивчення і підготовка до видання української літературної класики. Зокрема, було здійснено підготовку та випуск 50-томного зібрання творів І. Франка, 20-томного зібрання творів М. Рильського.

Найбільші здобутки науковці Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського мали у збиранні і вивченні матеріалів української народної творчості. Масштабним виданням стала багатотомна серія «Українська народна творчість». Однак публікацію підготовлених до друку томів постійно супроводжували цензурні проблеми.

Науковці були відгороджені від спілкування зі світовою наукою «залізною завісою». Проте започатковані ще в часи М. Хрущова наукові контакти з навколишнім світом набрали певної динаміки. Зокрема, кількість співробітників АН УРСР, які побували за кордоном у наукових відрядженнях, зросла з 272 у 1965 р. до 1 106 у 1985 р. Щоправда, у «капкраїни» вчені виїздили вкрай рідко (у 1985 р. — 257 відряджень на 15,3 тис. науковців), відрядження надавалися переважно до країн РЕВ461.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка