Дати І події року



Сторінка3/5
Дата конвертації07.02.2018
Розмір0.66 Mb.
1   2   3   4   5

Найстаріша лікарня міста
Мешканцям міста Дніпропетровська добре відома міська лікарня № 7, розташована по вулиці Філософській, 62. Серед корпусів лікарні є двоповерховий із червоної цегли, в якому зараз розміщуються службові приміщення для співробітників лікарні, збудований в 1898 р. за проектом цивільного інженера О.Н. Петровецького. Це і був новий будинок найстарішої в місті єврейської лікарні, яка належала Катеринославському єврейському товариству.

Головним лікарем щойно збудованої лікарні був призначений О.О. Співаковський (1858–1918), уродженець м. Катеринослава (з 1926 р. Дніпропетровськ), який після успішного закінчення 1-ої Катеринославської класичної гімназії та медичного факультету Київського університету, за фахом терапевт, у 1886 р. був направлений до м. Катеринослава на посаду головного лікаря єврейської лікарні. Тоді лікарня знаходилася в невеличкому дерев'яному приміщенні по вулиці Больничной (нині Бородинська).

Саме Онисим Олександрович і став ініціатором будівництва нового великого будинку єврейської лікарні. Його клопотання перед міською Думою та єврейською общиною підтримав заможний підприємець та громадський діяч М.Ю. Карпас. Зусилля були недаремними. В 1897 р. Катеринославська Міська Дума прийняла рішення про будівництво нової лікарні. В цьому ж році будівельний відділ Катеринославської губернської управи, а потім (в серпні) і міністерство внутрішніх справ м. Санкт-Петербурга, затвердили проект лікарні. Згідно з рішенням Міської думи під будівництво була виділена ділянка в Олександро-Невській (за назвою парафії частині міста – нині Червоногвардійський район), в яку входила територія між вулицями Пороховою (нині Бородіна), Філософською, Короткою (нині Чичеріна) та Гімнастичною (нині Шмідта).

Спочатку лікарня складалася з трьох відділень – терапевтичного, хірургічного, гінекологічного, а також аптеки та кухні. При лікарні була створена лікарняна рада, яку завжди очолювали міські голови.

Прийом хворих амбулаторних проводився за графіком з 9 до 11 години, а стаціонарних – цілодобово. Лікування було безкоштовне (за рахунок громадської допомоги), але у всіх відділеннях існували окремі кімнати (палати) з оплатою від 1 крб. за добу.

В бурхливий час (жовтень 1905 р.) лікарня дала притулок єврейському населенню, яке ховалися від погромів, що почалися в місті внаслідок політичних страйків і переросли в озброєні сутички з поліцією. Ось як освітлює ці події стенограма надзвичайного зібрання Катеринославської Міської Думи від 24 жовтня 1905 р.: «...по заявлению доктора Пудера, еврейская больница приютила и кормит 2000 евреев, но дальнейшее их пребывание там невозможно, т. к такое скопление народа в помещении больницы может затем разнести по городу всякого рода болезни. Доктор Пудер просит Думу предоставить этим лицам какое-либо убежище и охрану, а средства он может получать и от еврейского общества…».

Сумна інформація про діяльність лікарні з’явилася на сторінках місцевої газети «Южная заря» від 1 липня 1910 р., яка повідомляла: «…Вследствии сокращения поступлений из коробочного сбора прием амбулаторых больных прекращен…». Остаточно лікарня припинила прийом хворих у період військових дій 1917–1920 рр., оскільки будинок був пошкоджений. У 1921 р. лікарня відійшла до Катеринославського єврейського медико-санітарного товариства (скорочено російською «ЕМСО»), яке діяло за статусом Наркомсобеза. Головним завданням товариства була відбудова лікарні. В здійсненні цієї мети товариству надала допомогу американська єврейська громадська організація «Джойнт», яка виділила на відбудову лікарні (на 65 ліжок) з амбулаторією та аптекою 25 000 доларів США, а також велику кількість медичного устаткування та медикаментів. Після відбудови (1921–1922 рр.) лікарня як медична установа соціального забезпечення (під назвою 2-га міська лікарня) обслуговувала бідноту (утриманців собезу), інвалідів Першої світової та громадянської воєн, працівників кустарної промисловості та кооперації.

Уже в грудні 1935 р. 2-га міська лікарня була підпорядкована Дніпропетровському обкому Червоного Хреста.

В роки Великої Вітчизняної війни (1941–1943 рр.) це був єдиний в місті пологовий будинок. На сьогодні міська лікарня № 7 – цілий лікарняний комплекс, де в 1972 р. був введений в експлуатацію ще один семиповерховий корпус.
Література:

Державний Архів Дніпропетровської області. Ф. 2790, Оп. 1, спр. 23.

Звезда.– 1923.– 27 верес.

Звезда.– 1935.– 7 груд.

Приднепровский край.– 1908.– 15 берез.

Южная заря.– 1910.– 5 черв., 1 лип.

Южная заря.– 1911.– 7 черв.

Людмила Маркова

1898 р.– 115 років тому у с. Успенське Верхньодніпровського повіту народився Свирид Опанасович Мусіяк, український письменник. 1937 року репресований та засланий. Реабілітований 1957 року. Помер 1986 року.
Література:

Чабан М. Січеслав у серці: Нариси: Книга пам’яті.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 18.



1898 р. – 115 років тому у Катеринославі при Катеринославському відділенні Імператорського Російського музичного товариства відкриті Музичні класи. Нині – Дніпропетровська муніципальна консерваторія ім. М. Глінки.
Консерваторія ім. М. Глинки в Дніпропетровську
Дніпропетровська консерваторія і́мені Михайла Глінки – наймолодший музичний ВНЗ України. Вона створена 2006 року на базі Дніпропетровського музичного училища ім. М.І. Глінки, яке було засноване 1898 року.

Ось тільки деякі дати – віхи історії закладу.

1898 р. – створено Музичні класи при Катеринославському відділенні Російського музичного товариства.

1901 р. – Музичним класам надано статус музичного училища з правом підготовки вчителів музики та надання звання «Вільного художника» найбільш талановитим випускникам.

1919 р. – відкрито Катеринославську консерваторію.

1924 р. – Катеринославська консерваторія перейменована на Музичний технікум зі статусом вищого навчального закладу.

1930 р. – консерваторія перетворена на Музично-драматичний технікум.

1933 р.– змінено назву на Музично-театральний технікум.

1937 р.– заклад реорганізовано на Музичне училище зі статусом середнього навчального закладу.

1948 р.– з нагоди 50-річчя Дніпропетровському музичному училищу присвоєно ім’я М.І. Глинки.

1992 р.– училище очоливав видатний диригент, Заслужений діяч мистецтв України Микола Олексійович Шпак, який керував закладом до 2004 р.

2004 р.– почалася діяльність філії музичного факультету Харківського університету мистецтв ім. І. Котляревського у Дніпропетровську.

2006 р.– відкрито Дніпропетровську муніципальну консерваторію ім. М. Глинки.

Катеринославську консерваторію закінчили свого часу народний артист України І. Паторжинський, всесвітньо відома співачка М. Сокіл – солістка оперних театрів Харкова, Львова, Варшави, Праги, Відня, Берліна, Нью-Йорку. Саме в Катеринославі починали свій шлях до великого мистецтва композитор А. Штогаренко – народний артист України, професор, який багато років очолював Національну Спілку композиторів України видатні скрипалі – А. Ямпольський, Ю. Ейдлін, Л. Коган, віолончелісти – Г. П’ятигорський та його брат О. Стогорський (П’ятигорський). Легендарними стали імена видатних викладачів – З. Малютіної, О. Тарловської, П. Ямпольського, Я. Застрабського, С. Храмова, М. Обермана.

Сьогодні консерваторія є цілим комплексом. До нього входять музична школа для обдарованих дітей, музичне училище (І–ІІ рівень акредитації), яке готує викладачів-музикантів та виконавців за різними спеціалізаціями: фортепіано, струнні інструменти, духові та ударні, народні інструменти, хорове диригування, академічний спів, музична естрада, теорія музики. Ще однією складовою є музично-виконавський факультет, який відповідає вимогам навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Нині в консерваторії працюють І. Щербаков – нинішній голова Київської організації Національної Спілки композиторів України; Н. Суржина – народна артистка СРСР, солістка Дніпропетровського оперного театру; плеяда митців українського кобзарського мистецтва – художній керівник Національної капели бандуристів, народний артист України М. Гвоздь, уславлене Черкаське тріо бандуристів – народні артистки України Л. Ларікова, О. Калина, Л. Зайнчківська. Голоси випускників прикрашають оперні сцени театрів Києва, Одеси, Харкова, Москви, Дніпропетровська.

Не перелічити імен кількох поколінь музикантів, які стали провідними солістами й артистами симфонічних оркестрів, різноманітних музичних колективів. Його випускники виступають у Німеччині, США, Польщі, Чехії, Мексиці, Португалії та інших країнах світу.
Література:

Консерваторія об'єднує таланти: [На базі Дніпропетровського муз. уч-ща створено консерваторію] // Вісті Придніпров'я.– 2006.– № 31.– 20 квіт.– С. 12.

Новосьолова Г. О. Традиції – у майбутнє // Музичне мистецтво.– 2007.– № 1.– 30 січня.– С. 1–3.

Рябцева І. Консерваторія ім. Глінки у Дніпропетровську // Свічадо.– 2006.– № 3/4.– С. 224–229.



1898 р. – 115 років тому до м. Катеринослава приїздив Володимир Іванович Немирович-Данченко, один із засновників МХАТу для перегляду спектаклів за участю місцевого актора О. Л. Вишневського.
Література:

Чабан М. П. Великі в Катеринославі-Дніпропетровську. Володимир Немирович-Данченко // Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 313–314.



1898 р. – 115 років тому засновано с. Андріївка Покровського району.
Література:

История городов и сел УССР.– Днепропетровская обл.– К.: УРЕ, 1977.– С. 601.



1898 р. – 110 років тому у м. Катеринославі почали виходити:

журнал «Врачебно-санитарная хроника Екатеринославской губернии». Припинив існування 1916 року;

газета-журнал суспільного життя і літератури «Днепровская молва». Редактор і видавець – М. В. Биков. Видання припинило існування 1901 року;

науково-літературна, політична та економічна газета «Приднепровский край». Припинила існування 1906 року.


Література:

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.– допоміжн. бібліогр. покажчик. Дніпропетровськ, 1993.– С. 30.



1908 р.– 105 років тому у м. Катеринославі почав виходити журнал «Новости техники и промышленности». Редактори – Н.І. Іванов та І.І. Танатар. Припинив існування 1913 року.
Література:

Газети і журнали Катеринославщини (1838–1916): Наук.– допоміжн. бібліогр. покажчик. Дніпропетровськ, 1993.– С. 33.



1913 р.– 100 років тому у м. Катеринославі зведено будинок Катеринославського міського ломбарду.
Будинок Катеринославського міського ломбарду
Вул. Чкалова, 27, 27-г. Будинок цегляний, розміщений у середині кварталу між вул. Короленка та Леніна, головний будинок фасадом до вул. Чкалова, побудований як спеціальне приміщення для Катеринославського міського ломбарду у 1913 р. Архітектор Д. Скоробогатов.

Рішення про відкриття ломбарду в місті за рахунок громадських коштів, а також коштом, що його заповів місту купець О.Я. Колєсніков, порушено Катеринославською міською думою у жовтні-вересні 1903 р. Устав ломбарду затверджено міністром фінансів 1.07.2905 р., а діяльність його розпочалася 1 жовтня 1909 р. спочатку у тимчасовому пристосованому приміщенні по вул. Московській, 17 (не збереглося). З 1909 по 1917 рр. директором установи був П.В. Шелестов. У першій рік роботи штат ломбарду налічував де’ять співробітників (бухгалтер, аукціоніст, службовці). Діяв ломбард досить активно, за перший рік роботи кількість операцій досягла 14 тисяч. У своїй діяльності підпорядковувався міській думі. Щомісячно спеціальна комісія міської думи контролювала фінансову й організаційну роботу ломбарду, доповідала про її результати думі, друкувала звіти в місцевих періодичних виданнях думи та міста. Щорічно директор-розпорядник звітував про роботу ломбарду перед думою. 22 лютого 1912 р. міська дума затвердила надану управою доповідь «Про будівництво будинку для міського ломбарду». Для цього дума відвела ділянку міської землі по вул. Базарній (тепер. вул. Чкалова) у кварталі між вул. Первозванівською та Воскресенською (тепер вул. Короленка та Леніна), затвердила проект забудови ділянки. Закладено будинок в червні 1912 р. Будував підрядник Ш.А. Френзель. 23 серпня 1913 р. розпочалася діяльність ломбарду у новому приміщенні за адресою вул. Базарна, 59. Новий комплекс складався з головного будинку, господарчих приміщень-комор, квартири директора-розпорядника та допоміжних приміщень.

Головний будинок цегляний у 2 ½ поверхи, фасадом на вул. Базарну, мав загальний парадний вхід як в громадську, так і в адміністративну частини помешкання. На першому поверсі – вестибуль та зал, де здійснювалися операції ломбарду – прийом застав, оформлення документів, видача грошей (позик). За операційним залом – комори для схову застав (закладів). Другий і третій поверхи мали адміністративні приміщення та комори. На ділянці розташовувалися комори для великогабаритних речей-застав, одноповерховий будинок-особняк, де мешкав директор-розпорядник із родиною. Другий поверх цього будинку було добудовано у другій половині 1940-х – на початку 1950-х років.

Найбільш плідну роботу ломбарду відзначено у 1914 р. До 1917 р. це було прибуткове підприємство. Припинив свою діяльність у 1919 р. під час окупації міста махновцями.

Відновив свою роботу у 1925 р. під назвою «Катеринославський комунальний ломбард». У другій половині 1930-х рр. після перейменування вулиці й упорядкування нумерації, його адреса змінилася: вул. Чкалова, 27. Ломбард був окремим госпрозрахунковим підприємством у структурі міськкомунгоспу, підзвітний першому заступникові голови комунгоспу, видавав позики під заставу дорогоцінного каміння, золота, срібла та виробів із них, а також хутра, одягу, килимів, меблів. Обслуговував лише трудящих – членів профспілок. У 1932 р. кількість операцій складала 82709. Оскільки підприємство було прибутковим, його кращі працівники, раціоналізатори отримували премії.

У роки німецько-фашистської окупації міста (жовтень 1941 – жовтень 1943 рр.) частково працював. Під час військових дій не постраждав. Наприкінці 1943 р. після визволення міста розпочав роботу, проведена інвентаризація майна ломбарду. У 1944 р. у головному приміщенні проведено поточний ремонт. У цей час приміщення комор орендував Південний машинобудівний завод і трест «Главснабмашприбор», у житлових приміщеннях (вул. Чкалова, 27а) мешкали сім’ї мешканців міста.

У 1946–1950 рр. проведено капітальний ремонт усіх приміщень ломбарду: не житлових, торгівельно-коморних, культурно-освітніх і конторських. Ломбард працював у цьому приміщенні до 1992 р. і належав до підприємств комунального господарства та побутового обслуговування населення.

З 1992 р. будинок комерційного призначення.


Література:

Журнал Катеринославської міської думи.– Катеринослав, 1904.

Известия Екатеринославского городского общественного управления.– Катеринослав, 1909–1917.

ДАДО, ф. 1475, оп. 2. Звіт про діяльність ломбарду. 1931,1946, 1947, 1949, 1944–1955 рр.

Вся Катеринославщина.– Катеринослав, 1926.

Южная заря.– 1912, 1913.

Днепропетровская газета.– 1941 – 26 октября.

Звезда.– 1925 – 12 мая, 13 мая.



Валентина Лазебник

1913 р.– 100 років тому у м. Катеринославі засновано «Цементну фабрику акціонерного товариства», тепер – Дніпропетровський цементний завод.
Література:

Дніпропетровський цементний завод Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2-ге.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 93.



1913 р.– 100 років тому у м. Катеринославі відкрито готель «Асторія».
Історія «Асторії»
1897 року в Нью-Йорку, на 34-й стріт, Джон Джекоб Астор IV – онук першого миліонера Америки та його двоюрідний брат Уільям Уолдорф Астор закінчили зведення нового дванадцятиповерхового будинку. Над його парадним під’їздом вперше у світі з’явилася вивіска «Ноtеl “Wаldоrf-Аstоriа”».

Цю нью-йоркську «Асторію» знесли 1929 року і на її місці побудували «Емпайр стейт білдінг». Нова «Асторія» 1931 року на Парк-Аве­ню була більшою та розкішнішою попередниці. Тоді престиж­не ім’я найбільшого готелю свого часу жило вже власним життям, і його вже мали десятки готе­лів у найбільших містах світу.

1913 року в Катеринославі Сара Кравцова, спадкоємиця старовинного купецького роду, закінчила побудову нового будинку на Катерининс­ькому проспекті. Над його парадним під’їздом, уперше в місті, з’яви­лася вивіска «Ноtеl “Аstоriа”».

Потім було відкриття. Переріза­ли стрічку, виголошували промови, пригощалися на бенкеті. Все, як годиться. І ні власниці будинку Сарі Кравцовій, ні першому господареві готелю Людвігові Бирнстайну, ні архітектору будівлі (прізвища його історія не зберегла), ні будь-кому іншому в голову не приходило, що в цей, давно вже забутий, день у Катеринославі відкрито найзнаменитіший з усіх міських готелів.

Перші п’ять років «Асторії» минули тихо і спокійно. За червоними стінами п’ятиповерхового громаддя, яке нависало на Проспектом, неквапливо плинуло життя солідного готелю. Півсот­ні його номерів ніколи не залишалися без пожильців, у відведений час наповнювався і порожнів його ресторан. Десятки людей приби­рали, готували, ремонтували, чистили, охороняли, прислуговували. Готель по­волі вростав у місто, і незабаром «будинок Кравцової на проспекті» інакше як «Асторія» вже не називали.

Світові потрясіння зачепили готель лише в одному: з нього зникк Бирнстайн. Людвіг Адольфович був німецько-підданим, і наприкінці жовтня 1914 року зазнав долі багатьох німців, австрійців, турків, які не встигли вчасно ліквідувати свої під­приємства. «Асторію» закрили, проте через тиждень вона знову працювала, як і раніше.

1917 рік для «Асторії» нічим не різнився від попередніх. Дзеркальні вітрини однаково байдуже відбивали революційні мітинги, патрі­отичні маніфестації та буденне життя Проспекту. Грізним і незрозумілим передвісником майбуття була появ­а влітку в номері на п’ятому поверсі редакції більшовицької газети «Звезда». Більшовики не змогли довго знімати навіть один з найдешевших номерів готелю й незабаром виїхали.

У грудні 1917 року світ довкола «Асторії» вибухнув і розвалився в гуркоті більшовицького заколоту. А 4 січня 1918 року обвалився і світ самої «Асторії». Її конфіскувала нова влада. У вивільнені від пожильців но­мера увібралися Губком РСДРП(б), Губревком і юнацький клуб ім. III Ін­тернаціоналу.

На початку березня місцевій владі довелося добре потіснитися. До Катеринослава втік ЦВК України, й удруге в своїй історії місто стало столицею держави. «Асторія» при цьому прийняла під свій дах найбільш непотрібні на ті часи комітети ЦВКа – Торгівлі та Праці. Правда, вже 29 березня ЦВК утік далі. Вслід за ним зникли Губком із Губревкомом.

4 квітня, разом із німецькими ча­стинами, до міста повернувся, коли не попередній лад, то хоча б його види­мість. «Асторію» повернули законним власникам. Але три місяці хаосу та біженці, з більшовицької Росії, які затопили місто, перетворили її на звичайнісіньку нічліжку.

Серед тисяч відомих і невідомих пожильців «Асторії» 1918 року в історії залишився тільки Олексій Толстой. Та й то лише то­му, що сам потурбувався про це.

Один день, в якому Рощін про­кинувся «в дрянной гостиничной ком­нате, с грязным окном, занавешенным пожелтевшей газетой», виділив Тол­стой своєму герою з довгої череди таких самих довгих порожніх днів, прожитих ним самим в «Асторії». Лише день дав Толстой своєму герою для того, аби зупинитися й подумати – так само як зупинився і думав тут він сам. Цей день з «Хмурого утра» навіки ввійшов в радянську літературу, і разом із ним, символом виходу та безвихіддя, останньої межі та розлому в радянську літературу увійшла й сама «Асторія».

Автор та його герой прийняли різ­ні рішення. Олексій Толстой виїхав за кордон, Вадим Рощін залишився. І вже через лічені тижні, 26 грудня 1918 року, в день, коли серед рознесеної на порох країни сталася маленька трагедія катеринославського готелю – його знову винесло до «Асто­рії».

26 грудня Червона гвардія та по­встанці батька Махна увірвалися до Катеринослава. «Асторію» захопили штур­мом, і в ній, як і рік тому, розташувався Ревком, доповнений цього разу штабом Махна.

«Готель «Асторія» з золотими візерунками на червоних мурах, постійний штаб усім переможцям над містом... Його кімнати байдуже приймали нову владу, його льох бачив усяких в’язнів, а прапор на даховому шпилі покірно зміняв свої кольори», – підсумував тра­гедію готелю Валер’ян Підмогильний кілька років потому.

І нібито вистачало в Катеринославі великих громадських приміщень, проте якась непереборна сила всіх «визволителів» тягнула саме до «Асторії». Услід за більшовиками та Махном, які утримували місто п’ять днів, тут побували штаби Директорії, Червоної, 1-ї Укра­їнської та білої Добровільницької ар­мій.

Верхівкою «військової» кар’єри готелю стала осінь 1919 року. Махно, який знову захопив Катеринослав, оголосив його «вільним містом» і факти­чно столицею своєї дивовижної держави. За старою пам’яттю Нестор Іва­нович зупинився в «Асторії» на шість тижнів, перетворивши її на урядову резиденцію.

Традицію, що склалася в лихі роки, частково порушили тільки останні «визволителі» міста. 1921 року 1-ша Кінна армія, хоча й зайняла «Ас­торію», проте вже не під штаб, а всього лише під квартири командного складу.

З початком НЕПу в місті відкри­лося багато колишніх конкурентів колишньої «Асторії». В ній же, як і раніше, розташовувалися квартири офіцерів місцевого гарнізону плюс такі спе­цифічні організації як Гарні­зонне Військово-Наукове товариство та Дорожньо-Транспортний відділ ДПУ. Єдиною поступкою Новій еконо­мічній політиці було відродження кількох магазинів.

Але «Асторія» не хотіла зникати. Вірніше, Місто не бажало, аби вона зникла. Рекламні оголошення 20-х років буквально рябіють фразами: «б. «Ас­тория»», «возле б. Астории»», «против б. «Астории»». Місто, яке швидко втрачало своє минуле, імена людей, будинків, вулиць, забувало та зраджувало, вперто і мовчазно противилося остаточній загибелі «Асторії».

Мовчазний спротив Міста, як не дивно, закінчився перемогою. 1931 року, того самого, коли в ситому Нью-Йорку вдруге відкривали «Wаldоrf-Аstоriа», в Дніпропетровську, на проспекті Карла Маркса, так само знову відкрили готель «Асторія». Офіцерів відсели­ли. Перед парадним знову з’явився швейцар, за стійкою у вестибулі – портьє-«реєстратор», а в ресторані заметушились офіціанти.

Занедбану «Асторію» тридця­тих, звичайно ж, не порівняти було з чарівною казкою дореволюційної «Асторії». Чого вартий сам лише гуртожиток «Асторія» на 178 місць! Та й готельний трест розпорядився готелем не найкращим чином. Третину номерів він зайняв під власну контору, а в решті розселив своїх співробітників. Аби розігнати цю велетенську відомчу комуналку, в 1936 році знадобилася спеціальна постанова обкому партії, й лише після цього «Асторія», нарешті, стала повноцін­ним готелем.

У 1941 рік готель увійшов, коли не капітально відремонтованим, то в достатньо пристойному стані. Нім­ці оголосили його власністю рей­ху і продовжували використовувати за пря­мим призначенням. На початку окупації тут нібито мешкав навіть штадскомісар Клостеріан.

Восени 1943 року, коли цент­ром міста пронісся вихор артилерійських ду­елей, «Асторія» не постраждала. Устаткування, звичайно ж, було знищене, опалення, водогін електропровод­ка ушкоджені, шибки вибиті. Проте посеред порожніх вигорілих «кліток» вона стояла зовні незмінна.

Це, мабуть, і врятувало готель під час повоєнної реконст­рукції Проспекту. Коли прибирали «ек­лектику», «ренесанс», «модерн», зно­сячи руїни, обтесуючи «клітки» зруйнованих будинків в «ар-деко», надбудовуючи та перебудовуючи, «Асторія» встояла.

Та за спасіння вона заплатила іме­нем. 1949 року, в розпал боротьби з кос­мополітизмом, з міських довідників і офіційних документів зникла назва готелю «Асторія» і з’явилася нова – «Дніпро».

Один «Дніпро» ремонтував­ся, розбудовувався. Другий «Дніпро» жив спокійним життям нормального радянського готелю. Був оголошений пам’ятником архітектури республіканського значення. І разом із тим «Дніпро» залишався найменш відомим готелем Дніпропетров­ська.

Для міста та городян «Асторія» не стала «Дніпром». Навіть для приїжд­жих цей старий, але все ще гарний готель був «Дніпром» тільки в день поселення. Потім вони вже мешкали в «Асторії».

Не дивно, що коли «Дніп­ру» повернули старе и’мя, і на його фасаді знову з’явилася вивіска «Ноtеl “Аstоriа”», ніхто цього не помітив, і дня цього ніхто не запам’ятав. «Асто­рія» незмінна та незнищенна – прикраса Проспекту, символ, тради­ція була, є й буде. До тих пір, доки буде Місто.

Валентин Старостін



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Дати І події року iconОсновні знаменні й пам'ятні дати полтавщини 2007 року бібліографічний посібник
Знаменні й пам’ятні дати Полтавщини” видаються Полтавською оунб імені І. П. Котляревського з 1966 року. Мета їх – надати всім бажаючим...
Дати І події року iconЗавдання для учасників ІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії
Запишіть у таблицю найважливіші, на Вашу думку, історичні події, від дати яких у 017 р виповнюється вказана в таблиці кількість років....
Дати І події року iconПам'ятні літературні дати 2015 року
Пам’ятні літературні дати 2015 року : інформ довідк матеріал на допомогу організації роботи з дітьми та підлітками / Нац б-ка України...
Дати І події року iconЗавдання за програмою 9 класу Вставте дати визначених подій особливу увагу зверніть на виділені події
Українські землі у складі російської імперії наприкінці XVIII у першій половині XIX ст
Дати І події року iconОсобливості вивчення основ терії ймовірностей у 6-му класі за новим державним стандартом
Ключові слова: методика навчання математики, індивідуальне навчання, випробування І події; неможливі, достовірні та випадкові події,...
Дати І події року iconУрок Тема: Франція
Мета: дати уявлення про економічну та соціальну структуру, при­чини та основні події релігійних війн у Франції; дослідити процес...
Дати І події року iconГаніткевич Я. Український медичний календар на 2014 рік/ Ярослав Ганіткевич – Київ, 2013. 84 с
Україні. Оскільки подібні календарні дати ще не часто публікувалися, деякі з них мало відомі, зібрано І представлено річниці за Х-...
Дати І події року iconНа допомогу керівнику туристсько-краєзнавчого гуртка завдання І запитання до занять тематичного напрямку туристсько-рекреаційні ресурси запорізького краю: видатні об’єкти, дати, події І постаті
«Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді» Запорізької обласної ради
Дати І події року iconОбласна універсальна наукова бібліотека сидір Ковпак – людина
У кожної держави, кожного народу є події І дати, які складають основу, опорні точки їхньої історії, підґрунтя історичної пам’яті...
Дати І події року iconРоки. Події. Люди
Події. Люди : з історії становлення Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О. М. Бойченка / [ уклад. В. Зеленіна; ред....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка