Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка1/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Львівський державний університет

безпеки життєдіяльності



Особистість в екстремальних умовах

Збірник матеріалів VІ Всеукраїнської

науково-практичної конференції з міжнародною участю

7 – 8 листопада 2013 р.

Частина І

Львів – 2013



ББК 88.4

У

ДК 159.9


«Особистість в екстремальних умовах», VІ Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю (ХІ; 2013; Львів).

Збірник статей VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Особистість в екстремальних умовах»: [в 2ч.] – Ч.І. [за ред. О.А. Кривопишиної, Б.І. Шуневича]. – Львів : ЛДУ БЖД, 2013– 341 с.


РЕЦЕНЗЕНТИ:
МОЛЯКО Валентин Олексійович, доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України

ПАВЕЛКІВ Роман Володимирович, доктор психологічних наук, професор, академік Академії Вищої школи України

ЧЕРНОБРОВКІН Володимир Миколайович, доктор психологічних наук, професор
РЕДКОЛЕГІЯ:
БІЛА Ірина Миколаївна, доктор психологічних наук, доцент

ВАСЯНОВИЧ Григорій Петрович, доктор педагогічних наук, професор

ЗАВАЦЬКА Наталія Євгенівна, доктор психологічних наук, професор

КРИВОПИШИНА Олена Анатоліївна, доктор психологічних наук, доцент

МИХАЛЬЧУК Наталія Олександрівна, доктор психологічних наук, доцент

МОЙСЕЄНКО Лідія Анатоліївна, доктор психологічних наук, професор

ПОЛІЩУК Валерій Миколайович, доктор психологічних наук, доцент

ПОМИТКІН Едуард Олександрович, доктор психологічних наук, професор

ЧЕРНОБРИВКІНА Віра Андріївна, доктор психологічних наук, доцент

ШУНЕВИЧ Богдан Іванович, доктор педагогічних наук, професор
До збірника увійшли матеріали, представлені вітчизняними та зарубіжними науковцями − учасниками VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Особистість в екстремальних умовах».

Висвітлено методологічні та психолого-педагогічні проблеми філософії освіти, педагогіки, психології та професійної підготовки спеціалістів в екстремальних умовах.

Рекомендовано науково-педагогічним працівникам, докторантам, магістрантам, аспірантам, здобувачам, спеціалістам системи ДСНС, МВС, МОН України, а також широкому колу фахівців суміжних професій.

© ЛДУ БЖД, 2013.

УДК: 159.9.016.1
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Варій М.Й., професор кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, доктор психологічних наук, професор
Під час діяльності в екстремальних умовах у фахівця з надзвичайних ситуацій (НС) змінюється режим функціонування психіки, тобто її параметри відхиляються від норми залежно від реального або уявного навантаження надзвичайної ситуаціїна психіку [2]. Під впливом екстремальних факторів відбувається дезорганізація функціонування психічних процесів, а далі псі-програм, передусім, на свідомому і підсвідомому рівнях психіки. Цемає місце внаслідокпояви у психіці різного психічного з негативним психоенергетичним потенціалом [1, с. 183-188]. Таким різним психічним є, передусім, негативні емоції, котрі виникли під впливом екстремальних факторів, і найчастіше проявляються у формі психічної напруженості, тривоги, страху, фрустрації, стресу, афекту тощо [2]. Кожна з цих емоцій несе психоенергію, у випадку екстремальної ситуації, зазвичай, негативної полярності.

Власне психоенергія містить у собі дві складові: інформаційну та енергетичну. У випадку екстремальної ситуації інформаційна складова містить відомості про загрозу життю, каліцтва чи спричинення іншої шкоди здоров’ю, а енергетична складова відображає величину психоенергетичного потенціалу, тобто наскільки загрозливою уявляється ця ситуація фахівцю з НС і як він її переживає.

Спочатку негативні емоції є «вільним» психічним, котрі пронизують всі рівні психіки, вступаючи у взаємодію зі сформованими фіксованими установками, зазвичай, знижуючи їх енергетичний потенціал, а значить ефективність (дієвість) псі-програм.

Якщо енергетична складова негативної емоції (Pнe) досить велика, то починає формуватисявідповідна фіксована установка (приміром, страх породжує установку на втечу). Фіксованими (програмними) установками для свідомого (свідомий рівень) чи підсвідомого (підсвідомий рівень) формування псі-програм є актуалізовані (активовані) бажання, образи уяви, мета, переконання, різні цілі, віра, сенси життєдіяльності, ідеї, нав’язливі думки, погляди, інтереси, стереотипи, твердження, в які людина вірить і твердо закріпила їх у свідомості чи/і підсвідомості, тощо.

Активізація будь-якого внутрішнього психічного, а також перетворення у психіці відбувається внаслідок здійснення в ній псі-операцій. Псі-операція – це процес взаємодії різного зовнішнього і внутрішнього чи внутрішньо-внутрішнього психічного, в результаті чого відбувається виявлення змісту інформації та її енергетичної потужності (ступеня значущості), їх перетворення та утворення нового психічного.

Далі на підґрунті цієї установки формується ситуативна псі-програма втечі. При цьому ця установка може сформувати таку псі-програму як на свідомому, так і на підсвідомому рівні людської психіки.

Псі-програма – це внутрішнє психічне, сформоване на основі неусвідомленої або свідомої фіксованої установки зі своїм псі-кодом, що активізує інше внутрішнє і/чи зовнішнє психічне, відповідно до цього коду, та спрямовує його на реалізацію закладеної в ній (фіксованій установці) інформації [1, с. 201].

Яким чином функціонує псі-програма? І так, приміром, страх – вільне психічне, яке, свідомо чи підсвідомо активізувавшись у психіці, переростає у фіксовану установку. Це психічне є носієм інформації (Іn) та певної енергетичної потужності (Pn), яка відображає ступінь значущості інформації. Власне енергетична потужність (ступінь значущості інформації про небезпеку) активізовує фіксовану установку – втекти зі зони страху, змушуючи її психоенергію впливати на інше внутрішнє психічне, активізувати його для сприйняття й перетворення інформації про те, що потрібно (хочеться) зробити (досягнути). У нашому прикладі – втекти.

Псі-програма починає формуватися внаслідок активізації (підвищення енергетичної потужності) фіксованої установки на втечу як внутрішнього психічного (перша стадія) (рис. 1).

Далі відбувається пошук, яким чином здійснити те, що хочеться (потрібно) зробити (досягнути). Внаслідок здійснення псі-операцій з іншого внутрішнього психічного виділяється інформація (знання про предмети, явища, події, про зв’язки між ними, навички, вміння, тобто своєрідний аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, групування, класифікація, систематизація інформації, визначення її значущості, виділення головного аспекту тощо. У нашому прикладі це може бути виділення головного аспекту, наприклад, висновку – «Я загину! Треба шукати шляхи порятунку!»).

Виходячи з цього, здійснюється пошук іншого психічного, яке б забезпечило реалізацію того, що закладено у фіксованій установці (втекти зі зони страху). З множини внутрішнього психічного, яке знаходиться у людській психіці, ніби «витягується» інформація про шляхи, методи, способи, засоби реалізації фіксованої установки. Воно (психічне з фіксованою установкою) відбирає, структурує і спрямовує інше психічне (їх множину) на свою реалізацію. Це збільшує кількість інформації (In+I1) та підвищує ступінь її значущості (Рn1) (друга стадія). У нашому прикладі відбувається активний пошук шляхів утечі.


1 стадія



2 стадія

3 стадія

4 стадія





стрелка вправо 6


стрелка вправо 16стрелка вправо 13


стрелка вправо 10









Рис. 1. Структурно-функціональна схема

формування псі-програм
На третій стадії на основі інформації та енергетичної потужності, що утворилися після другої стадії, здійснюються псі-операції, які спрямовані на вироблення алгоритму реалізації фіксованої установки. На основі цього формується психічне, яке несе інформацію про те, як і що потрібно робити, щоб реалізувати фіксовану установку. Власне свідомо чи підсвідомо вироблений алгоритм реалізації фіксованої установки завершує третю стадію формування псі-програми. У нашому прикладі виробляється алгоритм втечі (приміром, спуститися з 4-го на 2-ий поверх і вистрибнути з вікна на купу піску).

В подальшому (на четвертій стадії), згідно з виробленим алгоритмом, здійснюються псі-операції, які спрямовані на отримання результату, закладеного у фіксованій установці, тобто відбувається процес операційно-функціональних перетворень з метою практичної реалізації завдання, закладеного в інформації фіксованої установки.

У нашому прикладі фахівець з НС здійснює втечу згідно з виробленим алгоритмом дій (спускається з 4-го на 2-ий поверх і вистрибує з вікна на купу піску).

На нашу думку, ефективність діяльності в екстремальних умовах залежить від функціонування псі-програм, сформованих, насамперед, на двох рівнях людської психіки – це свідому і підсвідому. (У випадках небезпеки для життя несвідомість, зазвичай, запускає псі-програму самозбереження).

Особливо важливими є псі-програми на підсвідомому рівні, оскільки вони менше піддаються дезорганізації, ніж, псі-програми свідомого рівня психіки.

На підсвідомому рівні знаходяться псі-програми, які виконують: 1) певну захисну функцію – позбавляють психіку від постійного напруження свідомості там, де в цьому немає потреби; 2) автоматизації певних розумових і практичних дій під час свідомої діяльності; 3) саморегуляції внутрішнього психічного.

Указані псі-програми спочатку формуються під контролем свідомості під час професійної підготовки, як довільні акти, і лише пізніше їх псі-програми стають підсвідомими, що має важливе значення для виконання дій в екстремальній ситуації, оскільки вивільняється свідомість для контролю за іншими операціями.

Надійність цих програм залежить від того, наскільки високим є їх енергетичний потенціал. Якщо енергетичний потенціал, наприклад, псі-програми самоуправління чи саморегулювання за величиною більший, ніж енергетичний потенціал псі-програми, котра сформована на основі страху, то фахівець буде діяти згідно перших псі-програм. І навпаки, якщо енергетичний потенціал псі-програми, котра сформована на основі страху, більший за енергетичний потенціал псі-програм самоуправління чи саморегулювання, що сформовані для виконання професійної діяльності в екстремальних умовах, то фахівець буде діяти згідно першої програми, тобто покине (втече) з небезпечної зони або буде діяти необачно, хаотично.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Варій М.Й. Енергетична концепція психіки і психічного. Монографія. – К.: Центр учбової літератури, – 2009. – 318 с.

  2. Козяр М.М. Екстремально-професійна підготовка до діяльності у надзвичайних ситуаціях: Монографія. – Львів: «СПОЛОМ», 2004. – 376 с.

УДК 159.922


РОЗВИВАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КОНСТРУЮВАННЯ
Біла І.М., старший науковий співробітник інституту психології

ім. Г.С. Костюка НАПН України, доктор психологічних наук, доцент
Конструювання є універсальним та найбільш поширеним видом людської діяльності. Основна характеристика конструювання, здібність до побудови цілісностей різного типу (предметів, моделей, текстів та ін.), атрибутивна усім іншим видам діяльності. Все створене людським розумом так чи інакше пов’язане з діяльністю проектування, конструювання, що має на меті початок змін у навколишньому світі. Конструювання охоплює всі сфери існування, представники більшості професій, наряду з конструкторами, винахідниками, у повсякденній роботі здебільшого проектують, конструюють, будують, у самому широкому смислі. Результатом цієї праці можуть бути столярні і глиняні вироби, композиції квітів у вазі чи на тлі полотна, сюжет твору та маршрут подорожі, нова модель літака чи фасону плаття тощо.

Враховуючи те, що людина є конструктором за своїм призначенням, який конструює все, починаючи з елементарних конструкцій і закінчуючи надскладними технічними системами, під конструюванням (від латин. constructio – побудова) розуміють побудову того чи іншого об’єкта, складання частин у певному порядку. Це може бути практичне – наочно-дійове конструювання (скульптура, архітектура, будівництво, дизайн, фотомонтаж, образотворче мистецтво, колаж, народні промисли (вишивка, різьба по дереву), оригамі, мозаїка, флористика, ікебана, машино-, приладобудування, виробництво побутових виробів, виготовлення меблів, конструювання одягу, взуття, кулінарія, іміджмейкерство, зачіски, гімнастика, танці) або ж теоретичне – образне конструювання (написання художнього, музичного твору, складання документа, придумування гри, написання доповіді, виступу, наукові дослідження, придумування діалогу, селекція рослин, тварин, розробка військової стратегії дій, бізнес-плану, складання індивідуального плану, маршруту подорожі, розробка соціального, політичного проекту, сценарію тощо).

Конструювання, конструкторська діяльність – це діяльність, що передбачає використання певних принципів, інформації та уяви для визначення структури об’єктів або систем, призначених для виконання різноманітних функцій з найбільшою ефективністю. Тобто сутністю як практичного, так і теоретичного конструювання є створення структур з певними функціями, однак у практичному конструюванні велика роль належить естетичному фактору.

Вивчає проектно-конструкторську діяльність психологія порівняно недавно. В Україні у 70-х була розроблена теорія і практика конструкторської діяльності (Г. С. Костюк, Л. М. Івахненко, Є. О. Мілерян, В. О. Моляко, В. С. Лозниця, П. С. Перепелиця, О. В. Проскура, В. В. Рибалка, М. Л. Смульсон, Т. М. Третяк). На думку вчених, конструкторська діяльність є одним із складних видів праці, що є перш за все продуктивною мисленнєвою діяльністю та являє собою процес розв’язування проблемних задач. Безпосереднім результатом розв’язування цих задач є отримання суб’єктом нового та оригінального для нього продукту діяльності, оволодіння новими способами роботи або ж досягнення ним того чи іншого результату одночасно.

Згідно системно-стратегіального підходу (В. О. Моляко) процес конструювання розглядається як одна з важливих підсистем творчого процесу, що передбачає взаємозв’язок таких основних складових, як особистість того, хто здійснює діяльність, продукт та умови, в яких протікає дана діяльність.

У загальних рисах конструкторську діяльність можна розглядати, як діяльність людини з постановкою або вибором нею конструкторської задачі, пошуком умов та способів її розв’язування та побудовою нової конструкції. Нова конструкція є результатом органічного синтезу та елементом попередніх розв’язків, вже існуючих досягнень і досвіду, накопичених у результаті праці багатьох винахідників та дослідників.

У конструкторській діяльності, як і в будь-якій іншій, можна виділити, з деякою мірою умовності, дві основні групи регуляторів: загальні (макрорегулятори) та часткові (мікрорегулятори). До загальних відносяться мотиви, інтереси, здібності, загальний рівень інтелекту тощо. Частковими є навички мисленнєвих дій, розумові тенденції, які проявляються через розуміння, задум, апробацію під час розв’язування кожної окремої задачі. Умовно ці регулятори можна розділити також на особистісні (суб’єктивні) та процесуальні (об’єктивні). Цей поділ є оптимальним для вивчення будь-яких видів конструкторської діяльності на всіх вікових етапах розвитку.

Визначаючи психологічні основи розвитку конструкторської діяльності, моделлю її розвитку слід обирати таку, що витікає із особливостей конструкторської задачі, яка є новою для суб’єкта. Послідовне ускладнення задач і введення елементів проблемності у навчання може сприяти просуванню до вищих рівнів конструкторської діяльності й відповідно до розвитку інших, близьких з нею діяльностей.

Розвиток конструювання на всіх етапах онтогенезу передбачає стимулювання процесуально-динамічного компоненту діяльності, процесу конструювання (вдосконалення розуміння, продуктивності створення задуму розв’язання задачі, розширення його змісту, оригінальності та усвідомленості, підвищення ефективності апробаційного етапу, втілення задуму); активізацію, стабілізацію індивідуально-регулятивного, особистісного аспекту конструювання (формування позитивної мотивації, вольових зусиль, знань, умінь, навичок практичної, інтелектуальної діяльності), позитивну динаміку творчих стратегіальних тенденцій мислення суб’єкта (збільшення випадків пошуку віддалених, дуже віддалених аналогів, комбінування, реконструювання структур та функцій конструкцій) і т.д. Цей алгоритм є ефективним для всіх споріднених з конструюванням діяльностей.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Біла І.М. Сутність та особливості творчого конструювання // Психологія творчого конструювання в дошкільному віці : монографія / Біла Ірина Миколаївна. – К. : Веселка, 2011. – с. 431.– Бібліогр. 494.

  2. Моляко В. А. Творческая конструктология (пролегомены) / В. А. Моляко – К.: Освита Украины, 2007. – 388 с.

УДК 159. 922


НООЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ

ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЙ
Васянович Г.П., директор НПЦ ПТО НАПН України,

доктор педагогічних наук, професор

Онищенко В.Д., старший науковий співробітник

ЛНПЦ ПТО НАПН України
Як відомо, зовнішні екстремальні ситуації спричиняють особливі форми екстремальності духа, душі і тіла людини, породжуючи підвищену тривожність і особливі емоційні напруження [1, c. 71]. У психологічній літературі виокремлюються, зокрема, такі види (зовнішніх) екстремальних ситуацій [1, c. 71–72]:

1) швидкоплинні – пов’язані з необхідністю діяти в умовах жорсткого дефіциту часу, у максимально швидкому темпі, при високому рівні організованості та зі значним тілесними і психологічним навантаженням;

2) довготривалі, в яких духовно-душевно-тілесна напружена діяльність продовжується протягом тривалого часу;

3) екстремальні ситуації, що потребують постійної готовності до дій, перебування в монотонних умовах при очікуванні екстремальних змін; та ін.

Особливо значущими екстремальними ситуаціями є такі, в яких працівники органів безпеки життєдіяльності зазнають різної фізичної шкоди аж до спричинення смерті, поранення або отримання глибоких душевно-духовних (психологічних і ноологічних) травм.

Перелік і класифікація екстремальних умов та ситуацій не можуть бути вичерпними. Явища, які їх породжують, можуть мати різноманітне походження.

У сучасній психології вплив екстремальних ситуацій на тілесно-душевну структуру людини описується такими поняттями як стрес, афект, фрустрація. Ці поняття добре з’ясовані у світовій і вітчизняній психологічній літературі. Метою нашої статті є з’ясування ноологічних (душевно-духовних) станів і процесів особистості людини, яка працює в екстремальних ситуаціях як представник служб безпеки життєдіяльності, або ж готується до такої діяльності у відповідних закладах професійної освіти. Ноологічні підходи до вивчення психолого-педагогічної і практично-психологічної проблематики екстремальних ситуацій залишаються нез’ясованими в літературі.

Категоріальний лад ноології особистості [2] описується такими фундаментальними духовними і духовно-душевними здатностями людини як віра, воля, совість, свобода, мужність, страх, тривога, відповідальність, любов, радість, надія, честь, гідність та ін. Актуалізація цих здатностей в екстремальних ситуаціях, зокрема в екзистенційних пограничних ситуаціях на межі життя і смерті, є особливою, часто доленосною для самої особистості і для тих людей, які потребують негайної допомоги.

Поняття “особистість” вужче від поняття “людина”. Особистість – це людина, яка живе і діє в конкретних суспільно-історичних умовах, посідає певне місце в суспільстві і характеризується свідомістю. В особистості людина абстрагована від природних якостей. У ній немовби конструюються особливості суспільства, основні його риси. Тому зрозуміти сутність поняття особистості можна лише розглядаючи її в конкретних суспільних умовах, в діяльності та стосунках з іншими людьми, аналізуючи її соціальний статус і місце в суспільних відносинах. Важливими психологічними характеристиками особистості є: стійкість, змінність, цілісність, активність.

Суттєвою ознакою особистості є її позиція (якість, яка на рівні поняття “людина” не є актуальною). Адже особистість є завжди включеною у різноманітні відносини, що існують у суспільстві: економічні, політичні, правові, моральні, релігійні і т. ін., стосовно яких у неї, своєю чергою, формуються власні думки, погляди і відношення загалом.

Людська особистість проявляється через свій духовний світ (духовний універсум), який включає ідеали, мотиви, цінності; принципи, переконання; вірування; знання, погляди, ерудицію, вищі почуття (напр. морально-духовні або духовно-естетичні) тощо. З іншого боку, як самість (власне особистість), людська особистість або особистість людини проявляються через різноманітні форми і види самосвідомості: самоусвідомлення, самовизначення, певну самодостатність, власне покликання, самоактуалізацію і самореалізацію та ін.

Людина за своєю духовною суттю є істотою діяльною й творчою. І саме у діяльності і творчості проявляється самореалізація людини. Діючи і створюючи нове, людина тим самим “виконує”, здійснює саму себе. З морально-духовної точки зору людина є вільною у моральному сенсі тоді, коли її вибір диктується не сліпим і самодостатнім волінням, а мотивом, який має безпосереднє відношення до цілісності її внутрішнього духовного світу. При цьому мотив базується на тріадній активності віри-совісті-волі, отримуючи свою санкцію. Зауважимо, що всім добре відома відмінність між вибором, здійсненим за принципом “здорового глузду” і свідомим тверезим рішенням, що випливає із загальної морально-духовної настанови особистості.

Важливими рисами, які дають людині змогу самій керувати своїми діями, є її гідність і честь. У гідності виражається уявлення про самоцінність особистості, її рівність з усіма іншими. Усвідомлення своєї гідності не дозволяє людині принижуватися, плазувати перед сильнішими, ніж вона, бути підлабузником або ж лицеміром. Можна навести багато прикладів про те, як люди віддавали своє життя, але не поступалися людською, морально-духовною гідністю. А там, де принижується або приноситься у жертву чомусь іншому гідність людини, гідність духовної особистості, вільний розвиток унеможливлюється. Отже, людина, яка усвідомлює свою гідність, не може не поважати саму себе. А поважаючи себе, ніколи не дозволить собі зневажливо ставиться до інших людей. Як бачимо, справжня повага людини до самої себе обов’язково передбачає й повагу до інших.

Одним із чинником саморегуляції людської діяльності є також честь. Якщо гідність залежить насамперед від самої людини та її морально-духовних якостей, що визначають її цінність, то честь, як правило, пов’язується з тими людськими рисами, які зумовлюються певним її становищем у суспільстві та родом професійної діяльності. Так, наприклад, коли говорять про професійну честь лікаря або вчителя, робітника чи рятівника, то мають на увазі професійні якості: працездатність, сумлінність, майстерність, уміння виконувати свою роботу, дорожити своєю професією тощо. Можна сказати, що честь людей ґрунтується на їхніх особистих або колективних заслугах перед суспільством.

З’ясовуючи поняття “честь” і “гідність”, можна підкреслити, що ідея честі за самою своєю суттю визначає відмінність людей у суспільстві і в певному смислі є відносною характеристикою людської особистості. Поняття ж людської гідності є принципово ноологічним, тобто таким, що пов’язано із морально-духовними якостями особистості. Це поняття утверджує принципову, безвідносну, абсолютну, безумовну цінність і значущість індивіда як людини взагалі, людини як творіння Божого, як образу і подоби Божої. Гідність утверджується у духовній сфері індивідуального людського й на загальнолюдських нормах, ідеалах та цінностях. Проблема людської гідності сягає внутрішнього духовного світу особистості і цим самим істотно визначає аспект морально-духовного самовдосконалення особи. Проблема гідності людини – це й проблема забезпечення поваги до кожного індивіда, його людських прагнень і прав з боку інших людей та суспільства в цілому.

Ноологічні мотиви подолання кризових і, зокрема, екстремальних ситуацій окреслюються у статті [3], в якій автори зазначають, що, у світлі останніх подій проблема життєстійкості особистості у вигляді здатності протистояти кризовим ситуаціям життєдіяльності та визначення її взаємозв’язку з особистісними якостями людини набуває особливого значення. До того ж, кількість надзвичайних ситуацій, які відбуваються в Україні, стрімко зростає, а отже, і кількість людей, які потребують психологічної і ноологічної допомоги після перенесення стресів, трамв і фрустрацій також збільшується.

Дійсно, проблема подолання стресів і фрустрацій викликає науковий інтерес не лише у представників психологічної науки, а й у філософів і богословів. Одним з тих, хто розглядав внутрішні ресурси подолання стресу з точки зору християнської екзистенціальної філософії, був видатний протестантський богослов і філософ Пауль Тілліх (1886–1965).

У своїх працях як ключову він обґрунтовує категорію “мужності” [4], визначаючи мужність як самоствердження “всупереч». Також П. Тілліх розглядав категорію тривоги. Він виокремлював три основні форми екзистенційної тривоги – тривоги, даної разом з самим існуванням людини: 1) тривога долі і смерті; 2) тривога порожнечі та відсутності сенсу; 3) тривога вини й осуду [4]. Окремо ним описується тривога, яка виникає в особливих екстремальних ситуаціях життєдіяльності. Цю тривогу П. Тілліх чомусь називав патологічною [4, c. 45–46]. Така тривога “прагне” стати страхом і з нею може впоратися лише мужність.

Мужність, як зазначає філософ, не усуває тривогу, адже тривога екзистенційна, і її неможливо усунути. Однак мужність приймає тривогу небуття на себе. Крім того, П. Тілліх стверджував, що той, хто діє мужньо, бере у своєму самоствердженні тривогу небуття на себе. Мужність протистоїть розпачу, приймаючи тривогу на себе [4, c. 46]. Такий підхід П. Тілліха дає ключ до розуміння патологічної, радше, пограничної тривоги – тривоги на межі життя і смерті. Якщо людина нездатна мужньо взяти таку тривогу на себе, вона може ухилитися від екстремальної ситуації відчаю і, відповідно, від допомоги іншій людині.

Подоланню пограничних станів тривоги і страху смерті протистоїть ноологіна (духовно-моральна) здатність (якість) особистості, яка називається відповідальністю, причому не юридичною. Як розповідав відомий, сучасний російський тележурналіст, коли у підводному плаванні на нього нападала акула, то він не боявся смерті, а думав про те, яку біль матимуть його ближні в разі його жахливої смерті. Ця небоязнь дозволила йому правильно поводити себе в ситуації на межі життя і смерті – не тікати від акули, а протистояти їй. І акула відступила!

У багатьох екстремальних ситуаціях активізуються ноологічні здатності особистості: воля, віра, совість, надія, почуття морально-духовного обов’язку і морально-духовної відповідальності та інші. Проаналізуємо детальніше деякі із цих категорій.

Вольова діяльність людини передбачає низку актів: оцінку ситуації, що склалася; вибір шляху для майбутньої дії; вибір засобів, необхідних для досягнення мети; прийняття рішень і т. ін. Здебільшого вольова діяльність взаємопов’язана з прийняттям рішень, що визначають життєвий шлях людини, виявляють її суспільне обличчя, яке розкриває її духовно-моральну сутність. Тому до здійснення таких вольових дій залучається вся людина як свідомо діяльна особистість.

Вольова дія починається з виникнення збудження (спонукання) і постановки мети. Крім цього, вольовій дії передує ще й обдумування, усвідомлення, обговорення мети дії і боротьба мотивів прийняття рішення, планування дій, засобів і способів їх здійснення.

Особливо активно відчувається цей процес, коли зіштовхуються несумісні спонукання, і людина змушена вибирати між вузько особистісними мотивами і громадським обов’язком, між логікою розуму і почуттям. Зіткнення взаємовиключних або таких спонук, що не збігаються, із яких людина повинна зробити вибір, називається боротьбою мотивів.

У процесі боротьби мотивів людина приймає рішення, що виявляється в обмеженні одних збуджень стосовно інших і прийнятті цілі діяльності. Іноді вона є протилежною тій, що була першою. Процес прийняття рішення виступає як особлива стадія вольової дії і вимагає не лише максимальної усвідомленості, а й рішучості, мужності і відповідальності особистості.

Світова філософія завжди приділяла велику увагу поняттям “розум” і “віра”. Віра – засада людської духовності – гармонійно пов’язується із волею і совістю. воля як і віра, будучи атрибутами людського духа, з трудом піддаються філософському аналізу. Видатний український філософ і богослов Георгій Кониський (1718 - 1795 рр.) так влучно визначив волю і розум: воля – цариця, але сама собою несвідома й недосвідчена; розум має пост наймудрішого сенатора. Воля істотно взаємодіє із розумовими та емоційно-сердечними функціями і здатностями людського духа. Цікаво, що розвиток вольового акту, вольового діяння не зупиняє процес мислення та раціональний аналіз. Навпаки, воля стимулює інтенсивність мислення, активізує розум і віру, сприяє зосередженості на тих об’єктах, які підлягають вивченню чи духовно-практичному освоєнню. Усім добре відомі вольові зусилля, що спрямовуються на досягнення зосередженості, концентрації уваги тощо. У тієї чи іншої особи виробляються свої стійкі вольові уявлення, звички, закономірності та успіхи. Для духовного пізнання, для зосередженості на духовних сутностях, для творення молитви, для актів медитації потрібної серйозні вольові зусилля, тривале напруження волі.

Як вчить ноологія, воля є чимось первісним в душевно-духовному житті людини. Воля спрямовує життєву активність і діяльність людини. Бажання жити, причому жити певним чином, не є результатом якогось особливого попереднього знання, а радше інтуїтивним потягом, почуттєвим прагненням вільної волі. Потім уже воля спрямовується і зумовлюється думками про мету тими чи іншими ідеалами та цінностями. Розумна воля робить вибір між нижчими формами життєвих спрямувань – потягами та бажаннями душі і тіла, і вищими духовно-моральними та естетичними цінностями. Отже, розумно-духовна воля при взаємодії віри і совісті спрямовується до духовного життя і пізнання. При цьому душевно-духовне життя людини набуває активного характеру, динаміка якого до того ж має керуватися морально-духовною настановою, що визначається совістю.

У контексті теми нашої статті доречним буде проаналізувати й оцінити сучасну науково-технічну діяльність людей та людства. Активний характер, діяльнісний характер так званого науково-технічного прогресу, виражається передусім в практичному, технічному діянні на природу, в створенні техносфери на Землі. Тут виникла нова реальність, відмінна від природної, від органічної й неорганічної реальності. Тут ми маємо справу з реальністю техніки, машин, автоматів, інженерно-технічних споруд, кібернетичних систем, комп’ютерів, роботів тощо.

В ноологічному аспекті тут виникає життєво важливе завдання духовного осмислення сутності цієї нової реальності. Тому що людська душа недостатньо пристосована до влади техніки, до повсюдного технократизму. У технічній цивілізації змінюються масові виміри буття людей. Здійснюється “прискорення часу”, має місце швидкоплинність подій і явищ, які людина не встигає належним чином оцінити, прослідкувати і часто не в змозі своєчасно опам’ятатися. Часто-густо люди гинуть від аварій технічних систем, від технічних катастроф і т. ін. Тут відбувається послаблення активності людського духа, що призводить до панування бездуховності і руйнації людини.

Вплітаючись у зв’язки і структури природи, порушуючи біосферу Землі, яка має свій внутрішній законопорядок, людська діяльність набрала ворожого характеру і для природи, і для людини. Той факт, що доцільна раціональна діяльність людей врешті-решт створює небажане і до того ж загальне, глобальне ціле, свідчить про те, що людина не сумісна з природою. Але є тут й інший план буття. Оскільки людина в своєму космологічному вимірі є часткою природи, народжується та існує в ній, то зазначена несумісність є розломом у надрах самої природи і свідчить про внутрішню суперечливість і нераціональність природного цілого. Розлом у надрах самої природи свідчить про те, що людина є не лише природною істотою, але й надприродною, тобто такою, яка не може бути виведена із одного лише природного буття.

У наш час, коли так швидко зростає роль духовних факторів у розвитку людини і життєдіяльності суспільства, навряд чи можливо аналізувати і розв’язувати питання безпеки життєдіяльності, екології, екологічної етики, не торкаючись так чи інакше питань екології духа, філософії духа і духовного пізнання. Залежність духовних концепцій людини від її власної природи, а також від стану навколишнього оточення стала очевидною. Прогресуюча руйнація навколишнього середовища є яскравим проявом порушення зв’язку між природними та духовними складниками людського буття.

З етико-пізнавального погляду, як ніколи необхідний перегляд духовних якостей сучасної людини. На часі необхідне філософсько-світоглядне й ноологічне з’ясування таких складових людської духовності як мудрість, святість, мужність, здатність зрозуміти й оцінити різноманітні фрагменти нашого природного і космічного оточення, мати відчуття морально-духовної відповідальності й усвідомлення гріховності тих чи інших руйнівних дій і впливів на біосферу Землі. Відсутність страху і почуття гріховності за свої діяння треба кваліфікувати як одну із найбільших небезпек сучасності. В екстремальні ситуації техногенного і природного походження увійшло людське життя на Землі.

Ноологію особистості у наш час слід активно вивчати як в загальноосвітньому, так і в професійно-освітньому аспектах, бо саме в ній сконцентровані можливості розуміння як індивідуальної, так і суспільної творчо-вольової і смисло-творчої діяльності.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Бабенко В., Шаповалов Б. Психологічні основи екстремальних ситуацій у діяльності працівників практичних органів внутрішніх справ // Вісник Академії управління МВС. 2009 №1. – С.69-81 Електронний ресурс: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VAUMVS/2009_1/babenko.pdf

  2. Васянович Г. П., Онищенко В. Д. Ноологія особистості: Навчальний посібник для студентів і викладачів гуманітарних дисциплін. – Львів: Сполом, 2012. – 224 с.

  3. Оніщенко Н. В., Побідаш А. Ю. Базові концепції подолання кризових ситуацій у сучасній психологічній науці // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpnapv_ppn/2011_60/11onvspn.pdf

  4. Тиллих П. Мужество быть // Символ. Париж, 1992. № 28. – С. 7-121.

УДК 159. 922:378


РОЛЬ ДУХОВНОСТІ У ФОРМУВАННІ ФАХІВЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РІВНЯ
Жигайло Н.І., професор кафедри менеджменту Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор психологічних наук, професор
Постановка проблеми. Важливість духовності у формуванні фахівця європейського рівня є вельми актуальною для сучасного суспільства.

Адже завдяки духовності Вчителя, Лікаря, Інженера, Юриста, Керівника тощо від Бога - мудрого, висококваліфікованого спеціаліста, який всі свої зусилля спрямовує на чесну, самовіддану, сумлінну працю, можливо забезпечити високий рівень соціального та економічного добробуту суспільства, здорову націю, сильну державу та її високу позицію на європейському і світовому рівнях.

Проблемі духовності присвячено чимало досліджень: від Платона, Аристотеля, Панфіла Юркевича, Григорія Сковороди до наших днів: С.Д. Максименко, Г. О. Балл, М.Й. Боришевський, В. П. Москалець,М. В. Савчин, І.С.Захара, С.С.Макаренко, Н.І.Жигайло; зарубіжні вчені: Ф. Лерш, К. Г. Юнг, К. Роджерс, Р. Мейо, Дж. Коннорс тощо. У всі часи надавали великого значення духовності, дослідники вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух, що означає рухливе повітря, повівання дихання, носій життя. За вченням науковців, духовність – це загально-культурний феномен, який вміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істини й краси.

Аналіз останніх публікацій на тему дослідження. В сучасній українській психології дослідження духовності відбувається за такими основними напрямками: філософсько-релігієзнавчим, предметом якого є духовність як досконалість віри в надприродні сили (Г. С. Сковорода, Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, В.О.Сухомлинський, Г. П. Ващенко); культурологічним, в контексті якого духовність постає як спосіб самобудови особи в межах культурного світу через самовизначення і самоспрямування особи, що передбачає не лише знання, але й почуття, осмислення дійсності, здатність до співпереживання (П. Р. Ігнатенко, В. Л. Плужний, М. І. Пірен, В. В. Москаленко, В. В. Рибалка); соціально-психологічним, в якому духовність розглядається як багатомірний соціально – історичний феномен, специфічність виявів якого зумовлена своєрідністю всесвітньої історії як поліцентричного утворення (Г. С. Костюк, С. Д. Максименко, М. Й. Боришевський,М. В. Савчин, В. П. Москалець, Г. О. Балл, В.В.Яцура, А.Г.Хоронжий, І.С.Захара, С.С.Макаренко, Н.І.Жигайло).

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, духовність – це складний психічний феномен; вияв внутрішнього світу особистості; інформаційно-енергетична структура особистості, насичена символами, якими вона володіє. Духовність – це індивідуальна особливість особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити й діяти для інших. Під духовним становленням особистості фахівця ми розуміли надбання духовних цінностей, релігійної свідомості та самосвідомості особистості; розвиток його духовних пріоритетів; обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу його життя, виступати на передній план усього процесу діяльності. Джерелами духовності слугують наука, культура, релігія, мистецтво тощо.

З метою формування духовності фахівця нами запропоновано: поняття «духовної особистості» фахівця; авторську психологічну структуру особистості спеціаліста; авторську модель духовного становлення особистості фахівця; програму тренінгу розвитку духовності особистості професіонала; тематичний план спецкурсу «Психологія духовного становлення і здійснення спеціаліста».

Під феноменом «духовна особистість» розуміємо таку особистість, в якій горить іскра Божества; яка в своїх думках і вчинках опирається на Закон Божий; яка в своєму житті керується постулатом: «Я працюю на Вічність!, а не просто вічно працюю!». Людині для польоту потрібне не пір’я, а сила духу! Сильних духом, національно свідомих, інтелектуально розвинутих, науково підкованих фахівців потребує кожна нація, кожна держава, кожна галузь. Тому, невід’ємною складовою професіонала має бути духовність –провідною лінією його діяльності.

Авторську модель духовного становлення особистості фахівця представлено на рисунку 1. У запропонованій нами моделі виокремлено інструментальну, потребово-мотиваційну та інтеграційну складові.


группа 28675

Рис. 1. Авторська модель духовного становлення фахівця.


На наступному етапі дослідження нами було запропоновано „Програму тренінгу духовного становлення майбутнього фахівця”. До кожного з семи тем-блоків програми розроблені оригінальні вправи та адаптовано ті тренінгові вправи, які можна було використати у відповідності до поставленої мети (рольові та ділові ігри, міні-дискусії, вправи з тренінгу особистісного зростання, вправи з тілесно-зорієнтованого тренінгу тощо).

Також нами виокремлено критерії, яким повинен відповідати професіонал: моральні – людиною релігійною, практикуючим християнином, любити свою працю, бути справедливим; мати етично-діловий такт та радість від спілкування; інтелектуальні – високий рівень фахової підготовки, точність пам’яті, гнучкість мислення, творчість уяви, сила волі і віра (набуті чинники), мовленнєва культура, риторика, інтуїція; фізичні та канонічні – одяг, постава, поведінка, шляхетність, одухотворення.



Програма тренінгу духовного становлення фахівця



блоку

Назва тренінгового

блоку

Основні психолого-педагогічні

та тренінгові засоби

1.

Вступ до роботи

1. Ознайомлення з правилами роботи в Т-групі.

2. Формування атмосфери психологічної безпеки.

3. Психогімнастика.


2.

Ціннісні орієнтації

фахівця


1. Проективний малюнок „Я і моє місце в світі людей”.

2. Рольова гра „Погані люди – добрі люди. В чому різниця?”.

3. Ділова гра „Готуємо кодекс поведінки 21-го сторіччя”.

4. Вправи на зняття „затисків” у м”язах та підвищення рівня атмосфери безпеки у Т-групі.



3.

Духовне становлення особистості

фахівця


1. Рольова гра „Я – минулий, нинішній, майбутній. В чому різниця?”

2. Психологічний практикум „Чим я найбільше пишаюся в своєму минулому? Що було таке, що варто було б прожити інакше?”

3. Вправа „Порожній стілець – мої друзі та вороги у минулому”.

4. Брейн-стормінг„Визначення напрямків соціальної підтримки державою студентської молоді як її майбутнього творця”.

5. Вправи на зняття „затисків” у м”язах, вияв експресії через рух.


4.

Релігійні цінності

професіонала



1. Соціально-перцептивно орієнтований тренінг особистісного зростання „Я – очима інших. Чи можна мені довіряти?”

2. Групове обговорення „Людина, яка активно вірить в Бога – хто вона? Минуле, сучасне, майбутнє?”

3. Ділова гра „Якби Священну книгу написав Я?”

4. Вправи на зняття „затисків” у м”язах, вияв експресії через рух.



5.

Релігійна свідомість

фахівця


1. Дискусія „Релігійно свідома людина – „за” та „проти”.

2. Брейн-стормінг„Хто я – піщинка, крапля води, дуновіннявітерця - чи я відповідаю за майбутнє?”

3. Ділова гра „Совість. Чи потрібна вона у 21-му сторіччі?”

4. Вправи на зняття „затисків” у м”язах, вияв експресії через рух.



6.

Обговорення підсумків тренінгу

1. Дискусія ”Я – до початку роботи в Т-групі. Я – після закінчення роботи в Т-групі. Що в мені змінилося?”

2. Вправи на зняття „затисків” у м”язах, вияв експресії через рух.



7.

Кінцеве заняття „Моє майбутнє”

1. Формування екзістенційного „Я”.

2. Розстиковка почуття „Ми” в учасників тренінгу.

3. Вправи на зняття „затисків” у м”язах, вияв експресії через рух.


Джерелами формування духовності фахівця мають стати: книга книг – Святе Письмо; Богословіє (як наука про Бога); Свята Літургія – вчителька життя (А.Шептицький); молитва – розвиток душі; церковне мистецтво; християнська філософія (пізнання Бога) тощо.

Утвердження і розквіт нашої держави можливий лише за умови професійного та духовного становлення і здійснення кожного громадянина, фахівця, професіонала, який має стати вирішальною силою, що забезпечить незворотність поступу України до своєї волі, слави, економічного та соціального добробуту, здорової нації, сильної держави європейського рівня.



ЛІТЕРАТУРА


        1. Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка