Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013



Сторінка12/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.73 Mb.
ТипПротокол
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37

ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ АТМОСФЕРИ ІНШОМОВНОГО СПІЛКУВАННЯ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ



Постановка проблеми. Атмосфера іншомовного спілкування є основною рисою уроку англійської мови,її створення і налаштування учнів на іншомовну комунікацію є вимогою, яка зумовлена програмними цілями та закономірностями навчання[4].

Метою нашої роботи є дослідження проблеми створення атмосфери іншомовного спілкування як засобу розвитку англомовної комунікативної компетентності школярів.

Аналіз досліджень і публікацій. Оволодіння іноземною мовою, на думку науковців (Л. Биркун, І. Зимньої, О. Коваленко, А. Несвіт, О. Косенко, Ю. Пассова, В. Плахотника, С. Ніколавої, В. Редька, С. Роман, та ін.) неможливе без процесу комунікації, інтенсивної активності учня. Основним чинником його працездатності є наявність відповідної мотивації. Лінгвістами, психологами і методистами (А. Хорнбі, Е. Піфо, А. Леонтьєва) давно встановлено факт, що як засіб спілкування усне мовлення необхідне в певних комунікативних ситуаціях, які і є початковим моментом при структуруванні складу навчання усного мовлення. Саме тому методисти вважають, що навчання іноземної мови повинно здійснюватись не на основі тем, а на базі переліку типових ситуацій спілкування

З позицій створення іншомовної атмосфери на уроках виокремлюються п’ять основних положень: індивідуалізація, мовна спрямованість, ситуативність, функціональність [1].

У процесі формування іншомовної комунікації особистісний підхід полягає в тому, що прийоми постановки завдань і вправ співвідносяться з особистістю кожного учня. Індивідуалізація як компонент методичного змісту уроку вимагає від учителя урахування особистісних якостей кожного учня при виконанні вправ, що забезпечує мотивацію та інтерес до навчальної діяльності [3].

Мовленнєва направленість уроку англійської мови перш за все означає практичну орієнтацію, вона розглядається як процес взаємодії її компонентів: учасників (хто з ким спілкується), комунікативної мети (для чого), змісту (тема, ситуативність, мовні засоби) [3]. Велика увага повинна приділятися тому, як учні спілкуються.

Такий засіб створення атмосфери іншомовного спілкування як ситуативність вимагає, щоб усі дії, які виконуються на уроці, певним чином стосувалися співрозмовників: учителя-учня, учня-учня, їх відносин. Саме взаємовідносини стимулюють мовні вчинки, чим вони глибші, тим легше проходить комунікація. Головне значення ситуацій полягає в тому, що вони в однаковій мірі необхідні як для формування мовних навичок, так і для розвитку мовленнєвих умінь. Ситуація є необхідною для створення мотивації спілкування іноземною мовою. Ситуації можуть бути абстрактними і конкретними. В такому випадку учасники розмови мають різний інформативний потенціал й інколи відчувають нестачу інформації.

Сутність ситуативності показує, що її реалізація неможлива без індивідуального підходу, оскільки створення ситуації як системи можливе лише тоді, коли враховуються знання потенційних співрозмовників, контекст їх діяльності.

Успішне розуміння учнями іноземної мови залежить від результативної діяльності вчителя. Його поведінку можна розглядати в двох планах – вербальному і невербальному. Мова вчителя грає велику роль у налаштуванні учнів на урок англійської мови, тому до неї висуваються високі вимоги. Вона повинна бути грамотною, лаконічною, виразною. На уроці англійської мови слово вчителя виконує ще одну важливу функцію – воно є засобом навчання, зразком для наслідування, опорою, яка може бути використана у відповідях учнів. Учитель є “умовним” носієм іноземної мови, тому до неї треба ставитися з усією відповідальністю. Мова повинна бути автентичною, нормативною, виразною, адаптованою, лаконічною [4].

Ще один момент організації іншомовного спілкування на уроці англійської мови – адекватне використання колективних форм роботи, які відповідають умовам навчання іноземної мови в класі, з іншого боку – відповідають самій сутності мови як засобу спілкування. Але просто розділити учнів на групи і дати їм завдання спілкуватися на іноземній мові неможливо, потрібно створити мотиви для спілкування. Бажання спілкуватися може виникнути само по собі, але зазвичай бажання спілкуватися потрібно “розпалювати”, запропонувавши цікаве завдання. Це означає, що використовуючи різні режими роботи (Р1-Р2, Р1-Р2-Р3), учитель повинен керуватися потребами ситуації, домінуючим моментом якої є зміст. Ті ситуації, які мають підґрунтя, є поштовхом до виникнення подальшого спілкування.



Висновок Отже, створення і підтримання атмосфери іншомовного спілкування на уроці англійської мови є першою необхідністю у навчанні. При створенні атмосфери іншомовного спілкування важливим є мовний контакт. Учитель і учень мають стати співрозмовниками, але цього не буде, якщо вчитель стане переривати відповіді, обурюватися незнанню учнів, дратуватися, тобто фактично відокремить себе від класу.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Антонюк Н. Навчання у співпраці / Н. Антонюк // Англійська мова та література. – 2005. – № 33 (15). – С. 2-3.

  2. Ніколаєва С. Ю. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах/ Ніколаєвої С. Ю. / – К. : Ленвіт, 2002. – 328 с.

  3. Коваленко О. Модернізація системи іншомовної освіти в Україні / Оксана Коваленко // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2003. – № 1. – С. 11-16.

  4. Урок иностранного языка / Пассов Е.И., Кузовлева Н.Е. – Ростов н/Д : Феникс, М: Глосса-Прес, 2010, – 640 с.



Денисова Анжеліка,

студентка 6 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. І. Попова,

к. пед. н., доцент (БДПУ)
СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ НЕРОЗЧЛЕНОВАНОЇ СТРУКТУРИ

В ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що вперше на матеріалі творчості сучасних українських письменників (Василя Шкляра та Андрія Кокотюхи) розглянуто класифікацію складнопідрядних речень нерозчленованої структури.

Ступінь досліджуваної проблеми. В опрацюванні структурно-семантичної класифікації складнопідрядних речень значну роль відіграли праці В. Бєлошапкової, І. Вихованця, М. Всеволодової О. Мельничука, М. Поспєлова, І. Чередниченка, Н. Шведової та ін. Погляди лінгвістів ґрунтуються на концептуальних ідеях А. Барсова, О. Востокова, І. Давидова, Т. Ерфуртського, В. Сімовича, Є. Тимченка, П. Фортунатова, Р. Христіанінової, О. Шахматова, у дослідженнях яких непоодинокими є думки про необхідність послідовного врахування при аналізі складнопідрядних речень особливостей співвідношення головної та підрядної частин і специфіки їх формально-граматичного поєднання.

Мета – на матеріалі опрацьованої наукової літератури та проведеному лінгвостилістичному аналізі творів зазначених вище письменників розподілити речення нерозчленованої структури на види: з’ясувальні, присубстантивно-атрибутивні та займенниково-співвідносні.

Сутність дослідження. Структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень ґрунтується на широкому тлумаченні форми складнопідрядного речення. При диференціації підрядних частин ураховуються: 1) характер співвідношення між головною і підрядною частинами; 2) до чого відноситься підрядна частина; 3) за допомогою яких формально-граматичних засобів приєднується підрядна частина.

Складнопідрядні речення в сучасній українській мові можуть бути охарактеризовані: 1) за типами зв’язку, 2) за призначенням підрядної частини щодо головної, 3) за комунікативною перспективою, у якій розгортається висловлюваний у них зміст [2, с. 501-502].

Поділ складнопідрядних речень на підставі специфіки зв’язку їх частин заслуговує на увагу, але не може дати повної відповіді на питання про особливості семантичних співвідношень головної й підрядної частин. Відповідь може бути досягнута тільки за умови врахування: 1) специфіки відношення підрядної частини до головної: до слова (словосполучення) чи до всієї головної частини відноситься підрядна частина; 2) засобу поєднання головної й підрядної частин; 3) семантичних відношень між головною і підрядною частинами. Саме такий підхід розглядається в ряді сучасних лінгвістичних досліджень.

За цілим комплексом ознак з-поміж складнопідрядних речень розрізняються складнопідрядні речення розчленованого типу і складнопідрядні речення нерозчленованого типу.

Для нерозчленованих складнопідрядних речень визначальною ознакою виступає віднесеність підрядної частини до одного слова або словосполучення головної частини.

Складнопідрядні речення нерозчленованої структури поділяються на три види: з’ясувальні, присубстантивно-атрибутивні та займенниково-співвідносні.

До з’ясувальних речень належать: Ну, ось головному редактору й здалося, що ветерану міліції Михайлові Середі є що розказати про той період свого життя [3, с. 20]; Тоді тітка Оля не знала, хто такий цей Гуров і як Титаренко розшукав його під Ленінградом [3, с. 21]; І не лише на власні очі бачив, що там відбувалося, а й брав активну участь у тих кривавих подіях [3, с. 21].



Присубстантивно-атрибутивні речення: Але чи вигадав він ту героїчну історію, з якої зробив газетний нарис [3, с. 20]; Але факт, що журналіст хотів переробити почуте на документальний роман, підтверджується хоча б наявністю в ньому діалогів [3, с. 23]; Приймають з усіма можливими обмовками, попри численні “але”, яких повно в історії українського повстанського руху [3, с.24]; На нього зосліпу наскочили двоє червоних, які з налитими кров’ю очима металися в пошуках вільної жертви [4, с. 84].

До займенниково-співвідносних речень належать: Той, хто обирав це щасливе життя, мусив явитися з повинною і здачею зброї впродовж тижня [4, с. 78]; Ніяких тобі благань про пощаду, жодного писку, цілковита згода з тим, чого не минути [4, с. 11]; Звернути увагу на тих, хто проситиметься з лісу чи спробує відлучитися сам [4, с. 96]; Розпорядився той, хто заздрив й прибирав конкурентів на майбутнє [4, с. 255].

За класифікацією І. Вихованця, займенниково-співвідносні речення виділені в окремий тип з подальшим їх розгалуженням на класи: а) речення симетричної структури (що включає підкласи субстанціальних (із значенням предметності), атрибутивних (означальні), адвербіальних (місця і часу) речень); б) речення несиметричної структури; в) речення симетричної структури з найбільш нівельованим семантично співвідносним словом те [1, с. 336-339].

Наведемо речення симетричної структури, в яких виокремимо підвиди: субстанціальні (із значенням предметності); пари корелятів: той – хто: Хто відкрито, той по лісах ховається [3, с.38]; Також не вірте тим, хто каже, що УПА ненавидить усіх, хто прийшов до нас з Росії [3, с. 43]; Тому в міліцію брали насамперед тих, хто мав бойовий досвід [3, с. 30];

Другий клас займенниково-співвідносних речень, на думку І. Вихованця, складають речення несиметричної структури, що формуються антецедентами з означальною семантикою й асемантичними сполучниками що, щоб та порівняльними сполучниками типу ніби, неначе, наче, мов, немов. Пари корелятів: такий, так, стільки, настількищо, щоб (ніби, неначе, наче, мов, немов): Та в цій втомі проглядалося щось таке, чого я, навіть фіксуючи для себе, не міг до діла зрозуміти [3, с. 266]; Такий самий, як у німецькому концтаборі, Вікторе Гуров! [3,с. 243]; Отже, звинувачення треба висунути такі, щоб за деякий час зняти їх [3, с. 184]; Я такий, як і ти, пане отамане [4, с. 259].

Третій клас складають складнопідрядні речення несиметричної структури, що містять найбільш семантично нівельоване співвідносне слово те, а у ролі сполучникової скріпи вживаються здебільшого асемантичні сполучники що, щоб: Та без особливої надії на те, що хтось із них підкориться [3, с. 91]; Спочатку прийняв молодого допитливого журналіста, приділив йому кілька годин своєї уваги, охоче поділився спогадами про те, як ганявся за командиром УПА Червоним [3, с. 15];



Висновки. Розглядаючи складнопідрядні речення нерозчленованої структури на матеріалі творчості Андрія Кокотюхи та В. Шкляра, можна сказати, що автори використовують різні види речень з прислівними підрядними частинами.
ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

2. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: монографія / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.

3. Кокотюха А. Червоний / Андрій Кокотюха. – Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 314 с.

4. Шкляр В. Залишенець. Чорний Ворон / В. Шкляр. – Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2010. – 375 с.

Дойжа Ганна,

студентка 5 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. А.Халабузар,



к.пед.н., доцент (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ПІД ЧАС РЕФЕРУВАННЯ АРХЕТИПНИХ СИМВОЛІВ МІФОПОЕТИКИ РОБЕРТА ХОЛДСТОКА

(НА МАТЕРІАЛІ НОВЕЛИ “КЕЛЬТИКА”)
У сучасних умовах розвитку крос-культурної комунікації на перше місце виходить формування в майбутніх лінгвістів перекладознавчих умінь. У процесі перекладу часто виявляється неможливим використання відповідних мовних одиниць та компонентів, що пропонуються в словниках. У такому випадку на перше місце виходить трансформаційний переклад, зміст якого полягає у перетворенні внутрішньої форми слова або словосполучення або ж відбувається повна заміна з метою більш адекватної передачі змісту висловлювання. Проблемам перекладу та класифікацією перекладацьких трансформацій були присвячені дослідження Л. Бархударова, В. Комісарова та Я. Рецкера. Предметом дослідження є трансформації під час перекладу, у якості мети визначено дослідження особливостей застосування трансформацій під час перекладу архетипних символів міфопоетики Роберта Холдстока. Серед досліджень особливостей перекладу зарубіжної фентезійної літератури варто відокремити науково-публіцистичні статті Б. Невського “Переклад сучасної літератури” (2004), М. Парфьонова “З історії фентезійної літератури” (2005), В. Жирмунського “Англійський передромантизм” (1981); слід також відмітити українського дослідника Ю. Винничука, який укладає збірники української готичної прози (“Потойбічне: Українська готична проза ХХ ст.” (2005), “Огняний змій: Українська проза ХІХ ст.” (2006). Роберт Холдсток є автором декількох внециклових романів, темна фентезі “The Fetch” (1991 р., нагороджений “HOMer Award” та ін. Але славу Роберту Холдстоку приніс фентезійний цикл – “Merlin Codex”, який складається з романів “Кельтика” (2001 р., нагороджений французьким “Gran Prix Imaginaire”), “Залізний Грааль” (2002 р.) та “Broken Kings” (2007 р.) і саме з цього часу його твори стали набувати популярності на території України, спонукаючи перекладачів до реферування його прози. Як відомо, особливостями перекладу фентезійної літератури, необхідно звертати значну увагу на адекватність та валентність інтерпретації, що має об'єктивно передавати створену авторами чарівну картину уявного казкового Всесвіту. Досягнення цього стає можливим завдяки вмілому застосуванню перекладацьких трансформацій. Перекладацькі трансформації підрозділяються на стилістичні трансформації – сутність яких полягає в зміні стилістичного контексту. Морфологічні трансформації – заміна однієї частини мови іншою або декількома частинами мови. Синтаксичні трансформації – сутність яких полягає в зміні синтаксичних функцій слів і словосполучень. Семантичні трансформації – здійснюються на основі різноманітних причинно-наслідкових зв'язків, що існують між елементами описуваних ситуацій ( He was the kind of guy that hates to answer you right away. Такі, як він, відразу не – відповідають). Лексичні трансформації, що представляють собою відхилення від прямих словникових відповідностей. Лексичні трансформації застосовуються завдяки тому, що обсяг значень лексичних одиниць мов не збігається (She wasn`t looking too happy. – Вид у неї був досить нещасний). Граматичні трансформації – полягають у перетворенні структури речення в процесі перекладу відповідно до норм мови перекладу. . Як правило, у Холдстока, різного роду трансформації здійснюються одночасно, тобто сполучаються один з одним – перестановка супроводжується заміною, граматичне перетворення супроводжується лексичним. Слід відзначити, що Роберт Холдсток дуже рідко вдається до калькування, яке є способом перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин – морфем або слів їх лексичними відповідностями в мові перекладу ( green revolution- зелена революція, mass culture як «масова культура»). До найпоширеніших граматичних трансформацій щодо перекладу Холдстока належать: членування речення, об'єднання речень, граматичні заміни (До них належать антонімічний переклад, експлікацію й компенсацію.

В описах перекладачі Р. Холдстока використовують граматичні трансформації, які найчастіше представлені додаванням опущенням заміною перестановкою, членуванням й об'єднанням речень. Можна зробити висновок, що перехід від одиниць оригіналу Р. Холдстока до одиниць перекладу здійснюється за допомогою перекладацьких трансформацій. Встановлено, що у процесі перекладацької діяльності трансформації найчастіше бувають змішаного типу, тобто носять складний, комплексний характер.


ЛІТЕРАТУРА

1. Огняний змій : Українська ґотична проза XIX ст. / упоряд. Ю Винничук. – Л. : ЛА “Піраміда”, 2006. – 520 с.

2. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) : учеб. пособие для ин-тов и фак- тов иностр. яз. – М. : Высш. шк., 1990 – 253 с.

3. Потойбічне : Українська ґотична проза XX ст. / упоряд. Ю. Винничук. – Л. : ЛА “Піраміда”, 2005. – 464 с.




Дричиць Аліна,

студентка 1 курсу Інституту

соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: Н.Г. Данукало,

ст. викладач (БДПУ)


МЕТОД ПРОЕКТІВ У ФОРМУВАННІ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ПРИ НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
У концепції модернізації української освіти перед нею ставиться завдання формування ключових компетенцій, які постають цілісною системою універсальних знань, умінь, навичок, досвіду самостійної діяльності й особистої відповідальності учнів. Формування освітніх компетенцій у системі освіти, серед яких, на наш погляд, важливе місце повинна посідати МК, є актуальним питанням сучасної української педагогічної науки. Цій проблемі присвячені праці таких учених, як В. Болотов, В. Краєвський, Г. Селевко, А. Хутірський та інші [3, с. 60].

Мета нашого дослідження – проаналізувати деякі особливості реалізації проектного методу при навчанні й вихованні міжкультурної компетенції особистості.

Досвід міжкультурної діяльності й спілкування між студентами, що презентують різні культури, в ході якого виховуються особистісні якості, здобуваються знання й розвиваються вміння, є основою формування МК. Отже, для успішного формування МК необхідно організувати спілкування й спільну діяльність українських та іноземних студентів із взаємного вивчення культур одне одного. Така діяльність може бути реалізована в ході виконання міжнародного пректу й реалізації проектного методу навчання. Найдоступніший спосіб дистанційного спілкування між учнями здійснюється за допомогою засобів комунікації. Тому оптимальною формою формування МК ми вважаємо телекомунікаційний міжнародний проект.

Під навчальним телекомунікаційним проектом мають на увазі спільну навчально-пізнавальну, дослідницьку, творчу або ігрову діяльність учнів-партнерів, що організована на основі телекомунікації та має загальну проблему, мету, методи, способи діяльності, які спрямовані на досягнення спільного результату [2, с. 56]. На нашу думку, проект є оптимальною формою організації міжкультурної компетенції особистості при навчання іноземній мові з використанням засобів комунікації.

Основними характеристиками проекту є: діалогічність, проблемність, міжпредметність і контекстність [1, с. 78].

Вік учасників проекту повинен бути приблизно однаковим.

Роль викладача у процесі організації спілкування учнів через телекомунікаційні засоби має особливий характер, тому що таке спілкування накладає на учнів більшу відповідальність і самостійність. Робота викладача в рамках роботи над проектом полягає в ретельній технічній і змістовній підготовці до занять, а також у постійному консультування учнів.

Дуже важливу роль при вихованні міжкультурної компетенції в ході проектної роботи відіграють завдання, в яких відображається досліджувана культура, а саме формулювання завдання стимулює учнів порівнювати культури, приводить до висновку про унікальність і різноманітність.

Усі завдання проекту повинні бути чітко сформульовані, як і мета виконання цих завдань. Причому учні повинні ознайомитися із завданнями безпосередньо перед початком роботи над проектом.

Вивчений досвід із реалізації подібних проектів дозволяє нам зробити висновок про те, що міжнародний телекомунікаційний проект, в ході якого здійснюється цілеспрямоване формування міжкультурної компкткнції, є ефективною формою взаємодії учнів, що презентують різні культури.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Загрекова Л. В. Теория и технология обучения : учеб. пособие для студентов пед. вузов // Загрекова Л. В., Николина В. В. – М. : Высш. шк., 2003. – 204 с.

  2. Полат Е. С. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования // Учеб. пособие для студентов пед. вузов и системы повышения квалиф. пед. кадров // Полат Е. С. – М. : Академия, 1999. – 224 с.

  3. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования. Народное образование. №2 // Хуторской А.В. – 2003. – С. 58-64.



Дубовик Андрій,

студент 2 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук.керівник: І.В. Шиманович,

к.пед.н., доц. (БДПУ)
РОЛЬ СОМАТИЧНИХ СИМВОЛІВ В АНГЛІЙСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ
Актуальність. Важливим напрямком сучасної лінгвістики є синхронно-зіставне дослідження фразеологічних одиниць споріднених і не споріднених мов. Актуальним є необхідність у багатосторонньому розкритті основних властивостей компонентного складу фразеологічних одиниць, до складу яких входять фразеологізми із символічним значенням соматизмів. Вивченням даної проблеми займалися такі відомі мовознавці, як В. Мокієнко, М. Кочерган та інші.

Метою нашого дослідження є проаналізувати, наскільки природа фразеологізмів співвідноситься із їхніми компонентним складом, зокрема з іменниками, що позначають соматизм. Для досягнення данної мети необхідно вирішити такі завдання: 1) з`ясувати, наскільки значення соматичної символіки може впливати на загальне значення фразеологічної одиниці; 2) розглянути, якою мірою психологічне сприйняття соматизмів відображено у фразеологізмах; 3) встановити загальну кількість фразеологізмів із назвами певних соматизмів в кожній із досліджуваних мов. Для вирішення поставлених завдань були використанні методи дослідження: системний, статичний, описовий, суцільної виборки.

Об`єктом нашого дослідження став процес формування символічних значень у структурі англійських фразеологізмів.

В ході дослідження ми виявили, що фразеологічні єдності, які семантично не подільні і є виразом єдиного, цілісного значення, але в яких це цілісне значення мотивоване, вони являють собою результат впливу значень лексичних компонентів.

З вивченням соматичної символіки нами було виявлено, що найбільш частотним за вживанням соматизмом в англійській мові є hand (13,42% усієї вибірки). Група соматизмів, як один із самих архаїчних і стійких до змін компонентів лексичної системи, завжди використовувалась і використовується при вирішенні багатьох важливих проблем історії мови, зокрема для встановлення спорідненості мов.

“Сома” з грецької мови перекладається як “тіло”. Вивчення соматичної фразеології англійської мови є необхідним для продуктивного спілкування із представниками англомовних країн, для кращого розуміння автентичних джерел. Соматичні фразеологізми – це один із способів кодування в міжкультурній комунікаціі.

В ході аналізу нами було встановлено, що семантика соматичних фразеологізмів має великою мірою антропоцентричну спрямованість.

Таким чинов можна дійти висновку що причиною постійної уваги до соматизмів є той факт, що процес усвідомлення себе серед навколишньої дійсності і визначення себе як особи людина почала з відчуттів, що виникають безпосередньо через органи чуття і частини власного тіла
ЛІТЕРАТУРА


  1. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / М. П. Кочерган. – К., 1999 – С. 151


Журавльова Вікторія,

студентка 1 курсу Інституту соціально-педагогічної та кореційної освіти

Науковий керівник: Кондратьєва О.М.
Організація ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі
Ігри становлять найбільш частину життя маленьких вихованців у дошкільному навчальному закладі. Під час ігрової діяльності діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми. Ігрова діяльність активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Метою нашою дослідження є вивчення процесу організації ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі.

Проблема гри широко висвітлена у сучасній науковій літературі: А. Сорокіної, Л. Артемової, Л. Усової, В. Нечаєвої.

Умовно виділяють такі класи ігор: 1) ігри з ініціативи дитини (творчі); 2) ігри дидактичні або рухливі;

Творчі ігри є найбільш розповсюдженимисеред дошкільнят. Вони характеризуються тим, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри. Значна частина творчих ігор – це сюжетно-рольові ігри "в когось" або "в щось". Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлюючи, що гра – не справжнє життя, малюки тим часом по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольова гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до людей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності.

Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвиткові розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра – ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення. Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кожного учасника.

Ми дійшли висновку, що організація ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі є досить різноманітною і сприяє розвиткові фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Долинна О. П. Про організовану і самостійну діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі / О. П. Долинна, О. В. Низковська // Дошкільне виховання. – 2010. – № 10. – С. 7–15.

  2. Школьная И. А. Педагогические условия активизации игровой деятельности детей. – К., 2002. – 246 с.



Забєліна Катерина,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник׃ Л.О. Алєксєєва,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
ЕКСПРЕСИВНІ МОЖЛИВОСТІ СИНОНІМІВ У ПОЕЗІЇ В. СИМОНЕНКА
Художня палітра та стильові особливості поезій В. Симоненка – явище надзвичайно багатоаспектне. Питання синонімії знайшли своє висвітлення в працях Л. Скрипник, А. Матвієнка, А. Бевзенка.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю дослідження творчого доробку Василя Симоненка, оскільки головним показником творчої індивідуальності письменника є мовні засоби, використані ним для реалізації свого задуму.

Мета роботи – дослідити експресивні можливості синонімів у мовотворчості В. Симоненка.

Методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, метод стилістичного та контекстуального аналізу.

Предметом більшості досліджень у галузі лінгвостилістики є засоби мовної виразності, що складають особливу естетичну систему того чи іншого письменника. Тон і атмосфера твору передусім створюються мовою і залежать від добору мовного матеріалу. Адже мова поета віддзеркалює його внутрішній світ, світогляд, надбання певної епохи. Будь-який елемент поетичної мови є експресемою, здатною виражати в контексті літературного твору новий зміст. На думку О. Потебні, немає такого стану мови, при якому слово тими чи іншими засобами не могло б набути образного значення [2, с. 15].

Аналіз художньої системи проводився на тематично однорідному матеріалі. Образна система В. Симоненка органічна. Підсилення звучань предметного образу досягається за рахунок вживання в одній строфі декількох синонімів. Напруженню психофізичного стану читача, нагнітанню переживань ліричного героя сприяє вживання метафор у поєднанні з гіперболою або порівнянням׃ “Ця думка раз у раз, мов шашіль точить, за що ж тоді загинули вони, якщо земля і досі кровоточить” [3, с. 44]. Для увиразнення назви, створення емоційно-експресивної оцінки поет знаходить такі яскраві епітети-новотвори “приборкувачі криць та блискавиць”, “родичі сонця”, “чаклуни”.

В. Симоненко прагне до точної метафори, порівняння, епітета, які сприяють увиразненню зображуваного явища чи предмета׃ “кулі танцювали на бетоні”, “Побудеш тут годину чи добу, а все життя перелистаєш строго”.

Лаконічність і експресивність стилю мовлення митця знаходить свій прояв у використанні синонімії, нагромадженні однорідних членів речення, які часто поєднуються з еліпсами, односкладними реченнями. Асиндетонна (полісиндетонна) синонімія׃ “та посинів, запінився, заскрипів…”, “вибить, вирізать їх, людожерів”, “cосна, піхта, ялина, не шепоче, не шелестить”, “особливо долі׃ і вздовж, і впоперек, і навскосінь…”, “хропли, сопли, деренчали” [3, с. 125–126]. Ці вірші задають тематику і тональність творам. Так, наприклад, темами їх є взаємодія людини і природи, людини і вищих, містичних сил, розвиток людини. Окреслюється кольорова гама епітетів від активного чорно-синявого до пасивного безсило-зеленого. Причому колір відповідає певній настроєвій хвилі, виконує функцію емоційно-суб’єктивної настанови, тим самим посилюючи інформативність тексту.

Емоційність і схвильованість автора передається його персонажам, тому лексика характеризується великою кількістю стилістично забарвлених одиниць, найчастіше це забарвлення знижене, вказує на близькість до влучного народного слова׃ пан “суне”, “дибаю” городом, “туди глянув, сюди никнув, та аж до смерку доп’явсь”, “потеліпався”, “чкурнула”, лакеї “швендяють” [3, с. 171–172] тощо.



Висновки. Семантична особливість лексики в художньому мовленні полягає в тому, що потрапляючи до поетичного контексту, загальновживані слова зазнають емоційно-образної, естетичної трансформації, набувають додаткових відтінків значень. А художній контекст часто сприяє формуванню нових смислових та емоційних відтінків. У поетичному доробку В. Симоненка синоніми виконують різноманітні виражально-зображальні та структурно-композиційні функції. Вони відображають світогляд митця, загальний процес індивідуально-художнього мислення.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Двірна Л. М. Використання експресивних можливостей метафори в поезії В. Симоненка // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку ׃ Зб. наук. праць, присвячених пам’яті проф. С. П. Самійленка. – Запоріжжя ׃ ЗДУ, 1996. – Ч. 2. – С. 107–110.

  2. Потебня А. А. Эстетика и поэтика / А. А. Потебня. – М. ׃ Искусство, 1976.

  3. Симоненко В. Твори у двох томах / В. Симоненко. – Л. : Просвіта. – Т. 1. – 1997. – 465 с.


Зінчук Олександра,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник : О.В. Дуброва,

к. філол. н. доцент (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНОПІДРЯДНОГО РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Як відомо, основна одиниця синтаксичного рівня мови – речення. Воно становить цілісно оформлену одиницю повідомлення, тобто таку одиницю, за допомогою якої здійснюється передача інформації від промовця до слухача в процесі комунікації. Речення як структурна одиниця будь-якого тексту – це багатогранне синтаксичне утворення, яке варто вивчати та досліджувати в різних площинах. Проблема речення належить до числа найбільш інтенсивно досліджуваних і, відповідно, актуальних у сучасному мовознавстві.

Ґрунтовні дослідження складнопідрядних речень запропоновані представниками зарубіжного класичного напрямку: H. Poutsma (1929), E. Kruisinga (1932), H. Stokoe (1937), H. Zandwoort (1948), а також російськими та українськими вченими, зокрема О. Пєшковським (1956), І. Чередниченком (1959), М. Поспєловим (1959), Л. Іофік (1968), В. Бєлошапковою (1977), В. Звегінцевим (2001). Розгляду СПР та його конститутивних одиниць присвячені розвідки Л. Горєлик (1955), С. Волкової (1970), Н. Степанової (1973), Г. Кулакової (1975), М. Абдувалієва (1989) та інших мовознавців. Сучасні дослідники М. Варисова (1992), С. Ломакович (1993), Я. Прилуцька (2000), О. Ткач (2000), О. Шишлова (2001) та деякі інші, розвиваючи ідеї провідних учених, значно розширили, збагатили й конкретизували більшість положень, що стосуються осмислення структури складнопідрядного речення. Таким чином, цей тип речень розглядався перш за все у структурно-семантичному плані. Окремі питань, пов'язаних з вивченням СПР нафункціонально-стилістичного рівні, знайшли своє відображення у сучасній лінгвістиці (праці Г. Грехньової, Б. Слєпака, Г. Абдалієвої). Однак предметом спеціального дослідження вони не були.

Загалом, складнопідрядне речення (theComplexSentence) в англійській мові складається з головного речення (thePrincipalClause) та одного або кількох залежних підрядних речень (SubordinateClauses), з'єднаних з головним за допомогою підрядного зв'язку: “Because Jupiterhasanenormoussizeandgravity [subordinateclause], the Galileo probesteadilygainedvelocityasitapproachedtheplanet [mainclause] [2, с. 46].

Слід зазначити, що елементи складного речення є тими ж, що і в простому реченні, тобто кожне речення має свій підмет, присудок, додаток тощо: We Visited The Museum Before It Closed [2, с. 91]. Відповідно до п'яти членів речення (підмет, присудок, означення, додаток, обставина), існує п'ять типів підрядних речень: підрядне підмета, підрядне присудка, підрядне означення, підрядне додатка та кілька типів підрядних обставини.

Підрядне речення підмета функціонує як підмет у реченній вводиться у речення словами who, what, how, when, where, that, whether: Who Brought Therosesis a secret”. “What Youtoldme Was Interesting [2, с. 102].

Підрядне присудка функціонує як частина складеного присудка та зазвичай стоїть після дієслова tobe: “The problem is that is rude [2, с. 106].

Підрядне означення функціонує як означення (як прикметник) і стоїть після іменника. Підрядне означення вводиться словами who, whom, whose, which, that, when, where, why: ThemanwhohelpedherwasDr. Lee [2, с. 110].

Підрядне додатка, відповідно, виконує функцію додатка: Hetoldusthathehadalreadybought a car[2, с. 123].

Підрядні обставини функціонують як обставина (прислівник). Підрядні речення обставини складаються з декількох типів, які вказують на час “Whenshearrived, theywenthome”, місце “Hewentwhere I toldhimtogo”, мету “Heworkshardsothathecanbuy a house for his family”,причину I wenthome because I wastired, результат MycarwasrepairedonThursday sothat on Friday I wasabletoleaveтощо [2, с. 123-126].

Таким чином ми можемо зробити висновок, що різні типи підрядних речень володіють різним ступенем залежності від функціонального стилю.Проте серед типів підрядних реченьне виявлено таких, які б зовсім не залежали від сфери функціонування, що свідчить про істотність критеріїв їх виокремлення. Ці типи мають функціональну активність, відповідно, виділені на основі суттєвої ознаки досить послідовно.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бархударов Л.С. Грамматика английского языка / Л. С. Бархударов, Д. А. Штелинг. – М. : Высшая школа, 1973 – 276 с.

  2. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні відношення в системі синтаксичних одиниць / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.



Ієговська Наталя,

студентка 5 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н.Є. Леміш,

к. філол. н., доцент (БДПУ)
ЛЕКСИЧНІ ОДИНИЦІ З ПРИЧИНОВОЮ СЕМОЮ У ФУНКЦІЇ ГОЛОВНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙЙ МОВІ
Причинові семи головних членів речення вивчали та продовжують вивчати багато дослідників та вчених. Такі лінгвісти як Г. Шустер, Л. Дубовик, Т. Ященко, Н. Арутюнова, А. Малявін займалися аналізом категорій причиновості; А. Латишева, Р. Теремова, Є. Ананьєва, Н. Корбозерова, Г. Уфімцева описували каузальні конструкції з функціональним причиновим зв’язком; особливості функціонування причинових сполучників окремо взятих мовах характеризували Н. Вікульцева, К. Городенська, Я. Біренбаум, І. Рагозіна.

Актуальність досліджування цієї теми у необхідності глибшого вивчення категорій каузативності, причинових сполучників у функціях головних членів речення. Їх вивчення сприятиме більшому розумінню мови та розкриттю її своєрідності.

Мета роботи полягає у виявленні лексичних одиниць з причиновою семою у функції головних членів речення в англійській мові.

Завдання, які вона обумовлює є визначення того, що представляє собою сема, які головні члени речення можуть виражати значення причини і які частини мови репрезентують лексичні одиниці з причиновою семою; систематизувати існуючи лінгвальні засоби вираження причиновості.

В Енциклопедії української мови каузальність/семантичність визначено як семантичну категорію, що вказує на подію або явище. Каузальність об’єднує такі значеннєві різновиди, як причину−перешкоду, результативну, імперативну і сприятливу причини, тощо. Мовна категорія каузальності за допомогою різноманітних морфологічних і синтаксичних засобів відображає характерні риси причиновості, властиві їй в об’єктивній дійсності.

Повнозначні каузативні зв’язки поділяються на імення (представленні іменниками та прикметниками) та дієслівні.

У межах нашого дослідження також виокремлено іменники, які формують концепт причини, а входячи до складу причинових сполучників, виступають мовними засобами вираження категорії причиновості: reason, cause, assumption, assume, basis, consequence, connexion, connection, force, ground, guise, virtue, view, order, pretext, pretence, plea, result, now, more, thank, account, through, fact, light, fear.

Серед усіх морфологічних типів каузативних зв’язків (сполучникові, прийменникові, іменні та дієслівні) особливий інтерес представляє дієслівна, оскільки вона є не тільки семантичним, але й граматичним ядром каузальної конструкції.

Каузатив – дієслово або предикат зі значенням спричинення, спонукання чогось, є оператором (k) каузативного зв’язку між набором актантів: каузанта як суб’єкта спонукання, який виконує агентивну функцію (si); каузата – об’єкта спонукання, який, як вважають дослідники, здатний виконувати дві семантичні функції – пацієнта (ri) – якщо він зазнає на собі каузативного впливу й агенса (rj) – якщо під впливом суб’єкта спонукання він сам здійснює мікроситуацію або визначає певний наслідок; і результату спонукання (sj), який корелює з наслідком як дією або новим станом, що виникає в результаті процесу спонукання. Наслідок здатний інтегрувати значення ще одного конституанта каузативної референтної ситуації – способу спонукання. Ці актанти разом із каузативним предикатом утворюють семантичну структуру каузативної ситуації.

Каузативні дієслова можуть виражати тільки константу або константу у сполученні з іншими. Залежно від цього всі каузативні дієслова можна поділити на 2 групи: 1) службові (виражають тільки константу); 2) повнозначні (семантична структура яких більш складна в порівнянні з семантичною структурою службових каузативних дієслів).

Таким чином лексичними одиницями з причиновою семою у функції головних членів речення ми вважаємо іменники зі значенням причини та каузативні дієслова різних типів. Отримані результати можна застосовувати у вивченні граматики англійської мови і спеціального курсу з актуальних проблем германістики. У перспективі плануємо дослідити інші засоби вираження причиновості оскільки категорія каузальності завжди залишається у центрі лінгвістичних студій у зв’язку з постійними змінами наукових парадигм.
ЛІТЕРАТУРА

1. Леміш Н. Є. Ізосемні причинові сполучники у різносистемних мовах (на матеріалі української, російської, англійської та іспанської мов) : монографія / Н.Є. Леміш. – Донецьк : вид−во “Ноулідж” (донецьке відділення), 2010. – 171 с.

2. Актуальні проблеми іноземної філології. – 2011. – Випуск 6. – Частина 1.

3. Словник лінгвістичних термінів [уклад. Д. І. Ганич, І. С. Олійник]. – К. : Вища шк.., 1985. – 360 с.


Казанцева Крістіна,

студентка 7 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: В.А. Нищета,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
РОЛЬ ВИРАЖАЛЬНИХ РИТОРИЧНИХ ЗАСОБІВ У ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Художня література посідає чільне місце в царині плекання творчої особистості молодої людини, що вступає в складний світ протиріч та життєвих проблем.

Суспільство нині потребує, щоб його члени вправно й досконало володіли словом, тому до риторики виник суспільний інтерес. Риторичні вміння й навички стають складниками результативної бази освіти на всіх рівнях. Одним із компонентів риторичної освіти є вправність у риторичному аналізі й характеристиці риторичних засобів мовлення, зокрема, мовлення художньої літератури. Зазначене дозволяє зробити висновок про актуальність проблематики дослідження.

Контекст художньої літератури (літературно-художніх творів) в риториці досліджено О. Волковим, Ж. Дюбуа, О. Зарецькою, Н. Кнєхт, Х. Леммерманом, Ф. Пиром, Ю. Рождественським, А. Триноном, В. Харченко та ін. Проблематику виражальних засобів мовлення, зокрема, риторичних висвітлено в теоретико-прикладних напрацюваннях О. Авєлічева, В. Аннушкіна, М. Бахтіна, О. Волкова, Ч. Далецького, Ж. Дюбуа, Н. Іпполітової, А. Князькова, Т. Ладиженської, Л. Мацько, А. Папіної, Ю. Рождественського, В. Русецького, Г. Сагач, О. Сковороднікова, В. Тєлії, В. Топорова, О. Чувакіна та ін. Проте, варто зазначити, залишається не розв’язаною проблема риторичного аналізу творів художньої літератури (з іншого боку, у процесі літературознавчого аналізу досі не акцентовано пильної уваги до риторичних засобів художнього мовлення).

Мета статті – розглянути риторичний контекст художньої літератури. Визначену мету реалізовано в таких завданнях: 1) висвітлити виражальний аспект художньої літератури через призму риторики; 2) схематично окреслити систему аналізу риторичних засобів у текстах художньої літератури.

Художня література – це перш за все особливе використання мови. Теорія цього особливого використання і є в першу чергу предметом загальної риторики: “Визначення літератури як перетворення мови співзвучне, по-перше, із сучасним трактуванням мистецтва як творчості, а по-друге, з таким давнім спостереженням: літературна творчість – це формальна переробка мовного матеріалу” [2, с. 47]. Подібні судження висловлюють більшість фахівців з риторики, наголошуючи, що художня література відображає й виражає ідеї і робить їх загальним надбанням (курсив наш – К. К.).

План вираження варто розглядати через призму риторичного знання. Центральним поняттям загальної риторики є метабола, або “певне відхилення, яке фіксується на будь-якому з рівнів мови в процесі мовленнєвої діяльності” [2, с. 370-371]. Таким чином, концепт “метабола” у зазначеній теорії покриває поняття “риторичний засіб”.

Поняття “метабола” поєднує риторику й художню літературу, адже “завдяки метаболам літературне мовлення замикається на собі. Будь-яка метабола має ефект створення умов сприйняття літературності художнього тексту. Отже, метабола є носієм риторичної функції, яка впливає на етос [2, с 59-60; 6, с. 266].

Відповідно до трактувань класичної риторики, три основні її категорії – етос, пафос, логос – “перебувають у зв’язку одна з одною і як би переходять одна в одну” [3, с. 76], виражальних риторичних засобів (тропів, риторичних фігур).

У працях Н. Кнєхт знаходимо трактування особливостей значення риторичних засобів у мовленні. На думку дослідниці, тропи й риторичні фігури: відображають хід пізнавальної діяльності людини; відображають суб’єктивний погляд людини на світ, її емоції, настрої, оцінки; маючи смислову ємність, допомагають коротко передати складний зміст; завдяки своїй наочності сприяють кращому сприйманню та міцнішому запам’ятовуванню; дають можливість отримати задоволення від тексту та включити адресата у творчий процес [1, с. 13].



Висновки. З погляду риторики художня література є своєрідною лабораторією мови, оскільки в процесі художньої творчості виробляються прийоми вираження. Риторика вивчає у творі художньої літератури словесні образи вираження – виражальні риторичні засоби (тропи й фігури).
ЛІТЕРАТУРА

1. Кнэхт Н. П. Лекции по курсу “Риторика” / Н. П. Кнэхт. – М. : МИЭТ, 1999. – 18 с.

2. Общая риторика : группа μ (“мю”) / Ж. Дюбуа, Ф. Пир, А. Тринон и др. ; [общ. ред. и вступ. статья А. К. Авеличева]. – [пер. с фр. Е. Э. Разлоговой, В. П. Нарумова]. – М. : Прогресс, 1986. – 392 с.

3. Рождественский Ю. В. Теория риторики : [учебное пособие для вузов] / Ю. В. Рождественский. – [под. ред. Аннушкина В. И.]. – М : Флинта: Наука, 2005. – 512 с.


Калько Крістіна,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Дуброва О.В.,

к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКОГО СЛЕНГУ
Актуальність нашої розвідки полягає в тому, що англійська мова постійно розвивається, тому в ній існує багато сленгізмів і діалектизмів, що продовжують активно формуватися та створюватися аж до сучасного часу. Сленг як унікальне міжмовне та внутрішньомовне явище постійно запозичує лексемні одиниці з жаргонів та інших підсистем, й водночас стає незалежним постачальником слів розмовного використання. Постійна зміна системи сленгу робить майже неможливим його фіксацію на паперовому носії, а також підрахування його кількісного складу, а тому й стилістичні особливості англійського сленгу ще не достатньо досліджені.

Так як тема нашого дослідження є дуже актуальною й викликає жвавий інтерес та зацікавленість багатьох вчених-лінгвістів, то відповідно існує й багато різних праць, статей, ґрунтовних досліджень по цій темі, зокрема дисертації К. Агузарової “Семантическая характеристика общего английского сленга”, Л. Амінової “Структурно-семантические особенности молодежного сленга в английском и французском язиках”, О. Емельянова “Английский рифмованный сленг: теоретико-экспериментальное исследование”; ціквою в межах цього формату варто назвати й розвідку І. Арнольда “Экспрессивные средства английского язика” та багато ін.

Основним методом дослідження, який ми обрали для свого дослідження, є метод безпосереднього спостереження за фактами мови, адже інтерпретація мовного здійснюється на основі описового і зіставного методів. Також в роботі використано компонентний аналіз. Мета роботи полягає у глибокому аналізі, класифікації, визначенні та дослідженні поняття “англійський сленг” та визначення його стилістичних особливостей й функціонування цього поняття в англійській мові.

Варто наголосити, що англійський сленг – це одна з підсистем англійської мови. Під ним розуміють периферійний шар нелітернатурної лексики та фразеології, який лежить за межею літературної розмовної мови, закордонних діалектів англійської мови. Тож нами були розглянуті особливості саме сучасного англійського сленгу, досліджені склад та принципи утворення, класифікація, розглянуто погляди різних науковців на проблему його зародження сленгу загалом й сучасного зокрема, значення сленгу в мові. У нашій розвідці було також зіставлено норми англійського мовного стандарту та англійського сленгу, досліджено стилістичні особливості англійського сленгу та проаналізовано його функціонування в сучасній англійській мові.

Тож можна висновувати, що англійський сленг – це невід’ ємна складова сучасної англійської мови. Вона виступає як певна мовна система, що постійно розвивається, поповнюється новими словами та новими значеннями слова. Варто також зазначити, що сленг склався історично на базі англійських територіальних діалектів, відтак реалізується він переважно у розмовній мові. Генетично і функціонально сленг відрізняється від професіоналізмів, жаргонізмів, й не завжди використовується для стилістичного ефекту. Ангійському сленгу притаманна також варіативність.
ЛІТЕРАТУРА

1. Арнольд И. В. Экспрессивные средства английского язика : сборник научных робот/ Ленинград. гос. ин-т им. А. И. Герцена; – Л. : ЛТПИ, 1975. – С. 123-126.

2. Маковский М. М. Языковая сущность современного английского “слэнга” // Иностранные языки в школе. – 1962. – №4. – С. 104.

Кара Каріна,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О.О.Каліберда,

ст. викладач (БДПУ)
ПРОДУКТИВНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ

В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Виробництво нових лексичних одиниць відбувається за певними словотворчими моделями, що історично склалися в англійській мові. При цьому, із ключових проблем словотвору актуальною на сьогоднішній день є проблема продуктивності словотворення, оскільки у мові постійно з'являються нові слова, тому виникає потреба у дослідженні та детальному розгляді їх засобів утворення.

Так, як тема даного дослідження є дуже актуальною і цікавить багатьох вчених-лінгвістів, то відповідно існує багато різних праць, статей, досліджень на дану тему. Найбільш гідними уваги є праця Є. Ботнічука і І. Василенка “Словообразование в современном английском языке”, праця О. Мєшкова “Словообразование прилагательного в современном английском языке”, праця П. Каращука “Словообразование английского языка”. Багато цікавої інформації, що стосується словотвору в англійській мові містить праця М. Мостового “Лексикологія англійської мови”, а також праця І. Арнольд “Лексикология современного английского языка”.



Мета даної роботи полягає у виявленні, класифікації та визначенні характерних особливостей новоутворених слів продуктивним способом у сучасній англійській мові. У ході дослідження використовувався морфологічний метод.

Вченими давно було помічено, що за одними словотворчими моделями можна утворити майже нескінченне або, принаймні, значне число похідних, інші ж характеризуються нездатністю до вільного виробництва слів.

Продуктивність – це швидше кількісна характеристика словотвірного ряду: модель продуктивна, коли за її зразком в мові створені десятки, а то й сотні похідних. Вживаність моделі пов'язана з її реалізацією у тексті, тобто статистичними закономірностями її використання.

Зі сказаного вище випливає, що продуктивність – це статична характеристика словотворчої системи, це облік результатів її дії, це відображення реалізації здатності різних словотворчих моделей в певні часові періоди до словотворення [1, с. 21].

Багато словотворчих моделей розрізняються саме в кількісному аспекті: досить обмежений і закритий список похідних з суфіксом -dom (kingdom, princedom і т.д.) і величезний, відкритий ряд похідних з суфіксом -er.

В англійській мові, наприклад, похідні прикметники містять до 70 суфіксів різного походження. З них суфікси -ate, -ory, -ine, -id і інші ніколи не з'єднуються з споконвічними основами; навпаки, такі суфікси, як -ward, -most, -fold, ніколи не поєднуються з основами запозиченими.

Прикладом обмежувальної дії семантики виробничих баз може з'явитися сполучуваність ад'єктивного суфікса -lу з позначенням осіб, одиниць виміру часу (manly 'мужній', kingly 'королівський', daily 'щоденний', weekly 'щотижневий' і т.д.) і виключення зі сфери дії цього суфікса назв рослин, матеріалів і т.д., які типові для моделі з ад'єктивним суфіксом -у (piny 'сосновий', clayey 'глинистий' та ін.)

Активність словотворчої моделі, безсумнівно, регулюється вже існуючими в лексичній системі мови одиницями [ 2, c. 28 ].

Так, відсутність похідних із префіксом un- типу ungood, un-soft, unlong в серії слів типу unkind 'недобрий', unready 'неготовий', unpleasant 'неприємний' і т.д. обумовлюється, серед інших факторів, тим, що в лексиці англійської мови є прості слова bad 'поганий', hard 'твердий', short 'короткий' і т.д.

Отже, можна зробити висновок, що продуктивність виникнення похідних з тих чи інших словотворчих моделей є результат дії численних закономірностей, або правил.


ЛІТЕРАТУРА

1. Хаскина Е. М. Продуктивные способы словообразования в современном английском языке / Е. М. Хаскина // Иностранные языки в школе, 1953. – №6. – С. 20–29.

2. Царев П. В. О некоторых активных словообразовательных моделях современного английского языка / П. В. Царев // Иностранные языки в школе, – 1976. – №5. – С. 23–34.

Кардашова Юлія,

студентка 5 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Науковий керівник: Олійник Е.В.,

к. філол. н., доцент (БДПУ)
СИНКРЕТИЧНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ З ОБ’ЄКТНО-ЛОКАТИВНИМ ЗНАЧЕННЯМ
Для розвитку сучасної синтаксичної науки характерним є зацікавлення мовознавців проблемою синкретизму, що визначається як синтез в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, різних їх функцій. Увага вчених до феномену перехідності на синтаксичному рівні зумовила появу певних спостережень і висновків, що знайшли відображення у працях В. Бабайцевої, І. Вихованця, Н. Іваницької, О. Пєшковського, Л. Чеснокової та ін.

Мета нашої наукової розвідки полягає у з’ясуванні лінгвістичної сутності синкретичних другорядних членів речення (ДЧР), а також причин появи в них синкретизму. У дослідженні використано метод лінгвістичного опису мовних фактів.

Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-локативним значенням формуються в результаті семантико-синтаксичної взаємодії головного і залежного компонентів конструкції. Будучи факультативними зі структурного погляду, такі синкретичні словосполучення значно розширюють і семантично ускладнюють інформативний план речення, вносячи додаткове повідомлення.

Актуальним є дослідження засобів вираження синкретичних другорядних членів речення, які охоплюють два типи: 1) прийменниково-відмінкові конструкції; 2) відмінкові форми.

Найбільш поширеним засобом вираження синкретичних ДЧР є прийменниково-відмінкові конструкції. Зв’язок прийменника з певною відмінковою формою ґрунтується на відповідності їх значень. Прийменникові звороти є більш синтаксичні, ніж відмінкові. Тому роль прийменників у вираженні синтаксичного зв’язку і формуванні лексико-граматичного значення конструкції дуже велика.

Позицію підпорядковуючого елемента займають дієслова, оскільки це найбільш містка і складна категорія та найбільш конструктивний у структурі речення компонент. Дієслово як частина мови характеризується такою категоріальною семантикою, яка може бути самодостатньою або самонедостатньою, тобто може не вимагати або вимагати для своєї реалізації доповнення певними поширювачами [1, с. 70].

У конструкціях з об’єктно-локативним значенням представлені семантичні групи дієслів, серед яких найбільш продуктивними є такі: руху (переміщення, пересування), зміни місцеположення, спрямованої дії, розташування, перебування, буття, спостереження, праці, стану тощо.

Функцію опорних членів зазначених конструкцій дієслова виконують у всіх можливих для них формах, тобто в обох видових, усіх способових, часових, особових і числових формах.

Домінуючим компонентом у конструкціях з синкретичним об’єктно-локативним значенням може виступати також предикативний прислівник (або слова категорії стану), дієприкметник, дієприслівник та дієслівні форми на -но, -то.

Залежними членами аналізованих словосполучень бувають іменники конкретно-предметної та просторової семантики. Під цими загальними значеннями об’єднуються широкі шари лексики, наприклад, іменники, які є назвами різних споруд, прибудов, приміщень, установ, організацій, держав, країв, відкритих площ, водних просторів, населених пунктів тощо.

Відмінкові форми на вираження об’єктно-локативного значення представлені конструкціями типу "дієслово + орудний відмінок іменника" та структурами із залежним родовим і знахідним, що вказують на просторово-об’єктне значення, наприклад, дістатися берега, перейти міст, проїхали село.

Уся багатогранність і різноманітність просторовості членується на семантичні підгрупи. Так, З. Іваненко в межах просторового значення виділяє чотири різновиди: місця, шляху, кінцевого і вихідного пунктів переміщення [2, с. 31].

Отже, синкретичне значення у досліджуваних конструкціях зумовлене, насамперед, семантичною і граматичною природою поєднуваних слів; невідповідністю змісту і форми сполучуваних елементів, що найчастіше спостерігається у тих випадках, коли лексичне значення словоформи відповідає одному типу відношень, а форма – іншому, до цього ж ця форма співвідноситься з валентними особливостями поширюваного слова, тобто, за семантикою – це локативне значення, а за формою вираження – об’єктне; двоїстою природою підпорядкованого елемента та синкретизмом прийменника.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37

Схожі:

Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconСтудентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Природничі науки Бердянськ 2013
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2011 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка