Давній китай природні умови І заняття населення



Скачати 495.81 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації13.04.2017
Розмір495.81 Kb.
1   2   3

Афінська держава у V ст. до н. є.

Після перемоги над персами наймогутнішою державою у Греції стали Афіни. Вони не тільки не розпустили, а й укріпили створений ними під час війни морський союз. Афінські стратеги після війни, посилаючись ніби на спільну небезпеку, продовжували збирати внески, витрачаючи їх тільки на потреби Афінської держави. Афіни втручалися у внутрішні справи своїх союзників, відправляючи туди своїх представників для контролю за збиранням внесків. З державами, що бажали вийти із союзу, Афіни суворо розправлялись.

Афіняни захопили у свої руки торгівлю, яку вели до того грецькі приморські міста Малої Азії. Головним портом Егейського моря став Пірей, що знаходився за 7 км від Афін. Сюди приходили кораблі з різноманітними товарами з Єгипту, Сирії, Італії та інших місць.

В Афінах тривав розквіт ремесла. Афінські ковалі, ткачі, гончарі славилися своєю майстерністю. Ремесло давало заробіток біднякам — громадянам Афінської держави. Афінська держава забезпечувала ремісників замовленнями, використовуючи кошти морського союзу. Вона залучала їх до будівництва архітектурних споруд, які прикрашали Афіни і створили їм славу найпрекраснішого міста у тогочасному світі.

Під час війни з персами остаточно склався і укріпився в Афінах демократичний лад.

Верховна влада в Афінах належала народним зборам. Вони збиралися три рази на місяць. На народних зборах вирішувались питання війни і миру, ухвалювались нові закони і скасовувались старі. Брати участь в управлінні державою і просто бути присутніми на народних зборах могли тільки афінські громадяни. Ними вважалися лише чоловіки віком від 20 років, що батьками мали вільних жителів Афін.

Державні посади у V ст. до н. є. були доступні всім громадянам і обіймалися за вибором народу або жеребкуванням. Вищими стали посади стратегів, які командували армією та флотом.

За участь в управлінні державою почали видавати винагороду. Завдяки цьому й бідні дістали змогу обіймати державні посади. Раби, переселенці з інших міст та представники союзницьких держав залишалися безправними.

Найбільш впливовим політичним діячем Афінської держави у V ст-. до н. є, був Перікл. Він стійко захищав інтереси демосу і тому протягом 15 років його обирали першим стратегом. За Перікла Афіни перетворилися на одне з найкрасивіших та найбагатших міст Греції. Він опікував ремесло й торгівлю.

Перікл приділяв багато уваги зміцненню Афінського морського союзу. Щоб тримати союзників у покорі, він організував поселення афінських громадян на землях союзників. Перікл наказав, щоб постійно був напоготові флот з 60 військових кораблів, за допомогою яких афіняни змушували своїх союзників сплачувати данину. Роки правління Перікла були часом найбільшого піднесення могутності Афінської держави.


Пелопоннеська війна і занепад грецьких полісів

Спартанська держава була незадоволена піднесенням Афін. Суперництво між Афінами і Спартою 431 р. до н. є. призвело до початку війни між ними. Ця війка тривала майже 30 років і дістала назву Пелопоннеської. В ній брали участь майже всі поліси Греції: одні на боці Афін, інші — на боці Спарти. Воєнні дії тривали з перемінним успіхом і призвели до повного руйнування господарства обох сторін. Війна завершилася поразкою Афін, внаслідок чого Афінський морський союз був розпущений, афінянам було заборонено тримати військовий флот і вони змушені були заплатити Спарті контрибуцію.

Пелопоннеська війна призвела до занепаду всіх грецьких полісів, а також загострила суперництво між ними. Війни між полісами тривали й у IV ст. Та й усередині багатьох міст-держав було неспокійно. Тут відбувалися гострі сутички між демосом і аристократами.
Давньогрецька культура

Піднесення господарського життя у Греції сприяло розвитку грецької культури. Великих успіхів досягла наука Давньої Греції. Грецьких мислителів завжди : цікавили походження світу та його устрій. Вони намагалися раціонально пояснити явища природи. Одні вважали, що початком усього була вода, інші — повіт- ' ря, треті — вогонь. Велике значення мало вчення Демокрита, який висунув гіпо- ! тезу про те, що все, що існує, складається з атомів. Вчений Геракліт вважав, що ! все в світі перебуває у безперервному русі і розвитку. Великий внесок у математичну і науку зробив Піфагор, автор знаменитої теореми. Праці лікаря Гіппократа сприяли розвитку медицини.

Давня Греція вважається батьківщиною філософії. Найвидатнішими філософами в Афінах були Сократ, Платон і Арістотель. Ці та інші філософи намагалися пояснити багато важливих проблем, що стосувалися як природи, так і людини.

Праці істориків Геродота і Фукідіда поклали початок історичній науці. З них можна дізнатися не тільки про події саме грецької історії, а й історії сусідніх з греками народів.

На високому рівні, особливо в Афінах, знаходилася освіта. Майже всі діти вільних греків відвідували школу. Діти селян і ремісників навчалися тільки письма та читання, оскільки з юних років мали допомагати батькам. Діти знатних батьків навчалися у гімназіях до 18 років. У гімназіях, окрім наук, навчали танців, співу, грі на лірі. Багато уваги приділялося фізичному вихованню, бігу, боротьбі, стрибкам, киданню списа та диска.

У Греції зародилося театральне мистецтво. Воно виникло зі свят, присвячених богу Діонісу, коли йшли вуличні процесії, які зображували Діоніса зі свитою сатирів та розігрували сцени з життя цього бога.

Пізніше це переросло у театральне дійство. Були побудовані театральні споруди, що являли собою яруси лавок, розташовані півколом з майданчиком для вистав посередні. Тут розігрувалися п'єси (трагедії і комедії) як на міфологічні сюжети, так і на побутові. Видатними драматургами були автори трагедій Есхіл, Софокл, комедіограф Аристофан.

Великих успіхів досягли греки в галузі архітектури. Головним архітектурним елементом грецьких будівель була колона, яка мала три типи (ордери). Найперше виникли дорійські колони. Прості і суворі, вони були вкриті жолобками, а верхня частина (капітель) являла собою масивну плиту. Іонійські колони виникли пізніше. Вони стрункіші і тонші за дорійські. їхня капітель мала вигляд двох завитків. Найпізніше виникли коринфські колони з капітеллю у вигляді кошика з листям. Часто робились колони у вигляді чоловічих (атланти) і жіночих (каріатиди) фігур. Найбільш відомим є храмовий комплекс Афінського акрополя, головною частиною якого був храм богині Афіни Парфенон. Грецькі громадські будівлі обов'язково прикрашалися рядами колон, мали прямокутну форму та двосхилий дах. Фронтони цих будівель прикрашали мармуровими барельєфами, що в основному зображували міфологічні сцени. Давня Греція уславилася своєю скульптурою. Грецькі скульптори майстерно передавали красу людського тіла, динаміку рухів людини. Такими, наприклад, є статуя списоносця роботи скульптора Поліклета, дискобола скульптора Мірона та інші. Статуї зображували богів, міфологічних героїв і реальних людей. Статуї робили з мармуру, дерева, бронзи. Часто на дерев'яну основу наклеювали пластини із слонової кістки, а елементи одягу золотили. Такими є статуя бога Зевса в Олімпії (на Пелопоннесі) і зображення богині Афіни всередині храму Парфенон роботи великого грецького скульптора Фідія.

Грецький живопис був представлений головним чином на вазах. У VI ст. до н. є. на червонуватий фон глини наносилися фігури чорним лаком. Ці вази називають чорнофігурними. У V ст. чорним фарбували фон, а для фігур зберігали червоний фон глини. Такі вази дістали назву червонофігурних. Художники малювали на вазах сцени з сучасного їм життя, міфів, сцени з театральних комедій і трагедій. Існували картини у вигляді фресок та на дошках, але всі ці витвори мистецтва не збереглися до теперішнього часу.

У Давній Греції дуже популярними були спортивні змагання, що, як правило, присвячувались богам. Найбільш поширеними були спортивні ігри на честь бога Зевса в Олімпії, які відомі як олімпійські. Олімпіади проводились з 776 р. до н. є. раз на чотири роки. На час проведення Олімпійських ігор у Греції припинялися всі війни. Основними видами спорту були: біг, біг у повній екіпіровці воїна, стрибки у довжину, кидання списа і диска, кулачний бій, боротьба, пан-кратіон (боротьба з елементами кулачного бою), перегони колісниць. Переможці Олімпійських ігор користувалися великою пошаною. їх нагороджували вінком з оливкового дерева, на честь чемпіонів споруджували їхні статуї.

Учасниками Олімпійських ігор могли бути лише вільні чоловіки — повноправні громадяни полісів. Жінкам під страхом смерті доступ до Олімпіад був заборонений.

ЕЛЛІНІЗМ
Підкорення Греції Македонією

У той час, як грецькі держави занепадали, на півночі Балканського півострова посилювалося Македонське царство. Найбільшої могутності Македонія досягла за царя Філіппа II. Він створив сильне військо за грецьким зразком, головною силою якого була піша фаланга — зімкнута шеренга воїнів у 16 рядів, удар якої на рівній місцевості неможливо було спинити.

Філіпп II вирішив скористатися розбратом між греками і захопити грецькі держави. Багато грецьких рабовласників підтримували македонців у надії, що вони захистять їхнє життя і майно. Вони розраховували також, що, підкоривши Грецію, Філіпп II піде війною на Персію і тоді вони будуть позбавлені загрози з боку бідняків, яких македонський цар візьме в своє військо. У Греції утворилася група прибічників Македонії з-поміж аристократів.

Більша частина вільного населення не бажала підкоритися македонцям. Противників Македонії очолив знаменитий афінський оратор Демосфен, який закликав усіх греків до боротьби проти македонського царя, до захисту демократії і свободи Греції.

Проти Македонії піднялося багато міст Середньої Греції на чолі з Афінами. 338 р. до н. є. біля міста Херонеї грецькі союзники були розбиті македонцями. Після цієї перемоги Філіпп II проголосив себе командувачем усіх збройних сил грецьких держав. Таким чином, Греція втратила свою незалежність.
Завоювання Александра Македонського

Завоювавши Грецію, Філіпп II став готуватися до походу на Персію, але незадовго до його початку був убитий заколотниками. 336 р. до н. є. македонським царем став його 20-річний син Александр.

Александр зібрав добре озброєне військо і висадився з ним в Малій Азії, що . належала персам. Тут у битві на річці Гранік він розбив військо перського сатрапа і звільнив від персів грецькі малоазійські міста. Після цього греко-македонське військо розгромило перське військо на чолі з царем Даріем III біля міста Ісс, де захопило велику здобич: весь царський обоз і сім'я Дарія III потрапила в руки переможця. Без бою Александр захопив Єгипет, де жерці, яких він прагнув перетягти на свій бік, проголосили македонського царя богом. Продовжуючи завоювання Персії, Александр 332 р. до н. є. дав вирішальний бій Дарію III при Гав-гамелах (на березі Тигру). У жорстокій битві перське військо було розгромлене. Дарій Ш утік і незабаром був убитий своїми придворними. Перська держава розпалась. ; Захопивши давній Вавилон, Александр зробив його столицею своєї держави. 329 р. до н. є. греко-македонське військо вирушило на Середню Азію. Зломивши опір місцевого населення, упродовж наступних трьох років Александру вдалося підкорити цю країну. Далі відбувся похід в Індію. Біля ріки Інд македонці стали до бою з військом індійського царя Пора, в якому були бойові слони. Македонське війеько зазнало великих втрат, але вийшло переможцем.

Сильний опір індійського населення, незвичний клімат, утома від численних бойових сутичок стали причиною заворушень у війську Александра. Його воїни вимагали повернення. 325 р. до н. є. Александр змушений був припинити похід і повернутися до Вавилона.


Розпад держави Александра Македонського

Як результат греко-македонських завоювань утворилася величезна держава, що простяглася від Балканського півострова до ріки Інд. За прикладом перськихцарів Александр оточив себе величезною розкішшю, вимагав, щоб його вважали Оогом і кланялись йому в ноги.

На сході з'явилися нові міста, куди переселялося грецьке населення. Іреки побачили життя і познайомились з культурою інших народів. 323 р. до н. в. Аиександр Македонський раптово помер. Оскільки його держава складалася з Розрізнених земель майже не зв'язаних між собою ні господарством, ні культурою вона швидко ооТпал'ася Щй процес прискорила міжусобна боротьба за владу між полковод-Гями греко-їакедського війська (діадохами). Внаслідок цієї боротьбидержава Александра Македонського була поділена на кілька царств. Головними з них були Македонське, Єгипетське і Сирійське.
Господарство і культура Східного Середземномор'я у

І І І-ІІ ст. до н. є.

У державах, що утворилися після розпаду держави Александра Македонського, царями стали македонські полководці та їхні нащадки, опорою яких були переселенці Греції і Македонії. Ці держави дістали назву елліністичних, оскільки їх розвиток вибувався під впливом грецької культури. З-поміж греків і македонців царі позначали стратегів, начальників областей, судців і чиновників. Місцеві селяни сплачували і великі податки продуктами своєї праці і обробляли землі царя, вельмож і нів Ремісне виробництво і торгівля також знаходилися в руках греків і македонців. Одночасно в елліністичних країнах зростали старі міста і швидко з'являлись нові Одним із найбільших нових міст була Александрія - столиця Єгипту, де правила династія Птолемеїв. Сюди Нілом везли хліб з Єгипту, золото і слонову кістку з Нубії Уздовж каналу, проритому між Нілом і Червоним морем ішов шлях до Індії. Перед Александрією на острові Фарос височів величезний, 140-метровии маяк, вогонь якого було видно за кілька десятків кілометрів. В Александрії були прямі вулиці театрТозкішні палаци царів і знаті, і знаменитий Мусей, тобто святилище муз (покровителів наук і мистецтв), де існували обсерваторія небесними світилами і величезна бібліотека, що складалася з 700 тисяч рукописів. В елліністичних державах з'явився новий матеріал для письма (назва від міста Пергам, де був центр його виробництва), що являв собою спе-піально оброблену шкіру телят і ягнят. Він був дуже міцний, але дорогий

В Александрії працювали грецький геометр Евклід, видатний вчений Архімед Астрономи і географи обчислили довжину екватора земної кулі, уточнили тривалість року не тільки до годин, а и до хвилин. Великими витворами елліністичного мистецтва стали гробниця царя Мавзола (мавзолей) в Галікарнасі, статуя бога Геліоса на острові Родос (колос Родоський), яких сучасники визнали дивами світу.
Завоювання Римом Італії та організація римського війська

Протягом кількох століть Рим вів запеклі війни з італьськими племенами. В середині IV ст. до н. є. після тривалої війни з племенем самнітів римляни завоювали багату область Кампанію. Після цього вони завоювали південь Італії, де розташовувались грецькі міста-держави. Складною була боротьба на півночі Італії проти галлів. Вони навіть у IV ст. до н. є. змогли захопити більшу частину Риму, і оточили Капітолій, де сховалися жителі міста. Щоб відкупитися від галлів, римляни сплатили їм 300 кг золота. Пізніше галли були переможені.

Перемогли римляни завдяки добрій організації війська. Воно складалося з громадян від 17 до 46 років і поділялося на легіони (полки) по 4500 (пізніше 6000) воїнів. Для бою легіон шикувався у три лінії загонів (когорт). Він був дуже рухомий і міг битися у будь-яких умовах. У римській армії була сувора дисципліна.

У. переможених римляни відбирали до 2/3 орної землі та пасовищ. На інших землях Рим засновував колонії для своїх малоземельних селян. Завойовані міста і племена Італії тримали в покорі не тільки сильним військом, але й за допомогою римської дипломатії. Одні міста були змушені сплачувати податки, інші були від них звільнені, але поставляли воїнів, у третіх була відібрана земля, четверті користувалися тими ж правами, що й римляни. В управлінні Італією Рим дотримувався правила: «Поділяй і володарюй».



Пунічні війни

Після підкорення Італії Рим прагнув підкорити родючу Сицилію. Це призвело до війни з Карфагеном, який володів значною частиною середземноморського узбережжя Африки, частиною Сицилії, островами Сардинією і Корсикою, південно-східним узбережжям Іспанії.

Почалися тривалі війни між Римом і Карфагеном, що дістали назву Пунічних війн (римляни називали карфагенян пунами).

Перша Пунічна війна тривала 23 роки (з 264 по 241 рр. до н. є.). В ній римляни Перемогли і змусили Карфаген відмовитись від Сицилії і Корсики та сплатити велику контрибуцію.

Однак Карфаген мав ще багато сил і готувався до нової війни. Карфагенський полководець Гамількар Барка завоював Іспанію, ним була створена міцна армія, яку після смерті Гамількара очолив його син Ганнібал.

Ганнібал весною 218 р. до н. є. повів військо з Іспанії до Італії через Альпи. Спустившись з гір у долину ріки По, Ганнібал приєднав до свого війська місцеві племена, нещодавно підкорені Римом.

Вирішальна битва відбулася 216 р. до н. є. при Каннах. Тут Ганнібал зміг заманити вдвічі переважаючих римлян у пастку, а потім оточив їх і знищив. Поразка при Каннах поставила Рим у дуже складне становище, але вона не означала кінця війни. Римляни знову зібрали велику армію, але уникали великих битв, чинячи напади на карфагенян та перешкоджаючи поповненню війська Ганнібала. Тому сили карфагенян танули.

У боротьбі проти карфагенян відзначився молодий полководець Сципіон. В Іспанії від завдав карфагенському війську декілька поразок. Після цього Сципіон вирушив до Африки. Карфагенський уряд, наляканий появою римлян, вимагав негайного повернення Ганнібала з Італії. В битві поблизу міста Зама Ганнібал зазнав поразки. 201 р. до н. є. був укладений мир на дуже тяжких для Карфагена умовах. Карфаген мусив відмовитися від всіх своїх неафриканських володінь, передавав римлянам флот та бойових слонів, мав сплатити величезну контрибуцію. Римляни стали повними господарями у Західному Середземномор'ї.


Війни Риму у ІІ-І ст. до н. є. та управління приєднаними землями

Перемога над Карфагеном відкрила перед римлянами нові можливості для за- а гарбань у Середземномор'ї. На сході у П ст. до н. є. існувало кілька великих ворогуючих ,, між собою держав: Македонія, Сирія, Єгипет. Рим, користуючись їх суперництвом, а розгромив кожного зі своїх противників поодинці. Римляни вели три війни з • Македонією і в середині II ст. до н. є. підкорили Македонське царство. Була завойована і Греція. Розгромивши Сирію, римляни захопили Західне узбережжя Малої І Азії. У першій половині І ст. до н. є. Рим вів тривалі війни з Понтійським \ царством, що було розташоване на південно-східному узбережжі Чорного моря. > Врешті-решт вони завдали поразки понтійському царю Мітрідату VI Євпатору, ] і влада Риму 64 р. н. є. поширилася на всю Малу Азію. У залежність від Риму | потрапили також Вірменія та грецькі колонії у Північному Причорномор'ї. 146 р. внаслідок перемоги у III Пунічній війні римляни захопили і зруйнували ] Карфаген. Завойовані поза межами Італії області називалися провінціями. Провінції | вважалися «здобиччю» римського народу. Як правило, провінція управлялася наміс- і ником, який призначався на один рік з-поміж сенаторів. Населення провінцій обкла- І далося непосильними податками. Панування Риму розоряло народи Середземномор'я.


Рабство в Римі та повстання рабів.

До II ст. в Римі склалося розвинуте рабовласницьке суспільство. Великі війни сприяли поповненню невільницьких ринків сотнями тисяч рабів. Рабами ставали також жителі провінцій за--несплату податків, народжені в рабстві, а також особи, захоплені піратами в полон.

Використання праці рабів у Римі набуло більшого поширення, ніж у Греції. Багато рабів працювали у латифундіях — володіннях великих землевласників. Раби добували руду, будували шляхи, храми, водогони. їх використовували як хатню прислугу, вони навчали дітей, були акторами в театрах, лікарями, секретарями тощо. Раб вважався «річчю, що розмовляє». Найбільш сильні і спритні раби потрапляли в гладіаторські школи, де їх вчили «красиво битися і помирати» на потіху римському натовпу. На аренах цирків відбувалися поєдинки, бої гладіаторських загонів, гладіатори билися з дикими звірами.

Тяжке становище змушувало рабів підніматися на боротьбу за свою свободу. Найбільшим стало повстання, очолене Спартаком. Воно спалахнуло у гладіаторській школі міста Капуї 74 р. до н. є. З групою прихильників Спартак втік із школи-тюрми і сховався на Везувії. До Спартака почали приєднуватися раби з навколишніх маєтків. Римське військо блокувало табір повсталих, але ті по плетених східцях спустилися з Везувію, де не було римлян, і знищили римський табір. Після цього армія Спартака почала зростати. Він здобув кілька перемог над римлянами. Тривалий час у римлян не вистачало сил для розгрому Спартака. З часом проти повстанців виступило військо, очолене римським полководцем Крассом. 71 р. до н. є. в останній битві біля порту Брундизій військо Спартака було розбите. Сам Спартак загинув у бою. Повсталі були частково знищені на бойовищі, а тих, що захопили в полон, розіп'яли. Так повстання було придушене.


Боротьба селян за землю

Розвиток рабства позначився на становищі вільних селян в Італії. Рабська праця була більш дешевою, ніж селянська. Тому селяни розорялись, отже зменшилася кількість людей, що набиралася до війська. Римська армія дедалі частіше зазнавала поразки. Деякі найбільш далекоглядні римляни пропонували реформи. Занепад Римської республіки

З кінця II ст. до н. є. до середини І ст. н. є. Римська держава переживала період занепаду. За умов, коли вона розрослася майже на все середземноморське узбережжя, народні збори, як і раніше, виражали волю тільки жителів Риму та його околиць, тоді як римські громадяни часто знаходилися за межами Італії. До того ж далеко не завжди виборні посади обіймали люди, які були варті того. Щоб здобути посаду, багаті аристократи часто застосовували підкуп римської бідноти, роздаючи хліб, гроші, влаштовуючи гладіаторські видовища тощо. Все це супроводжувалось боротьбою між аристократичними угрупованнями, які часто переростали у криваві сутички, заколоти, цілу серію громадянських війн.

Війни, які вели римляни, внаслідок послаблення римського війська не завжди розвивалися успішно. Щоб укріпити римську могутність, Гай Марій у кінці II ст. до н. є. провів реформу в армії, зробивши її найманою. Це зміцнило роль полководців у політичному житті Римської держави, оскільки вони спиралися на силу залежного від них війська. Спираючись на підтримку армії, полководці домагалися вищих державних посад. За допомогою армії вони жорстоко придушували опір своїх супротивників.


Диктатура Сулли

Частина римських діячів вважала, що для зміцнення державної влади треба встановити сильне правління. Римський полководець Луцій Корнелій Сулла, що у 88 р. до н. є. став консулом, запропонував сенату ухвалити постанови, що змінили б державні порядки: обмежити повноваження народних зборів, народних трибунів, поповнити сенат 300-ми представниками знаті. Супротивники Сулли, очолювані Гаєм Марієм, організували заколот, відмінивши його постанови. У Римській республіці почалася громадянська війна між прихильниками та супротивниками Сулли (сулланцями і маріанцями). У 82 р. до н. є. під Римом Сулла розбив армію своїх супротивників і сенат проголосив його диктатором.

Ставши диктатором, Сулла оголосив своїх ворогів поза законом, що означало дозвіл на їх вбивство всім, хто того забажає, і навіть оприлюднив списки цих людей (проскрипції). За роки його диктатури (82—79 рр. до н. є.) загинуло 40 сенаторів і 1500 вершників (представників багатих землевласників) та багато інших людей. Майно, землю і рабів страчених він роздавав своїм прихильникам.

Сулла виступав за зміцнення влади аристократів у сенаті. Він обмежував вплив народних трибунів.

У 79 р. до н. є. Сулла заявив про свій відхід від політичної діяльності. Панування Сулли завдало нищівного удару по республіканському ладу в Давньому Римі. Після його смерті 78 р. до н. є. продовжилася боротьба за відновлення республіки, але вплив полководців на політичні події однаково залишався величезним.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Давній китай природні умови І заняття населення iconТема 1 держава І право стародавнього сходу
Фінікія, Палестина, Персія. Ін­коли до цього списку додають Давню Індію І давній Китай. Саме тут виникли перші в історії людства...
Давній китай природні умови І заняття населення iconЗавдання для дистанційного навчання групи 14-3 «Слюсар з ремонту автомобілів. Електрозварник ручного зварювання»
Федеративна Республіка Німеччини: географічне положення, природні умови особливості народів
Давній китай природні умови І заняття населення iconУроку. Відомості про кількість населення в давні часи. Кількість і густота населення, їх територіальні
Практична робота №3. Побудова графіка зміни кількості населення за певний період
Давній китай природні умови І заняття населення iconКурсової роботи обрана неспроста. Природні умови та історичні пам'ятки Греції щорічно привертають мільйони туристів
Прибудете ви до Греції на кораблі, літаку чи поїзді, перше, що вразить вас, тільки торкнетеся ногою землі, це сонце. Іскриться на...
Давній китай природні умови І заняття населення iconНовелістика Дніпрової Чайки, Степана Васильченка, Марка Черемшини, Леся Мартовича
Економічні І суспільно-політичні умови життя населення західноукраїнських земель у період імперіалізму визначили зміст, форми І напрямки...
Давній китай природні умови І заняття населення iconТема. Театр у Давній Греції. Есхіл та його трагедія «Прометей закутий» Мета : ознайомити учнів із розвитком театру в Давній Греції, творчістю видатного давньогрецького трагіка Есхіла, його трагедіею «Про метей закутий»
У багатьох європейських мовах,у тому числі й українській, є чимало слів грецького та латинського походження. Давні греки залишили...
Давній китай природні умови І заняття населення iconІгор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму
За умови, що в Росії пропаганда швидко оновилася, а українська влада та інтелектуали не змогли сформулювати ані національну ідею,...
Давній китай природні умови І заняття населення iconКонспект заняття в гуртку Заклад: Борщівський районний будинок дитячої творчості Керівник гуртка: "Паперове диво" Подлесна Ольга Ігорівна Тема заняття
Тема заняття: Витинанки. Знайомство з групами витинанок (фігурки, розетки, дерева, стрічки, шпалери, фіранки). Закінчення виготовлення...
Давній китай природні умови І заняття населення iconТема «Давній Єгипет»

Давній китай природні умови І заняття населення iconМій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго Жаль мені!



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка