Червоний виклик



Сторінка42/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   56

Розділ 13

КРАХ КОМУНІЗМУ



13.1

«Перебудовна» політика Кремля


Л. Брежнєв помер у листопаді 1982 р. у віці 76 років. Кандидатура нового керівника держави визначалася тільки тими і тільки серед тих, хто входив у політбюро ЦК КПРС. Главою держави став 68-річний Ю. Андропов. А після його смерті на чолі колективного керівництва опинився маловідомий у країні апаратник — 73-річний К. Черненко. У березні 1985 р. помер і він.

Глави європейських держав почали звикати до раптових змін у своєму розкладі роботи, щоб устигнути на поховальну церемонію в Москві. Журналісти з похмурою іронією заговорили про «гонки на катафалках». Коли 71-річний перший секретар Московського міськкому КПРС В. Гришин висунув свої претензії на верховну владу, мотивуючи їх найдовшим (15 років) стажем перебування в політбюро ЦК, він не знайшов підтримки. Синкліт старців, а слідом за ним пленум ЦК КПРС віддали перевагу наймолодшому — Михайлу Горбачову.

М. Горбачов народився у березні 1931 р. в Ставропольському краї. Він рано розпочав кар’єру партійного працівника, маючи для регіону, де народився і працював, бездоганну анкету: помічник комбайнера в МТС, диплом юрфаку МДУ ім. М. Ломоносова в 24 роки, диплом економфаку Ставропольського сільгоспінституту, одержаний уже в заочному навчанні. Повернувшись із Москви, він перебував на різних керівних посадах у Ставропольському міськкомі ВЛКСМ, потім перейшов у крайком комсомолу, а в 1966 р. став першим секретарем міськкому КПРС. Через два роки він перейшов у крайком і протягом 1970–1978 рр. очолював партійну організацію Ставропольського краю. Хронічно хворому Ю. Андропову лікарі рекомендували ставропольські курорти, де його зустрічав і оточував увагою перший секретар крайкому, як це було заведено серед компартійної номенклатури. Унаслідок впливових знайомств у Кремлі М. Горбачов став у 40 років членом ЦК КПРС, в 47 років — секретарем ЦК КПРС, відповідальним за стан сільського господарства, у 48 років — кандидатом в члени політбюро, у 49 років — членом політбюро ЦК КПРС.

За чверть століття перебування в номенклатурному середовищі М. Горбачов здобув великий досвід спілкування з подібними собі, а за п’ять років роботи у складі колективного керівництва зав’язав дружні стосунки з більшістю колег. Ю. Андропов бачив у ньому свого наступника, але після його смерті команда покійного Л. Брежнєва проштовхнула на посаду генсека канцеляриста К. Черненка. Після смерті Черненка Горбачов уже не проґавив свій шанс і домовився про підтримку з патріархом вищої компартійної номенклатури 76-річним А. Громиком472. Той через свій вік не претендував на посаду генсека і готовий був задовольнитися менш престижною посадою номінального глави держави. Посада голови Президії Верховної Ради СРСР уже не перший раз ставала розмінною монетою під час визначення кандидатури генерального секретаря ЦК «мирними засобами».

Коли члени політбюро ЦК зібралися, щоб розглянути питання про визначення кандидатури генерального секретаря для її затвердження пленумом Центрального комітету, А. Громико раптом піднявся, не даючи іншим можливості вступити в розмову, і виголосив невелику промову з обґрунтуванням кандидатури М. Горбачова. Зберігся «Робочий запис» засідання політбюро ЦК КПРС від 11 березня 1985 р., який дає уявлення про хід передачі влади за відсутності конституційних процедур. Боротьба за владу після смерті Й. Сталіна, спроба її узурпації «антипартійною групою», перетворення М. Хрущовим колективної диктатури в особисту і, нарешті, небезпечні, на рівні державної змови дії з усунення Хрущова навчили керівників партії і держави мистецтву домовлятися.

А. Громико продемонстрував це мистецтво в своїй промові. «Коли заглядаємо в майбутнє, — говорив він, — а я не приховаю, що багатьом з нас уже важко туди заглядати, ми повинні ясно відчувати перспективу. А вона полягає в тому, що ми не маємо права допустити жодного порушення нашої єдності». На завершення промови він давав зрозуміти, чого чекають члени колективного керівництва від нового генсека: «Він володіє великими знаннями, значним досвідом, але цей досвід повинен бути помножений на наш досвід»473.

Однак М. Горбачов не задовольнився повноваженнями координатора колективного керівництва, коли став генеральним секретарем ЦК КПРС. Суспільство чекало дій, і він почав діяти. Щоб сформувати команду, йому треба було, перш за все, змінити персональний склад колективного керівництва. У 1985 р. склад політбюро ЦК КПРС поповнився чотирма кандидатурами, запропонованими новим генсеком, — В. Чебриковим, М. Рижковим, Є. Лігачовим і Е. Шеварднадзе, в 1986 р. — Л. Зайковим, у 1987 р. — М. Слюньковим, О. Яковлєвим і В. Ніконовим. На пенсію були відправлені Г. Романов, М. Тихонов, В. Гришин, Д. Кунаєв, Г. Алієв. Наприкінці 1987 р. тільки В. Щербицький, А. Громико, М. Соломєнцев і В. Воротніков з числа старих, до обрання Горбачова генсеком, членів політбюро ЦК зберігали свої посади.

Якби в країні не почалися викликані реформами зміни, М. Горбачова можна було б розглядати як одноосібного диктатора, подібного М. Хрущову. Але з кожним місяцем реформ значення політбюро ЦК і самого компартійного апарату в суспільних процесах зменшувалося. Процес, названий останнім генсеком «перебудовою», привів до кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя. Врешті-решт, сам реформатор втратив здатність контролювати події. Бюрократична, керована з Кремля «перебудова» перетворилася на катаклізм, якого не змогли передбачити ані ініціатори реформ, ані друзі або вороги Радянського Союзу за кордоном.



Попередники М. Горбачова вдавали, що в країні немає нерозв’язних проблем. Останній генсек мав мужність визнати необхідність реформ і зробив спробу переконати в цьому партапарат і суспільство. Він розумів, що реформи мають бути радикальними, коли став генеральним секретарем ЦК, і ще більше переконався в цьому протягом першого року свого перебування при владі. «Перебудова — містке слово, — заявив він під час поїздки на Далекий Схід у липні 1986 р. — Я б поставив знак рівності між словами — перебудова і революція... Це справжня революція у всій системі відносин у суспільстві»474. Проте реформи М. Горбачова не мали системного характеру, хоч і були радикальними. Вони радше нагадували інстинктивне реагування на конкретні кризові ситуації, які виникали.

На посаді генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачов перебував менше семи років. Це був час величезних зрушень у всіх сферах життя — ідеологічній, політичній, економічній, соціальній, національній. Зрушення сприймалися багатьма людьми як деструктивні. Вони й справді були деструктивними в тому розумінні, що на очах розвалювався лад, створений попередниками Горбачова. Та насправді ці зміни мали конструктивний характер. Громадяни радянської наддержави вперше почали бачити тьмяне світло в кінці довгого тунелю. Саморуйнування давно охопленого кризою комуністичного ладу створювало можливість зійти з манівців історичного процесу і повернутися на дорогу, якою йшло все людство.

Роки «перебудови» вмістили в собі величезну кількість історичних подій — швидку деградацію і падіння диктаторських режимів у Радянському Союзі і країнах Центрально-Східної Європи, остаточний крах комуністичної ідеології, розпад радянської наддержави і перетворення союзних республік на суверенні, незалежні держави, припинення «холодної війни» між двома військово-політичними угрупованнями, створення нової геополітичної ситуації в Європі внаслідок появи незалежної України та інших нових держав.



Через лавиноподібний характер подій причинно-наслідкові зв’язки між ними не були осмислені належним чином ані політиками, ані науковцями. І нині, хоча доба «перебудови» вже віддаляється від сучасності, побутують різні, часом протилежні оцінки тих самих явищ, процесів, фактів. Не викликає сумніву тільки те, що роки «перебудови» мали доленосне значення для українського народу. Бюрократична «перебудова» переросла в національну революцію — третю в історії українського народу, після революцій середини XVII ст. і початку XX ст.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка