Червоний виклик



Сторінка8/56
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.43 Mb.
ТипКнига
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   56

9.8

Битва за Україну


Восени 1942 р., коли в районі Сталінграда йшли важкі оборонні бої, Ставка ВГК почала готувати контрнаступ. Він мав здійснюватися силами трьох фронтів — Південно-Західного (М. Ватутін), Донського (К. Рокосовський) і Сталінградського (А. Єременко).

19 листопада 1942 р. після інтенсивної артпідготовки радянські війська зламали німецьку оборону і рушили в напрямі на Калач у тилу противника. 23 листопада, вийшовши на Калач, вони замкнули кільце, в якому опинилися 22 дивізії загальною кількістю близько 330 тис. осіб. Більша частина радянських військ пішла далі на Ростов, залишивши в тилу оточеного противника. Незабаром у контрнаступ перейшли й війська на Північному Кавказі. Командування Вермахту почало терміново відводити війська з Кубані, щоб вони не потрапили в іще більший котел. Операція по деблокуванню сталінградського угрупування, яку очолив Б. Манштейн, зазнала невдачі, і в січні 1943 р. воно здалося в полон.

Перемога під Сталінградом створила умови для визволення України. 18 грудня 1942 р. бійці 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту звільнили перший населений пункт на території України — село Півнівку Міловського району. В лютому 1943 р. були звільнені Ворошиловград, Ростов і Новочеркаськ, після чого наступ вичерпався. На рубежі ріки Міус почалися позиційні бої, які тривали до осені.

Наступ на харківському напрямі був зупинений німецькими військами у березні 1943 р., після чого тут розгорнулися позиційні бої. Сторони почали готуватися до літньої кампанії.

У 1943 р. радянська промисловість випустила більше літаків, танків, гармат, стрілецької зброї та боєприпасів, аніж промисловість Німеччини і всієї окупованої Європи. Різко зріс обсяг поставок по ленд-лізу. Головною ударною силою Червоної армії стали танкові війська. Ставка ВГК улітку 1943 р. накопичила в резерві 10 армій147.

Після тотальної мобілізації чисельність Вермахту перевищила 10 млн солдатів та офіцерів. Німецька промисловість почала поставляти фронту нові танки — «Пантери» і «Тигри» з надзвичайно міцною бронею і далекобійною потужною гарматою, а також досконалі літаки. З цими силами противник розраховував переломити хід війни на Східному фронті, поки союзники не відкрили фронт на західних кордонах Німеччини.

Між Орлом і Бєлгородом на лінії фронту з радянського боку утворився виступ (з німецького боку — виїмка). Як повідомили Ставці ВГК англійці, Генеральний штаб Вермахту почав планувати операцію «Цитадель». У ході операції планувалося ліквідувати виступ разом з розташованими в ньому військами Центрального і Воронезького фронтів, після чого завдати удару по тилах Південно-Західного фронту. В районі виступу з центром у Курську німецьке командування зосередило 50 найбільш боєздатних дивізій, у тому числі 16 танкових і моторизованих, понад 900 тис. солдатів та офіцерів148.

Маючи дані про суть і початок (5 липня о 3-й годині) операції «Цитадель», Ставка ВГК вирішила прийняти удар, знищити в ході оборонних боїв ударні сили противника, і тільки після цього розпочати контрнаступ. У тилу Курського виступу як резерв Ставки був розгорнутий Степовий військовий округ (з 9 липня — фронт). За годину до наступу по районах зосередження ударних угруповань противника було нанесено артилерійський удар, який послабив його наступальний потенціал.

Та все ж 9 липня противник прорвав оборону Воронезького фронту і просунувся на відстань до 35 км, після чого переніс напрям головного удару на залізничну станцію Прохоровка з метою захопити Курськ. 12–13 липня тут розгорнувся бій за участю 1 200 танків з обох сторін. Головною ударною силою Вермахту був танковий корпус СС у складі трьох дивізій — «Рейх», «Мертва голова» і «Адольф Гітлер». У ході бою радянські війська втратили 500 танків з 800, німці — 300 з 400. Бойовище під Прохоровкою стало переломним. З 12 липня почався контрнаступ військ Західного і Брянського фронтів. У ході Курської битви, яка тривала до 17 липня, Вермахт втратив до півмільйона солдатів і 1,5 тис. танків. Утрати радянських військ, незважаючи на кількісну перевагу, були більшими — до 860 тис. солдатів, понад 6 тис. танків і мобільних артилерійських установок149.

Маючи свіжі резерви, Ставка ВГК 3 серпня почала наступальну Бєлгород-Харківську операцію силами Воронезького і Степового фронтів. 23 серпня радянські війська оволоділи Харковом, що створило сприятливі умови для звільнення Лівобережної України і виходу на Дніпро.



Під час Курської битви командування Вермахту перебазувало на Східний фронт 14 дивізій. Це створило сприятливі умови для союзників, які 10 липня висадилися в Сицилії, а 3 вересня — на узбережжі Апеннінського півострова. Зазнавши на Східному фронті колосальних втрат, Вермахт змушений був перейти до стратегічної оборони на всіх фронтах Світової війни.

У серпні 1943 р. війська Південного фронту прорвали добре укріплений оборонний рубіж противника на річці Міус і оволоділи Таганрогом. Це відкрило шлях углиб Донецького басейну. У вересні були звільнені Сталіно й Маріуполь.

Війська Центрального фронту теж перейшли в наступ наприкінці серпня 1943 р., просуваючись у напрямі Гомеля. Армія під командуванням І. Черняховського увійшла в північні райони України і звільнила Конотоп, Бахмач та Ніжин. 21 вересня війська фронту зайняли Чернігів і вийшли до Дніпра. У ніч на 20 вересня танкова армія генерала П. Рибалка, яка діяла у складі Воронезького фронту, почала наступ на Переяслав і теж вийшла до Дніпра.

15 вересня А. Гітлер віддав розпорядження військам, що перебували на Лівобережній Україні, відійти за Дніпро, щоб уникнути оточення. У Південній Україні Вермахт мусив закріпитися на річці Молочній і тримати оборону. Не зустрічаючи опору, частини Червоної армії стрімко просувалися до Дніпра, щоб з ходу переправитися на правий берег. Розрекламований Геббельсом «Східний вал» на правому березі ріки виявився фікцією, в німців не було часу і засобів, щоб створити суцільні укріплення на водній перепоні довжиною в 750 км. До того ж вони вважали, що таку широку водну перепону можна обороняти без інженерних укріплень того типу, які споруджуються на суходолі.

У ніч на 22 вересня війська Воронезького фронту форсували Дніпро на південь від Києва, біля села Великий Букрин. У ніч на 26 вересня почалася переправа радянських військ у районі Лютіжа і Вишгорода. Ці переправи з наступним розширення плацдармів (Букринського — до кілометра по фронту і 6 км у глибину, Лютізького — до 15 км. по фронту і 10 км углиб) супроводжувалися величезними жертвами.

Ставка ВГК зобов’язала армію звільнити Київ до 7 листопада. Всупереч пропозиції К. Рокосовського атаки на Київ ішли з букринського плацдарму. Створення цього плацдарму й атаки з нього коштували життя 250 тис. червоноармійцям, але не принесли успіху. У жовтні основна маса військ була перебазована на Лютізький плацдарм, і 3 листопада звідти почався наступ. На світанку 6 листопада Червона армія увійшла в Київ. За здобуття столиці України до червоної дати в календарі заплатили життям 417 тис. бійців і командирів Червоної армії.

Перебазування фронтів на територію України (як і Білорусії) викликало необхідність зміни їх назв. 20 жовтня Ставка ВГК перейменувала Воронезький фронт (у складі восьми армій) на 1-й Український, Степовий (дев’ять армій) — на 2-й Український, Південно-Західний (шість армій) — на 3-й Український, Південний (сім армій) — на 4-й Український.

На початку 1944 р. Вермахт іще мав велику силу. На Східному фронті воювало майже 5 млн. солдатів та офіцерів. У їхньому розпорядженні було майже 55 тис. гармат та мінометів, 5,4 тис. танків і штурмових гармат, понад 3 тис. літаків. Однак у цей час Червона армія стала набагато сильнішою, ніж противник: 6,4 млн солдатів та офіцерів, майже 96 тис. гармат і мінометів, понад 5 200 танків і САУ, 10 200 бойових літаків150. Перевагу треба було використати, і цьому сприяли три чинники: зростаюча майстерність командування, представників якого війна висунула на чільні позиції в армії, досвід і воля червоно-армійців, для яких війна стала вітчизняною, і зневіра у власних перспективах з боку противника. Ця зневіра охопила всі ешелони Вермахту, нацистської державної машини і німецького населення, яке пам’ятало уроки Першої світової війни. У травні 1944 р. Г. Гіммлер потішив німецький генералітет тільки однією перспективою: можливістю розвалу коаліції держав, які оголосили себе Об’єднаними Націями і зобов’язалися воювати до беззастережної капітуляції противника151. Між ключовими гравцями в Об’єднаних Націях справді існували непереборні суперечності, але кожен із них, зі своїх причин, був зацікавлений в тому, щоб знищити нацистську Німеччину. Отже, сподівання на розвал коаліції були примарними.

З кінця грудня 1943 р. Ставка ВГК розпочала грандіозну стратегічну операцію, в якій були задіяні всі чотири Українські фронти. Операція на фронті довжиною в 1 400 км тривала до початку травня 1944 р. і складалася з десяти тактичних операцій: Житомирсько-Бердичівської, Кіровоградської, Корсунь-Шевченківської, Нікопольсько-Криворізької, Ровенсько-Луцької, Проскурово-Чернівецької, Умансько-Ботошанської, Березнегувато-Снігурівської, Поліської та Одеської.

Найбільші результати дала Корсунь-Шевченківська операція, яка тривала з 24 січня по 17 лютого 1944 р. За рахунок перегрупувань на напрямках головних ударів 1-го Українського (М. Ватутін) і 2-го Українського (І. Конєв) фронтів була створена майже двократна перевага в живій силі і 2,5-кратна — в танках та артилерії. Ідучи назустріч один одному, фронти зімкнули кільце, в якому опинилися сім дивізій і одна бригада Вермахту, понад 80 тис. солдатів і офіцерів. Командувач групи армій «Південь» Е. Манштейн кинув на допомогу оточеним усі резерви і зміг врятувати 32 тис. солдат і офіцерів, але решта загинули або потрапили в полон. Утрати ворога на зовнішньому фронті і фронті оточення становили не менше 70 тис. осіб, радянські втрати — понад 80 тис. осіб.

У результаті Нікопольсько-Криворізької операції силами 3-го і 4-го Українських фронтів були створені умови для зайняття всієї Правобережної України. Війська 4-го Українського фронту (Ф. Толбухін) форсували Дніпро в його нижній течії і закріпилися на правому березі.

У березні 1944 р. 1-й Український фронт узяв Вінницю, Проскурів і Чернівці. Війська 2-го Українського фронту форсували Прут і закріпилися на місцевості по той бік державного кордону. 3-й Український фронт зайняв Миколаїв, а 10 квітня — Одесу. 4-й Український фронт у квітні здобув Крим і зайняв 9 травня Севастополь, після чого був ліквідований.

6 червня 1944 р. сталася знаменна подія — висадка союзників у Нормандії, на північному заході Франції.

10 червня розпочався новий наступ Червоної армії. Чотири фронти розгорнули операцію «Баґратіон», метою якої була ліквідація потужного угрупування ворога в Білорусії. Рятуючи його, Генеральний штаб німецьких збройних сил зняв шість дивізій, які обороняли західні області України. Це дозволило військам 1-го Українського фронту розгорнути наступ на рава-руському і львівському напрямах. 17 липня танкова армія генерала М. Катукова форсувала Західний Буг і продовжила наступ уже на території Польщі. Швидко просуваючись, війська 1-го Українського і 1-го Білоруського фронтів підійшли до Вісли і форсували її в районі Сандомира.

1-й Український фронт розвивав наступ у двох різних напрямах — до Вісли і в Карпатах, що створювало труднощі в управлінні військами. Тому Ставка ВГК відновила 6 серпня 4-й Український фронт у складі трьох армій під командуванням І. Петрова. Його війська зайняли Дрогобич і підійшли до кордонів Чехословаччини.

20–29 серпня 1944 р. силами 2-го Українського (Р. Малиновський) і 3-го Українського (Ф. Толбухін) фронтів була проведена операція, яка завершилася зайняттям Молдавської РСР. У ході Яссько-Кишинівської операції було розгромлене угрупування Вермахту «Південна Україна» загальною чисельністю 900 тис. осіб (дві румунських і дві німецьких армії, окремий німецький армійський корпус). Були знищені 22 німецькі і майже всі румунські дивізії. Румунія вийшла з війни і 24 серпня оголосила війну Німеччині.

Завершальною в битві за Україну стала Східно-Карпатська операція військ 1-го і 4-го Українських фронтів, яка тривала з 8 вересня до 28 жовтня 1944 р. У ході її німецькі війська залишили західні області УРСР, Закарпатську Україну і частину Східної Словаччини, були створені умови для зайняття радянськими військами Чехословаччини та виходу на південно-східні кордони Німеччини.

Битва за Україну тривала 680 діб, від січня 1943 до жовтня 1944 р. Червона армія провела за цей час 11 стратегічних і 28 фронтових операцій. Під час найбільшого напруження в боях її середньодобові втрати загиблими, пораненими і пропалими без вісті становили 68 тис. осіб152. Такою була ціна визволення від німецької окупації.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   56

Схожі:

Червоний виклик iconМатеріяли до біографії письменника лопуцьки
«Лопуцька В. випускає незабаром у видавництві «Червоний Пролетар» збірку оповідань під назвою «Червоні зеленя». Крім того, письменник...
Червоний виклик iconКомунальний заклад «рівненська обласна наукова медична бібліотека» рівненської обласної ради
Закон урср про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Червоний прапор. 1991. 25 січ
Червоний виклик iconІсторія України в романах Валентин Чемерис
Але І у Дорошенко, І у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до...
Червоний виклик iconМедична бібліотека інформаційно-бібліографічний відділ
Батурін О. “Червоний Хрест” поспішає на допомогу: [про Бериславську районну організацію “Товариство Червоного Хреста України”] /...
Червоний виклик iconМисик Василь Олександрович (1907-1983)
Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка