Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка21/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

УДК 159.9:355.01



ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ

НеуроваА.Б., викладач ВКСС Академії Сухопутних військ

імені гетьмана Петра Сагайдачного


Косинський О.Ю., головний старшина Збройних Сил України

Генерального штабу Збройних Сил України
Немає важливішого для бойової готовності, ніж ставлення військовослужбовця до свого обов’язку, його бойовий настрій і поведінка, психоемоційний стан в екстремальних умовах. Кожен військовослужбовець повинен свідомо готуватися до бойових дій, виробляти у себе психологічну стійкість і уміння керувати своїми емоціями і поведінкою в екстремальних ситуаціях.

Останнім часом все більше значення надається психологічним аспектам стресу, зокрема життєвій значущості події, включаючи відношення особистості до загрозливої ситуації з врахуванням моральних цінностей, релігійних цінностей і ідеології.

Надзвичайні (екстремальні) ситуації характеризуються, перш за все, надсильною їх дією на психіку людини, що викликає у нього травматичний стрес. Психологічні наслідки травматичного стресу в крайньому своєму прояві виражаються в посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), що виникає як затяжна або відстрочена реакція на ситуації, зв'язані з серйозною загрозою для життя або здоров'я.

У психолого – педагогічнійлітературі відображено результати теоретичних та емпіричних досліджень різних аспектів правосвідомості. Так, питання емоцій, стресу, емоційної стійкості розглядалися в працях А. Ребера, К. Ізарда, П. Барда, В. Кеннона, П. Симонова, Г. Селье.М. З. Лебединського, В. М. Мясищева,Г. О. Фортунатова, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьева, В. Джеймса, А. В. Мірошина.

Разом з тим А.В. Мірошин вважає, що стійкість характеризується цілим рядом особливостей, оскільки в ній “ми маємо справу не тільки з емоційно складними ситуаціями, і з самими різними факторами, що несуть в собі потенційну можливість підвищеного емоційного реагування. Крім того, вони пов'язані із його індивідуальністю і його унікальною емоційною будовою, можуть викликати емоційну напругу навіть там, де ситуація далека від емоціогенної. Емоційна стійкість - це якість особистості, окремими аспектами якої є: стабільність, врівноваженість та опірність.

Головною метою психологічної підготовки військовослужбовців є підготовка психіки військовослужбовців до стійкої практичної діяльності .



Психологічна підготовка воїнів має дві основні мети:

  • формування психічної стійкості;

  • формування психологічної готовності.

Ці якості формуються у процесі відпрацьовування всіх необхідних навчально-бойових ситуацій на заняттях і навчаннях, які проводяться в умовах, наближених до реального бою. Завчасно (до початку бою) у військових формується психічна стійкість – це система психічних якостей воїна, яка визначає його потенційну можливість долати труднощі сучасної війни й успішно виконувати отримане бойове завдання.

Ця система психічних якостей охоплює:

знання труднощів різних бойових ситуацій і способів управління своєю поведінкою за цих обставин;знання тактики своїх військ;

знання дій імовірного супротивника і способів протидії йому;

поглиблене знання своїх обов'язків і бойової техніки;

стійкі навички і вміння подолання труднощів сучасної війни, керування своїми психічними станами й діями, визначення своїх можливостей, а також готовність до розв'язання поставлених завдань;

погляди й переконання, мотиви та настанови на необхідність і можливість подолання труднощів сучасної війни й успішного виконання бойового завдання;

особистісні якості воїна, які відображають його стійку здатність долати труднощі сучасного бою, володіння своїми психічними станами і діями. Зміст психічних якостей, що формуються, тісно пов'язаний з характером тих труднощів, які долаються в ході сучасного бою.Ці якості, які становлять психічну стійкість, досягаються моделюванням у ході бойової підготовки умов майбутньої бойової діяльності, які можуть мати місце у сучасній війні.

Для визначення емоційної стійкості проведено емпіричне дослідження військовослужбовців і використані методикатест – стресостійкості.

Вибіркова сукупність складала 32 військовослужбовців ВКСС Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

На малюнку 1. Показано кількість досліджуваних з рівнем емоційної стійкості.

Рис. 1. Показники емоційної стійкості військовослужбовців за методикою.



На малюнку 2. Показано відсоток емоційної стійкості військовослужбовців.

Отже, ми можемо проаналізувати емоційну стійкість військовослужбовців наступним чином, високий рівень ( 44%)і стабільний рівень ( 37%) переважають у військовослужбовців, що свідчить про те, що високий показник емоційної стійкості військовослужбовця характеризує його здатність виконувати бойові завдання в різних умовах без суттєвого психічного і фізичного напруження.

Задовільний рівень емоційної стійкості ( 19% ) свідчить про те, що військові під час бойових дій не можуть протистояти стресу, вони дуже вразливі до стресу, важко адаптовуютьсявектремальних умовах.Найменша життєва оказія викликає у них стрес, що негативно впливатиме на загальне самопочуття та психоемоційний стан і як наслідок такі військовослужбовці під час бойових дій не мають здатності переносити військові тяготи і позбавлення, не можуть долати страх у бою і зберігати волю перемоги.

Готовністьвійськовослужбовців до діяльності в екстремальних умовах визначається професійною та психологічною стійкістю, вольовим загартуванням та фізичною підготовкою, індивідуальними якостями. Емоційна стійкість позначається на ефективності дій військовослужбовців, впливає на поведінку та психоемоційний стан і характеризує здатність виконувати бойові завдання відповідно до вимог професійної діяльності.

Дослідження показало застосовувати засоби впливу на свідомість та психіку військовослужбовців, своєчасну підготовку їх до функціонування у будь – яких екстремальних умовах.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.   968 с.

  2. Козяр М.М. Ектремально – професійна підготовка до діяльності у надзвичайних ситуаціях. – Львів: «СПОЛОМ», 2004. – 376 с.

  3. Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М.: Изд-во МГУ, 1984. − 200 с.

  4. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций // Психология эмоций: Тексты. – М., 1984. – С. 3–28.

  5. Выготский Л.С. Учение об эмоциях // Собр. соч. Т. 4. – М., 1984. – С. 90–318.

  6. Головин С.Ю. Словарь практического психолога / Головин С. Ю. – Мн.: Харвест,  2002. – 554 с.

УДК 159.922


СТРАТЕГІЇ ПРИСТОСУВАННЯ ДО ЗМІННОСТІ

ДОВКІЛЛЯ У МОЛОДОМУ ВІЦІ
Орищин Л.С., старший викладач кафедри психології управління ЛДУВС
Розглядаючи процес адаптації до сучасних стресових умов, психологи дїйшли до висновку, що на різних етапах перцепції зміни особистість по різному реагує на кожному з них.

Вільямс [4] вважає, що не кожна життєва зміна повинна переходити через тривалий процес адаптації до неї. Виключно ті зміни, котрі пов’язані зі зміною зовнішнього довкілля, або ж зі зміною життєвої ролі особи у повсякденному житті чи серед її соціального оточенння і викликають реконструюванння бачення власної особи та оточуючого світу, можуть потребувати адаптації та пристосування до них особистості. Автор [4] також перелічує умови, котрі допомогають результативно пристосуватися до життєвих змін. До таких умов – чинників належать: економічна безпека, емоційна безпека, задовільний стан здоров’я, попередній досвід та вміння результативно і позитивно заадаптуватися до змін, підтримуюче робоче середовище, та підтримка процесів перецепції та адаптації до змін, самою людиною, що переживає ці зміни.

Джон Фішер [2] аналізуючи процес пристосування людини до змін, дійщов до висновку, що людина, приймаючи зміни переживає емоційний ряд, що побудований за принципом кривої. На початковому етапі особа переживає тривогу та страх втрати контролю над подіями, що відбуваються з нею у житті, їй важко побудувати візію свого особистого майбутнього на основі змінності довкілля. Пізніше особа, з якою трапилася зміна, починає усвідомлювати, що існуєчі способи розуміння дійсності перестають функціонувати, а починають впроваджуватися нові, досі невідомі. При цьому, розпочинаються процеси нового бачення власного майбутнього у якому нам вдасться все побудувати на якісно – кращому рівні від того що був, тоді переживаємо почуття шастя, через віру в те, що вдасться все виправити та зміни старі, недосконалі способи функціонування. Після встановлення нових планів стосовно майбутнього особа починає діяти у нових змінених умовах застосовучи уже відомі часткові дії, що мали колись позитивні наслідки, вважаючи, що і в нових умовах вони даватимуть хороший результат. Дуже часто подібні дії не приносять очікуваних наслідків, оскільки умови змінності вимагають від нас певних коливань у діяльності, тобто застосування різних, інколи навіть кардинально – відмінних стратегій діяльності, при таких обставинах, особа, що переходить зміну переживає страх та відчай. Такі емоції можуть викликати переоцінку зміни як загрози. Людина усвідомлюючи собі, що нові обствини можуть радикально перебудувати її життя і воно рухатиметься у відмінному від запланованого та задуманого напрямку, і що можливо уже не існуватиме можливостей кардинальної модифікації зміни і реагування на неї у відповідним способом. Відбувається особисте розуміння того, що нічого не можна повернути назад. Після чого людина, що переживає зміну часто переживає почуття провини, за те, що їй не вдалося зреалізувати свої плани на майбутнє та очікування стосовно нового життя. Відбувається повернення до минулого з його певними і зрозумілими укладами та правилами, котрих вже не можна повернути. Теке почуття провини може супроводжуватися депресивними преживаннями. Особа вже не має впевненості, яким буде її майбутнє і які події трапляться у ньому, переживається відсутність мотивації і сворізний хаос життєвих планів, відсутні системність і чіткість у тому як потрібно діяти у ситуації, щоб хоча б щось змінити. Після цього етапу прийняття та перживання зміни можливими є два варіанти розвитку подій.

Перший – негативне сприйняття та прийняття зміни. Негативні емоції, які описані вище призводять до виникнення розчарування. Людина починає думати, що її цінності, переконання та здобутки не є комплементарними із змінністю довкілля. Особа починає оцінювати ситуацію зміни, як ворожу, не сприятливу для неї, відокремлюється від неї і не робить нічого щоб її змінити.

Друге вирішення – позитивне, шукаючи способи виходу з депресії особа змінює власну оцінку ситуації з позитивної на негативну починає бачити та розуміти позитивні оптимістичні аспекти та сторони зміни, що відбувається. Особа починає заново вибудовувати бачення свого особистого майбутнього, яке б відповідало актуальним обставинам. Опісля, реалізуючи нові плани, котрі приносять позитивні бажані наслідки, оцінює ситуацію зміни, як продуктивну [2].

В ситуації змінності зовнішнього довкілля актуальним постає питання планування свого майбутнього у молодому віці, якими будуть ці плани, тривалими чи короткостроковими, структурними чи хаотичними.

Сучасна молодь переважно довго не задумується над тим яким буде їхнє майбутнє. Умови сьогодення, у яких все змінюється дуже швидко не дають можливості побудувати грандіозні плани. Оскільки не має впевненості стосовно планів на завтрашній день то не можливо коструювати плани на прийдешні роки. Такі обставини сьогодення спричиняють цілковиту відмову від створення планів, вони починають втрачати свій сенс [1].

З іншої сторони планування майбутнього є природнім та закономірним процесом для молоді і надає часткового почуття впевненості у завтрашньому дні. Часто у відповідь на запитання: „Якими є Твої плани на майбутнє?”, молода людина відповідає: „незнаю”, „ніколи про це не замислювався(лась)”, „не хочу про це думати” [3]. Тобто можна тільки спробувати скласти плани на майбутнє котре не віддале у часі і пов’язане з конкретними людьми чи конкретним місцем.

Враховуючи всі вище перелічені обставини, варто зауважити, що спосіб життя сучасної молоді має свою логіку і не є тотальним безладом. Молоді особи статраються планувати своє майбутнє у короткостроковій перспективі, також ці плани є еластичними, що піддаються змінам, і які існують у декількох варіантах однієї і тієї самої події. Можливо, що коли бачення майбутнього не є чітким та структурованим – то факт, що план не буде зреалізованим, не викликає стресу, а стає тільки стимулом для складання наступних планів, у ще більш короткостроковій перспективі і з більшою еластичністю.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Beck U. Społeczeństwo ryzyka. W drodze do innej nowoczesności. − Warszawa: Wydawnictwo Naukowe SCHOLAR., 2002. − 373 с.

  2. Fisher J M. A Time for change, Human Resource Development International vol 8:2 (2005), pp 257 – 264, Taylor & Francis John Fisher, Process of Personal Transition, 2012. http://bjclearn.org/CLLbursts/?p=3578 – Title from the screen.

  3. Williams D. Surviving and thriving: how transition psychology may apply to mass traumas and changes1 [Електронний ресурс] : / Dai Williams. − 80 Min / 70 MB. — 1 електрон. опт. диск (CDROM).— Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95,98, 2000, XP ; MS Word 97-2000. − http://www.eoslifework.co.uk/pdfs/Surviving%20and%20thriving%20Synopsis%20Oct%202010.pdf – Title from the screen.

  4. Zamojska E. Kulturowa tożsamość młodzieży. Studium empiryczne. Z badań nad młodzieżą ze szkół średnich. WSE UAM: Poznań-Toruń, 1998. − 511 с.

УДК. 159.955.6


ПСИХОЛОГІЯ РОЗУМІННЯ НЕСТАНДАРТНИХ

СТОМАТОЛОГІЧНИХ ЗАДАЧ
Панчак О.В. асистент кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Івано-Франківського національного медичного університету
Інтерес науковців до розуміння в діяльності різних фахівців виник уже давно і не слабшає до сьогодні. У сучасних філософських та психологічних концепціях розуміння розглядається як обов’язкова умова діяльності людини. В будь-якій професійній діяльності важливу роль відіграє якість розуміння тієї проблеми, що постає перед спеціалістом. Це повною мірою стосується і лікарів. Тому метою нашої статті є проаналізувати особливості процесу розуміння у мисленнєвій діяльності в галузі стоматології.

Розуміння, як об’єкт дослідження, є надто складним і суперечливим феноменом. Слід наголосити на великій кількості підходів при постановці психологічної проблеми розуміння адже одним і тим же терміном у різних випадках позначають різні проблеми, що ускладнює його дослідження. Не менш різноманітними є методи дослідження феномену розуміння.

Сучасний етап дослідження проблеми розуміння пов’язаний з іменами таких психологів, як А.В.Антонов, Б.Д. Богоявленська, Л.Л.Гурова, В.В.Знаков, А.Б.Коваленко, Ю.К. Корнілов, Г.С.Костюк, Л.А. Мойсеєнко, В.О.Моляко, С.Л.Рубінштейн, О.К. Тихомиров, Н.В.Чепелева, і ще багато інших, які працювали й працюють над вивченням феномену "розуміння". Маючи свій власний підхід, кожен із них сприяє створенню цілісної картини означеної психологічної проблеми. Багато робіт психологів присвячено вивченню: а) факторів, що впливають на процес розуміння (Зинченко П.И. Коваленко А.Б, Корнияка О.Н., Леонтьев А.Н., Чепелева Н.В), б) структури феномену розуміння, в) його процесуального змісту (Знаков В.В., Моляко В.О., Мойсеєнко Л.А.), г) форм розуміння (Корнилов Ю.К.), д) дослідженню значення розуміння в різних видах діяльності суб'єкта (Корніяка О.Н., Костюк Г.С., Чепелева Н.В.). Однак досі не створено єдиної загальнопсихологічної теорії розуміння.

Поняття "розуміння" у філософсько-психологічних дослідженнях використовується в широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні воно включається в контекст аналізу всіх психологічних аспектів взаємодії людини з предметним світом: сприймання, пам'яті, мови тощо. Розуміння, з цієї сторони, розглядається як атрибут будь-якого рівня пізнання, спілкування, всіх психічних процесів: запам'ятовування (А.О.Смирнов), сприймання людини людиною (О.О.Бодальов).

У вузькому значенні розуміння уявляється як компонент лише мислення, що є узагальненим відображенням суттєвих властивостей і зв’язків між предметами і явищами. При цьому розуміння пов'язується з психологічним процесом мислення (Г.С.Костюк, М.Д.Левітов ): 1) інколи розглядається як одна з форм мислення (К.К. Платонов, В.Шевчук ), випадків мислення (Ю К.Корнілов), властивостей мислення (Л.Л.Гурова); 2) окремим пізнавальним процесом (A.B. Антонов); 3) зустрічається точка зору, за якою мислення є компонентом розуміння (П.Зіфф); 4) не зводиться лише до мислення і включає в себе інші психологічні процеси (пам'ять, уява) (В.В.Знаков, А.Б.Коваленко); 5) розуміння є одним із складових процесів мислення людини, що розв’язує творчу задачу (Л.А. Мойсеєнко, В.О. Моляко). З таких позицій ми й проводитимемо аналіз процесу розуміння в даній роботі.

Ми вважаємо, що вивчення проблеми розуміння в медицині є не менш важливим, ніж в інших галузях, а то й важливішим, оскільки в медицині від правильного, своєчасного і швидкого вміння зрозуміти завдання, що стоїть перед лікарем, буде залежати не лише лікування, а часто навіть і життя хворого. Про це вже знали лікарі античного Риму, які говорили: «Хто добре розпізнає, той добре лікує» («Qui bene diagnostik, bene curat»). Уміння розпізнати хворобу залежить від досконалого вивчення всіх її проявів у даного конкретного хворого, а розпізнати хворобу, означає розв’язати конкретну мисленнєву задачу. При цьому необхідно враховувати, що об’єкт пізнання лікаря – людина – не має аналогів і є унікальною та неповторною.

Ми визначаємо розуміння творчого медичного завдання як мисленнєвий процес, що здійснюється в силу активної взаємодії суб’єкта з новою медичною задачею, в результаті чого він збагачує свої знання і паралельно виробляє мисленнєві прийоми для його вирішення.

Розуміння при розв’язуванні нестандартної ситуаційної задачі в медицині пов’язане з вірним і швидким розпізнаванням ознак, симптомів захворювання в постановці діагнозу. Для розуміння нестандартної ситуації необхідно вміти впізнати ознаки, вивчити їх взаємодію, порівняти з іншими, віднести їх до тієї чи іншої категорії психологічного процесу. Елементи розпізнавання є основою розуміння нестандартної ситуації, знайшовши які, людина будує гіпотези відносно того як вони застосовуються, як вони функціонують і т. д.

В цьому процесі важливим є вміння уявити механізм розвитку захворювання. До розуміння приводять спостереження, уява, пам’ять. Але доступність форми інформації, що подається, автоматично не веде до розуміння патологічного процесу, суб’єкт повинен її переробити відповідним чином. Тому важливим моментом є виокремлення розуміння патологічного процессу та розуміння методу лікування. Між ними існує процесуальний перехід, в результаті якого останнє все більш конкретизується, постійно співвідноситься з першим, є його продовженням.

В нестандартній ситуації сутність розуміння зводиться до співставлення нової інформації про хворобу з наявними в суб’єкта еталонами. Розуміння досягається лише тоді, коли суб’єкт володіє такими еталонами, що подібні до нового патологічного процесу. Момент встановлення суттєвої подібності і є моментом настання розуміння.

Таким чином, можна стверджувати, що розуміння творчої задачі формується по ходу її розв'язання, а психологічна сутність процесу вбачатиметься у зіставленні нової інформації зі старою, відомою суб'єкту.

Але все ж таки говорити сьогодні про достатню вивченість феномену розуміння не можна. Зокрема дуже рідко зустрічаються публікації про сутність процесу розуміння в медицині, тим більше стоматології.

Для спеціалістів будь-якої професії важливу роль відіграє якість розуміння поставленої проблеми. Це стосується також і лікарів. Але судячи з публікацій, присвячених дослідженню проблеми розуміння в медицині, ця проблема розроблена ще недостатньо.

Тобто, ми пристаємо на точку зору сучасних дослідників творчого мислення і вважаємо, що процес розуміння є одним із складових творчого мислення, яке включає процеси прогнозування, апробування та деякі специфічні процеси, пов’язані з медициною і стоматологією зокрема. До таких специфічних складових можна віднести процес забезпечення безпеки хворого, процес економічної оптимальності прийнятих рішень, процес забезпечення естетичності реалізованого рішення стоматологічної проблеми, процес контролю за технічною можливістю реалізації рішення тощо. Всі ці процеси взаємодіють, взаємопроникають один в одного, утворюючи загальну картину творчого мислення в галузі стоматології.

УДК 159.947.5
ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ РИЗИКОНЕБЕЗПЕЧНИХ ПРОФЕСІЙ
Петришин В.В., викладач кафедри практичної психології Львівського державного університету внутрішніх справ
Проблема вдосконалення професійного розвитку фахівцівризиконебезпечних професій є однією з провідних в межах психології праці,військової, юридичної, екстремальної та кризової психології, психологіїдіяльності в особливих умовах.

Традиційно проблему професійного навчання особистості розглядають з точки зору формування схильностей до певної сфери професійної діяльності, мотивації трудової діяльності, наявності у людини специфічного набору психологічних рис і характеристик, так званого психологічного профілю, які створюють умови для сумісності особистості з професійним середовищем. Тому останнім часом розробляютьсяновіпідходи до процесупідготовки й підвищеннякваліфікаціїфахівців для всіх сфер суспільства.

Здійснивши аналіз наукової літератури з даної теми ми погоджуємось з думкою Л.М. Шевченко, що професійна спрямованість – це складне, багатогранне утворення, яке є результатом формування системи ціннісних мотивів, які спонукають особистість до засвоєння нею професійних знань, умінь, навичок та способів їх творчого використання на практиці [4, с. 207].

Професійно-психологічна спрямованість студентів ризиконебезпечних спеціальностей визначається позитивним ставленням та інтересом до професій у незвичайних ситуаціях, внутрішнім впливом (мотивами вибору спеціальності), зовнішнім впливом (впливом родичів, друзів), соціальною значущістю обраної спеціальності тощо. Професійно-психологічна спрямованість складається з таких компетенцій: позитивне ставлення до професії; професійна придатність; професійна мотивація; професійні інтереси, цінності, відносини; психологічна готовність до професійної діяльності; професійна усталеність [2, с. 124].

Виходячи з того, що ВНЗ повинні готувати висококваліфікованих, компетентних (у яких сформовані вище зазначені компетенції) спеціалістів, стверджуємо, що формування професійно-психологічної спрямованості особистості має важливе значення. «Формувати професійну спрямованість у студентів – це означає закріплювати в них позитивне ставлення до майбутньої професії, інтерес, схильність та здібність до неї, прагнення удосконалювати свою кваліфікацію після закінчення вищого навчального закладу, задовольняти свої основні матеріальні та духовні потреби, постійно займатися обраним видом професійної праці, розвивати ідеали, погляди, переконання, престиж професії у власних очах майбутнього спеціаліста» [1, с. 228].

Формування професійно-психологічної спрямованості відбувається в тісному взаємозв’язку з формуванням самої особистості, яке є безперервним, цілісним процесом розвитку і здійснюється в результаті її соціалізації, виховання і самовиховання. В результаті цього процесу відбувається не тільки професійне становлення особистості, а й її гармонійний розвиток, розширення світогляду, формування життєвих цінностей.

Під час навчання в ВНЗ професійно-психологічна спрямованість формується на ґрунті вже сформованих в підлітковому віці мотивів, що мають швидше соціальне, ніж власне особистісне або професійне значення. Часто у молоді вже сформоване стійке вибіркове ставлення до учбових предметів відповідно до обраної професії. У зв’язку з цим перед викладачами ВНЗ постає завдання не тільки формувати професійну спрямованість, а і формувати та розвивати інтерес до дисциплін всіх циклів.

Відповідно студенти повинні характеризуватись такими властивостями: захопленість ризиконебезпечною роботою; спостережливість; цілеспрямованість, вимогливість, справедливість, урівноваженість, витримка, працездатність; професійні установки; емпатійність; ціннісні орієнтації; гуманістична спрямованість особистості [3, с. 247-248].

Для формування професійно-психологічної спрямованості студентів необхідно реалізовувати психологічну спрямованість навчання, що полягає в формуванні психологічних поглядів, знань, суджень та вмінь пов’язувати їх з безпосередньою практичною ризиконебезпечною діяльністю.

Процесформуванняпрофесійно-психологічної спрямованості, на нашу думку, відбувається одночасно з процесом професійного становлення особистості і є по суті процесом формування провідних властивостей особистості на основіїї потреби у професійному самовизначенні. Проте, деякі дослідники заперечують висловлену нами точку зору. Так, В.І. Селиванов вважав, що не всі мотиви діяльності людини зводяться до вираження ідеї модифікації потреб. «Вплив навколишнього світу породжує чимало мотивів, не пов’язаних із наявними потребами. Прохання, вимога, наказ, різноманітні впливи, що надходять відінших людей і предметів, довкілля, викликають відповідні діїлюдини поза її потребами чи навіть в суперечїм…» [4, с. 60].

Отже,можна зробити висновок, що діяльність будь-якого працівника обумовлюється його мотивами та установками по відношенню до власної професії, а особливості громадської думки по відношенню до професії відповідним чином налаштовують майбутніх працівників.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Іванченко Є.А. Дослідження щодо виявлення професійної спрямованості студентів та результати її формування в системі інтегративної професійної підготовки майбутніх економістів // Наука і освіта. – Одеса, 2009. – № 10. – 290 с.

  2. Ільченко О.В. Теоретичні основи формування професійної спрямованості майбутніх учителів // Педагогічні науки. – Суми, 2006. – 2006, ч.2. – 310 с.

  3. Сейтешев А.П. Пути профессионального становления учащейся молодежи / А.П. Сейтешев. – М.: Высшая школа, 2002. – 336 с.

  4. Шевченко Л.М. Професійна спрямованість: методологічний аспект // Наук. Вісн. – К., 2005. – Вип.88. – 346 с.

УДК 159.95:331.43


ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ ОСОБИСТІСТЮ

ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЙ
Погорєлов С.О., здобувач кафедри прикладної психології НУЦЗУ
Актуальність вивчення впливу екстремальних ситуацій на особистість обумовлена зростанням частоти екстремальних ситуацій у житті всього світового співтовариства й окремої людини. Проблема стійкості особистості в нестабільному світі стає насущною, дослідження соціально-психологічних детермінант цієї стійкості виступають фактором забезпечення безпеки життєдіяльності.

Наприкінці XIX століття дослідження особистості в ситуаціях, які сьогодні позначаються як екстремальні, здійснювалося в основному в рамках військової психології. У середині XX століття проблеми особистості в складній ситуації привертають увагу представників екзистенціальної традиції у філософії й психології [16; 18] і інтенсивно розробляються в психології особистості [1; 5; 7; 8; 9; 13]. У прикладній психології такі напрямки, як психологія праці, інженерна психологія, психологія спорту досліджують проблеми надійності й стійкості особистості в утруднених умовах життєдіяльності. У соціальній психології аналізуються стратегії поведінки у важких і кризових ситуаціях [2; 3]; формується напрямок психології екстремальних ситуацій [9; 10; 12; 13; 14; 15].

Останнім часом поняття «екстремальна ситуація» суттєво розширило свої рамки, що обумовлене зміною критеріальних підходів до класифікації ситуацій, переходом від зовнішньосередовищних уявлень про ситуацію до вивчення особливостей її перцепції й інтерпретації [9]. Це дозволяє в якості екстремальних розглядати ситуації сильного стресу в повсякденному житті й у професійній діяльності, граничної напруги в спорті і т.д.

На сьогоднішній день переважна більшість досліджень у цій сфері фокусуються на психофізіологічних, клінічних і суб'єктивно-особистісних аспектах, обмежуючись рівнями психологічного стресу, травматизації й психосоматичної симптоматики. Соціально-психологічний підхід у дослідженні людини в екстремальній ситуації застосовується лише при аналізі надійності діяльності груп або при вивченні копінг-поведінки [10; 15].

Дотепер залишається малодослідженої проблема соціально-психологічної детермінації впливу екстремальної ситуації на особистість. Установлене, що визначення ситуації в уявленнях включає процес соціального конструювання реальності, відіграє найважливішу роль у детермінації особливостей особистісно-ситуаційної взаємодії [2; 8]. У той же час проблема обумовленості процесу подолання екстремальної ситуації уявленнями людини про неї не вивчена. Також для екстремальних умов практично не досліджені особливості динаміки центральних соціально-психологічних характеристик особистості, що виконують роль регуляторів її поведінки й самопочуття [2; 3; 6].

Ідея про існування позитивних, ресурсних складових досвіду переживання важких подій і потрясінь не раз обґрунтовувалася філософами й психологами [4; 18]. Екстремальна ситуація, спонукуючи людину до самотрансценденції, до виходу за межі свого Я, повинна впливати на всю систему відносин особистості до себе й до миру; у ній має місце й значення не тільки обумовленність поведінки ситуаційними факторами, але й момент самодетермінації. Проте, у дослідженнях екстремальних ситуацій останніх десятиліть цей вплив розглядається фрагментарно: підкреслюється винятково деструктивна й віктимна сторона цієї проблеми, і при цьому ігноруються можливості особистісного росту й духовної трансформації людини. Екстремальна ситуація може проявляти не тільки руйнівні впливи на особистість, але й сприяти  підвищенню  свідомості життя й соціальної зрілості [17].

Досвід застосування існуючих тренінгових програм підготовки людини до екстремальних ситуацій не цілком задовольняє як фахівців, так і учасників програм і обумовлює пошук нових підстав підвищення толерантності особистості до екстремального середовища. У зв'язку із цим вивчення соціально-психологічної детермінації впливу екстремальної ситуації на особистість здобуває особливу значимість, сприяючи становленню її стійкості, розширенню можливостей існування в мінливому, нестабільному світі.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Александровский Ю.А. Психогении в экстремальных условиях / Ю.А. Александровский.М.: Медицина, 1991. 124 с.

  2. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений. 5 изд. / Г.М. Андреева.М.: Аспект Пресс, 2003.364 с.

  3. Анцыферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психологический журнал. 1994. Т. 15., № 1. С. 3-18.

  4. Асмолов А.Г. Психология личности: принципы  общепсихологического  анализа / А.Г. Асмолов.М.: Смысл, 2001. 416 с.

  5. Березин Ф.Б. Психологическая и психофизиологическая адаптация человека / Ф.В. Березин. СПб: Питер, 1988. 234 с.

УДК 159.9


ПРОБЛЕМА ВИВЧЕНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ

В ЗАРУБІЖНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
Попов В.М., ад’юнкт кафедри загальної психології НУЦЗУ
Процес освоєння професії може проходити, на думку А. Адлера, або конструктивним, або деструктивним шляхом. Дослідження деструктивногорозвитку професіонала зустрічаються у вітчизняній і зарубіжній науці і практиці рідко, в зв'язку з чим виникає необхідність у більш глибокому вивченні негативних компонентів професіоналізації, що приводять особистість на деструктивний шлях освоєння професії [1].

У психології активне використання поняття деструкції зустрічається в роботах А. Адлера, З. Фрейда, Е. Фромма, К. Юнга. Деструкції особистості розглядаються ними як результат руйнівних тенденцій розвитку і протиставляється творчим тенденціям розвитку. Однак предметом глибокого аналізу деструктивні зміни особистості так і не стали, оскільки таким змінам приписувався патологічний характер, що автоматично переводило їх в область патопсихології та психіатрії. Одним з проявів деструкції особистості є вивчена безпорадність.

Вивчена безпорадність – це звичка жити, не надаючи опір, не приймаючи відповідальності на себе. Така установка сприяє формуванню у людини негативного ставлення до себе і до світу, втрати контролю над подіями, зниження продуктивності діяльності і як наслідок призводить до краху надій в сфері професійних досягнень.

Ми розглядаємопрофесійно обумовлену вивчену безпорадність як зниження рівня професійної активності, відсутність ініціативи, уникнення ситуацій, пов'язаних із невдачею. Це проявляється в негативному ставленні до діяльності, виконання роботи тільки в рамках нормативних завдань, відмову від виконання певного виду робіт.

Проблемою вивченої безпорадності в зарубіжній психології займались Дж. Овермайер, М. Селігман, Л. Абрамсон, Дж. Тісдейл, С. Петерсон, Б. Вейнер, X. Хекхаузен.

Вивчена безпорадність є психічним феноменом, безпосередньо пов'язаним з успіхом і невдачею. У дослідженнях Дж. Овермайера і М. Селігмана був виявлений головний фактор, що викликає вивчену безпорадність: попередній досвід впливу непідконтрольного для досліджуваного неприємного впливу [8].Подальше дослідження вивченої безпорадності дозволило виявити ще два чинники, що детермінують даний феномен: по-перше, формування впевненості в тому, що контроль над неприємним стимулом залежить тільки від випадку, по-друге, домінування зовнішнього локусу контролю.

На підставі цих досліджень М. Селігман і його колеги сформулювали вихідну модель вивченої безпорадності: досвід суб'єкта, що складається з того, що його дії ніяк не впливають на хід подій і не призводять до бажаного результату, підсилює очікування непідконтрольності суб'єкту результатів його дій, внаслідок чого виникає мотиваційний, когнітивний і емоційний дефіцит. Мотиваційний дефіцит проявляється в гальмуванні спроб активного втручання в ситуацію; когнітивний - у труднощях подальшого навчання тому, що в аналогічних ситуаціях (насправді підконтрольних суб'єкту) дія може виявитися цілком ефективною; емоційний - виникає через безплідність власних дій пригніченому (або навіть депресивному) стані [2].

Спочатку теорія безпорадності, що розглядала пережиту не підконтрольність в якості достатньої, але не необхідної причини реактивності депресій, була вельми простою. Відповідно до цієї теорії, пережитої непідконтрольності достатньо, щоб поряд з мотиваційним і когнітивним дефіцитом викликати ще й депресивні емоції. Проте надалі з'ясувалося, що для виникнення депресивних емоцій однієї непідконтрольності недостатньо. Необхідно також, щоб суб'єкт втратив надію досягти сильно бажаних наслідків дії або ж був змушений прийняти в розрахунок наступ різко негативних подій. При цьому причиною виникнення вивченої безпорадності буде не переживання непідконтрольності ситуації як такої, а усвідомлення недосяжності мети, яка має певну привабливість.

Переглянута Л. Абрамсон і М. Селігманом теорія включала в пояснення вивченої безпорадності індивідуальні особливості атрибуцій позитивних та негативних подій, зокрема успіху і невдачі в діях, тобто стилі атрибуції. Деякі стилі атрибуції сприяють виникненню вивченої безпорадності, а деякі, навпаки, протидіють їй [6].Найбільш уразливими до виникнення стану безпорадності виявилися люди, які звично пояснюють погані події внутрішніми, стійкими і глобальними причинами, а хороші події - зовнішніми, нестійкими і приватними причинами. Вони схильні узагальнювати негативний життєвий і професійний досвід і зберігати симптоми безпорадності.

Дослідження мотивації в рамках когнітивного підходу також заклали передумови для вирішення проблеми вивченої безпорадності, так як центральними поняттями виступили когнітивний дисонанс, очікування успіху, цінності успіху, боязнь можливості невдачі. Основним постулатом у Л. Фестінгер в його теорії когнітивного дисонансу є твердження про те, що система знань людини про світ і про себе прагне до згоди [4]. При виникненні неузгодженості, або дисбалансу, індивід прагне зняти або зменшити його, і таке прагнення само по собі може стати сильним мотивом його поведінки. Разом із спробами редукувати уже виниклий дисонанс суб'єкт активно уникає ситуацій, здатних його породити.

Доведено, що стан когнітивного дисонансу при наявності неузгодженості взнаннях виникає не завжди, а лише тоді, коли суб'єкт сприймає себе самого як найбільш вірогідну причину неузгодженості, тобто переживає дії, що призвели до неї, яксвої власні, за які і несе персональну відповідальність.

З точки зору Ю. Куля, індукування безпорадності представляє собою критичний випадок тих труднощів, які викликають контроль над дією. При частому неуспіху постає питання про те, наскільки людина зможе продовжувати концентрувати свою увагу на завданні і дотримуватися мети пошуку рішення. Ю. Куль розрізняє два модуси контролю за дією: орієнтацію на дію і орієнтацію на стан [7].

Виділяють дев'ять категорій відчуття безпорадності, що виникає в професійній діяльності: переконання в непідконтрольності результату; бажання швидше покінчити з цією ситуацією; бажання припинити всі зусилля; втрата самоконтролю; надія знайти рішення; віра в свою особисту нездатність вирішити ситуацію; бажання втекти від цієї ситуації; гнів на самого себе; гнів по відношенню до зовнішніх об'єктів.

Симптомами вивченої безпорадності є пасивність, смуток, тривога, ворожість, когнітивний дефіцит, знижений апетит, зниження імунітету, зниження самооцінки, зміни нейрохімічних процесів.

Розвитку вивченої безпорадності перешкоджає впевненість у тому, що із завданням не зміг би впоратися ніхто, а запобіганню її генералізації сприяє уявлення про те, що не вдається вирішити задачу тільки тут і зараз, і до того ж не зі своєї вини. Розвитку вивченої безпорадності також сприяє авторитарний стиль управління. Навіть після відходу з організації авторитарного керівника, коли створені умови для прояву незалежності і творчого підходу, працівники можуть залишитися з твердим переконанням не проявляти ніякої ініціативи.

Таким чином, на підставі теоретичного аналізу можна відокремити наступні характеристики вивченої безпорадності:психологічна установка на очікування невдачі (високий рівень мотивації уникнення невдач); низький або занадто високий рівень мотивації досягнення, який блокує прояв ініціативи і відповідальності;контроль за діями щодо орієнтації на емоційний стан.Виходячи з цього представляється необхідною розробка заходів по профілактиці та корекції вивченої безпорадності, а також факторів, що сприяють її виникненню.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Адлер А.Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – М.: Академический проект, 2007. – 240 с.

  2. Зелигман М. Как научиться оптимизму / М. Зелигман – М.: «Персей», 1997. − 432 с.

  3. Мерлин B.C. Очерки інтегрального исследованияиндивидуальности / Мерлин B.C. – М.: Педагогика, 1986. − 256 С.

  4. Фестингер JI. Теория когнитивного диссонанса / Фестингер JI. – СПб.: «Ювента», 1999. − 318 с .

  5. Фрейд З. Психоанализ и теория сексуальности / Фрейд З. – СПб.: Алетейя, 2000. − 218 с.

  6. Abramson L.Y. Teasdale JD Learned helpless еninhumans; Critigueandre formulation / Abramson L.Y., Seligman М.Е.Р. – Journal of Abnormal Psychology, 1978.

  7. Kühl J. Mesundprozestheoretische Analyseneiniger Personund Situations parameter der Leistungs motivation / Kühl J. – Bonn, 1977.

УДК 159.98:356.13
ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ПСИХОПРОФІЛАКТИКИ І ПСИХОКОРЕКЦІЇ З МЕТОЮ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ'Я ПОЖЕЖНИХ – РЯТУВАЛЬНИКІВ
Світлична Н.О., викладач кафедри прикладної психології НУЦЗУ
Психологічне здоров'я є динамічною сукупністю психічних властивостей людини, що забезпечують гармонію між потребами індивіда і суспільства, що є передумовою орієнтації особистості на виконання свого життєвого завдання. Основна функція психологічного здоров'я - це підтримка активного динамічного балансу між людиною і довкіллям в ситуаціях, що вимагають мобілізації ресурсів особистості.

Виділення компонентів психологічного здоров'я дозволяє визначити наступні завдання психологічної профілактики і корекції: навчання позитивному самовідношенню та прийняттю інших; навчання рефлексії; формування потреби в саморозвитку тощо. Таким чином, можна побачити, що основний акцент робиться на навчанні, на наданні людині можливості змін, а не на примусовій зміні відповідно до тієї або іншої теоретичної моделі. Для психологічного здоров'я норма - це, присутність певних особистісних характеристик, що дозволяють не лише адаптуватися до суспільства, але і, розвиваючись самому, сприяти його розвитку. Норма – це деякий образ, який служить орієнтиром для організації психологічних умов її досягнення.

До числа основних завдань психологічної профілактики, корекції та реабілітації працівників ДСНСУ відносяться:


  • встановлення характеру наявних нервово-психічних порушень, визначення індивідуально-особистісних особливостей реагування особистості на отриману психотравму, розробка психокорекційних заходів;

  • зняття психоемоційної напруги, дратівливості і страху за допомогою застосування комплексних дій: психотерапевтичних, медичних, біологічних, социотерапевтических і виховних;

  • регуляція порушених функцій організму, корекція психофізіологічного стану методами психофармакологічних, психотерапевтичних і фізичних дій;

  • формування оптимальної психологічної реакції на наслідки психотравми, мобілізація особистості на подолання станів, що виникли, виховання необхідних вольових якостей;

  • формування чітких уявлень про чинники ризику і про усвідомлене відношення до заходів до їх усунення;

  • оптимальне рішення психотравмуючої ситуації, відновлення соціального статусу, адаптація до умов зовнішнього середовища за допомогою стимулювання соціальної активності, а також різних організаційно-психологічних методів;

  • оцінка фізичної, сенсорної і розумової працездатності; проведення професійно-психологічної реабілітації, а при втраті професійної придатності – професійної переорієнтації; орієнтування на продовження активної трудової діяльності і виконання обов'язків служби;

  • вивчення динаміки змін психічних станів в процесі психологічної роботи, діагноста функціонального стану фізіологічних систем організму, оцінка ефективності і корекція (у разі потреби) проведених заходів.

Також в реабілітаційну програму має бути включені 4-6 індивідуальних консультацій, на яких проводиться психокорекційна робота, що відповідає запиту.

Програма профилактико- психокорекційної роботи має бути психологічно обгрунтованою. Успіх корекційної роботи залежить, передусім, від правильної, об'єктивної, комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна робота має бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток різних здібностей клієнта.

Цілеспрямована дія на клієнта здійснюється через психокорекційний комплекс, що складається з декількох взаємозв'язаних блоків. Кожен блок спрямований на розв'язання різних завдань і складається з особливих методів і прийомів.

Психокорекційний комплекс включає чотири основні блоки:

1. Діагностичний блок. Мета: діагностика особливостей розвитку особистості, виявлення чинників ризику, формування загальної програми психологічної корекції.

2. Настановчий блок. Мета: спонукання бажання взаємодіяти, усунення тривожності, підвищення упевненості клієнта в собі, формування бажання співпрацювати з психологом і що-небудь змінити у своєму житті.

3. Корекційний блок. Мета: гармонізація і оптимізація розвитку клієнта, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння способами взаємодії зі світом і самим собою, певними способами діяльності.

4. Блок оцінки ефективності корекційних дій. Мета: вимір психологічного змісту і динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.

При складанні профилактико – коррекційної програми враховувалися наступні моменти:

- формулювання цілей корекційної роботи;

- визначення кола завдань, які конкретизують цілі корекційної роботи;

- вибір стратегії і тактики проведення корекційної роботи;

- визначення форми роботи (індивідуальна, групова або змішана);

- вибір методик і техніки корекційної роботи;

- визначення загального часу, необхідного для реалізації усієї корекційної програми;

- визначення частоти необхідних зустрічей;

- визначення тривалості кожного корекційного зайняття;

- розробка профілактико-корекційної програми і визначення змісту корекційного зайняття;

- реалізація профілактико-корекційної програми (необхідно передбачити контроль динаміки ходу корекційної роботи, можливості внесення доповнень і змін у програму);

- підготувати необхідні матеріали і устаткування.

Після закінчення профілактико-корекційних заходів складається психологічний висновок щодо цілей, завдань та результатів реалізованої програми з оцінкою її ефективності.

При роботі з психотравмуючим досвідом, перевагу мають методи роботи з несвідомим клієнта: арт-терапія, казкотерапія, візуалізація, драматизація тощо. Саме ці підходи дозволяють налагодити внутрішньоособистісний діалог, ефективно працювати з психологічними защитами і диссоціативними процесами травмованої особистості.

Розроблена нами програма складається з трьох взаємозв'язаних та взаємодоповнюючих смислових блоків:

1. Використання психологічного дебрифінга для профілактики вторинної травматизації працівників ДСНСУ.

2. Ідеомоторний тренінг формування готовності до діяльності в екстремальних умовах.

3. Терапевтична кризова інтервенція з елементами арт-терапії.

Профілактико-корекційна програма використовувалася нами для оптимізації психологічного здоров'я пожежних-рятувальників, що мають симптоми первинної та вторинної травматизації. Психокорекція проводилася в змішаних групах, тобто в неї входили і інші співробітники підрозділів, чисельність груп не перевищувала 15 чоловік. Відповідно до вимог того або іншого смислового блоку програми час проведення зайняття варіювався від 2-х до 3-х годин. В цілому усі структурні компоненти програми були освоєні досліджуваними впродовж 2011-2012 років. Після закінчення профілактико-корекційної роботи з усіма досліджуваними виділених нами груп проводилася повторна діагностика компонентів психологічного здоров'я.

Отримані результати свідчать про ефективність розробленої нами профілактико-психокорекційної програми і дозволяють рекомендувати її для використання при психологічному супроводі пожежних-рятувальників для профілактики вторинної травматизації, психокорекції симптомів первинної та вторинної травм.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка