Денис шариков



Сторінка1/8
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.63 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8


КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут телебачення, кіно і театру

Кафедра театрального мистецтва


ДЕНИС Шариков


"CONTEMPORARY DANCE"

У БАЛЕТМЕЙСТЕРСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ

Навчальний посібник



Київ – 2010

УДК 37.01 (793.3)

ББК 85. 32

Ш – 25

Рекомендовано вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № 9 від 29 квітня 2010 року)
Рецензенти:

ЗАГАЙКЕВИЧ Марія Петрівна

доктор мистецтвознавства, професор

кафедри режисури та хореографії

Львівського національного університету


РОСКОВШЕНКО Ірина Анатоліївна

кандидат філософських наук,

професор кафедри соціально-гуманітарних наук

Київського національного університету

культури і мистецтв;
ПІДЛИПСЬКА Аліна Миколаївна

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри теорії та історії мистецтв Київського національного університету культури і мистецтв.


Ш–25 Шариков Д.І. "Contemporary dance" у балетмейстерському мистецтві: Навчальний посібник. – К.: КиМУ, 2010. – 170 с.
ISBN 978-966-8299-75-9

УДК 37.01 (793.3)

ББК 85. 32

Ш – 25


© Д.І. Шариков, 2010

© КиМУ, 2010

Редактор

Піскова Р. В.
Ш – 25 Шариков Д.І. "Contemporary dance" у балетмейстерському мистецтві: Навчальний посібник. – К.: КиМУ, 2010. – 186 с.
Навчальний посібник створено на основі дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю: „Культурологія” 26.00.01 – „теорія й історія культури” („Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ століття”); спеціалізована вчена рада К 26.807.02 від 17 жовтня 2008 р. протокол № 11

Також, на основі монографії „Теорія, історія та практика сучасної хореографії [Генезис і класифікація сучасної хореографії – напрями, стилі, види.]”: Монографія / Шариков Д. І. – К.: КиМУ, 2010. – 232 с.



Тему затверджено на кафедрі театрального мистецтва Київського міжнародного університету (протокол № 7 від 25. 03. 2010), підтверджено на засіданні вченої ради КиМУ (протокол № 9 від 29. 04. 2010).

ВСТУПНІ СТАТТІ

Посібник Дениса Шарикова дуже цікавий насамперед тим, що автор має професійний погляд на сучасний балет як балетмейстер і артист балету.

Цей посібник – аналітичний збірник сучасної системи викладацько-балетмейстерської школи. Його можна розглядати, як методику зі створення сучасної балетмейстерської школи з contemporain danse. Бажаю наснаги і реалізації задуманого цьому щирому і цілеспрямованому майстру!

Ніна Ільїна

заслужена артистка України, професор,

президент професійної гільдії кіноакторів України,

директор інституту телебачення, кіно та театру, завідувач кафедри театрального мистецтва

Київського міжнародного університету
Шановні читачі, митці та науковці!

Цей посібник аналізує історію, методику та сучасну хореографічну практику з балетмейстерського мистецтва і contemporary dance. Буду радий, коректним і професійним побажанням і порадам, готовий до вдосконалення та розширення свого художнього кругозору.

Денис Шариков

балетмейстер, кандидат мистецтвознавства,

лауреат міжнародних конкурсів балету,

доцент кафедри теорії та історії мистецтв

Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука

доцент кафедри театрального мистецтва

Київського міжнародного університету



Денис Ігорович Шариков

Кандидат мистецтвознавства, балетмейстер.

Лауреат міжнародних конкурсів балету.

Викладач хореографічних дисциплін

та історії мистецтв.

Доцент кафедри теорії та історії мистецтв

Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну

імені Михайла Бойчука.

Доцент кафедри театрального мистецтва

Київського міжнародного університету.

ЗМІСТ
Вступні статті …………………………………………. 6

ПЕРЕДМОВА …………………………………………. 10

РОЗДІЛ 1.

НЕОКЛАСИЧНА ТА ПОСТМОДЕРНА БАЛЕТМЕЙСТЕРСЬКА ПРАКТИКА …………….. 12

§ 1. Хореологія і балетне мистецтво – теоретичний аналіз ……………………………………........................ 12

§ 2. Неокласичний і постмодерний балет………… 26
РОЗДІЛ 2.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ

CONTEMPORARY DANCE . ………………………… 50

§ 3. Характеристика contemporary dance, структура уроку, етапи навчання ……………………………….. 50

§ 4. Позиції та положення корпусу, рук, ніг.………. 62

§ 5. Рухи у просторі, стрибки, оберти ........................ 70

§ 6. Розтяжка та фітнес (Stertch-Jeam) …………….. 74

§ 7. Рівні в контемпорарі данс ……………………… 76

§ 8. Музичне оформлення …………………………… 78

РОЗДІЛ 3.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ МИСТЕЦТВА БАЛЕТМЕЙСТЕРА ........................................................ 83

§ 9. Мистецтво балетмейстера, етапи навчання …... 83

§ 10. Теорія й історія балетмейстерського мистецтва 87

§ 11. Режисура в хореографії. Хореограф.

Балетмейстер ................................................................... 89

§ 12. Режисура в хореографії.

Ступені балетмейстерської творчості ………………... 92

§ 13. Режисура в хореографії.

Балетмейстерський задум. Архітектоніка. Головні принципи композиції …………………………………. 96

§ 14. Техніка сцени. Художнє оформлення в хореографії ……………………………………………………………. 101
СЛОВНИК З БАЛЕТНОГО МИСТЕЦТВА ……… 109

СХЕМИ КОНТЕМПОРАРІ ДАНС, ХОРЕОЛОГІЇ ТА БАЛЕТОЗНАВСТВА ……………………………...... 164

Структура контемпорарі данс 19802010 рр. ……… 165

Структура хореології та балетознавства ………... 166

ЛІТЕРАТУРА ……………………………………….. 167

Біографічна довідка ……………………………....... 172

ПЕРЕДМОВА

Танцювальна техніка і вид сучасної хореографії „сcontemporary dance”, уже впродовж 1970−2010 рр. активно застосовується в європейській хореографічній системі взагалі, а також активно інтегрований у системі балетмейстерської освіти України, зокрема. Однак нині, досить не існує жодного підручника, посібника з теорії та методики викладання даної неокласичної техніки – сcontemporary dance. Незважаючи, що цей вид сучасної хореографії викладається на хореографічних кафедрах національних університетів з 1996 року в Україні.

Це пов’язано, по-перше, з певними суперечками практиків щодо визначення методики викладання техніки – сcontemporary dance. По-друге, серед хореографів, які б синтезували в собі науково-методичні й філософсько-мистецтвознавчі знання з хореології та балетного мистецтва. Також, щоб вони були б обізнані в сучасній світовій балетмейстерській практиці. Їх майже немає! Цей посібник – перша спроба автора, який започатковує вітчизняну систему викладання з contemporary dance у балетмейстерському мистецтві.

Підготовка високопрофесійного фахівця, сучасного балетмейстера, який працює у техніці contemporary dance у балеті сьогодення, дуже важлива. Насамперед, якщо лише національні ВНЗ культури і мистецтв мають монополію на видачу диплома з кваліфікацією „Балетмейстер”.


Отже, навчання і викладання техніки contemporary dance в балетмейстерській практиці відбувається лише, як практичні репрезентації; окремих споглядань за майстрами-хореографами із-за кордону, переробка пластики і техніки, які використовувались на міжнародних семінарах з балету, а також запозичення сучасних виразних балетних форм.

Головним завданням курсу вивчення сcontemporary dance у балетмейстерській практиці є паралельне вивчення таких дисциплін, як класичний танець, характерний танець, модерн джаз танець, партерний тренаж, фітнес тренінг, імпровізація, історія хореографічного мистецтва, методика викладання хореографічних дисциплін, менеджмент освіти, мистецтво балетмейстера. Такий перелік дисциплін не є випадковим тому, що вид сontemporary dance надто пов’язан з усіма перерахованими дисциплінами, які повинен досконало знати сучасний балетмейстер. Новизна посібника є в тому, що:



  • проаналізовано й узагальнено теорію з хореології

та балетознавства;

  • розкрито історичний процес неокласичного і постмодерного балету;

  • визначено методику викладання сontemporary dance;

  • визначено методику мистецтва балетмейстера;

  • складено словник понятійно-категоріального апарату сontemporary dance у балетмейстерському мистецтві;

  • представлені кредитно-модульні програми з сontemporary dance і мистецтва балетмейстера.


Розділ 1.

НЕОКЛАСИЧНА ТА ПОСТМОДЕРНА БАЛЕТМЕЙСТЕРСЬКА ПРАКТИКА
§ 1. Хореологія і аналіз літератури з балетного мистецтва
Нині у вітчизняній науці, на жаль, досі не сформувалася спеціальна галузь знань – хореологія. Так, у західній Європі, зокрема, у Франції, Швейцарії, Бельгії, Великій Британії цілком визначено таку галузь, яка включає – теорію та історію танцю [50, p. 24]. Зважаючи на те, що мистецтво й культура у вітчизняній науці представлена такими спеціальностями, як:

Спеціальність 17. „Мистецтвознавство” (17.00.02. театральне мистецтво – театрознавство; 17.00.03. музичне мистецтво – музикознавство, 17.00.04. кіномистецтво й телебачення – кінознавство; 17.00.05. образотворче мистецтво, 17.00.06. декоративне і прикладне мистецтво, 17.00.07. дизайн – мистецтвознавство) [120, с. 20]

Спеціальність 26. „Культурологія” (26.00.01. теорія й історія культури – (мистецтвознавство, культурологія, філософія, історія; 26.00.02. світова культура і міжнародні культурні зв’язки – культурологія; 26.00.04. українська культура – культурологія, мистецтвознавство; 26.00.05. музеєзнавство, пам’яткознавство – культурологія, історія, мистецтвознавство; 26.00.06. прикладна культурологія, культурні практики – культурологія). (Наказ ВАК України № 377 від 12.02.2007 р. „Про затвердження переліку спеціальностей, за якими проводяться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів”). [120, с. 20]

Логічно було б запропонувати виокремити, серед мистецтвознавчих дисциплін, таку спеціальність, як 26.00.03. „Хореологія та балетознавство мистецтвознавство. Теорія, історія та практика хореографічної культури, балетного мистецтва, танцювальні форми, хореографія у ВНЗ України. Ця мистецтвознавча дисципліна, досі не має окремої спеціалізації серед художніх наук.

У вітчизняному мистецтвознавстві, на жаль, дотепер не розроблено концептуальних засад дослідження теорії й історії хореографічного мистецтва. Можливо, це пояснюється складністю і специфікою хореографії як виду художньої культури. Не обґрунтовано принципів класифікації в теорії й історії хореографічного мистецтва, у кожному з її різновидів.

Усе це ускладнює систематизацію та структурування хореографічного матеріалу як у наукових дослідженнях, навчальному процесі, так і в художній творчості, хореографічній практиці.

Наукові дослідження цієї проблематики здійснювались у річищі мистецтвознавства (Пастух В.В [33], Кохан Т.Г. [22], Білаш П.М. [7], Бернадська Д.П. [6], Чепалов О.І. [41], Шариков Д.І. [42]. У працях цих авторів розглядались як окремі танцювальні форми модерністського, імпресіоністичного танцю, музичні форми джазу, року, так і балетмейстерське мистецтво в Україні початку ХХ ст.

Отже, розглянемо особливості хореографії та змоделюємо принципи теорії й історії хореографічного мистецтва – хореології. Танець еволюціонує від первісного до народного (побутовий, фольклорний, етнічний). У XV–XIX ст. елементи народного танцю при дворі європейських монархів стають шляхетнішими та виділяються в бальний танець. Далі він трансформується в академічну форму, відому як класичний танець, який у ХХ ст. внаслідок соціокультурних перетворень виокремився в сучасний [42, с. 25].



Хореографія (від давньогрецької χόρείά – нога, γράφός – пишу) – писати ногами чи запис танцю. Термін «хореографія» 1701 р. увів Рауль Фельйо, який означав мистецтво запису танцю чи нотацію танцю. З 1910–1990 рр. термін став означати танцювальне та балетне мистецтво в цілому – танцювальні школи (класичного танцю, характерного і народно-сценічного танцю, бально-спортивного танцю, модерн джаз танцю, теп дансу, контемпорарі данс, імпровізації, хіп-хоп дансу), сценічний танець (академічний балетний танець, неокласичний, стилізований фолкльорний, модерний та джазовий, бальний конкурсний), постановка балету (архітектоніка балетного дійства та хореографічної мініатюри, закони хореографічної композиції, принципи танцсимфонії чи хореодрами, сценографія і художнє оформлення балетної вистави).

Хореографія має два визначення – широке й вузьке. У широкому значенні – хореографія в балеті як синтез танцювальних технік (класичний, народний, дуетний, сучасний танець, танцювальна пантоміма). У вузькому значенні – це танцювальні техніки (естетичні канони, позиції рук, ніг, положення корпусу, голови). [42, с. 25].

Серед танцювальних технік вирізняємо: класичний танець (екзерсис у станка, екзерсис на середині, стрибки й оберти), історико-побутовий танець (екзерсис на середині, форми па шассе, реверанси і етюди танців XV–XIX ст.), характерний і народно-сценічний танець (екзерсис у станка, етюди на середині російського, українського, молдавського, польського, угорського, іспанського, грецького, східного, грузинського танців), дуетно-сценічний танець (обводи, підтримки партерні, середні, повітряні), бально-спортивний танець (бейзик і танцювання конкурсної програми ST, LA), сучасний танець (партерний і стрейтч тренаж, екзерсис у станка, екзерсис на середині, стрибки й оберти, вправи на ізоляцію, імпровізація і комбінації).

Хореологія (від грец. χόρεο – танець, λόγος – вивчати) – це наука про теорію й історію хореографічної культури (танець, балет, види хореографії, хореографічну критику, інноваційні технології в теорії й практиці хореографії). Ця спеціальність досліджувала б такі напрями: історичний, теоретичний, практичний, інтегративний. [42, с. 15].

Історичний напрям – вивчення закономірностей розвитку хореографії як складника художньої культури. Дослідження генезису та хронології хореографії первісного суспільства, Давнього Сходу, Античних Греції й Риму, Середньовіччя, танцю й балету XV–XIX ст. (ренесансу, бароко, класицизму, романтизму), балету ХХ ст. Становлення художньо-стильових систем, класифікація в народній, класичній, бальній, сучасній хореографії.

Теоретичний напрям – дослідження й розробка понятійно-категоріального апарату. Танцювальних форм, стилів, різновидів, напрямів, видів, сучасних жанрів танцю й балету, класифікації хореографічного мистецтва та його складників.

Також дослідження та розробка термінології, виходячи з узагальнення американських, західноєвропейських, радянських, російських та вітчизняних хореографічних теорій й систем різних видів і технік хореографії та балету: класичного, історико-побутового, партерного тренажу, характерного та народно-сценічного, дуетно-сценічного, європейського, латиноамериканського, модерн джаз танцю, перфомансу, імпровізації, контемпорарі данс, хіп-хоп дансу, теп дансу.

Практичний напрям – вивчення хореографічної методики навчання й викладання (системи, техніки танцю). Теорія й методика викладання класичного танцю (danse e’cole, ballet, pas de deux, hystorique danse), народно-сценічного чи характерного (danse de characterе), бального (ST, LA), сучасного (modern jazz dance, contemporary dance, improvisation, tep dance, hip-hop: disco, funk, R&B, new style, electric boogie, braick dance).

Інтегративний напрям – вивчення хореографічної культури суспільства як цілісних у взаєминах з іншими галузями культури (наукою, релігією, філософією, психологією, політикою тощо).

Дослідження теоретичних аспектів хореографічної культури ХХ ст. набуває актуальності, що зумовлено низкою причин: зростанням інтересу до цього напряму талановитої, непересічної інтелігенції, інтересу до нових культурних цінностей, поглибленим вивченням теоретичних аспектів сучасного танцю.

Його історія – витоки, розвиток, засновники шкіл і технік: модерн-танцю, джаз-танцю, експресивного танцю – Р. фон Лабана, М. Вігман; імпресіоністичного танцю – А. Дункан, Л. Фулер. Методика – М. Грехем, М. Каніннгема, Г. Джордано, Т. Браун, Д. Богуе. Балетні постановки – М. Фокіна, Дж. Баланчіна, М. Бежара, Дж. Кранко, К. Макмілана, Ю. Григоровича, І. Кіліана, П. Бауш, У. Форсайта, М. Екка.

Найвідоміша стаття О.І. Чепалова [41 с. 81] з приводу хореології, де він доходить таких висновків:



  1. хореологія як наука про танець, хоча і не належить до математично точ­них галузей (бо когнітивне прочитання створюваних мистецьких образів залежить від рівня розпізнавання знаків, закладених у структуру текстів і певного культуро­логічного контексту), однак потребує сьо­годні розширення теоретичної бази та конкретнішого визначення об'єктів вивчення і засобів їхнього мовного втілення;

  2. найнаближенішим до наукових вимог сьогодення та специфіки хореогра­фічного мистецтва є аналіз за допомогою моделі комунікації Р.Й. Якобсона, адаптований до танцю. Хореологічний аналіз зважає на звук (музику), рухи виконавців, їхній просторовий зв'язок та вплив на аудиторію;

  3. для мікроморфологічного дослід­ження танцювальної структури потрібні як графічна партитура, так і відеозапис. Це сполучення приводить до найповнішо­го осягнення змісту хореографічного тво­ру та його вторинного відтворення.

Перспективами подальшого розвитку хореологічних досліджень є вивчення дос­віду фахівців Інституту Лабана та створення власної хореологічної школи, а також уведення хореології (теорії хореографічного мистецтва) до кола фундаментальних дисциплін, які вивчаються у вищих навчальних закладах відповідного профілю.

На нашу думку, висновки Олександра Чепалова є дуже важливими та переконливими при розгляді хореології як мистецтвознавчої дисципліни. Але сам він не є професійним хореографом-практиком і деякі речі сприймає не зовсім правильно. Наприклад, те, що він розглядає хореологію в дуже вузькому сенсі серед мистецтвознавчих дисциплін не визначаючи в ній науку про всю хореографічну культуру взагалі з теоретичними, практичними, інтегративними методами. Також він не розглядає цю науку в парі з балетознавством, яке й міститься в хореології та має окреме місце у вивченні комплексу знань у балетному мистецтві.

Теж саме можна сказати і про балетознавство. Ця дисципліна також не має наукового представлення серед мистецтвознавчих дисциплін. На нашу думку, балетознавство йде поруч з хореологією як дисципліна, що вивчає комплекс знань окремих різновидів танцювальних і балетних форм (на відміну від хореології де узагальнюється вся хореографічна культура взагалі, з усіма її видами, методами й комплексами знань). Також балетознавство, вивчає балетну критику.

Хореологія та балетознавство – мистецтвознавчі науки, які вивчають теорію, історію та практику хореографічної культури, балетне і танцювальне мистецтво. Хореологія досліджує хореографічну культуру в цілому та вивчає такі вузькі напрями: етнохореологія [41 с. 85 ] – комплекс знань про вивчення народного танцю; хоротікс [41 с. 84 ] – вивчення просторових форм танцю; еукінетікс [41 с. 84 ] – вивчення ритмо-динамічного змісту танцю; хореософія [41 с. 84 ] – комплекс знань про культурний зміст і філософію танцю й балету; хореотермінологія – комплекс знань про понятійно-категоріальний апарат видів хореографії; бенешнотація – система запису танцю за Рудольфом Бенешом; лабанотація – система запису танцю за Рудольфом фон Лабаном; хореоґенезис – вивчення витоків та розвитку, а також узагальнення, структурування й систематизація видів хореографічного мистецтва за напрямами, стилями, різновидами, видами, формами, жанрами, техніками (народної, класичної, бальної, сучасної хореографії); хореометодологія – комплекс знань з вивчення хореографії, методики викладання хореографічних дисциплін, методики проведення та оформлення наукових досліджень, експериментів в галузі хореографії, методики побудови навчального процесу з хореографічного мистецтва у початковій, середній і вищій школі; хореоінтеграція – вивчення інтеграції хореографії в інши галузі сучасної світової культури (політика, економіка, культура, релігія, техніка), синтез хореографії із сучасним мистецтвом та спортом. Балетознавство – вивчає комплекс знань окремих різновидів танцювальних і балетних форм і балетну критику.

Стилістика хореографії ХХ століття як складник художньої культури потребує систематизування й узагальнення своєї структури, що можливе завдяки визначенню її естетичних критеріїв і норм на основі теоретичних праць зарубіжних хореознавців і вітчизняних мистецтвознавців.

Аналіз літератури нашої теми здійснено за такою диференціацією: мистецтвознавчі, культурологічні, естетично-художні, хореографічні дослідження та праці з питань розвитку сучасної хореографії (ритмопластики, джаз-танцю, модерн-танцю, імпресіонізму в танці й балеті, рок-і-популярних танцювальних тенденцій, неокласичного та постмодерного балету, постмодернізму в хореографії), а також спеціальні статті в наукових виданнях.

Мистецтвознавчі наукові дослідження з цієї проблеми належать Шарикову Д.І., Погребняк М.М., Пастух В.В, Кохану Т.Г., Бернадській Д.П., Білашу П.М., Шкарабану М.М.

Шариков Д.І. вперше в СНД і в Україні, систематизував ґенезу сучасної хореографії, а також склав класифікацію за напрямами, стилями, видами. Обґрунтував та визначив її термін – сучасна хореографія, проаналізував її витоки та розвиток, а також запропонував понятійно-категоріальний апарат. (Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії: напрями, стилі, види [наук.-популяр. вид.] // Шариков Д.І. К.: Карпенко В. М., 2008.)

Погребняк М.М. вперше визначила та охарактеризувала особливості стилістики вітчизняної школи модерну, проаналізувавши ґенезис стилю модерн в хореографії та техніку модерн-танцю. (Погребняк М.М. Танець «Модерн» у художній культурі ХХ ст.: автореф. канд. мистецтвознавства: 26.00.01. – К.: КНУКіМ., 2009.)

Пастух В.В. дослідила появу і розвиток модерних форм у Західній Україні на початку ХХ ст., зокрема, поширення ритмопластичних і модерністських форм, нею схарактеризовано творчість художніх шкіл. Серед представників новітніх форм у Галичині – Д. Нежанківскої-Снігурович, Д. Кравціва-Ємця, Є. Голубовської-Гогулівської та інших. Виявлено такі форми сучасного танцю: ритмопластика, експресіоністичний танець як прояви новітніх форм танцю, запозичених у Західній Європі. (Пастух В.В. Модерні хореографічні напрями в Галичині (20–30-ті роки ХХ ст.): автореф. канд. мистецтвознавства: 17.00.01. – К.: КНУКіМ., 1999).

Кохан Т.Г. розкрив втілення експресіонізму в традиціях народного танцю ХХ ст. у творчості В. Верховинця, В. Авраменка, П. Вірського, завдяки яким було збагачено народно-сценічний танець ХХ ст.; порівняв експресіонізм в живописі Є. Мунка із сучасною хореографічною мініатюрою «Вигук» Аніко Рехвіашвілі, виявив вплив експресіонізму на хореографію ХХ ст. в Україні. (Кохан Т. Г. Експресіонізм в контексті видової специфіки мистецтва. Автореф. канд. мистецтвознавства: 17.00.01. – К.: ДАКККіМ, 2002.).

Бернадська Д.П. дослідила синтез мистецтв в контексті сучасної хореографії кінця ХХ ст., проаналізувала творчість А. Урсуляка, У. Форсайта, І. Кіліана, А. Рехвіашвілі. (Бернадська Д. П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній українській сценічній хореографії.: автореф. канд. мистецтвознавства: 17.00.01. – К.: КНМА ім. П. І. Чайковського, 2005.)

Білаш П.М. охарактеризував балетмейстерське мистецтво в Україні у 10-30-х роках ХХ ст., запропонував жанрову типологію українського професійного танцю першої чверті ХХ ст., виявив зв’язки новітніх форм танцю з окремими філософськими ідеями З. Фройда та з художніми напрямами (імпресіонізмом і експресіонізмом). (Білаш П.Н. Балетмейстерське мистецтво і становлення української хореографії у контексті розвитку європейської художньої культури 10–30 років ХХ ст.: автореф. канд. мистецтвознавства: 17.00.01. – К.: ДА КККіМ,2000.)

Естетично-художні аспекти даної проблематики досліджували Левчук Л.Т., Лозовий В.О., Ємахонова Л.Г. Левчук Л.Т. розглянула місце естетики серед гуманітарних наук, схарактеризувала течії в західноєвропейській естетиці ХХ ст. (інтуїтивізм, психоаналіз, екзистенціалізм), звертаючи увагу на модифікацію естетичних теорій і розвиток сучасного західного європейського мистецтва, здійснила видову класифікацію мистецтв. (Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика ХХ ст. – К.: Либідь, 1997.)

Лозовий В.О. проаналізував історію розвитку естетичної думки, визначив мистецтво як соціальне явище та розкрив видову специфіку мистецтва й особливості його розвитку в ХХ ст., визначив хореографію як окремий вид мистецтва. (Лозовий В.О. Естетика. – К.: Юрінком Інтер, 2003.)

Ємахонова Л.Г. схарактеризувала розвиток світової художньої культури, провідні течії, напрями і стилістичні форми мистецтва ХХ ст. – літератури, образотворчого мистецтва, музики, театру, балету. (Емахонова Л.Г. Мировая художественная культура. – М.: Academia, 2000.)

Теоретичні дослідження з хореографії ХХ ст. представлені працями Фокіна М.М., Лопухова Ф.В., Голейзовського К.Я., Блок Л.Д., Шереметьєвської Н. В. Фокін М. М. докладно викладає сутність власної творчої діяльності. Він визначив критерій інновацій в балеті початку ХХ ст., естетичні норми та зразки сучасного танцю й балету. (Фокин М.М. Против течения / Изд. 2-е, доп. и испр. – Л.: Искусство, 1981.)

Лопухов Ф.В., розкриваючи свою творчу діяльність, охарактеризував балети і надав рекомендації щодо хореографічної школи, сформулював теорію танцсимфонії в сучасному балеті. (Лопухов Ф.В. Хореографические откровенности. – М.: Искусство, 1972.)

Голейзовський К.Я. проаналізував власну творчу діяльність, новації в балеті початку ХХ ст., визначив критерії професійної хореографічної системи. (Голейзовский К.Я. Касьян Голейзовский. Жизнь и творчество. Статьи, воспоминания, документы. – М.: Всероссийское театр. общ-во, 1984.)

Блок Л.Д. розглянула розвиток класичного танцю від античності до сучасності, схарактеризувала професійний танець у балеті початку ХХ ст. (Блок Л. Д. Классический танец: история и современность. – М.: Искусство, 1987.)

Шереметьєвська Н.В. розглянула розвиток танцю на естраді, схарактеризувала його специфічні ознаки у творчості різних радянських виконавців та балетмейстерів. (Шереметьевськая Н.В. Танец на эстраде. – М.: Искусство, 1987.)



Дослідження із сучасної хореографії – це теоретичні праці з ритмопластики, що належать Ж. Демені, Ф. Дельсарту, Е. Жак-Далькрозу, їх досліджували Ф. ле Моль, В. Тейдер, В. Сосніна та інші. Ці дослідники конкретно не виявили прямого зв’язку ритмопластики із сучасними напрямами і стилями. Якщо вони згадувались, то у зв’язку із певним напрямком чи творчістю окремого хореографа. Важливо назвати також працю М. Шкарабана, у якій детально проаналізовано системуФ. Дельсарта та її втілення в розробках Е. Жак-Далькроза.

Серед багатьох дослідників слід відзначити авторів праць, у яких досліджувалась історія джазу та його вплив на візуальне мистецтво (театр, мюзикл, музику, танець), насамперед, – У. Сарджент, Д.Л. Коллієр, Б. Ренфельд, М. Марсель, І. Жіно. (Сарджент У. Джаз. Генезис. Музыкальный язык. Эстетика / Пер. с англ. – М.: Музыка, 1987; Коллиер Дж.Л. Становление джаза. Популярный очерк / Пер. с англ. – М.: Радуга, 1984.)

На думку російського музикознавця В. Конен, у становленні джазу брали участь як афроамериканці, так і європейці. Негритянська музична стихія змішалась у ньому з англійськими та шотландськими баладами, креольськими танцями, мелодіями й ритмами вест-індійських островів. У танцях й музиці відбилася душа народу, його історія, звичаї, характер.

Імпресіонізм у балеті досліджували В. Тейдер, М. Марсель, І. Жіно, аналізуючи танцювальні пошуки Л. Фулер і А. Дункан як новації в танці кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Marsеlle Michеl, Ginоt Isabеlle. La Dance au ХХe siecle. – Paris: Bordas, 1995. – 81 p.: ill en noir et en coul.) Вони не пов’язували їх безпосередньо з імпресіоністичними тенденціями в балеті, а лише розкривали їхню сутність й вплив на модерн-танець і фокінізм. В. Тейдер значно глибше простежив імпресіоністичні прояви в балеті, провівши паралелі між ритмопластикою Ф. Дельсарта й Е. Жак-Далькроза і танцями з тканиною Л. Фулер, імпровізацією А. Дункан, новаціями О. Горського та М. Фокіна. (Тейдер В. Истоки импрессионизма в балете // Музыка и хореография современного балета: сборник статей. – Л., 1987. Вип. № 5.)



Модерн й модерн-танець досліджували А. де Міль, М. Марсель (De Mill Agnes. Martha, the life and work of Martha Graham. – Ney York.: Random House, 1991.); М. Марсель, І. Жіно (Marsеlle Miсhеl, Ginоt Isabеlle. La Dance au ХХe siecle. – Paris: Bordas, 1995.), Ф. ле Моль (Le Moal Philеppe. Dictionnбire de la dance. – Paris: Larousse, 1999.), О. Сидоров (Сидоров А. А. Современный танец. – М., 1922.) Вони проаналізували творчість представників танцю модерн, не пов’язуючи його зі стилем в мистецтві. Публікації І. Мамчура (Мамчур І. Фрагменти філософії сучасного танцю // Український театр. – К., 1993. №6’), у яких він здійснив спробу обґрунтувати зв’язки модерн-танцю з філософією, на наш погляд, не досить вдалі, бо автор поверхово проаналізував психологію та філософію балетів і здобутки представників модерну, не пояснюючи конкретно, якою філософською ідеєю керувався той чи інший представник модерн-танцю. Він не мав на меті виявити зв’язки між їхньою технікою та філософською концепцією.

Теоретичне обґрунтування авангардистських течій у мистецтві і модерністському танці ХХ ст. здійснив Р.Л. Голденберг, пов’язавши танцювальні новації різних авангардних течій з театром і образотворчим мистецтвом. (Goldenberg R.L. Perfomance Art: from Futurisme to the Present. – Singapure: Thames & Hudson world of art, 2000.). Проте він чітко не розмежував течій за їхньою подібністю в системі модернізму, не розкрив зв’язку авангардних новацій з ритмопластикою та філософськими ідеями З. Фройда, К. Юнга, А. Камю та ін.

Перші спроби теоретично обґрунтувати і схарактеризувати масову субкультуру, рок-і-поп стилі, хіп-хоп танець у професійній й розважальній діяльності належать М. Поплавському (Поплавський М.М. Менеджер шоу-бізнесу: підручник. – К.: КНУКіМ, 1999.), Д. Володіхіну (Володихин Д.М. Современная энциклопедия Аванта +. Музыка наших дней. – М.: Аванта +, 2002.), які розглянули сучасні популярні стилі в музиці, танці, дозвіллі тощо, проаналізували їхній зв’язок з молодіжною субкультурою, розважальною діяльністю, шоу-бізнесом, чемпіонатами з хіп-хопу. Іншими словами, ці дослідники розглядали тільки окремі аспекти цієї проблематики.

Наукових досліджень з розвитку неокласицизму в хореографії ще недостатньо, а думки багатьох науковців про неокласицизм частіше не збігаються через його своєрідний вияв у різних видах художньої творчості. Так, Л. Ємахонова вважає його одним з різновидів російського модерну в архітектурі та музиці (Емахонова Л.Г. Мировая художественная культура. – М.: Academia, 2000.); Н. Маньковська (Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. – СПб.: Алетейя, 2000.) часто плутає його з постмодернізмом; М. Марсель та І. Жіно поєднують неокласицизм художній з неокласичними тенденціями в сучасному балеті (Marsеlle Mithеl, Ginоt Isabеlle. La Dance au ХХe siecle. – Paris: Bordas, 1995.).

Постмодерн у балеті та постмодернізм в хореографії стисло проаналізовано у працях Н. Маньковської, І. Жіно, М. Марселя, які чітко не розрізняють стилістику (авторський суб’єктивний роздум на конкретну тему) та напрям (авторські експериментування без обмежень). (Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. – СПб.: Алетейя, 2000.); (Marsеlle Mithеl, Ginоt Isabеlle. La Dance au ХХe siecle. – Paris: Bordas, 1995.).

Контрольні завдання для перевірки знань


    1. Проаналізуйте мистецтвознавчу науку з теорії та історії хореографічної культури.

2. Проаналізуйте напрями вивчення хореології.

3. Дайте визначення – хореографії та її видам.

4. Проаналізуйте характеристику хореології за

О. І. Чепаловим.

5. Схарактеризуйте досліджень з хореографії.

Завдання для самостійного опрацювання


  1. Підготуйте реферат щодо наукових досліджень з хореології і балетознавства.

  2. Підготуйте доповідь щодо викладання хореографії у вітчизняних вищих навчальних закладах за спеціальністю „Хореографія”.

  3. Зробіть аналіз наукових спеціальностей за напрямом „Мистецтвознавство”, „Культура”.

  4. Схарактеризуйте дослідження і літературні джерела з хореографії.


Література:
1. Бернадська Д.П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній українській сценічній хореографії: автореф. дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.001 / КНМА ім. П.І. Чайковского. – К., 2005. – 20 с.

2. Гваттерини М. Азбука балета [пер. с итал.] / Гваттерини М. – М.: БММ АО, 2001. – 240 с.: ил.

3. Классики хореографии. – М.: Искусство, 1937. – 358 с.: рис.

4. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма / Маньковская Н.Б..– СПб.: Алетейя, 2000. – 337 с.

5. Никитин В.Ю. Модерн джаз танец. Методика преподавания / Никитин В.Ю. – М.: ВЦХТ, 2002. – 160 с.: ил.

6. Фокин М.М. Против течения / Фокин М.М. – Л.: Искусство, 1981. – 510 с., 36 л. ил., портр.: изд. № 2-е, доп. и испр.

7. Чепалов О.І. Хореологія як наукова дисципліна (Пролегомени) / Олександр Чепалов // Культура і сучастність: Альманах. – К.: Держ. акад. керівних кадрів культури, 2004. – С. 80–87.

8. Шариков Д.І. Теорія, історія та практика сучасної хореографії. [Генезис і класифікація сучасної хореографії – напрями, стилі, види.]: Монографія / Шариков Д. І. – К.: КиМУ, 2010. – 208 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Денис шариков iconАвтобіографія хруль Денис Валерійович
Хруль Денис Валерійович, народився 11 вересня 1976 року у м. Маріуполі, Донецької області
Денис шариков icon= 34: 792. 82 071. Кандидат мистецтвознавства, доцент Шариков Д. І
Олександра Козаренка «Sinfonia Estravaganza», «Орестея». Аналізуються симфонія сучасної музики, хореографії, драми: їх динаміка,...
Денис шариков icon= 34: 792. 82 071. Кандидат мистецтвознавства, доцент Шариков Д. І
Анотація: у статті проаналізовано особливість неокласичного стилю сучасної хореографії Західної Європи, зокрема у творчості видатного...
Денис шариков iconУчень Станіславчицької зош І-ІІ ст. Жолубак Денис
Невпинною ходою відлітають від нас страшні та легендарні роки Другої світової війни. Україна з часом загоїла свої рани, у людському...
Денис шариков iconРеферат на тему: Лесь Курбас: роль у формуванні модерного театру виконав: Скородумов Денис Сергійович
України (1925). Реформатор українського театру. Організатор та керівник трупи „Молодий театр” (1917), Березіль (1922; нині Український...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка