Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка20/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

ЛІТЕРАТУРА

  1. Козолуп С.А. Социально-психологические трудности управленческого взаимодействия молодых офицеров с военнослужащими, проходящими военную службу по контракту // Козолуп Сергей Александрович // автореф. дисс. на соиск. научн. степени кандид. психол. н. по спец. 19.00.05 – социальная психология. М. – 2009. – 20 с.

  2. Психология ипедагогикапрофессиональной деятельности офицерав 2 частяхподред. Б.П. Бархаева. // Б.П. Бархаев, П.А. Корчемный, Л.Н. Кузнецов, В.Ф. Перевалов, И.В. Сыромятников, А.Н. Харитонов // М.: Военный университет. – 1998. – 516 с.

  3. Романов В.С. Проблема лидерства в воинских коллективах. (IV Международная студенческая электронна научная конференция «Студенческий научный форум» 15 февраля – 31 марта 2012 года. Режим доступа // URL: http://www.rae.ru/forum2012/290/2078)

  4. Рудь О.Л., Рудь Ю.Л. Неформальне лідерство в організації: взаємодія керівника та неформального лідера. Нові технології № 1 (23) – 2009. - Науковий вісник КУЕІТУ. – Кременчук. – с. 204 – 209.

  5. Шейн Э. X. Организационная культура и лидерство / Пер. с англ. под ред. В. А. Спивака. СПб: Питер, 2008. 336 с: ил. (Серия «Теория и практика менеджмента»).

УДК 159.9:81


РОЛЬ ОСОБИСТІСНОГО ФАКТОРУ У ПРОЦЕСІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ АНГЛОМОВНОГО ТЕКСТУ

СТУДЕНТАМИ-ФІЛОЛОГАМИ
Кочубей О.С., викладач Рівненського державного гуманітарного університету
Метою нашого дослідження є проаналізувати роль особистісного фактору під час інтерпретації англомовного тексту, розкрити психологічні засади процесу перекладу англомовного тексту студентами-філологами, описати процеси сприймання та розуміння текстової інформації.

Актуальність дослідження зумовлена незадовільним рівнем мовної і мовленнєвої компетентності студентів – майбутніх вчителів – для здійснення навчально-виховного процесу іноземною мовою.

Однією з передумов успішного здійснення перекладу є вільне володіння мовою, якою поданий певний текст. Таке володіння має на увазі вміння правильно, адекватно авторському задуму розуміти хід думок автора. Глибоке розуміння сприяє засвоєнню політичної, естетичної та інших аспектів тексту, а також формуванню наукового світогляду особистості. Текст становить структуру, невідокремлену від людини, яка так чи інакше породжує його чи навіть просто сприймає. Розуміння письмових текстів має на увазі усвідомлення змісту кожного речення в даному тексті; даний процес є результатом складної мисленнєвої діяльності, спрямованої на розуміння перекладачем змісту тексту. Розуміння будь-якого тексту свідчить про усвідомлення студентами, майбутніми перекладачами, його граматичних, семантичних та інших особливостей. Така діяльність потребує неабияких розумових дій, сукупність яких має створювати певну систему. Для успішного формування розумової дії слід виявити певні орієнтири, з огляду на які дана дія може відбутись без помилок з першого разу. Необхідно також володіти способами виконання цієї дії, а також опанувати можливості контролю за процесом формування заданих дій, за отриманими результатами тощо [4].

В сучасній науці багато мовознавців визнають, що для повного розуміння деяких фактів мови слід вийти за межі лінгвістики в сферу тих психологічних процесів індивіда, за посередництвом яких мовний матеріал організується в людському мозку і в потрібний момент має свою зовнішню реалізацію. Такі психологічні процеси є предметом вивчення, зокрема, психолінгвістики.

У багатьох психолінгвістичних дослідженнях наголошується на складності та багатогранності процесів сприйняття та розуміння тексту. Науковці вказують на їх тісний взаємозв’язок, ось чому сприйняття і розуміння прийнято розглядати як дві сторони одного явища – сторону процесуальну і сторону результативну.

Під час розуміння тексту перекладач може здійснювати певні допустимі трансформації текстової інформації. Людина, передусім, намагається виокремити в тексті найбільш значущі елементи інформації та відділити їх від другорядних шляхом переструктурування окремої частини тексту або об’єднання текстових елементів в більш великі за обсягом семантичні утворення, які адекватно відображають зміст окремих частин повідомлення. Крім цього, під час читання можливим є синонімічне перефразування, що призводить до реконструкції всієї структури тексту або окремих його частин [5]. У даному разі перекладач, як правило, вводить в текст різноманітні доповнення, які відображають ставлення людини до отриманої інформації, але ці доповнення не мають бути такими, що повністю або частково викривлятимуть зміст попереднього тексту [2].

В результаті осмислення тексту студентом утворюється його проекція. Проекцію тексту складає система уявлень, яка формується у реципієнта у процесі взаємодії зі знаковою продукцією. Реципієнт досить адекватно інтерпретує текст лише в тому випадку, якщо основну ідею тексту витлумачено адекватно задуму автора, тобто проекції текстів автора і читача максимально наближені одна до одної [3].

Хоча загальновідомим є той факт, що в інтерпретації одного і того ж тексту різними реципієнтами часто можна простежити за значними розбіжностями. Варіативність сприймання одного і того ж тексту пояснюється, на наш погляд, декількома психологічними причинами. В першу чергу, сюди слід віднести прояви мотиваційної, когнітивної та емоційної сфер особистості: ті потреби, мотиви й цілі, які спонукали людину звернутися до певного тексту, а також емоційний настрій в момент сприйняття тексту; ступінь концентрації уваги на інформації, яка сприймається.

В процесі осмислення тексту студент обов’язково орієнтується на схеми знань про всесвіт. Ці знання дозволяють йому добре усвідомлювати ситуації, які описуються в тексті, додумувати їх, оцінювати вірогідність чи нереальність подій, які пропонуються автором. Ось чому ми рахуємо за необхідне окремо виділити психофізіологічні особливості індивіда, який сприймає текст, зауважити на його стать і вік. Так, в межах нейрофізіологічних уявлень передбачається, що в кожної людини є свій основний канал сприйняття і зберігання інформації, своя так звана «репрезентаційна система». Рахується, що саме через провідний канал до людини надходить основний потік інформації [1].

Ось чому викладачу варто враховувати індивідуальні особливості студента, виявляти студентів із схильністю до різних способів засвоєння мови. Під час навчального процесу слід пропонувати їм різні – для кожного типу особистості свої – завдання, а також активно впливати на всі канали сприйняття та переробки інформації. Викладач має розуміти, що можливою є розбіжність між мовною особистістю студента та мовною особистістю викладача. І він повинен вміти усувати можливі конфлікти за рахунок гнучкого використання різноманітних навчальних тактик.

Що стосується сприйняття і розуміння певних видів текстів, то найбільш адекватно зміст тексту інтерпретується тим індивідом, психологічна структура свідомості якого максимальною мірою наближена до психологічних особливостей особистості автора. Ось чому є важливим для студентів, майбутніх перекладачів, глибоко зрозуміти зміст тексту, аналізувати його. У цьому контексті процес підготовки вчителів іноземної мови спрямовується на формування у студентів умінь реалізовувати технології, поєднуючи класичні й інноваційні підходи до навчання у площині особистісного бачення.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Белянин В.П. Нейро-лингвистическое программирование и обучение иностранным языкам. // Teaching Foreign Languages in the Age of Globalization. // International Conference. Taipei, Taiwan, R.O.C.., April, 2000. P. 17–36.

  2. Дридзе Т. М. Текст как иерархия коммуникативных программ (информативно-целевой подход) // Смысловое восприятие речевого сообщения/ Дридзе Т. М. – М:Наука, 1976. – С.48-57.

  3. Залевская А. А., Каминская Э. Е., Медведева И. Л., Рафикова Н.В. Психолингвистические аспекты взаимодействия слова и текста. – Тверь: Твер. гос. ун-т, 1998. – 206 с.

  4. Зимняя И. А. К вопросу о восприятии речи: Автореф. дис. канд. пед. наук (по психологии) / Зимняя И. А. – М., 1961. – 20 с.

  5. Соркин Ю.А. Психолингвистические аспекты изучения текста/ Соркин Ю.А. – М., 1985. – 168 c.

УДК 159.923:005.32


ПРОФЕСІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК СИСТЕМНА

ЯКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ РЯТУВАЛЬНИКА
Кузмінова М.М., викладач кафедри прикладної психології НУЦЗУ
У цей час наше суспільство переживає складний і відповідальний етап свого розвитку, пов'язаний з перебудовою всіх сторін громадського життя. У цих умовах підвищення ролі людського фактора в економічному й соціальному житті країни обумовлює посилення уваги до професійно - важливих якостей особистості. Однією з ведучих серед них є професійна відповідальність.

Питання про відповідальне відношення людини до своєї праці, до своїх сімейно - побутових, соціальних і цивільних обов'язків ніколи не знімався з порядку денного нашого суспільства. Неминучим наслідком розвитку науки й техніки є відповідальність людини за раціональне використання природних ресурсів, за соціальні наслідки наукових відкриттів і проведених експериментів.

В умовах служби в силових структурах питання професійної відповідальності актуальні як ніколи. Складна економічна й соціально - політична ситуація в країні негативним образом відбивається на процесах життєдіяльності й реформування силових структур, у тому числі й системи цивільного захисту України. Свідомість працівників ДСНС України піддається впливу безлічі негативних соціогенних факторів, які значно знижують відповідальність і ефективність професійної діяльності. Серед них слід виділити: соціальну трансформацію суспільства, руйнування його моральних підвалин і традиційних цінностей, у зв'язку із крахом ідеології, що раніше домінувала, перекручена уявлень громадян про службу, зміну місця офіцерів у статусній ієрархії суспільства, зниження престижу служби, професії рятувальника в цілому.

Як показала практика, відповідальна поведінка особистості не формується сама по собі в міру росту загальноосвітнього, культурного рівня й навіть соціальної активності особистості. Людину не можна змусити діяти відповідально, не завжди допомагають тверда регламентація, каральні санкції, не дали чинного ефекту й численні заклики, не завжди виявляла вплив виховна робота, спрямована на розвиток почуття відповідальності за доручену справу. Щоб ефективно й цілеспрямовано вирішувати це завдання, необхідно систематично вивчати ступінь сформованості професійної відповідальності. Дослідження відповідальності, її структури, параметрів і зв'язків з іншими особистісними характеристиками, з якими вона корелює, являє собою один зі шляхів психологічного аналізу діяльності рятувальників. Актуальність даної проблеми пов'язана також із соціальною, особистісною, практичною й теоретико - методологічною значимістю даної якості в рятувальників і недостатньою вивченістю її психологічних передумов, основних показників, способів становлення й зв'язків з іншими особистісними якостями.

Аналіз поглядів ряду авторів на місце відповідальності в структурі особистості свідчить про їхню істотну розбіжність: це поняття розглядають і як властивість особистості, і як індивідуально-типологічну особливість, і як професійно-важливу якість, і як категорію відносин. Загальним для всіх якостей, що характеризують відповідальність, є нормативність особистості, її лояльність до групових стандартів і ретельність у виконанні своїх обов'язків.

"Відповідальність є результат інтеграції всіх психічних функцій особистості: суб'єктивного сприйняття навколишнього світу, оцінки власних життєвих ресурсів, емоційного відношення до належного, волі" [7]. Найчастіше зміст поняття відповідальності обмежують приватними аспектами, тобто мова йде про окремі етапи діяльності суб'єкта, за які на нього покладає відповідальність.

При вивченні феномена відповідальності в зарубіжній психології основна увага дослідників (Л. Берковітц, Ж. Піаже, Л. Колберг, К. Хелькама, Б. Латане й Дж. Дарлей, С. Шварц, Р. де Четмс) пов'язана із проблемою формування або виховання даної якості. При цьому підкреслюється, що відповідальність проявляється в соціумі, у певних життєвих ситуаціях людини.

Однак шлях до розуміння відповідальності лежить у більш широкій площині, у зв'язку з життєвою позицією особистості, її професійної діяльності. Цікавим є дослідження Дж. Роттера, який виділяє два види особистісного контролю - внутрішній (інтернальний) і зовнішній (екстернальний), як способу регуляції відповідальної поведінки [14; 15]. Для виміру рівня інтернальності - екстернальності Дж. Роттер розробив опитувальник "Локусу контролю".

Проблема відповідальності вітчизняними вченими вперше поставлена в рамках філософії й зв'язувалася із загальнофілософською проблемою волі й необхідності - "специфічною проблемою людського існування" - по визначенню С.Л.Рубінштейна [10]. Важливим є введене С. Л. Рубінштейном поняття "міри відповідальності", яка визначається конкретними умовами життєдіяльності людини.

У психологічній літературі розглядається широке коло питань, пов'язаних з визначенням параметрів відповідальної поведінки, шляхів і засобів виховання відповідального відношення до суспільно корисної діяльності, виявлення механізмів формування відповідальності. Цими проблемами займалися К.А. Абульханова-Славська [1], Л.І.Дементій [2], А.А.Деркач [3], В. М. Корольчук [5], К.Муздибаєв [7], А. М. Столяренко [12] та ін.

У психології діяльності в особливих умовах питання відповідальності прямо не розглядалися, однак у контексті таких проблем як дисциплінованість, формування психологічної готовності, спрямованості особистості, морального стану, професійної придатності курсантів і працівників силових структур, міжособистісних і внутрішнособистісних конфліктів малися на увазі й питання відповідального відношення працівників до своїх професійних обов'язків. Даними проблемами займалися: О. П. Євсюков [4], В. М. Корольчук [5], Д. В. Лебедєв [6], Ю. О. Приходько [9], А. Г. Снісаренко [11], В. Д. Тогобицька [13] та ін. Разом з тим, досліджень, безпосередньо присвячених професійної відповідальності рятувальників, поки не проводилося.

Таким чином, необхідність теоретичної розробки проблеми професійної відповідальності працівників ДСНС України й розробка практичних рекомендацій з її ефективного формування в рятувальників визначають напрямок наших подальших досліджень.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности / К. А. Абульханова-Славская. - М.: Наука, 1980. − 333 с.

  2. Дементий Л. М. Типология ответственности и личностные условия ее реализации: дисс. канд. психол. н. / Л. М. Дементий. − Ташкент, 1990. – 189 с.

  3. Деркач А.А. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности / А. А. Деркач − М., 1995. − 207 с.

  4. Rotter J.B. Generalized expectantis for internal versus external control of reinforcerment // Psychological Monographs. – 1966. − 80. – P. 1-28.

УДК 159.9:316.624.
КОМП’ЮТЕРНО-ІНФОРМАЦІЙНА ЗАЛЕЖНІСТЬ:

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Легензевич Г.Я., викладач кафедри практичної психології

Львівського державного університету внутрішніх справ

Малинович Л.М., старший викладач кафедри практичної психології Львівського державного університету внутрішніх справ
У загальнотеоретичних та прикладних дослідженнях поширення наркоманії та окремих її аспектів ще надзвичайно багато недосліджених проблем, зокрема: психологічного, кримінально-правового, медичного, морального, соціального аспектів, у тому числі і комп’ютерно-інформаційного.

Комп’ютерно-інформаційний аспект залежності може досліджуватися у різних напрямках. Зокрема йдеться про способи отримання інформації, що стосується поширення наркоманії; про вплив цієї інформації на психічну діяльність її одержувача. Комп’ютерно-інформаційна залежність викликає особливу зацікавленість працівників психологічних служб, діяльність яких позитивно позначається на роботі правоохоронних органів.

Необхідно відзначити актуальність і практичну значущість цієї проблеми, яка полягає в наступному:

1) комп’ютерно-інформаційна залежність за певних умов може слугувати причиною вчинення злочинів (крадіжки, пограбування тощо) з метою отримання коштів, необхідних для задоволення потреб гамування комп’ютерно-інформаційного голоду;

2) спонукає людину в стані комп’ютерно-інформаційної залежності до вчинення злочинів у сфері використання комп’ютерно-інформаційних засобів (персональних комп’ютерів (ПК), комп’ютерних мереж) та інших злочинів, у тому числі передбачених ст. ст. 361-363 КК України [5, 55];

3) негативна зміна соціально-психологічних орієнтирів особистості, втрата зв’язків із реальним соціумом, негативні зміни свідомості під впливом комп’ютерно-інформаційної залежності, і в деяких випадках, під впливом недоброякісної (в тому числі і неправдивої) інформації.

Нас зацікавило питання застосування ґрунтовних досліджень проблем наркоманії в напрямку комп’ютерно-інформаційної залежності. Пропонуємо використати наявні дослідження в боротьбі із традиційною наркоманією в сфері боротьби з комп’ютерно-інформаційною, використовуючи існуючий досвід, методики, оминаючи помилки, що долучені. Це дозволить значно економити матеріальні затрати, що незмінно супроводжують наукові дослідження, а також отримати значний виграш у часі, суттєво прискорюючи впровадження наукових, теоретичних досліджень у практичну діяльність працівників ОВС.

Спробуємо оцінити таке явище, як комп’ютерно-інформаційна залежність, що має багато спільного із класичним поняттям наркоманії, з традиційної точки зору та на підставі розроблених методик боротьби з наркоманією розробимо поради щодо протидії новій, ще недостатньо дослідженій проблемі - комп’ютерно-інформаційній залежності.

У МВС України на рівні управлінь, відділів ДСБЕЗ створено спеціальні відділи, відділення, групи для попередження та розкриття злочинів у сфері високих технологій та інтелектуальної власності. Ця проблема надзвичайно актуальна для психологічних служб ОВС.

Попередження злочинів, пов’язаних з такою залежністю, та адекватна реакція на них правоохоронних органів вимагає від працівників ОВС знання специфічних ознак цього явища, за допомогою яких можна виявляти таких осіб, ставити їх на профілактичний облік і здійснювати щодо них профілактичні заходи. Ознаки комп’ютерно-інформаційної залежності психологами та практичними працівниками ОВС можуть виявлятися як гласними, так і негласними методами, силами та засобами. До гласних слід віднести роботу з заявами, скаргами і повідомленнями про злочини і правопорушення під час розслідування кримінальних справ та інших гласних форм роботи міліції та прокуратури.

Виявлення осіб за ознаками комп’ютерно-інформаційної залежності можливе під час застосування візуального спостереження.

Під комп’ютерно-інформаційною залежністю потрібно розуміти такі зміни у поведінці людини, які викликають її патологічну залежність від джерел отримання інформації та призводять її до психічної і фізичної залежності, змушуючи її для гамування нездоланного потягу до інформації неконтрольовано збільшувати обсяги її отримування, використовуючи для цього всі (в тому числі і недозволені) методи. Найчастіше комп’ютерно-інформаційну залежність пов’язують з персональними комп’ютерами (ПК) та мережею Internet. Наші дослідження засвідчують, що причетні також інші інформаційні джерела: кабельне телебачення, коли людину неможливо „відірвати” від телевізора, електронна пошта, мобільний телефонний зв’язок [2, 2], ігрові автомати тощо.

З метою підвищення ефективності профілактичної роботи із такою категорією осіб нами пропонуються рекомендації практичного характеру безпосередньо для психологів, працівників правоохоронних органів і тих осіб, які за певних обставин (родинні зв’язки, навчання тощо) спілкуються з цією категорією осіб. Звісно, порушена нами проблема носить, в окремих її аспектах, дискусійний характер, проте ми прагнемо залучити до її обговорення якнайширше коло науковців і практиків. Зупинимося на комп’ютерно-інформаційній залежності як на новому, ще мало вивченому явищі.

Відзначимо три основні можливі причини депресивних відхилень у сфері емоційних психічних станів у суб’єкта, що пов’язані з комп’ютерно-інформаційною залежністю.

1) наявність постійної потреби в роботі з інформаційним джерелом (найчастіше ПК) і, одночасно з цим, неможливість повного задоволення цієї потреби, оскільки нова інформація вимагає ще більшої кількості інформації, обсяг якої починає зростати в геометричній прогресії;

2) суб'єктивне переживання на свідомому рівні практичної марності захоплення „комп’ютерно-інформаційним голодом” і, внаслідок цього, власної марності (малої значимості), поряд з неможливістю припинення захоплення через психологічну залежність;

3) неадекватне ставлення до себе в результаті невідповідності "Я-реального" і "Я-віртуального".

У зв’язку з бурхливим розвитком високих технологій слід очікувати стрімкого зростання негативних явищ, пов’язаних з комп’ютерно-інформаційною залежністю, збільшення кількості злочинів у цьому напрямку. Доказом цього є зростання кількості комп’ютерних злочинів і злочинів у сфері високих технологій [7, 2]. Значна частина їх уже сьогодні відбувається на ґрунті переходу комп’ютерно-інформаційно залежного з першої стадії (захоплення) до другої (стадії залежності) з метою отримання комп’ютерно-інформаційних ресурсів для задоволення своїх потреб. Це створює передумови погіршення криміногенної ситуації.

Це створює передумови погіршення криміногенної ситуації. Статистично вплив комп’ютерно-інформаційної залежності на загальну криміногенну ситуацію вже відчувається. Однак поки що науковці не приділили достатньо уваги цьому явищу, не зробили точної оцінки його масштабів, хоча спостерігається зростаюча зацікавленість ним психологів та працівників оперативних підрозділів. Саме у цьому ми вбачаємо перспективу подальшого дослідження представленої проблеми.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Комп'ютерні ігри не іграшка? // „Вінчестер”– комп’ютерний online журнал // http://www.vint.com.ua/ games_not_games _u.html.

  2. Комп'ютерний журнал „Компьютерра” // http://www. computerra.ru

  3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001. – №25-26. – Ст. 131, 361-363.

  4. Центр громадських зв’язків МВС України. Про стан боротьби із злочинністю в Україні у січні–жовтні 2003 р. // http://mvsinfo.gov.ua/official/2003/11/111403_1.html

УДК 373.
ВПЛИВ НАРОДНИХ ПРИРОДОЗНАВЧИХ ТРАДИЦІЙ

НА ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ

СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ
Лупійко Л.В., старший викладач кафедри теоретичної та консультативної психології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова
У сучасних умовах розбудови незалежної української держави досить часто постає питання відродження національної культури, традицій та звичаїв зокрема. Адже ми – українці – маємо власну культуру, традиції, звичаї, обряди та свята. Виникли вони дуже давно і дійшли до наших днів завдяки передачі досвіду попередніх поколінь.

В наш час великий вплив на молодь має культура інших держав, а традиції нашого народу, нажаль, забуваються. Тому й постає питання впровадження їх в роботу з дітьми та учнями. Адже народні традиції є складним соціальним явищем і діють в усіх сферах суспільного життя.

Ґрунтовні історико-педагогічні дослідження різних аспектів педагогічних поглядів українського народу здійснили Т.І. Мацейків, Ю.Д. Руденко, М.Г. Стельмахович, Є.І. Сявавко та ін. В їх працях проаналізовано та узагальнено історичний досвід українського народу у вихованні дітей та молоді, виявлено головні ідеї, принципи, засоби української народної педагогіки, особливості їх використання в сучасних умовах.

М.Г. Стельмахович зазначив, що «через систему своїх національних звичаїв і традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію у своїх нащадках. … Руйнування цих традицій неодмінно веде до морального, духовного, культурного та економічного занепаду. Відмова від національних традицій – відречення від своєї національності» [5, с. 4].

Загалом традицій розглядаються як об'єктивне суспільно-історичне явище. Однозначного визначення традицій не існує, але всі вони за змістом дуже близькі. В перекладі з латинського термін «традиція» (traditio) означає «передача». В більш ширшому розумінні – це «смаки, правила поведінки, ідеї, звичаї, норми, що склалися історично і передаються з покоління поколінню» [3, с. 900].

Розуміння змісту народних природоохоронних традицій, історичних умов їх виникнення, закономірностей становлення і функціонування розглядається у філософських працях Н.П. Денисюк, І.В. Суханова, В.Д. Плахова.

Важливі відомості про засоби, форми, методи та прийоми виховання бережливого ставлення до природи в українській народній педагогіці містяться в етнографічних дослідженнях З.Є.Болтарович, В.Т.Скуратівського та ін.

В.І. Скутіна працювала над проблемою використання традицій українського народу з природоохоронного виховання в сучасній школі. Саме вона науково обґрунтувала та розкрила сутність і зміст поняття «народні традиції природоохоронного виховання», дослідила етапи розвитку традицій українського народу з природоохоронного виховання, в якому досвід народу розглядається як емпірична система [2].

Зазначимо, що народні природознавчі традиції – ті, які допомагають людині пізнати природу рідного краю, а разом з тим вчать бережливо поводитись та раціонально використовувати її багатства; базуються на знаннях про ціннісне ставлення до природи, її збереження.

В процесі історичного розвитку був накопичений досвід поведінки людей в природі. Згодом досвід переріс в знання, які передаються з покоління поколінню засобами усної народної творчості. Внаслідок багаторазового повторення прислів’я, приказки, прикмети, заклички запам’ятовували і передавали іншим. Згодом їх почали занотовувати та зберігати як історичну народну спадщину. В українського народу завжди існували звичаї і традиції, які відмічали гармонійне співжиття людини з природою.

Народні знання українців, як і інших народів, пов’язані насамперед з різноманітною господарською діяльністю, ґрунтувалися на багатовікових спостереженнях за природою і навколишнім середовищем. Існували повір’я – своєрідні народні уявлення про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу, які відображались в переказах, легендах. Вони також перевірялись за допомогою спостережень.

Не випадково з давніх часів люди уважно слідкували за змінами в атмосфері, оскільки неочікувані стихійні лиха нищили врожай, руйнували будівлі, робили непрохідними дороги. На основі безпосередніх спостережень складали народні прикмети, які передавали від покоління поколінню, з часом прикмети перевірялись і доповнювались досвідом людей. Багато народних прикмет і завбачень підтверджуються науковими даними.

У народній педагогіці підкреслюється необхідність розвитку інтелектуальних здібностей дітей, виховання у них любові та поваги до інших, а разом з тим і до об’єктів природи. Також з раннього віку дітям прищеплювали любов до усної народної творчості. Основним осередком дитячого виховання є сім’я, де дитина пізнає перші моральні норми такі як: доброзичливість, щирість, повагу, вірність у дружбі, любов до свого рідного краю.

Як правило, кожна людина сама визначає ставлення до себе, до інших людей, до світу, вона замислюється над своїми вчинками, намагається усвідомити їх на основі власного досвіду. Та разом з тим успадковує досвід попередніх поколінь, їх традиції та вірування.

Народні природознавчі традиції сприяють розвитку у дошкільників екологічних уявлень, оскільки вони містять інформацію про об’єкти та явища природи, розкривають існуючі в ній причинно-наслідкові зв’язки, допомагають дітям усвідомити необхідність збереження природи. Разом з тим розвивають у дошкільників пізнавальний інтерес та пробуджують гуманні почуття. Ми схиляємося до думки, що з народними природознавчими традиціями необхідно знайомити дітей ще в дошкільному віці.

Дошкільники повинні добре знати природу рідного краю, вміти берегти і любити її. Основою цих знань можуть бути народні традиції знання про об’єкти природи та їх збереження. Діти повинні зрозуміти та засвоїти, що все у природі взаємопов’язано і людина є її частиною. Коли будемо уважними до природи, зберігатимемо її багатства, то й вона буде віддячувати всім наступним поколінням.

Таким чином, використання в роботі з екологічного виховання дошкільників народних природознавчих традицій сприяє розвитку екологічних уявлень.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Горленко В.Ф., Наулко В.І. Народні знання і світоглядні уявлення українців / Володимир Федорович Горленко, Всеволод Іванович Наулко // Радянська школа. – 1991.– №1.– С.29–38.

  2. Скутіна В.І. Традиції українського народу з природоохоронного виховання і їх використання в сучасній школі [Текст] : дис… канд..пед.наук: 13.00.01 / Скутіна Валентина Іванівна; АПН України, Інститут педагогіки. – К., 1994. – 189 с. – л.: 153-172.

  3. Словник іншомовних слів / [ред.-упоряд. Л.О. Пустовіт]. – К.: Довіра, УНВЦ «Рідна мова». – 2000. – 1017 с. ISBN 966-507-049-5.

  4. Стельмахович М.Г. Українське національне виховання (етнопедагогічний аспект) / Мирослав Гнатович Стельмахович // Початкова школа. – 1993.– №8.– С.3–7.

УДК 37.011.3-051


ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНО-СМИСЛОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА
Мазурок О.М., викладач Рівненського державного гуманітарного університету
Для розв’язання складних завдань педагогічної діяльності важливе значення має особистість учителя та професійна спрямованість його діяльності, яка передбачає піклування про соціальний захист і охорону дитинства, життя і здоров’я дітей, їхні гідність і права, створення умов для їхнього духовного, загальнокультурного і творчого розвитку. Але таким майбутнього педагога потрібно сформувати. З огляду на це, одним із важливих завдань гуманітарно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів є формування їхньої ціннісно-смислової компетентності.

Ціннісно-смислова компетентність передбачає такі вміння: формулювати власні ціннісні орієнтири щодо майбутньої професії і сфери діяльності; володіти способами самовизначення в ситуаціях вибору на основі власних позицій; приймати рішення, брати на себе відповідальність за їх наслідки, здійснювати дії і вчинки на основі вибраних цільових та смислових установок.

Формування ціннісно-смислової компетентності є доволі складним і неоднозначним процесом, стосовно бачення якого склалися різні погляди та підходи. Середнайбільшпродуктивнихслідназватиаксіологічний, діяльнісний та особистісно-зорієнтований.

Аксіологічний підхід орієнтується на зв’язок навчальних дисциплін і цінностей. Відповідно до цього підходу особистісні цінності є соціально-психологічними новоутвореннями, у яких відображається мета, мотиви, ідеали, установки й інші характеристики світогляду майбутніх учителів. Зміст навчальних дисциплін при цьому в аксіологічному аспекті майбутні вчителі повинні засвоїти як ієрархію цінностей: цінність предмета – цінність знання – цінність процесу пізнання як творчості – цінність людського спілкування – самоцінність самої людини [1]. Аксіологічний підхід визначає основний напрямок роботи з формування ціннісно-смислової компетентності майбутніх учителів.

Важливе значення для формування ціннісно-смислової компетентності має також діяльнісний підхід (Б. Ананьєв, Г. Балл, Л. Виготський, В. Давидов, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.). Діяльнісний характер підготовки майбутніх фахівців є однією з умов формування їхнього ціннісно-значеннєвого ставлення до педагогічної діяльності. Студенти повинні діяти відповідно до сформованої системи знань, уявлень про зміст професійно-педагогічної діяльності, осмислювати своє ставлення до педагогічної діяльності, до людей, з якими вони працюють, до навколишньої дійсності. З іншої сторони, для того, щоб майбутні вчителі могли оцінювати проблеми, мали можливість знаходити та вибирати шляхи оптимального її вирішення, їх потрібно залучати до орієнтаційно-практичної діяльності, де якнайповніше і може виявитися їхня ціннісно-смислова компетентність.

Окрім цього, для роботи з формування ціннісно-смислової компетентності важливе значення має особистісно-зорієнтований підхід. Цей підхід (Г. Балл, І. Бех, Л. Виготський, І. Зязюн, О. Киричук, Г. Костюк, М. Красовицький, О. Леонтьєв, А. Маслоу, К. Роджерс, Л. Рубінштейн, В. Серіков, О. Сухомлинська та ін.) орієнтований на створення умов для цілісного вияву, розвитку, самореалізації суб’єктів освітнього процесу. Як зазначає І. Бех, особистісно-орієнтоване навчання має за мету формування і розвиток у дитини особистісних цінностей, тому що лише вони завдяки своїм сутнісним показникам можуть виконувати функцію вищого критерію для орієнтації індивіда у світі й опори для особистісного самовизначення [2]. Загалом особистісно-зорієнтований підхід до навчання передбачає розвиток особистості студентів, визнання їхнього суб’єктивного досвіду як самобутності й самоцінності; організацію педагогічних впливів з максимальною опорою на цей досвід, постійне узгодження під час навчання двох видів досвіду – суспільного й індивідуального.

Можна стверджувати, що підходом, який визначає стратегію діяльності з формування ціннісно-смислової компетентності майбутніх учителів, є ціннісний підхід, а підходами, що визначають тактику діяльності, є діяльнісний та особистісно-зорієнтований.

Аналіз психолого-педагогічних праць дозволив виявити, що важливими для формування ціннісно-смислової компетентності майбутніх вчителів є педагогічне стимулювання інтересу, показ особистісної й соціальної значущості цінностей, а також педагогічне інструментування, залучення молодих людей до різних видів діяльності, де б вони усвідомили, відчули потреби в досягненні, оволодінні необхідними цінностями. М.Титма звертає увагу на те, що формування цінностей відбувається в процесі інтеріоризації цінностей навколишнього середовища [3]. Ще одним шляхом формування цінностей В.Серіков називає суб’єктивізаціюсуспільних цінностей [4]. Окрім цього, зважаючи на те, що нормативна ціннісна регуляція утворюється у спеціально організованому спілкуванні, одним із важливих засобів залучення до цінностей учені називають діалог.

Основними педагогічними умовами формування ціннісно-смислової компетентності майбутніх учителів можна назвати формування у майбутніх учителів системи знань про цінності професійної діяльності; раціональне поєднання пояснювально-репродуктивних і проблемних чи інтерактивних методів; створення відповідної атмосфери на заняттях через діалогічну взаємодію викладачів і студентів; активізацію особистісного потенціалу майбутніх учителів шляхом їхньої самоосвіти та самовдосконалення.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Шиянов Е.Н. Развитиеличности в обучении : учеб. пособие для студентов пед. вузов / Е.Н. Шиянов, И.Б. Котова. – М. : Академия, 2000. – 288 с.

  2. Бех I.Д. Виховання особистості. У 2 кн. Кн. 1. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади / І.Д.Бех. – К. : Либідь, 2003. – 280 с.

  3. Титма М.Х. Жизненныепути одного поколения / М.Х. Титма. – М.: Наука, 1992. – 184 с.

  4. Сериков В.В. Образование и личность. Теория и практика проектированияпедагогических систем / В.В. Сериков. – М. : Логос, 1999. – 272 с.

УДК 159.938:356.13


ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ РЯТІВНИКА В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ
Мацюк К.І., фахівець ВРОС ЦЗД ГУ ДСНС у Львівській області
Психофізіологічні дослідження особливостей праці рятівника показали, що робота на пожежах та при виконанні аварійно-рятувальних робіт призводить до вираженого зниження функцій енергозабезпечуючих систем організму, погіршення психічних процесів, прогресуючого падіння працездатності. Встановлено, що робота по ліквідації пожеж і аварій відноситься до 5 – 6 категорії за важкістю праці. Її специфіка визначається значним фізичним навантаженням, високим рівнем нервово-психічного напруження, постійною готовністю протягом добових чергувань до виконання бойових дій в екстремальних умовах, порушенням сну Забезпечення внутрішньої готовності зумовлює зростання емоційного напруження, яке допомагає мобілізувати психофізіологічні функції організму. Перебування в стані постійної бойової готовності й виконання протягом добового чергування робіт згідно з розпорядком дня призводить до накопичення стомлення.

Стресові ситуації розглядаються як фактори, що викликають надмірне навантаження на систему психологічної саморегуляції і призводять до розвитку емоційної напруги. Певне вираження емоційної напруги може бути позитивним для порівняно легкого завдання і не відповідати вирішенню більш важчих завдань, заважати їх виконанню.

У ряді випадків, довготривалі екстремальні ситуації мають вкрай негативний вплив на працівника, викликають порушення поведінки, конфліктність.

Довготривалі психотравмуючі ситуації можуть в деяких випадках призводити до значних змін психічного стану. Ці стани нагадують симптоми психічного захворювання. Вони, як правило, короткочасні і зникають після виходу людини із стресової ситуації. Однак, зміни, які виникли при стресі, здатні визвати і довготривалі порушення в структурі особистості. Найбільш негативним варіантом реакції на стресову ситуацію є розвиток апатії, пасивності. Людина зупиняє властиву їй активність, не вплутується в хід подій навколо неї, якщо розцінює ситуацію, як безнадійну.

Довготривалий стрес призводить не тільки до психічних відхилень, але і до соматичних розладів. Вони виражаються у виникненні судинних захворювань, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки.

Чому це відбувається? Різні люди реагують на однакові навантаження по-різному. У одних реакція – активна, при стресі ефективність їх діяльності зростає до певної межі («стрес лева»), а у інших – реакція пасивна, ефективність їх діяльності зменшується відразу («стрес кроля»).

Психічна напруга, невдачі, страх, зриви, відчуття небезпеки є найбільш руйнівними стресорами і для пожежного. Вони породжують не тільки фізіологічні зміни, що призводять до соматичних захворювань, але й психічні наслідки емоційної перенапруги – неврози. Невроз виникає при гострому інформаційному дефіциті, нестачі відомостей про можливий вихід із складної ситуації.

Найбільше характерними і стрес-чинниками, що часто зустрічаються, у бойовій роботі пожежних є:

1. Висока температура навколишнього середовища.

2. Висока концентрація диму.

3. Шум.

4. Обмежений простір.



5. Отрутні гази, що виділяються при горінні хімічними речовинами і матеріалами роблять отруйну дію на організм людини.

6. Погана видимість, темнота, що з'являється при задимленні, контрастами яскравого світла і темних місць, а також під час гасіння пожежі в нічний час.

7. Поразка радіоактивністю можлива при гасінні пожеж на атомних електростанцій і інших об'єктів атомної промисловості.

8. Висота – частий характерний чинник для суспільних і промислових об'єктів.

9. Робота пожежного зі стволом на землі і з автодрабиною, робота з розбору конструкцій у нижній частині дома або на даху біля карниза.

10. Загроза поразки паром, електричним током.

11. Вид зруйнованих об'єктів, що горять здійснює негативний вплив на психіку.

12. Трупи, обгорілі люди.

13. Поведінка людей, що знаходяться в небезпеці.

Таким чином, наявність стрес-чинників створює труднощі в роботі пожежних, погіршує їх фізичний і психологічний стан, що впливає на ефективність гасіння пожеж. Негативний вплив стрес-чинників значно знижується, якщо пожежні своєчасно психологічно підготовлені до роботи в складних умовах пожежі й організм їх адаптований до цих умов.



Психологічні вимоги до особового складу під час роботи в екстремальних ситуаціях.

Професія рятівника ставить підвищені вимоги як до фізичного, так і до психічного стану.



З урахуванням психологічних вимог особовий склад повинен знати:

  • психологічні фактори, що впливають на діяльність особового складу підрозділів при гасінні пожеж та виконанні аварійно-рятувальних робіт;

  • психологічні особливості виконання основної бойової задачі;

  • можливі зміни в діяльності особового складу підрозділів при виконанні завдань під впливом психологічних факторів;

  • психологічні вимоги, що поставлені перед особовим складом.

Вміти:

  • привести себе в стан бойової активності при отриманні бойового завдання;

  • регулювати свій психічний стан при виконанні бойової задачі індивідуально і в складі колективу;

  • своєчасно і правильно виконувати бойову задачу в будь – яких ситуаціях, обставинах на пожежах;

  • привести свій психічний стан у готовність виконувати бойові задачі після виконання задачі.

Мати психологічні якості:

  • постійна дисциплінованість та внутрішня бойова готовність до дій у будь який час;

  • функціональна надійність психіки;

  • емоційно – вольова стійкість до дій психологічних факторів при гасінні пожеж та виконанні аварійно-рятувальних робіт;

  • оптимальні прояви якостей під час гасіння пожеж в екстремальних умовах.

Підводячи підсумок вищевикладеному, відзначимо наступні методи зниження небезпеки, небажаних наслідків, обумовлених фактами ризику:

  1. проведення профілактичних і охоронних заходів;

  2. ергономічна оптимізація устаткування, робітника, місця, інформаційного навантаження відповідно до психологічних можливостей людей по прийому й обробці інформації, ухваленню рішення і реалізації дій;

  3. профвідбір і відсів професійно непридатних осіб для тих чи інших професій;

  4. усунення невідповідностей структури діяльності психологічному стану людини: профілактика зорових і психоемоційних перенапруг, профілактика перевтоми, профілактика монотонії;

  5. удосконалювання структури особистості працівників: підвищення професійної компетенції і досвіду, у тому числі тренування професійного поводження в аварійних і екстремальних ситуаціях, підвищення емоційної стійкості і здатності до самоврядування, саморегуляції свого емоційного стану і поводження (відповідне психологічне тренування, оволодіння аутотренінгом), підвищення відповідальності, дисциплінованості, готовності виконувати вимоги безпеки праці, підвищення, тренування уваги, пам'яті, мислення.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Александровский Ю.А., Лобастов О.С., Спивак Л.И, Щукин Б.П. Психогении в экстремальныхусловиях. / Ю.А Александровский и др. М.: Медицина, 1991.−412 с.

  2. Котенев И.О. Психологическая диагностика постстрессовых состояний у сотрудников органов внутренних дел. Методическое пособие для практических психологов. / И.О. Котенев М.: Методический центр при ГУК МВД России, 1997. − 40 с.

  3. Мякотных В.С. Патология нервной системы у ветеранов Афганистана. / И.О. Котенев Екатеринбург: УИФ "Наука", 1994.−187 с.

  4. Психологическая диагностика и коррекция постстрессовых состояний у сотрудников ОВД: Материалы семинара практических психологов служб и подразделений ГУВД г. Москвы. М.: Академия МВД России, 1997. −257 с.

  5. Формирование групп и работа с личным составом ОВД в особых условиях / Под ред. Н.В.Андреева. М.: Академия МВД России, 1996. − 280 с.

  6. Черепанова Е.М. Саморегуляция и самопомощь при работе в экстремальных условиях / Е.М. Черепанова.   М., 1995 .− 213 с.

УДК 159.923:356.13


ПРОФЕСІЙНО ОБУМОВЛЕНІ АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ

ПРАЦІВНИКІВ ДСНС УКРАЇНИ
Михлюк Є.І., ад'юнкт кафедри загальної психології НУЦЗУ

Михлюк І.О., магістр кафедри загальної психології НУЦЗУ
Попередження й подолання можливих акцентуацій рис характеру працівника ДСНС України є найважливішим завданням психолога, тому що від її рішення багато в чому залежить успішність діяльності, що позначається на її ефективності й надійності й психологічному здоров'ї рятувальників.

К. Leonhard у своїй роботі 1968 р., а також у статті [1] відзначає, що індивідуальні риси надають характеру людини неповторність, не будучи патологічним відхиленням від "середнього". Властивості ці мають складне походження (уроджені, придбані вихованням або під впливом соціального середовища). Число варіантів або індивідуальних особливостей характеру, що не виходять за межі норми, значно більш велике, чим число характерологічних властивостей, що досягають ступеня особливої акцентуації. Автор виділяє аномалії темпераменту й аномалії характеру. Для перших, на його думку, типові "глибина й темп" афективних реакцій, для других - "властивості особистості", які обумовлюють "особливості прагнень". Автор виділяє "чисті" і комбіновані акцентуйовані особистості з перевагою аномалій характеру. Поряд із цим він виділяє акцентуйовані особистості з перевагою екстравертованості або інтровертованості. Екстравертовані особистості відрізняються домінуванням миру сприйняттів "зовнішніх вражень", інтровертовані - внутрішнього миру, "миру уявлень".

На думку Г.К.Ушакова [3], акцентуйованим особистостям властиві також, на його думку, комбінації акцентуйованих рис характеру й особливостей темпераменту з одного боку, а також комбінація їх з екстравертованістю з іншої. Уже із цього короткого огляду адаптивних реакцій і акцентуйованих властивостей характеру напрошується висновок про те, що нескінченна безліч форм індивідуальностей саме по собі становить прояв процесу адаптації людини до мінливих обставин її життя. Необхідно при цьому підкреслити, що механізми адаптації виявляються принципово єдиними як при оцінці гармонічних, так і акцентуйованих і аномальних особистостей [3].

З віком акцентуації можуть мінятися - зростати або згладжуватися. Наявність певних акцентуацій залежить від професійної діяльності. Професійна діяльність неминуче супроводжується змінами в структурі особистості рятувальника, деформованістю його особистості. При більш глибокому включенні в структуру особистості рятувальника, її ієрархізація, зміни, що відбуваються в особистості, схожі зі змінами, що відбуваються при акцентуаціях. Деформованість особистості працівника ДСНС діяльністю може визначатися наявністю чотирьох рівнів деформацій: особистісного, типологічного, специфічного, індивідуального.

Професійні деформації граничать із акцентуаціями, обумовлюючи загострення рис психопатичної і психоастенічної акцентуацій характеру пожежних-рятувальників [2].

Дослідженням акцентуацій займалися П. Б. Ганнушкін, К. Leonhard, А.Е. Лічко, Є.Фромм, Є. Шелдон, А. Шострем і ін.

На думку К. Юнга, однієї з рис характеру людини, що виявляють особливу вікову й тимчасову стійкість, є товариськість або пов'язана з нею за змістом риса - замкнутість, а також більш загальні риси характеру, до складу яких дві названі входять як складові, - екстраверсія й інтроверсія. Багато корисного в розуміння генезу й функціонування цих рис характеру вніс К. Юнг [4].

З екстраверсією пов'язані певні акцентуації характерів, зокрема, - екзальтованість, демонстративність, збудливість, гіпертимність, сензитивність. Усі ці риси характеру разом узяті, звичайно утворюють єдиний комплекс и зустрічаються спільно. Професіонала, що володіє таким комплексом характерологічних рис, відрізняє підвищена активність і увага до того, що довкола нього відбувається. Він жваво відгукується на відповідні події і як би ними живе. Інтроверсія корелює з іншою сукупністю особистісних рис, у першу чергу із тривожністю, педантичністю, шизоідністю, істероідністю, психастенічністю. Професіонали, що мають цей комплекс характерологічних особливостей, відрізняються відстороненістю від того, що відбувається навколо, відчуженістю, незалежністю.

Характер, як і темперамент, виявляє залежність від фізіологічних особливостей особистості, і, насамперед. від типу нервової системи. Властивості темпераменту накладають свій відбиток на прояви характеру, визначаючи динамічні особливості їх виникнення й протікання. В остаточному підсумку, риси темпераменту й характеру утворюють практично нероздільний сплав, що обумовлює загальний вигляд людини, інтегральну характеристику його індивідуальності.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю вивчення проявів акцентуацій рис характеру в процесі професіоналізації працівника ДСНС і факторів, що детермінують їхній розвиток, змін психологічних підструктур суб'єкта діяльності. Актуальність дослідження визначається й практичними завданнями, пов'язаними з розробкою психотехнологій подолання акцентуацій характеру рятувальників.

Проведене нами дослідження, метою якого було визначення динамічних проявів рис характеру рятувальників у процесі професіоналізму, виявило наступне:

• акцентуації рис характеру в процесі виконання екстремальної діяльності набувають професійно обумовлений характер;

• професійні акцентуації полівалентно впливають на продуктивність професійної діяльності;

• прояв професійно обумовлених акцентуацій залежить від стажу роботи й специфіки професійної діяльності працівника ДСНС;

• акцентуації, що негативно впливають на продуктивність діяльності, можуть бути скоректовані шляхом використання спеціально розроблених психологічних технологій. До цих технологій можуть бути віднесені: психопрофілактика, психодіагностика, бесіда, індивідуальна й групова консультації, тренінги особистісного й професійного росту або освоєння нової спеціалізації, рефлексія професійного розвитку, складання альтернативних сценаріїв професійного життя, прогноз бажаних професійних досягнень, технології, що зберігають психологічне здоров'я.

Розробка психотехнологій подолання акцентуацій створює умови для прогресивного цілеспрямованого професійного становлення, сприяють професійній самоактуалізації рятувальників.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Леонгард К. Акцентуированные личности: Пер. с нем. / К. Леонгард. – Киев: Вища школа, 1981. – 574 с.

  2. Тогобицька В.Д. Психокорекція професійних деструкцій працівників МНС України: дис. канд. психол. наук: 19.00.09 / В.Д. Тогобицька. – Х., 2008. – 307 с.

  3. Ушаков Г.К. Пограничные нервно-психические расстройства / Г. К. Ушаков.− М.: Медицина, 1987. – 276 с.

  4. Юнг К. Психологические типы / К. Юнг. – М.: Наука, 1987. – 187 с.

УДК 159.922:502


ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ГАРМОНІЙНОГО ТИПУ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ
Набочук О.Ю., пошукувач кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського державного гуманітарного університету
Проблема сутності, структури та типів екологічної свідомості фахівця не є новою у науковій літературі. Хоча актуальність цієї теми викликається, передусім, тим, що стосовно структури екологічної свідомості, у психологічній літературі немає цілісної концепції, яка б характеризувала екологічну свідомість особистості з виокремленням компонентів та структурних складових цього феномену, та була б при цьому загальноприйнятною. На нашу думку, це пояснюється, по-перше, тим, що дана проблема набула своєї актуальності особливо останніми роками, адже питання збереження оточуючого середовища стають все більшою мірою значущими з кожним роком існування людства. З іншого боку, науковці вивчають проблему формування екологічної свідомості фахівця в різних умовах життєдіяльності (зокрема, В.О.Скребець – в умовах наслідків техногенної катастрофи), які, без сумніву, накладають відбиток на структуру екологічної свідомості.

Так, Г.С.Костюк визначає свідомість як якісно нову, вищу форму відображення об’єктивної дійсності, властиву тільки людині. Вона характеризується тим, що за умов її наявності людина за допомогою мови відображає істотні властивості та зв’язки речей, свої ставлення до природного середовища і до інших людей, дає собі звіт про них і, відповідно цього, організує свою діяльність [2, с.72–73].

Дослідники екологічної свідомості, спираючись на роботи авторів у галузі психології свідомості в цілому, розрізняють два принципових аспекти (плани) її аналізу: гносеологічний і соціологічний. У гносеологічному плані цей феномен постає відображенням суспільного буття, а в соціологічному – передусім акцентується увага на активній, творчій ролі свідомості. Остання розглядається у зв’язку з виникненням різних соціальних умов, які її визначають, із суспільною діяльністю людей тощо. Гносеологічний аспект дозволяє простежити переважно за рухом від дійсності до свідомості, окреслити походження ідей та поглядів, а соціологічний план, навпаки, – за реалізацією цих ідей і поглядів у суспільному житті [3, с. 93].

Якщо порівняти дослідження екологічної свідомості, виконані в цих двох планах, то в гносеологічному плані свідомість постає як відображення суспільного буття; в соціологічному плані розкривається активна, творча роль свідомості, що розглядається у зв’язку з соціальними умовами, які її визначають, з суспільною діяльністю людей. Гносеологічний аспект дозволяє розкрити особливості руху від дійсності до свідомості, виникнення ідей і поглядів, а соціологічний аспект – процеси переходу від свідомості до дійсності, реалізації ідей і поглядів в житті суспільства. В гносеологічному аспекті (зокрема, з точки зору соціальної філософії) найпростішими структурними елементами свідомості постають відчуття, сприймання, уявлення, поняття і подібні їм чуттєві, вольові та раціональні утворення. В соціологічному ж аспекті ними виступають знання, переконання, норми, цінності. Одні автори (переважно філософи) роблять акцент на гносеологічному аспекті, інші (переважно соціологи) – на соціологічному тощо. Структура екологічної свідомості в кожному випадку виявляється різною. В першому випадку в ній виділяються утворення, які різняться особливостями свого чуттєвого відображення, в другому – утворення, які мають не однакові суспільні функції. Однак і той, і інший підходи достатньою мірою є обмеженими; в науці необхідним є комплексний підхід, на що неодноразово звертали увагу науковці [3].

Отже, дослідники екологічної свідомості по-різному визначають її структуру. Так, С.Д.Дерябо та В.А.Ясвін виділяють такі її компоненти: система екологічних уявлень, індивідуальне ставлення людини до природи та диференційоване використання технологій взаємодії з
нею [1, с. 51].

Згідно теорії С.Д.Дерябо, в основі суб’єктивного ставлення індивіда до природи полягає відображення в тих чи інших її об’єктах і явищах потреб особистості. При цьому таке відображення потреб особистості в об’єктах або явищах природи характеризуються трьома різними за характером параметрами: широтою, інтенсивністю та усвідомлюваністю.

В структурі параметра інтенсивності автор виділяє чотири компоненти:

1. Перцептивно-афективний компонент, який вміщує такі рівні:

а) естетичного опанування об’єктів природи;

б) чуйності до їх вітальних проявів;

в) їх етичного сприймання.

2. Когнітивний компонент, який характеризує суттєві зміни в мотивації суб’єкта і спрямованості його пізнавальної активності, пов’язаної з природою, які виявляються в готовності (більш низький рівень) і прагненні (більш високий) отримувати, шукати і перероблювати інформацію про об’єкти природи, в особливій “інформаційній” сензитивності по відношенню до них і т.д.

3. Практичний компонент, що характеризує рівень готовності і прагнення людини до практичної взаємодії з об’єктами природи, опануванню необхідних для цього технологій і т.д.

4. Поступальний компонент, який характеризує рівень активності особистості; цей компонент спрямований на зміну оточення людини відповідно до її суб’єктивного ставлення до природи [1].

Так, перейдемо до опису типів екологічної свідомості особистості фахівця. У психологічній літературі екологічна свідомість аналізується, в першу чергу, за типами, а вже потім, спираючись на базові характеристики кожного окремого типу свідомості, дослідниками виділяються її структурні компоненти. Так в психологічній літературі виокремлюються такі типи екологічної свідомості:

1) антропоцентричний тип;

2) екоцентричний тип;

3) природоцентричний тип;

4) антропоекоцентричний тип.

Антропоцентричний тип екологічної свідомості – це система уявлень про світ, для якої характерним є протиставлення людини як найвищої цінності і природи як власності індивіда, сприймання природи як об’єкта односторонньої дії людини, потрібної лише їй одній прагматичний характер мотивів і цілей взаємодії з оточуючим середовищем тощо. Антропоцентрична екологічна свідомість є властивою для всіх сфер діяльності людини, в центрі уваги яких – фактор корисності для самої людини [3, с. 59].

Екоцентрична екологічна свідомість – це стійка система уявлень про світ, для якої є характерними: зорієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення людини і природи; сприймання індивідом природних об’єктів як повноправних суб’єктів, партнерів по взаємодії з людиною; розуміння людиною доцільності балансу прагматичної і непрагматичної взаємодії з природою [1, с. 231],

Дана класифікація типів екологічної свідомості, вважає О.В.Гагарін, є недостатньою з точки зору її наукового обґрунтування, і тому її слід модернізувати та доповнювати з точки зору психології та педагогки екологічної освіти. Зокрема, В.І.Панов, А.М.Льовочкіна говорять про доцільність доповнення до вказаних типів поняття про природоцентричний тип екологічної свідомості, відмінною рисою якого є те, що природні об’єкти не наділяються властивістю виконувати суб’єктні функції, а спочатку приймаються як суб’єкти розвитку Природи в цілому, включаючи світ живої і неживої природи, людини, планету тощо. Н.В.Скалон пропонує так званий антропоекоцентричний тип екологічної свідомості, що припускає наявність взаємодоповнюючих екоцентричних і антропоцентричних цінностей у особистості в навколишньому середовищі, наприклад, урбанізованому [цит. за 3, с. 287].

На нашу думку, останні два типи є досить суттєвими для визначення сутності екологічної свідомості. Адже перший, природоцентричний тип, наголошує на принциповій суб’єктності природи. У свою чергу, антропоцентричний тип є більшою мірою ціннісним ніж перші три типи. На нашу думку недоліками всіх цих підходів є такі два ключові моменти:


  1. Досить чітка категоричність кожного з підходів, визнання лише своїх постулатів правильними, а інших – хибними, недопустимими, що, ми вважаємо, не може бути цілком прийнятним, адже предметом нашого дослідження є взаємодія людини з природою, оточуючим середовищем тощо.

  2. Всі ці підходи не врахували того, що екологічна свідомість є формувальним компонентом екологічної культури особистості.

Тому, на нашу думку, слід було би доповнити існуючу класифікацію типів екологічної свідомості фахівця гармонійним типом, який, крім тих характеристик, які входять до перерахованих нами чотирьох типів, вміщує також оцінювальний момент взаємодії та ставлення людини до природи в аспекті культури. Саме такий тип екологічної свідомості індивіда сприятиме формуванню його екологічної культури.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология / С.Д. Дерябо, В.А. Ясвин. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. – 480 с.

  2. Психологія: [підручник для пед. вузів] / [за ред. Г.С. Костюка]. – К. : “Радянська школа”, 1961. – 582 с.

  3. Уледов А.К. Структура общественного сознания : теорет.-социол. исследование / А.К. Уледов. – М.: Мысль, 1968. – 324 с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка