Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка10/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   23

ЛІТЕРАТУРА

  1. Айзенк Г.Ю. Интеллект: Новый взгляд / Г.Ю. Айзенк // Вопросы психологии. – 1995. – № 1. – С. 111–131.

  2. Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение : [учебник для вузов] / В.Н. Куницына, Н.В. Казаринова, В.М. Погольша. – СПб. : Питер, 2002. – 544 с.

  3. Allport G.W. Personality: A Psychological Interpretation / G.W. Allport. – N.Y., 1937. – Р. 513–516.

  4. Guilford J.P. The nature of human intelligence / J.P. Guilford. – N.Y. : McGraw-Hill, 1967. – 156 p.

УДК : 159.922


ПРОБЛЕМА СТОМЛЮВАНОСТІ ЯК СЕРЙОЗНА ПЕРЕШКОДА

У ЖИТТЄТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ ОСОБИСТОСТІ.
Зубрицька-Макота І.В., доцент кафедри практичної психології Львівського державного університету внутрішніх справ, кандидат психологічних наук
Незважаючи на столiтнюiсторiю вивчення проблеми втоми, дотепер немає загальновизнаної теорiї стомлення. Найбiльш часто зустрiчаєтьсярозумiння стомлення (втоми), як тимчасового зниження працездатностiпiд впливом тривалого впливу навантаження [5]. При цьому ступiнь стомлення iстотно залежить вiд виду навантаження, часу, необхідного для вiдновленнявихiдногорiвняпрацездатностi, вiдлокалiзації стомлення. Видiляють стомлення фiзичне i розумове, гостре i хронiчне, розглядають специфiчнi види стомлення – сенсорне, м’язеве i т.д. В.В. Розенблат у своїй монографiї «Проблема стомлення» [6] додає ще змiни у рiзних системах i органах, що супроводжують розвиток стомлення.

Можна видiлититакi компоненти втоми: почуття слабосилля, порушення в моторнiй сферi, ослаблення волi, сонливiстъ, спостерiгаються значнi змiни у протіканні рiзних психічних процесiв. Найбiльш вираженими йiстотними ознаками стомлення є порушення уваги: звужується обсяг, страждають функції переключення i розподiлу. Цi симптоми можна iнтерпретувати в термiнах порушення процесiвсвiдомого контролю за виконанням дiяльностi. Порушуються функції пам’ятi, знижується ефективнiсть мислення за рахунок переваги стереотипних способiввирiшення задач у ситуацiях, які потребують прийняття нових рiшень. Вiдбувається трансформацiя мотивів дiяльностi. Якщо на раннiхстадiях реакцій стомлення зберiгається адекватна «дiловамотивацiя», то потiмпереважаючими стають мотиви припинення дiяльностi чи вiдходувiд неї. При продовженні роботи це веде до формування негативних емоцiйнихреакцiй. На суб’єктивному рiвнi вони виявляються в переживаннi почуття втоми. За певних умов це почуття не завжди може бути вираженим.

Н.Д. Левiтов [4]виділив у розвитку втоми три стадії:



1 стадiя. Людина ще може продовжувати працювати за рахунок вольових зусиль або при пiдвищеномуiнтересi до діяльностi, що виконується. Млявiсть i сонливiсть виявляються, але поки що слабо. Однак потрiбно пам’ятати, що при тривалому вольовому опорi може виникнути своєрiдний «вибух перевтоми», коли несподiвано для працюючого починають одночасно на всiхрiвнях (i фізіологічному, i психологiчному) виразно виявлятись всi ознаки стомлення.

2 стадія. Швидкiсть роботи ще зберігається, але здатнiсть правильно виконувати дії iстотно знижується. Людина вже не може вольовим зусиллям пiдтримуватинеобхiднийрiвеньдіяльностi.

3 стадія. Виникає стан стомлення, що гостро переживається і який може перейти у хронічний. Одночасно рiзко падає працездатність. Людина переживає гостре відчуття занепаду сил i повної безпорадностi. При спробi продовжити діяльнiсть дії стають «гарячковими», хаотичними, явно недоцiльними.

Монотонія – «одноманiтнiсть» у перекладi з грецього – є наслiдком одноманітності дiяльностi [3]. Монотонна робота на вiдмiну вiд будь-якої iншої викликає як прояв деяких специфічних станiв. В.Г. Асєєв [1] виділяє 4 види цих станiв, що найбiльш часто зустрiчаються у виробничій практиці психiчне насичення чи перенасичення, нудьгу, стан зниженої пильностi та стан сонливості.Окремі автори видiляють стан психiчного перенасичення у самостійний вид, а не пiдвидмонотонії.

Фрустрацiяце специфічний емоцiйний стан, викликаний неуспiхом у задоволеннi потреби, бажання, супроводжується рiзними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою, розпачем [3]. Стан фрустрацiї виникає у ситуацiїконфлiкту, коли задоволення потреби наштовхується на нездоланнi перешкоди. Високий рiвень фрустрації веде до дезорганiзацiїдiяльностi i зниження її ефективностi. Виникнення фрустрації зумовлене об’єктивною ситуацiєю, але також залежить вiд особливостей особистостi.

Поведiнка в станi фрустрації залежить вiд багатьох факторів:


від вікових особливостей, особистiсних властивостей, сили фрустратора, привабливостi мети. Неодноразово робилися спроби створити класифiкацiю основних типiв реагування у фрустрацiйнихситуацiях.

Творець теорії фрустрації С. Розенцвейг[2] узагальнивши дані своїх досліджень, приходить до виділення дев’яти типів реагування на життєві ситуації:1. Реакцiяфiксацiї. Людина не починає кнкретнихкрокiв для виходу з положення, що склалося; свiдчить про низьку адаптаційну можливість людини. 2. Агресивний тип реакцiї, яка спрямована на когось в оточеннi. Реакцiя проявляється у звинуваченнi, погрозах, докорах, повчанні того, хто, на думку фрустрованого, винний. 3 Реакцiя полягає у залученні інших осiб для вирiшення труднощiв. 4. Реакцiя полягає у сприйняттi несприятливої ситуацiї, як позитиву, котрий чомусь навчить. 5. Реакцiя самозвинувачення, пов’язана з низькою самооцiнкоюособистостi. 6. Реакція полягає у прийняттi на себе вiдповiдальностi за ситуацiю, що склалася. 7. Реакція знецiнювання ситуації, непричетнiсть до подій, а займання відстороненої, дистанцiйованої позиції спостерiгача. 8. Уникнення звинувачень на будь-чию адресу – це характеристика безконфлiктної особистостi. 9. Реакцiя характеризується надiєю на те, що труднощі вирiшатьсясамi собою.

Розенцвейг склав методику визначення типiв реагування людини, на підставi якої, з досить великою імовірністю, можна прогнозувати, як буде поводитись досліджуваний в екстремальних ситуаціях, якi його адаптацiйніможливостi.

Нiмецький психотерапевт Н. Боттхер у всiй сукупності реакцiй на фрустратори виділяє двi групи. До першої групи відносять поведінкові реакції, що залишаються в межах норми, тобто зберiгається конструктивна поведінка. До другої групи належать реакції людини на фрустраторинавiть незначної сили, якi проявляються у неадекватній поведінці.

Залежно вiд виду стресора i механiзму його впливу видiляютьсярiзнi види стресу. Найбiльш загальна класифiкацiя запропонована Р. Лазарусом, що видiлив фiзiологiчнийi психологiчнийвиди стресу.

Стiйкiсть людини до виникнення рiзних форм стресових реакцiй визначається насамперед iндивiдуально-психологiчними особливостями i мотиваційною орієнтацією особистостi. Стомлюванiсть у кожному конкретному випадку значною мiрою обумовлюється ставленням iндивiда Часто складнiсть завдання пiдвищуєiнтерес до дiяльностi i не є фактором стомлення. Таким чином, як занадто легке, так i занадто складне завдання не викликає зниження стомлюваності у процесiдiяльностi.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Асеев В.Г. Преодоление монотонности труда в промышленности / В.Г. Асеев. – М.: Педагогика, 1974. – 184 с.

  2. Бурлачук А., Морозов С. Словарь-справочник по психологическойдиагностике. / А. Бурлачук, С. Морозов − СПб.: Питер; М.: Смысл, 2003. – 860 с.

  3. Кірсанов В.В. Психолого-педагогічна діагностика: Підручник. / В.В Кірсанов. – К.: Альтерпрес, 2002. – 512 с.

  4. Левитов Н.В. О психическихсостояниях / Н.В. Левитов. – М.: Просвещение, 1964. – 343 с.

  5. Наугольник Л.Б. Стрес: Курс лекцій / Л.Б. Наугольник. – Львів: Ліга-Пресс, 2013. – 206 с.

  6. Розенблат В.В. Проблемма утомлений. / В.В. Розенблат. – М.: Медицина, 1975. – 240 с.

  7. Селье Г. Стресс без дистресса. / Г.Селье − Рига: Виеда, 1992. − 108 с.

  8. Психологiя: Пiдручник. / За заг. ред. Трофiмова Ю.Л. − К.: Либiдь, 2000. − 544 с.

УДК 37.014.5


Маніпулятивний аспект суб’єкт- об’єктного

управління в екстремальних ситуаціях
Ієвлєв О.М., доцент кафедри психології, педагогіки і соціального управління Національного університету «Львівська політехніка»,

кандидат технічних наук, доцент
Відомо, що на побутовому рівні екстремальними називають ситуації, що загрожують здоров'ю і самому життю людини. Суб'єктивно екстремальні ситуації набувають форми екстремальності - особливого стану людської психіки (екстремум-стану), спричиненого незвичними чи екстраординарними умовами, що породжують підвищену тривожність та особливу емоційну напруженість. Ситуація стає для особи надзвичайно значимою, причому безвідносно до того містить вона реальну небезпеку чи така небезпека лише уявна: екстремальність є суб'єктивним переживанням реальної дійсності [4]. У разі надзвичайних подій така ситуація має наступні характеристики: 1)  дуже велика інтенсивність впливів, дія яких виходять межі діапазону можливостей людини, 2) ускладнені умови діяльності, які суб'єктивно сприймаються, розуміються і оцінюються людиною як важкі, небезпечні і т.п., 3) поява досить складного для суб'єкта завдання, яке викликає емоційне напруження, 4)  виникнення стану динамічної неузгодженості, подолання якого вимагає максимальної мобілізації ресурсів організму, 5) виникнення негативних функціональних станів порушення психологічної регуляції діяльності, що знижує її ефективність і надійність, 6) неможливість реалізації людиною власних мотивів, прагнень, цінностей та інтересів.

Розгляд проблем управління поведінкою людини можливо за допомогою функції відгуку. За визначенням - функція відгуку встановлює зв'язок між імовірністю відгуку (Р) із інтенсивністю впливу (І), тобто Р = f(І). У зоні «підпорогового» впливу функції відгуку розглядаються питання «неусвідомленого» управляння людиною: 25-ого кадру, дії невербальної комунікації («мови тіла»), механізмів запуску стереотипізованих поведінкових схем тощо. У зоні «надсильних» впливів функції відгуку розглядаються питання: оптимального управління і працездатності фізично та (або) психічного виснаженої (втомленої) людини тощо. У зоні «свідомого» впливу функції відгуку розглядаються питання пов’язані з ситуативним управлінням людиною (дія позитивних і негативних, моральних і матеріальних стимулів), її самореалізації тощо. З позицій ситуативного управління поведінкою (П) людини може бути описана за допомогою такої формули: П = f (О, С), де О - особистість людини; С - ситуація, в якій людина перебуває. Відомо, що особистість людини достатньо “застигле” психічне утворення, яке сформувалося на 95-98% у переважній більшості людей у віці 5-7 років у процесі соціалізації. Через це управління поведінкою людини в цьому діапазоні передбачає врахування параметрів особистості (якості, еталони тощо) та зміну параметрів ситуації.

Тому управління поведінкою людини в екстремальних ситуаціях слід розглядати у зонах «підпорогового» впливу та «надсильних» впливів функції відгуку.



Наявність екстремальні ситуації, як слідує з наведеного вище, призводить до виникнення стресу в людини. За визначення, стрес – неспецифічна реакція організму на явну або уявну загрозу. Виділяють таки види стресогенних ситуацій (за Вейтцом), в які людина може потрапити протягом життя: 1) необхідність прискореної переробки інформації, 2) шкідливе оточення, 3) усвідомлена загроза, 4) порушення фізіологічних функцій, 5) ізоляція, 6) ув’язнення, 7) остракізм (вигнання і переслідування), 8) груповий тиск.

Наявність екстремальної ситуації і виникнення стресу призводить, у переважній більшості випадків, до стану “зниження” активності свідомості (за Ф. Богачевим). Цей стан може бути викликаний: очікуванням, здивуванням, збентеженням, психологічним шоком та перевантаженням інформацією, що безумовно супроводжує виникнення і перебіг екстремальної ситуації. Отже, відкривається можливість маніпулятивного управління людиною.



Відомо, що маніпуляція це психологічний вплив на людину, який не завжди нею усвідомлюється і змушує її діяти відповідно до цілей маніпулятора [1, с.52]; приховане управління людиною всупереч її волі, яке приносить ініціаторові односторонні переваги [3, с.518].

Маніпулятивне спілкування відноситься до монологічного, а тому суб’єкт – об’єктного. При цьому маніпуляція буває свідомою, коли суб’єкт використовує щодо об’єкта принципи, техніки, тактики маніпуляції і т.п., та неусвідомленою, що може бути використовуватися саме в екстремальних ситуаціях під час паніки, втечі і т.п.

Особливість маніпуляції полягає в тому, що маніпулятор прагне приховати свої наміри. Тому для всіх, окрім самого маніпулятора, маніпуляція виступає скоріше як результат реконструкції, тлумачення тих або інших його дій, а не безпосередній розсуд.

Ефективність маніпуляції пов’язана з широким використання такого методу психологічного впливу, як навіювання. Однією з умов ефективного навіювання є особлива якість психіки людини, на яку здійснюють вплив, - сугестивність. Сугестивність — нормальна властивість нервової системи. Однак її виразність у кожному конкретному випадку неоднакова. Вона залежить від віку (чим більш юний вік, тим вище), статі (найчастіше жінки більш чутливі до навіювання), інтелекту (з підвищенням рівня освіти сугестивність як правило знижується), стану здоров’я (після перевтоми чи захворювання сугестивність стає вищою) та інших чинників. Крім того, вона значно варіює залежно від виду навіювання й авторитетності тієї особи (групи, від якої виступає дана особа), що здійснює навіювання. Сугестивність — це здатність людини змінювати свою поведінку на вимогу іншої особи чи групи людей, не спираючись при цьому на логіку чи свідомі мотиви, тобто підсвідома підлеглість вимогам інших людей. Причому людина, що виконує «підказану» їй дію, часто сама щиро впевнена, що це є результатом самостійно прийнятого рішення.

Залежно від змісту вирізняють: а) відкрите навіювання, у якому мета навіювання прямо збігається з його формою: сугестор прямо і відкрито закликає того, на кого він здійснює навіювання, до здійснення певних дій чи утримання від них Таке навіювання характеризується спрямованістю на конкретну особу, б) закрите (непряме чи опосередковане) навіювання, у якому мета впливу «замаскована»: прямо не говориться, що саме навіюється, а часто міститься лише натяк на бажану дію чи вчинок.

Переконуючи інших, сугестор повинен глибоко вірити в те, що він повідомляє [2], що вказує на важливість використання, поряд з навіюванням, зараження і спонукання до наслідування.

Дієвість навіювання під час екстремальних ситуації підтверджує перелік, описаних в спеціалізованій літературі, ситуацій, які сприяють його ефективності: шокова раптовість повідомлення, жорстка категоричність заяв, деяка психологічна напруженість (гнів, екстаз, страх, пошук виходу із складної ситуації), повна відсутність та надмірне протиріччя у біжучої інформації тощо.

Таким чином можна зазначити, що ситуації, які є екстремальними для людини, виникають протягом всього її життя. Наявність екстремальної ситуації призводить до “зниження” активності свідомості людини, що зменшує ефективність традиційних засобів ситуативного управління (позитивних і негативних, моральних і матеріальних стимулів тощо) та відкриває широкі можливості щодо маніпуляції. При цьому людина буде розглядатися не як суб’єкт, а як об’єкт управління (маніпулятивного впливу). Ця проблема вимагає додаткових досліджень і є актуальною в умовах сучасного світу, в якому відбуваються техногенні катастрофи, аварії, паводки і т.п., наявність, перебіг і ліквідація наслідків яких, незалежно від перебігу реальних подій, може бути використано для різноманітних маніпуляцій.


література

1. Гончаров С.М. Сугестивні технології навчання в кредитно-модульній системі організації навчального процесу / С.М. Гончаров: Навчально-методичний посібник. – Рівне: НУВГП, 2008. – 118 с. − С. 25

2.Знаков В.В. Макиавеллизм, манипулятивное поведение и взаимопонимание в межличностном общении / В. В. Знаков // Вопросы психологии. – М., 2002. – №6. – С. 45 - 54.

3. Шейнов В. П. Скрытое управление человеком / В. П. Шейнов. – Мн.: Харвест, 2003. – 848 с.

4. Юридична психологія: підручник / Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І. та ін.: заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. – Вид. 2-є, доопр. та доп. – К.: КНТ, 2008. – 352 с.

УДК 316.621


ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЗИЦІЇ

СУБ’ЄКТА ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ
Карковська Р. І., доцент кафедри практичної психології

ЛНУ ім. І. Франка, кандидат психологічних наук, доцент
Тема впливу людей один на одного була і залишається актуальною, оскільки питання, які потребують подальшого вивчення. Одним з них є саме ефективність психологічного впливу – питання, яке обґрунтовує доцільність вивчення психологічного впливу.

Спираючись на дослідження В. Татенка, О. Доценко, М. Душкіної, В. Різуна, О. Сидоренко [4, 5, 7, 11, 13], визначаємо псхологічний вплив як дію на стан, думки, переживання, поведінку, установки, риси характеру тощо особи (групи осіб) з метою їх зміни чи підтримання за допомогою психологічних засобів. Сторони психологічного впливу прийнято називати ініціатором та адресатом [7]. Ефективним вважаємо психологічний вплив, результат якого бажаний та очікуваний для ініціатора. Ефективність психологічного впливу доцільно аналізувати і в рамках однієї трансакції, короткочасної взаємодії, і в рамках тривалої взаємодії, стосунків, які виникають у процесі спілкування.

Від позиції, яку займає сторона взаємодії, залежить перебіг спілкування та його результат. Позиція однієї сторони матиме вплив на взаємодію у зв’язку з позицією іншої сторони, а не «ізольовано», сама по собі. Аналіз робіт В. Мясіщєва, Л. Божович, Б. Паригіна, Н. Дівітовської [2, 3, 9, 10] дозволив визначити позицію особистості як систему ставлень до себе, інших, подій, ситуації, що виявляється в поведінці та діяльності. Вона є одним із психічних феноменів, що формують суб’єктність особистості. Оскільки індикатором суб’єктності якої є активність, то остання – невід’ємний атрибут позиції особистості. Внутрішня психічна активність та зовнішня, яка виявляється на діяльнісному рівні дають підстави виділити два аспекти позиції особистості: внутрішню позицію, яку формують оціночні судження, переживання, переконання, очікування тощо та зовнішню позицію яка виявляється у діях.

На основі трактування комунікативної активності А. Бодальова [1, с.18] виділено ряд індикаторів внутрішньої активної позиції особистості у спілкуванні: рефлективність, критичність, внутрішня саморегуляція, здатність передбачати можливі реакції партнера та наслідків взаємодії, почуття компетентності, готовність і здатність приймати рішення; толерантність до ситуації невизначеності та відкритість до нових зовнішніх та внутрішніх сигналів. Сутність внутрішньої активної позиції в першу чергу у здатності фіксувати під час спілкування зовнішні стимули і відслідковувати власні реакції. На таку спрямованість свідомості як умову успішної взаємодії звертають увагу вчені в межах різноманітних за тематикою досліджень. Наприклад, Ф. Зімбардо та М. Ляйппе – в дослідженнях соціального впливу, А. Кемпінскі – в роботі «Пізнання хворого», коли розкриває специфіку психіатричної позиції [6, 8].

Безумовно, люди різняться за рівнем вираженості зазначених характеристик і здатностей. Тому континуум активності у спілкування можна представити полюсами «активний-пасивний». Індикаторами внутрішньої пасивної позиції, відповідно є протилежні психічні характеристики особистості: низький рівень внутрішньої саморегуляції, цілковита включеність (“емоційна зануреність”) у взаємодію; невміння передбачати реакцію партнера та можливі наслідки спілкування тощо.

Виділяючи індикатори зовнішньої активної позиції особи у спілкуванні, ми виходили з того, що вона нетотожна домінуванню і може виявлятись у формі як директивного, так і розуміючого спілкування [12]. Ці стилі спілкування суттєво різнять, але на нашу думку, саме їх спільні ознаки є індикаторами зовнішньої активної позиції у спілкуванні. До них належать: чіткість висловлювань, використання у висловлюваннях займенника “Я”, уникнення безособових зворотів, тон голосу, міміка і жести, які виражають впевненість, демонстрування готовності (здатності) приймати рішення, демонстрування своєї компетентності та власних переваг над співрозмовником (це може бути зроблено і в досить м’якій формі, наприклад, прийоми активного слухання виражають вміння аналізувати інформацію, готовність діяти виважено тощо), регламентація діалогу (надання слова співрозмовнику, вибір теми та напрямку бесіди). Індикаторами зовнішньої пасивної позиції особи у спілкуванні є нечіткі висловлювання з надмірним чи недостатніми поясненнями; вживання безособових зворотів; невпевнена інтонація; скутість в рухах; делегування партнеру (визнання за партнером) права приймати рішення; згода на те, щоб співрозмовник регламентував діалог.

Поєднання внутрішньої та зовнішньої позицій формує варіанти особистісної позиції учасника спілкування: зовнішня пасивна-внутрішня пасивна, зовнішня пасивна-внутрішня активна, зовнішня активна-внутрішня активна, зовнішня активна-внутрішня пасивна.

Зіставлення позицій, які займають партнери у спілкуванні дає можливість прогнозувати ефективність впливу кожного з них. Очевидно, практичне застосування такого аналізу для розбору конкретних ситуацій вимагає врахування не лише позицій учасників взаємодії, але й інших чинників ефективності психологічного впливу. Партнери можуть займати однакові чи різні позиції у спілкуванні. В рамках тривалої взаємодії та побудови стосунків ефективніше впливатиме партнер, який займає активну внутрішню позицію, ніж той, чия внутрішня позиція пасивна. Проте активна внутрішня позиція не є необхідною умовою ситуативно ефективного впливу. Як варіант, партнер, який вирізняється здатністю до рефлексії, розумінням власних мотивів та критичністю, може піддатись чужому впливу, роблячи «інвестицію в майбутнє». Якщо в діаді обидві сторони займають і внутрішньо, і зовнішньо активні позиції, ситуативно визначальними чинниками ефективності психологічного впливу будуть їхні непсихологічні ресурси. Наприклад, більший вплив матиме партнер, який має владні повноваження. З психологічної точки зору, такі стосунки будуть симетричними, а в них існує висока ймовірність конкуренції. Водночас саме у ході спілкування (і ділового, і приватного) осіб, яким характерна активна внутрішня та активна зовнішня позиції, виникає тісна співпраця, і формується команда.

Отже, позиції, які займаюсь сторони спілкування є одним з визначальних чинників ефективності психологічного впливу, який вони чинять один на одного. В реальній взаємодії позиція особистості (обидва її аспекти) рідко залишаються в межах виключно пасивності чи активності, займаючи переважно проміжне місце на зазначеному континуумі.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бодалев А. А. Психология общения / А. А. Бодалев. – М. : Издательство «Институт практической психологи», Воронеж : НПО «МОДЭК», 1996. – 256 с.

  2. Дивитовская Н. А. О позиции личности / Н. А. Дивитовская // Социальная психология и философия. Вып.1. – Учен, записки ЛГПИ им. А.И. Герцена. – Т. 444/ Под ред. Б.Д. Парыгина. – Л., 1971. – С. 156-164.

  3. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита / Е. Л. Доценко. — СПб. : Речь, 2004. – 304 с.

  4. Душкина М. Р. Психология влияния / М. Р. Душкина. – СПб. : Питер, 2004. – 224с.

  5. Зимбардо Ф. Социальное влияние / Ф. Зимбардо, М. Ляйппе. СПб. : Питер, 2001. – 448 с.

  6. Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояния влиянию / Е. В. Сидоренко. – СПб. : Речь, 2004. – 256 с.

УДК 159.955



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка