Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013



Сторінка8/37
Дата конвертації17.04.2017
Розмір7.73 Mb.
ТипПротокол
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   37

ЛІТЕРАТУРА


1. Гончаров Ю.М. Городская семья второй половины XIX – начала XX в.: Монография. – Барнаул: Изд-во Алт. ун-та. – 2002. [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http://new. hist.asu.ru /biblio/ gon1/index.html

2. Нестерцова-Собакарь О. В. Правове становище жінки на українських землях за шлюбно-сімейним правом Російської імперії та українським звичаєвим правом. – Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – 2010. – №3. – С. 29 – 35.

3. Свод законов Российской империи в типографии второго отделения его Императорского Величества. Канцелярия. – Т. Х. – 1857 г. – 554 с.
Казаков Геннадій,

студент 4 курсу

соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник В.М. Константінова,

д.і.н. професор (БДПУ)
УСНА ІСТОРІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ ЖИТЕЛІВ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я В ОКУПАЦІЙНИЙ ПЕРІОД
На сьогодні доволі актуальним є вивчення історії повсякденного життя. Це проявляється у проведенні конференцій, виданні наукових праць з історії повсякденності. Особливо актуальним постає вивчення повсякденного життя в період німецько-фашистської окупації 1941-1943 рр. Знаковим джерелом вивчення повсякденного життя постає усна історія.

Розробкою даної проблеми займались: А. Іржавська, І. Орлова, Т. Пасутшенко, П. Сохань.

Мета нашої роботи полягає у розкритті місця "усної історії" у вивченні повсякденного життя періоду німецько-фашистської окупації.

На сьогодні під "усною історією" розуміється наукова дисципліна, яка володіє власним методом дослідження – інтерв’ю, за допомогою якого здійснюється фіксування суб’єктивного знання окремої особи про епоху, в якій вона жила [3, с. 5]. Метод усної історії широко застосовується при вивченні повсякденного життя ХХ ст., в тому числі і періоду окупації, що пов’язано з наявністю осіб, яких можна опитати.

Усні джерела дозволяють зафіксувати унікальну інформацію, основним змістом якої є спогади. Якщо письмові джерела офіційного походження найчастіше відбивають історію держави та її інститутів, то усні джерела звертаються до історії та повсякденному житті народу, причому дозволяють зробити це очима очевидців подій, що відбувалися. Тим самим історії повертається людський вимір [2, с. 51].

Метод “усної історії” відкриває можливість звернутися до історичної пам’яті людей, які пережили війну в окупації. Спогади очевидців про окупацію відрізняються емоційністю, образністю і безпосередністю, чим вони й цінні як історичне джерело, що відтворює психологічну атмосферу того часу. Разом з тим, вони містять історичну інформація про становище цивільного населення в окупації, яка суттєво доповнює відомості офіційних джерел, опублікованих мемуарів і являє собою наукову цінність для характеристики окупаційного режиму, а також вивчення повсякденного життя [1, с. 195]. Тобто матеріали "усної історії" дають змогу більш детальніше вивчити повсякденне життя. Дані матеріали не лише доповнюють інші джерела, а іноді й корегують їх.

При вивченні повсякденного життя жителів Північного Приазов’я в період 1941-1943 рр. усна історія є одним з основних джерел. З одного боку довгий час люди боялися через ідеологічний тиск згадувати ті аспекти окупаційного режиму, які всіляко ретушувалися і замовчувалися. В пам’яті людей, які пережили окупацію, відклалися як факти жорстокості з боку окупантської влади, так й випадки доброзичливого відношення з боку окупантів. Свідки згадують, що інколи німецькі солдати пригощали їх, особливо дітей, хлібом та іншими продуктами харчування [1, с. 195]. Таким чином, вивчаючи повсякденне життя мешканців Північного Приазов’я засобами "усної історії" ми можемо отримати різні версії тогочасної ситуації. Ми дізнаємося про реалії тогочасного життя з "перших вуст", про зміни, які трапилися у зв’язку з окупацією. При цьому варто зважати на те, що інформація не завжди може бути достовірною. Тому інтерв’ю з однією особою має підтверджуватись рядом інших джерел.

Окрім цього при вивченні повсякденного життя матеріалами "усної історії" ми не зустрічатимемо такої заідеологізованості, як при вивченні інших питань радянського періоду. Ми отримуємо спогади, які становлять значний інтерес [1, с. 197].

Отже, "усна історія" є одним з знакових джерел при вивченні повсякденного життя мешканців Північного Приазов’я періоду окупації. Це пов’язано з тим, що саме спогади простих людей містять найбільш детальну інформацію, яка стосується повсякденного життя. А враховуючи не багаточисельність різного роду історичного наративу, то "усна історія" наразі є найоптимальнішим варіантом вивчення поданої проблеми.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Іржавська А.П. Німецька окупація в історичній пам’яті східнослов’янських народів / А.П. Іржавська // Вісник Черкаського університету: Історичні науки. – 2009. – Випуск 160/161. – с. 194-199

  2. Орлова И.Б. Советская повседневность: исторический и социологический аспекты становления / И.Б. Орлова. – М.: 2008. – 230 с.

  3. Томпсон П. Голос прошлого. Устная история / П. Томпсон. – М.: Издательство "Весь мир", 2003. – 368 с.


Казаков Геннадій,

студент 4 курсу

соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник В.О. Мирошниченко,

к.пед.н. доцент (БДПУ)
МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ АТЛАСІВ

ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ В 8-9 КЛАСАХ
У сучасному суспільстві спостерігається відчутний вплив комп'ютерних технологій, які проникають в усі сфери людської діяльності. У тому числі зараз широко впроваджуються комп’ютерні технології і в сферу освіти. Одним з таких засобів навчання є електронний атлас.

Метою роботи є дослідити використання електронних атласів на уроках історії в 8-9 класах.

Зазначеною проблемою займаються О. Барладін, Д. Ісаєв, В. Бусол.

Використання інформаційних технологій, електрон­них версій картографічних атласів, комп'ютерних навчальних програм є головною передумовою підготовки учнів, які можуть працювати в інформаційному суспільстві сьогодні і в майбутньому.

Електронний навчальний атлас – це інтерактивний картографічний твір, зміст якого відповідає навчальним програмам, а засоби зображення та оформлення − віковим психологічним особливостям учнів, які інтегрують картографічне зображення з різноманітним текстом, фото- й відеоматеріалом, мають також підвищені аналітичні можливості. Електронний атлас забезпечує педагогічні та методичні можливості картографічного видання, робить його цікавим для сильного та зрозумілим для слабкого учня [КОлм, с. 4].

Існують різні методи роботи з електронними атласами: показ готової карти на екрані комп'ютера або мультимедійної дошки, доповнення матеріалу ілюстраціями або текстами, виділення збільшених фрагментів карт. Одним з найбільш ефективних методів вважають можливість інтерактивної роботи. Вона полягає в можливості окремих запитів до карт за аналогією з повноцінними геоінформаційними системами і додатковими редакторськими функціями, наприклад, виділення “фломастером” певних висот або глибин, додаткові написи [новій].

При використанні електронних атласів на уроках історії слід перш за все проаналізувати, з якою метою вони будуть використанні: завдяки електронному атласу буде лише демонструватись історична карта чи вчитель прагне використовувати й інші функції, які надаються в CD-версії атласу. Атласи містять не лише картографічний матеріал, але й ілюстрації, тестові завдання, відео фрагменти, конспекти уроків, розваги, контурні карти [Колмичков, с. 5].

На практиці вчителі в 8-9 класах здебільшого користуються атласом, як картою. Вони не залучають до своєї роботи інші функції електронного атласу [урок]. Таке використання електронного атласу пов’язане з двома факторами: 1) відсутність настінних карт і спроба замінити їх електронним атласом; 2) використання ІКТ на шкільних уроках історії стає популярним, внаслідок чого вчителі вважають "А чим я гірший".

На нашу думку використання електронних атласів а уроках історії в 8-9 класах не повинне обмежуватись лише "настінною картою". В 8-9 класах слід використовувати й інші функції атласу. По-перше це можливість поетапного підключення шарів карти – від основи до тематичного навантаження. Це дозволяє не тільки підключати шари у міру пояснення або вивчення, але і дає можливість виявляти причинно-наслідкові зв'язки і закономірності [новый]. Таким чином, можливо показати територіальні зміни будь-якої держави в динаміці. Учні наочно бачитимуть до яких наслідків призвела та чи інша війна або договір. А враховуючи, що у 8-9 класі у дітей ще значне місце посідає наочне запам’ятовування, то подібний варіант роботи дає непогані результати.

Іншим шляхом роботи є використання зображень та відео фрагментів, які містяться в атласі, які б доповнювали матеріал вчителя. Окрім цього електронний атлас містить тестові завдання по кожній темі, які вчитель може використовувати, як при тематичному оцінюванні, так і в якості додаткової перевірки знань. Виконання тестових завдань в 8-9 класі сприятимуть в подальшому при підготовці до ЗНО.

Таким чином, використання електронних атласів наразі стає доволі популярним. Однак, при цьому вчителі не використовують усіх можливостей такого атласу. Слід також зазначити, що використання електронних атласів має бажано відбуватись один-два рази за тему.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Колмичков М. використання електронних атласів на уроках географії / М. Колмичков // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2006. – №10−11. − С.3–7.

  2. Гуськова О. М. План-конспект уроку історії "Украина в годы правления Ивана Мазепы" (рос. мова) // [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/history_ukraine/8400/ Новый интерактивный подход к созданию электронных карт и атласов // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvitanet. com.ua/ index.php?page_id=297



Коломоєць Вероніка,

студентка 4 курсу,

соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник: І.І. Лиман,

д.іст. н., професор (БДПУ)
РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ
Актуальність даної теми зумовлена необхідністю цілісного та систематичного осмислення духовного життя суспільства в період нацистської окупації. На сьогодні даний аспект суспільного життя є не достатньо висвітленим в радянській історіографії та потребує детального вивчення.

Серед українських дослідників варто виділити роботи Л. Бабенка, В. Войналовича, Ю. Волошина, І. Грідіної, В. Гордієнка, І. Іванова, В. Пащенка. Питання нормативно-правового регулювання релігійної ситуації та ролі релігії в період окупації активно розробляють М. Шкаровський, О. Васильєва, Ю. Дегтярьов, А. Корнілов, В. Ципін, В. Якунін.



Мета нашої роботи полягає у дослідженні стану релігійної ситуації у СРСР під час окупації.

Перемога більшовиків і встановлення радянської влади в Україні створили нову ситуацію, що докорінно змінила становище церкви. Боротьба з церквою велася відносно знищення матеріальної бази церкви та політика переслідування та репресій. На сьогодні до кінця не з’ясована кількість духовенства, віруючих, притягнених до кримінальної відповідальності. У джерелах наводяться дані, що коливаються від 700 до 8000 чоловік.

Політика атеїзму більшовицького режиму поставила православ’я в Україні на межу зникнення. Лише в період великого терору в радянській Україні було репресовано понад 6,5 тис. служителів релігійних культів. Загалом в УРСР напередодні німецько-радянської війни залишилось не більше 3% православних приходів [1, c.15].

Ситуація у релігійній сфері кардинально змінилася з початком німецько-радянської війни та нацистською окупацією. Як зазначається у звітних документах органів держбезпеки УРСР, “церковники і сектанти за прямої підтримки німців у період окупації вдалися до масового відкриття церков і молитовних будинків”. За цей час стрімко зросла кількість відкритих православних храмів та молитовних закладів інших конфесій (лише в Києві відновили роботу 20 православних храмів та Києво-Печерська лавра). Якщо у 1940 р. християни-баптисти в Україні мали 426 храмових споруд, то в 1942 р. – 2778 до яких належало 100 тис. прихожан [1, c. 16-17].

Однак поступки окупаційної адміністрації в питаннях віри та релігійних відправ були досить контрольованими і здійснювалися з метою цілеспрямованого впливу на конфесії для досягнення своїх воєнно-політичних цілей, а також тотального контролю настроїв суспільства.

Релігійна політика нацистів в окупованих областях УРСР визначалася загальним ставленням до слов’янських народів як «неповноцінних», а також створенням перешкод на шляху до формування будь-яких об’єднуючих релігійних центрів.

Окупанти активно втручалися в церковно-релігійне життя. Провокувались суперечності між різними конфесіями, зокрема православною церквою в Україні та православною церквою за кордоном, греко-католицькою і римо-католицькою церквами [2, c.112-113].

Заходи, спрямовані на деструктуризацію православної церкви, здійснювалися не тільки по лінії протиставлення автономної та автокефальної ієрархій. Одночасно заохочувалися претензії на пост “митрополита всієї України”.

Отже, релігійна ситуація в Україні в період окупації була досить складною. Регулювання діяльності церков та храмів на пряму залежало від змін воєнно-політичної ситуації; ставлення гітлерівського режиму до релігійних конфесій та умов їх життєдіяльності. Визначальним було загальне ставлення до слов’янських народів.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бажан О. Репресії серед духовенства та віруючих в УРСР в часи “великого терору”: статистичний аспект / О. Бажан // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2007. – №2 (29). – С.15–17.

2. Вєдєнєєв Д.В., Лисенко О.Є Релігійні конфесії України як об’єкт оперативної розробки німецьких і радянських спецслужб (1943-1945 рр.) / Д.В. Вєдєнєєв, О.Є. Лисенко // – К. : Український історичний журнал. – 2012. – №4. – С. 104-126.

Кульбак В.,

студент 5 курсу

соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник: Захарченко Т.К.,

к. іст. н., доцент
РАДЯНСЬКИЙ АВТОРИТАРИЗМ ЗА ЧАСІВ Л. БРЕЖНЕВА

(1964–1982 рр.)
Тема дослідження зумовлена необхідністю переосмислення подій часів СРСР з урахуванням нової джерельної бази та методологічних досліджень.

У період авторитарного правління Л. Брежнєва відбулася часткова реанімація сталінської командно-адміністративної системи, почалися нові хвилі політичних репресій проти інакомислячих, поглиблювалася криза радянської моделі суспільно-політичного й економічного розвитку. Однак, з іншого боку, цей період був часом активного пошуку прогресивними силами суспільства шляхів оновлення радянської системи і виведення її з глибокого кризового стану.

Саме тому, вивчення епохи брежнєвських часів в СРСР, аналіз передумов соціально-економічної кризи, її наслідків на сьогодні є актуальним, оскільки сучасне політичне й економічне життя нашої країні є нестабільним. Проблема дослідження реформ в Україні набуває як науково-теоретичного, так і суспільно-практичного значення з метою ефективного вирішення проблем розвитку держави в інтересах громадянського суспільства, а не окремих корпоративних груп.

Серед праць, виданих на Заході, привертає увагу книга “Україна в 70-х роках”, підготовлена до видання П. Потічним (Оуквіль, 1975). Це були матеріали наукової конференції, що відбулася у жовтні 1974 р. і привернула увагу вчених, які займалися проблемами політичної історії А. Білінського, Б. Левицького, І. Майстренка, Я. Пеленського, К. Фармера та ін. Учасники конференції аналізували події початку 1970-х років переважно під кутом зору національно-визвольної боротьби.

Б. Левицький видав англійською мовою монографію “Політика і суспільство в Радянській Україні 1953–1980 рр.” (Едмонтон, 1984). Побудована на друкованих джерелах, ця книга являла собою огляд головних подій політичної історії за чверть століття після смерті Й. Сталіна. Основна увага приділялася постаті П. Шелеста, який залишався для західних дослідників досить загадковою фігурою.

У сучасній Україні з’явилося тільки дві наукові праці, в яких зроблено спробу дати комплексний аналіз двох десятиліть періоду “застою”. Одна з них належить перу В. Барана – “Україна після Сталіна… Нарис історії. 1953–1985 рр.” (Львів, 1992) [2]. У короткому, але насиченому нарисі подана оригінальна авторська трактовка багатьох подій постхрущовської доби. Автор рівну увагу приділив політичним подіям, економічному життю, культурним проблемам і визвольній боротьбі. Хоча з моменту написання цієї праці пройшло майже десятиліття, оцінки не втратили точності й гостроти.

Об’єктом дослідження виступають суспільно-політичні, соціально-економічні процеси, що відбувалися в роки правління Л. Брежнєва та його наступників.

Предмет – вивчення сутності авторитарного режиму в СРСР за часів керівництва Л. Брежнєва та його наступників.

Мета роботи полягає в узагальненні опублікованих праць з даної тематики, комплексному аналізі періоду структурної кризи радянського суспільства часів Л. Брежнєва та його наступників, з’ясуванні головних передумов нестабільності соціально-економічного, суспільно-політичного розвитку країни та її наслідків.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких основних завдань:

охарактеризувати соціально-економічний і суспільно-політичний розвиток СРСР у 1964–1985 рр.;

визначити сутність авторитарного режиму СРСР в роки правління Л. Брежнєва та його наступників;

виокремити причини і наслідки загострення ідеологічної кризи режиму;

визначити пізнавальні можливості учнів 11-х класів;

проаналізувати навчальні програми, підручники та методичні посібники з всесвітньої історії;

виявити особливості вивчення теми "Роки брежнєвського "застою" (1964–1985 рр.)" в загальноосвітній школі.

При вирішенні цих завдань використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження – системний аналіз, індукція та дедукція, історичний і діалектичний методи, вивчення наукової та методичної літератури. Метод аналізу був застосований щодо розкриття сутності політичного режиму СРСР часів Л. Брежнєва, внутрішньої та зовнішньої політики радянського керівництва в цей період. Метод індукції використовувався у вивченні кризи «розвинутого соціалізму» в самому Радянському Союзі і її виявлення в усіх країнах соціалістичного табору, а метод дедукції стосовно правозахисного руху в СРСР (виникнення Московської Гельсінської групи у 1976 р.) та його розповсюдження в інших радянських республіках (Україні, Литві, Грузії і Вірменії). Історичний метод був застосований при вивченні біографії Л. Брежнєва, Ю. Андропова, К. Черненка, М. Горбачова та інших радянських керівників, виявленні спільних і відмінних рис сталінської і брежнєвської Конституцій 1936 та 1977 рр. і т. ін.

Територіальні межі поширюються на країни СРСР (РРФСР, Українська РСР, Білоруська РСР та ін.), Європи (Чехословаччина, Польща, Німецька Демократична Республіка, Федеративна Республіка Німеччина та ін.), Азії (Китай, Афганістан), Північної Америки (США, Канада), Центральної Америки (Нікарагуа), Південної Америки (Чилі) та країни Африки (Сомалі, Ефіопія).

Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі динаміки розвитку міжнаціональних відносин, чинників, що впливали на зміну національного складу населення Української РСР за часів правління Л. Брежнєва та його наступників, суть яких полягає у виокремленні та систематизації принципів, тенденцій вичерпаності існуючої моделі радянської системи, комплексу суперечностей, що згодом призвели до розпаду світової наддержави.

Науково-практичне застосування дослідження полягає в тому, що фактичні матеріали, основні положення та висновки можуть стати джерелом інформації при підготовці до семінарських занять, краєзнавчої роботи, а також для більш ширшого вивчення даного періоду в курсі всесвітньої історії. При цьому можливе використання методичних рекомендацій в цій роботі щодо вивчення даної теми на уроках всесвітньої історії в загальноосвітній школі.


ЛІТЕРАТУРА

Баран В. Теорія тоталітаризму: ґенеза і сучасність / В. Баран // Сучасність. – 1996. – № 9. – С. 57–64.

Баран В. Україна після Сталіна… // Нарис історії. 1953–1985 рр. / В. Баран. – Львів, 1992.

Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія / К. О. Баханов. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – 328 с.

Волкова Н. П. Педагогіка: навч. посібник / Н. П. Волкова. – 3-тє вид., стер. – К.: Академвидав, 2009. – 616 с.

Сотник Наталя,

магістрантка 6 курсу

соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник Константінова В.М.,

д.і.н, професор
ФЕНОМЕН “ЗАДОВОЛЕНОСТІ ЖИТТЯМ”: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Поняття “задоволеність життям” все частіше вживається у повсякденному спілкуванні, але воно є недостатньо вивченим в науковій літературі. Близькими за змістом є такі категорії, як якість життя, щастя, суб’єктивне, психологічне, емоційне та загальне благополуччя, соціальне самопочуття тощо. Це відображає посилення уваги до проблематики.

Актуальність даної теми зумовлена виявленням інтересу дослідників до категорій повсякденного буття, які впливають на рівень “задоволеності життям” людини.

Метою нашої роботи є визначення факторів, які впливають на “задоволеність життям” українців у XX столітті.

Протягом останніх десятиліть дослідники різних країн та напрямів активно намагаються пояснити, чому люди бувають задоволені або не задоволені своїм життям. Задоволеність або не задоволеність життям визначає багато вчинків людей, виступає значущим фактором стану суспільної свідомості, сподівань, відносин у суспільстві. Значення цього феномену достатньо добре усвідомлене у повсякденній свідомості та науці [1; с. 160].

Відомості про феномен “задоволеності життям” знаходимо в працях Є. Князєвої [1], О. Карпо [2], Н. Андрєєнкової [3], Н. Гниліцької [4]. Вивченням феномену “задоволеності життям” займаються й зарубіжні дослідники, такі як: М. Аргайл, Р. Вінговен, Е. Дінер, Д. Кейнман та інші.

В Україні рівень “задоволеності життям” на сьогоднішній день – найнижчий у Європі (лише 32% населення України задоволені своїм життям, 47% – ні) [3; с. 197].

Термін “задоволеність” (satisfaction) розглядається як суб’єктивнa оцінка якості тих чи інших об’єктів, умов життя і діяльності, життя в цілому, відносин з людьми, самих людей, в тому числі і самого себе (самооцінка) [2; с. 2]. Показник задоволеності життям тісно пов'язаний з самопочуттям, рівнем активності та визначеністю життєвих планів.



Як зазначає Е. Князєва соціальні відносини є найважливішим джерелом задоволеності життям в цілому, найважливіше значення, мають шлюб, сім’я та діти.

Можливо, задоволеність життям залежить від мети, яку людина перед собою ставить. Наявність мети може бути джерелом задоволення, а її відсутність джерелом не задоволення. [1; с. 164].

Одним з основних факторів “задоволеності життям” є праця. З цією категорією пов’язана особистісна реалізація людини. Праця виступає головним чинником задоволеності людини собою, змогою задовольнити свої потреби та підвищення своєї самооцінки.

Поряд з цим праця виступає умовою самовдосконалення людини протягом усієї її життєдіяльності. Як самотворення особистості праця дозволяє не тільки по-новому глянути на людину і її місце у світі, але й пояснити та осмислити зміст світоглядних орієнтації й ідеологічних установок, висунутих сучасним соціальним простором, який потребує

розвитку у особистості здатності прийняття рішень, здійснення вибору,

визначення свого призначення, виховання відповідальності тощо. [4; с. 236].

Не менш важливим чинником “задоволеності життям” виступають індивідуальні сподівання людини. Кожна людина буде задоволена своїм життям, якщо воно відповіає її очікуванням у майбутньому.

Таким чином, “задоволеність життям” – це оцінка якості та умов життя, діяльності, стосунків з людьми та ставлення до самого себе. Вагомий вплив на “задоволеність життям” людини здійснюють такі фактори як, положення у соціумі, матеріальне становище, впевненість у завтрашньому дні, успіхи у роботі та задоволеність собою.


ЛІТЕРАТУРА

1. Князева Е.В. Удовлетворённость жизнью как социальный феномен./ Е.В. Князева // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Кразіна. – Х.,2011, № 941. С – 160 – 165.

2. Карпа .О. О. Задоволеність життям як психологічна категорія / О. О. Карпа // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологічна. -Львів, 2008,N Вип. 2.-С.41-50.

3. Андреенкова Н.В. Сравнительный анализ удовлетворённости жизнью и определяющих её факторов / Н.В. Андреенкова // Мониторинг общественного мнения : экономические и социальные перемены. – 2010. – № 5 [99]. – С. 189 – 216.



4. Гниліцька Н.О. Праця як соціокультурний феномен / Н.О. Гниліцька // Гуманітарний вісник ЗДІУ. – 2009. – № 37. – С. 235–239.

Стукашева Ганна,

студентка 4 курсу

соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник: Константінова В. М.,

д. іст. н., професор (БДПУ)
ПОЛІТИКА ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ ЩОДО ЦЕРКВИ НА ТЕРИТОРІЇ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я (1941 – 1943РР.)
Друга світова справила величезний вплив на культурний розвиток України взагалі та Північного Приазов’я зокрема.

Актуальність дослідження історії духовного життя населення Північного Приазов’я (1941 – 1943 рр.) визначається посиленням інтересу науковців і громадськості до історії церкви культурно-освітньої сфери. В радянській науці дані питання було надмірно політизовані та ідеологізовані, або взагалі залишалося поза увагою. Становлення державно-церковної політики сучасної України, що базується на принципах свободи сумління й віросповідання, відокремлення церкви від держави, рівноправності конфесій і церков створює сприятливі умови ґрунтовного вивчення цього питання.

Серед найбільш знакових досліджень, дотичних до цієї проблематики, можна виділити праці І. Лимана стосовно православної Церкви на півдні України, дослідження А. Колодного та В. Климова, І. Аносова, М. Нікольського, М. Шкаровського.

Мета даної роботи полягає в аналізі основних методів та шляхів впливу окупаційної влади на православну церкву в Північному Приазов’ї.

Атеїстичний курс Москви напередодні Другої світової війни був логічним продовженням офіційної політики, зорієнтованої на знищення церкви в якості інституту громадянського суспільства, а разом з нею і викорінення релігії й духовенства як носіїв давніх світоглядних і моральних традицій. Політика спецслужб щодо церкви супроводжувалася порушенням чинного законодавства, застосуванням підступних методів, спрямованих на реалізацію сценарію зі знищення раніше чисельної й впливової в регіоні Православної церкви. Антицерковна пропаганда, залякування, шантаж, репресії, порушення і позбавлення громадянських прав та свободи совісті, руйнування і закриття православних храмів тощо, – мали жахливі наслідки для духовного життя на півдні України. Загалом в Україні наприкінці 30-х рр. було ліквідовано 75-80% церков [2]

Після того як у 1941 р. майже вся Україна була завойована німецько-фашистськими військами, на її території було встановлено окупаційний режим в особливо жорстокій формі, його здійснювали таємна поліція (гестапо), служба безпеки (СД), спеціальні війська, насамперед з числа есесівців [1]. Але в сфері духовного життя відбулася парадоксальна ситуація. На території Північного Приазов’я відкривалися церкви та відновлювалось богослужіння.

Політика творців “нового порядку” щодо церковно-релігійного життя на окупованих землях мала свої особливості і водночас була чітко зорієнтована на виконання наступних основних завдань: підтримка розвитку релігійного руху як ворожого більшовизму; встановлення ефективного контролю за діяльністю релігійних організацій усіх конфесій; сприяння дробленню релігійного руху на окремі течії; зовнішнє і внутрішнє руйнування традиційних стабільних церковних структур з метою запобігання можливій консолідації їх лідерів для боротьби проти Німеччини; заборона створення єдиних церков; максимальне використання релігійних організацій для сприяння німецькій адміністрації [3].

Тобто на території Північного Приазов’я впродовж 1941 – 1943 рр. була дозволена пропаганда християнства, відкривалися храми, відновлювалося богослужіння. Окупаційна церковна адміністрація фінансувала й активно розповсюджувала серед населення безліч різноманітної духовної літератури, церковних календарів та листівок.

Функціонування православної церкви на півдні України було важливим соціокультурним чинником, який відігравав суттєву і впливову роль у суспільному житті регіону. З цієї причини окупаційна влада проводила таку політику, яка допомагала використовувати церкву заради власних політичних інтересів.
ЛІТЕРАТУРА

1. Мицик Ю.А. Історія України. Навч. посіб. / Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов – К.: “Києво-Могилянська академія”, 2008.

2. Поспеловський Д.В. Російська православна церква в XX столітті. / Д.В. Поспеловський. – М.: “Республіка”, 1995.

3. Стоколос Н. Г. Конфесійна політика окупаційної адміністрації Рейхскомісаріату “Україна” в 1941-1942 pp. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua /JournALL/journal/2004/3/8.pdf




Ушаков Олексій,

студент 3 курсу

соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник: Мороз А.В.,

к.і.н., доцент
ФЕДЕРАТИВНА ГРАМОТА П. СКОРОПАДСЬКОГО: КРОК ДО РЕСТАВРАЦІЇ ІМПЕРІЇ ЧИ СПРОБА ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ?
Поверховий аналіз сучасного стану дослідження визвольних змагань українського народу 1917-1921рр. демонструє певну соціалістичну ментальність окремих дослідників. Ми бачимо звеличування соціалістичної Центральної ради та анархічного Гуляй Поля. Водночас, зневажливо оцінюється доба Української Держави, коли існувала реальна можливість для розбудови української державності.

Загалом, постать Гетьмана є досить широко вивченою в історіографії. Дослідження представлені роботами багатьох істориків, зокрема А. Буравченкова “Гетьман П. Скоропадський і Білий рух” [1]. Однак, оцінку федеративної грамоти слід вважати доволі однобічною. Через це слід звертатися до мемуарної літератури. Насамперед, це “Спогади” П. Скоропадського [2].

В цій роботі автор спробує відповісти на запитання, ким був гетьман П. Скоропадський: захисником української державності, чи зрадником державних інтересів.

Перш за все зазначимо, що Гетьман не мав намірів встановлювати монархічний лад в Українській Державі. На дипломатичній зустрічі 20 жовтня 1918р. з П. Красновим П. Скоропадський зазначає: “Не може бути і мови про повернення до імперії і відновлення імператорської влади” [1, 76]. Натомість, до його планів входило скликання Сойму.

Закиди П. Скоропадському в тому, що він співпрацював з Добровольчою Армією є обґрунтованими. Однак, це має досить просте пояснення. Головною зовнішньою загрозою для Української Держави, Гетьманнебезпідставно вважав Радянську Росію. Білий рух же розглядався як можливий союзник у боротьбі з більшовиками.

Переходячи власне до федеративної грамоти, відзначимо, що однією з причин її прийняття слід вважати спробу долученнядо боротьби з більшовиками офіцерства. Сам гетьман так пояснював свій крок: “… мені весь час товкмачили, що якщо це буде зроблено, весь офіцерський склад стане горою, заради Росії, за гетьманську Україну” [2, 73].

Зазначимо, що грамота написана в поміркованому державотворчому дусі. Визначається, що Україні у майбутній федерації з небільшовицькою Росією“належить зайняти одне з перших місць”. Передбачається економічний та культурний розвиток держави. Гетьман закликає всіх “стати грудьми на захист України і Росії”, тим самим виокремлюючи Україну, “від загального ворога – московських більшовиків” [3,61].

Деякі історики вважають, що оголошення повстання проти П. Скоропадського було реакцією Українського національного союзу на прийняття федеративної грамоти. Однак, це цілком відверто опротестовує один з керівників цього повстання М. Шаповал: “Виходить так, що коли б Скоропадський не оповіщав федерації, то не було б повстання. Справді так не було”[1,82]. Тобто, грамота не стала ні причиною ні приводом до повстання. Проте, вона була дуже вдало використана українськими соціалістами для збільшення кола свої прихильників.

З юридичної точки зоруґрунтовну оцінку грамоті вже на початку 70-х рр. ХХ ст. дав професор Українського Вільного Університету в Мюнхені О. Юрченко: “Проголошення у Грамоті … повертало Україну до політично-правового стану між IIIі ІV Універсалами Центральної Ради”[1, 83].

Про це майже не згадується в історіографії, однак грамота паралізувала виступ проросійських сил у Києві. Один з учасників підготовки цього виступу В. Станкевич свідчив: “Ми вже не знали навіть, що робити, – валити Скоропадського, чи захищати його” [1, 83].

Отже, на думку автора, Грамоту П. Скоропадського необхідно розглядати як зроблений під тиском міжнародного і внутрішнього становища держави тактичний крок для збереження незалежності Української Держави, а отже – це слід вважати спробою збереження державності, як такої.
ЛІТЕРАТУРА

1.Буравченков А.О. Гетьман П Скоропадський і Білий рух / А. О. Буравченков // Гетьманат Павла Скоропадського: історія постаті, контроверсії – К.: ім. Олени Теліги, 2008. – 320 с.

2. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917-грудень 1918 / П. Скоропадський. – Філадельфія; К.: Книга, 1995. – 181 с.

3. Україна в ХХ ст. (1900-2000): Зб. документів і матеріалів / Упоряд.: А. Слюсаренко, В. Гусєв та ін. – К.: Вища школа. – 2000. – 351 с.



Xарченко Денис,

студент 3 курсу

соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник: Мороз А.В.,

к.іст.н., доцент
ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА ГЕТЬМАНА П.П. СКОРОПАДСЬКОГО П.М. КРАСНОВУ У БОРОТЬБІ ПРОТИ БІЛЬШОВИКІВ

У ТРАВНІ – ВЕРЕСНІ 1918 р.
В результаті революційного розпаду колишньої Російської мперії та підписання Брестського миру більшовицьким урядом з Центральними державами в Білому Русі намітилися дві течії. Одну з них представляла нечисленна тоді Добровольча Армія з ідеєю “єдиної неподільної Росії”, інша була представлена П. Скоропадським і П. Красновим. Вони прагнули до відновлення монархії в Росії, але при цьому не підтримували ідею “єдиної та неподільної Росії”.

Джерельна база проблеми представлена спогадами П. Краснова, в яких дається інформація про обсяги і форми допомоги П. Скоропадського Всевеликому Війську Донському. Крім того у звіті керуючого військовим і морським відділами Війська Донського Денисова C. представлено точні данні про поставки озброєння від Гетьманського уряду.

Мета роботи – показати обсяг та форми допомоги П. Скоропадського керівнику Всевеликого Війська Донського П. Краснову.

За зауваженням істориків, генерал Краснов був не лише російським, а й козачим генералом, що робило його великим реалістом, повертало на донську землю і закликало до боротьби за самостійність Війська Донського і донських земель від більшовиків [1]. З цією метою 11 травня до Києва було відправлено спеціальне посольство Дону на чолі з генерал-лейтенантом Генерального Штабу М. Свечіним і генерал-майором А. Черячукіним.

13 травня 1918 гетьману було передано особистий лист від отамана П. Краснова, в якому зазначалося, що найважливішим завданням Дону “для продовження боротьби з Червоною гвардією і радянськими військами і остаточного очищення від них Війська Донського, Війську необхідна зброя і військові припаси”. Зусилля донської делегації увінчалися успіхом відразу ж: протягом травня – початку червня німецьке та українське командування передали Дону 11 тис. трьохлінійних гвинтівок, 46 одиниць артилерії, 88 кулеметів, 109 тис. снарядів і більше 11,5 млн. патронів [1].

Для посилення співробітництва, надання йому системного характеру 7 серпня 1918 року в Києві було підписано угоду між Українською Державою та Всевеликим військом Донським про взаємне визнання та встановлення дипломатичних відносин. 10 серпня відбулася найбільша поставка військових вантажів з України на Дон: 11978 гвинтівок, 346 тис. 3-х дюймових'' снарядів, 13,5 тис. 48-лінейних снарядів, 48 млн. патронів[2].

Безумовно, поставки зброї з України відіграли істотну роль у боротьбі Дона за свою самостійність проти більшовиків. Вже в серпні-вересні 1918 р. П. Краснов зумів поширити суверенітет на більш ніж 90% дореволюційної території Війська Донського.

Крім поставок військових вантажів Гетьман П. Скоропадський, за участю німецького командування, направляв на Дон добровольчі загони. Так, наприклад, в Києві союзом “Наша Батьківщина” на чолі з герцогом Г. Лейхтенбергскім формувалася так звана Південна армія. Наступним добровольчим формуванням, створеним в Києві, Астраханська армія, сформована німецьким командуванням під командуванням отамана Астраханського війська полковника князя Тундутова.

Безумовно, Гетьман і німці скоротили Отаману фронт і не дали тим самим більшовикам охопити Всевелике Військо Донське з трьох сторін. Однак, невдачі при штурмі Царицина у 1918, евакуація німецьких військ і антигетьманське повстання на Україні призвели до невтішних результатів і для Дону. Разом з тим, розбіжності, що мали місце між отаманом П. Красновим і Гетьманом П. Скоропадського з союзниками та Добровольчою армією А. Денікіна вели до падіння морального стану військ і краху реставраційних режимів.
ЛІТЕРАТУРА

1. Краснов П.Н. Всевеликое Войско Донское // Белое Дело: Дон и Добровольческая Армия. М.: Голос, 1992. С. 35.

2. Отчет Управляющего Военным и Морским Отделами и Командующего Донской Армией и Флотом. – Новочеркасск, 1919. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://belrussia.ru
МОВА З МЕТОДИКОЮ ВИКЛАДАННЯ
АксиненкоТетяна,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Науковий керівник: О. В. Дуброва,

к.філол.н., доцент (БДПУ)
СЛОВОТВІРНА КОНВЕРСІЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Актуальність нашої роботи пояснюється недостатнім рівнем досліджуваності конверсії в іноземних мовах, й зокрема, англійській, попри той факт, що конверсія є одним із найпродуктивніших та якісних засобів словотворення, адже будь-яка мова знаходиться у постійному розвитку, відтак з’являються нові слова, а отже, й виникає потреба у їх вивченні та детальному дослідженні засобів їх творення.

Варто наголосити, що конверсія розглядалася та вивчалася у різних площинах, зокрема досліджувалася з позицій дескриптивної лінгвістики (Г. Глісон, Л. Блумфілд), семантики (А. Жолковский, І. Мельчук, Дж. Лайонз, Дж. Ліч, М. Нікітін та ін.). Вивченню лексичної конверсії присвятили свої наукові розвідки такі вчені, як-от: Ш. Баллі, О. Есперсен, З. Харріс, Дж. Лайонз, Ю. Апресян, М. Львов, М. Жиляєва; дериваційна конверсія ретельно досліджувалась В. Гаком, А. Смирницьким, Е. Кубряковоюта ін.).



Метою роботи є дослідити та розкрити теоретичні та практичні питання конверсії як одного з найголовніших засобів словотворення; проаналізувати види конверсії в англійській мові та визначити її основні функції.

Існує три види конверсії: граматична, дериваційна та лексична.

При граматичній конверсії, як зазначав А. Жолковський, деякі пари слів, виражаючи двохсторонні відносини, означають один і той самий смисл в різних напрямах та з різною розстановкою акцентів (А має В = В належить А).

Дериваційна конверсія розглядається як процес морфологічної трансформації основи та процес повної зміни парадигми у вихідній одиниці або як наслідок повної зміни її морфологічного оточення. При такій конверсії лексеми з однієї частини мови можуть переходити в іншу.

Лексична конверсія має на меті вираження однієї і тієї ж дії з різних боків її учасників.

Лексична конверсія, – акцентує Р. Гінзбург, – “виражається словами-конверсивами, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі” [3, с. 207]. Схематично лексичну конверсію ми представимо наступним чином: А→В→С = С!В!А = АDС, при заміні одного конверсива іншим суб'єкт та об'єкт міняються місцями. У семантиці конверсія трактується як зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін. Конверсія здійснюється за допомогою конверсних пар, що містять у собі лексеми з двома обов'язковими семантичними властивостями.

Семантичне завдання конверсивів полягає в передачі різниці в логічному наголосі, так наприклад, коли ми говоримо The bank gives interest-free credit to its clients, ми наголошуємо на той факт, що bank має достатньо коштів для надання таких послуг і спроможний надавати interest-free credit, тобто він є кредитоспроможним, в той час як вислів The clients of the bank take the іnterest-free credit доводить факт браку коштів theclients, які змушені звернутись до банку за кредитом. Як бачимо, різниця в логічномуакцентіпов'язана з різницею у визначеності/невизначеності, які і передаються словами-конверсивами.

Конверсивні лексеми, які виражають один і той же процес, що розглядається з різних сторін його учасниками, репрезентуються парами компонентів з актантними структурами.

Отже, конверсія є дуже продуктивним засобом словотвору в сучасній англійській мові. Найактивнішим є процес конверсії у межах іменника та дієслова. Крім того, конверсія має кілька критеріїв похідності, що визначають первинність однієї форми і вторинність другої. На сьогодні вона практично не має обмежень стосовно різних частин мови, супровідних видів словотвору на походження слів. У синхронічному плані конверсія розглядається як тип деривативного співвідношення між двома словами, утворюючи конвертовану пару. А у діахронічному плані конверсія є шляхом створення нових слів по аналогії з семантичними прикладами, що є в мові.
ЛІТЕРАТУРА

1. Аракін В. Д. Нариси з історії англійської мови / В. Д. Аракін. – М. : Прогресс, – 1955. – 253 c.

2. Ільїн Б. А. Устрій сучасної англійської мови (теоретичний курс) / Б. А. Ільїн. – М.-Л. : Владос, 1971. – 315 с.

3. Лексикологія англійської мови : підручник для ін-тів і фак. іноз. мов / Р. Гінзбург, С. С. Хідекель, Г. Ю. Князєва, А. А. Санкін. – 2-е вид., випр. та доп. – М. : Вища школа, 1979. – 269 с.



Алієва Кристина,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. О. Каліберда,

ст. викладач (БДПУ)
ІСТОРІЯ ТА ПРИНЦИПИ УКЛАДЕННЯ

OXFORD ENGLISH DICTIONARY
Оксфордський словник англійської мови (англ. Oxford English Dictionary, OED), Оксфордський словник, Великий Оксфордський словник – один із найбільш відомих і найбільших академічних словників англійської мови видавничого дому “Oxford University Press”.

Словник був задуманий Лондонським філологічним товариством ще в 1857 році. Проект майбутнього словника був сформульований в 1859 році, коли було опубліковано детальну Пропозицію щодо видання нового англійського словника. Редактором був призначений Джеймс Маррей. Також над словником працювали Генрі Бредлі і Вільям Крейг [1; 2; 3].

Актуальність дослідження полягає в тому, що словник Oxford English Dictionary вміщує в себе не лише традиційні, усталені слова, але й постійно поновлюється, відображаючи певні історичні періоди, що постійно вимагає нових принципів укладення словника.

Метою роботи є вивчення процесу створення та розвитку словника. Для реалізації поставленої мети використано культурно- та порівняльно-історичний, а також комплексний методи дослідження.

Oxford English Dictionary формувався поступово. Спочатку у 1837 р. в Англії виходить словник Чарльза Річардсона A New Dictionary of the English Language, що втілив новий, “історичний” підхід до укладання словників. Дослідник поставив собі за мету простежити у зворотному порядку шлях розвитку слова і знайти його первісне значення. Таким чином, словник Ч. Річардсона в якійсь мірі є прообразом етимологічних словників.

Передумовою створення принципово нового словника англійської мови послужила установа в 1842 р. Філологічного товариства, члени якого досліджували проблему організації роботи по створенню повного словника англійської мови. У 1857 р. ініціативна група членів цього товариства (Р. Тренч, Г. Кольрідж, Ф. Фернівел) підготувала доповідь, виголошену на засіданні Філологічного товариства Р. Тренчем. Рік потому було ухвалено резолюцію про створення “Нового словника англійської мови на історичних принципах” (A New English Dictionary on Historical Principles). Метою дослідження було зафіксувати кожне слово, яке існувало в англійській мові з 1000 р.; показати розвиток кожного слова, його форми, орфографію, вживання та значення як у минулому, так і в сьогоденны.

У 1876 р. над словником почав працювати Джеймс Маррей (James Murray). Під його керівництвом у 1878 р. почалося редагування зібраних матеріалів. У 1884 р. була надрукована перша частина, і тільки в 1928 р. вже під керівництвом Оніонза і Крейга (Onions and Craige) усі видання було завершено. Всього було випущено 12 томів, і словник отримав назву A New English Dictionary on Historical Principles, але пізніше він став відомий під назвою Oxford English Dictionary.

Словник ставить перед собою завдання дати всі слова англійської мови, починаючи з 1150 р. і до останнього часу, описати зміни значень і форм цих слів, по мірі можливості дати детальну етимологію, вказати на правильну вимову слів і проілюструвати все це прикладами у вигляді цитат із текстів різного характеру.

Таким чином, головною цінністю Oxford English Dictionary було те, що у ньому простежується історія кожного слова, включеного в словник з моменту його появи в мові і до наших днів. Ця мета досягається в словнику за допомогою цитат-ілюстрацій з точним зазначенням дати джерела цитати. На кожен столітній період розвитку даного слова наводиться цитата. Oxford English Dictionary документально показує, коли і в якому значенні дана лексична одиниця увійшла до складу англійської мови, в якому тексті вона вперше була зареєстрована. Якщо слово вийшло з ужитку, то зазначається, коли це сталося або як змінювалася система його значень протягом століть. Словник не тільки відображає літературні норми англійської мови на різних етапах його розвитку, але також намагається відбити все словникове багатство мови. Тому тут можна знайти і діалектизми, і жаргонізми, і вульгаризми, і неологізми тощо. Порядок відомостей про слова, що даються в цьому словнику, простий і логічний.
ЛІТЕРАТУРА

1. History of the OED [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://public.oed.com/history-of-the-oed.html

2. Oxford English Dictionary [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.oed.com.html

3. Сколько лет создавался знаменитый Оксфордский словарь английского языка? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-13639.html



Алиева Кристина,

студентка 3 курс, Институт по филология

и социални комуникации БДПУ

Научен ръководител: Д. С. Николова,

ст. преподавател (БДПУ)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   37

Схожі:

Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconСтудентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Природничі науки Бердянськ 2013
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2011 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013 iconВідей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка