Червоний виклик



Сторінка53/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   56

Незадоволення діями народних депутатів має тенденцію до загострення, набуваючи іноді надзвичайно виразних форм. У квітні 2012 р., коли помер член парламентської фракції Народної партії Ігор Головченко, спікер В. Литвин в узгоджувальній раді запропонував депутатам переглянути інтернет-форуми, на яких обговорювалася гідна жалю передчасна смерть, і додав: «Радості більшої, ніж з цього приводу, я не бачив. Радив би кожному з вас, усім депутатам, почитати і зробити відповідні висновки. Яке ми суспільство, і що ми з вами, поважні колеги, зробили, аби там писали щось на кшталт “А коли всі інші поздихають?”»555. Можна зробити поправку на відому нестриманість виразів серед користувачів Інтернет-мережі та на емоції спікера, який знав, що депутат із його фракції нічим не завинив перед народом. Але Інтернет більшою мірою, ніж засоби масової інформації, відбиває суспільні настрої.

В. Панченко досить ясно показав, чим завинив парламент перед українським народом. Проте парламент є дзеркалом суспільства, якщо його депутати обираються на вільних виборах. А українські вибори, незважаючи на всі технології, включно з адміністративним ресурсом, залишаються в основному демократичними. Отже, треба придивитися до суспільства. Чому воно обирає таких депутатів, які після отримання мандата не звертають уваги на виборців?

У нас ведуться розмови про громадянське суспільство, яке виникає внаслідок розвитку горизонтальних зв’язків між людьми, про необхідність діалогу між громадянами і законодавчими та виконавчими органами влади. А чи розвивається насправді громадянське суспільство в Україні?

Формальною, але досить надійною ознакою наявності громадянського суспільства в демократичній країні є діяльність організацій за фахом, творчих спілок, церковних громад, клубів, партій і рухів. Скільки нас об’єднується в такі організації? На запитання соціологів негативну відповідь «не належу до жодної з громадських, політичних організацій чи рухів» дали в 1994 р. 82,2% опитаних, в 2002 р. — 83,9%, в 2012 р. — 85,9%556. Вражаючі цифри і ще більш вражаюча динаміка! Навіть досить висока релігійність населення не знайшла відбиття у кількості церковних громад. Організаційні структури повинні спиратися на економічну базу. Де ж її взяти, якщо життєвий рівень населення не дозволяє мати кошти на функціонування таких структур? Політичні партії називаються кишеньковими через те, що вони фінансуються не за рахунок членських внесків, а з кишені олігархів. Отже, минуле залишається з нами не тільки як стереотипи мислення, але й у вигляді неподоланої вертикалізації соціальних верств, які матеріально залежать від держави (бюджетники) або від олігархічного капіталу (робітники). Профспілки не здатні порятувати становище, бо залишаються практично такими ж «передавальними пасами» від верхів до низів, якими були в радянські часи. На додаток, посткомуністичну Україну вразила іржа корупції. Той, хто має певну владу або наділений функціями контролю, бажає збагатитися або хоча б поліпшити свій матеріальний стан за рахунок усіх інших — від бізнесменів до пенсіонерів. Держава недоплачує своїм функціонерам, і тому вони таким способом надолужують втрачене. А яким може бути контроль з боку громадянського суспільства, якщо воно тільки народжується?

Цілковита економічна залежність виборців від держави або роботодавців пояснює поведінку народних депутатів усіх скликань і політичних напрямків, які кидають виборців напризволяще. У кращому разі депутати-мажоритарники турбуються про свій виборчий округ, тобто знову-таки про себе.

Чого слід чекати, якщо нема діалогу між владою та виборцями? Моніторинг Інституту соціології відповідає на це настільки переконливо, що короткі таблиці, які наводяться нижче, не потребують коментування. Ось варіанти відповідей на три запитання соціологів (у відсотках)557:

1. Як би Ви оцінили в цілому політичну ситуацію в Україні?






1998 р.

2008 р.

2012 р.

благополучна

0,9

1,3

1,9

спокійна

8,2

8,3

15,2

напружена

50,3

64,9

58,4

критична

33,9

18,6

17,2

важко сказати

6,6

61,9

7,2

2. Люди висловлюють різні думки щодо життя (як свого особистого, так і життя суспільства). Чи згодні Ви з думкою, що зараз так хитко, і може відбутися все, що завгодно:




1992 р.

2000 р.

2008 р.

2012 р.

згоден

84,8

80,9

79,9

80,5

не згоден

9,4

10,3

12,5

10,2

не знаю

5,5

8,5

7,4

9,1

не відповіли

0,3

0,3

0,1

0,2

3. Що краще — терпіти всілякі матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку, миру та спокою чи виходити на вулицю з протестом?




1994 р.

2008 р.

2012 р.

потрібно за будь-яку ціну зберігати порядок, мир і спокій

43,8

37,0

32,1

потрібно активно протестувати проти постійного погіршення умов життя

22,7

40,8

44,2

важко сказати

31,0

21,9

23,4

не відповіли

2,4

0,3

0,3

Відповіді на ці запитання мають різну динаміку, але рівень незадоволення станом справ завжди високий. Простежується приховане очікування соціальної бурі, і це може бути небезпечним за відсутності діалогу між державою і суспільством. Громадян, які пройшли крізь Помаранчеву революцію, не треба вважати беззахисними. Власне, вони самі так не вважають, відповідаючи на поставлене соціологами запитання: чи вистачає у вас упевненості в своїх силах? Ось варіанти відповіді (у відсотках)558:




1996 р.

2000 р.

2008 р.

2012 р.

вистачає

30,5

29,5

40,4

34,1

не вистачає

34,4

34,7

29,7

34,6

важко сказати

31,4

32,9

26,5

29,0

не цікавить

3,7

2,5

3,1

2,1

не відповіли

-

0,4

0,4

0,3

Коли вже зайшла мова про Помаранчеву революцію, то слід зупинитися на її уроках. Спочатку до влади прийшла одна політична сила, в наступній президентській каденції — інша, і тому об’єктивної оцінки того, що відбулося, у літературі годі шукати.

Найпершим уроком подій, пов’язаних із президентськими виборами 2004 р., який добре засвоїли верхи суспільства, стало розуміння того, що придушити соціальний вибух велетенського масштабу силою — не вийде. Президенту України Л. Кучмі тоді популярно роз’яснили, що саме станеться з нажитими непосильною працею заощадженнями олігархів у світових банках, якщо громадяни на Майдані Незалежності будуть розігнані Тому політичні сили, які представляють верхи суспільства, прагнуть перед виборами зменшити соціальну напругу хоча б за допомогою таких специфічних починів, як «юліна тисяча» або «вітіна тисяча». Набагато серйозніше та й небезпечніше виглядає прагнення керівництва країни підвищувати в критичні періоди (наприклад, перед парламентськими виборами 2012 р.) заробітну плату більшою мірою, ніж зростає продуктивність праці. Не вина, а біда посткомуністичного суспільства полягає в тому, що залишається актуальним вислів: «Уряд робить вигляд, що він нам платить, а ми робимо вигляд, що працюємо». Одного бажання краще працювати в умовах вільної економіки не досить. Уміння працювати в конкурентному середовищі й здатність покладатися на власні сили, а не на патерналістську руку держави, формуються впродовж десятиліть. Окрім того, технічна база національної економіки мало змінилася з радянських часів, а тому не може забезпечити зростання продуктивності праці. Нарешті, внаслідок корумпованості влади іноземні інвестиції з їх сучасними технологіями не можуть достатньою мірою укоренитися в країні. Розв’язуючи для себе поточні політичні завдання, але не вміючи ефективно упоратись із завданнями економічними, уряд затягує Україну в боргову яму.

Другим уроком Помаранчевої революції, який слабо засвоїли вже не верхи, а низи суспільства, є розчарування в її наслідках. Революційні маси, які здобули для В. Ющенка найвищий пост у державі, стали в очах останнього «маленькими українцями». Натомість людина посередніх здібностей почала сприймати себе як Месію. В політиці таке трапляється часто, і це не варто сприймати як трагедію. Варто покладатися на самих себе, а не чекати знову новоявленого Месію. Тим часом на твердження соціологів «Декілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони та дискусії» опитувані дали такі відповіді (у відсотках)559:





1992 р.

2000 р.

2008 р.

2012 р.

згоден

52,3

58,7

62,4

61,2

не згоден

30,3

21,4

20,8

20,6

не знаю

16,9

19,8

16,7

17,8

не відповіли

0,6

0,1

0,1

0,4

Третім уроком цієї революції став розкол політичних сил і виборців, що їх підтримували, практично навпіл. Розкол має регіональний характер, що підтверджується п’ятьма турами голосування на президентських виборах 2004 і 2010 рр. Це закономірність, породжена об’єктивним станом українського суспільства. Якщо визначити, хто засвоїв цей урок, то можна однозначно твердити: верхи суспільства, організовані в конкуруючі між собою політичні сили. Нічого доброго з такого засвоєння не виходить ані для верхів у цілому, ані для верхів з низами, тобто для української суверенної державності. Щоб ця теза стала зрозумілою, потрібно зупинитися на висновках, які випливають з найважливішого в цій книзі напряму дослідження.

Як уже зазначалося, проблема радянського комунізму проаналізована в книзі у кількох розрізах:

— комунізм як доктрина і як реалізована утопія;

— держава-комуна як синтез диктатури компартійних вождів з управлінською владою рад;

— радянська суспільно-політична система як синтез держави-комуни і суспільства (державосуспільство);

— радянський комунізм як суспільно-політична система і соціально-економічний лад.

Перший з перелічених розрізів є теоретичним. Три інші вивчені або на загальносоюзному матеріалі, оскільки Україна була вкраплена в Радянський Союз, мов комаха в брилу бурштину, або безпосередньо на українському матеріалі. Залишається узагальнити висновки, що випливають із дослідження національної політики Кремля і міжнаціональних відносин.

Порівняння нашої країни з комахою у брилі бурштину — це не стільки літературний образ, скільки прикра реальність. На жаль, цю реальність недооцінюють ті, хто щиро прагне добра і щастя своїй Батьківщині. Інститут соціології НАН України показав, як виглядала самоідентифікація українських громадян упродовж двох десятиліть незалежності. На запитання «Ким Ви себе перш за все вважаєте?» опитувані обирали такі варіанти відповіді (у відсотках)560:



Варіанти відповідей

1992 р.

2008 р.

2012 р.

громадянами України

45,6

51,7

48,4

мешканцями району або регіону, в якому живете

30,8

33,8

37,4

громадянами колишнього Радянського Союзу

12,7

9,0

8,4

громадянами Європи або світу

10,2

2,1

3,6

представниками свого етносу, нації

-

2,6

1,8

інше

-

0,6

0,3

не відповіли

0,6

0,1

0,1

Слід зупинитися на виразі «перш за все». Людина може бути патріотом України, але думати в першу чергу про свою малу батьківщину. І все ж, фактом залишається те, що менше половини людей з українським паспортом вважають себе перш за все громадянами України. Кількавідсоткове збільшення таких людей за 20 років не дуже налаштовує на оптимізм.

Більше третини українських громадян мають регіональну ідентичність. Можна втішатися тим, що певна (звичайно ж — невизначена) кількість таких людей поважає українську національну державність і настроєна патріотично. Але залишається констатувати, що навколишня дійсність за роки незалежності не переконала їх у тому, що вони живуть в Україні. Навпаки, питома вага людей з регіональною ідентичністю зросла.

Невелика кількість українських громадян усе ще живе в Радянському Союзі. Як правило, це люди старшого віку, і скорочення їх відносної кількості обумовлене зрозумілою причиною. Громадянами Європи або світу вважають себе, мабуть, деякі представники молодшого покоління, які почувають себе комфортно в нашій Україні і, треба визнати, мають для цього підстави.

В опитуванні 1992 р. не було останнього варіанта відповіді. Хтось обрав би саме його, якби він був. Але в опитуваннях 2008 р. і 2012 р. такий варіант є, і представниками своєї нації визнали себе менше 2–3% громадян. Прихильників етнічного націоналізму в нас більше, проте переважна їх частина вважає себе, перш за все, громадянами України. Показово, що серед українців і росіян, які разом становлять понад 95% населення, етнічному походженню надає першорядну вагу порівняно незначна кількість людей.

Якщо цю таблицю накласти на результати п’ятиразового голосування у президентських виборах 2004 і 2010 рр., то визначиться територіальний розподіл громадян за їхньою самоідентифікацією. Виявляється, що жителі західних і центральних областей мають в основному українську, а жителі південних і східних областей — регіональну свідомість. У всіх областях, за винятком Автономної Республіки Крим, переважну більшість населення становлять етнічні українці. Отже, відмінність в ідентифікації визначена не етнічним походженням, а історичною долею відповідних територій.

У 2004 р. Інститут соціології НАН України поставив запитання «Ким Ви себе перш за все вважаєте?» серед трьох лінгвоетнічних груп українського і російського населення. Показникам не вистачає, на жаль, динаміки (в наступні роки вони не розраховувалися), але ці дані цікаві навіть у розрізі одного року (у відсотках)561:



Варіанти відповідей

україномовні українці

російськомовні українці

росіяни

громадянами України

49,4

39,9

33,2

мешканцями району або регіону, в якому живете

40,1

31,8

36,5

громадянами колишнього Радянського Союзу

5,3

16,6

22,4

громадянами Європи або світу

2,1

6,3

3,2

представниками свого етносу, нації

3,3

2,6

2,6


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка