Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка15/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23

ЛІТЕРАТУРА

  1. Карпов В. Ю. Управление воспитанием студентов с использованием средств физической культуры и спорта : Дис. ... д-ра психол. наук : 13.00.04 / Владимир Юрьевич Карпов. - Самара, 2005.− 427 c.

  2. Николаев С. В. Педагогические основы социализации военнослужащих в процессе физкультурно-спортивной деятельности : Дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.04 / Сергей Валентинович Николаев− Санкт-Петербург, 2002. − 317 c.

  3. Смирнова В. В. Динамика личностных характеристик спортсменов в процессе психологического сопровождения (на примере борцов высокой квалификации): автореф. дис…канд. психол. наук: 19.00.01 / Виктория Викторовна Смирнова.− Санкт-Петербург, 2012. − 29 с.

  4. Солонский В. Ю. Психологические характеристики курсантов военного ВУЗа как субъектов учебной деятельности и их развитие средствами физической культуры: автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07 / В. Ю. Солонский. − Санкт-Петербург – 2012.− 21 с.

УДК 159.94:316.612


ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ
Блажівський М.І., старший викладач кафедри психології управління

Львівського державного університету внутрішніх справ
Одним із вагомих чинників, яким пояснюється активний інтерес дослідників до “адаптаційної” проблематики, є чисельні констатації фактів “дезадаптованої поведінки” працівників на початкових етапах служби, в особливих умовах діяльності внаслідок різноманітних за своїм походженням граничних і патологічних порушень нормального процесу психічної діяльності людини.

Згідно з попереднім аналізом літературних джерел, нами було враховано основні напрямки, що існують у сучасній психології щодо вивчення стану адаптації. На сьогодні вітчизняні психологи та психофізіологи виокремлюють принаймні три дослідницькі парадигми.

Перша ґрунтується на теорії гомеостазу. Цілком логічним виявляється факт утворення на цій базі відносно самостійного напрямку досліджень, які оформились під назвою “психофізіологічне забезпечення діяльності в особливих умовах”. Конкретним змістом згаданої лінії постають питання, спрямовані на діагностику й оптимізацію функціональних станів організму і процесів адаптації.

Основний зміст досліджень другого напрямку складають питання оптимізації процесу адаптації до умов діяльності шляхом надання пріоритету “особистісному чиннику”. На відміну від першого, центральним для цього напрямку постає поняття особистості та її психологічних можливостей. Цей напрямок реалізується як на стадії початкового опанування молодим працівником професійної діяльності, так і безпосередньо в умовах реального здійснення своїх функціональних обов’язків. Інтереси дослідників охоплюють широке коло питань та концентрується, зокрема, на таких психологічних основах, як мотивація, психологічна готовність, товариськість, тривожність, стиль спілкування, стресостійкість, деякі показники темпераменту і характеру тощо.

Як вважає низка авторів, альтернативою певної однобічності першого та другого напрямків є особистісно-ситуаційний підхід, активна розробка якого у вітчизняній психології лише розпочинається. Перспективність цього підходу полягає у розумінні суб’єктивного (особистісного) та об’єктивного (ситуаційного) як певної єдності, як психологічний механізм активної організації особистістю індивідуальної активності у процесі взаємодії з буттям. Ситуація в цьому сенсі розуміється не в якості фрагменту або зовнішньої щодо особистості сукупності елементів середовища, а як продукт, результат активної взаємодії, зокрема, особистісно-ситуаційної.

Процес адаптації реалізується в усіх випадках, коли в системі людина-середовище виникають значні зміни, що призводять до порушення адекватності їхніх відносин.

Адаптація молодих працівників до нових умов професійної діяльності обумовлена, перш за все, ламанням звичних життєвих стереотипів: зміною умов праці та побуту, психологічних навантажень тощо.

Вплив екстремальних чинників на організм людини завжди пов’язаний з необхідністю максимальної мобілізації функціональних резервів і компенсаторно-пристосувальних механізмів, кумуляцією, яка відбувається під впливом цих чинників та змін у структурі функції органів і систем, постійною небезпекою зриву компенсаторно-адаптаційних механізмів з подальшим розвитком так званого стану “дезадаптації”, гострих передпатологічних відхилень у стані фізичного та психічного здоров’я фахівця. Збільшення інтенсивності дії адаптаційних механізмів вище граничного рівня призводить до зниження продуктивності діяльності і до психічної дезадаптації.

Поняття психічної дезадаптації, міцно пов’язане з концепцією власне адаптації, розроблялося у вітчизняній науці, насамперед, представниками медичної психології і психіатрії: Ю. Ф. Приленським, Ю. А. Александровським, Е. Д. Красиком та ін. Виявом неконструктивних реакцій пристосування при зростанні психоемоційної “вартості” досягнення результатів діяльності є синдром психоемоційного напруження, уперше описаний Ц. П. Короленком. На його думку, порушення адаптації у вигляді синдрому психоемоційного напруження виявляється високою тривожністю, порушеннями концентрації уваги, ускладненнями формування міжособистісних контактів тощо.

Залежно від характеру й особливостей дії зовнішніх і внутрішніх чинників, за ступенем узгодження-неузгодження з умовами та вимогами життєдіяльності, насамперед в особливих умовах праці, доцільно розрізняти: стани повної адаптації, стани часткової адаптації, стани часткової дезадаптації, стани повної дезадаптації.

Стан повної адаптації, при якому діапазон змін психофізіологічних показників є оптимальним для життєдіяльності організму і характеризується ефективністю та надійністю, тобто оптимальною інтегральною реакцією організму на робочі навантаження, і суб’єктивним відчуттям комфорту, ототожнюється зі станом психічного здоров’я.

У кожного індивіда є своя індивідуальна межа опору, після досягнення якої психоемоційне напруження, перевтома або порушення функцій організму призводять до розладу психічної діяльності. Тривале й особливо потужне напруження призводить, здебільшого, до розвитку станів часткової адаптації.

Якщо тиск на бар’єр адаптації зростає, і всі резервні можливості організму вичерпані, то спостерігають послаблення психічної активності, виникає стан часткової дезадаптації. Стани часткової дезадаптації – це стани, за яких організм працює у режимі надмірного напруження, а професійна діяльність забезпечується частково. Стресори, що провокують розвиток функціонального напруження, є чинниками ризику. Залежно від особливостей, стресор може становити загрозу як для біологічної цілісності організму, так і для психологічного статусу.

Про стан повної дезадаптації говорять в разі розвитку ознак особистісних порушень: некритичність, змінена емоційність та редукція енергопотенціалу. На рівні міжособистісного спілкування виявляють невротичні і патохарактерологічні реакції, стани ситуаційної психічної залежності від психоактивних речовин у межах адиктивної поведінки, гострі транзиторні реактивні психози тощо. Організм працює в режимі надмірних витрат внутрішніх резервів. Нестача енергії є однією з причин розвитку та збереження дезадаптаційних станів.

На сьогодні при вирішенні питань психологічного забезпечення професійної діяльності недостатньо розробленим є ситуативний підхід до керування адаптацією і професійними стресами. Основна увага приділяється установленню відповідності професійно важливих якостей суб’єкта праці вимогам професійної діяльності. Водночас особливі умови праці, що викликають стресові стани, та напруження адаптаційних можливостей часто є об’єктом розгляду. Професійно важкі ситуації варто розглядати як одиницю аналізу взаємодії суб’єкта праці і професійного середовища.

Важливим є вивчення наслідків впливу екстремальних чинників професійного середовища на організм людини.

Для високої надійності праці в особливих умовах необхідним є відповідний рівень пластичності адаптації до особливих умов діяльності, тобто здатність організму зберігати компенсаторні та захисні властивості. З цього випливає, що не лише відсутність хвороб, але й психологічні резерви є потенціалом високої надійності працівника.

Рівновага між людиною та професійним середовищем, досягнута в процесі професійної адаптації, не являє собою статичного, раз і назавжди досягнутого стану. Зміна професійного середовища, пов’язана, наприклад, зі зміною технології, з приходом нового керівника, з опануванням нової професії або вступом на нову посаду, а також зміна потреб, можливостей та цілей самоїлюдини призводять до необхідності активізації процесу адаптації.

Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасних і сильних впливів середовища на людину або під дією менш інтенсивних, але тривалих впливів.

Дезадаптація виявляється в різних порушеннях діяльності: зниженні продуктивності праці та її якості, порушеннях дисципліни праці.

Критеріями психологічної адаптації вважаються стан здоров’я, настрій, рівень тривожності, ступінь стомлюваності, активність поведінки. Стійкі порушення психічної адаптації виявляються в клінічно виражених психопатологічних синдромах та/або відмові від діяльності.

Отже, адаптаційний процес можна розглядати на різних рівнях його відбування, тобто на рівнях міжособистісних відносин, індивідуальних поведінкових виявів, базових психічних функцій, психофізіологічної регуляції, фізіологічних механізмів забезпечення діяльності, функціонального резерву організму, здоров’я.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Гордон, Л. А. Социальная адаптация в современных условиях / Л. А. Гордон // Социол. исслед. – 1994. – № 8-9. – С. 3-16.

  2. Іванов, Д. А. Граничні психічні розлади та дезадаптаційні зриви у

військовослужбовців строкової служби / Д. А. Іванов. – К., 2006. – С. 130-132.

  1. Охременко, О. Р. Діяльність у складних, напружених та екстремальних умовах / О. Р. Охременко. – К. : Нац. академія оборони України, 2004. – С. 12-17.

  2. Шевченко В. Є. Сучасні організаційно-методичні аспекти психофізіологічного супроводу особового складу військових спецконтингентів призначення: монографія / В. Є. Шевченк., А. С. Котуза. – К. : Науковий світ, 2010. – 356 с.

УДК 159.9


ПОНЯТТЯ «КОМПЕТЕНТНОСТІ» В СУЧАСНІЙ

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Борисюк О.М., старший викладач кафедри психології управління

Львівського державного університету внутрішніх справ
Визначальними категоріями компетентнісного підходу являються поняття – „компетенція” і „компетентність”, які в психолого-педагогічній науці досить плідно розробляються і різнобічно розглядаються, проте до цих пір не мають однозначного змісту і визначення. Спробуємо з’ясувати співвідношення даних понять, звертаючись до їхніх тлумачень, поданих у психолого-педагогічній літературі.

Схожість поданих понять не є випадковістю, адже вони походять від латинського слова competentia – узгодженість, відповідність, а competo – відповідати, бути гідним, здатним [6]. Отже, поняття „компетенція” традиційно вживається у значенні „коло повноважень”, „компетентність” пов’язують із обізнаністю, авторитетністю, кваліфікованістю.

Серед вчених-психологів, що розглядають дане поняття можна виділити таких, як Г.О. Балл, В.І. Барко, О.С. Губарєва, Дж. Равен, К. Роджерс, А.К. Маркова, Т.М. Мацевко, В.Р. Міляєва, І.О. Зимня, В.П. Зінченко, В.П. Черевко, В.Д. Шадріков та ін.

К. Роджерс визначає компетенцію як внутрішню систему цінностей і внутрішній світ переживань особистості. «Компетентність» у дослідженнях Джона Равена є результатом розвитку здібностей, які в основному набуваються самим індивідуумом і дозволяють досягати людям особистісно значущих для них цілей [5].

Розуміння компетентності в рамках когнітивного підходу − «це вищий рівень розвитку когнітивних навичок, вона займає важливе місце в когнітивній психології» [3, c. 170].

У вітчизняній психології можна знайти безліч різних визначень поняття «компетентність». І.О. Зимня поняття «компетентності» трактує як актуальну особистісну якість, що формується; інтелектуально і особистісно обумовлену соціально-професійну характеристику людини, що ґрунтується на знаннях [2]. Автор розуміє під компетенцією деякі внутрішні, потенційні, приховані психологічні новоутворення: знання, уявлення, алгоритми дій, систем цінностей і відносин, які потім виявляються в компетентності людини.

Можна констатувати, що в психології компетентність визначається як система знань і здібностей або внутрішній світ людини.

В педагогіці дослідженням поняття «компетенція» та «компетентність» і вивченням компетентнісного підходу займались такі вчені як С.П. Бондар, Т.Г. Браже, В.А. Кальней, Е.М. Луговська, О.П. Калита, О.В. Овчарук, О.І. Пометун, А.В. Хуторський, С.Е. Шишов і ін.

У педагогіці поняття компетентність використовується в якості терміну, що дозволяє описати кінцевий результат освітнього процесу, як рівень досягнення компетенцій, тобто тих вузлових питань, стосовно яких фахівець має належні знання і досвід. Головною оцінкою компетентності вважається не тільки і не стільки наявність і значний обсяг знань і досвіду, скільки вміння їх актуалізувати, коли потрібно, і використовувати у процесі реалізації своїх службових функцій.

Як бачимо, тлумачення даних термінів не дають однозначної відповіді про співвідношення цих понять, що призводить до різного їх розуміння у науковій літературі. Внаслідок цього існує декілька підходів до визначення змісту поняття «компетентність». У переважній більшості досліджень не розділяються поняття «компетентність» і «компетенція», вони вживаються як синоніми (С.П. Бондар, Т.Г. Браже, І.О. Зимня, Дж. Равен, С.М. Шишов), інші вважають, що вони суттєво різняться (А.В. Хуторський). Аналізуючи думки фахівців щодо цієї наукової категорії, можна констатувати, що різні підходи до її трактування обумовлені особливостями структури діяльності фахівців різних професійних сфер, а також різноплановими позиціями дослідників. Беззаперечним є той факт, що зазначена дефініція є неоднозначною.

Зупинимося на розгляді та аналізі основних функцій, які виконує компетентність. До них, на думку фахівців, належать: мотиваційно-спонукальна, гностична, діяльнісна, емоційно-вольова, ціннісно-рефлексивна, комунікативна. Усі функції сприяють забезпеченню свідомої, мотивованої поведінки, спонукають до спрямованості та розвитку уміння розв’язувати життєві та професійні проблеми, втілювати отримані знання в практичній діяльності і досягати високих результатів в професійній діяльності, а також підтримують емоційний фон особистості. Рівень сформованості функцій компетентності внутрішньо обумовлений її структурою [1].

Внутрішню структуру компетентності можна подати у вигляді сукупності компонент: мотиваційного (готовність до прояву компетентності), когнітивного (володіння знанням змісту компетентності), поведінкового (досвід прояву компетентності в різноманітних стандартних та нестандартних ситуаціях), ціннісно-смислового (відношення до змісту компетентності та об’єкта її застосування), емоційно-вольового (емоційно-вольова регуляція процесу та результату прояву компетентності) [2].

Склад компетентностей дуже різноманітний, тому учені намагаються певним чином згрупувати їх. Так, наприклад, виділяють такі інваріанти терміну „компетентність”: професійна, педагогічна, психологічна, комунікативна, управлінська тощо. Зокрема, І.О. Зимня, ґрунтуючись на працях вітчизняних психологів виділила чотири блоки компетентностей: базовий − інтелектуально-забезпечуючий; особистісний − особистісно-забезпечуючий; соціальний − соціально-забезпечуючий життєдіяльність людини та адекватність взаємодії з іншими людьми, групою, колективом; професійний − забезпечуючий адекватність виконання професійної діяльності [2].

Поряд з класифікацією компетентності, існують також і рівні компетентності: від «повної некомпетентності», тобто нездатності впоратися з поставленими завданнями та вимогами, до «високої компетентності» − конкурентноздатності та талановитості [4].

На основі дослідження та аналізу доробок науковців ми дійшли висновку, що компетентність доцільно розглядати як адекватну орієнтацію людини у різних галузях її діяльності, причому на перший план виходить здатність особистості до активних дій, пов’язаних із умінням використовувати теоретичні знання у практичній діяльності. На нашу думку, компетентність можна розглядати як спосіб реалізації знань, умінь, що сприяє самореалізації особистості. Компетенція − це вимоги до фахівця, обсяг його професійних функцій, умови професійної діяльності. В освітній діяльності компетенція виступає як модель діяльності фахівця за професійним призначенням та визначається через освітньо-кваліфікаційну характеристику.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Барко В.І. Роль креативності у формуванні професійної компетентності // Вісник Національної академії оборони України. Зб-к наук. Праць . − К.: НУОУ, 2010. − Вип. 6 (19). − С. 69-75.

  2. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании. Авторская версия / И. А. Зимняя. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. – [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://old.vvsu.ru/dap /development_program/files/zimnyaya.pdf

  3. Когнітивна психологія / Х. Гейвін. − СПб.: Пітер, 2003. − 272 с.: Іл. − (Серія «Концентрована психологія»)

  4. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / [за заг. ред. О. В. Овчарук]. – К.: К.У.С., 2004. – 112 с.

  5. Равен Дж. Компетентность в современном обществе. Выявление развития и реализации / Дж. Равен. – М.: Академия, 2002. – 412 с.

  6. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л.О. Пустовіт. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с.

УДК 159.955


ЗНАЧЕННЯ ОБРАЗУ ПРОФЕСІЇ У ФОРМУВАННІ

ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПСИХОЛОГА
Брочковська Ю.Б., викладач кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності
Професійна підготовка, становлення особистості як професіонала – це тривалий процес, що становить собою поетапне та цілісне формування певних рис, вмінь, навичок; певних цінностей та установок. У цьому процесі «Я» особистості набуває нового виміру –
«Я-професійне», що являє собою уявлення особистості про себе як про професіонала, фахівця у певному виді діяльності.

Феномен професійної ідентичності досліджувався такими зарубіжними науковцями, як М.Аргайл, С. Джошел, Т. Ллойд, П. Муллен, Дж. Соненфелд, Р. Фінчман, а також вітчизняними авторами – В. Асєєв, М. Будякина, К.Гуревич, З.Єрмакова, О.Єрмолаєва, Н. Іванова, Є.Клімов, Л. Куліненко.

Існують різні підходи до тлумачення професійної ідентичності, яка являє собою одну з форм особистісної ідентичності. Якщо узагальнити різні визначення феномену особистісної ідентичності, то можна визначити її як процес і результат цілісного сприйняття особистістю самої себе. Е.Еріксон розглядає особистісну ідентичність (его-ідентичність) як сукупність уявлень про себе, які дають можливість відчувати свою унікальність та автентичність [3]. Отже, за допомогою ідентичності особистість може зрозуміти, ким вона є насправді.

Професійна ідентичність, в свою чергу, дозволяє особистості ідентифікувати себе з певною професією, з певною професійною спільнотою, побудувати в свідомості уявлення про себе як професіонала. Саме в цьому процесі важливе значення належить образу професії, з якою ідентифікує себе особистість.

Василюк Ф.Е. виділяє в психічному образі такі важливі характеристики, як його цілісність, осмисленість, а також його чутливість (тобто зумовленість чуттєвістю та вираженість у чуттєвих ознаках – кольорі, формі, т.д.). Дослідник вважає, що образ є осмисленим завдяки певному значенню, яке цей образ в собі містить. В образі поєднуються значення та чутливість [1].

Образ професії – це суб'єктивна модель певної професії. За Є.А.Клімовим, образ об’єкта (професії) утворюється наступними складовими: 1) чутливий образ (сенсорний, перцептивний); 2) репрезентативний конкретний образ (представлений в пам'яті, уявленнях); 3) репрезентативний опосередкований образ ( поняття, схеми, системи понять, засвоєні алгоритми дій) [2;с.35]. Образ професії психолога може включати в себе на рівні репрезентативного образу поняття про обов’язки та вимоги діяльності; особливості взаємостосунків з клієнтом; знання та уявлення про динаміку роботи, основні етапи та процедури.

Образ суб’єкта, на думку Є.А. Клімова (в даному випадку – себе як професіонала) утворюється такими складовими:


  • Актуальний «Я-образ» (знання про свій функціональний стан в даний момент, про своє місце в системі міжособистісних стосунків, свої можливості та обмеження).

  • Узагальнений «Я-образ» («Я–концепція» - «Я» в минулому, «Я» тепер,«Я» в майбутньому; «Я» серед інших, «Я» як представник професійної спільноти, «Я» як організм, як індивідуальність, як представник суспільства) [2с. 36].

Ідентифікуючи себе з професією психолога, особистість формує уявлення про особистісні риси, які є необхідними, чи, навпаки, небажаними для втілення у діяльності. Крім цього, у процесі професійного становлення відбувається порівняння реального образу себе як професіонала та ідеального образу (тобто, сукупність уявлень про те, яким повинен бути професіонал).

Американський дослідник Loganbill та ін. описують розвиток професійної ідентичності психолога як такий, що проходить через три стадії під час стажування: стагнації, сплутаності свідомості та інтеграції. На першому етапі стажер-психолог, як правило, є надмірно експансивним, на думку дослідників, а також схильним до спрощеного, дуалістичного мислення. На наступному етапі стажер вступає в період нестабільності, внутрішніх конфліктів і амбівалентності. На третій стадії інтеграції стажер-психолог досягає нового почуття особистого прийняття, у нього виникає більше почуття впевненості в плані професійної ідентичності, здібностей та продуктивності.

Таким чином, студент-психолог чи психолог-стажер, будуючи у свідомості цілісний образ професії, досягає професійної ідентичності, узгоджує уявлення про себе, як про особистість і уявлення про себе, як професіонала, з цим образом.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Василюк Ф.Е. Структура образа // Вопросы психологии //http://www.voppsy.ru/issues/1993/935/935005.htm

  2. Климов Е.А. Введение в психологию труда: Учебник для вузов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. – 350 с.

  3. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. − СПб.: Питер Пресс, 1997. – 607 с.

УДК 159.9:316.77


ПРОПЕДЕВТИКА ПСИХОЛОГІЇ СПІЛКУВАННЯ

МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ З ХВОРИМИ

В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ
Булаєвська О.В. Шепетівське медичне училище,

завідувач відділення «Сестринська справа»
Психологія спілкування медичного персоналу з хворими в екстремальних ситуаціях невідкладної допомогизначною мірою є прикладною дисципліною, вона використовує величезнийматеріал декількох галузей психології, таких як:психологія діяльності в особливих умовах, медична психологія,психіатрія,а також психотерапія. Досить багато знань з цих наук для психології спілкування медичного персоналу з хворими в екстремальних ситуаціях невідкладної допомоги можуть бути просто запозиченими. Але, в той же час, багато запозичених аспектіводержують нову точку зору, новий вектор розгляду. Наприклад, переживаннями страху, смутку, занепокоєння тощо інтенсивно займається і психологія, і психіатрія. Однак такі переживання (внутрішні умови), а також ситуації (зовнішні умови), що виникають під час надання хворому невідкладної допомоги (або, наприклад, під час медичних процедур чи досліджень), висувають до медичного персоналу нові вимоги щодо процесу спілкування, які вимагають від нього особливої поведінки.

У той же час, є і такі відомості (результати), які визначають особливості власне психології спілкування з хворими, і нізвідки не запозичені нею. Такими є, наприклад, спостереження, що були одержані під часекстремальних ситуацій невідкладної допомоги, заповедінкоюмедичного персоналущодо різних категорій хворих, під час діагностики та встановлення їх попереднього діагнозу, прийому нових хворихтощо.

Загалом, кожна галузь медицини має свою психологію поведінки з хворими, яка підлягає глибокій і ретельній розробці (терапія, хірургія тощо) на основі індивідуальних співбесід, спостережень у відповідних спеціальних медичних установах. Емпіричних досліджень в Україні у цій галузі практично не проводилося і повідомлень щодоцього не публікувалося. Виникаєзапитання: наскільки треба (і чи необхідно взагалі) займатися психологією спілкування медичного персоналу з хворими (як і вирішенням проблем, що виникають під час цієї діяльності), адже серед лікарів і середнього медичного персоналує низка таких, які є справжніми майстрами своєї справи. Проте ці майстри роботи з хворимимають чудові здібності та практичні навички, які допомагають їм інстинктивно, стихійно відчути, як слід спілкуватись у тому чи іншому випадку (тут можна було б навести низку прикладів їх гуманізму, мудрості, такту). Отже, на нашу думку, однієї практики недостатньо.

Доцільно сформулювати, логічно обґрунтувати ті положення, якими медичний персонал повинен керуватись у своїй повсякденній професійній діяльності. Навіть і той медичний персонал, якийволодіє неабиякими здібностями та прекрасною інтуїцією, може покращити свійпрофесіоналізм, зробити його ще більш ефективним, усвідомивши основні поняття і механізми цього процесу. Висока майстерність, розвинена техніка професійної діяльності не буває природженою. Усі схильні до помилок і здійснюють їх. Тому, на нашу думку, необхідно також займатися психологією особистості, спілкуваннямедичного персоналу з хворими, психологією його практичної діяльностів екстремальних ситуаціях.

Існує й питання про те, для кого призначається психологія спілкування медичного персоналу з хворими в екстремальних ситуаціях.Здається природним, що передусім – для середнього медичного персоналу, бо вони по суті здійснюють догляд за хворими. Існує таке твердження: «Середній медичний персонал доглядає хворого, а лікар – йоголікує». Проте це не зовсім так, тому що і лікар доглядає хворого, і середній медичний персоналйого лікує. У процесі лікування лікар дуже багато заходів здійснює за посередництвомсереднього медичного персоналу. Таким чином, низка завдань з лікування хворих переходить від лікаря саме до середнього медичного персоналу. Про це свідчить й історичний розвиток медицини, під час якого середній медичний персонал одержує все більше і більше завдань, знімаючи з лікаря все більше і більше навантаження. Колись, наприклад, лікарставивклізми івводивкатетер, ще донедавна і ін’єкції робив тільки лікар, а зараз це усе робить середній медичний персонал. Розподіл роботи між лікарем і середнім медичним персоналом залежить від місця і умов роботи. Історично на нього впливали епоха, ступінь розвитку медицини, місцеві звичаї, практика. Лікар керує роботою середнього медичного персоналу, тобто він повинен знати йогообов’язки, цілі йможливі психологічні (особливі) умови його професійної діяльності.

Середній медичний персонал натомість повинен знати, який підхід до роботи у лікаря, й усієї медичної установи, де він працює, межи цієї діяльності й психологічні особливості цієї діяльності. І лікар, і середній медичний персонал здійснюють спільну професійну діяльність, що заснована на одних і тих саме принципах. Інакше кажучи, їм обом беззаперечно потрібне знання психології спілкування з різними категоріями хворих у різних умовах професійної діяльності.Саме психологія спілкування з різними категоріями хворих може бути використанамедичним персоналом для подальшого професійного удосконалення, вона чудово застосовується на практиці.

Також, у повсякденній роботі лікарям і середньому медичному персоналу потрібні знання щодо того впливу, який здійснюють соматичні захворювання на пацієнта в цілому, про значення психогенних чинників хвороб тощо. Ці знання допомагають їм, наприклад, здійснити правильний вибірумов та засобівспілкування з різними категоріями хворих, зрозуміти їх, знайти до них потрібний психологічний підхід тощо.

Психологія спілкування медичного персоналу з хворими в екстремальних ситуаціях націлює увагу медиків на необхідність розвитку їх професійних знань, умінь та навичок, на розширення їхкругозору. Як зазначають закордонні науковці, для лікарів кінця XX-початку ХХІст.характерноюбуласхильність до автоматизму, до збирання аналізів,механічності в роботі [1;2; 3]. Спеціальні відділення так званого «інтенсивного лікування», «інтенсивної терапії» довели, що ніякими навіть найбільш сучаснішими досягненнями техніки, ніяким найскладнішим устаткуванням і апаратурою неможливо замінити особистої роботи лікаря, його безпосередньогоспілкування з хворими. Без цього хворий залишається сам на сам не зважаючи ні на що [4].

Середній медичний персоналтеж часто вважає, що точним виконанням покладених на них маніпуляційних обов’язків вичерпується робота з догляду за хворими. Однак, на нашу думку, це зовсім недостатньо. Визнання того, яку важливу роль відіграють у процесі одужання особистісні особливості хворого – і відповіднеспілкування з ним, – накладає певні обов’язки на увесь(у тому числі – і на середній) медичний персонал, що приймає участь у лікуванні.

На нашу думку, робота середнього медичного персоналу зараз вже не може зводитися до виконання механічних маніпуляцій, слід звільнити діяльність середнього медичного персоналувід цього автоматизму, що знеособлює. Якщо медичний персоналу своїй професійній діяльності буде застосовувати психологію спілкування з хворими (особливо – в екстремальних ситуаціях невідкладної допомоги), її рівеньв ціломузначно підвищиться, а також підтвердиться твердження Гіппократа, який зазначав, що «треба лікувати не хворобу, а хворого».


ЛІТЕРАТУРА

  1. Харди И. Врач, сестра, больной. Психология работы с больными / И. Харди. – 4-е изд., стер. – Budapest : AkademiaiKiado, 1981. – 286 с.

  2. Balint, M.: TheDoctor, hisPatientandtheIllness. Pitman, London 1957, 355.

  3. Bleuler,EntwicklungsiinienpsychiatrischerPraxisundForschungeninjUngsterZeit. Schweiz. med. Wschr. 91 (1961) 51, 1549-1555.

  4. Bleuler, M.: BleibenwiramKranken I Schweiz. Med. Wschr. 700 (1970) 3, 89-96.

УДК. 159.923:378


ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Бурак О.Б., викладач кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

Коваль І.С., старший психолог сектору психологічного забезпечення Львівського державного університету безпеки життєдіяльності
В умовах переходу України до ринкових відносин, впровадження новітніх технологій науковці дедалі більшого значення приділяють проблемі підготовки спеціалістів в різних галузях освіти і науки.

Досягненню успіхів у здійсненні соціальних реформ сприяє пізнання закономірностей функціонування, фундаментальна підготовка спеціалістів, а особливо рятувальників. На особливу увагу заслуговує саме фахова освіта, яка спрямована на забезпечення професійної самореалізації особистості, підвищенню соціальної значущості та престижу знань. [2,4].

Сьогодення характеризується тим, що одночасно з розвитком вимог, які диктує перед нами суспільство, відбувається процес народження фахівця сучасного типу, в якому набувають особливого значення взаємовідносини як між перемінним складом так і між викладачами, що передбачає невпинне і послідовне впровадження технологічних, управлінських рішень, які спрямовані на підвищення ефективності використання сучасних методів і принципів педагогічної діяльності в навчально-виховному процесі ЛДУ БЖД ДСНС [1].

Одним із концептуальних підходів до підвищення ефективності навчально-виховної роботи з майбутніми рятувальниками являється досконала реалізація навчально-виховного процесу, принципів та ідей педагогіки співробітництва, спільну працю педагога, студента, курсанта. [1].

На нашу думку, загально-методичні рівні навчального процесу (нові навчально-методичні матеріали, нові методи тестування, використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, діалогічний метод освіти, який перетворює інформацію у знання і розуміння), повинні займати передове місце у педагогічній інновації практики підготовки спеціалістів служби ДСНС.

Підготовка майбутніх конкурентоспроможних фахівців, які вміють мислити стратегічно в осередку надзвичайної ситуації і поза її межами, здатних ефективно забезпечувати безпеку життєдіяльності, потребує нестандартних, інноваційних освітньо-педагогічних методик, методів, практики і засобів навчання, в обмежених часових рамках.

Основними елементами та складовими механізму оцінки професійності державного службовця є такі: соціально обумовлені риси (цілеспрямованість, морально-етичні якості, ставлення до навчання, мотивації праці); ознаки кваліфікації (знання, навички, вміння та звички, отримані курсантом та студентом у процесі навчання та службової діяльності); психологічні особливості працівника (пам’ять, воля, почуття, відчуття тощо); сукупність органічних рис (тип нервової системи, темперамент, характер, емоційно-вольова сфера, здібності) [3].

У процесі оцінки слід враховувати соціально-психологічні особливості кожного майбутнього рятівника, пов’язані з його вродженими властивостями як особистості та набутими впродовж навчання внаслідок взаємодії з іншими членами взводу, групи. Кожна із зазначених структур своєрідно впливає на поведінку людини та на її професійну діяльність.

Фахові та ділові якості державних службовців можуть визначатися з урахуванням таких критеріїв: особистісний (активність, комунікація, мотивація, вміння приймати правильні рішення); інтелектуальний (компетентність, аналітична складова мислення); діловий, пов’язаний з особливостями нервової системи (працездатність, стійкість до стресів) [3].

Визначення цих якостей, у кожному випадку, залежить від специфіки напрямків навчальної діяльності, ситуацій, що виникають на практиці та службовій діяльності, її змісту, форм і методів набуття відповідних знань і навичок – на основі яких формується професійно-кваліфікаційна особливості майбутнього фахівця системи ДСНС.

Для оцінки ділових і професійних рис курсантів та студентів повинен використовуватись специфічний аналіз професійної компетентності майбутнього фахівця до діяльності в особливих умовах, а саме: політична та моральна легітимність, правова, соціологічна та управлінська компетентність.

Таким чином навчання у ЛДУ БЖД і наявність освіти самі по собі не зроблять людину щасливою, або навпаки. Проте вищий навчальний заклад ДСНС України – це велика школа життя, де можна отримати знання, професію, компетентність, навчитися швидко та самостійно приймати правильні рішення в обмежених часових рамках, що в подальшому і буде визначати особистісну позитивну позицію майбутнього фахівця рятувальника та сприятиме доброму самопочуттю і впевненості в сучасних умовах.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Борисова Е. А. Оценка и аттестация персонала. / Е. А. Борисова – СПб.: Питер, 2002. – 256 с.

  2. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. – К.: Соцінформ, 2002. – 111 с.

  3. Лозниця В.С. Психологія менеджменту. / В.С. Лозниця – К.: ТОВ «УВПК», 2001. – 227 с.

  4. Проблеми освіти: Наук.метод.зб. / Кол.авт.− К.:Наук.-метод.центр вищої освіти, 2000.− Вип. 22. – 224 с.

  5. Проблеми освіти: Наук.метод.зб. / Кол.авт. − К.:Наук.-метод.центр вищої освіти, 2000.− Вип. 29 – 164 с.

УДК. 159.9:355.01


РОБОТА ПСИХОЛОГІВ ТА ОФІЦЕРІВ ПО ВІДБОРУ ПРИЗОВНИКІВ ДЛЯ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ

У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ МВС УКРАЇНИ
Ваврисюк Ю.Б., психолог військової частини 4114
Актуальність питання полягає в тому, що Указом Президента України збережений призов на строкову військову службу у внутрішніх військах МВС України.

Психологічно-професійний відбір призовників здійснюється у два етапи:

І. При попередньому відборі у районних військоматах.

ІІ. В обласних збірних пунктах під час формування та відправлення команд в частини



І. За узгодженим графіком офіцери-психологи з частин прибувають у районні військомати під час збору там призовників. При цьому вивчаються повні особові справи, проводяться індивідуальні бесіди з кожним призовником, анкетування, здійснюється спостереження . При цьому оцінюється громадська зрілість, моральні якості , професійна спрямованість, поведінка в колективі. До анкетування у РВК можуть залучатися навіть шкільні психологи . Як правило ними використовуються тест-анкета «Прогноз-1(84)» .

За результатами цієї роботи попередньо комплектуються команди призовників для проходження служби у внутрішніх військах .



ІІ. Під час отримання та відправлення команд в обласних збірних пунктах також працює офіцер-психолог, але основне навантаження і відповідальність за якісний склад команди покладається на офіцера, що прибув для її отримання . Тому робота психологів частин полягає в ретельній підготовці-інструктажу офіцерам, що виїжджають за отримання команд практично у всі області України.

За досвідом ми пропонуємо їм здійснити групове анкетування призовників завчасно підготовленими анкетами.

Анкета не складна для заповнення призовниками, які здатні справитись за 7-8 хвилин, щодає можливість визначити осіб небажаних для призову.

Ми рекомендуємо офіцерам “прислухатись до себе” – які емоції він відчуває при роботі з призовником та його документами. Питання чи сумніви, які “народжуються” у офіцера в цей момент не треба подавляти в собі, а треба поставити призовнику (представнику військомату, лікарю, особам, які допомагають у відборі, родичам), та отримати для себе чітку, зрозумілу відповідь. Це дозволить офіцеру більш повно уявити собі особистість, яку він вивчає. Ми вчимо не соромтись задавати питання, які на його думку є некоректними, але з’явились у нього. Тон розмови повинен бути рівним, спокійним, мало емоційним ( не треба посміхатись, оголошувати оточуючим відповіді призовника, стидати його, сварити і т.д.). Невід’ємною частиною більш довірливого спілкування є положення його та призовника.

Положення офіцера повинне бути комфортне для нього. Він має бути розслабленим, має можливість вільно рухатись, робити записи, спілкуватись з особами, які допомагають у відборі і знаходяться поряд. Старший команди є своєрідним “центром”. Призовник сидить перед ним, він бачить всю його фігуру. Це дає можливість контролювати його невербальну (неусвідомлену) поведінку: рух руками, ногами, жести, міміку. Таке бачення співрозмовника доповнює загальну картину його характеру та посилює уяву про нього, як особистість. Під час розмови повинна відчуватись доброзичливість до призовника, викликати у нього почуття довіри. Запитання повинні бути чіткими, зрозумілими призовнику. Якщо під час розмови офіцер відчуває напругу, треба змінити тему, відволікти співрозмовника від проблеми, але потім повернутись до неї з іншого боку, і врешті-решт отримати правдиву відповідь.


Питання анкети

Обвести відповідь з якою ви згідні

При зміні місця навчання чи роботи

мені було тяжко пристосуватись до нових умов і колективу

я легко пристосовувався до нових умов та людей

Порушення дисципліни при навчанні, на роботі, в побуті

Я допускав часто

Я деколи допускав

Я не допускав

Найтяжчим моїм порушенням до призову було

Написати яке

В моїй сім’ї батьки

Між собою не сваряться

Сваряться часто

Сваряться аж до бійок

За рік що минув в моїй сім’ї

Помер близький родич ___________

(напишіть хто)



Ніхто не помирав

При вживанні спиртних напоїв моєю нормою

Є _________грам

(напишіть скільки)

горілки, вина, пива (обведіть)


Я не вживаю алкоголю

Наркотичні чи токсичні речовини (куріння, ін’єкції, нюхання клею, вживання психотропних ліків)

Я не вживав

Я лише пробував

Доводилось (напишіть з якою періодичністю)

У мене були думки (наміри) покінчити життя самогубством

Ні

Так

Серед моїх близьких родичів (включаючи бабусь і дідусів)

Були випадки алкоголіз­му

Були випадки самогубств

Були випадки психічних захворювань

Таких випадків не було

Дома я залишаю вагітну дівчину (дружину)

Так

Ні

Бувало, що тривалий час (понад один день) я був надзвичайно знервований, настільки, що не знав що робити.

Так

Ні

Участь у бійках

Я прий-мав декіль-ка разів

Ми билися до крові моєї чи супротив­ника

(обвести)



Бувало, що я збивав супротивника з ніг та копав його ногами

У бійці я не контролюю себе

Я не приймав участі

За участь у бійках чи інші правопорушення

Мене затримувала міліція

Мені чи моїм батькам доводилося розрахуватись грошами за мої вчинки

Я ніс адміністра­тивну чи кримінальну відповідальність

Такого не було

Кожна людина формує для себе особисто основні життєві цінності (принципи) та керується ними іноді все життя (поняття любові, дружби, життя та смерті, родинні зв’язки і т.і.). Якщо в житті людини грубо порушуються ці цінності, вона починає переглядати їх. Нерідко такі перегляди приводять до психічної хвороби, яка може мати короткочасний, або затяжний перебіг. Це свідчить про незрілість нервово-психічної системи людини і має викликати у Вас занепокоєння станом здоров’я призовника. Прояв таких реакцій може бути різноманітним. Тому треба з’ясувати, як він зреагував в тій ситуації (смерть родичів, друзів, зрада дівчини, друзів, сімейні конфлікти, “незаконні” приниження і т.і.). Можливо офіцер почує чи побачить віддалені наслідки тих реакцій (ось тут необхідно як можна “боляче” натиснути на “рану” для того, щоб у повній мірі зрозуміти на скільки вона глибока і болюча) у вигляді сльозливості, почервоніння обличчя, незрозумілих рухів руками, бурчання про себе і т.і. В цілому вся розмова повинна продовжуватись не більше 5-7 хвилин. Можна подумати, що це замало, але при чіткій організації та повному розумінні мети розмови, цього достатньо.

Виходячи з вище написаного, ми пропонуємо офіцерам приблизний перелік питань, на які треба мати чіткі відповіді:



  1. Скарги на здоров’я – є чи немає (звіряйтесь з даними особової справи), вияснити в яких диспансерах лікувався призовник і його близькі родичі.

  2. Чи мав удари по голові, переломи кісток, струс мозку, втрату свідомості (при позитивних відповідях дізнайся про обставини події, чим закінчилась, які наслідки, що зараз?).

  3. Чи є рідні тато і мама (при негативній відповіді дізнайся про обставини події, чим закінчилась, які наслідки, що зараз?).

  4. Чи є родичі, які закінчили життя самогубством? (при позитивних відповідях дізнайся про обставини події, чим закінчилась, які наслідки, що зараз?).

  5. Чи мав бажання покінчити життя самогубством? (при позитивній відповіді дізнайся про обставини події, чим закінчилась, які наслідки, що зараз?).

  6. Яка освіта? (Якщо вчився мало і погано, виясни причини; швидко перевірте рівень шкільних знань, дізнайтесь про реакцію батьків).

  7. Чи мочився (пісявся) в постіль в ночі? (при позитивній відповіді дізнайтесь про обставини, чи лікувався від енурезу, які наслідки, що зараз?).

  8. Чи має татуювання?

  9. Чи не належить до релігійних організацій, що забороняють носити зброю?

  10. Якщо відлучався з дому без відома рідних терміном понад добу.

  11. Чи є бажання служити у ВВ МВС України?

При такій послідовності запитань офіцер має можливість перекрити одне питання іншим і в той же час, з’ясувати для себе щось нове, почути, побачити нові риси особистості співрозмовника.

У випадку, коли у нього залишається час і є можливість поспілкуватись з родичами проблемних призовників, ми пропонуєм використати її. У крайньому випадку, психологи роблять це самі під час прибуття батьків на Присягу.

Таким чином, за допомогою керуючих документів щодо відбору призовників у ВВ МВС України, вивчення особової справи та аналізу спілкування, старший команди отримає непоганий результат у формуванні команди і вивченні майбутніх солдат.

Інформація разом з анкетами призовників, щодо вивчення команди призовників офіцер передає для подальшого вивчення психологам частини, офіцерам учбового збору частини, а після його завершення в лінійні підрозділи.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Методичні рекомендації для роботи офіцерів (психологів) управлінь територіальних командувань, з’єднань та військових та військових частин внутрішніх військ на обласних збірних пунктах щодо психологічного вивчення призовників для комплектування внутрішніх військ МВС України. − Київ-2012.− 45 с.

УДК 159.923:613.86


ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЗАЗДРОЩІВ ЯК СТРЕС-ФАКТОРА

ОСОБИСТІСНОЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Васильченко А.В., аспірантка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
Серед досліджень, присвячених вивченню особистісних якостей та властивостей, важливу роль посідають дослідження внутрішніх психологічних механізмів формування психічного здоров’я – стану повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутності хвороб та фізичних вад. Дослідники феноменології заздрощів (Платон, Аристотель, Ксенофонт, Сократ, Р. Декарт, Ф. Бекон, Ф. Ларошфуко, І. Кант, Б. Спіноза, С. К’єркегор, Ф. Гегель, А. Шопенгауер, А. Адлер, У. Джеймс, О. Кернберг, М. Кляйн, Х. Розенфілд, З. Фройд, Е. Фромм, К. Хорні, К. Юнг, К. Муздибаєв, І. Котова, І. Кон, О. Соколова, Р. Александрова, А. Бодальов, Е. Бреус, Н. Карпова, А. Ковальов, В. Куніцина, В. Лабунська, Ю. Менджерицька, В. Мясіщев) вважають їх властивими для упереджених особистостей, несамодостатніх, не спрямованих на самореалізацію власних здібностей і не здатних позитивно сприймати успіхи оточення та конструктивно оцінювати власні невдачі, проте така наукові позиції декларативні, а тому потребують експериментальної перевірки, спрямованої на з’ясування психологічної природи цього явища, значущість розуміння якого посилюється в умовах економічного розшарування громадян і прогресування соціальної нерівності.

Основні характеристики заздрощів – це дія на рівні психологічного захисту особистості заздрісника від власного сумління та почуття неповноцінності, проекція та раціоналізація власної стратегії життя на інших суб’єктів;псевдопояснення результативності власного життя; перенесення відповідальності з себе на інших суб’єктів; перенесення відповідальності на об’єктитощо[1, C.43]. Іще Аристотель зауважував, що заздрощі – це змагання, ревне бажання зрівнятися у досягненням з іншою людиною, прагнення самостійно досягти шани. Водночас, під впливом такого бажання, людина прагне того, аби інший не скористався тим, чого хоче досягнути вона, тобто виникає мотивація на руйнування, знищення предмета (або суб’єкта) заздрощів. На думку Аристотеля, люди не можуть бути добрими від природи, вони відчувають заздрощі до осіб, подібних за статусом, створеними родинами, віком, обдарованістю, славою, благополуччям, тому якщо немає близької подібності – немає і заздрощів.

Психічний стан заздрощів є універсалізованим і може відрізнятися лише за ступенем інтенсивності прояву та керуватися виключно вольовими процесами. Психологічні характеристики переживання заздрощів виступають чинниками виникнення глибинноособистісних деструкцій та стресових станів:

1. Основні характеристики: жадібність, злість, нещирість, ненависть, ворожість, роздратованість, тривожність, підступність, хитрість, брехливість, егоїстичність, фрустрованість, комплекс неповноцінності.

2. Додаткові характеристики: почуття самотності, байдужість, зневіра, замкнутість, демонстративність, агресивність, втрата сенсу життя, самоїдство, дріб’язковість, схильність до депресії, хворобливе самолюбство, нездатність до продуктивної самоактуалізації, ревнісність, безпорадність, презирливість, низька стресостійкість, зрадливість.

Дестабілізуючий вплив заздрощів прямо позначається на розвитку особистості: вони знижують можливість до саморегуляції та саморозвитку, критичного осмислення власних вчинків, властивостей та здібностей.Формування внутрішніх складових переживання заздрощів сприяє виникненню соціального аутсайдерства, некритичності думки, неадекватної самооцінки, відсутності прагнення до саморозвитку, переважно “нижчі” мотиви діяльності та індивідуальні цінності, переживання внутрішнього дискомфорту, постійний інтерес до досягнень та перемог інших людей. Однак, поряд із цим, заздрощі можуть набувати властивостей внутрішньої активності, спрямованої на зміну людиною себе а свого ставлення до світу, а отже ставати рушійною силою розвитку суб’єктності у структурі свідомості як інтегральної властивості особистості.

Супутні переживання у структурі заздрощів, що спонукають до виникнення психоемоційного стресу [5, C. 45]:

а) для деструктивних заздрощів характерними переживаннями є негативізм, агресивність, фрустрація, неадекватне враження про власну особистість, ворожість, злість, ненависть, приниження;

б) для конструктивних – внутрішній дискомфорт, неповна задоволеність досягненнями, самокритичність, інтерес до досягнень інших;

в) універсальні характеристики (амбівалентні, взаємоперехідні) – суперництво, конкуренція, соціальне порівняння, бажання позитивних змін у житті.

Виникнення психоемоційного стресу під впливом заздрощів проходить за наступними закономірностями:

1.Формування заздрощів у сфері самосвідомості особистості проходить під впливом внутрішніх (цінності, суб’єктивні переживання, світогляд) та зовнішніх (соціальні впливи, зовнішні мотиви та потреби тощо) чинників зумовлює дезорієнтацію у власному Я. Усвідомлення невигідного статусу болісно переживається заздрісником – відтак відбувається свідомий або несвідомий процес інкорпорації відсутніх елементів не через процес самопізнання і самовдосконалення, а за допомогою виокремлення предмету заздрощів.

2. З позицій набуття особистої ідентичності заздрісник нездатний до процесу самодослідження та формування Я-концепції, схильний до постійного соціального порівняння, має нестійкі орієнтації у соціальних образах власної особистості, нецілісність усвідомлення сенсу власного життя або його розірваність, підвладний груповому тиску, схильний до маніпуляцій у спілкуванні.

3. З позиції самоактуалізації – нездатний до самоактуалізації та самовідновлення (основний чинник розвитку глибокого дистресу), відчуває постійний внутрішній дискомфорт і дисгармонію.

4. З позиції поведінкових реакцій – заздріснику властива маніпулятивна поведінка, невміння продуктивно взаємодіяти з оточенням, відсутність почуття спільності діяльності та її результатів, залежність від потреби у заздрощах (неможливість без них знайти потрібну та актуальну діяльність), деструктивні потяги та деструктивна поведінка щодо суб’єкта або об’єкта заздрощів.

5. За дослідженнями М. Владиславлевої («Исследование основных явлений душевной жизни»): почуття заздрощів може спровокувати виникнення гніву у ситуаціях незадоволення або страждання, які пов’язані із втручанням чужої волі. У протилежному випадку може виникнути шок, переживання, фрустрація, але не гнів. Заздрощі провокують виникнення антипатії та ворожості. При легких формах антипатії людина розмірковує над чужими благами та привілегіями, при важких – залишається байдужою до страждань іншого. Посилення антипатії призводить до виникнення ворожості; посилення ворожості викликає ненависть; послаблення ненависті перетворюється на ворожість. Заздрощі виникають рідше або зовсім не виникають у випадку відчуття суб’єктом удачі. Відчуття невдачі суб’єктом формує почуття неуспіху, незадоволення собою, неповноцінності.

Найхарактернішою ознакою заздрощів – переживання сорому (як про рефлексивного сприймання себе іншими людьми). Людина відчуває сором за заздрощі лише перед іншими людьми, особливо, якщо вони близькі за соціальним статусом.Заздрощі взаємопов’язані із почуттям самоповаги, почуттям власної цілісності та повноцінності, самоактуалізованості особистості. Складовими частинами самоповаги є: 1) почуття власної сили – включає розвинену волю, сильний характер, діяльнісна активність, розвинені розумові здібності; 2) самосхвалення – конструктивна оцінка себе, усвідомлення власної цінності, почуття власної сили; 3) самоповага (гордість – у випадку штучного саморозвитку)[3, C. 400 – 401].

Почуття безсилля за умови почування заздрощів застосовується для позначення фізичної та психологічної слабкості («відсутність душевної та мускульної енергії»), що супроводжується відсутністю вольового зусилля до виконання діяльності. До основних характеристик почуття безсилля належать: 1) відчуття невдачі (неуспішність як особистісна риса) – основний компонент безсилля, виникнення заздрощів провокується усвідомленням втраченої енергії, сили, втрачених сподівань та надії; 2) почуття неповноцінності та незадоволеності собою («розпач собою») – «ні минуле, ні теперішнє не дає відчути суб’єктивне відчуття насолоди та задоволеності»; 3) відчуття неповноцінності у порівнянні з іншими людьми – розвивається шляхом соціального порівняння, почуття симбіотичного характеру [2, C.45].

Таким чином, на основі проаналізованого матеріалу, заздрощі можуть бути віднесені до специфічних чинників виникнення психологічного стресу (таких як розлучення, професійна (особистісна) нереалізованість, психічна травма тощо) через їхні похідні властивості: труднощі у комунікації, неможливість реалізувати актуальну потребу, невміння отримувати задоволення від виконання діяльності та прожиття часу, неадекватні установки на життя та включення механізмів психологічного захисту[4, C. 118].

Заздрощі являються почуттям, яке формується як наслідок або передумова захисту самооцінки та самоставлення в результаті несприятливого для особистості соціального порівняння: екстерналізаційний процес перенесення внутрішньої незадоволеності на міжособистісне спілкування та діяльність, шлях побудови стосунків з оточуючими. Даний процес дозволяє нам припустити, що у суб’єкта заздрощів відбувається виникнення психологічного стресу, зумовленого високим рівнем фрустрованості та, часто, аутоагресії.У суб’єктів, які переживають почуття заздрощів, гальмується вольова регуляція діяльності, можливий розвиток психологічного стресу різного ступеня інтенсивності, а також переважає орієнтація на стан виконання діяльності, а не на власне дію. Особи, що мають недостатньо розвинене вольове зусилля та вольові якості, відчувають труднощі у подоланні перешкод на шляху до поставленої мети, орієнтовані на стан та мають невпорядковані особистісні досягнення, гіпотетично, може бути властиве почуття заздрощів.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Аминов Н., Голубева Э. Книга о стрессе / Н. Аминов, Э. Голубева // Вопросыпсихологии. – 1977. – №5. – С.43.

  2. Аркелов Г. Стрес та його механізми / Г. Аркелов. – Вісник Московського університету // Психологія. - №4. – С. 54.

  3. Узнадзе Д. Психологическиеисследования / Д. Узнадзе. – М.: Наука, 1966. – C. 400 - 401.

  4. Шрайднер К. Как снять стресс. 30 способовулучшитьсвоесамочувствие за три минуты. – М.: Прогресс, 1993. – С. 118.

  5. Щербатых Ю. Психологиястресса и методыкоррекции / Ю. Щербатых – СПб.: Питер, 2006. – 256с.

УДК 377.8


НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ЯК СУЧАСНА ПРОБЛЕМА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ

СЛУЖБИ ПОРЯТУНКУ У ВНЗ
Великий Я.Б., заступник начальника курсу з виховної та соціально-психологічної роботи Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,капітан служби цивільного захисту
Національне виховання в умовах сучасної системи освіти, знаходиться сьогодні в процесі реорганізації, що призводить до становлення нових форм та методів його проведення. Слід зазначити, на даний процес значною мірою впливають усі політичні та соціологічні зміни, що виникають в нашій державі, які вносять свої корективи на сутність проблеми національного виховання.

Особливого значення набуває відношення молодого покоління до національних традицій, любові до Батьківщини, національних героїв, рідної мови та культури, національних цінностей. Настає необхідність формування нової моделі здійснення національного виховання, яка повинна забезпечити формування у молоді активної громадянської позиції, розвиток якостей громадянина-патріота своєї держави, що базується на засадах гуманізму, свободи, верховенства закону і соціальної справедливості, “суспільства, де громадяни самі вирішують свою долю у своїх же інтересах, а держава лише допомагає їм у цьому”[4, с.336] .



Актуальність дослідження сучасної системи національного виховання визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу національних та загальнолюдських цінностей, суперечливими процесами входження особистості в соціальне життя, необхідності забезпечення єдності, наступності та послідовності виховних впливів різних соціальних інститутів, постійного коректування виховного процесу [3, с.274].

Національно-патріотичне виховання тривалий час досліджується в філософії, соціології, психології та педагогіці. Основну увагу концептуальним основам національно-патріотичного виховання приділяють такі вчені, як Г. Ващенко, О. Вишневський, В. Сухомлинський. В наукових працях останніх років: І.Беха, В.Галузинського, М.Євтуха, М.Зубалія, Г.П’янковського, П. Сікорського, М.Сметанського, О.Сухомлинської, Г.Темка та ін., досліджені проблеми патріотизму та національних цінностей. Дослідження педагогічних умов морального і патріотичного виховання військовослужбовців здійснювали О.Барабанщиков, Г.Васянович, В.Вдовюк, А.Галімов, Д.Іщенко, М.Кабачинський, М.Нещадим, О.Пометун, М.Томчук, В.Ягупов. Деякі питання підготовки та навчання особового складу в системі ДСНС України, а саме про запровадження системи безперер­вної підготовки рятівників висвітлено у працях, В. Ніконова, В. Корнева, А. Унукова, а також М. Столяра та О. Торічного. Проте, недостатньо дослідженими залишаються проблеми національно виховання майбутніх офіцерів служби порятунку під час підготовки у вищому навчальному закладі.

У сучасній практиці національного виховання мають місце суперечності, які потребують розв’язання, а саме між: вимогами суспільства до рівня національної вихованості студентів та курсантів служби порятунку та реальним рівнем їх національної вихованості; теоретично можливим рівнем національної вихованості студентів й курсантів та недостатньою реалізацією цих можливостей на практиці; вимогами до оновлення змісту, форм, методів й засобів виховання студентів й курсантів вищого навчального закладу та недостатнім рівнем реалізації цих вимог у практичній діяльності. Окрім того, національне виховання майбутніх офіцерів служби порятунку в значній мірі залежить від умов національного виховання до вступу у вищий навчальний заклад.

Саме тому, мета даної статті полягає у виявленні сучасних підходів до національно-патріотичного виховання майбутніх офіцерів служби порятунку у ВНЗ.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка