Державна науково-педагогічна бібліотека україни



Сторінка13/15
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.99 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


ІV.ПЕРСОНАЛІЇ: БІОГРАФІЇ, БІБЛІОГРАФІЯ
До Днів освіти і науки

Російської Федерації в Україні
КОРНІЙ ІВАНОВИЧ ЧУКОВСЬКИЙ (1882–1969) –

НЕВТОМНИЙ ПИСЬМЕННИК, ПЕРЕКЛАДАЧ, ЛІТЕРАТУРНИЙ КРИТИК

Микола Васильович Корнейчуков (саме таким було справжнє ім’я відомого письменника Корнія Івановича Чуковського) народився 1882 р. у Петербурзі. Свого батька він не пам’ятав, оскільки той покинув родину з двома дітьми одразу після народження сина: Микола усе дитинство та юність носив тавро «незаконнонароджений». Мати хлопчика, Катерина Осипівна Корнейчукова, українська селянка Полтавської губернії, вирішила поїхати з малими дітьми на південь з похмурого великого міста.

Дитинство майбутнього письменника пройшло в Одесі. Мати важко працювала, щоб поставити на ноги двох дітей – донька вступила до єпархіальної школи, а син, Микола, до Одеської другої прогімназії. Але з п'ятого класу він був виключений за спеціальним наказом про звільнення гімназій від «дітей кухарок». Прагнення до знань у хлопця було таким сильним, що він, перебиваючись на підробітках, опанував програму, склав іспити та отримав атестат зрілості. Працюючи малярем, самотужки вивчив англійську мову, придбавши за копійки самовчитель із вирваними сторінками та завчаючи нові слова під час роботи. Микола дуже любив читати: його улюбленими письменниками тоді були А. Чехов, Ф. Тютчев, В. Шекспір, О. Пушкін і М. Некрасов (дослідженням творчості яких він займатиметься пізніше).

У 1901 р. в газеті «Одесские новости» під псевдонімом «Корній Чуковський» з'явилася його перша стаття «К вечно юному вопросу», в якій піднімалося складне питання про сутність мистецтва. Свій псевдонім 19-річний хлопець утворив від прізвища матері. Згодом це літературне ім’я стало офіційним, і після революції замість Миколи Васильовича Корнейчукова з’явився новий громадянин – Корній Іванович Чуковський.

Працюючи в газеті, К. Чуковский починає писати статті, фейлетони, критику на нові книги, картини, виставки, публікує інтерв'ю з відомими одеситами та гостями міста. Тоді ж він починає вести щоденник, який не покидає й надалі. У редакції Корній був єдиним, хто володів англійською мовою, тому не дивно, що саме його, молодого юнака, газета відправляє кореспондентом у Лондон. До Англії він їде з молодою дружиною Марією, з якою обвінчався за два дні до від'їзду.

Із Лондона К. Чуковський відсилає в газету статті та фейлетони, а сам удосконалює англійську, читає у бібліотеці Британського музею Г. Філдінга, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса, В. Теккерея та ін. Гроші з Одеси приходять усе рідше, оскільки газета близька до закриття. Тоді він за пропозицією адміністрації Британського музею бере участь в укладанні каталогу російських книг бібліотеки.

Повернувшись на Батьківщину, майбутній письменник співпрацює з журналом В. Брюсова «Весы» – пише рецензії на англійські книги, перекладає В. Джекобса, В. Браунінга, Д. Росетті та улюбленого ним В. Вітмена, видання віршів якого (1907) стало першою друкованою книгою К. Чуковського, щоправда, тут він виступив як перекладач. А вже через рік виходить друком і власна монографія письменника – критичні нариси «От Чехова до наших дней» (1908). Тираж миттєво розійшовся, книга пережила три перевидання протягом одного року – рідкісний успіх навіть для художнього твору.

Саме в той час починає формуватися власний стиль К. І. Чуковського як дослідника літературного процесу та критика: «В писательской работе меня больше всего увлекает радость изобретения, открытия».

Тоді ж виходять великі критичні статті про В. Гаршина, Ф. Сологуба, Л. Андреєва, О. Купріна, А. Ремізова, які пізніше будуть зібрані у двох книгах – «Лица и маски» (1914) и «Книга о современных писателях» (1914).

Переїхавши в 1906 р. до фінського містечка Куоккала під Петербургом, К. Чуковський знайомиться з В. Короленком, І. Анненським, близько сходиться з І. Рєпіним. Багато знайомих серед знаменитостей з'являється в нього і в літературно-артистичному світі: О. Толстой, Л. Андреєв, А. Аверченко, Н. Теффі, Б. Кустодієв, Ф. Шаляпін, В. Комісаржевська, А. Коні. Про багатьох із них письменник напише згодом у своїх мемуарних нарисах «Репин. Горький…» (1940), «Из воспоминаний» (1959), «Современники» (1962).

У 1910-ті роки К. І. Чуковський стає вже одним із найвідоміших літературних критиків. Співпрацює з багатьма журналами та газетами, редагує мемуари І. Рєпіна. Збільшується і родина письменника – у 1911 р. він мав уже трьох дітей.

У 1911 р. з'являється його стаття «Воскресающий Шевченко», в якій К. Чуковський вперше підняв питання про майстерність Шевченка як поета. У той час критика визнавала Шевченка талановитим самоучкою, проте назвати його геніальним поетом – означало кинути виклик загальноприйнятій думці.

Стаття К. І. Чуковського про Т. Шевченка з'явилася, очевидно, внаслідок редагування творів поета для чотиритомника видавництва «Культура». У цій статті він виходить за межі власне творчості поета і на численних прикладах порівнює Шевченкові образи з образами народної поезії.

Починаючи з 1912 р., К. І. Чуковський захопився дослідженням творчої спадщини М. Некрасова, який ще з юності був його улюбленим поетом. У перших статтях «Мы и Некрасов» (1912) та «Искалеченный Некрасов» (1913) Корній Іванович обурюється тим, що твори цього автора продовжують друкувати зі значними цензурними правками. Він писав тоді у щоденнику: «…я испытывал в те времена острое недовольство собой и своей литературной работой. Мне была невыносима ее пестрота, ее раздробленность, ее легковесность. Мне хотелось отдать свои силы одной сосредоточенной многолетней работе… <В. Г.> Короленко посоветовал мне не растрачивать себя по мелочам, а засесть за большой основательный труд о Некрасове».

У 1918 р. К. І. Чуковський почав готувати перше після революції зібрання творів М. Некрасова. Незважаючи на те, що до видання увійшло багато віднайдених текстів і за повнотою воно перевищувало всі попередні, дослідник був незадоволений своєю роботою. Він поставив собі за мету «окончательно выработать канонический текст, свободный от цензурных искажений, и дать научный историко-литературный и текстологический комментарий к каждому стихотворению Некрасова».

Головна праця його життя, як вважав К. І. Чуковський, – повне зібрання віршів Некрасова – вийшла друком у 1926 р. Результатами здійсненого дослідження стали також два «Некрасовских сборника», том невідомих прозових творів Некрасова, книг про Некрасова «Поэт и палач» (1921), «Жена поэта» (1922), «Некрасов» (1926), а також ґрунтовна підсумовуюча праця «Мастерство Некрасова», яку Чуковський закінчив у 1952 р.

У 1913–1914 рр. К. Чуковський знайомиться з В. Маяковським, Д. Бурлюком, О. Кручених, читає лекції та пише статті про футуристів. Він порівнює їх словотворчість зі словотворчістю дітей, говорить про життя мови, вперше торкається теми, до якої повернеться через кілька десятиліть у книзі «Живой как жизнь».

1914 р. з’являється перший запис у знаменитій «Чукоккалі» – альбомі-зошиті, який через багато років перетвориться на величезний том. Назву альбому дав І. Рєпін, склавши її з чотирьох перших літер прізвища Чуковського та кінцівки назви селища (містечка) Куоккала, де в той час вони жили. Сам Рєпін залишив у «Чукоккалі» перший малюнок зі своїм підписом. Згодом альбом почав заповнюватися записами, малюнками, віршами тих письменників, художників, учених, композиторів, діячів, з якими зустрічався Корній Іванович. Серед них – М. Горький, В. Маяковський, Ф. Шаляпін, О. Блок, О. Толстой, О. Купрін, І. Бунін, Б. Пастернак, А. Ахматова, М. Зощенко, С. Маршак та багато інших.

У 1916 р. К. Чуковський у вагоні поїзда знайомиться з М. Горьким. Ця зустріч змінить творче життя літературного критика, журналіста та перекладача Корнія Чуковського і подарує дітям нового казкаря, який кардинально змінить дитячу літературу післяреволюційного періоду.

У тій поїздці М. Горький поділився наміром відродити справжню дитячу літературу: видати близько чотирьохсот найкращих дитячих книг зі всього світу та зацікавити сучасних письменників писати для дітей. На той час К. І. Чуковський мав досвід критика дитячої літератури, дослідника дитячої мови та психології, упорядника та редактора дитячих книг.

Корній Іванович зацікавився дитячою мовою на початку ХХ ст., а свої перші спостереження надрукував у статті «Детский язык» (1907). Подальші публікації вийшли у книзі «Матерям о детских журналах» (1911). В одній зі статей, вміщеній у цьому виданні, письменник звертається до читачів із проханням, яке потім буде повторювати ще багато разів: надсилати йому для дослідження цікаві дитячі слова, звороти – усе, що може зацікавити в дитячій мові. Увесь цей матеріал пізніше ввійде до книги «От двух до пяти».

К. І. Чуковський завжди вважав себе літературним критиком. Він відчував обов'язок своєчасно звернути увагу суспільної думки на ситуацію з дитячою літературою, оскільки основну масу дитячих письменників складали тоді люди, які не змогли знайти своє місце в інших жанрах. Дитяча література була позбавлена смаку та нецікава самим дітям. У своїх критичних статтях К. І. Чуковський наголошував на тому, що дитячу літературу потрібно оцінювати й писати, виходячи із загальнолітературних критеріїв, вона не може бути за якістю нижчою, ніж література для дорослих.

Однак він розумів, що критичні статті не можуть змінити ситуацію – необхідна якісна альтернатива. І у 1912 р. укладає та редагує таку книгу – збірник «Жар-птица», до якої ввійшли твори О. Толстого, Саші Чорного, М. Моравської та інших із чудовими ілюстраціями С. Судейкіна, С. Чехоніна, М. Добужинського тощо. У «Жар-птице» були надруковані й перші дитячі казки Чуковського: «Цыпленок», «Доктор», «Собачье царство».

Після зустрічі з М. Горьким К. Чуковський записав у своєму щоденнику: «…я решился на дерзость: начал поэму для детей («Крокодил»), воинственно направленную против царивших тогда в детской литературе канонов». Відомий літературознавець Ю. Тинянов писав, що дитяча поезія того періоду була похмура, безпредметна, зображала передусім сімейні свята, дитячу кімнату та пейзаж з її вікон. Казки ніби вчили дітей якомога менше рухатися, якомога менше цікавитися навколишнім світом, не турбувати ні батьків, ні себе.

Казки К. І. Чуковського вийшли із замкненої дитячої кімнати на вулицю: у них велике місто живе сучасним життям зі своїм швидким темпом, дорожно-транспортними пригодами, зоопарками, трамваями. Опинившись на такій вулиці персонажі його казок не розгублюються як герої різдвяних історій, які через безпорадність перед ворожим світом замерзають на вулиці від холоду. Діти-персонажі К. І. Чуковського самі стають захисниками слабких, ображених, вони – герої в повному розумінні. Таким чином, дитина перестає бути об'єктом зображення поетичного твору, а сміливо стає самим центром події.

Герої К. І. Чуковського активні. На противагу описовому характеру колишньої дитячої поезії письменник (на основі вивчення дитячої психології) протиставив «дієслівну» поетику. Якщо раніше в дитячих віршах майже нічого не відбувалося, то у К. І. Чуковського мало не в кожному рядку щось діється: пульсує, дзвенить, крутиться та підстрибує. Письменник помітив, що дитина хоче постійно рухатися, грати, прагне швидкої зміни образів, емоцій, картин, тому його вірші побудовані на калейдоскопічній зміні епізодів, настроїв, ритмів.

У 1916 р. за пропозицією М. Горького К. Чуковський очолив дитячий відділ у видавництві «Парус». Одна за одною починають виходити його книги дитячих віршів: «Крокодил» (1916), «Мойдодыр», «Тараканище» (1923), «Муха-Цокотуха» (1924), «Бармалей» (1925), «Телефон» (1926), «Доктор Айболит» (1929). Також письменник займається перекладами та переказами англійських, шотландських, валійських і норвезьких казок для різноманітних збірників і дитячих журналів.

У видавництві «Парус» К. І. Чуковський керував ще одним маловідомим широкому загалу проектом. Серед запланованої до видання кращої літератури для дітей М. Горьким було внесено збірник «Біблійні легенди та міфи». Укладання цього збірника він довірив Чуковському. Але тоді здійснити цей задум не вдалося. Уже через рік після пропозиції Горького слово «Бог» писалося з малої літери, Біблія стала небезпечною, і дітей почали виховувати в дусі атеїзму.

Можливість довести до кінця цю нелегку справу з’явилася лише в 1967 р. під назвою «Вавилонская башня» у видавництві «Детгиз». Книга не була точним викладом біблійних подій: укладачі (В. Берестов, Т. Литвинова, Г. Снєгирьов, Н. Гребньова, В. Смірнова) і сам К. Чуковський намагалися зробити біблійний сюжет доступним для дітей дошкільного віку та зберегти простий і водночас величний стиль першоджерела.

Від Корнія Івановича категорично вимагали, щоб у книзі про біблійні події не згадувалися Бог, Єрусалим, євреї та навіть ангели. Але цензурна критика не позначилася на внутрішній свободі та благородстві тексту, відповідальність за стиль якого взяв на себе Чуковський. Однак увесь тираж книги в 1967 р. було вилучено та знищено. Лише в кінці ХХ ст. під назвою «Вавилонская башня и другие библейские предания» (1991) змогла вийти друком книга, задумана в 1916 р.

З 1918 р. К. І. Чуковського цікавить не лише практика, але й теорія перекладу. Разом із М. Гумільовим він написав брошуру «Принципы художественного перевода» (1919) для перекладачів видавництва «Всемирная литература». Стаття Чуковського була присвячена перекладам прози, а стаття Гумільова – перекладам віршів. Ці принципи Корній Іванович постійно розширював і допрацьовував у книзі «Искусство перевода» (1930, 1936), яка пізніше виходила під назвою «Высокое искусство» (починаючи з 1941 р.). На противагу дослівним перекладам, досвідчений перекладач наголошував на важливості іншого: володіти всім багатством рідної мови та, зберігаючи національні особливості оригіналу, намагатися, щоб текст звучав у повній мірі тією мовою, якою його перекладено.

У 1920-х рр. виходять у перекладах і переказах К. І. Чуковського «Казки» Р. Кіплінга, «Пригоди Робінзона Крузо», «Пригоди Мюнхаузена», «Пригоди Тома Сойєра», «Пригоди Гекльберрі Фінна».

Ще один напрям діяльності невтомного письменника та вченого пов’язаний із переїздом на дачу в Передєлкіно (селище під Москвою), де Корній Іванович прожив до кінця свого життя. Він був не лише улюбленим дитячим письменником, але й їхнім найкращим другом – К. І. Чуковський започаткував традицію збирати дітей з навколишніх сіл на святкові вогнища, на які запрошував відомих людей. До дітей у Передєлкіно приїжджали Л. Кассіль, С. Михалков, А. Барто, Рина Зелена, А. Райкін та ін. На таких зустрічах в останні роки збиралося до півтори тисячі дітей.

Саме в Передєлкіно Корній Іванович реалізував ще одну свою мрію – організував за власний кошт дитячу бібліотеку. У 1957 р. поряд з його дачею було побудовано справді дитячу бібліотеку – зовні вона нагадувала теремок, всередині було затишно та зручно, кімнати обладнані веселими різнокольоровими меблями. Це була не лише бібліотека, але й читальня та дім дитячої книги. К. І. Чуковський хотів, щоб діти знали сучасних письменників, тому на стінах скрізь висіли їхні портрети. Письменники та художники з усіх міст надсилали в бібліотеку свої книги, портрети, картини та іграшки. У бібліотеці можна було не лише читати, а й малювати, столярувати, слюсарювати, переплітати книги. Діти самі стежили за порядком у книгозбірні, допомагали вести каталоги, записувати нових читачів, видавати літературу.

В одному зі своїх листів Чуковський наголошував, що в бібліотеці мало лише видавати книги, потрібно виховувати дітей, спрямовувати їхнє читання та прищеплювати любов до якісної літератури.

У вихованні дітей письменник особливу увагу приділяв мові. Цій темі він присвятив свою нову книгу «Живой как жизнь» (про російську мову), в якій йдеться про чистоту мови: автор виступає проти канцеляризмів, штампів, запозичень. Він наголошував, що культура мови невіддільна від загальної культури: «…чтобы повысить качество своего языка, нужно повысить качество своего интеллекта…».

1957 р. К. І. Чуковському присвоєно звання доктора філологічних наук, а у 1962 р. Оксфордський університет надав йому звання доктора літератури.

До останніх днів Корній Іванович продовжував працювати, редагуючи у лікарні останній, шостий, том зібрання своїх творів. Життя його обірвалося 28 жовтня 1969 р. на 88-му році життя.



К. І. Чуковський був одним із тих авторів Радянського Союзу, яких друкували найбільше: до 1994 р. його твори видавалися в СРСР та країнах СНД окремими виданнями 1479 разів загальним тиражем понад 316 млн. примірників 87-ма мовами.
Твори К. І. Чуковського:

Собрание сочинений в шести томах. – М. : Худож. лит., 1965–1969.

Т. 1 : Серебряный герб. Сказки. От двух до пяти / [рис. худож. Ю. Анненкова, В. Конашевича, Н. Радлова и др.]. – 1965. – 734, [1] с. : ил.

Т. 2 : Современники. – 1965. – 772, [3] с. : ил.

Т. 3 : Живой как жизнь. Высокое искусство. Из англо-американских тетрадей. – 1966. – 838, [1] с. : ил.

Т. 4 : Мастерство Некрасова. – 1966. – 764, [3] с.

Т. 5 : Люди и книги. – М., 1967. – 799, [1] с. : ил.

Т. 6 : Статьи 19061968 годов. – 1969. – 767, [1] с. : ил.
Вавилонская башня и другие библейские предания / под общ. ред. Корнея Чуковского ; ил. и оформ. Леонида Фейнберга.  – М.  : Горизонт, 1991.  – 158, [1]  с. : ил.

Дневник, 1901–1929 / К. Чуковский. – М. : Совет. писатель, 1991. – 541, [2] с. : ил.

Дневник, 19301969 / К. Чуковский ; [сост., подгот. текста, коммент. Е. Ц. Чуковской]. – М. : Соврем. писатель, 1994. – 558, [2] с. : ил.

Живой как жизнь : разговор о рус. языке / Корней Чуковский. – М. : Молодая гвардия, 1962. – 173, [2] с.

Высокое искусство / Корней Чуковский. – М. : Совет. писатель, 1968. – 382 с.

Казки : Плутанина. Лімпопо. Мийдодір. Крадене сонце. Тараканище. Муха Цокотуха / Корній Чуковський ; [пер. з рос. Н. Забіли, М. Рильського, М. Пригари ; іл. К. Ротова]. – К. : Дитвидав, 1939. – 74, [1] с. : мал. – (Шкільна бібліотека).

Люди и книги / Корней Чуковский. – М. : Гос. изд-во худож. лит., 1958. – 542, [2] с.

Мийдодір / Корній Чуковський ; [пер. з рос. М. Рильського ; мал. В. Чернухи]. – К. : Дитвидав, 1963. – 18, [1] с. : мал.

От двух до пяти / К. Чуковский. – 3-е изд. "Маленьких детей". – Л. : Изд-во писателей в Ленинграде, 1933. – 198, [4] с. – Первое и второе изд. печатались под назв. "Маленькие дети".

От двух до пяти  / Корней Чуковский ; [худож. М. П. Клячко]. – 19-е изд., испр. и доп. – М. : Просвещение, 1966. – 398, [1] с. : рис. – Последнее прижизненное изд. книги "От двух до пяти".

Современники : портреты и этюды / Корней Чуковский. – М. : Молодая гвардия, 1962. – 702, [1] с., [15] л. ил. – (Жизнь замечательных людей : сер. биогр. ; вып. 7).

Стихи / Корней Чуковский. – М. : Гос. изд-во худож. лит., 1961. – 174, [1] с. – (Библиотека советской поэзии).

Телефон / К. Чуковський ; [пер. з рос. Грицька Бойка  ; мал. Віктора Слищенка]. – К. : Молодь, 1955. – 15 с. : мал. – (Мої перші книжечки).

Чудо-дерево : сказки, песенки, загадки / Корней Чуковский. – М. : Детгиз ; Л., 1948. – 114, [3] с. : рис.

Чукоккала : рукоп. альманах Корнея Чуковского / Корней Иванович Чуковский (коммент.) ; Елена Цезаревна Чуковская (сост., подгот. текста и примеч.) ; Ираклий Луарсабович Андроников (предисл.). – М. : Рус. путь, 2006. – 582 с. : ил.
Література про К. Чуковського та його творчість
Жизнь и творчество Корнея Чуковского : [сборник / сост. Валентин Берестов]. – М. : Дет. лит., 1978. – 315, [2] с. – Библиогр.: с. 251–304, [25] л. ил.

Карлова, Т. С. К. Чуковский – журналист и литературный критик / Т. С. Карлова. – Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1988. – 144 с.

Лукьянова, И. В. Корней Чуковский / Ирина Лукьянова. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Молодая гвардия, 2007. – 991 с., [16] л. ил. – (Жизнь замечательных людей : сер. биогр. ; вып. 1279). – Библиогр.: с. 987–988.

Машкина, И. Методический материал в помощь детским библиотекам : дет. писатели Б. Житков, К. Чуковский и С. Маршак / И. Машкина, О. Моисеева. – Воронеж : [б. и.], 1962. – 26, [1] с.

Петровский, М. Корней Чуковский : критико-биогр. очерк / М. Петровский. – М. : Детгиз, 1960. – 111, [1] с. – Библиогр.: с. 111.

Петровский, М. Книга о Корнее Чуковском / М. Петровский. – М. : Совет. писатель, 1966. – 414, [1] с.

Корней Иванович Чуковский : биобиблиогр. указ. / сост. Д. А. Берман. – М. : Рус. библиогр. о-во : Изд. фирма «Вост. лит.» РАН, 1999. – 467, [1] с. – (Academia Rossica ; 5).

Чуковская, Л. К. Памяти детства : воспоминания о Корнее Чуковском / Л. К. Чуковская. – СПб. : Лимбус Пресс, 2000. – 205, [1] с., [16] л. фотоил.
Підготувала

Л. О. Дубова,

науковий співробітник ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського



ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ СІКОРСЬКИЙ (1842–1919) –

ВИДАТНИЙ ДІЯЧ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА МЕДИЦИНИ
Іван Олексійович Сікорський – автор більш ніж 100 ґрунтовних праць із педагогіки, психології та медицини, відомий у світі вчений, ім’я якого лише нині повертається до нашої історії та науки.

Народився І. О. Сікорський 26 травня (7 червня за новим стилем) 1842 р. в Україні в с. Антонове (нині – с. Антонів) Сквирського повіту в сім’ї священика. Після навчання в духовному училищі та духовній семінарії він вирішує здобути подальшу освіту в Київському університеті св. Володимира. Прослухавши два курси на природничому відділенні, майбутній вчений згодом переходить на медичний факультет, який закінчує 1869 р., отримавши диплом лікаря з відзнакою. Як такий, що подає надію, він залишається при університеті в числі стипендіатів для підготовки на здобуття вченого ступеня. У 1872 р. захищає докторську дисертацію «Про лімфатичні судини легенів» і з метою отримання спеціалізації в галузі психічних і нервових хвороб від’їжджає до Петербурга, де спочатку вивчає нервові хвороби в клініці професора І. Балінського, а згодом працює лікарем у лікарні св. Миколая Чудотворця для душевнохворих. Наставництво професора мало вирішальне значення для подальшої наукової роботи І. Сікорського, оскільки І. Балінський, який очолював кафедру психіатрії в Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії, займався переважно вивченням дитячих хвороб.

За час перебування в Петербурзі вийшло друком 17 наукових праць І. Сікорського, у яких розглядалися питання патологічної анатомії, клінічної психіатрії та педагогіки. Водночас учений займається активною громадською діяльністю: стає членом наукових товариств як у Росії, так і за кордоном (член-кореспондент Бельгійського королівського медичного товариства, іноземний член-кореспондент Паризького товариства громадської медицини та професійної гігієни); бере участь у загальнопедагогічній акції при Педагогічному музеї військово-навчальних закладів у Петербурзі, а згодом – у Батьківському гуртку, де читає свої доповіді – «Про дітей важких у виховному значенні», «Про розумовий і моральний розвиток та виховання дітей».

У 1880 р. Івана Сікорського було призначено позаштатним молодшим медичним чиновником при Медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ. Цього ж року він обіймає ще одну посаду – чиновника для доручень при керівництві Головного управління військово-навчальних закладів і їде у відрядження для огляду вихованців військово-навчальних закладів Москви з метою дослідження питання стомлюваності учнів у процесі розумової діяльності, а також для спостереження над дітьми, які заїкаються. Результати цих спостережень І. О. Сікорський виголосив у доповіді «Воспитательно-исправительное учебное заведение» на IV Міжнародному конгресі гігієни в Женеві, куди його було запрошено як фахівця зі шкільної гігієни. Наукове дослідження важковиховуваних дітей надалі дістало широкого розвитку й дало початок науковій галузі – педагогічній патології. Ця проблема стала одним із напрямів наукових досліджень І. О. Сікорського, який намагався встановити причини порушень дитячої психіки, простежити стадії нервово-психічного розвитку в період раннього дитинства, щоб знайти засоби, які могли б уповільнювати патологічні процеси. Цей напрям дослідження знайшов відображення у працях ученого: «Психологические основы воспитания и обучения» (1909), «Психологическая борьба с самоубийством в юные годы» (1913).

1881 р. Іван Олексійович згідно з постановою Конференції Імператорської військово-медичної академії був удостоєний звання доцента психіатрії та нервових хвороб. Роком пізніше його було призначено штатним ординатором лікарні св. Миколая Чудотворця.

1 січня 1885 р. вченого призначають професором та завідувачем кафедри систематичного і клінічного вчення про нервові та душевні хвороби медичного факультету Київського університету, в якому 1897 р. він організовує Психіатричне товариство, а протягом 1896–1905 рр. видає журнал «Вопросы нервно-психической медицины». Поряд із викладацькою діяльністю в університеті І. О. Сікорський працює й як лікар-практик, до якого з усієї Російської імперії приїздили на консультації та лікування. Окрім того, він був попечителем Комітету в справах засуджених, головуючим Київського психіатричного товариства, членом Південно-західного товариства тверезості, головою спілки Товариства покровительства особам, звільнених із місць ув’язнення, дійсним членом Товариства допомоги студентам університету св. Володимира, консультантом у лікарні при Київському товаристві лікарень для хронічно хворих дітей, членом правління Товариства боротьби з дитячою смертністю, засновником і довічним дійсним членом Товариства швидкої медичної допомоги.

У 1890 р. за старанну службу І. О. Сікорського було удостоєно орденом Св. Анни 2-го ступеня. Пізніше імператриця Марія Федорівна висловила йому подяку за безкоштовне читання лекцій із педагогічної психології протягом 1901/1902 навчального року ученицям Фундуклеївської та Київської подільської жіночої гімназій.

1904 р. учений стає співзасновником та головним науковим консультантом Лікарсько-педагогічного інституту для розумово відсталих і нервових дітей, яким керували дві його доньки – Олена та Ольга.

8 вересня 1905 р. на урочистому засіданні з’їзду вітчизняних психіатрів у Києві І. О. Сікорський піддав різкій критиці загальний стан середніх шкіл. На думку вченого, середня школа поступово переходить від загальноосвітнього навчального закладу до своєрідної підготовки до вищих навчальних закладів. Це призвело до неузгоджених навчальних програм і до втрати школою традиційних функцій охорони здоров’я дитини, оскільки концентрація навчальних годин досягла граничних меж. На перший план вийшло просте викладання наук, а все, що стосується всебічного розвитку дитини, відійшло на другий. Поряд із розширенням змісту навчання постала проблема нервово-психічної гігієни, основи якої було розроблено І. О. Сікорським. Він перший серед вітчизняних учених звернувся до розроблення проблеми працездатності та стомлюваності учнів. Експериментальними методами ним було доведено, що просте збільшення тривалості занять негативно впливає на психофізичний стан дітей. Для підтримки успішної діяльності школяру необхідно заглибитися у предмет та захопитися ним – тільки тоді досягається найвищий ступінь успішності. Запропонований дослідником метод вивчення феномена втоми було покладено в основу аналогічних досліджень у Німеччині та Австрії.

Іншим важливим недоліком середньої школи вчений вважав «однобічну постановку справи виховання, далеку від психологічного розуміння». Зосереджуючи увагу лише на розвиткові інтелектуальних здібностей, сучасна школа, за І. Сікорським, нівелювала почуття та волю дитини. Нехтування вихованням призвело до того, що більшість випускників середніх шкіл не мали навичок самостійного мислення, спостереження явищ та їх аналізу, не вміли робити узагальнення, критично оцінювати власні та чужі думки. Гармонія розвитку почуттів, розуму та волі має становити, на думку вченого, основу навчально-виховного процесу в середній школі.

Великого значення І. О. Сікорський надавав особистості вчителя, якого вважав «головним психологічним фактором школи». На думку вченого, домінуючим має стати моральний та виховний вплив учителя, головне завдання якого не стільки дати нові знання, скільки навчити «власне процесу наукового мислення і прийомам наукової чи систематичної техніки мислення». У своїх працях дослідник розгортає аналіз дихотомії «ефективний – неефективний учитель», яка попри минуле століття й нову сучасну термінологію, є однією з найактуальніших проблем сучасної школи. Різнобічно розглядаючи проблему «неефективного вчителя», І. О. Сікорський торкається навіть його професійної деградації. На думку вченого, до появи «неефективного вчителя» призводить будь-яке приниження особи педагога; його підневільне становище; приниження службовим положенням; будь-яке обмеження творчої свободи як із боку керівництва, так і через навчальні програми; бюрократична атмосфера, що пригнічує педагогічний персонал; втома вчителя; надмірна кількість уроків; погано оплачувана праця та пошук додаткових заробітків. У своїй праці «Психологические основы воспитания и обучения» (1909) І. О. Сікорський пише про це так: «Дешевий, стомлений учитель так само непотрібний для школи, як непотрібна була б для хворого порада лікаря, який сам хворий»; «Стомлений учитель стає шаблонним, не здатним стежити за думкою учня і є для нього майже таким же нежиттєвим і мертвим знаряддям, як книга»; «Учитель, обтяжений уроками, поставлений у необхідність проводити весь день у погоні за заробітками, втрачає більшу частину своєї педагогічної цінності і є для учня небажаним і навіть небезпечним зразком розумової праці, небезпечним прикладом дряблої волі». Перенесення актуальних соціальних проблем у сферу наукового аналізу свідчить не лише про високий рівень І. О. Сікорського як ученого, а й про його громадянську мужність, яка не дозволяла замовчувати кризові явища сучасної йому школи.

1907 р. Іван Олексійович став одним із засновників і першим директором Київського фребелівського педагогічного інституту при Товаристві трудової допомоги для інтелігентних жінок. На початку ХХ ст. це був перший і єдиний вищий навчальний заклад, який готував вихователів і керівників дитячих садків. У програму інституту входила не тільки загальна психологія, але й спеціальна психологія дитячого віку як один з основних предметів педагогічної підготовки. Навчальний план закладу передбачав вивчення християнської моралі; психології з викладом вчення про душу дитини; педагогіки; всесвітньої історії; історії літератури; анатомії й фізіології людини (особливо нервової системи); звернення особливої уваги на гігієну дитячого віку, теорію фребелівської системи й методики – лічби, співів, малювання, ліплення, крою та шиття.

При Київському фребелівському педагогічному інституті було організовано педагогічний комплекс із допоміжними закладами – початкова школа, зразковий дитячий садок, ясла та притулок. У 1907 р. при інституті була відкрита педагогічна амбулаторія для обстеження й діагностування дітей із різноманітними вадами та відхиленнями у фізичному та розумовому розвитку, а в 1912 р. – перший у світі Інститут дитячої психології та дитячої психопатології.

І. О. Сікорський звертав увагу викладачів на перегляд традиційних підходів у викладі навчального матеріалу, наполягав на розробленні нових методів навчальної роботи, особливо на поєднанні теоретичних знань із практичним досвідом. Тому заняття та лекції проводилися в другій половині дня, а практика в допоміжних закладах була зранку.

Світове визнання отримала книга вченого «Душа дитини» (1911), яка була написана на основі його лекцій у педагогічному інституті та стала основним підручником для слухачок. Ця практично невідома в Україні книга була перекладена всіма європейськими мовами, у Німеччині вона видавалася щонайменше 15 разів і стала настільною книгою німецьких учителів.

У цій праці підкреслюється психологічне значення дошкільного періоду. І. О. Сікорський став першим вітчизняним педагогом, який звернув увагу на дошкільний вік як на окремий період дитинства. Серед інших відомих праць ученого, присвячених цьому питанню, – «Воспитание в возрасте первого детства» (1884), «Ход умственного и нравственного развития в первые годы жизни» (1901), «Психологическое значение детства и дошкольного периода» (1911).

Вирішальну роль у вихованні дітей дошкільного віку І. О. Сікорський відводив сім’ї, оскільки тільки вона може виховати в дитині індивідуальність. На його думку, дитячий садок, яслі, школа виховують «середню» дитину, «шаблонну дитячу душу», але не можуть належним чином виховати індивідуальність, від якої безпосередньо залежить розвиток людства.

Розкриваючи педагогічні можливості родини, учений підкреслював, що значну виховну роль у ній відіграє мати. Разом із тим, він констатував, що багато матерів у той час, особливо середнього та великого достатку, відмовлялися не тільки від догляду за своєю дитиною, а й від грудного вигодовування, що, на думку вченого, загрожує нервово-психічному розвитку дитини.

Саме раннє дитинство та дошкільний вік І. О. Сікорський вважав найважливішим періодом життя людини, оскільки характер і здібності дорослого безпосередньо залежать від умов розвитку та виховання дитини в перші місяці та роки життя: «...Те, що недороблено і недобре виконано педагогом, готує ґрунт для майбутніх профілактичних і лікувальних дій психіатра».

У самого Івана Олексійовича була велика родина. Психолого-педагогічні спостереження він проводив і над власними дітьми. У Києві навіть говорили: «Сім’я Сікорських подбала про маленьких дітей». Його доньки Ольга та Олена допомагали батькові в роботі, а молодший син, Ігор, став всесвітньо відомим авіаконструктором. Після смерті батька, емігрувавши до США, Ігор Сікорський створив перший у світі гелікоптер. Там же, у США, він заснував авіабудівельну фірму «Уестленд-Сікорський» і налагодив серійне виробництво гелікоптерів.

Справжнім іспитом для професійної гідності, політичних переконань та душевного здоров’я Івана Олексійовича стали 1911–1913 рр. Гучна «справа Бейліса» (щодо вбивства 13-річного українського хлопчика Андрія Ющинського євреєм Бейлісом), на якій І. О. Сікорський виступив експертом із психіатрії та психології, перекреслила всі його наукові плани. Виступ, під час якого вчений лише аналізував літературу, присвячену використанню в далекому минулому крові християн з метою ритуалу, був сприйнятий як звинувачення в ритуальному характері злочину та дав підстави створити міф про антисемітизм Івана Олексійовича. Передова демократична інтелігенція відвернулася від нього, він утратив повагу серед професури. Результатом душевних поневірянь і потрясінь стала хвороба, через яку вчений уже не зміг працювати в університеті.

Незадовго до смерті він завершив хрестоматію «Книга жизни», рукопис якої вдалося вивезти з уже радянської України та надрукувати в американському видавництві «Алатас». Особливістю видання було те, що до кожної психологічної категорії автор підібрав ілюстрації з художньої літератури.

Помер І. О. Сікорський на 77-му році життя 1 лютого 1919 р. Похований на Байковому кладовищі в Києві. На жаль, після встановлення радянської влади ім’я всесвітньо відомого вченого замовчувалося, його книги жодного разу не перевидавалися.

Перші кроки до реабілітації імені дослідника були зроблені в 1984 р. О. Губком і С. Білоконем, які домоглися публікації статті про І. О. Сікорського в Українській Радянській Енциклопедії. Перші ґрунтовні розвідки, присвячені життю, творчій спадщині (В. Менжулин «Другой Сикорский») та ролі вченого у сумнозвісній справі Бейліса (О. Губко «Іван Олексійович Сікорський як учений і експерт у справі Бейліса»), змогли побачити світ лише на початку третього тисячоліття – більш ніж через 80 років після смерті талановитого дослідника.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Схожі:

Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconДержавна науково-педагогічна бібліотека україни
Усі документи (книги, брошури, журнали та ін.), що надійшли до фонду шкільної бібліотеки, обов'язково опрацьовуються
Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconДержавна науково-педагогічна бібліотека україни імені В. О. Сухомлинського
Ювілейні дати книжок видатного українського педагога В. О. Сухомлинського
Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconМатеріали Міжнародної науково-практичної конференції, приуроченої до 70-річчя заснування Державної історичної бібліотеки України
Науковий збірник містить доповіді й повідомлення, які надані учасниками Міжнародної науково-практичної конференції „Державна історична...
Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconНа науково-педагогічна бібліотека україни імені в. О. Сухомлинського календар знаменних І пам’ятних дат у галузі освіти І педагогічної науки на 2015 рік Київ 2014

Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconМетодичні рекомендації до проведення заходів
Пам'яті Героїв Крут : [Текст] : сценарій / кз львівська обласна науково-педагогічна бібліотека; уклад. Н. Г. Звольська. Львів, 2008....
Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconПедагогічна бібліографія
У45 Українська педагогічна бібліографія 1999: Науково-допоміжний покажчик літератури /Уклад. Н.І. Тарасова, Е. В. Татарчук. – К.:...
Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconЗакарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва «Освітянські вітрила: методика, теорія, досвід»
У інформаційному бюлетені зібрано статті наймасовіших фахових видавничих проектів мон україни, нан україни, інституту педагогіки...
Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconЗакарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва «Освітянські вітрила: методика, теорія, досвід»
У інформаційному бюлетені зібрано статті наймасовіших фахових видавничих проектів мон україни, нан україни, інституту педагогіки...
Державна науково-педагогічна бібліотека україни iconЗакарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва «Освітянські вітрила: методика, теорія, досвід»
У інформаційному бюлетені зібрано статті наймасовіших фахових видавничих проектів мон україни, нан україни, інституту педагогіки...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка