Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка17/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   23

ЛІТЕРАТУРА

  1. Александров Ю. В. Професійна деформація працівників органів внутрішніх справ: дис. кандидата психол. Н.: 19.00.06 / Александров Юрій Васильович. – Харків, 2006. – 165 с.

  2. Кокун О. М. Психофізіологічні аспекти професійного відбору фахівців для діяльності в особливих умовах: Збірник наукових праць / О. М. Кокун, О. В. Нічик // Проблеми екстремальної та кризової психології. – Вип. 5. – Харків : УЦЗУ, 2008. – С. 67-79

  3. Логачов М. Г. Психологічна підготовка особового складу спеціальних підрозділів ОВС до дій в екстремальних ситуаціях : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандид. психол. наук: спец. 19.00.06 «Юридична психологія» / Логачов Микола Григорович. – Харків, 2001. – 16 с.

  4. Медведев В. С. Деякі концептуальні основи програми профілактики професійної деформації працівників ОВС / В. С. Медведев // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків, 1999. − № 8. – С. 26-28.

  5. Паронянц Т. П. Возникновение и проявление посттравматических стрессовых расстройств у работников органов внутренних дел в условиях выполнения миротворческой миссии ООН (на примере бывшей Югославии): дис. … кандидата психол. наук: 19.00.06 / Паронянц Тигран Павлович. – Харьков, 2004. – 209 с.

  6. Профилактика профессиональной деформации личности сотрудника органа внутренних дел: Методическое пособие / Под общ. ред. В.М.Бурыкина. – М.: ИМЦ ГУК МВД России, 2004. – 144 с.

УДК 159.937.53


ЛОГІКО-КОГНІТИВНІ МОДЕЛІ ТЕМПОРАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ
Германович О.Р., викладач кафедри практичної психології та педагогіки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

Ткачук Р.Л., доцент кафедри цивільного захисту та комп’ютерного моделювання екогеофізичних процесів Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, підполковник служби цивільного захисту
Інтерес до феномену психологічного часу випливає із активного принципу людського життя, та зумовлений первинною потребою особистості бути організатором власного життєвого простору.

Базові концепції феномену часу у психології досліджувались у трьох класичних напрямах: психофізіологічному, психологічному та особистісному. Психофізіологічний рівень вивчає об’єктивну темпоральну організацію психіки – нейрофізіологічні, психофізіологічні, динамічні характеристики (Ю.М. Забродін, Я. Освальд, Д.Г. Елькін, Д.М. Узнадзе, М.С. Роговін, В.І. Ковальов та інші) та особливості часової перцепції – сприйняття часу (Ю.М. Забродін, П. Фрес, С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв), переживання або відчуття часу (Д. Гарбетте, Р. Кнап). Для психологічного напряму характерним є визначення часу у психіці як внутрішньо притаманного досвіду свідомості людини. У дослідженнях К. Левіна, Є.І. Головахи, І.С. Кона, Р. Кастенбаума, Дж. Нюттена, В.С. Хомика представлені наукові підходи до психологічного часу особистості, які сконцентровані довкола проблеми часової перспективи. Особистісний рівень досліджує особливості формування ціннісного ставлення до часу, та включає розгляд психологічного часу в рамках життєвого шляху особистості (Ш. Бюллер, С.Л. Рубінштейн, Н.А. Логінова), а також, визначення здібності психіки до регуляції у часі рухів, дій та діяльності людини (О.М. Леонтьєв, М.Й. Боришевський, С.Д. Максименко, А.К. Болотова).

Наукові праці вчених Б.Й. Цуканова, О.В. Полуніна, З.О. Кіреєвої та ін. присвячені створенню моделей часового механізму індивіда. Проте, не зважаючи на широкий спектр досліджень проблеми часу в психології, на сьогоднішній момент залишається актуальною необхідність створення такої концептуальної системи, яка б надала нові форми дискурсу про різні моделі часового механізму людини, та була б в змозі адекватно описати темпоральну структуру особистості.

Процес сприйняття часу уможливлює власне контакт суб’єкта із світом. Сприйняття часу – це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ реальності [2, с. 84]. Проте, людина це створюючий суб’єкт, який не лише реагує на оточуючу дійсність, але і впливає на неї.

Орієнтація в часі передбачає визначення особистістю місця даної фази змін у загальному циклі життєвих подій. Людина застосовує дві системи орієнтирів, що дозволяють їй визначати фази добового циклу. Визначальною є система орієнтирів, що обумовлена циклічними змінами природи.

Іншу систему орієнтирів складають ознаки, що створені ритмами організму, і які відповідають ритмам активності і виникнення потреб, що в свою чергу також залежить від ритмів дня і ночі. Система внутрішніх та зовнішніх індикаторів дозволяє орієнтуватися в сучасному. Людина може визначати місце теперішнього по відношенню до попередніх та майбутніх змін, тобто людина здатна уявити в сучасному минуле та майбутнє [5:129-130].

Власне у сприйнятті часу розрізняють сприйняття часової тривалості (метрики) і сприйняття послідовності (топології) часу. У людини є певне безпосереднє переживання, відчуття часу. Воно зумовлене органічними відчуттями і пов'язане з ритмічністю основних процесів органічного життя.

Час є одним із модусів, в якому формується та інтегрується життєвий досвід індивіда. Інтеграція досвіду відбувається завдяки функціонуванню механізмів обробки часової інформації різного рівня. Часовий механізм індивіда – це комплексна система впорядкування досвіду в часовому вимірі та обробки часової інформації, що забезпечує відтворення та оцінку інтервалів, і виконує функції з концептуалізації минулого, теперішнього, майбутнього [3].

Кожна людина пов’язує у єдину структуру власне минуле, історичне минуле, теперішнє і майбутнє, включаючи також те, що буде після її життя. Це інтегрування уможливлюється завдяки структурі власних часових властивостей людини, в основі яких – тривалість, що реально нею переживається. Б.Й. Цуканов зазначав, що людина володіє індивідуальною вродженою одиницею часу (значення – від 0,7 с. до 1,1 с.), яка є сталою упродовж всього життя. Власна одиниця часу визначає часові властивості психіки індивіда, суб’єктивну швидкість перебігу часу, і тип орієнтації в часовій перспективі (на минуле, теперішнє чи майбутнє) [6].

За З.О. Кіреєвою, відображення сутності темпоральної дійсності у свідомості в онтогенезі може відбуватися у трьох взаємопов’язаних напрямах: репрезентації метричних властивостей часу (тривалість), топологічних властивостей часу (безповоротна послідовність протікання подій з минулого через сьогодення у майбутнє) і репрезентації для орієнтування у часі. Тобто, осягнення темпоральної дійсності конкретною людською індивідуальністю виражене у репрезентаціях часу та його властивостей, що зумовлені переживаннями, досвідом життєдіяльності, особистісними особливостями та впливом соціокультурних феноменів і мови [1].

Полунін О.В. запропонував біциркулярну мультиосциляторну модель часового механізму. Дана модель вирізняє чотири основні рівні обробки інформації: 1) інформація, невпорядкована в часі; 2) рівень маркування елементів інформації; 3) переживання часу як лінеаризованого сингулярного потоку; 4) опрацювання часової інформації на рівні уяви, коли можлива активізація більш ніж одного темпорального процесу, віднесеного до одного і того ж об’єкту [3].

Ми вважаємо за необхідне доповнити існуючі концептуальні системи темпоральної структури індивіда логіко-когнітивними моделями прийняття особистістю цільових рішень в контексті часового простору, які включають в себе діяльність і свідомих, і різноманітних підсвідомих структур та механізмів. Даний аспект вивчення феномену часу в психології сприяє розумінню особливостей процесу осягнення людиною темпоральної дійсності, та розширює наукові уявлення про модель часового механізму у психологічному академічному дискурсі. Так, поглиблюються уявлення про процес орієнтації особистості у часовій реальності в екстремальних умовах, а також, стає зрозумілим процес впливу людини на власне минуле в теперішньому модусі, який уможливлюється за посередництвом підсвідомих механізмів.

Логіко-когнітивна модель прийняття цільових рішень в контексті часового простору будується на основі композиції компоненти логічного опрацювання даних, з метою вибору відомостей для вибору стратегії поведінки людиною в умовах дії загроз, та когнітивної компоненти, яка полягає в тому, що в розриві інформаційних ланцюгів при опрацюванні неповних, різнотипних і нечітких даних, які відображають ситуацію, включає в цей процес оцінку її змісту та цілеорієнтацію нейропроцесора особистості і формує процедуру зв’язування інформаційних переходів між логічними формалізованими структурами процесів мислення з метою виділення знань про ситуацію та вироблення планів дій для ліквідації цих загроз за мінімальний термін.

Ми розглядаємо людину як системне утворення, і вважаємо, що їй притаманна темпоральна структура – індивідуальний іманентний динамічний пласт, який ґрунтується на психофізіологічних процесах, включає діяльність свідомих, і різноманітних підсвідомих структур і механізмів, та поглиблюється з розвитком свідомості. Організація темпорального пласту людини включає:

- формування та актуалізацію різних типів цілісних психічних образів-відображень часу (репрезентацій в термінології З.О. Кіреєвої), а саме, його метричних, топологічних та орієнтувальних властивостей;

- переживання часової дійсності, та оцінку часових модусів. Суб’єктивне сприйняття тривалих періодів часу у значній мірі визначається характером переживань, якими вони були заповнені, та емоційним станом суб’єкта. С.Л. Рубінштейн в оцінці часового виміру класифікує дію двох законів: 1) заповненого часового відрізка, який констатує, що чим більше заповненим і, отже, розчленованим на маленькі інтервали є відрізок часу, тим тривалішим він здається (закон визначає закономірність відхилення психологічного часу спогадів минулого від об'єктивного часу); 2) закону емоційно детермінованої оцінки часу, згідно з яким пережита тривалість відхиляється від об'єктивного часу в бік, зворотний домінуючої у суб'єкта спрямованості (закон позначається на тому, що час, заповнений подіями з позитивним емоційним знаком, скорочується в переживанні, а заповнений подіями з негативним емоційним знаком в переживанні – подовжується)


[4, с. 250];

- актуалізацію логіко-когнітивних моделей прийняття цільових рішень, що включають діяльність свідомих та різноманітних підсвідомих структур і механізмів.

Отже, можна говорити про наявність іманентного темпорального пласту особистості, який поглиблюється з розвитком свідомості. Завдяки темпоральній структурі людина володіє здібністю конструктивно – відповідно до умов соціуму – орієнтуватися у часовому просторі: об’єктивно відтворювати в свідомості тривалість та послідовність явищ дійсності; звертатися до власного досвіду; одночасно з цим передбачати та конструювати майбутнє; сприймати та впливати на певні події дистанційно; а також, в теперішньому модусі впливати на власне минуле за посередництвом підсвідомих механізмів, які дозволяють будувати в актуальному моменті якісно новий досвід.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Киреева З.А. Развитие сознания, детерминированное временем: Монография / З.А. Кирееєва. – Одесса: ВМВ, 2010. – 384 c.

  2. Мещеряков Б.Г. Большой психологический словарь / Б.Г. Мещеряков, В.П. Зинченко. – СПб.: прайм – Еврознак, 2005. – 672 с. – (Проэкт «Психологическая энциклопедия»).

  3. Полунін О.В. Переживання часу: психологічне дослідження на прикладі хвилинного інтервалу: автореф. дис. на здобуття вченого ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології» / О.В. Полунін – Київ, 1996. – 22с.

  4. Рубинштейн С.Л.  Основы общей психологи / С.Л. Рубинштейн – СПб.: Питер, 2005. – 713 с.

  5. Фресс Поль, Пиаже Жан. Експериментальная психология: Выпуск ІV. – М.: Прогресс, 1978. – 301 с.

  6. Цуканов Б.И. Время в психике человека: Монография / Б.И  Цуканов. – Одесса: АстроПринт, 2000. – 219 c.

УДК 159.94:331.43


ПСИХОЛОГІЧНІ БАР'ЄРИ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ АДАПТАЦІЇ

ДО ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ
Гужва Д.В., психолог центру психологічного забезпечення та по роботі

з особовим складом ГУ ДСНС України в Харківській області
Стрижневою проблемою екстремальних умов є адаптація людини. Психічна переадаптація в змінених умовах, дезадаптація й реадаптація до звичайних умов життя, підкоряються закономірної зміні етапів [2]. Аналіз етапів психічної переадаптації, реадаптації й дезадаптації при впливі психогенних факторів дозволив виявити наступне [1; 4].

На підготовчому етапі людина збирає відомості, що дозволяють скласти уявлення про екстремальні умови, усвідомлює завдання, які їй треба буде розв'язати в цих умовах, опановує професійними навичками "виживання", відпрацьовує функції, що забезпечують спільну діяльність, і встановлює систему відносин з іншими учасниками групи.

Чим ближче за часом людина наближається до бар'єра, що відокремлює звичайні умови життя від екстремальних ("Етап стартової психологічної напруги"), і до бар'єра, який відокремлює незвичайні умови існування від звичайних умов життя ("Етап завершальної психічної напруги"), тим більше підсилюється психічна напруженість, що виражається в тяжких переживаннях і вегетативних змінах. У числі причин зростання психічної напруженості в ході наближення до зазначених бар'єрів чітко прослідковуються інформаційна невизначеність, передбачення можливих критичних ситуацій і розумове програвання відповідних дій при їхнім виникненні [1; 4].

У процесі подолання бар'єрів, що відокремлюють звичайні умови життя від змінених і змінені від звичайних, виникають позитивні емоційні переживання (гіпоманіакальність і ейфорія), що супроводжуються підвищеної руховою активністю. У динаміці появи цих станів беруть участь психологічні й фізіологічні механізми. У процесі подолання бар'єрів усувається інформаційна невизначеність і людина стає надлишково інформованою. Разом з тим, вона перебуває в стані психологічної напруги, зумовлюваного необхідністю вольовим зусиллям пригнічувати підкіркові емоції.

Подолання психологічного бар'єра, особливо пов’язаного з загрозою для життя, спричиняє стан емоційного вирішення, в основі якого лежить зняття гальмуючого впливу кори на підкірку й індукування в ній збудження. При кожному повторному подоланні психологічного бар'єра емоційні реакції згладжуються й стенізуються. Це обумовлюється досить повною інформаційною забезпеченістю, упевненістю в матеріальній частині, у засобах порятунку й у правильності своїх дій при виникненні аварійних ситуацій [3; 5; 6].

Дослідження багатьох фізіологів і психологів показали, що стійкий психічний стан забезпечується не окремими корковими утвореннями й підкірковими структурами, які знаходяться нижче, а й функціональними органами.

На етапах гострих психічних реакцій "входу" і "виходу" при впливі зміненої афферентації виникають дереалізаційні феномени, що супроводжуються вираженими емоційними реакціями. При цьому порушується також координація рухів. В основі цих порушень лежить неузгодженість функціональних систем психофізіологічної організації людини, що склалися в процесі онтогенезу або тривалого перебування в екстремальних умовах. Етап гострих психічних реакцій "входу" змінюється етапом психічної переадаптації, критеріями якої служить стійка система взаємин в ізольованій групі. Однієї з особливостей етапу психічної переадаптації є формування нових функціональних систем у центральній нервовій системі, що дозволяють адекватно відбивати реальну дійсність в умовах, що склалися. Іншою особливістю цього етапу є актуалізація необхідних потреб і вироблення захисних механізмів, що забезпечують реагування на вплив психогенних факторів.

По своїх психофізіологічних механізмах, етап переадаптації має багато загального з етапом реадаптації (відновлення процесів відбиття, системи відносин і координації рухів). І чим довше термін перебування в змінених умовах, тем сутужніше й довше відбувається реадаптація до звичайних умов життя.

Кожний з розглянутих нами етапів має свою мотиваційну обумовленість, він підпорядкований загальної стратегічної мети конкретної діяльності. Це відповідає як психологічним теоріям (тимчасова перспектива К. Левіна; перспективна спрямованість особистості А. С. Макаренко; надзадача й дія К. С. Станіславського), так і психофізіологічним уявленням (рефлекс мети І. П. Павлова; вчення про акцептор дії П. К. Анохіна).

У процесі жорсткого й тривалого впливу психогенних факторів, а також при відсутності заходів профілактики, етап психічної переадаптації змінюється етапом нестійкої психічної діяльності.

На цьому етапі з'являється ряд незвичайних психічних станів, які характеризуються емоційною мобільністю, порушеннями ритму сну й пильнування.

Таким чином, можна констатувати, що на кожному етапі адаптації людини до екстремальних умов виникають певні психологічні бар'єри. Конструктивний або деструктивний вектор подолання цих бар'єрів і визначає успішність адаптації до екстремальних умов.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Александровский Ю. А. Психогении в экстремальных условиях / Ю.А .Александровский, О. С. Лобастов. – М. : Медицина, 1991. – 96 с.

  2. Лебедев В.И. Экстремальная психология / В. И. Лебедев. − М.: ЮНИТИ, 2001. – 431 с.

  3. Шакуров Р.Х. Барьер как категория и его роль в деятельности / Р.Х. Шакуров // Вопросы психологии. – 2001. – №1. – С. 5-6.

УДК 159.94:356.13


СХИЛЬНІСТЬ ДО ПЕРЕЖИВАННЯ ПРОВИНИ

ЯК ДЕСТРУКТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ПРАЦІВНИКА ДСНС УКРАЇНИ
Іванченко О. С., здобувач кафедри прикладної психології НУЦЗУ
Кожна людина у своєму житті стикалася з почуттям провини. Суспільство визнає й використовує регуляційні функції провини. Разом з тим мало хто усвідомлює деструктивну сторону феномена провини.

Американські психології за останні два десятиліття добилися значних результатів у дослідженні цього питання й визнали, що провина може стати ірраціональною й малоадаптованою, коли вона перебільшена й стримувана або коли вона узагальнена й неодноразово пов'язана із соромом [13]. Так, вони припустили, що провина може виступати одним з головних факторів в етіології делінквентності. Виділивши чотири типи ірраціональної провини (провину того, хто вижив (уцілів), провину відділення (зрадництва), провину гіпервідповідальності й провину ненависті до себе) науковці за допомогою цілого ряду емпіричних досліджень підтвердили її зв'язок із залежністю від психоактивних речовин. Результати досліджень показали, що особистості, що вживають алкоголь і різні види наркотичних речовин, набрали більш високі бали по всіх шкалах ірраціональної провини [12].

Нами було проведене дослідження, спрямоване на порівняння рівня ірраціональних форм провини в групі колишніх рятувальників, які були відраховані із ДСНС по негативних причинах (зловживання алкоголю, грубі порушення дисципліни, правопорушення) з рівнем цих форм провини в групі успішних рятувальників. Із цією метою використовувався опитувач IGQ – 67, призначений для виміру зазначених вище чотирьох видів ірраціональної провини. Виявилося, що показники схильності до переживання провини чотирьох типів (тих, хто вижив, гіпервідповідальності, відділення й ненависті до себе), а також показники сукупної схильності до переживання провини в першій групі рятувальників значиме вище, чим у другій. Середні бали були такі: у першій групі провина того, хто вижив 74,5 бала, у другій 63; провина відділення в першій групі 73,8, у другій 63,2, провина гіпервідповідальності 81,9 і 74,6 відповідно; провина ненависті до себе – 60,4 і 48,6 відповідно. Проведений нами математичний аналіз виявив значимість отриманих відмінностей.

Особливий інтерес представляє питання про роль провини у взаємодії людей. Відомо, що провина робить людину сенситивною до почуттів, установок, думок і оцінок навколишніх і, отже, діє як сила, що зближає людей. Дані емоції, на думку К. Ізарда, підтримують конформність, соціальну відповідальність, обмежують егоцентризм і егоїзм і тим самим сприяють товариськості [4]. Меншою мірою відомі деструктивні сторони провини в спілкуванні. Переживання провини дуже хворобливі й болісні, як результат людина, що переживає провину, починає фокусувати увага на собі. Безпосереднім ефектом цього є зменшення міжособистісного спілкування.

Про те, що сором і вина порушують соціальну адаптацію, впливають на спілкування, спотворюють відносини, згадується в роботах багатьох дослідників [1; 2; 6; 7; 9]. Н.І. Шевандрін [11] указує на провину як на бар'єр спілкування, «виникаючий від незручності за себе або за іншого». Автор уважає, що «нерідко провина перед співрозмовником приводить до переривання відносин з ним».  У цілому ж «і занадто низький, і занадто високий пороги виникнення почуття провини порушують психологічні контакти з людьми».

Не викликає суперечки твердження про те, що ефективність спілкування тісним образом пов'язана з відношенням людини до навколишніх і себе. Відомий польський психіатр А. Кемпінськи відзначав, що почуття провини часто виступає причиною негативного емоційного відношення не тільки до себе, але й до навколишніх [5]. На перший погляд твердження про те, що люди, що відчувають провину, негативно ставляться до навколишніх, здається парадоксальним. Автор у своєму міркуванні  дає цьому переконливе пояснення. Він вважає, що в почутті провини негативні емоції, що насамперед направляються на їхнього носія, незабаром відбиваються зовні. «Скривджена людина в результаті цього представляється в усе більш чорному кольорі», і, зрештою, «створюється думка, що скривджена людина дійсно винувата в тому, що кривдник повинен страждати». У результаті цього, на думку А. Кемпінськи, почуття провини тісно переплітається з почуттям образи. Не може бути сумніву в тому, що подібний комплекс негативних емоцій стосовно себе й іншого знижує ефективність міжособистісного спілкування.

Причиною вбогості соціальних контактів і навіть самітності людини можуть виступати її особистісні особливості у формі схильності до тем або іншим емоційним станам і почуттям, у тому числі до почуття провини, а також інші поведінкові прояви, які провокують переживанням провини й сорому [8; 10].

У книзі одного із представників глибинної психології Джозефа Вайсса, що має назву «Як працює психотерапія», вказується, що надмірна провина веде до перекручених взаємин. Сором і почуття провини походять із патогенних переконань, які людина придбала в дитинстві через травматичний досвід відносин з батьками й сіблінгами [3]. Д. Вайсс, будучи практикуючим психотерапевтом, повідомляє про те, що багато пацієнтів, що зверталися до нього через свої складності у взаємовідношеннях з оточуючими, були обтяжені несвідомим почуттям провини. Часто вони так боялися відчути себе винуватими, що були не здатні до вільного спілкування з іншими. Коли в процесі психотерапії ці люди  здобували здатність пручатися почуттю провини, ним легшало спілкуватися. Багато з пацієнтів Д. Вайсса не могли протистояти обвинуваченням, пропонованим до них іншими. У результаті вони часто дозволяли  обвинувачувати себе несправедливо. Такі пацієнти звичайно мають владних і вимогливих батьків, які обвинувачували їх у своїх нещастях.  Ці пацієнти схильні несвідомо брати на себе відповідальність за оточуючих і самі ж через це страждають. Вони свідомо не визнають своєї провини, однак скаржаться на те,  що, будучи обвинуваченими не можуть захищатися, а тільки плачуть і почувають себе нещасними. Ці люди дуже бояться сварок, тому що не знають, як з ними справлятися. Такі люди, на нашу думку, надмірно конформні у взаєминах з малознайомими, із близькими ж їх спілкування перетворюється в нескінченний ланцюг схованих і явних конфліктів.

Таким чином, схильність до переживання провини є деструктивною характеристикою особистості рятувальника, яка складає систему, що містить у собі відносини до миру, що припускає неприйняття себе й інших, уразливість, ворожість, підозрілість, екстернальність і відомість. Крім цього, показники провини корелюють із соціальної дезадаптованістю, ескапізмом, тенденцією переживати негативні емоції. Особистість, у якої в системі зв'язків з миром домінує провина, набуває статус суб'єкта утрудненого спілкування. Утрудняючи процес спілкування провина виступає комунікативним бар'єром, змушуючи уникати спілкування, підвищуючи поступливість і в силу цього може використовуватися в якості засобів корисливого, маніпулятивного впливу на інших.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка