Червоний виклик



Сторінка43/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   56

13.2

Розпад зовнішньої оболонки радянської імперії


У середині 80-х років радянська геронтократія зустрілася з багатьма викликами в житті союзних республік, у відносинах з країнами Центрально-Східної Європи і, головне, у протистоянні з країнами НАТО. Першою вимушеною відповіддю на виклики часу стало висунення М. Горбачова на вершину влади.

Оновлення радянської зовнішньої політики пов’язувалося передусім із необхідністю усунення всесильного А. Громика. Цей дипломат сталінської школи керував МЗС СРСР з 1957 р. Він очолював в партії і державі ті консервативні сили, які здійснювали на світовій арені наступальну, агресивну політику. Зокрема, він був безпосереднім ініціатором вторгнення радянських військ в Афганістан. Сутність зовнішньої політики, яку проводив Радянський Союз, була офіційно визначена керівництвом державної партії тільки на XIX конференції КПРС у 1988 р. Тоді було проголошено, що у гонитві за військово-стратегічним паритетом у минулому не завжди використовувалися можливості забезпечити безпеку держави політичними засобами. Тому СРСР втягнувся в гонку озброєнь, що позначилося на його соціально-економічному розвитку і міжнародному становищі. Зі зрозумілих причин у матеріалах конференції не зазначалося, що гонку озброєнь країна безнадійно програвала.

Усе це М. Горбачов розумів, коли прийшов до влади. Зважаючи на підтримку, яку А. Громико надав йому на березневому пленумі ЦК КПРС 1985 р., і на свої зобов’язання, які забезпечили цю підтримку, новий генсек обрав для усунення міністра надзвичайно м’яку форму. У липні 1985 р. А. Громико став головою Президії Верховної Ради СРСР. Посаду міністра закордонних справ обійняв близький до М. Горбачова Е. Шеварднадзе. Зусиллями Шеварднадзе і самого Горбачова, який брав найактивнішу участь у спілкуванні з іноземними лідерами, формувалося нове обличчя радянської зовнішньої політики.

У 1987 р. вийшла друком книга М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу». Перекладена багатьма мовами, вона широко пропагувалася в різних країнах. Її основне завдання полягало в популяризації нового мислення радянського керівництва серед світової політичної еліти.

«Нове мислення» проголошувало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, біблійних над марксистськими. Підкреслювалося, що три групи країн — капіталістичні, соціалістичні й ті, що розвиваються, належать нероздільному світові, в якому вже неможливо досягти переваги військовими засобами. Віджила також, переконував Горбачов, практика оцінки міжнародних подій крізь призму конфронтації між Сходом і Заходом. Ідеологія мала підпорядковуватися реальним умовам, в яких існувало міжнародне співтовариство. Щоб розв’язати глобальні проблеми людства, треба було відмовлятися від конфронтації військово-політичних блоків.

Прагматичний підтекст «нового мислення» полягав у тому, щоб забезпечити скорочення витрат на озброєння, які ставали непосильними для Радянського Союзу. Йшлося також про те, щоб отримати від Заходу кредити, призначені для щорічного імпорту десятків мільйонів тонн зерна, а також поставок сучасної техніки і впровадження новітніх технологій.

М. Горбачов успадкував від попередників кризову проблему з ракетами середньої дальності. На початку 1985 р. з ініціативи радянської сторони розпочалися переговори з президентом США Р. Рейганом, під час яких СРСР виявив готовність піти на серйозні поступки. Не розраховуючи на добру волю радянських керівників, американці погодилися витратити десятки мільярдів доларів на програму «стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ), яка мала захистити США від атаки міжконтинентальних ракет. Програма СОІ ґрунтувалася на супернових космічних технологіях і стала відомою під назвою, яку їй дали журналісти, — «зоряні війни». Р. Рейган називав СРСР «імперією зла» і вельми успішно створював єдиний антирадянський фронт країн НАТО і КНР.

Після трьох зустрічей Рейгана і Горбачова у 1985–1987 рр. було укладено угоду про знищення ядерних ракет середньої і малої дальності. СРСР зобов’язувався за три роки демонтувати і знищити весь клас таких ракет — 1752. США взяли зобов’язання ліквідувати 869 своїх ракет. Це радикальне рішення значно послабило конфронтацію на найважливішій ділянці радянсько-американських відносин.

Керівники СРСР вирішили покінчити з безперспективною війною в Афганістані. У травні 1988 р. розпочалося виведення радянських військ, що створило можливість для нормалізації радянсько-китайських відносин.

Радянський лідер підтримав дипломатичними засобами військову операцію США та інших країн проти Іраку, який спробував загарбати Кувейт. Ірак даремно розраховував на підтримку радянського партнера, у якого він купував зброю на мільярди доларів.

Найбільш серйозні зміни сталися на європейському континенті. Національно-визвольний рух охопив усі країни радянського блоку. У вересні 1989 р. новий уряд Угорщини відкрив кордон з Австрією. Тисячі громадян НДР скористалися цим «вікном», щоб через Угорщину й Австрію дістатися до ФРН. Берлінська стіна втратила своє функціональне призначення і стала реліктом епохи, яка стрімко відходила у минуле.

У жовтні 1989 р. керівник правлячої партії НДР Е. Хонеккер змушений був відмовитися від влади. 4 листопада в центрі Берліна на Александерплатц зібралося 400 тис. громадян, які вимагали свободи слова і вільних виборів. 6 листопада півмільйонна демонстрація в Лейпцигу поставила вимогу возз’єднання ФРН і НДР. Командування Групи радянських військ у Німеччині отримало наказ із Кремля не втручатися в події.

Нарешті, 9 листопада член політбюро ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини Т. Шабовскі на прес-конференції, яка транслювалася по телебаченню, оголосив про те, що уряд знімає всі обмеження на перетин кордону між ФРН і НДР у районі Берліна. На запитання журналіста, коли нові правила вступають в дію, Шабовскі змушений був відповісти: «Негайно!». Ця заява пролунала о 18 годині 57 хвилин. Сотні тисяч берлінців кинулися до Стіни. Прикордонники, які не отримали жодних наказів, не зорієнтувалися в ситуації і навіть зробили спочатку спробу зупинити натовп за допомогою водометів. Але людський потік відсунув їх і змішався з зустрічним потоком — тими, хто йшов у столицю НДР із Західного Берліна. Стіна ще існувала фізично, але вона більше не розділяла берлінців475.

СЄПН була перейменована на Партію демократичного соціалізму (ПДС) і відмовилася від монополії на владу. Нове керівництво ПДС запропонувало створити федерацію двох німецьких держав, але не знайшло розуміння у своїх співгромадян. Набула популярності пропозиція канцлера Г. Коля про органічне об’єднання країни на підставі Конституції ФРН. У березні 1990 р. відбулися вільні вибори до Народної палати НДР, на яких найбільшого успіху досяг Християнсько-демократичний союз. Його лідер Л. де Мез’єр очолив уряд і прийняв план Г. Коля. Улітку відбулося кілька зустрічей представників США, Великої Британії, Франції, Радянського Союзу, ФРН і НДР, на яких визначалися основні засади возз’єднання німецької нації, а 12 вересня 1990 р. у Москві був підписаний договір про остаточне врегулювання німецького питання. 3 жовтня 1990 р. Народна палата НДР ухвалила рішення про об’єднання східнонімецьких земель із землями ФРН. Столицею ФРН став Берлін.

Розв’язання німецького питання поклало кінець «холодній війні». В інших країнах Центрально-Східної Європи залежні від Кремля політичні режими так само були зметені народом, як тільки виявилося, що Радянський Союз не хоче або не може застосовувати для підтримки своїх сателітів «доктрину Брежнєва». Комуністичний режим румунського диктатора Н. Чаушеску, який давно дистанціювався від кремлівських патронів, зробив спробу силою придушити народні заворушення. Для диктатора та його дружини це закінчилося розстрілом.

У лютому 1990 р. військова частина Організації Варшавського Договору (ОВД) була ліквідована. У червні 1991 р. припинила існування Рада Економічної Взаємодопомоги, а в липні цього ж року — політична частина ОВД. Ялтинська Європа перестала існувати.

Керівники західних країн вітали історичні зміни в радянській зовнішній політиці й готові були благословляти М. Горбачова, який майже не чинив опору прагненню народів східноєвропейських країн здобути реальний суверенітет. Однак їхня позиція змінилась, коли з вимогами суверенітету виступили союзні республіки СРСР. Розпад СРСР явно не влаштовував Захід. Про це відверто заявили прем’єр-міністр Великої Британії М. Тетчер у 1990 р. і президент США Дж. Буш у 1991 р. під час перебування в Києві.

Позиція дуже впливового в Україні німецького керівництва була такою ж. У липні 1991 р. М. Горбачов приїхав у Київ з метою переконати керівників республіки підписати новий Союзний договір. Зупинившись у резиденції «Межигір’я», він викликав канцлера ФРН Г. Коля собі на допомогу. Ось уривок з запису їх бесіди 5 липня в цій резиденції:

«М. С. Горбачов: Після прогулянки, Гельмуте, ти збирався порозмовляти з керівниками України. Вони приїхали і чекають тебе. Скільки часу ти плануєш приділити цій бесіді?

Г. Коль. Я вважаю, хвилин 15–20. Бажав би, зокрема, донести до них нашу думку про те, наскільки важливо уникати дій, які створювали б на Заході враження того, нібито СРСР ось-ось розпадеться на конгломерат окремих республік.

М. С. Горбачов. Так, я думаю, їм буде цікаво почути від тебе таке судження якраз у той момент, коли український парламент займається обговоренням питання про підписання нового Союзного договору»476.

Не менш показова бесіда відбулася у М. Горбачова в Кремлі 26 жовтня 1991 р. з федеральним міністром закордонних справ і віце-канцлером ФРН Г. Д. Геншером. Цілком солідаризуючись із позицією президента СРСР, Геншер заявив: «Розмовляючи минулого тижня у Києві, я говорив українським керівникам: у нас в Європейській спільноті 12 держав. А ми прагнемо створити спільну європейську державу; у нас тепер 12 валют, а ми хочемо створити єдину спільну валюту. Бачите, яка різниця: Європа прагне єднання, а ви шукаєте будь-які причини, щоб роз’єднатися. Це парадоксально і нічим не може бути виправдане»477. Як могли оцінити подібну аргументацію київські співбесідники Геншера, які пам’ятали Голодомор і гостро відчули небезпеку, що йшла від захопленого путчистами Кремля у серпні 1991 р.?




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка