Дати І події року



Сторінка1/5
Дата конвертації07.02.2018
Розмір0.66 Mb.
  1   2   3   4   5


ДАТИ І ПОДІЇ РОКУ
988 р.– 1025 років тому на острові Монастирському під час походу на Корсунь (Херсонес) зупинявся із військом Київський князь Володимир, який за легендою заснував тут монастир.
Перші згадки про монастир зустрічаються в одному з найважливіших історичних джерел, які розповідають про Україну XVII століття, «Описі Украї­ни» французького військового інженера, відомого картографа Гійома Левассера де Боплана: «…знаходиться Монастирський острів, котрий дуже високий і весь зі скель і з урвищами довкола по 25–30 стіп, окрім верхньої частини, де він трохи нижчий. Це і є причиною того, що його ніколи не затоплює. Колись тут був монастир, який і дав йому назву, але тепер від нього немає жодних слідів. Якби над цим островом не височів су­ходіл, там було б добре жити; острів мав до 1000 кроків у довжину і 80 або 100 – в ширину. Тут повно вужів та різних гадюк». Докладніших відомостей про цей монастир Боплан не надає.

До до середини XIX ст. немає документальних згадок, що назва Монастирського острова пов’язана нібито з існуванням монастиря в часи Київської Русі. Лише в другій половині XIX ст. з’явилося твердження, що Монастирський острів з IX сто­ліття став місцем притулку грецьких ченців, вихідців із Царгороду (Константинополя), чим і пояснюється його назва. Це твердження увів в історіографію єпископ Феодосій (Макаревський) у своїй відомій праці «Материалы для историко-статического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия». У тексті вперше оприлюднений докладний опис історії монастиря на острові: «В 870 році з руськими купцями виїхали з Константинополя в Київ декілька грецьких ченців, між якими був один з багатих Константинопольських купців; досягши св. Острова на Дніпрі та полонившись розповідями про святість місця цього, гарними краєвидами та багатою природою його, монахи полюбили цей святий Острів, обрали його, для себе місцем молитовних подвигів та залишилися тут на постійне жительство з усім тим багатством та з усією тією святинею, які вивезли з Константинополя та мали при собі.



В 957 році набожна та благочестива велика княгиня Київська Ольга, пливучи Дніпром в Константи­нополь, довго проживала на святому дніпровському Острові з усіма своїми супутниками, з одного боку, в очікуванні кінця сильної багатоденної бурі, що не дозволяла нікому пройти безпечно Дніпровські пороги, а з другого, побоюючись за порогами нападу диких, хижих та жорстоких Печенігів. Супутник великої княгині, єпископ Григорій, за сприяння самарських рибалок, ченців, які жили на острові, та своїх наближених, влаштував тут особливу церковку та правив у ній службу божу.

У 988 році Великий Князь Київський Володимир, з численною дружиною пливучи по Дніпру в Херсонес, зупинявся на цьому священному дніпровому Острові, благоговійним взором оглядав усю місцевість його і любувався тут краєвидами багатої природи. Самарянські, Самарські рибалки для Великого Князя та для всієї його дружини го­тували тут їжу і по­казували їм усі особливості острова.

З початку Х століття Острів цей для всіх християн, які пливли по Дніпру, зробився уже пристановищем, головною ставкою, відкритою пристанню, місцем притулку та тимчасового відпочинку…»

Єпископ Феодосій також стверджував, що монастир на острові став центром християнізації кочового населення і що «тут в 1094 році просвітилася св. хрещенням та зробилася християнкою дочка Хана Половецького Тугоркана, яка вийшла, незабаром після цього, заміж за Великого Князя Київського Святополка, а в 1107 році хрестились тут дочки двох інших Ханів Половецьких, названі в наших літописах Аетами, з яких одна вийшла за Юрія, сина Володимира Мономаха, а інша за Святослава, сина Олега Чернігівського». На думку Феодосія Монастир проіснував до часів татаро-монгольської навали, тобто до 1223 р.

Д.І. Яворницький в книзі «Дніпрові пороги» 1928 р. висловив сумніви щодо відомостей Феодосія про монастир на острові та зауважив: «острів Манастирський міг бути пунктом одпочинку для руських, які йшли по Дніпру вниз, це зовсім правдоподібно, бо це один із великих островів, який ніколи не затопляє весняна вода і є, так би мовити, переддвір’я порогів. Раніш, ніж пуститись в страшні пороги, треба було «исполчитись», як казали в давні часи, одпочити, оглянути все справилля, розвідати, чи немає де ворожої засади то-що».

На сьогодні документальних підтверджень існування монастиря на острові поки що немає.


Література:

Страницы каменной книги. 60 памятных мест Днепропетровска Авт. текста М. Шатров (М. А. Штейн), худ. В. И. Хворост, фото Б. И. Перепадя.– Днепропетровск: Промінь, 1969.– 238, [2] с.



Про монастир – С. 31–32.

Феодосий (А. Г. Макаревский). Материалы для историко-статистическаго описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Вступ. стаття і комент. Г. К. Швидько.– Д.: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– 1080 с. (Репринт вид. 1880 р.).



Про монастир – C. 30–33, 39–47.

Фоменко А. Монастирський острів // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам'ятки культури.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 251–255; фото.

Шатров М. Город на трех холмах: Книга о старом Екатеринославе.– 2-е изд.– Дніпропетровськ: Промінь, 1969.– 416 с., ил.

Про монастир – C. 9–10.

Швидько Г. К. Мить довжиною в два тисячоліття // Моє Придніпров’я. Календар знаменних подій області на 2001 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: Обл. наук. бібліотека, 2000.– С. 12.

* * *

Капустіна Н. Монастирський (Комсомольський) острів. Історична довідка // http://museum.dp.ua/articles0340.html



Дніпропетровщина, Монастирський острів // www.dp.uz.gov.ua/ukr/notatnik

Монастирський острів // uk.wikipedia.org/wiki/Монастирський_острів



1638 р.– 375 років тому на Микитинському Розі (на місці сучасного м. Нікополя) засновано Микитинську Січ.
На Микитиному Розі Січ постала
«Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну». Ці відомі слова Миколи Гоголя були присвячені одній із найвідоміших в історії України Запорозьких Січей – Микитинській, з якою пов’язано початок Визвольної війни українського народу середини XVII століття під проводом Богдана Хмельницького.

Після зруйнування Базавлуцької Січі територія Запорожжя опинилася під жорстким контролем польських властей. Однак потреба забезпечення оборони південного прикордоння від ворогів змусила поляків шукати замирення з козаками і засобів зберегти Січ. Новим місцем її розташування став легкодоступний з боку степу мис Микитинський Ріг, на правому березі Дніпра, у найвужчій частині Великого Лугу, де ще в період існування Скіфії діяла переправа через Дніпро до столиці Скіфської держави. Саме через Микитин перевіз пролягав Соляний шлях у Київську Русь. А у XIV–XVст. тут височіли укріплення Великого князівства Литовського, які наприкінці XV ст. зруйнували татари.

З виникненням козацтва, за легендою, тут оселився старий запорожець Микита і заснував переправу на таврійський берег. Біля нього почали осідати інші козаки, і так утворилося поселення Микитине, а в XVII ст. тут виникла Запорозька Січ.

Проте відомості про Микитинський перевіз зустрічаються ще задовго до заснування тут Січі. Вперше ця назва згадується у щоденнику посла австрійського імператора Еріха Лясоти, який у 1594 році приїздив на Базавлуцьку Січ, та у російській картографії, у документі «Большой Чертеж» 1627 року. Видатний український історик М.Грушевський, досліджуючи історію козацтва, у своїй фундаментальній праці «Історія України-Руси» наводить два документи, де згадується Микитин Ріг. У першому випадку це повідомлення брацлавського хорунжого Хмелецького канцлеру Речі Посполитої про події на Запорожжі та в Криму восени 1628 року. У другому випадку мова йде про лист гетьмана повстанського війська Павла Бута у червні 1637 року, який був направлений козацькій старшині «з коша против Микитиного Рогу».

Історія Микитиного Рогу була пов’язана з історією козацтва ще до того, як тут заснували Січ. Уже з XVI століття Микитин Ріг і переправа контролювалися запорозьким козацтвом. Постійна сторожа козаків не давала змоги татарам використовувати переправу на Микитин Ріг для набігів на Україну . Тут розташовувалися запорозьке поселення Микитине і митниця. Січова адміністрація за переправу збирала плату, яка приносила великі прибутки.

У 1637 році саме на Микитин Ріг перевіз козацькі гармати, клейноди і скарб військовий гетьман Павлюк (Бут), із коша на Микитиному Розі він писав повстанські заклики. На честь ватажка козацько-селянського повстання річка (протока) була названа Павлюк, а острів отримав ім’я ще одного українського гетьмана – Сулими. І саме сюди після придушення козацько-селянських повстань 1630-1638 років була перенесена Базавлуцька Січ. Рішення це прийняв польський уряд, але дуже урізав права козацтва. Отож у 1638 році гармати було зібрано, човни спалено, а всі козаки об’єдналися і рушили на нову Січ.

За свідченнями польських істориків, будівництво фортифікаційних споруд на Микитиному Розі розпочалося навесні 1639 року і було завершено восени того ж року. Січ являла собою фортецю, в якій розміщувалися церква, курені, військова скарбниця.

На початку існування Микитинської Січі за нею мали наглядати польські війська і реєстрові козаки, які охороняли кордон. Вони повинні були контролювати Січ, розганяти з островів утікачів. Однак контроль польської влади над Січчю, як засвідчили наступні буремні події, був досить хист¬ким і умовним. Попри всі заходи польського уряду, Микитинська Січ стала осередком підготовки до Визвольної війни українського народу.


Під булавою Богдана

Визначальною подією в житті Микитинської Січі стало перебування на ній великого гетьмана України Богдана Хмельницького. Відомо, що перед цим Хмельницького тримали ув’язненим у селі Вужині поблизу Чигирина і за наказом коронного гетьмана Потоцького мали стратити, як людину, що стояла на чолі народного повстання проти польського уряду. Однак у грудні 1647 року гетьман із сином Тимошем і однодумцями тікають на Запорозьку Січ, котра на той час була на Микитиному Розі. Тут вони розгромили гарнізон польських військ. Втративши понад 30 чоловік, польський полковник Бурський втік разом із драгунами, а реєстрові козаки перейшли на бік повстанців.

На Січі Хмельницький скликав козаків, де виголосив зворушливу промову, яка глибоко запала в серця запорожців і підняла їх на визволення України від польського ярма.

Цього ж дня запорожці обрали Богдана Хмельницького гетьманом і вручили йому корогву й булаву.

На початку Національно-визвольної війни Микитинська Запорозька Січ стала головним центром повстання, але після утворення гетьманської столиці у Чигирині поступово втратила свою провідну роль. Стосунки між гетьманом і Січчю почали ускладнюватися.

Коли, за Зборівським договором 1649 року, до реєстру ввійшло лише 40 тисяч, частина козаків була незадоволена, головним чином, так звана “голота”. Остання взимку 1650 року підняла повстання проти Б. Хмельницького, котре очолив Яків Худолій, обраний гетьманом Війська Запорозького на Микитинській Січі. Хмельницький змушений був послати на Запорожжя каральну експедицію. Худолія було заарештовано, привезено до Чигирина і страчено. Щоб запобігти таким виступам у майбутньому, Хмельницький узяв Січ під повний контроль, розмістивши там реєстрову залогу і звівши її функції до ролі прикордонного форпосту.

Нового напруження у стосунках Січі з гетьманом додала Білоцерківська угода 1651 року, згідно з якою реєстр Війська Запорозького обмежувався 20 тисячами. Частина козаків змушена була обстоювати свій попередній статус енергійною діяльністю в середовищі січової громади. У зв’язку з цим і з невдалим місцем розташування Микитиного Рогу навесні 1652 року Запорозька Січ переміщується в напрямі дніпровських плавнів поблизу гирла річки Чортомлик. Причому, за деякими даними, Микитинська Січ формально ще існувала до 1654 року, але не як козацький центр, а, радше, як чисельна козацька залога реєстровців при Микитинському перевозі, що здійснювала митний контроль і постачала кошти Гетьманщині.
У спогадах і граніті увіковічена козацька слава

Із багатьох історичних джерел відомо, що в ХІХ столітті залишки Микитинської Січі під час великої весняної повені були відрізані від берегової зони, а у ХХ столітті затоплені водами Каховського водосховища. Відтак немає ні опису, ні археологічних досліджень Микитинської Січі, а місце її розташування вдалося встановити лише за розповідями старожилів.

На згадку про видатні події, що відбулися на Запорожжі, у 1956 році у Нікополі встановлено пам’ятник Богдану Хмельницькому та гранітний пілон із меморіальною дошкою: «На цій місцевості знаходилась Запорозька (Микитинська) Січ. У 1648 році в цій Січі запорозькі козаки обрали Богдана Хмельницького гетьманом України». А у серпні 1990 року, напередодні свята «Дні козацької слави», присвяченого 500-річчю Українського козацтва, було встановлено меморіальні дошки – на честь заснування Микитиного перевозу, який дав початок сучасному Нікополю, самому засновнику Микитиного Рогу, запорожцю Микиті, та відомому козакознавцю Дмитру Івановичу Яворницькому.

http://www.kozatstvo.org.ua/ua/publications/uk_r.php?d=a&i=3018
Література:

Богуш П. Микитинська Січ і початок Визвольної війни українського народу // Запорозька старовина: Зб. краєзн. матеріалів. Вип. 1.– Запоріжжя, 1995.– С. 109–113.

Жуковський М. Історичні місця початку Визвольної війни сер. ХVІІ ст. // Наддніпрянський історико-краєзнавчий збірник. Вип.1.– Дніпропетровськ, 1998.– С. 46–50.

Історія українського козацтва. Нариси у 2-х т. Т. 1.– К: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006.– 800 с.; іл

Мицик Ю. А. Козацький край: Нариси з історії Дніпропетровщини ХV–XVIII ст.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1997.– С. 117.

Україна − козацька держава.– К: Емма, 2004.– 1215 с.

Яворницький Д. Історія запорозьких козаків в 3-х т. Т. 1.– Львів: Світ, 1990.– 319 с; іл.

* * *


Микитинська Січ // uk.wikipedia.org/wiki/Микитинська_Січ

Микитинська Січ // www.sich.in.ua/index.php?module=articles...c...

Жуковський М.П. Перший крок до незалежності України // www.bizslovo.org/.../846-jukovskiy-pershiy-krok.html

Жуковський М.П. Про час заснування і місце розташування Микитинської Запорозької Січі // www.svit.in.ua/stat/st7.htm



1738 р.– 275 років тому закладено зимівник військового старшини Семена Панчохи, на місці якого засновано слободу Саксагань (нині однойменне село П’ятихатського району) .
Саксагань – село в Україні, П'ятихатському районі Дніпропетровської області. В минулому – центром Саксаганського повіту, пізніше – центр Саксаганської волості Верхньодніпровського повіту.

Положене над річкою Саксагань і її притоками Лозуватка й Осикуватою.

Входило до складу Кодацької паланки.

У 1776–1783 роках поселення Саксагань стало офіційним центром Саксаганського повіту, проте повітові установи продовжували бути у Кодаці. Саксаганський повіт був наступником Кодацької паланки. Поселення Саксагань планувалось розбудувати у справжне повітове місто, але ці плани так і не здійснились.

За даними на 1859 рік в козацькому селі було 492 двори, в яких мешкало 4345 осіб, існувала православна церква, школа, відбувалось 5 ярмарків на рік та базари щонеділі.

Станом на 1886 рік в селі налічувалось 4603 особи, 865 дворових господарств, існували православна церква та єврейський молитовний будинок, лікарня, 2 школи, залізнична станція, поштове відділення, аптека, арештанський будинок, 12 лавок, 3 постоялих двори, 2 горілчаних склади, відбувалось 5 ярмарків на рік й базари по неділях та п'ятницях.



uk.wikipedia.org/wiki/Саксагань_(село)
Література:

Феодосій (Макаревський) Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVIII століття. / Старослов. та рос. мовами.– Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– С. 376–380.

* * *

Саксагань, Пятихатский район – Днепропетровская область // www.igsu.org.ua/Dnepropetrovskaja.../Saksaganx.html



1748 р.– 265 років тому у місті Старий Кодак з дозволу та благословення Тимофія Щербицького (митрополита Київського) запорозькими козаками збудовано сталу дерев’яну церкву в імя святого Архангела Михаїла.
Храм Архангела Михаїла у Старому Кодаку
У 1748 році з дозволу та благословення митрополита Київського, Галицького і Малої Росії Тимофія Щербацького у місті Старому Кодаку замість походної церкви на кошти запорозького козацтва було побудовано постійну дерев’яну церкву в ім’я святого Архангела Михаїла і до неї призначено церковний причт.

З ліквідацією у 1775 році Запорозької Січі поселення Старий Кодак було визначено державною слободою, а його населення поповнилося колишніми запорозькими козаками, котрих зганяли з насиджених місць у слободи та містечка, де порядкувала нова адміністрація. Близько 1780 року Старокодацька дерев’яна церква, яка опинилася поза межами нового центру, застаріла і перебувала в жалюгідному стані.

Мешканці поселення (на 1783 рік в поселенні значилося 75 дворів) вирішили побудувати дерев’яну церкву в новоутвореному центрі. Для будівництва заготували триста колод різаного дерева, двадцять дубів на підвалини і 20 лютого 1781 року подали прохання до Слав’янського духовного Правління про надання дозволу на будівництво церкви. До початку березня 1785 року було споруджено новий дерев’яний храм в ім’я святого Архангела Михаїла, вже 1 квітня того ж року церкву було освячено й почато богослужіння. За деякими архівними документами нова церква стояла вище старого кладовища на місці сучасних крамниць.

У 1818 році церкву знову перебудували. Вважається, що її було «пересипано і складено без змін» від попередньої. Того ж року на захід від храму зведено дерев’яну дзвіницю. Силует культового ансамблю був важливою містобудівною домінантою у ландшафті й забудові Старого Кодака, це ж підтверджують фотоматеріали кінця ХІХ – початку ХХ ст. Існують відомості про ремонти церкви протягом ХІХ ст.

Старокодацька церква була не менш відома, ніж дерев’яний Троїцький собор у Новомосковську. У 1880-му році її відвідав відомий російський живописець Ілля Рєпін, який зробив начерк олівцем «Церква в Старому Кодаку», де зображено дзвіницю з церквою. З 1880-х років церкву Старого Кодака відвідував Д.І. Яворницький, якого цікавили запорозькі старожитності, які тут зберігалися.

У 1911 році на церкву звернула увагу навіть Імператорська Археологічна Комісія! Селяни с. Кайдак, священик о. І. Сугаренко и селянин А. Білоконь 28 квітня і 23 листопада 1911 року надіслали листи на ім’я голови Імператорської Археологічної Комісії з клопотанням про виділення грошей на ремонт храму. Клопотання розглянули на реставраційному засіданні Комісії, в якому брали участь видатні фахівці Російської імперії з археології, історії та архітектури. Засідання постановило зажадати акт огляду церкви, просити зазначити більш-менш негайні роботи та необхідність точніших обмірів, особливо у верхніх частинах, а також зняття шаблонів. Чи проводлися реставраційні роботи – невідомо (деякі джерела вказують на їх проведення).

За радянських часів, 1937 року, церкву Архістратига Михаїла, споруду, яка визначала архітектурний образ поселення, розібрали. У 1944 році на території Кодацької фортеці було закладено гранітний кар’єр. За подальші 50 років постраждала більша частина укріплень. На сьогоднішній день вціліла південно-західна ділянка з двома бастіонами, яка дорівнює 9,7 га. Це менше половини від колишньої загальної площі забудови земляних укріплень. Знищено також місця, де колись стояла перша дерев’яна церква Архангела Михаїла і єдина в’їзна брама до фортеці.
Література:

Заруба В. Кодак. Нарис історії фортеці: Навч. посібник.– Дніпропетровськ, 2004.– 60 с.: іл.

Козар П. На Дніпрельстан через пороги: Вибране / Упоряд. М. Чабан.– Дніпропетровськ: УкО ІМА-прес, 2000.– 160 с.

Феодосій (Макаревський). Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVІІІ.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2000.– 1080 с.

Яворницкий Д. И. (Эварницкий Д. И.) Запорожье в остатках старины и преданиях народа: Для старшого шк. віку. Ч. 1–2.– К.: Веселка, 1995.– 447 с. (Укр. мовою).

* * *


Старий Кодак: Історичний нарис. Бібліографія / Упоряд.: І. Голуб, В. Старостін.– Дніпропетровськ, 2007.– 82 с.

1773 р.– 240 років тому розпочато будівництво Троїцького собору у Новомосковську. Керував роботами майстер-будівничий Яким Погрібняк.
Література:

Плохій С.М. Козацькій собор // Мицик Ю. А., Мосьпан Н. В., Плохій С. М. Місто на Самарі: Навчальний посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 53–57.



1778 р.– 235 років тому закінчено будівництво козацького Троїцького собору у Новомосковську. Будівничий Яким Погрібняк.
Без єдиного цвяха
Будівництво Троїцького собору в Новомосковську почалося за два роки до скасування Запорозької Січі й стало пам'яттю про козацьку вольницю. Оригінальний проект запропонував народний майстер зі Слобожанщини Яким Погребняк, відомий своїми гарними церквами.

Будівництво собору виконувалося за моделлю з очерету, яку попередньо зробив майстер. За свідченням Дмитра Яворницького, ця модель довгий час зберігалася в побудованому храмі. Будували з дубових і соснових колод, які доправлчли з Самарського лісу. Замовники поставили умову щоб храм, присвячений Святій Трійці, не мав у собі цвяхів, і зодчий блискуче впорався із завданням, з'єднуючи колоди за допомогою спеціально вирізаних замків та дерев’яних тиблів.

Собор побудовали за п’ять років і вже 1778-го його освятили. Стиль українського, або козацького барокко за зовнішньою простотою приховує витонченість і легкість. Дев’ять бань собору поставлені так, що утримують одна одну і мають майже непомітний нахил до центру. Вони ніби підіймають будівлю вгору. Дзвіниця, побудована біля собору пізніше в іншому стилі, суттєво відрізняється від храму і не має тієї легкості та стрункості.

1830 року відбувся косметичний ремонт храму. Справжня реставрація почалась на початку 80-х років XIX століття. Її проводив Олексій Пахучий, архітектор-самоук. Частину коштів – дванадцять тисяч карбованців – члени будівельного комітету зібрали «по людях». В результаті реставрації стіни собору були перекладені наново, зогнилі колоди замінені міцними. На пам’ятній дошці, повішеній на соборі, поруч з ім’ям будівничого Якима Погребняка стояло й ім’я реставратора Олексія Пахучого.

Доля козацького собору була драматичною: храм пристосовували під природничий музей, склад комбікормів; йому загрожувала небезпека знищення від рук атеїстів і фашистських бомбардувальників; пізніше собор мало не знесли. Через сучані ремонти в тілі храму з’явилося немало цвяхів.

За часи свого життя собор обріс легендами, переказами. Він став прообразом храму у відомому романі Олеся Гончара «Собор», йому присвятили вірші, його малюють на полотнах. Новомосковський козацький собор занесено до списку ЮНЕСКО як пам'ятку архітектури світового значення, що підлягає охороні та збереженню.


Література:

Запорозький храм у Новомосковську // Мицик Ю. А., Мосьпан Н. В., Плохій С. М. Місто на Самарі: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 58–64.

Плохій С. М. Козацькій собор // Мицик Ю. А., Мосьпан Н. В., Плохій С. М. Місто на Самарі: Навч. посібник.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 53–57.

Синявский А. Малороссийский церковный стиль // Синявський А. Вибрані праці.– К: Наук. думка, 1993.– С. 340–343.

Яворницький Д. І. Історія Запорізьких козаків / Пер з рос. І. Сварник.– У 3-х тт. Т. 1.– Львів: Світ, 1990.– С. 212–214.

* * *


Гончар О.Т. Собор: Роман.– К.: Веселка, 1992.– 286 с., іл.– (Шк. б-ка).

Нікуліна Н. Троїцький собор у Новомосковську: [Вірш] // Нікуліна Н. Знамення калини: Вибране.– Дніпропетровськ: Січ, 2000.– С. 30.

Нікуліна Н. Дума про майстра: [Вірш] // Нікуліна Н. Пізнання: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1981.– С. 20.

Собор, що здіймається в небо // Голуб І. Сім чудес Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 63–79.

* * *

Козацький собор – святиня духу. До 225-річчя від часу побудуваня Новомосковського Троїцького собору: Методико-бібліографічне видання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2003.– 23 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Дати І події року iconОсновні знаменні й пам'ятні дати полтавщини 2007 року бібліографічний посібник
Знаменні й пам’ятні дати Полтавщини” видаються Полтавською оунб імені І. П. Котляревського з 1966 року. Мета їх – надати всім бажаючим...
Дати І події року iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
Дати І події року iconПам'ятні літературні дати 2015 року
Пам’ятні літературні дати 2015 року : інформ довідк матеріал на допомогу організації роботи з дітьми та підлітками / Нац б-ка України...
Дати І події року iconЗавдання за програмою 9 класу Вставте дати визначених подій особливу увагу зверніть на виділені події
Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII у першій половині XIX ст
Дати І події року iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
Дати І події року iconУрок Тема: Франція
Мета: дати уявлення про економічну та соціальну структуру, при­чини та основні події релігійних війн у Франції; дослідити процес...
Дати І події року iconГаніткевич Я. Український медичний календар на 2014 рік/ Ярослав Ганіткевич – Київ, 2013. 84 с
Україні. Оскільки подібні календарні дати ще не часто публікувалися, деякі з них мало відомі, зібрано І представлено річниці за Х-...
Дати І події року iconНа допомогу керівнику туристсько-краєзнавчого гуртка завдання І запитання до занять тематичного напрямку туристсько-рекреаційні ресурси запорізького краю: видатні об’єкти, дати, події І постаті
«Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді» Запорізької обласної ради
Дати І події року iconОбласна універсальна наукова бібліотека сидір Ковпак – людина
У кожної держави, кожного народу є події І дати, які складають основу, опорні точки їхньої історії, підґрунтя історичної пам’яті...
Дати І події року iconРоки. Події. Люди
Події. Люди : з історії становлення Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. М. Бойченка / [ уклад. В. Зеленіна; ред....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка