Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка2/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Балл Г. О. Психологія і духовність / Упоряд.: Г. Балл, Р.Трач // Гуманістична психологія. – 2005. – 279 с.


  • Боришевський М.Й. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості. – К., 2000. – 76 с.

  • Жигайло Н. І. Психологія духовного становлення особистості майбутнього фахівця : Монографія. − Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008 – 336 с.

  • Жигайло Н. І. Комунікативний менеджмент: навчальний посібник. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2012 – 368 с.

  • Максименко С.Д. Генеза здійснення особистості : наук. монографія. – К. : КММ, 2006. – 255 с.

  • Максименко С. Д. Психологія особистості : Підручник. – К. : КММ, 2007. – 296 с.

  • Москалець В.П. Психологія релігії: Посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 240 с.

  • Психологія. Звикладом основ психологіїрелігії / Під ред. о. Ю. Макселона.– Львів: Свічадо, 1998. – 320с.

  • Савчин М. В. Віра в Бога як духовний стан людини / Психологія і суспільство. – 2009. – № 2 (36). – С. 54–59.

  • Хоронжий А. Г. Соціологія релігії: Курс лекцій. - Львів, 2005. – 188 с.

    УДК 65.012.32:658.859


    АКСІОЛОГІЧНИЙ КВАЗІПОТЕНЦІАЛ ІНСТИНКТІВ

    В ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ
    Кизименко Л.Д. Національний університет «Львівська політехніка»,

    завідувач кафедри психології, педагогіки і соціального управління,

    доктор біологічних наук, професор
    Суспільно-економічний стан постійно вимагає нових рішень та заходів для подолання кризових явищ, пошуку ресурсів для забезпечення гармонійного розвитку суспільства, адекватного опору сучасним викликам. Змінилася природа конкурентоспроможності, скоротилася доля ВВП, яка виділяється на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (Research & Development - R&D), зросло захоплення комерціалізацією інновацій, ще свіжі наслідки минулої фінансової кризи, яка підточила основи бізнесу і загрожує повторенням нових фінансових катаклізмів.

    Державні діячі, капітани бізнесу, науковці, практики наполегливо шукають виходу із цього становища, одностайно стверджуючи, що лише інноваційні заходи можуть врятувати економіку та суспільство. Психологічні науки не стоять осторонь і пропонують свої рецепти для покращання ситуації. Очевидно, що не усі резерви і заходи використані, зокрема ще не набули достатнього розвитку методи використання несвідомого для отримання позитивних зрушень в інноваційних процесах. Інтеграції широко відомого і проробці нових підходів у сумісному використанні психологічних доробок для врахування несвідомого у інноваційній діяльності присвячений даний матеріал.



    Мета роботи полягає у знаходженні відомих підходів і розробці нових для використання інстинктивних механізмів для усвідомленого використання їх у інноваційній діяльності людини.

    Стан досліджень дозволяє констатувати наявність численних доробок у вивченні як інноваційних, так і психологічних механізмів, виконаних науковцями і практиками різного спрямування. Це – і дослідження інноваційних процесів, взагалі, і психологічних механізмів, зокрема. На жаль, «перетин» цих робіт ще недостатньо масштабний, позаяк економісти далеко у неповній мірі залучають результати досліджень психологів для використання у практиці. І психологи, у свою чергу, ще не у повній мірі приймають участь у вирішенні соціально-економічних проблем сьогодення.

    Уперше термін "інновація", що має латинське походження, зустрічається в наукових дослідженнях XIX століття по культурології і лінгвістиці. У це поняття вкладалося значення деякої культурної традиції, переміщеної в новий культурний ареал, в якому традиція трансформується в інновацію. Подальше спеціальне вивчення інновацій (а саме економічних інновацій) починається в 30-х рр. XX століття в лоні західно-економічної науки. Родоначальником інноваційної проблематики був німецький економіст Й. Шумпетер, що сформулював економічну теорію інновацій на основі ідей Н.Д. Кондратьєва. Послідовниками Й. Шумпетера, що сконцентрували дослідницьку увагу на ролі економічного ефекту від застосування великих техніко-технологічних інновацій, став цілий ряд зарубіжних авторів : Дж. Бернал, Я. Ван Дейн, Д. Гелбрейт, А. Клайнкнехт, Дж. Кларк, Г. Менш, Л. Суте, К. Фрімен та ін. Серед найбільш значущих зарубіжних робіт останнього десятиліття XX століття по дослідженню економічного виду інновацій можна назвати праці И. Ансоффа, К. Оппенлендера, Б. Санто, Б. Твісса, Р. Уотермана, М. Хучек та ін.

    Аналізуючи сучасне та намагаючись спрогнозувати майбутнє можна помітити, що загальна кількість досліджень, в яких ідеться про перспективи України, є порівняно малою. Більш того, англомовних досліджень більше, аніж російськомовних чи україномовних при певному «ранжуванні» сфер досліджень. Так, має місце перевага економічно орієнтованих досліджень (ключові слова: розвиток, економіка, ВВП, індекс). Теми українського енергетичного майбутнього та різного роду «безпекових» викликів також отримали особливу увагу у вітчизняних і закордонних дослідженнях (ключові слова: ресурси, безпека, ядерний, загроза, оборона). Водночас, політичним і соціальним тенденціям приділяється менша увага в дослідженнях, що стосуються майбутнього (ключові слова: влада, демографія, соціальний, демократія) зустрічаються не досить часто. Само слово "інновація" ми" часто зустрічаємо в нашому життєво-повсякденному досвіді: на ярликах засобів побутової хімії та побутової техніки; у професійному ужитку практичної медицини, косметології, педагогіки і в багатьох інших галузях людської практики. У передових країнах говорять про майбутнє, нерозривно пов'язане з інноваційним типом розвитку суспільства, де постійні якісні перетворення здійснюються не лише в техніко-технологічній, але і в політичній, правовій, культурній, соціальній сферах суспільства.

    Нині дослідження інновацій йде у різних напрямах і під різними кутами зору. Інновації розглядаються як наслідок діяльності людей, які прагнуть певних змін але часто побоюються результатів цих змін і розмірковують щодо ціни інновацій. Обговорюється інноваційна креативність, інноваційний бум, корисність інновацій та їх шкідливість. Вивчається інноваційний потенціал як окремих індивідів, так і цілих колективів. З’явився новий напрямок досліджень – психологія новизни. Зростає розуміння наявність опору інноваціям з боку поодиноких індивідів та цілих груп, позаяк людей бентежать соціальні наслідки інновацій, види і масштаби яких далеко не завжди можна передбачити у повному обсязі. Психологи звертають увагу економістів, що зміни в людських думках, які виникають окрім тих змін в очікуваннях, які викликаються змінами активних чинників, на яких будується судження. З очікуванням прибутків від витрат на інновації виникає проблема невизначеності цих очікувань. Зростає розуміння наявності ризику, що завжди є при новаціях і який призводить до готовності ризикувати в обмін на додаткову винагороду. З іншої сторони, люди різні і ризик для несхильної до нього людини є "антиблагом". У той же час, індивід є схильним до ризику, якщо збільшення міри ризику підвищує його добробут і є нейтральним по відношенню до ризику, якщо зміна міри ризику ніяк не відбивається на його рівні добробуту.

    Очевидно, що усі інновації приречені на невдачу, якщо не буде довіри до їх авторів та «реалізаторів». У працях Дж. Коулмена, Р. Патнема та Ф. Фукуями простежується думка, що, довіра є, перш за все, безпосередньою основою побудови суспільних відносин. Поняття довіри є спрямованим на очікування певної поведінки з боку об'єкта довіри, найчастіше - очікування виключно добрих намірів від партнера по взаємодії. Як правило, довіра надається тим, хто демонструє своєю поведінкою, що заслуговує цього. Партнеру по взаємодії приписується те, що він при нагоді долатиме усі зусилля для того, щоб застерегти від можливої шкоди того, хто йому довіряє. В цю ознаку вкладаються такі властивості, як розуміння, чесність, виконання обіцянок, сприяння, підтримка, допомога, вірність, відвертість тощо. На жаль, інноваційні заходи далеко не завжди мають довіру з боку тих, кого результати інновацій можуть торкнутися у майбутньому.

    На кафедрі психології, педагогіки і соціального управління Національного університету «Львівська політехніка» з 1983 р. проводяться дослідження якостей людини з використанням оригінальних експрес-діагностичних технологій «Покликання», «Дидакт», «Обдарованість» тощо. Зокрема, створено нові діагностичні системи «ІНН» та «ІНС», які дозволяють, з однієї сторони, визначати інноваційний потенціал людини як суму його складових: креативної, концептуальної, оптимізаційної та практичної, з другої – діагностувати наявність семи інстинктів в людини з визначенням їх рівня. Системи ІНН та ІНС розроблено із використанням доробок Мін Басадура [2], Гарбузова В.І. [4], Троіцкої І.В. [7], Фета А.І. [9] та власних досліджень. В результаті використання цих систем діагностуються згадані вище компоненти інноваційного потенціалу індивіду та наявність в нього інстинктів з індикацією їх рівнів. Отримані дані значно полегшують вирішення профорієнтаційних проблем, позаяк інстинкти є неусвідомленими детермінантами мотивації (у тому числі, і інноваційної).

    Виходячи з того, що аксіологія вивчає питання, пов'язані з природою цінностей, їх місцем в реальності і структурою ціннісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, з соціальними і культурними чинниками і структурою особистості було зроблено припущення, що інстинкти можуть розглядатися як неусвідомлені мотиватори, цінність яких є різною у функції того, яка інноваційна діяльність індивіду має реалізуватися. Звідси було зроблено висновок, що інстинкти можуть розглядатися як чинники мотивації із змінною полярністю (позитивні або негативні), тобто мова може йти про «квазіпотенціал» інстинктів.

    Пілотажні дослідження, проведені на викладачах і студентах «Львівської політехніки» з використанням систем ІНН та ІНС дозволили отримати експериментальні дані, результати обробки яких за допомогою засобів математичної статистики (пакет SPSS) засвідчують продуктивність їх використання у майбутньому.


    Висновки.

    1. Варіативність характеристик людини дає підстави вважати, що потрібний диференційований підхід до кожного «інноватора», позаяк одні люди краще виконують роль генератора ідей, інші – на базі ідеї створюють концепції інновації, які потім цими (або іншими) індивідами можуть бути оптимізовані та впроваджені («продані)».

    2. Система інстинктів є потенційним чинником, який являє собою квазіпотенціал, що створює додаткову систему мотивацій, які можуть сприяти чи заважати інноваціям.

    3. Використання експрес-діагностичних технологій ІНН та ІНС доцільно вважати перспективним при вирішенні інноваційних проблем у різних сферах (зокрема, при вирішенні освітянських та економічних проблем).


    ЛІТЕРАТУРА

      1. Caraça, J., Lundvall, B.A., Mendonca, S. The changing role of science in the innovation process: From Queen to Cinderella? // Technological Forecasting and Social Change, Vol. 76, Issue 6, July 2009, pp. 861-867.

      2. Min Basadur Creative Productivity & The Creative Theorists- Part I – електронний доступ − http://blog.entrepreneurthearts.com/2011/10/10/the-creative-theorists-part-i-basadur/

      3. Клочко В.Е., Галажинский Э.В. Психология инновационного поведения. Томск: Томский государственный университет, 2009. − 240 с.

      4. Семь первостепенных инстинктов по В.И. Гарбузову – електронний доступ - http://socioforum.su/viewtopic.php?f=29&t=20811

      5. Сербиновская Н.В. Психология инновационной деятельности. Курс лекций: Учебное пособие для студентов, обучающихся по направлению подготовки 220600 "Инноватика". − Шахты: ЮРГУЭС, 2012. − 88 с.

      6. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3 т. / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця, акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. − К.: Фенікс, 2007.

      7. Троицкая И. В. Психология предпринимательской деятельности и основы экономической психологии: курс лекций / И. В. Троицкая. − СПб.: СПбГАСУ, 2010. − 176 с.

      8. УКРАЇНА В 20 РОКІВ – КУДИ ЙДЕМО ДАЛІ? Результати досліджень Інституту світової політики та Гаазького центру стратегічних досліджень завдяки підтримці Міжнародного Фонду «Відродження». − Київ, 2011.− 60 с.

      9. Фет А.И. Инстинкт и социальное поведение. Второе издание, исправленное и дополненное / А.И. Фет. − Новосибирск, ИД Сова, 2008. − 720 с.

    УДК 371.21


    ВЗАЄМОДІЯ ЗНАНЬ З ПРИРОДНИЧИХ ТА СУСПІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН У СИСТЕМІ ІНТЕГРАТИВНО-ПРЕДМЕТНОГО НАВЧАННЯ
    Козловська І.М., старший науковий співробітник Львівського науково-практичного центру ПТО НАПНУ, доктор педагогічних наук

    Цюприк А.Я., доцент кафедри практичної психології та педагогіки ЛДУБЖД, кандидат педагогічних наук
    Проблема оптимального поєднання предметного та інтегративного навчання пов’язана з виявленням ефективних шляхів формування засобами різнопредметних знань двох важливих cтopiн особистості – її загального розвитку та професійного piвня. Інтегративне вивчення, особливо у професійній школі, доцільно розглядати як багатоаспектну проблему. Загальне розуміння самого поняття “інтегративне” в загальних рисах трактується нами як поетапне інтегрування необхідних у конкретних випадках фактів чи методів навчання у внутрішньо сформовану як систему методику вивчення конкретного навчального предмета.

    Інтегративні зв’язки з позиції конкретної професійної підготовки, не ламають структуру і специфіку кожного навчального курсу, а гармонійно поєднують їх в загальну систему знань, здібностей, навичок та ціннісних орієнтацій особистості. При цьому усуваються штучні демаркаційні рамки між традиційними, дуже вузько представленими навчальними предметами, а з’являються зв'язки і залежності між явищами, проблемами, процесами історичними і тематично-літературними, філософськими, суспільними, політичними, мистецькими тощо [2, c. 109].

    Як правило, говорячи про інтеграцію, перш за все, розуміють її використання для складання навчальних планів базових навчальних дисциплін, наприклад вивчення інтегрованих кypciв на основі комплексних чи гібридних наук (математичної фізики, будівельної фізики, бioxiмії тощо). Проте в умовах професійної освіти, де вся увага спрямована на оволодіння учнями конкретною професією i весь навчальний процес підпорядкований формуванню саме спеціаліста (а не випускника середньої школи з загальною освітою), особливе мicцe займають предмети, які не містять фактичного навчального матеріалу, пов’язаного з професійними знаннями чи уміннями.

    Тому доцільною у ряді випадків є інтеграція непрофільних предметів двома шляхами. Перший – це включення певних відомостей з фундаментальних та прикладних наук в канву гуманітарних предметів з метою формування в учнів цілісного уявлення про природу, людину та суспільство. Наприклад, це ширші (ніж у загальноосвітній школі чи гуманітарних ліцеях) відомості про природодослідників та техніків, про історію техніки в контексті загальної історії людства та історії України. Другий – розробки інтегрованих курсів гуманітарних предметів, які б забезпечували формування повноцінної особистості випускника, а разом з тим, займали мінімум навчального часу.

    С. Гончаренко, який вважає, що «гуманізувати треба не навчальний предмет, а процес освіти... Адже щастя людини дуже мало залежить від того, як вона вміє добувати квадратний корінь чи працювати з комп’ютером. Щастя людини в житті від того, як вона відчуває, сприймає світ... І не треба думати, що збагачення духовної сфери учня – турбота викладачів лише літератури та історії. Процес духовного розвитку не має предметних меж» [1, с.21].

    Розглядаючи культуру у широкому розумінні як сукупність i процес творення матеріальних та духовних цінностей на протязі історичного розвитку людства, можна виділити такі функції культури, як пізнавальну, інтегративну, нормативну, світоглядну тощо. Ця поліфункціональність культури зумовлює її тісний зв’язок з yciмa без винятку видами діяльності людини, зокрема з наукою та освітою. Різноманітні концепції культури (Г. Гегеля, I. Канта, Г. Сковороди, М. Вебера, Л. Уайта, Д. Віко, І. Франка, О. Шпенглера та інших) акцентують увагу на філософських, соціальних, богословських, мистецьких чи національних аспектах культури, а значний культурологічний потенціал природничо-математичних та технічних наук залишається часто поза увагою, зокрема в ocвіті. Однак, принаймні дві з основних функцій культури (пізнавальна та світоглядна) безпосередньо пов’язані не лише з розвитком точних наук, але й дидактикою.

    Оскільки окремі учні мають більш чи менш виражений нахил до гуманітарних чи точних наук, то icнyє необхідність спеціалізації (часто вузької) у професійній діяльності; однак недоцільно проводити чітку межу між загально-педагогічними проблемами вивчення гуманітарних та природничо-математичних дисциплін. Зокрема, ідеї гуманізацiї в освіті повинні передбачати i зворотний процес – засвоєння “гуманітаріями” не лише окремих формул чи законів точних наук у рамках середньої освіти, а загальних ідей, методів, історичних аспектів, морально-ціннісних аспектів точних наук. Нехтування при розгляді культурологічних проблем в освіті формуванням природничонаукової картини світу збіднює духовний потенціал людини, навіть якщо її професійні інтереси знаходяться далеко від сфери точних наук.

    Мислення людини відображає суть об’єктивного світу в ycix його взаємозв’язках та взаємозумовленості, що необхідно врахувати при побудові навчального процесу у професійній школі. Як правило, вважається що формування образного, художнього мислення та розвиток художнього смаку учнів – це завдання тільки гуманітарних предметів. Однак, значними резервами гуманітаризації навчання володіють i предмети природничо-математичного циклу. Це пов’язано з тим, що практично на протязі всього свого розвитку, особливо з часів Ренесансу, наукова думка спиралася на інтегральні критерії істини. Наука не просто копіювала дійсність, а відображала творче ставлення до неї, створювала специфічні образи цієї дійсності засобами логічного мислення, звертаючись до свідомості людини. В той же час важко переоцінити роль уяви, фантазії, емоцій для відображення світу в художніх образах, які звертаються в основному до підсвідомості людини. Лише тісне поєднання свідомого i підсвідомого, логічного та інтуїтивно-емоційного мислення спроможне забезпечити цілісне та творче сприйняття оточуючого світу.

    Узгоджене викладання навчальних предметів, на яке спрямовує сучасна дидактика, повинно поволі перерости у глибоку взаємодію, обгрунтовану інтеграцією знань, умінь, елементів мислення майбутнього фахівця. Разом з тим у професійній школі, особливо у коледжах, ліцеях та ВПУ, існує ряд додаткових можливостей гуманітаризації змісту природничих дисциплін інтегративними засобами, пов’язаними з визначеністю характеру майбутньої професійної діяльності учнів.
    ЛІТЕРАТУРА

    1. Гончаренко С. Гуманізація освіти – запорука виховання творчої та духовно багатої особистості / С.Гончаренко // Дидактика професійної школи: Зб. наук. пр.– 2005. – Вип. 3. – С. 19-23

    2. Kurczab Н. Model zawodowy nauczyciela а jego postawa tworcha // Dydaktuka szkoly wyzszej. – 1982. – 3(59). – S. 107-120.

    УДК 378.1.


    НАУКОВИЙ ПОРТАЛ “НАУКА 2” ЯК ЗАСІБ ОПТИМІЗАЦІЇ

    ТА АНАЛІЗУ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
    Козловський Ю.М., завідувач кафедри математики та статистики,

    Львівського інституту банківської справи УБС НБУ, доктор педагогічних наук
    Метою створення наукового порталу серверного типу “Наука 2” є аналіз та оптимізація наукової діяльності вищого навчального закладу, а також прогнозування її результатів. Створення порталу є першим кроком до побудови наукометричної бази даних, яка попри накопичення результатів наукової діяльності, передбачає їх обробку та аналіз. Обробка результатів спрямована на їх автоматичне групування згідно наперед заданих показників, в той час як аналіз націлений на визначення ефективності отриманих результатів.

    Робота порталу передбачає введення науково-педагогічними працівниками вищого навчального закладу інформації про результати їх наукової діяльності, які автоматично обробляються та сортуються відповідно до видів та показників наукової діяльності. Інформація про результати наукових досліджень вводиться науково-педагогічними працівниками з будь-яких пристроїв, що мають підключення до мережі Інтернет (персональні комп’ютери, ноутбуки, планшети, комунікатори, мобільні телефони, тощо). У випадку неможливості введення результатів наукової діяльності науково-педагогічним працівником, інформація вводиться представником кафедри.

    Отримана інформація накопичується на спеціально відведеному комп’ютері. Після введення результатів користувачі, з відповідним правом доступу, можуть оперативно отримувати інформацію про результати роботи працівників чи структурних підрозділів вищого навчального закладу за визначений період часу. Портал також передбачає стоворення бази повнотекстових наукових публікацій у вільному доступі.

    Меню порталу складається з таких елементів: головна сторінка, про файл, довідники, науково-дослідні результати та звіти. На головній сторінці наводиться інформація про загальну структуру вищого навчального закладу: факультети; структурні підрозділи, що здійснюють наукову діяльність; науково-педагогічні працівники. З головної сторінки здійснюється перехід до результатів наукової діяльності обраного об’єкту.

    Підпункт меню “Про файл” містить інформацію про науково-педагогічних працівників, зокрема: прізвище, ім’я по-батькові; посада; науковий ступінь, вчене звання; факультет, кафедра, дата народження.

    Підпункт меню “Довідники” складається з двох груп. Одна з них містить інформацію про наукову діяльність вищого навчального закладу (напрями досліджень та проведені наукові заходи). За допомогою другої групи здійснюється швидкий пошук працівників та структурних підрозділів, а також сортування отриманих результатів з обраними “фільтрами”.

    Наступний підпункт меню “Науково-дослідні результати” теж містить дві складові: шаблони та науково-дослідна активність працівника. У вкладці “Шаблони” задаються коефіцієнти ефективності наукової діяльності. Вкладка “науково-дослідна активність працівника” містить деталізовану інформацію (за видами наукової діяльності) про результати роботи працівника від початку його роботи у навчальному закладі до текучої дати.

    Останній підпункт меню “Звіти” дозволяє оперативно сформувати звіт про роботу науково-педагогічного працівника чи структурного підрозділу за обраний період часу згідно визначених показників, а також провести аналіз результатів наукової діяльності. Електронний портал “Наука 2” може використовуватися у вищих навчальних закладах з метою зібрання, обробки, систематизації, оптимізації та аналізу наукової діяльності.

    УДК 159.923.9:7.01
    СОВРЕМЕННЫЕ ПАРАДИГМЫ ИССЛЕДОВАНИЯ

    НАРРАТИВА И РЕФЛЕКСИИ ТВОРЧЕСКОЙ ЛИЧНОСТИ
    Кривопишина Е.А., заведующая кафедрой практической психологии и педагогики Львовского государственного университета безопасности жизнедеятельности, доктор психологических наук, доцент
    Психология творчества, начав складываться на рубеже XIX-XX веков, прошла этапы исходного созерцательного и промежуточно-эмпирического типов психологического знания и вступила в новый этап своего развития – действенно-преобразующий.

    Если вначале она изучала феномены, связанные с созданием нового и оригинального, описывала их, основываясь на анализе биографического материала выдающихся людей, в результате чего были выделены фазы творческого процесса, описаны качества творческой личности, а благодаря использованию тестов, анкет, интервью было начато изучение разных аспектов творчества, то на современном этапе развития психологической науки ряд авторов (С. Ю. Степанов, И. Н. Семенов и другие) – на основе целого ряда идей Я. А. Пономарева, касающихся структурно-уровневой организации творческого процесса, – не только разработали новую отрасль психологического знания – психологию рефлексии, но и определили «рефлексивно-культуродигмальный, аксиологический, онтологический, методологический, гносеологический, эпистемологический и праксиологический статус психологии XXI века» [6, 7].

    Существуют три основные парадигмы, доминировавшие в психологии в разные десятилетия ХХ века: естественно-научная (1930–1940), проявившаяся в трудах представителей Вюрцбургской школы и гештальтпсихологии; инженерно-деятельностная (1950–1960), исходившая из кибернетических представлений о возможности пооперационального описания мышления по аналогии с построением программ для ЭВМ и приведшая к появлению эвристики (Д. Пойа, В. Н. Пушкин) и когнитивизма (Б. М. Величковский; Ж. Пиаже; Дж. Флейвелл), алгоритмического (Л. Н. Ланда) и программированного обучения (П. Я. Гальперин, Н. Д. Никандров, Н. Ф. Талызина), и гуманитарно-культурологическая (1970–1980), в рамках которой стали осуществляться различные личностные аспекты творческого мышления: эмоциональный, мотивационный, рефлексивный, ценностный, интуитивный и др. (Д. Б. Богоявленская, К. А. Абульханова, А. В. Брушлинский, И. А. Васильев, Н. И. Непомнящая, А. М. Матюшкин, Я. А. Пономарев, Э. Д. Телегина, О. К. Тихомиров) [2].

    Развитием последней и явились исследования в новой научной отрасли психологического знания – психологии рефлексии (В. К. Зарецкий, Г. И. Катрич, Н. Б. Ковалева, М. И. Найденов, Е. Р. Новикова, А. В. Растянников, И. Н. Семенов, Е. А. Сиротина, С. Ю. Степанов, Д. Н. Ушаков и другие).

    Соответственно в рамках каждой из парадигм отличаются трактовки самого понятия рефлексии.

    В исследованиях естественно-научной ориентации рефлексия понимается либо как натуральное свойство психики, либо уподобляется механизму обратной связи, который присущ нервной активности мозга; в инженерно-деятельностной парадигме – как: 1) осознание оснований и средств деятельности (В. В. Давыдов), 2) выход во внешнюю позицию одного субъекта деятельности по отношению к деятельности другого субъекта (В. А. Лефевр), 3) акт установления отношения между деятельностями или их структурными образованиями — действиями, средствами, целями и т.п. (Н. Г. Алексеев), а общий механизм рефлексии представлен в виде модели «рефлексивного выхода» за пределы содеянного с целью построения точек опоры как средств для дальнейшего осуществления деятельности (Г. П. Щедровицкий) [7].

    В гуманитарно-культурологической парадигме рефлексия понимается как процесс осмысления, переосмысления и преобразования субъектом содержаний сознания, деятельности, общения и форм своего опыта, как то, что задает связность и осмысленность событийности человеческой жизни, порождает действенно-преобразующее отношение личности, как целостного «Я» человека, к его собственному поведению, а также к его социокультурному и вещно-экологическому окружению.

    Конституирующим источником целостности деятельности и общения является смысловая сфера личности, развивающаяся в процессе рефлексивного культивирования человеком собственной творческой уникальности [1]. Культивирование же осуществляется в виде постоянной рефлексии личностью способов действенного самоопределения и самопостроения в контексте формирующихся в культуре идеалов и ценностей. Такого рода рефлексивное самопроектирование и самоосуществление (связанное с экзистенциальным обращением к предельным смыслам действенного бытия и жизнедеятельности конкретного человека) названо авторами трактовки «рефлексивной практикой» («рефлепрактикой») [7].

    Несомненный интерес для исследователей психологии творчества представляют идеи современного быстро развивающегося научного направления – нарративной психологии. Основной постулат нарративной психологии гласит: личность конструирует свою самость, когда повествует о своей жизни и придает ей смысл в процессе и с помощью своей личной истории [3]. В процессе рефлексии значимых жизненных событий личность не только преодолевает кризисные периоды, но и обретает способность выходить на новый качественный уровень творчества. Представители нарративной психологии настаивают на необходимости концентрации внимания на индивидуальном переживании, восприятии и интерпретации личностного опыта, который неразрывно связан с использованием и пониманием лингвистических структур («коммуникативных фрагментов», «коммуникативных контуров высказывания», «коммуникативных лакун») [2].

    Нарративная психология, как и социальный конструктивизм, признает центральную и конструктивную роль языка в формировании и структурировании самости и идентичности личности, что предполагает необходимость исследования взаимосвязи между индивидуальным опытом, восприятием и нарративом. В предыдущих исследованиях нами было доказано наличие влияния временно-пространственных характеристик среды на формирование творческой личности [2]. Таким образом, нашла подтверждение идея о том, что личностный опыт локализован в контексте нарративных структур, а основной способ передачи смыслов и значений происходит через «встроенность» личности в определенную систему жизненных событий, «значимых других», культурные истории, время и пространство. Нарративная психология основывается на предположении о том, что человеческий опыт и поведение обладают значением, и для того, чтобы понять себя и других, необходимо исследовать «системы значений» и «структуры значений», которые формируют наше мышление и мир вокруг нас.

    А. А. Леонтьев в книге «Деятельный ум: (Деятельность, Знак, Личность)» [4] называет пять основных философско-психологических проблем, связанных с трактовкой взаимоотношений человека и мира.

    Первая состоит в различной трактовке отношения человека и мира. В отличие от картезианского, существует альтернативное видение проблемы, очевидным образом напрашивающееся после работ С.Л. Рубинштейна, А. Н. Леонтьева, М. М. Бахтина и других. Его суть заключается в первичности непосредственного, осуществляемого в реальном времени и пространстве взаимодействия мира и человека.

    Вторая проблема связана с необходимостью «продолжить и развить» понимание А. Н. Леонтьевым образа мира, «опираясь на взгляды учеников Леонтьева и на очень важную идею двух способов представления информации, развиваемую как в рамках самой психологии, так и в рамках информатики» [2, с. 250-251].

    Третья проблема – проблема личностного смысла, которую исчерпывающим образом проанализировал Д. А. Леонтьев [5], но которая требует дополнения понятием смыслового поля, имеющимся у Л. С. Выготского и А. Н. Леонтьева.

    Четвертая проблема – проблема «психологии деяния», рассматриваемая в психологии как проблема поступка и связанная с понятием личности в школе Выготского.

    Пятая – проблема дифференцированного становления личности в процессе ее социализации.

    Выводы, сделанные автором на основе анализа взглядов на проблему разных исследователей (М. М. Бахтин, Г. Г. Шпет, С. Л. Рубинштейн, А. Н. Леонтьев, П. А. Флоренский, М. К. Мамардашвили, А. М. Пятигорский, Д. А. Леонтьев, В. П. Зинченко, А. Г. Асмолов, Ф. Е. Василюк и др.), таковы:

    Первый. Человек живет не в абстрактном физическом мире – он живет в мире человеческом, а следовательно, сам конструирует действительность, опредмечивая в ней свою деятельность.

    Второй. Это мир свойств и отношений между предметами, возникающих как проявление их сущности, условием проявления которой является совокупная деятельность человечества в вещном (предметном) мире. Следовательно, человек окружен не вещами, а событиями, мир для него — «взаимодействие энергий» (П. А. Флоренский).

    Третий. Онтологически первичен и является исходным пунктом для психолога и вообще гуманитария не объектный мир и противополагаемый ему субъект, а единый континуум, в котором субъект взаимодействует с миром объектов. Он может быть описан в разных терминах: как «связь бытий через взаимодействие» (П. А. Флоренский), как «единый континуум бытия-сознания» (М. К. Мамардашвили), «обретение объектом бытия» в процессе познания (С. Л. Рубинштейн), включенность людей в предметно-дискретный мир (А. Н. Леонтьев), «вживленность» человека в мир (Ф. Е. Василюк) и т.п., – но главное общее в них – признание в качестве базисного понятия категории деятельности, которая не «прибавляется» к субъекту и объекту, а конституирует их.

    Один из важнейших для нашего исследования вывод – четвертый. Он связан с признанием «предметности» за знаками, и знаки понимаются как часть той же единой, «очеловеченной» или одухотворенной действительности, ибо их возникновение и объективное существование возможно лишь в результате совокупной, социальной по природе человеческой деятельности, а каждый отдельный человек, усваивая их в своем развитии и в процессе деятельности, делает их частью своего психического мира, так что они выступают как строительный материал его сознания и его личности. Реальный предмет «начинает жить для человека не только в своей вещественной форме, но и в теле слова» (А. Н. Леонтьев) – или, иными словами предмет выступает как «подразумеваемая форма называемых вещей» (Г. Г. Шпет).

    Пятый, не менее важный, – отношение каждого отдельного человека к человеческому миру может быть практическим, реализуемым в виде непосредственно предметной деятельности, и теоретическим – в виде познавательной.

    Шестой: деятельность выступает как единица репрезентации жизненного мира.

    Седьмой: мир непрерывно открывается через человека самому себе; природа вмешивается в самое себя через деятельность субъектов (А. Н. Леонтьев), субъекты суть центры перестройки бытия (С. Л. Рубинштейн).

    Восьмой: противоположны не «внутреннее» сознание и «внешний» предметный мир, а образ и процесс (деятельность): отражение мира в сознании человека находится в единстве с процессом, в котором это отражение формируется и развивается (этот процесс — деятельность).

    Таким образом, образ мира – это образование психики, опосредующее любую деятельность индивида (в том числе и творческую). Образ мира реализуется посредством формирования смысловой сферы личности, развивающейся в процессе рефлексивного культивирования человеком собственной творческой уникальности.

    Перспективу разработки указанной проблемы мы видим в изучении нарративной структуры самости и рефлексивного самоосуществления личности в процессе творчества.



    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

    Схожі:

    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
    Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
    Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
    М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
    Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
    «Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
    Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
    Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

    Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
    Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


    База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка