Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013



Сторінка24/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.73 Mb.
ТипПротокол
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   37

ЛИТЕРАТУРА

  1. Аннинский JI.А. Рассечение корня: О публицистике Юрия Трифонова: Текст. / Л.А. Аннинский // Трифонов Ю.В. Как слово наше отзовется. – М.: Сов. Россия, 1985. – С. 3 – 20.

  2. Мелочи жизни: Русская сатира и юмор второй половины XIX – XX вв. Текст / Сост., вступ. ст. и прим. Ф. Кривина. – М.: Худ. литература, 1988. – 415 с.

  3. Сыров В.Н. О статусе и структуре повседневности (методологические аспекты). Текст / В.Н. Сыров // Личность. Культура. Общество. – М., 2000. – Т. 2. – С. 147 – 159.

  4. Трифонов Ю.В. Избранное: Повести. / Ю.В. Трифонов. – М. : ТЕРРА, 1997. – 496 с.



Касаткіна Ірина,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Боговін О.В.,

старший викладач (БДПУ)
НАРОДНО-ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА ТВОРЧОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ ГЕЙДЕЛЬБЕРЗЬКОГО ГУРТКА
Народно-фольклорна течія романтизму посідає чільне місце у світовій літературі. Актуальність теми обумовлена необхідністю ґрунтовного вивчення діяльності представників Гейдельберзького гуртка, творчість членів якого зумовила новий етап розвитку німецької літератури у координатах романтичного світобачення.

Мета дослідження – з’ясувати особливості світогляду представників Гейдельберзького гуртка, їх новаторство в німецькій романтичній літературі початку 19 століття. Для досягнення поставленої мети використано такі методи: метод опрацювання науково-методичних джерел та комплексний метод.

До вивчення творчості представників Гейдельберзького гуртка зверталась значна кількість науковців, зокрема: Н. Берковський, А. Дмитрієв, А. Дейч, С. Тураєв, яких цікавили різні аспекти творчості гейдельберзьких романтиків.

На початку 19 століття в німецькій романтичній літературі виникає нова, народно-фольклорна течія, в основі якої лежить німецька традиція, пов’язана з піднесенням національної свідомості німецького народу. Представники цієї течії звертаються до фольклору, як істинної національної традиції, в яку вони прагнуть «вдихнути нове життя».

Представники раннього романтизму Клеменс Брентано та Ахім фон Арнім стояли у витоків гуртка, який отримав назву Гейдельберзького (за назвою університету, в якому працювали його представники). Близькими до гуртка були брати Грімм, Й. Ейхендорф та Е. Т. А. Гофман (на окремих етапах своєї творчості).

У творчості Гейдельберзьких романтиків посилюється відчуття трагізму буття, набувають важливого значення проблеми вірувань, національної старовини, фольклор. “Спираючись на міфологічні ідеї Шеллінга і братів Шлегелів, гейдельберзькі романтики остаточно сформулювали принципи першого наукового напрямку в фольклористиці і літературознавстві – міфологічної школи” [1, с. 84].

Гейдельберзький романтизм набув значного поширення після публікації А. фон Арнімом і К. Брентано, у 1802 році, збірки “Чарівний ріг хлопця”. У ньому вони записали десятки поетичних народних творів, які були зібрані під час подорожі на кораблі по Майну. Зібрані ними твори були опрацьовані, але в них збереглася простота народних пісень. У цьому зібранні зустрічаються вірші на сюжети середньовічних легенд ( “Доктор Фауст”, “Тангейзер”), вірші про важку солдатську службу, вірші про любов до рідної домівки, розлуку з нареченою. Теми і сюжети деяких віршів беруть початок з 16 століття. Ця книга отримала схвальні відгуки від Гете і Гейне, які запозичили з неї окремі сюжети та образи.

Велику роль відіграли дослідження гуртківцями усної народної творчості. Брати Грімм були в числі тих, хто дійсно оцінив та усвідомив естетичну цінність фольклору. В естетичних поглядах і літературній практиці братів Грімм тенденція ідеалізації культури німецької давнини, а також велика зацікавленість “наївною народною поезією” відбились значно чіткіше, ніж в інших романтиків. Звернення Гріммів до фольклору носило принциповий і програмний характер. Світове визнання їм принесли “Дитячі і сімейні казки”, записані ними в мешканців міста, солдатів, няньок, бабусь по всій Німеччині. Брати прагнули зберегти особливості мови розповідача, його індивідуальність. Три томи включають двісті казок, які умовно можна поділити на три групи: чарівні (“Рапунцель”), про тварин (“Вовк і семеро козенят”), побутові (“Гензель і Гретель”). У казках ми знаходимо своєрідне народне пояснення світового устрою. Загалом же праці й публікації братів Грімм відіграли неабияку роль у розвитку німецького романтизму в його “вкоріненні в німецькій старовині, в національній духовній і літературній традиції” [2, с. 236].

Таким чином, можемо зробити висновок, що діяльність Гейдельберзького гуртка базувалась на народно-фольклорній традиції. Гуртківці “не лише звертаються до фольклорних джерел і національних витоків літератури, а й вважають її перш за все ґрунтом і базою для творчості” [1, с. 123]. Своїми працями вони намагалися пробудити національну свідомість свого народу, у непростий історичний час.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Історія зарубіжної літератури 19 століття : Підручник для філолог. спец. вузів / В. Н. Богословський, А. С. Дмитрієв та ін. ; за ред. Н. А. Соловйової. – М. : Вища школа, 1991. – 637 с.

  2. Зарубіжна дитяча література : Підручник для студентів бібл. фак. ін-тів культури / Упоряд. І. С. Чернявська. – М. : Просвіта, 1982. – 559 с.



Клевцова Оксана,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О.І.Харіна,

ст. викладач (БДПУ)
Мариністичні мотиви в романі “Майстер корабля”

Юрія Яновського
Ю. Яновський одним із перших в українському письменстві ХХ ст. звернувся до мариністичних мотивів та образів. Він здійснив справжнє “відкриття і завоювання моря” (Є.Маланюк), що особливо чітко простежується в романі “Майстер корабля”. Певні напрацювання щодо цієї проблеми здійснили Р. Мовчан, В. Панченко та ін. Мета дослідження – висвітлення ідейно-художнього навантаження образу моря, що сприятиме більш ґрунтовному дослідженню неоромантичних тенденцій у прозі письменника загалом.

Джерела “морських” мотивів сягають глибин суто слов'янського сприйняття водної стихії. У більшості випадків море пов’язане в увленнях давніх слов’ян із негативним началом, зокрема зі смертю. Річка (море) становила магічну й вирішальну перепону тому, що язичник сприймав її як межу, котра розділяє земне і неземне існування, життя і смерть. Архетипний образ води (моря) має кілька основних символічних значень: сила, що приносить нещастя; очисна сила; сила, що породжує неспокій, спонукає до активності, творчості. Саме названі смисли і є визначальними при аналізі мариністичних мотивів роману “Майстер корабля”. Виводячи корені морських мотивів твору Ю. Яновського із давньослов’янських вірувань, варто акцентувати й вагомий уплив зарубіжних неоромантиків (Л. Стівенсон, Д. Конрад, Дж. Лондон, Р. Кіплінг). Виразні інтертекстуальні перегуки простежуються з романами “Морський вовк”, “Бунт на “Ельсінорі” Дж. Лондона, де мариністичні мотиви найбільш повно виявлені.

У порівнянні з Д. Лондоном, мариністика Ю.Яновського, на наш погляд, більш психологізована, у цьому український митець є продовжувачем традицій англійця Д. Конрада. В обох прозаїків наявна та ж романтика морських пригод, що і в Д. Лондона, але основні герої піддаються глибшому психоаналізу. вплив Д.Конрада на Ю.Яновського виявляється не скільки в морській тематиці, стільки в плані зображення внутрішнього світу героїв та в плані філософського осмислення життя. Суголосно до концепції Д. Конрада та Д. Лондона, море в Ю. Яновського одухотворене й персоніфіковане: воно може бути “настирливим”, “спокійним”, “тихим”, “блідим”, “гнівним”, “шамотливим”. Автор напрочуд майстерно передає ефект “шуму і рокоту” моря. Воно дихає гіркою сіллю, морською травою і йодом, кличе в “заобрійну синь”, збурюючи ліричну душу Редактора (“Тому я й люблю море, що в ньому кожна дорога нова і кожне місце – дорога...”) – героя роману “Майстер корабля” [2, с. 12, 23].

Ліричний образ моря постійно присутній на сторінках роману. Із ним пов'язані долі всіх персонажів, у житті кожного з них море відіграє свою роль. Для матроса Богдана – це невід’ємна природна стихія існування; для Сева і То-Ма-Кі море – неодмінний натхненник їхньої роботи, творчості, самоствердження, самовдосконалення; для танцівниці Тайах море стає поштовхом до духовного очищення. Символічним є фінал твору: героїня разом із моряком Богданом мандрує на паруснику, що тихо похитується на лагідних хвилях моря. Урешті, саме з романтичним образом моря безпосередньо пов'язаний сюжет твору: знімається фільм про матроса Богдана та його неймовірні морські пригоди.

Роман “Майстер корабля” пройнятий особливою романтичною аурою приморського міста. Автор описує берег моря, порт, кораблі, таверни, людей моря, пригоди Богдана на Чорному морі – увесь цей антураж робить морську ауру роману досить густою. Ця аура, ідеально гармоніюючи з романтизмом головних героїв, є одним із найвагоміших чинників художності твору. Вона багато в чому залежна від цієї гармонії. Роман Ю.Яновського явив світові естетизацію моря, морської стихії. Морська професія асоціюється із сильними чоловічими характерами, з мужністю. Таким чином, море в романі Ю.Яновського є образом багатозначним, багатовимірним. Мариністичні мотиви роману не обмежуються лише змалюванням морської стихії. У творі детально описуються вітрильник, корабель, предмети корабельної справи.

Із морем пов’язаний майбутній фільм, який готується знімати режисер Сев. Для зйомок будують корабель, який пізніше мають передати учням морської школи. Дитбудинківці – “квіти життя”, – які вирушать у свій перший рейс, патетично порівнюються з аргонавтами. Р. Мовчан, аналізуючи образ моря в “Майстрі корабля”, побачила в ньому “певний романтичний символ, який уособлює потужну природну стихію, здатну не лише повести за собою, але в будь-який момент увірватись у свідомість, зробити в ній переворот” [1, с. 7].

Використання Ю.Яновським мариністичних мотивів засвідчує новаторство автора, адже до нього ніхто так глибоко не “освоював” морську тематику в українській літературі.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Мовчан Р. Юрій Яновський // Мовчан Р. Українська проза ХХ століття в іменах: Посібник для старшокласників, студентів. – К.: Акт. Освіта, 1997. – С. 15-40.

  2. Яновський Ю. Майстер корабля. – Одеса: Маяк, 1972. – 156 с.



Козуберда Ірина,

студентка 5 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н.П. Анісімова,

к. філол. н., доцент (БДПУ)
Натурфілософські мотиви в ліриці

СВітлани КОроненко
Пізньомодерністський поетичний дискурс 80-х років ХХ ст. відзначається гострою опозицією “село (природа) / місто (техніка)”, витоки якої проглядають у традиційній для української літератури ХХ ст. дихотомії “модерне/русти кальне”. Своєрідна художня модель у вираженні складних стосунків між містом та природою простежується у поезії представниці покоління 80-х років С. Короненко. Окремі рецензії та критичні відгуки (М. Ільницький, Л. Таран) не дають цілісного і повного уявлення про естетичну своєрідність її лірики. Мета дослідження – проаналізувати художні моделі поетичної натурфілософії С. Короненко.

У збірках “Голос пустелі”, “Сузір’я веснянок” авторка не прагне до примирення мегаполісу і природи, уникає вона і суто “міської” тематики чи бодай описів атрибутів міського життя. Її лірика репрезентує, за М. Епштейном, екологічний напрям натурфілофії, основою ідеєю якої є висловлена дослідником сентенція: “Цивілізація не перевищила природу, а ще тільки знаходиться на підступах до неї, тільки починає усвідомлювати тісний зв’язок із нею – це світовідчуття в основі сучасної ліричної натурфілософії” [2]. Поширеним у поетеси є образ зчужілого і маргінального міста, в якому людина почуває себе незатишно і самотньо. У такому маргінальному просторі звучить “така чужоземна музика” (“Чужоземці”) [1, с. 41].

Поезія С. Короненко сповнена виразної гостроконфліктності: звеличуючи природу, авторка водночас акцентує на неможливості повернення урбанізованої людини у природне середовище, що обумовлює відповідний емоційний настрій ліричних текстів – ностальгія, спогади, рефлексії над світом дитинства і юності. Наскрізним стає мотив туги за первозданним світом сільської природи, який, на жаль, утрачений назавжди для мешканця міста. Земля у поетеси плаче, “вкрита задушливими асфальтовими кожухами”; людина “на столичних галасливих шляхах» позбувається індивідуальності, знеособлюється. Лірична героїня шукає порятунку у поверненні до рідних витоків: “Повертаюсь до рідної землі – / ступаю босими п’ятами по вранішньому полю…” (“Земля”) [1, с. 8].

У натурфілософській ліриці С. Короненко основна увага зосереджена не на вираженні своєї любові до природи, а на розкритті таємниць світобудови, законів природного життя індивіда, ставленні людини до всесвіту, Землі, до іншої людини. Величні картини природи у різні пори року змальовуються без формально вираженого суб’єкта мовлення: сама природа своєю особливою мовою образів розкриває читачеві свої таємниці і красу. Саме такими постають описи дощу. Місто у дощову погоду персоніфіковане, його життя конкретизується низкою міських атрибутів, увиразнених порівняннями та метафоричними образами. Контрастним до “міського” дощу виступає благодатний і цілющий дощ сільських полів. Подібні пейзажні замальовки, позначені виразним імпресіоністичним забарвленням, за ними завжди прозирають емоційні переживання і внутрішній стан індивіда, який потерпає від болючого роздвоєння – між містом і природою (“Усвідомлена ласка, як поштрик ножа…”) [1, с. 68].

С. Короненко прагне максимально персоніфікувати природу, одухотворити її, наділити рисами живої істоти. Відхід літа передано авторкою низкою вражаючих метафор, кожна з яких місить персоніфікований образ. Активна діяльність природи передається насиченням дієслів, її одухотвореність – багатством метафор, метафоричних епітетів, уособлень. Постає майже філігранний образ зміни пір року – відхід літа і невблаганний прихід осені. Причому досягається це за допомогою синестезійного зображення квітів, рослин, саду, а також мистецьки вкраплених деталей, що засвідчують настання пізньої осені (“Соняшниці й соняхи кохалися…”) [1, с. 69]. Тема болючого протиріччя людської душі і природи пронизує численні тексти С.Короненко. Окремі вірші постають як суцільна алегорія складних стосунків природи і міста. Приміром, вражає образ безпорадного, на перший погляд “патичка”, який відчайдушно бореться за своє місце під сонцем, за своє життя.

Таким чином, у поезії С.Короненко філософський погляд на природу і місто позначений суцільними метафоричними “прозріннями”, у яких тонко передано інтимне спілкування ліричного суб’єкта з деревами і птахами, явищами природи і комахами. Пейзажні замальовки не відзначаються особливою вишуканістю чи увагою до дрібних деталей, натомість вражають симфонічним багатством різнотонних кольорів, барв і звуків.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Короненко С. Голос дощу: Поезії / Світлана Короненко. – К.: Молодь, 1988. – 95 с.

  2. эпштейн М. Природа, мир, тайник вселенной... лирическая философия природы / Михаил эпштейн // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nvkz.kuzbass.net/dworecki/other/e/1/lfp.htm.



Константинова Катерина,

студентка 5 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: М.М.Богданова,

к.філол.н. доцент (БДПУ)
ШЛЯХТИЧ ВАЛЕНТІЙ БОСИЙ-БОСАКОВСЬКИЙ ЧИ “СМІШНИЙ ВАЛЬКО”: СПЕЦИФІКА ЗОБРАЖЕННЯ ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ ПОВІСТІ Б.ЛЕПКОГО “КРУТІЖ”
Творчість Богдана Лепкого протягом десятиліть багато в чому визначала рівень української літератури на західно­українських землях, поряд із доробком В. Стефаника, О. Кобилянської, П. Карманського, В. Пачовського, О. Турянського, К. Гриневичевої.

Історичну прозу письменника досліджували: Т. Літвіненко, В. Радживін, Р. Горак, М. Савицький, Н. Білик, Б. Волинюк та інші. Науковці звертають свою увагу на пенталогію “Мазепа”. Наразі інші історичні твори Б. Лепкого потребують більш ретельного аналізу літературознавців.

У 1941 році Б.Лепкий написав історичну повість “Крутіж”.

У центрі твору – “родовитий” шляхтич Валентій Босий-Босаковський. Це тип ідеаліста, який став під прапори козацтва, аби боротися за правду і справедливість, навіть якщо й доведеться воювати проти своєї нації [1, c.75]. В перших главах повісті Босаковський постає перед нами як фантазер та сміхун. Козаки як тільки його не називають: брехуном, “хвилозофом”, смішаком, шляхтичем-чваньком, добросердним хвальком. Все це через його малореалістичні оповідки: як на хрестинах у підстарости перепив десятьох пияків, як від двох ведмедів втік, про розкошні маєтки та численних жінок, яких насправді ніколи не мав.

На Січі Босаковський познайомився з Б. Хмельницьким і став його вірним воїном. “Смішного Валька” полюбила Олена Нечаєва (молодша донька гетьмана Богдана Хмельницького), вона не раз слухала його жарти, але ніколи не сміялась.

Автор повісті розкриває причини поведінки головного героя, які пов’язані з дитячими роками. Оскільки він був старшою дитиною в сім’ї, пішов служити до пана: “Не було місця для Валька в батьківській хаті” [2, с. 785]. Валентій не вмів брехати й говорив у вічі всю правду, за це з нього почали насміхатися: “Тоді-то й личину на себе натягнув. Бо мусив. Бачив, що без того жити не можна” [2, с. 786]. Не склалося у Босаковського й з сімейним щастям. Сотник Телеп жартома радить Валентію взяти за дружину шинкарку Олену. Босаковський свою відмову пояснює тим, що не хоче змішувати шляхетську кров. Він по-доброму заздрить коханню Бориса й Марусі. Взявши під свою опіку молодого хлопця та допомагаючи йому в пошуках зниклої коханої, заповідає своє майно Борису за умови, що первінця вони назвуть Валентієм.

Щирим та відвертим головний герой постає коли справа заходить про долю України. Босаковський підтримує політику І.Виговського, тому що той прагне Україну зробити незалежною державою. Так, причиною диспуту в шинку стають зневажливі відгуки козаків про політику гетьмана Виговського. Це не просто словесна перепалка, а справжній бій. Валентій на шаблях доводить свою позицію: “Не за шляхтичем, а за правдою стою, а за своїм рейментарем, за господарем держави. Я під булавою його бився й іншого вождя навіть знати не хочу. Не зраджу його, бо я не зрадник” [2, с. 698]. Він часто розмірковує над майбутнім Батьківщини, постійно повторює слова: “Якось воно буде”, тому що впевненість зникає в період руїни.

Велике значення у розкритті характеру головного героя має ставлення до нього козаків: “Любили зубожілого поліського шляхтича, що до їх сотні після Хмельниччини пристав, добре бився, Україну щиро любив і тільки іноді вдавав, немов то він велику ласку козакам робить, що з ними приятелює” [2, с. 697]. Після бійки Босаковського з козаком у шинку, всі розуміють, що він насправді не “чванливий”, “смішкуватий” шляхтич. Валентій демонструє якості справжнього відважного козака: сміливість, відчайдушність, силу. Хоча в основі сюжету повісті – пошук коханої Бориса, на першому плані постає неоднозначний образ Валентія. Автор створює певний контраст, поступово розкриваючи риси характеру головного героя. Якщо на початку повісті Валентій – фантазер, жартівник, в останній главі – серйозна, шляхетна, глибока людина. Його звертання-заклик до сонця являє собою своєрідну молитву за Україну: “Осіни голови мужів і жінок, братів і сестер наших, зазирни в їх очі й серця глибоко, щоб вони прозріли й пізнали, яка могутня сила любові й згоди і яка безплодна ненависть і роздор. А побачивши, яка гарна й благородна ця батьківщина наша, щоб полюбили її усіми силами й усіми мислями своїми та щоб постояли за її волю, цілість і незайманість від роду та до роду!” [2, с. 829]. У цей момент Валентій Босаковський еволюціонує від простого блазня до відважного лицаря та розумного політика, здатного вести за собою людей та приймати правильні рішення.

Отже, Валентій Босий-Босаковський висвітлює в повісті політичні погляди самого Б. Лепкого. У думках та роздумах головного героя розкривається віра письменника в перемогу над злом добра, справедливості й милосердя.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Горак Р. Трагедія Богдана Лепкого / Роман Горак // Дзвін.–1990.–№10.–С.72–86.

  2. Лепкий Б.С. Твори: В 2 т. – К.: Дніпро, 1991. – Т. 1: – Поезія. Оповідання і нариси. Історичні повісті. / Упоряд., авт.передм. та приміт. М.М. Ільницького. 862 с.

  3. Литвиненко Т. Історіософські аспекти пенталогії “Мазепа” / Тетяна Литвиненко // Слово і час.–1997.–№11-12.–С.31-36.



Кореняк Дар’я,

студентка 4 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій БДПУ

Наук. керівник: С. О. Філоненко,

к.філол.н., доцент (БДПУ)
ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ОСКАРА ВАЙЛЬДА В КОНТЕКСТІ НЕОРОМАНТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ МИСТЕЦТВА
Образи та ідеї класичної літератури ХІХ століття є складовою художньої культури наступних віків, чим зумовлена актуальність їх вивчення філософією, культурологією, соціальною психологією, теорією та історією літератури. Творчість Оскара Вайльда, одного з найбільш яскравих представників естетизму в британському письменстві, завдяки афористично-парадоксальній формі викладу справляла значний вплив на сучасників і нащадків митця, спонукаючи їх до роздумів про смисл мистецтва, роль письменника в суспільстві, цінності краси й добра.

Творчості Оскара Вайльда присвячено значну кількість наукових праць у російському та українському літературознавстві (А. Андронік, О. Анікін, Н. Влащенко, Т. Корпан, В. Міщук, С. Новик, М. Соколянський та ін.). Однак для поглибленого розуміння проблематики роману “Портрет Доріана Грея” слід докладно розглянути естетичні погляди письменника в контексті тогочасних концепцій мистецтва, що становить мету нашого дослідження.

У пізньовікторіанський період неоромантизм співіснував з такими філософськими течіями, як-от позитивізм, марксизм, неокантіанство, неогегельянство. У цей період зароджувалися нові концепції мистецтва (що засвідчує префікс “нео”) і переосмислювалися старі, відбувалася переоцінка вікторіанських цінностей. Найбільш впливовими концепціями мистецтва кінця ХІХ століття були “моралістична” (Джон Рьоскін) та “естетська” (Оскар Вайльд). Проте це не були стрункі й завершені теорії, оформлені як наукові праці. Неоромантики переважно були митцями: поетами, художниками, дизайнерами, критиками, тому їм властиво було висловлюватися в образній формі, характерній для літературних жанрів. Як зазначив М. Овсянников: “…естетична думка …може бути закодована в різних формах: може знайти вираження в принципах творчості, у мистецтвознавчих і літературознавчих концепціях”.

Течія естетизму в англійській культурі пов'язана з 1880-1890-ми роками. Проте вона не виникла на порожньому місці: її попередниками були художники і письменники із “Братства прерафаелітів”, яке заявило про себе в середині ХІХ століття. Прерафаеліти, орієнтуючись на італійське мистецтво кватроченто, заперечували основи старої академічної школи й засуджували “анти поетичність” тогочасної дійсності. Прозаїчній “вікторіанській” Англії ці художники й літератори протиставляли пізнє середньовіччя, яке вони вважали царством живопису і піднесеної поезії. Оскар Вайльд перейняв від прерафаелітів багато ідей: культ Краси як найвищої цінності, віру в значущість Мистецтва, його ілюзорну природу (життя наслідує мистецтво). Його естетизм став не тільки теоретичною доктриною, але і стилем життя, практичною філософією, втіленою навіть у побуті.

Важливе питання естетики Оскара Вайльда – співвідношення мистецтва і моралі. Письменник приходить до думки про те, що мистецтво перебуває поза сферою етичного начала. Поширюючи тезу про самодостатність мистецтва, він заперечував вплив морально-етичних законів суспільства на митця та його твори: “Закони мистецтва не збігаються із законами моралі”; “Естетика вища від етики!”; “Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенної манірності стилю”; “Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про зле й добре”; “Будь-яке мистецтво аморальне” [2, 68].

Власну філософію мистецтва Вайльд виклав у книзі “Задуми”, яка відкривається діалогом “Занепад брехні”, де під “брехнею” письменник розумів мистецтво вигадки. Автор говорить, що мистецтво “не можна оцінювати зовнішнім мірилом схожості із дійсністю. Воно швидше покривало, ніж дзеркало...”. Вайльд стверджує, що справжнє мистецтво засноване на брехні, а занепад мистецтва XIX століття пояснюється тим, що “мистецтво брехні” виявилося забутим. Сучасна література, зокрема натуралізм, не подобалася Вайльду саме тому, що була надто наближена до дійсності, перетворювалася на копію реального життя, у якому прекрасного було занадто мало. Отже, естетичні погляди Оскара Вайльда, близькі до неоромантичних концепцій, зумовили своєрідну інтерпретацію проблеми співвідношення життя і мистецтва в романі “Портрет Доріана Грея”.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   37

Схожі:

Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconСтудентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Природничі науки Бердянськ 2013
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2011 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка