Давній китай природні умови І заняття населення



Скачати 495.81 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації13.04.2017
Розмір495.81 Kb.
  1   2   3

ДАВНІЙ КИТАЙ
Природні умови і заняття населення

Давні китайці жили на Північно-Китайській рівнині, що знаходиться на Крайньому Сході Азії. Із заходу на схід рівнину перетинає Хуанхе (Жовта ріка), що несе з собою багато родючого мулу. Осідаючи, він заповняє русло і примушує ріку змінювати його. Хуанхе затоплювала поля, змиваючи поселення. Долина ріки Янцзи (Блакитна ріка), розташована на південь від Хуанхе, була освоєна китайцями пізніше.

У середині II тисячоліття до н. є. область Хуанхе була заселена численними рибальськими і мисливськими племенами. Одному з них, племені інь, вдалося підкорити сусідів. Пізніше основним заняттям давніх китайців, що жили в долині Хуанхе, стало землеробство. Тваринництво, рибальство і мисливство були допоміжними заняттями. Серед ремесел були поширені ливарна справа, гончарство, виготовлення шовкових тканин.

З розвитком землеробства і ремесел розширювалася торгівля. Роль грошей виконували рідкісні дорогоцінні черепашки, пізніше металеві злитки, а ще пізніше — монети.


Найдавніші держави

У II тисячолітті до н. є. у китайців виникло рабство, головним джерелом якого були війни з сусідніми племенами, особливо з кочовниками Півночі.

Однією з перших виникла держава Шань-Інь, якою керував військовий вождь — ван, що спирався на знать і численних чиновників, які збирали з населення великі податі. На заході від Шань-Інь утворилася держава Чжоу. Виникло й кілька інших держав.

Землероби в цих державах жили общинами, але кожна сім'я отримувала в користування земельний наділ. Знаряддя праці, насіння, худоба також були у приватній власності окремої сім'ї. Родова і племінна знать захоплювала, користуючись своїм привілейованим становищем, кращі землі. Вільні общинники через малоземелля потрапляли у боргову залежність до своїх багатих сусідів — вели-к ких землевласників.


Об'єднання Китаю

У середині І ст. до н. є. в Китаї було кілька самостійних держав, між якими т точилися тривалі і кровопролитні війни. Серед цих держав виділялось царство



Цінь на північному заході країни, що у III ст. до н. є. стало наймогутнішим серед інших китайських держав.

У запеклій боротьбі з іншими державами у III ст. Цінь приєднало їх землі і об'єднало весь Китай. Цінський імператор Цінь Шихуанді оголосив себе володарем усієї країни.

Цінь Шихуанді розділив усю країну на 36 областей, очолюваних спеціальними чиновниками, за якими стежили люди, що підпорядковувались імператорові. Прагнучи припинити міжусобну боротьбу та роззброїти своїх ворогів, Цінь Шихуанді наказав відібрати всю зброю в країні і переселити 120 тисяч сімей знаті у столицю, де за ними було встановлено нагляд. В усій країні вводилися єдині міри ваги, довжини, єдине письмо. Для захисту країни від набігів кочовиків за наказом Цінь Шихуанді почалося спорудження Великої Китайської стіни. На її будівництві працювали десятки тисяч людей, які часто там гинули від непосильної праці. Ширина стіни була такою, що по ній могло проїхати в ряд шість вершників. її довжина пізніше простяглася на 4 тисячі кілометрів. Рятуючись від примусових робіт на будівництві Великої Китайської стіни, царських палаців, від непосильних податків селяни і ремісники тікали в гори і степи, піднімали повстання. Під час повстання наступник Цінь Шихуанді був убитий, а його держава розпалася.
Держава Хань

206 р. до н. є. в Китаї було встановлено владу царів династії Хань. Для зміцнення свого становища вони здійснили низку реформ: обмежили права знаті, розширили будівництво зрошувальних споруд. Дещо полегшено було становище селян.

За ханьських правителів були встановлені торгові зносини Китаю з багатьма народами. В країни, що знаходились на заході від Китаю, вивозилися шовк, килими, залізо, лакові вироби. Шлях, що сполучав Китай з ними, дістав назву Великого шовкового шляху. По ньому в Китай приганяли табуни коней, гнали рабів.

У II ст. до н. є. ханьські війська у запеклих битвах відвоювали у кочовиків гуннів землі, відтіснивши їх на північ.

Нескінченні війни вимагали величезних витрат. Це призводило до зростання податків і повинностей.

Народні рухи в Китаї

Тяжке становище у державі простих людей ставало причиною численних народних повстань. 18 р. н. є. відбулося повстання «червонобрових» (повсталі пофарбували свої брови в червоний колір, щоб відрізнятися від ворогів). Воно охопило всю країну. Повсталі увірвались у палац і вбили імператора. Знадобилося десять років, щоб придушити це повстання.

На справжню народну війну перетворилося повстання «жовтих пов'язок», що почалося 184 р. н. є. Повстання очолили брати Чжан. Старший з них — Чжан Цяо проповідував вчення «Шлях до великого звільнення», Він закликав своїх прибічників знищити несправедливий лад, який образно називав «синє небо», і встановити новий, кращий лад під назвою «жовте небо» (звідси жовті пов'язки на головах повсталих). Це повстання тривало понад 20 років і було придушене з великою жорстокістю. Воно призвело до занепаду країни. Були зруйновані міста, села і зрошувальні канали. 220 р. н. є. імперія Хань припинила своє існування. Китай розділився на три держави.

Релігія та культура Давнього Китаю

Давні китайці поклонялися силам природи, які уявлялись їм у вигляді доб- ш рих і злих богів та духів. Найбільше шанували вони п'ять найвищих гір Китаю —Тянь-Шань, Бо-Шань та ін. Китайці з глибокою повагою.ставилися до своїх предків, на могилах яких приносили жертви.

У глибоку давнину в Китаї виникло ієрогліфічне письмо. Ієрогліфів було кілька тисяч. Створення письма надало можливості записувати твори усної народної творчості. Так було створено «Книгу пісень».

На світогляд китайців вплинуло вчення філософа Конфуція, що.жив у VI ст. до н. є. Він вказував, що за життя кожна людина за волею Неба посідає призначене їй місце. Кожний мусить сумлінно виконувати свої обов'язки на своєму місці. Через порушення законів, встановлених Небом, починаються міжусобиці, чвари, безладдя.

Одночасно з Конфуцієм у VI ст. до н. є. жив філософ Лао Цзи, що створив нову релігію — даосизм, (від китайського слова «дао» — «дорога»). Він вчив, що головне для людини — шукати правильний шлях у своєму житті, самовдосконалюватись.

Китайці у давнину мали великі наукові знання. У II ст. до н. є. вони винайшли прилад, що фіксував землетрус. Китайські математики робили розрахунки для будівництва гребель та інших зрошувальних споруд. Китайцям був відомий компас, що допомагав караванам шукати шлях серед пустель. Вони створили чимало трактатів з сільського господарства, медицини, історії та інших наук. Ними був винайдений папір, який робили виварюванням ганчірок та деревини, що перед тим подрібнювалися. Папір витіснив незручні для записів бамбукові дошки та дорогий шовк, на якому писали раніше.

АНТИЧНИЙ СВІТ ДАВНЯ ГРЕЦІЯ
Природні умови та перші держави на території Давньої Греції

Греція розташована на Балканському півострові, в його південній частині. Це гірська країна. Серед гір багато родючих долин. Узимку в Греції йдуть дощі, інші пори року теплі і сонячні. Морські затоки відокремлюють Південну Грецію (Пе-лопонес) від Середньої Греції, гори розділяють Середню і Північну Грецію, єдина дорога серед гір — Фер манільський прохід. В Егейському морі багато островів, найбільший з яких — Кріт.

У ПІ—II тисячоліттях до н. є. на Кріті виникла перша в Європі держава. Столицею цієї держави був Кносс. Тут знайдено залишки величезного царського палацу, зали якого розписані фресками. Тут були майстерні, комори зі зброєю, коштовностями, продовольством.

Крітяни успішно займалися сільським господарством. Вони досягли великої майстерності у виготовленні бронзової зброї та золотих прикрас, а також у будівництві суден і споруд. У них існувало письмо. Але його знаки досі не розшифровані. Крітяни захопили багато островів Егейського моря та області в самій Греції.

У середині П тисячоліття до н. є. на невеличкому острові Фера північніше Кріту сталося грандіозне виверження вулкана. Землетрус завдав Кріту непоправної шкоди, знищивши багато будівель, сади і поля. Спустошений Кріт був легко завойований ахейцями — грецькими племенами, що переправилися сюди з Пелопоннесу.

Катастрофа на Кріті не призвела до повного знищення на ньому культури. Вона була значною мірою перенесена ахейцями на Балканський півострів. Вперше археологи знайшли її пам'ятки при розкопках міста Мікени на Пелопоннесі. Тому ця культура дістала назву мікенської.

У Мікенах успішно розвивалося сільське господарство. Ремісники виготовляли бронзову зброю, глиняний посуд, одяг. В ахейських містах будувались кам'яні

укріплення, палаци та інші споруди. Ахейці пристосували до своєї мови крітське письмо, яке частково розшифроване.

Великі розкопки, проведені в кінці XIX ст. німецьким археологом Генріхом Шліманом в Малій Азії, завершилися відкриттям давнього міста Трої. Він підтвердив давні оповіді про морський похід греків на Трою, що відбувся близько 1200 р. до н. є.

Тривала війна проти Трої вичерпала сили грецьких міст. У кінці II тисячоліття до н. є. в Ахейську Грецію вторглися з півночі нові грецькі племена — дорійці. Вони пограбували і зруйнували Мікени та інші ахейські міста і заселили Пелопоннес. Вторгнення дорійців призвело до різкого занепаду господарства та культури в Греції.


Грецькі міфи та релігія

У своїх сказаннях — міфах — греки намагалися пояснити походження всього, що оточувало людину: явища природи, стосунки між людьми.

Багато міфів присвячено подвигам героїв, що відзначалися неабиякою силою, хоробрістю та мужністю. Одним із найулюбленіших народом героїв був Геракл, що здійснив нібито 12 подвигів. Він боровся з хижаками, що нападали на людей, бився з велетнями, виконував найважчі роботи, здійснював подорожі в невідомі країни і завжди виходив переможцем.

Міф про аргонавтів розповідає про подорож грецьких героїв на чолі з Ясоном до Колхіди (Кавказ) за золотим руном на кораблі «Арго». Міфи про Дедала та Ікара, подвиги Тесея, Деметру і Персофону та інші також були дуже популярні у греків.

Особливо багато міфів було створено про похід греків на Трою. За переказом, сліпий поет Гомер створив на основі цих міфів поеми «Іліада» та «Одіссея». Поеми були записані у VI ст. до н.е., хоча створені раніше — у VIII ст. до н. є. У першій з них розповідається про подвиги грецьких героїв Ахілла, Патрокла, Одіссея та троянських Гектара, Паріса та інших під час троянської війни. «Одіссея» присвячена десятилітнім мандрам Одіссея під час повернення з цієї війни, та пригодам, в які він потрапив на шляху додому.

Греки, як й інші народи, вірили в існування богів. Вони уявляли їх собі схожими на людей, але сильними і безсмертними, вважаючи, що вони живуть на горі Олімп (у Північній Греції). Звідти, на думку греків, вони правлять світом. Головними із богів вони вважали громовержця Зевса. Морською стихією «відав» Посейдон. Богом сонця, що їздив у золотій колісниці по небу, був Геліос. Де- І метра була богинею родючості, а Аїд — богом підземного царства.

Вважалось, що боги не тільки керують природою, а й опікуються господарськими заняттями. Так бог Діоніс нібито навчив людей вирощувати виноград і робити вино. Гефест був заступником ковалів. Гермес — торгівлі, Артемі-да — полювання, Аполлон — мистецтва. Богинею любові і краси була Афроді-та, а мудрості — Афіна.

На честь богів греки будували храми, встановлювали статуї, проводили релігійні свята і обряди.


Господарство та соціальні відносини в Греції в XIЇХ ст. до н. є.

Головними заняттями греків у XI—IX ст. до н. є. були скотарство і землеробство.

У цей період грекам вже було відоме залізо, але воно коштувало дорого. Тому переважали мідні і бронзові знаряддя праці. Греки займалися ремеслами і торгівлею, в тому числі і морською.

У XI—IX ст. греки жили ще родовим ладом. Племена, що населяли долини Греції та острови Егейського моря, поділялися на фратрп (об'єднання кіль-

кох родів) і роди. У родичів були спільні пасовиська. На землі, що належала общині, кожного родича старійшини наділяли ділянкою землі.

Усі вільні чоловіки-общинники складали військо, причому кожна фратрія і рід у цьому війську становили окремий підрозділ. Військом командував басилей — спочатку військовий вождь, а пізніше цар, що передавав свою владу у спадок. Басилеї змушені були зважати на раду старійшин та народні збори, але останні поступово втрачали своє значення.

В XI—IX ст. до н. є. греки часто здійснювали військові походи проти сусідів. У війнах греки захоплювали майно переможених, а полонених перетворювали на рабів. Деякі рядові общинники розорялися, втрачали свої ділянки і працювали на землі басилеїв за частину врожаю.

Таким чином, у Греції почали складатися умови для створення рабовласницьких держав.


Утворення грецьких міст-держав

Подальший розвиток господарства у VIII—IV ст. до н. є., дедалі ширше застосування знарядь праці, підвищення продуктивності праці зумовлювало знищення первіснообщинного ладу. Зникла початкова рівність. Земля поступово зосереджувалась у руках представників знатних родів — аристократів, які захоплювали наділи простих землеробів силоміць або за борги. На полі боржників ставився борговий камінь, де записувався розмір боргу і термін його повернення. Якщо борг не повертали, то землеробів позбавляли землі. Будучи не в змозі прогодуватися і сплатити борги, багато хто продавав у рабство своїх дітей або сам ставав рабом. Були й раби-іноземці, захоплені в полон під час війн.

У VIII—VI ст. до н. є. в Греції виникли міста-держави (поліси), що складалися з міста, сільських поселень та пасовищ і нив, розташованих поблизу. Жителі міст і сіл вважалися громадянами однієї держави і називалися за назвою міста. В кожній державі жили повноправні громадяни зі своїми сім'ями, вільні чужоземці та раби. В Греції було багато полісів. Найбільшими з них були Афіни і Спарта.
Афінська держава у VIIIVI ст. до н. є.

Афіни знаходилися в Аттиці — півострові, розташованому на південному сході Середньої Греції.

Населення Аттики проділялося на аристократів і простий народ — демос, що складався з землеробів, ремісників і купців. Аристократи домоглися скасування Ц влади басилея, що спочатку правив в Афінах, і оволоділи всією Аттикою. Обрані з-поміж аристократів посадові особи — архонти — поділили між собою обов'язки х басилея. Аристократи почали поневолювати місцевих землеробів і за борги переїв творювати їх на рабів. Владою аристократів були невдоволені представники демосу. ^ Між аристократами і демосом неодноразово відбувалися криваві сутички. Під тиском демосу аристократи змушені були піти на поступки, що мали ви-§ гляд реформ, які 594 р. до н. є. запровадив правитель Солон. Солон скасував борги в дрібних землеробів. З полів були зняті боргові камені. Було заборонено боргове 2 рабство. Рабам-боржникам дали свободу. Всіх вільних громадян Солон поділив залежно ^ від прибутків на чотири класи: Ь 1) клас п'ятисотмірників — найбагатші люди, прибуток яких дорівнював

вартості п'ятисот мір зерна;

клас вершників, або трьохсотмірників;

клас зевгітів, що отримували доходи не менше двохсот мір зерна;

клас фетів, які мали невеличкі ділянки і доход відповідно менше двохсот мір.

Кожен з цих класів наділявся відповідними правами і обов'язками.

Реформи Солона викликали незадоволення аристократів. Незадоволений був і демос: прості громадяни бажали повної рівності. Повстання проти Солона змусило його залишити Афіни. У 560 р. до н. є. владу в Афінах захопив Пісіст-рат, що став тираном (правителем з необмеженою владою). Він спирався на бідних селян, жителів гірських районів, міську бідноту, захищаючи їх інтереси. Конфіскувавши частину землі в аристократів, він роздав її незаможним селянам, ввів для селян довгостроковий державний кредит, організував платні громадські роботи для бідняків, створив наймане військо.

Після смерті Пісістрата деякий час правили його сини, але їхнє правління багатьом не подобалось. 509 р. до н. є. було здійснено переворот і владу захопив Клі-сфен — супротивник синів Пісістрата й аристократів. Клісфен зміцнив владу народних зборів. Народні збори обирали відкритим голосуванням 10 стратегів (із знатних людей). Вони по черзі командували афінським військом. Реформи Клісфена завершили процес формування Афінської демократії.


Спартанська держава

Дорійські племена, що вторглись у Грецію наприкінці II тисячоліття до н. є., осіли в області Лаконіка на південному сході Пелопоннесу. Завойовники почали називати себе спартанцями за назвою їх головного поселення Спарти.

Підкорене спартанцями місцеве населення називалося ілотами. Ілоти жили сім'ями в селах і мусили годувати спартанців.

Крім зовсім безправних ілотів, у Спарті жили періеки («сусіди») — також нащадки корінного населення Пелопоннесу, які були вільні і яким дозволялося займатися ремеслом, торгівлею, землеробством. Проте жодних політичних прав, як ілоти, періеки не мали. Вони сплачували данину своїм володарям-спартанцям. Лише спартіати мали всі права у державі. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. їх головним заняттям була війна.

Влада в Спарті належала Раді старійшин — герусії, куди входило 28 осіб, які досягай 60-річного віку. Вона складала закони і визначала політику держави. Закони затверджувались народними зборами, в яких брали участь усі чоловіки спартіати, які досягли 30-річного віку. На народних зборах обиралися 5 ефорів — вищих посадових осіб, що контролювали діяльність держави і членів герусії. Військом командували два царі.

Складаючи меншість населення, спартіати прагнули зберегти згуртованість своїх лав. Інакше вони не змогли б втримати владу над підкореним населенням. Для цього передбачалися заходи, які мали на меті будь-що уникнути розшарування між спартіатами. їм було заборонено нагромаджувати багатства. Землі Спарти були розділені на ділянки, кількість яких дорівнювала кількості спартанців. Ніхто не міг отримати ділянку більшу, ніж інший.

Спарта мала сильне військо, необхідне для того, щоб тримати у покорі ілотів, які набагато переважали за чисельністю спартанців. Воїнів для цього війська < готували з дитинства. Починаючи з 7 років, хлопчиків навчали військової спра- § ви, привчали терпіти біль, голод, спрагу, бути жорстокими. В бою спартанці билися ш фалангою (бойовим порядком) — шеренгою, що складалася з кількох рядів важко о; озброєних (бронзовий панцир, шолом, довгий спис і залізний меч) воїнів. Спарта завоювала сусідні області і змусила міста Пелопоннесу вступити з нею в союз. £
Грецька колонізація

Гостра боротьба між демосом та аристократами у грецьких полісах, перенасе- ш леність країни і нестача землі, що була придатна для обробки, та необхідність ш розширення торгівлі стали причиною того, що багато греків змушені були зали- еашати батьківщину і засновувати свої поселення на берегах Середземного і Чорного морів — колонії.

Найбагатші з колоній, засновані у VIII—VI ст., були розташовані на берегах Південної Італії та Сицилії. Такі .грецькі колонії, як Сиракузи в Сицилії та Та-рентп у Південній Італії, не поступалися нічим за розмірами та багатством великим містам Греції. У Північному Причорномор'ї з'явились грецькі колонії Ольвія (гирло Південного Бугу), Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей (біля Керчі) та інші.

Колоністи займалися ремеслом, землеробством, тваринництвом, тогівлею з місцевими племенами. В обмін на грецькі вироби колоністи отримували рабів та інші товари, частину яких відправляли до Греції.

Хоча давні греки розселилися на величезній території, всі вони вважали себе одним народом, називаючи себе еллінами, а свою батьківщину — Елладою. Еллінів об'єднували спільні мова, звичаї, давні сказання, релігія, письмо (у IX—VIII ст. до н. є. на основі фінікійського був розроблений грецький алфавіт, що складався зі знаків, які означали як приголосні, так і голосні звуки).
Грецько-перські війни

Наприкінці VI ст. до н. є. Персія підкорила грецькі міста Малої Азії і перський цар Дарій І вирішив завоювати всю Грецію. Коли перське військо висадилось у Греції, багато полісів без бою визнали владу над ними Дарія І. Відмовились це зробити лише Афіни і Спарта.

490 р. до н. є. перське військо вторглося в Аттику і розташувалося на рівнині біля містечка Марафон за 40 км від Афін. Сюди ж прибуло менше за чисельністю афінське військо на чолі зі стратегом Мільтіадом, яке перегородило персам шлях на Афіни. Незважаючи на свою нечисленність, греки несподівано атакували ворога і змусили персів тікати до кораблів та залишити Грецію.

Зазнавши поразки при Марафоні, перси не втратили надії завоювати Грецію. 480 р. до н. є. в країну вторглось величезне перське військо нового царя Ксеркса. Греки добре підготувались до зустрічі з ворогом. Афіняни побудували флот, укріпили гавані і спонукали інші грецькі міста об'єднатися в союз для боротьби з персами. Керівництво військовими силами узяла на себе Спарта.

Ксеркс із величезною армією прямував на південь уздовж грецького берега на кораблях. Один за одним його владу визнавали грецькі міста. Невелика армія спартанців та їх союзників, очолювана царем Леонідом, зайняла Фермопільський прохід, що був єдиною дорогою у Середню Грецію. За допомогою зрадника перси знайшли обхідну стежину і зайшли в тил грекам. Дізнавшись про оточення, Леонід відпустив більшу частину свого війська, щоб зберегти сили для подальшої боротьби, а сам разом з трьома сотнями спартанців героїчно загинув, прикриваючи їх відхід.

Після битви при Фермопілах перси захопили Афіни і зруйнували їх. Мирне населення міста вдалося заздалегідь переправити в Пелопоннес та на острів Саламін, віддалений від Аттики вузькою протокою, в якій знаходився грецький «о флот. Біля цього острова відбувся вирішальний морський бій. Невеликі грецькі к кораблі атакували персів, ламаючи їхні весла, пробиваючи борти ворожих кораблів ^ гострими таранами, розташованими на рівні води. Великі і громіздкі кораблі персів £ не змогли розвернутися в тісній протоці. Вони сідали на мілину і розбивалися об скелі. Багато суден ворога було потоплено, решта відступила. Греки здобули перемогу.

5і Поразка перського флоту змусила Ксеркса спішно залишити Грецію з части-ш ною свого війська. Він боявся, що грецькі кораблі перегородять йому шлях до аа Персії. Наступного, 479 р. до н. є., об'єднані сили греків завдали поразки персаму битві біля містечка Платеї. Війна тривала ще ЗО років. Але тепер велася головним чином на морі. Для ведення війни приморські поліси Греції уклали між собою союз, головну роль в якому відігравали Афіни (Афінський морський союз). Об'єднані грецькі сили на чолі з афінянами завдали тяжких поразок перському флотові і здійснили низку сміливих нападів на береги Малої Азії. Персія змушена була укласти мир та визнати незалежність Мілета й інших грецьких міст, розташованих на островах Егейського моря та в Малій Азії. Перському флоту було заборонено плавати по Егейському морю.

Зростання рабовласництва в Греції

Війни з персами сприяли зростанню рабовласництва в Греції за рахунок захоплення величезної кількості полонених. Рабами в Греції були здебільшого люди негрець-кого походження. Іншим джерелом рабства був морський розбій.

У Греції існували ринки рабів. Вони були в Афінах, на острові Хіос, у грецькій колонії Візантій та в інших місцях.

Зростання кількості рабів у Греції знизило їх ціну. Тепер стати рабовласником міг і селянин, і ремісник. Раби виконували в селянських господарствах та майстернях найтяжчі та малокваліфіковані роботи. Вони також використовувались як наймити у домашньому господарстві.

Були також державні раби. В Аттиці чимало державних рабів працювало на срібних копальнях. Вони також виконували писарську роботу і навіть охороняли порядок у громадських місцях.

Жорстокість господарів щодо рабів, непосильна праця спонукали рабів боротися проти рабовласників. Тому частими були втечі рабів, навіть масові. 464 р. до н. є. в Спарті почалося велике повстання ілотів, яке тривало 10 років. Його вдалося придушити тільки за допомогою афінян, які боялися, що повстання перекинеться і на афінських рабів. У III ст. до н. є. відбулося повстання рабів на острові Хіос, яке очолив раб Дримак. Воно також було придушене.

У V ст. до н. є. рабовласництво в Греції досягло більшого розвитку у порівнянні з попередніми часами та країнами Давнього Сходу.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Давній китай природні умови І заняття населення iconТема 1 держава І право стародавнього сходу
Фінікія, Палестина, Персія. Ін­коли до цього списку додають Давню Індію І давній Китай. Саме тут виникли перші в історії людства...
Давній китай природні умови І заняття населення iconЗавдання для дистанційного навчання групи 14-3 «Слюсар з ремонту автомобілів. Електрозварник ручного зварювання»
Федеративна Республіка Німеччини: географічне положення, природні умови особливості народів
Давній китай природні умови І заняття населення iconУроку. Відомості про кількість населення в давні часи. Кількість і густота населення, їх територіальні
Практична робота №3. Побудова графіка зміни кількості населення за певний період
Давній китай природні умови І заняття населення iconКурсової роботи обрана неспроста. Природні умови та історичні пам'ятки Греції щорічно привертають мільйони туристів
Прибудете ви до Греції на кораблі, літаку чи поїзді, перше, що вразить вас, тільки торкнетеся ногою землі, це сонце. Іскриться на...
Давній китай природні умови І заняття населення iconНовелістика Дніпрової Чайки, Степана Васильченка, Марка Черемшини, Леся Мартовича
Економічні І суспільно-політичні умови життя населення західноукраїнських земель у період імперіалізму визначили зміст, форми І напрямки...
Давній китай природні умови І заняття населення iconТема. Театр у Давній Греції. Есхіл та його трагедія «Прометей закутий» Мета : ознайомити учнів із розвитком театру в Давній Греції, творчістю видатного давньогрецького трагіка Есхіла, його трагедіею «Про метей закутий»
У багатьох європейських мовах,у тому числі й українській, є чимало слів грецького та латинського походження. Давні греки залишили...
Давній китай природні умови І заняття населення iconІгор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму
За умови, що в Росії пропаганда швидко оновилася, а українська влада та інтелектуали не змогли сформулювати ані національну ідею,...
Давній китай природні умови І заняття населення iconКонспект заняття в гуртку Заклад: Борщівський районний будинок дитячої творчості Керівник гуртка: "Паперове диво" Подлесна Ольга Ігорівна Тема заняття
Тема заняття: Витинанки. Знайомство з групами витинанок (фігурки, розетки, дерева, стрічки, шпалери, фіранки). Закінчення виготовлення...
Давній китай природні умови І заняття населення iconТема «Давній Єгипет»

Давній китай природні умови І заняття населення iconМій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго Жаль мені!



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка