Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013



Сторінка20/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.73 Mb.
ТипПротокол
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   37

ЛИТЕРАТУРА

1. Задорожнюк Н. І. Семантика символічно-обрядової системи болгарської весільної поезії : дис. … канд. філол. наук : 10.01.09 “Фольклористика” / Н. І. Задорожнюк. – К., 1994. – 142 с.

2. Кауфман Н. Народни песни на българите от Украинска и Молдавска ССР : [в 2 т.] / Н. Кауфман. – София : Издателство на Българската академия на науките, 1982. – Т. 1. – 720 с.

Федорова Маргарита,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Л. О. Алєксєєва,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
ЕМОЦІЇ ТА ЕМОТИВНІСТЬ З ПОГЛЯДУ ВИВЧЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ
Актуальність обраної теми зумовлена особливою увагою і зацікавленням сучасної лінгвістичної науки до вивчення теоретичних засад вияву емотивності у художніх текстах.

Мета дослідження полягає у вивченні відтворення лінгвостилістичних особливостей вираження емотивності в художньому тексті.

Об'єктом дослідження є засоби вираження емотивності у художньому дискурсі. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: розглянути поняття емотивності і емоційності художнього тексту; виявити емотивні засоби у лінгвостилістичному аспекті.

Методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження, описовий метод, метод стилістичного та контекстуального аналізу.

Сучасна спрямованість лінгвістичної науки на багатоаспектний аналіз художнього тексту створює необхідність вивчати емотивний аспект міжмовної комунікації, оскільки сфера почуттів є одним з найважливіших людських факторів. Проблема відтворення засобів емотивності викликає сьогодні особливий інтерес науковців, а емотивність залишається одним із найскладніших чинників тексту художнього твору у площині добору адекватних засобів передачі емотивного навантаження слова, виразу чи фрази, який вживає у мовленні той чи інший персонаж художнього твору.

Емотивність стала об’єктом вивчення для цілої низки науковців: Ю. Андрійченко, С. Гладьо, Я. Гнезділова, О. Дорош, І. Синельникова, А. Цибулевська, В. Чабаненко, І. Шахновська, В. Шаховський, В. Юрченко та ін.

Емоції людини завжди були предметом дослідження не тільки психології, але й лінгвістики, особливо у площині їх мовного вираження. Тому очевидно, що різноманітні позиції та підходи є причиною невпорядкованості термінології стосовно проблеми емоцій [2, с. 250]. Наукові дослідження довели існування не окремих почуттів, а емоційної системи, компоненти якої є універсальним, загальнолюдським феноменом.

Емоційність та емотивність слід розглядати як відмінні між собою лінгвістичні категорії, що покладені в основу двох різних типів дискурсу – емоційного та емотивного, котрі співвідносяться як спонтанний підготовленому та неспланований спланованому [1, с. 110–111].

Емотивна функція мови має вагоме значення, коли мовець виражає своє почуття, своє ставлення до навколишнього середовища, коли хоче викликати якусь емоційну реакцію свого співрозмовника. Емотивна виразність досягається засобами різних мовних рівнів, а також використанням різних стилістичних прийомів і фігур. Лексичні засоби вираження емоцій, як правило, передають здивування, рішучість, любов, хвилювання, страх, горе, сором, гнів, щастя та ін.

Емотивні мовні акти класифікуємо відповідно до інформації, носіями якої вони є: емотивні мовленнєві акти з вираженням позитивних емоцій (радість, задоволення, приємне здивування, захоплення та ін.); емотивні мовні акти з вираженням негативних емоцій (неприємне здивування, гнів, розлючення, переляк, обурення та ін).

Отже, мова містить у собі певні складники, які несуть власне емоційне навантаження. На мовному рівні емоції трансформуються в емотивність׃ емоція – психологічна категорія, а емотивність – мовна, оскільки емоції можуть і викликатися, і передаватися у мові і мовою. Різні мови мають різний набір емоційних компонентів. Українська мова багата на засоби вираження емоційної семантики.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гнезділова Я.В. Лексико-стилістичні особливості емоційного та емотивного дискурсів // Проблеми семантики слова, речення і тексту : зб. наук. пр. – К. : Вид. Центр КНЛУ. – Вип. 13. – 2005.

2. Юрченко В.П. Понятійно-категоріальна сутність емоцій // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К. : 2008. – Вип. 20.

Фєдосєєва Ганна,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Павлик,

к.філол.н., доцент (БДПУ)
ФУНКЦІЇ ГРАМАТИЧНИХ ФОРМ ЧАСУ ДІЄСЛОВА

В УКРАЇНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ
Уява про граматичний лад української мови може бути повною тільки за умови послідовного розгляду функціональних особливостей категоріальних форм. Актуальність наукової роботи зумовлена потребою дослідити граматичну природу і стилістичну роль категорії часу дієслова. Недостатньо розробленим в українському мовознавстві залишається питання лексико-семантичної багатозначності дієслівних форм у межах одного часу, а також її трансформації в різних часових формах. Крім цього, категоря часу дієслова вивчається в середній школі, і глибоке знання цієї теми певним чином сприяло б поліпшенню культури мовлення учнів.

Мета дослідження – визначити граматичну природу категорії часу дієслова і її стилістичну роль у процесі породження художнього тексту. У статті увага зосереджена на з’ясуванні формально-структурного та функціонального аспектів граматичних форм часу дієслова в українській літературній мові, оскільки ця категорія має виразне стилістичне забарвлення, а художні твори українських письменників можуть стати важливим джерелом їх вивчення, оскільки розкривають широку систему дієслівних форм, що різняться структурою, відтінками значень, стилістичним забарвленням тощо. Методи дослідження – лінгвістичний опис мовних фактів, семантико-стилістичний метод.

Дієслово – це центральний клас ознакових слів, що виражають дії, процеси та стани, виступають організаційним ядром елементарного простого речення, мають активну й широку валентність, найбільший набір морфологічних категорій і виконують в реченні основні формально-синтаксичні функції – присудка та головного члена односкладного речення [1, с. 218]. Дослідження категорії часу дієслова у вітчизняному мовознавстві пов’язується з працями І. Білодіда, І. Вихованця, К. Городенської, В. Русанівського, А. Загнітка, В. Горпинича.



Категорією часу називається відношення дії дієслова до моменту повідомлення про неї або до іншої дії з метою темпоральної характеристики подій, стану, про які говориться в реченні [2, с. 215]. Протиставлення дієслівних форм щодо моменту мовлення реалізується в граматичних формах теперішнього, минулого та майбутнього часу.

Теперішній час означає дію, що відбувається в момент мовлення або збігається з моментом повідомлення про неї і утворюється тільки від дієслів недоконаного виду. Виділяється два типи абсолютного вживання форм теперішнього часу: 1) власне теперішній (актуальний теперішній) і 2) невласне теперішній (неактуальний теперішній). Форми теперішнього часу при їх прямому вживанні мають два значення: детерміноване (дії відбуваються у певні часові проміжки, що визначаються прислівниками типу зараз, нині): “Стефан збирає книги: через чверть години на лекцію” [3, с. 190] і недетерміноване (дії відбуваються безвідносно до часових меж): “Уночі над заводом темно й недосяжно думає небо. Проливається на небо золото шлаку – тоді в посьолку сниться…” [3, с. 167].

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до моменту мовлення. Форми минулого часу доконаного виду вживаються у прямому значенні і виражають детерміновані дії, які відбулися в певний відрізок часу до моменту мовлення: Зарепетували, заскиглили баби…” [3, с. 184]. Форми минулого часу недоконаного виду в залежності від контексту виражають повторювані в процесі виконання тривалі дії: Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі” [3, с. 178].

Майбутній час – дієслівна категорія, що означає дію, яка має відбутися після моменту висловлювання. Детерміноване значення дістають дієслова в формі майбутнього доконаного часу, якщо вони поєднуються з прислівниками тепер, зараз: “Тепер я буду сідати на палю...” [3, с. 284]. Недетерміноване значення виражається тоді, коли певне дієслово може за загальною мовною ситуацією бути уточнене прислівниками типу якось, коли-не-коли тощо: “А літа вгамують, навчать [3, с. 189].

Таким чином, у сучасних граматичних дослідженнях необхідна орієнтація на систему морфологічних і синтаксичних одиниць не на як застиглу величину, а як на таку, що перебуває в динаміці, що зумовлюється постійними потребами комунікації, а також напрямами реалізації актуальних, граматичних, когнітивних, естетичних тощо завдань.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. – К. : Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.

  2. Горпинич В.О. Українська морфологія : [навч. посіб.] / В. О. Горпинич. – Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2002. – 350 с.

  3. Хвильовий М.Г. Твори: у 2 т. / М. Г. Хвильовий. – К. : Дніпро, 1990. – Т. 1: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті. – 650 с.



Хвостік Тетяна,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Науковий керівник: І. І. Ходикіна, ст. викл.


ИЗУЧЕНИЕ БЕРДЯНСКОГО ГИДРОНИМИКОНА С ТОЧКИ ЗРЕНИЯ ЛИНГВИСТИКИ
Гидронимы – один из классов топонимов – названия водных объектов (рек, озёр, морей, заливов, проливов, каналов и т. п.). Актуальность исследования: анализ гидронимов позволяет проследить этнические и миграционные процессы на прилегающей территории, пути заселения и направления миграции народов, выявить контакты и системные связи между различными этносами и историческую смену одного этноса другим, воссоздать географические условия местности, исторические события, этнолингвистическое прошлое, представить этнокультурный фон. Различают: пелагонимы (названия морей), лимнонимы (названия озёр, прудов), потамонимы (названия рек), гелонимы (собственные имена болот, заболоченных мест). В гидронимах устойчиво сохраняются архаизмы и диалектизмы, они часто восходят к языкам-субстратам народов, живших на данной территории в прошлом, что позволяет использовать их для определения границ расселения этнических общностей.

Теоретический аспект изучения топонимики с точки зрения лингвистики разработан А. Суперанской, В. Никоновым, В. Жушкевичем, Е. Поспеловым и др.

Цель работы: изучить гидронимический топонимикон Бердянска в историческом и лингвистическом параметрах.

Бердянский гидронимикон составляют потамоним Берда и пелагоним Азовское море.

Древние названия реки Берды: Гипакирис, Агара, Агарлиберт, Каяли-Берт, Каяла, Каяла-Берда, Берла. Бердой ее называют еще с каменного века. На ее берегах жили тавры, киммерийцы, скифы и другие народы-кочевники. Эту реку знаменитый античный летописец Геродот называл Агарой – родючей. На первой географической карте, изданной в 1614 году, Берда значится под именем “Богдан”, что означает “Богом данная” Нынешнее название “Берда” происходит от имени хана Берды, земли которого проходили по границе это реки. Само слово “Берда” в переводе с тюркского означает “богатый”, “Богом данный” [1, с.43].

Пелагоним Азовское море в древности называлось у греков Меотийское озеро, у римлян Меотийское болото, у скифов Каргалук, у меотов Темеринда (что значит “мать моря”). Море переименовывалось неоднократно. В картах XVII ст. было замечено название Саксинское море. Существует много предположений о происхождении современного названия моря. Касательно этимологии слова “азов” существует ряд гипотез: 1) по имени половецкого князя Азума, убитого при взятии города в 1067 г.; 2) по названию племени осов (ассы), в свою очередь происшедшего будто бы от авестийского, означающего “быстрый”; 3) сопоставляют название и с тюркским словом азан – “нижний”, и черкесским узэв – “горловина”. Принято считать, что современное название Азовского моря пришло в русскую топонимию в XVII веке, благодаря летописи Пимена.

Внутренняя урбономастика г. Бердянска представлена отгидронимическими наименованиями: супермаркет “Азовский”, служба недвижимости Бердянска “АзовИнформ”, ранее Азовский проспект (ныне пр. Ленина) и др. Кроме того, в прежние времена прослеживалась тенденция к наименованиям имеющим непосредственное отношение к морской тематике: ул. Приморская (ул. Горького), ул. Маячная (ул. Чкалова), ул. Береговая (ул. Осипенко), Рыбный переулок (ул. Нахимова), современные названия – ул. Курортная, Морской переулок, ул. Корабельная и др. Первичные названия имели, как правило, атрибутивный характер (они совпадали с именами прилагательными чаще женского-, реже мужского рода), нынешние представлены антропонимичными наименованиями.

Таким образом, современный бердянский гидронимикон исторически представлен наименованиями Берда и Азовское море, давшими почву для образования собственных имен атрибутивного характера внутригородских объектов, прежде всего улиц.


ЛИТЕРАТУРА

1. Агеева Р. А. Происхождение имён рек и озёр / Руфь Александровна Агеева. – М. : Наука. – 1985. – 144 с.



Чайка Ольга,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. В. Шиманович,

к. пед. н., доцент (БДПУ)
ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАФОР У ГАЗЕТНОМУ ДИСКУРСІ
Актуальність і ступінь досліджуваності проблеми.У нашому повсякденному житті метафори зустрічаються досить часто, починаючи з художніх, поетичних творів, закінчуючи публіцистичними. Феномен метафори вивчається ще з часів античності у працях Аристотеля, Квінтиліана, Цицерона. Також дослідження належать і великим мислителям Ж-Ж Руссо, Е. Кассіреру, Х. Ортеґу-і-Ґассету та ін. Проте вивчення метафор досі не втратило актуальності, насамперед через складність і неоднозначність цього мовного явища зокрема та постійний розвиток мови загалом. Ми часто створюємометафори та використовуємоїхнепомітно для себе, адже вони відіграють важливу роль у мовленні, доповнюючи нестачу слів.

Метою нашого дослідження є аналіз особливостей функціонування метафор в газетному дискурсі. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: 1) вивчення феномену метафори як стилістичного засобу; 2) вивчення особливостей функціонування метафори в газетному дискурсі.

Метафора – вид тропа; вживання слова чи словосполучення в переносному значенні, що характеризує дане явище шляхом перенесення на нього ознак, властивих іншому явищу (у силу тієї або іншої подібності зближуваних явищ), яке його замінює. Своєрідність метафори полягає в тому, що в її основі лежить приховане порівняння, елементи якого настільки злилися, що перший (те, що порівнювалося) витиснений і повністю замінений другим (тим, із чим порівнювалося).

Всі наукові дослідження газетної мови виходять із функціональної своєрідності газетно-публіцистичного стилю, суть якого полягає в єдності двох функцій – впливу та повідомлення.

Так, функція впливу проявляється, зокрема, у використанні метафор, які служать одним з механізмів кодування інформації з метою залучення певного роду читацької аудиторії.

Найчастіше у мові газети використовуються лексичні метафори. Переважну їх більшість становлять загальномовні (висока честь, гостра необхідність, мережа доріг, ліс рук, загорітися бажанням) і так звані стандартні газетні (чорне золото, біле золото, джерело оптимізму, раунд переговорів, штурмувати рекорди та ін.).

Метафори також використовуються з метою наданняпевної оцінки суспільним процесам та явищам: бюджетні дірки, валютний оркестр, економічний інфаркт, законодавчі пожежі, інформаційне кілерство, кредитна злива,передвиборні сани, політичний хамелеон, фінансові ін‘єкції тощо.

Широко послуговуються метафорою полемічний, особливо політичний дискурс: команда президента, зробитихід, вигратипартію, поставити на карту, одержати нокаут, заганяти в пастку, важелівлади, паросткидемократії, бути маріонеткою.

Таким чином, можна дійти висновку, що метафора – важливий елемент сучасної мовленнєвої реальності, що дозволяє яскраво й глибоко передати інформацію в газетному дискурсі та є одним із шляхів збагачення лексики будь-якої мови. Вивчення метафори дає змогу осмислити виражальний потенціал мови як основного засобу комунікації в людському суспільстві.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко. Н. І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти : монографія [Текст] / Н.І.Бойко. – Ніжин : ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2005. – С. 446 – 501.



2. Макс Б. Метафора // Теорія метафоры. – М., 1990. – С. 153 – 172.

Шаєр Юлія,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Науковий керівник Н.В. Саприкіна,

старший викладач (БДПУ)
СУЧАСНИЙ УРОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Сучасний учитель-словесник потребує певної методологічної та методичної підготовки для проведення уроків. Спираючись на традиційні підходи до уроку мови, він удосконалює методи та прийоми, які використовує на уроках, осмислює передовий педагогічний досвід, оскільки урок активно впливає на розвиток пізнавальних і творчих здібностей учня. Тому школяреві потрібні знання, уміння й навички пізнавального і творчого типу, розвиток яких здійснюється на уроках української мови. А нові підходи до технології уроку створюють сприятливі умови для розвитку в учнів таких здібностей.

Удосконалення мовної освіти вимагає зміни в структурі й організації проведення уроку. У сучасному уроці відображене поєднання традиційних і новітніх методів, прийомів, які впливають на його зміст, цілі, структуру й організацію. Такі проблеми були досліджені багатьма вченими (М. Баранов, О. Біляєв, Н. Голуб, Т. Донченко, С. Караман, М. Пентилюк, К. Плиско та ін.).

Мета нашої роботи – з’ясувати нові підходи до проведення уроку української мови й визначити особливості технології його організації. Для досягнення поставленої мети ми використовуємо методи теоретичного дослідження (вивчення й аналіз навчально-методичної літератури, узагальнення передового педагогічного досвіду з означеної проблеми).

М. Пентилюк пропонує таке визначення сучасного уроку: “…це урок, на якому вчитель доцільно використовує всі можливості учня, при цьому спрямовуючи його творчий потенціал на активний розумовий розвиток, осмислення лінгвістичних понять, виховуючи мовну особистість” [2, c. 118]. Урок – елемент педагогічної системи, його технологія – система дій, що підвищує ефективність навчання. Однією з найголовніших особливостей уроку є мовленнєва спрямованість. Учитель має розвивати й удосконалювати мовлення учня на кожному уроці, а особливо на уроках розвитку мовлення. Мовний матеріал має активно впливати на виховання в учнів позитивних емоцій і почуття прекрасного, мати естетичну цінність.

Технологічний підхід до уроку дає можливість “…сконструювати такий навчальний процес, який відповідав би змісту й навчальній меті, що ставить перед собою й учнями вчитель” [1, с. 11]. Технологія навчання – сукупність адекватних до мети, завдань, принципів і умов навчання форм, методів і прийомів, що забезпечують ефективне поєднання теорії та практики на уроці української мови [1]. Технологія сучасного уроку є “…необхідною ланкою схеми учень-технологія-учитель, за якою вчитель стає педагогом технологом (майстром педагогічної справи, а учень стає активним учасником процесу навчання” [3, с. 121].

Технологічний підхід до уроку дає можливість учителю продемонструвати творчі здібності, зокрема, у реалізації складових технології уроку, окреслених М. Пентилюк: 1) постановка мети; 2) визначення змісту; 3) оптимальний вибір форм, методів, засобів навчання; 4) розробка структури уроку, спрямованої на розв’язання дидактичних завдань [3].

Центральною фігурою є учитель, від його професійної підготовки та кваліфікаційного рівня залежить ефективність навчання української мови. Технологічний підхід до уроку забезпечує системний спосіб його організації, спрямований на оптимальну побудову й реалізацію навчальних цілей; зворотній зв'язок між учителем та учнями. Важливе значення має організаційне, матеріальне й методичне забезпечення. Учитель повинен чітко спланувати урок, підготувати дидактичний матеріал і наочні посібники, ТЗН, а також продумати послідовність використання методів і прийомів на занятті.

Отже, простір мовної освіти в школі відкритий до технологізованого навчання, потребує його, оскільки тоді посилюється увага до внутрішнього світу дитини, її життєвих інтересів і творчих можливостей, готовності працювати систематично та наполегливо. Нові підходи до проведення уроку української мови спрямовані на загальний інтелектуальний розвиток учня. Використання сучасних технологій навчання спричинили й технологічні вимоги до уроку, що спрямовані на відбиття результативності, ефективності, емоційний розвиток особистості учня.

Перспективи подальших пошуків нашого дослідження вбачаємо в розробці теоретичних засад сучасного уроку з використанням інтерактивних технологій.
ЛІТЕРАТУРА

1. Сучасний урок (українська мова та література) : навч.-метод. посібник / [укл. В. Ф. Дороз, Т. Е. Ларіна]. – Бердянськ, 2005. – 84 с.

2. Пентилюк М. І. Особливості технології уроку мови / М. І. Пентилюк // Дивослово. – 1998. – № 4. – С. 16-18.

3. Пентилюк М. І. Сучасний урок української мови : технологічний аспект / Пентилюк М. І. // Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики : збірник статей – К. : Ленвіт, 2011. – С. 118-123.


Шевченко Анастасія,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Науковий керівник: С.І. Корнієнко,

к філол. н., доцент (БДПУ)
ОГЛЯД СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Питання про те, мова якого з слов'янських народів лягла в основу старослов'янської мови та кирило-мефодіївських перекладів з грецьких релігійних книг II половини IX – початку X ст., цікавило багатьох учених-славістів. Вивченням старослов'янської мови займалися О. Востоков, В. Григорович, І. Срезневський, О. Бодянський, Ф. Буслаєв, П. Фортунатов, О. Шахматов, С. Кульбакін, Ю. Карський, М. Дурново тощо.

Однією з фундаментальних праць, що є внеском у науку про старослов'янську мову, є дослідження О. Шахматова “Очерк древнейшего периода истории русского язика” (1915), у якій автор розглянув розвиток мови від праслов'янської до давньоруської.

С. Кульбакін займався переважно південнослов'янськими мовами, дослідивши старослов'янські пам'ятки: “Кирило і Мефодій та їх діяльність” (1922), “Про лексичний склад старослов'янської мови” (1930). Також написав один із кращих і популярних на той час підручників “Древнецерковнославянский язик” (1917), який був перекладений на чеську, сербську та французьку мови.

Філолог-славіст М. Дурново вивчав походження старослов'янської мови і слов'янських алфавітів у праці “Мысли и предположения о происхождении старославянского языка и славянских алфавитов” (1929).

Нами було зроблено спробу здійснити огляд праць учених-лінгвістів щодо старослов’янської лексики, її походження та функціонування. За умови впливу старослов’янської мови на формування лексичного і граматичного складу української мови тема дослідження є актуальною.

Мета роботи – проаналізувати наукові підходи до визначення поняття “старослов’янська мова” та розглянути основні праці щодо її походження і функціонування.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:



  1. з’ясувати сутність поняття “старослов’янська мова”;

  2. схарактеризувати підходи щодо вивчення старослов’янської лексики в різних аспектах;

  3. узагальнити й систематизувати наукові підходи досліджень старослов’янізмів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   37

Схожі:

Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconСтудентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Природничі науки Бердянськ 2013
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2011 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка