Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації



Сторінка1/5
Дата конвертації30.04.2017
Розмір1,08 Mb.
  1   2   3   4   5


Департамент культури, туризму, національностей та релігій

Запорізької облдержадміністрації


КЗ «Запорізька обласна бібліотека для юнацтва» ЗОР




Інформаційно – бібліографічні матеріали


ЗАПОРІЖЖЯ 2013


Ювілеї – 2014 : інформаційно-бібліографічні матеріали / Уклад. В. В. Писанець ; Запорізька обл. б-ка для юнацтва. – Запоріжжя, 2013. – 76 с.

Видання «Ювілеї – 2014» інформує про ювілейні дати 2014 року. Містить інформацію і бібліографічні записи про життя та творчість деяких українських та зарубіжних ювілярів, а також календар ювілеїв діячів різних країн у галузі літератури, мистецтва, науки, спорту.

Інформаційний матеріал розміщено у географічному порядку.

Розраховано на бібліотечних фахівців та широке коло читачів.

Укладач: В. В. Писанець

Відповідальна за випуск: Т. В. Петренко


ЗМІСТ



На вічнім шляху до Шевченка

Тарас Григорович Шевченко

(200 років від дня народження)……………………………………………….4




Осяяний сонцем

Михайло Михайлович Коцюбинський

(150 років від дня народження)….…………………………………………..14




Шлях мученика, доля патріота

Павло Арсенович Грабовський

(150 років від дня народження)…………..………………………………….21




Слова і думи відданого українця

Володимир Іванович Самійленко

(150 років від дня народження) ……………………………......................29




Умів робити добро

Юрій Оліферович Збанацький

(100 років від дня народження)………………………………………………37




Безсмертний і назавжди молодий

Михайло Юрійович Лермонтов

(200 років від дня народження)………………………………………………42




Есхіл музики

Христоф Віллібальд Глюк

(300 років від дня народження)………………………………………………51





Ювіляри 2014 року

(календар)………………………………………………………………………...58






На вічнім шляху до Шевченка

Тарас Григорович Шевченко

200 років від дня народження

(09.03.1814 – 10.03.1861)


«…Шевченко як явище велике й вічне –

невичерпний і нескінченний…

Він росте й розвивається в часі,

в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення.

Ми на вічнім шляху до Шевченка…»

І. Дзюба
Десятиріччями Шевченка «вписували» під певним стереотипом сприйняття – «селянською» людиною у великій смушевій шапці, в кожусі. І мало хто зосереджував увагу на тому, що це людина, яка вийшла з кирилівських бур′янів і стала високим інтелігентом, інтелектуальною, висококультурною особою.

Як запевняють сучасники, - і друзі і вороги, - Тарас Григорович умів чудово триматися в товаристві, ніколи не розгублювався. Був надзвичайно тактовний. Більше того, Шевченко любив товариство, почував себе легко і вільно на людях, не скрізь, правда (манірності і фальші знатних домів, де нудьгують і хазяїни, і гості, він не виносив). Микола Костомаров згадував, що бесіда з Шевченком була надзвичайно приємною, він умів жартувати, тішити співрозмовників веселими розповідями, ніколи не виявляв меланхолії. Агаті Усковій (коли письменник був на засланні) Шевченко видався дуже розвинутою людиною, з прекрасною пам’яттю, і теми для розмов були дуже різноманітними, далекими від місцевих пліток, що було приємно.

Загальновідоме пророцтво Шевченкового батька: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; — він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Цікаво, що спонукало батька зробити такі висновки? Напевне, вже тоді він відчував незвичайну долю свого сина.

Яка була Тарасова шкільна наука? Варфоломій Шевченко згадує: «В 1828 році мені було сім літ, як отець мій одвів мене у школу в Кирилівці. Вчителі наші не дуже пильнували про наше вчення… Били нас, і часто кріпко! Я нагадав про неї (школу) тільки через те, що там я вперше почув про Тараса Шевченка.

Раз якось учитель був дуже злий і пересік більшу половину школярів… «Ех! нема на тебе Тараса!» Почувши сі слова, вчитель ще більш розжеврівся.

Дитинне моє серце забажало довідатися, що то за Тарас такий, що його не можна й споминати у школі? Крицький розказав мені, що в школі нещодавно вчився школяр Тарас Грушевський (се уличне прізвище Шевченка); раз учитель вернувся в школу вельми п’яний, Тарас зв’язав його і висік різками, а сам покинув школу і тепер десь у панському дворі. А ще додав, що Тарас любив малювати».

Розчарувавшись у лакейських здібностях Шевченка і помітивши в ньому покликання до живопису, Енгельгардт (у якого служив Тарас) поступився перед проханнями і віддав його для навчання до живописця вивісок Ширяєва, за контрактом на 4 роки. У Петербурзі для Тараса відкрилося широке поле до вивчення мистецтва, хоча робота полягала у розфарбовуванні вивісок та парканів.

Вночі він ходив до Літнього саду і просиджував там до ранку, змальовуючи статуї і мріючи. На свята Тарас відвідував музеї і насолоджувався оригіналами великих майстрів та скарбами великого мистецтва, мріючи, може досягнути того ж.

Якось влітку, в один з місячних петербургських вечорів, прогулюючись у Літньому саду, Сошенко помітив, що якийсь обірванець у затрапезному халатику копіює олівцем статую на алеї. Помітивши південний тип фізіономії, Сошенкові захотілося побачити його роботу. Земляцтво, безсумнівний талант та жалюгідні обставини Тараса зворушили Сошенка, і він зважився зібрати про нього спочатку відомості, а потім представити його своєму професору, через якого дозволено було Тарасу Григоровичу відвідувати приватно Академію художеств.

Зробившись вільним громадянином (після викупу з кріпацтва), Шевченко гаряче взявся за свої улюблені заняття живописом. Тепер перед ним відкрилися двері Академії, куди давно рвалася його душа; він усердно почав працювати і швидко зробився улюбленим учнем-товаришем Брюллова.

В цей же час, відчуваючи недостатність своєї освіти, Тарас Григорович багато читав. Він читав кожної вільної хвилини, читав багато і за всіма галузями знань. Тут дала взнаки відсутність навчання в дитинстві і поетові наукове знання давалося важкувато. Але завдяки прекрасній пам’яті, природному розуму, він долав складнощі, і наукові факти укладалися в його голові не хаотично, а системою, так що Шевченко вражав компетентних людей ясністю поглядів, влучністю і сміливістю своїх висновків.

Чого не міг чи не встиг пізнати Шевченко шляхом читання та роздумів, давало йому спілкування з багатьма освіченими людьми, які самі шукали з ним знайомство, хто зі співчуття до молодого таланту, хто з цікавості до його оригінальної долі.

Він був вхожий до осель В. Жуковського, К. Брюллова, Є. Гребінки та інших і завжди приймався радушно.

Якось на одній з «Гребінчиних п’ятниць» (це були літературні вечори у Євгена Гребінки, де збиралося українське земляцтво та російські митці) гості почули поезію Шевченка. Спочатку модний на той час у Петербурзі поет Бенедиктов запропонував послухати свій новий вірш «Кудри девы чародейки…», від чого дехто з присутніх поблажливо всміхався, а Тарас скривився від такої поезії. Гребінка помітив це і, коли Бенедиктов закінчив, попросив: «Ану, Тарасе, прочитай що-небудь своє. Хай послухає миле товариство ще й українську лірику».

Шевченко спалахнув од несподіванки, але підвівся, трохи закинув голову назад, ніби дивився вдалину, і почав тихим голосом: «То не вітер, то пе буйний, Що дуба ламає…». Це був уривок з поеми «Катерина». Гості мовчать, уважно слухають. Це щось зовсім нове в поезії. Яка сувора правда, яка глибина почуттів, українська мелодика і справжній шекспірівський трагізм. Всі розуміють, що талант у Шевченка великий і самобутній, рідкісний талант.

«…Він був обдарований більше ніж талантом, йому був даний геній, і душа його, чутлива й добра, настроювала його цівницю на високе й святе» (В. Рєпніна).

Вперше поетичний геній Шевченка відкрився широкій публіці у 1840 році, коли вийшов друком «Кобзар». Видавець Петро Мартос розповів: «Шевченка я знав коротко, познайомився з ним в кінці 1839 року в Петербурзі у милого земляка Є. Гребінки, який рекомендував його, як талановитого учня К. Брюллова.

Я просив Шевченка намалювати мій портрет аквареллю і для цього мені довелося їздити до нього. Одного разу, закінчивши сеанс, я підняв з підлоги кусок списаного паперу.

- Що се таке, Тарасе Григоровичу? - спитав я господаря. - Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець, - відповідав він.

- А багато у вас такого? - Та є чималенько…

- Дайте мені оці бумаги додому, - сказав я, - я їх прочитаю.

Взявши папери, я поїхав до Гребінки, і ми що могли прочитали. На наступному сеансі я нічого не говорив Шевченкові про його вірші, чекаючи, що він сам запитає, - але він мовчав. І тоді я сказав:

- Знаете що, Тарасе Григоровичу? Я прочитав ваші стіхі - дуже, дуже добре! Хочете - напечатаю?

- Ой ні, добродію! не хочу, не хочу, далебі що не хочу! Щоб іще попобили! Цур йому!

Багато довелося вмовляти Шевченка, а коли він погодився, в 1840 році я надрукував «Кобзаря».

«Когда в малороссийской словесности явился достопамятный Шевченко со своим «Кобзарем» 1840 года. Перед этим новым певцом Украины все малороссийские стихотворцы остались назади...» (М. Максимович).

«… Между женщинами этих семейств начиналось стремление к национальной литературе; они наперерыв читали «Кобзаря» Шевченка, изданного в Петербурге [и встреченного критикой единодушным глумлением. Что украинки читали родного поэта — казалось бы делом весьма обыкновенным и по-видимому естественным; но кто знает строй тогдашнего общества, тот не может не подивиться…] Появление «Кобзаря» мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову, изгнанному из употребления не только в обществе высшего сословия, но и в разговоре с крестьянами, которые старались, и конечно смешно, выражаться по-великорусски» (О. Афанасьєв-Чужбинський).

Серед величезного сузір’я поетів і художників планети неможливо знайти такого, який би так любив, шанував, обожнював дівчину, жінку, жінку-матір і боровся за її щастя усією величезною силою свого генія, як це зробив Тарас Шевченко.

Тема образу жінки – наскрізна у творчості Шевченка - поета. Провідною є вона і у творчій спадщині Шевченка - художника. Доля жінки була для нього не тільки соціальною, а й особистою трагедією. Насамперед, це доля його рідної матері, котру «Ще молодую у могилу Нужда та праця положила…» та сестер: Катрі, Ярини, Марії, отих «голубок молодих», у яких «у наймах коси побіліли».

Вигуком болю, що вирвався з його грудей: «О сестри! Сестри! Горе вам, мої голубки молодії, Для кого в світі живете?» й рознісся по світові, були його твори.

Джерелом створення ліричного жіночого образу стала народна пісня, яку поет знав ще з вуст матері, улюбленої сестри-няньки Катерини, та й сам був чудовим співаком. Народ у піснях прославляв красу почуттів жінки, дівочу вроду, жіночу честь і гідність.

Ось уже десятки років хвилюють серця читачів створені поетом-художником Шевченком жіночі образи і викликають у них захоплення вірністю і щирістю почуттів, відданістю дітям, умінням виховати в них прагнення до правди і волі. Й до сьогодні вони зберігають значення ідеалу матері й сестри, нареченої, дружини.

Чи побачить поет свою хату над Дніпром, свій залитий вишневим цвітом весняний садок, світлу українську ніч, молоду матір з його власною дитиною?

З заможним своїм свояком, хазяйновитим Варфоломієм Шевченком, він листується, доручає йому знайти і купити для нього садибу. Особисто малює план свого майбутнього будинку, робить його проект. «…Думка про грунт і хату не покидала його, і я сподівався, що навесні 1861 року Тарас прибуде на Україну в свою хату… І, певно, прибув він, прибув навесні, але… як прибув!..» (В. Шевченко «Споминки про Тараса Григоровича Шевченка»). А він

«… так мало, небагато

Благав у бога! Тільки хату,

Одну хатиночку в гаю

Та дві тополі біля неї…» («Не молилася за мене»)

Шевченко любив жінок жвавого характеру, «щоб під нею земля горіла на три сажні». Друкувати на віршах посвят жінкам не любив. До заслання він і взагалі не писав ліричних віршів, які могли б стати біографам вказівкою на особисто пережите поетом. Лише на засланні Тарас Григорович стає відвертішим у віршах, пише про своє кохання, про те, що «снилось-говорилось».

Арештували Шевченка тоді (1847), коли він поспішав на весілля Миколи Костомарова, де мав бути за боярина. «…Перед Шевченком тоді широко стелилася вже життьова дорога… І от у весільному настрої й убранні поведено Шевченка до «гегемона», а згодом і опинився він під замком, спершу в Києві, а потім, 17 квітня, - в Петербурзі, в тюрмі при «ІІІ отделении», звідки вийшов 31 мая – тільки не на волю, а під червону шапку московську…

В дорозі до Петербурга Шевченко був, кажуть, такий веселий, поводився так безжурно і так жартував, що на одній станції смотритель завважив, що не можна пізнати, хто саме арештований і хто кого везе – чи поліціянт Шевченка, чи навпаки» (С. Єфремов).

На засланні високим повелінням поету заборонялося писати й малювати. Творив контрабандою: у нього були дві захалявні книжечки, мала і велика; одна служила чернеткою, а в другу він переписував уже начисто.

«…Здається, у червні 1852 року, - дозволено йому було і писати, і малювати, хоч і під наглядом призначеного для цього офіцера. Ну, довідались ми згодом і що за людина був Тарас, і за які такі гріхи потрапив під червону шапку… А як довідались, то всі його полюбили й почали приймати залюбки, і нежонаті, й сімейні, починаючи з коменданта, дітям якого він став давати уроки. Та як же було не полюбити його – одне, що вмів добре триматись та й вельми розумний був, а до того ще й дуже хороша, як то кажуть, щира людина…

Сходився він з людьми якось обережно, не одразу. При зустрічах з малознайомими або з тими, кого він недолюблював, не доб’єшся, бувало, від нього й слова… Та зате іноді, хоч і не часто, коли вже розійдеться, розбалакається та почне сипати різні свої приказки й анекдоти, - а він знав їх безліч! – або ж як візьметься при цьому зображувати купців, попів, дяків, старообрядців, - а він і на це був мастак, - тоді веселощам і сміху просто не бувало кінця!..» (М. Новицький «На Сирдар′ї в ротного командира»).

«Неволя не вбила Шевченка, не вбила його хисту зовсім. Але хто знає, що б дав наш великий Кобзар, коли б не трапитись було йому на шляху тієї громової стріли, що розколола так фатально його життя на дві половини коли б не перемучився він тих страшних десять літ… найкращих літ, коли чоловік був саме в розквіті сили й хисту свого і міг дати колосальні зразки аристократичної творчості…» (С. Єфремов «Шевченко за гратами»).

На засланні «ніколи Шевченко жодним словом не поскаржився на своє становище, ніколи я не бачив його сумним і пригніченим. Він був фізично здоровий, рум′яний, погляд у нього був завжди ясний і відкритий. Щоправда, в ньому постійно жила якась дума, але дума ця була тиха і, так би мовити живила й підтримувала його дух. Іноді можна було подумати, що він слухає спів сфер: так заносила його звична і світла дума в сферу, тільки йому відому і приступну. Слід гадати, що в ньому проходила поетична течія, яка служила йому щитом проти ударів гіркої дійсності» (М. Савичев «Короткочасне знайомство з Тарасом Григоровичем Шевченком»).

Життєві випробування не змусили Шевченка відмовитися від своїх почуттів та переконань. Він вправі був сказати своїй музі:

«Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, у нас нема

Зерна неправди за собою». («Доля»)

Для Шевченка настали світлі хвилини, коли після десятирічної розлуки він побачився з друзями, з рідними, з батьківщиною. «Недавно в якомусь історичному журналі з′явилася розповідь про те, як Шевченко, проїздом через Нижній, зустрівся зі своїм давнім другом, славетним актором Щепкіним. Зміст цієї розповіді, передрукованої мало не всіма газетами, полягав у тому, що Шевченко в кабінеті нижегородського губернатора Муравйова несподівано зустрів Щепкіна і що Муравйов, бачачи, як друзі ридають в обіймах один у одного, сам розплакався» (Г. Дем′янов «Т. Г. Шевченко у Нижньому Новгороді»).

Тарас Григорович любив дітей і діти його любили: якась неосяжна сила пов′язувала його чисту високу душу з цими непорочними істотами. «Найбільше він любив товариство моїх дітей. Побачивши його ще здалеку, вона (Наталя) бігла до нього скільки духу, обхоплювала його руками, тягнула, шарпала, висла на шиї, а він, весело всміхаючись, садовив її собі на плечі або гонився за нею по садку, вимовляючи якісь неймовірні звуки й удаючи, що він її хоче вкусити…

Та й не можна було не любити його. Він був такий добродушний, ласкавий, такий простий і добрий з усіма. А як інколи був веселий, як умів він дотепно жартувати, як умів комічно розповідати...» (З розповіді Агати Ускової).

«Нема що казати, діти любили Кобзаря! Не дурно він вже сам за себе говорив: «Кого люблять діти, той, значить, ще не зовсім поганий чоловік!». І то свята правда… Діти мають у собі якийсь інстинкт пізнавати справді доброго чоловіка…» (Н. Симонова-Кибальчич).

Якою людиною був Тарас Григорович, розповідають його сучасники.

«А як він любив квіти! Прості, польові маки, ромашку, волошки, дзвіночки. Вінки, букети й цілі кошики незабудок. Він встромляв у них своє перейняте захватом обличчя й на повні груди вдихав їх ніжні пахощі.

Щодо зовнішності, то Тарас Григорович не був гарний; постаттю громіздкий і манерами грубуватий. Але все це прикрашувала добродушна усмішка, правдива мова, лагідність, інтелігентність його душі» (З розповіді Агати Ускової).

«Лицо у Шевченка было не красиво, но выражение его показывало в этом человеке присутствие великого ума. Когда он говорил с женщинами, лицо его делалось необыкновенно приятным. Женщины его очень любили…» (З розповіді Ф. Ткаченка).

«Я встречал Шевченку у Гребенки. Шевченко всегда выказывал сильную привязанность к своей родине — Малороссии. Все малороссийское его веселило и приводило в восторг. Мотив или песня малороссийская вызывали слезу из глаз патриота» (М. Момбеллі).

«Він з якоюсь пристрастю любив свою Україну й не міг спокійно слухати її пісень, її мови. Усе обличчя йому змінялося, серце билося, як пташка в клітці, він готовий був зараз же, як брата, обняти й притиснути українця до своїх грудей» (З розповіді А. Ускової)

«…Наскільки Шевченко міг захоплювати навіть незнайоме товариство, може свідчити випадок, про який розповіли мені двоє його знайомих… [У світське товариство генеральші Т. Волховської]… Шевченко з′явився майже нікому не відомий. Не минуло й години після його приїзду, як серед російської і французької мови чулася й українська, через кілька годин припинилися танці, і господиня, поважна старенька, років за шістдесят, захоплена майже загальним настроєм гостей, протанцювала з Шевченком народну українську метелицю…» (А. Козачковський «Із спогадів про Т. Г. Шевченка»).

«…Прийшов якось до мене Тарас і почав тягти мене до лікаря Майделя на вечір… Треба знати, що таємний радник барон Майдель походив із родових аристократів і бував у найвищих сферах губернської знаті; але я наочно переконався, що мій Тарас і там був своєю людиною. І ніякої незграбності, ніякого дисонансу з гостями я не помітив. Поводився він з гідністю і навіть з деякою поважністю…» (Ф. Лазаревський «Т. Г. Шевченко в Оренбурзі»).

«…Тарас Григорович завжди брав дрібну монету для подання милостині. Співчуття до злиднів і горя інших приводило його іноді до найнаївніших сцен, і це ще більше вабило кожного до його особи. Правда, після нахабного обману, коли він позбувався останніх грошей, він сердився і давав слово бути обачнішим; але яке-небудь нове жебрання, спритно скорчена міна, жалібний голос – і Тарас не витримував. Певна річ, поважаючи таку його рису, я ніколи не казав йому про це, бо не влаштовувати ж слідство – варто чи не варто подавати милостиню; але багато знайомих із співчуттям радили Шевченку берегти свої фінанси.

- Я й сам знаю, - відповідав він, - та нехай лучче тричі одурять мене, а все-таки учетверте подам тому, хто справді не бачив, може, шматка хліба…

Він був надто гуманний і на слабкості дивився поблажливо, стараючись у самому бруді знайти хоч крупинку золота.

Гуманність його виявлялася в кожному вчинку, в кожному рухові; навіть на тварин поширювалась його голубляча ніжність. Не раз захищав він кошенят і цуценят від злих намірів вуличних хлопчаків, а пташок, прив’язаних на шворці, купував іноді у дітей і випускав на волю» (О. Афанасьєв-Чужбинський «Спомини про Т.Г. Шевченка»).

«…В мене й досі збереглась ясна пам'ять про тодішню благодушність Тараса Григоровича, про його жвавість, про його відкрите для людей серце… Якесь легке й світле враження залишалося від спілкування з цією людиною…» (О. Лазаревський «Зустрічі з Т. Г. Шевченком у Петербурзі»).

І коли поет помер сила-силена людей прийшла з ним попрощатися. «Это случилось на Смоленском кладбище на похоронах Шевченки. Я не помню ни месяца ни числа, помню только, что в этот день шел сильный снег... За гробом шло много студентов, почти весь университет, вся Академия, все профессора и масса публики. Вся университетская набережная от Дворцового до Николаевского моста была буквально запружена народом. Я свидетельствую только, что из всех похорон, какие я видел с того времени, ни одни не носили на себе отпечатка и характера той искренности и простоты, безыскусственности и неподготовленности, как эти, Шевченкины» (С. Терпигорєв).

А серед народу ходили легенди про безсмертя Тараса. «…Недавно один галичанин, який побував у Київській губернії, повідомив, що там існує легенда про безсмертя Тараса Шевченка, що нібито він перебуває в Сибіру, прикутий до стовпа, що стовп той уже підгнив, а коли згниє зовсім, то Шевченко повернеться до своїх. Той самий Галабурда так казав про смерть Шевченка: «Тарас три рази умирав, та не вмер: він і тепер живе, а поховали тільки його прозваніє» (М. Біляшівський «Розповіді селян с. Пекарів про Т. Г. Шевченка»).

Пантелеймон Куліш у прощальному слові Шевченкові сказав: «Були в нас на Вкраїні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша».

Щастя в житті було не для нього, його чекало інше, посмертне щастя – слава. «… Така людина не могла з′явитися просто так. Це був якийсь віщий знак упослідженій нації» (М. Жулинський).


Нові видання творів Т. Г. Шевченка:


1. Шевченко, Тарас. Зібрання творів у шести томах : видання, автентичне 1-6 томам «Повного зібрання творів у дванадцяти томах» / Тарас Шевченко / [Редкол. : Жулинський М. Г. (гол.), Бородін В. С. (заст. гол.), Кальченко С. А. (заст. гол.), Федорук О. К. (заст. гол.) та ін.]. – К. : Наукова думка, 2003 -

Т. 1 : Поезія 1837 - 1847 / Перед. слово І. М. Дзюби, М. Г. Жулинського; ред. тому В. С. Бородін. — 781 с. : портр.

Т. 2 : Поезія 1847 – 1861 / Ред. тому В. С. Бородін. — 781 с. : портр.

Т. 3 : Драматичні твори. Повісті / Ред. тому Н. П. Чамата. – 589 с.

Т. 4 : Повісті / Ред. тому В. Л. Смілянська. – 595 с.

Т. 5 : Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. «Букварь южнорусский». Записи народної творчості / Ред. тому В. С. Бородін. — 492 с.

Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю / Ред. тому В. С. Бородін. – 628 с.

2. Шевченко, Т. Г. Вірші. Поеми / Т. Г. Шевченко ; [худож. – оформлювач А. С. Ленчик]. – Харків : Фоліо, 2005. – 350 с. – (Укр. класика)

3. Шевченко, Тарас. Вибране : для серед. та ст. шк. віку / Тарас Шевченко ; [упоряд. текстів, підготовка комент., прим. та навч. - метод. матеріалів В. О. Шевчука, С. Л. Коби ; передм. В. О. Шевчука]. – К. : Школа, 2008. – 448 с. : іл. – (Шкільна хрестоматія)

4. Шевченко, Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; [текстол. підготов., післямова та прим. С. А. Гальченка]. – К. : Школа, 2006. – 808 с. : іл.


Про Т. Г. Шевченка:
1. Вічний як народ. Не вмирає душа наша, не вмирає воля... Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка : навч. посіб. / Авт. – упоряд. : О. І. Руденко, Н. Б. Петренко. – К. : Либідь, 1998. – 272 с.

2. Жулинський, Микола. Слово і доля : навч. посібн. / Микола Жулинський. – К. : А.С.К., 2002. – С. 72 – 116. ; іл.

3. Зоре моя вечірняя… Т. Г. Шевченко й одвічна жіноча таїна / Упоряд. В. А. Оваденко; перед. слово М. Г. Жулинського. – К. : Слов′янський град, 2002. – 136 с.

4. Єфремов, С. О. Шевченкознавчі студії / С. О. Єфремов ; передмова Е. С. Соловей ; упорядкув. О. В. Меленчук. – К. : Україна, 2008. – 368 с. : портр.

5. «І стежечка, де ти ходила» : науково-популярне та літературно-художнє видання про перше й останнє кохання Тараса Шевченка / упоряд. В. А. Оваденко. - К. : Слов′янський град, 2002. – 32 с. : іл.

6. «На тебе дивлюся, за тебе молюсь» [Ілюстрації] : [Художні твори Т. Шевченка] / Упоряд. В. Оваденко. – К. : Слов′янський град, 2002.

7. Чанін, С. В. Великий рід великої людини : наук. - популярн. нарис про Т. Г. Шевченка та його родовід / С. В. Чанін. – К. : ЕЛІБРЕ, 2008. – 160 с.

8. «Я дуже щиро Вас люблю…» : Шевченко у розповідях сучасників / Упоряд., передм., прим. О. В. Ковалевського. – Х. : Прапор, 2004. – 352 с.

9. Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/shevchenko/biogr.htm. - Назва з титул. екрана. - Мова укр., рос. – Перевірено : 17.09.2013.



Осяяний сонцем




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації iconКомунальний заклад
Департамент культури, туризму, національностей та релігій запорізької облдержадміністрації
Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації iconУкраїнська музична література
Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації
Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації iconУправління культури І туризму, національностей та релігій облдержадміністрації
Всесвіт Гамова: бібліогр нарис / уклад. Л. М. Олійник; Одес обл б-ка для юнацтва ім. В. В. Маяковського. Одеса, 2014. 11с
Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації iconУправління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка