Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка4/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

LITERATURA

  1. Корнилов О.А. Языковые модели мира / О.А. Корнилов // Россия и Запад: диалог культур. – М., 1994. – С. 81.

  2. Brown G. Principles of Language Learning and Teaching / G. Brown. – San Francisco : S. Fr. State University, 1987. – 277 p.

  3. Whorf B.L. Language, Thought and Reality / B.L. Whorf. – Cambridge : Cambridge Mass „M.I.T”, 1967. – 127 p.

УДК. 159.955


МАТЕМАТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мойсеєнко Л.А., професор кафедри вищої математики

Національного технічного університету нафти і газу,

доктор психологічних наук, професор
“Математика як найбільш розумова галузь науки, має природну спорідненість з психологією - наукою про розум” [3. С.5]. Деталізуючи цю думку Біркгофа Г., слід наголосити, що саме мислення є найбільш широким містком між математикою і психологією. Багато визначних дослідників таких як Декарт Р., Лейбніц Г., Вундт В., Адамар Ж., Пуанкаре А., Гельмгольц Г. та інші внесли значний вклад як у математику так і в психологію.

Загально визнаним є той факт, що математика є значно більше ніж чисто наука, бо вона є мовою різних наук. Вона стала не лише знараддям кількісних розрахунків, але і “методом точного дослідження і формулюванням понять і завдань” [6.С.3]. Математичний результат володіє тією властивістю, що його можна застосовувати не лише при вивченні якогось певного явища чи процесу, а може бути використаним і у багатьох інших, фізична природа яких, принципово відрізняється від тих, що раніше розглядалися.

Саме тому, з’ясування психологічної сутності математичного мислення спрямоване не лише на створення психологічної картини мислення математика, але й сприятиме побудові цілісної характеристики мислення людини. Зрозуміло, що специфіка математичного мислення пов’язана із специфікою самої математики, тому варто виділити основні особливості самої математики.

Першою такою особливістю є наявність знакової символіки. Як відомо, сама знайома форма, в якій наше духовне життя виявляє свою символічну функцію (представлення у знаках) - це мова. По відношеню до математики всі мови вважаються чимось зовнішнім, бо вербально виражені закономірності переводяться на мову математичних знаків. Математичні поняття, символи здатні прижитись у будь-якій мові. На думку сучасного польського математика Коваля С.: “Математика найекономніша у словах. Вона може обійтись навіть зовсім без слів. Не існують для неї мовні перешкоди, бо її мова, як мова музики, зрозуміла для всіх людей світу“ [Цитата по 12. С.75]. Окрім того, не всі символи мають мовну природу (наприклад, знаки для окремих чисел, операцій тощо).



Формалізація – це друга особливість математики. Основний критерій, що відрізняє природничу дисципліну від математики, полягає в характері галузі дослідження, що властива даній науці. Кожна природнича наука визначається матеріальною специфікою свого предмету, реальними рисами тієї частини дійсності, яку вивчає. Доречі, саме так визначає свій предмет і психологія. Явищ природи, які б були об’єктом вивчення математики, але не відносились би до явищ фізичних, хімічних, біологічних, соціальних і т.п. не існує. Формальні структурні властивості (кількісні співвідношення і просторові форми) в яких існують певні реальні явища, а не їх природа, вирішують чи можна ці явища дослідити тим чи іншим математичним методом. Визначальною ознакою будь-якої математичної дисципліни, завжди є певний формальний метод, що поширюється на різні матеріальні системи, а тому має різні практичні застосування. “Немає жодної галузі математики, якою б абстрактною вона не була, котра коли-небуть не виявиться застосованою до явищ дійсного світу”[Цитата по 12. С.80].

Наступною особливістю математики є існування аксіоматичнного і конструктивного методів побудови математичних теорій. Історія математики, поділяється на 4 періоди: зародження математики, елементарна математика, створення математики змінних величин, сучасна математика. Перший період характеризується тим, що всі математичні поняття (числа, фігури, площі) виникли з практики і пройшли певний шлях становлення. Розвиток математики у другий період пов’язаний з поняттями цілого і раціонального дійсного числа, створенням алгебри, буквенного числення, тригонометрії. В цей період Евклід створив “Начала”- зразок дедуктивної побудови математичної теорії, базою якої є аксіоми. Третій період - середина 17 століття - починається із введення і вивчення змінних величин. Створюється аналітична геометрія, диференціальне та інтегральне числення, варіаційне числення, теорія ймовірностей, диференціальна геометрія. Четвертий період - 19 століття - характеризується створенням теорії комплексної змінної, створенням неевклідової геометрії, виникненням математичних теорій, що пов’язані не із безпосереднім запитом природознавства і техніки, а із внутрішніх проблем самої математики.

Такий історичний хід розвитку математики породив два підходи до її побудови: аксіоматичний (не конструктивний) і конструктивний. Аксіоматичний підхід до останього часу вважався ідеалом будь-якої науки. Геометрія, яка зараз вивчається у вітчизняних школах, є ілюстрацією аксіоматичного підходу і збудована на аксіомах Евкліда. А саме: перелічуються без означень основні геометричні поняття, за їх допомогою даються означення всіх інших геометричних понять, формулюються аксіоми, на основі аксіом і означень доводяться теореми. Саме наявність “ідеальних понять” (точка, пряма, площина, число, величина і т.п.) дозволяє аксіоматичну побудову математичних теорій. Таким чином, у математиці, на відміну від емпіричних наук, правильність основної частини її положень не піддається експериментальній перевірці. Тому в цій науці панує логічний метод доведення [10, 11]. “У своїй аксіоматичній формі математика постає як сукупність абстрактних форм - математичних структур, і виявляється (хоч, по суті, й невідомо чому), що де-які аспекти експериментальної дійсності, наче так їм судилося, вкладаються в де-які з цих форм” [4.С.258-259].

На початку 20 століття почав активно розповсюджуватися рух за “функціональне мислення” - тобто мислення в термінах змінних і функцій. Характерною рисою математичної процедури в цьому випадку було: 1) наявність змінних; 2) представлення цих змінних через знаки. Математичними прийомами вихідна багатозначність, якою є дійсність, перетворюється у знакові конструкції. Математики перетворюють предмети у символи та схеми символів і досліджують такі схеми. Цей підхід побудови математичних теорій називають конструктивним і є шляхом від багатозначності, якою наділені слова, до чистої символіки і він диктується виключно евристичними прагненнями.

Сучасна математика, як зазначає Вейль Г., є майстерним поєднанням конструктивної і аксіоматичної процедур [5]. За конструктивним підходом математика - це конструкція в якій аксіоми встановлюють межі області значень тих змінних, що приймають участь у конструкції; за аксіоматичним - математика - це конструкція, що підпорядкована аксіомам і дедукції. Такої позиції притримується багато сучасних математиків, зокрема видатний американський математик Курант Р. наголошує: “Взаємозв’язок загального з окремим, дедукції з конструктивним підходом, логіки з уявою - саме вони і складають саму суть живої математики” [10.С.16].

Вітчизняна математична освіта базується на обох підходах. Не залежно від того, чи мова йде про середню, вищу математичну чи вищу спеціальну освіту, той, хто її отримує, знайомиться з обома принципами в процесі вивчення математики. Досліджуючи мислення математика, дослідники зобов’язані рахуватися з таким станом справ. Це ставить перед ними завдання вивчати мислення, що одночасно опирається з однієї сторони на чіткі межі аксіом, а з іншої – на нічим не регламентовані конструкції; мислення, що протікаючи за строгими законами логіки, знаходить вирішення своїх проблем всупереч їй.

В літературі зустрічається виділення ще однієї особливості: алгоритмічність розв’язування багатьох математичних задач. Тобто, акцентується увага на тому, що для розв’язування певного типу задач існує вказівка про конкретні операції та їх послідовність виконання, на шляху до знаходження розв’язку [3, 6, 9].

Зазвичай математичне мислення досліджують наукознавці (серед яких багато і математиків) і психологи. При цьому перші намагаються окреслити “предмет математичного мислення”, вичленити його із багатопланового поняття “мислення”, акцентуючи увагу на суто математичних проявах цього феномену. “Під математичним методом мислення я розумію, по-перше особливу форму міркувань, за допомогою яких, математика проникає у науки про зовнішній світ …, по-друге, ту форму міркувань, якою користується у своїй власній галузі математик, коли він наодинці сам з собою.” [5.С.6.]

Психологів цікавить процес математичного мислення: зародження і функціонування думки, специфіка оперуванням математичним матеріалом, особливості суб’єкта, що продукує математичну думку і т.п. Психологічні дослідження математичного мислення стосуються різних математичних процесів - процесів, що пов’язані із розв’язуванням стандартних і нестандартних математичних задач, народженням математичних відкриттів, створенням нових математичних теорій. Хоч ця тема дослідження для психологів не нова і містить чималі наробки, проте існує багато нез’ясованого, незрозумілого психологам у процесах математичного мислення. Дослідники давно вже відмовились від пошуку “математичної гулі” в мозку людини, але і адекватної моделі математичного мислення не створено також.

Досліджуючи специфіку математичних міркувань, науковці дійшли висновку, що не можна чітко розмежувати мислення на математичне, філософське і т. п. Більш того, як стверджує Вейль Г. “… подібно до самої істини і досвіду, мислення за своїм характером є щось досить однорідне.” [5.С.6.] Адамар Ж. наголошував, що “…не існує єдиної категорії математичних розумів, … ці розуми бувають багатьох типів, причому відмінності виявляються настільки суттєвими, що сумнівно, щоб вони відповідали єдиній і одній і тій же властивості мозку” [1.С.11.].

Математичне мислення містить ряд компонентів: числовий, символічний, просторовий, логічний, інтуїтивний. Саме поєднання цих складових породжуює феномен математичного мислення. Зокрема, числовий компонент полягає в утворенні числових характеристик та вмінні їх інтерпритувати: вмінні з отриманих числових даних виявити певну якісну характеристику. І, навпаки, вмінні перевести ту чи іншу якісну характеристику у правильні числові співвідношення. Про наявність символіки у математиці вже говорилось. Слід лише наголосити, що математичне мислення включає в себе розуміння символів і маніпулювання ними. Особливості просторового компоненту у математичному мисленні полягають у розумінні просторових математичних фігур, образів, комплексів і у вмінні ними оперувати. До такого оперування слід віднести: просторове абстрагування (виділення загального, спільного), просторове комбінування (знаходження зв’язків і відношень об’єктів у просторі), тощо.

Логічний та інтуїтивні складові математичного мислення полягають в утворенні математичних понять і абстракцій; розумінні, запам’ятовуванні і самостійному виведенні загальних висновків як за правилами формальної логіки так і інтуїтивно.

В психологічний літературі зустрічаються спроби з’ясувати місце математичного мислення в загальному процесі мислення людини і встановити залежність між ними. До таких належить дослідження Атаханова Р. Розглядаючи висхідну послідовність “мислення взагалі”: емпіричний, аналітичний, плануючий, рефлексивний, і таку ж послідовність математичного мислення, автор дійшов висновку, що рівень розвитку математичного мислення не може випереджувати рівень розвитку “мислення взагалі”. Встановлено, що перехід від одного рівня математичного мислення до іншого можливий в межах одного рівня “мислення взагалі”, або після переходу на інший рівень “мислення взагалі” [2].

Часто математичний мислительний процес розглядається як процес розв’язування задач, процес породження і подолання математичної проблеми. При цьому математичні задачі поділяють на ряд класів, типів, залежно від характеру задачі. Найчастіше зустрічається поділ на два типи: задачі на доведення і задачі на обчислення (наприклад [13]), або на три типи: задачі на доведення чи пояснення, задачі на знаходження невідомого і задачі на побудову чи перетворення [наприклад 14]. Існує поділ задач за розділом математики: арифметичні, алгебраїчні, геометричні; чи задачі з теорії функції дійсної змінної, з теорії ймовірностей, з математичного аналізу, з статистики і т.п. Цікавим з точки зору дослідження мислення є поділ на стандартні і нестандартні задачі.

Не дивлячись на існування цих і ще ряду інших поділів математичних задач на види, класи, типи, глибокої різнопланової психологічної характеристики мислительних процесів при розв’язуванні того чи іншого виду задач не проведено, як не проведено і порівняльної характеристики таких мислительних процесів. Ставлячи перед собою мету вивчення тих чи інших аспектів математичного мислення, автори часто проводять різні дослідження на різних математичних задачах. При цьому їх вибір робиться із точки зору вигідності, виразності певної математичної задачі, без акценту на те, до якого класу належить ця задача, без з’ясування специфіки пошукового процесу, пов’язаного з таким, видом задачі.

Мислительний процес при вирішенні математичної проблемної ситуації - це процес знаходження алгоритму: процес зведення ситуації до вже відомого алгоритму, або пристосування його до даної задачі. (Адже розв’язати математичну задачу - це не знайти відповідь.) Це дає підстави стверджувати, що математичне мислення - це вид творчого мислення. На підтримку цієї думки свідчать результати досліджень Гурової Л.Л. Автор прийшла до висновку, що дискурсивне логічне мислення “в чистому вигляді” не має місця в реальному процесі розв’язування будь-якої задачі. Психологічна структура пошуку розв’язку, включаючи логічні операції, містить і процес висування гіпотез, і інтуїцію [7].

При дослідженні розв’язування математичних задач, мислительний процес в ряді випадків поділяють на етапи, мікропроцеси. Пойя Д. виділяє три основні процеси: розуміння умови, зародження ідеї, розумова робота. Автор стверджує: “Було б нерозумно витрачати час на задачу, яка нам не зрозуміла. Тому наш перший і очевидний обов’язок полягає в тому, щоб зрозуміти задачу, її смисл, її призначення” 13.С.50 ].

Зрозуміти задачу - це, звичайно, зрозуміти її в цілому, зрозуміти її складові частини, співвідношення між умовою і вимогою. Але, це ще і, на думку Пойя Д., віднести задачу до певного типу: або до задач на доведення, або до задач на знаходження.

Зародження ідеї автор описує як “раптовий проблиск світла після довгої напруги і коливань” [13, С.205]. В результаті виникнення ідеї змінюється точка зору суб’єкта на задачу, причому, зміна настає раптово, після суттєвого мисленного вивчення певного складового елементу чи його властивості в контексті задачі. Така ідея сприяє впевненості суб’єкта в досягненні мети.

Пойя Д. виділяє як окремий складник розумову роботу. Сутність цієї складової можна представити за такою схемою: 1) постановка задачі для себе (настає після виникнення суб’єктивного бажання її розв’язати), 2) вибіркова увага (вона концентрується біля тієї інформації, що стосується задачі), 3) реєстрація темпу просування (спостерігається, наприклад, підйом настрою при швидкому темпі розв’язування), 4) правдоподібні міркування (розпізнанні елементи об’єднують, перегруповують), 5) евристичні виправдання (перевіряють, чи виконаний мислительний крок, вірний), 6) винайдення плану розв’язування.

Процес формування задуму автор описує як процес утворення і розв’язання ряду додаткових задач, як процес складання плану і послідовного виконання певних дій, які необхідні для досягнення мети. Дії та їх послідовність можуть бути ясними, відомими і не дуже. На невідомих до кінця шляхах побудови дій може виникнути яскрава ідея.

Описані мислительні процеси Пойя Д. вміщує у 4 основні етапи розв’язування задачі: розуміння постановки задачі, складання плану розв’язування, здійснення плану, вивчення отриманого розв’язку. Тобто на етапі формування задуму автор не відокремлює мікроетапів. Натомість розглядається і оцінюється ряд евристичних прийомів, практичних порад, що сприяють пошуковій діяльності суб’єкта.

Крутєцкий В.А. розглядає трьохстадійний процес розв’язування математичної задачі: сприймання інформації, переробка інформації, збереження інформації [9].

Гурова Л.Л., досліджуючи розв’язування геометричних задач, висунула і обгрунтувала ідею про циклічний характер розв’язування задач. Адже пошук розв’язку визначається і об’єктивною інформацією, що міститься у задачі і суб’єктивними особливостями оперування цією інформацією. Область пошуку встановлюється спочатку в загальному плані, а потім, поступово уточнюється через динамічну ієрархію загальних і частинних гіпотез. Автор стверджує, що “ …структура пошуку розв’язку, як вона проявляється в мислительній діяльності людини, виявляє відносну стійкість і незалежність від логічної структури задачі” [7, С.16]. Висування гіпотез, формування планів, стратегій складає психологічний зміст евристичних процесів, виражає функціональну специфіку мислення при розв’язанні задач. Більш детальнішої схеми процесу розв’язування математичних задач як то є, наприклад, для процесу розв’язування технічних задач, в літературі не зустрічається.

Дослідники математичного мислення приділяють велику увагу методам розв’язування математичних задач. Ще Декарт Р. виношував ідею створення “універсального методу”. Його “Правила для керівництва розуму” вміщують 3 положення: 1) будь-яку задачу можна звести до математичної, 2) будь-яку математичну задачу можна звести до алгебраїчної, 3) будь-яку алгебраїчну задачу можна звести до розв’язування одного рівняння. Хоч він потерпів невдачу (причина якої з позицій сучасної математики обгрунтована), його проект є дуже значимим для математики завдяки введеною в неї нової теорії (аналітичної геометрії), завдяки аналізу математичних прийомів розв’язування задач. Адже задача передбачає необхідність свідомого пошуку відповідного засобу для досягнення добре відомої, але безпосередньо не даної мети. Розв’язати задачу означає знайти цей засіб.

Від апріорних уявлень і постулатів відштовхується дедуктивне міркування, що намагається добути з них висновки за допомогою логічних правил, яким підлягає наше мислення. Ці висновки пізніше зіставляють із фактами. Математична мова надає у розпорядження дедукції точний інструмент для завершення переходу від вихідних положень до висновків. Однак, математики і дослідники математичного мислення вказують, що дедуктивний метод корисний швидше для класифікації, чи викладу математичної теорії, але він не є методом розв’язування нових задач, методом відкриття.

Видатний математик Лаплас П. стверджував: ”У самій математиці головні засоби досягти істини - індукція та аналогія” [Цитата по 12, С.7]. Розширюючи цю думку Пойя Д. зауважує, що багато задач часто легше розв’язувати ніж лише одну, бо при розв’язуванні серії типових задач, що пов’язані тісною аналогією, виникає принцип розв’язування [13]. Коли спостерігається певна закономірність, що не може пояснюватись простою випадковістю, то робиться гіпотеза, що така закономірність продовжується і за межами фактичних спостережень. Досліджуючи і пропагуючи математичну індукцію, Пойя Д. підкреслює корисність індуктивної фази для глибокого розуміння математичної проблеми, навіть при умові, що після логічного доведення виявиться, що гіпотеза хибна.

“Аналогією пройняте все наше мислення; наша щоденна мова і тривіальні висновки, мова художніх творів і вищі наукові досягнення. Ступінь аналогії може бути різна. Люди часто застосовують туманні, двозначні, неповні або не цілком з’ясовані аналогії, але аналогія може досягнути математичної точності. Нам не слід нехтувати ніяким видом аналогії; кожний з них може відіграти певну роль у пошуках розв’язання” [13, С.42-43.]. Підкреслюючи виключно важливу роль аналогії у розв’язуванні задач, Пойя Д. обгрунтував процес розв’язування поставленої задачі методом спеціально придуманих додаткових задач, точніше ланцюга еквівалентних задач. На думку автора, допоміжна задача не гарантує розв’язку основної, але частина її розв’язку може стати частиною розв’язку основної задачі, зробити основну задачу більш зрозумілою, оживити пам’ять, розширити область пошуку [13]. Слід зауважити, що аналіз реконструктивних, комбінаторних дій математичного мислення в літературі майже не зустрічається.

Процес мислення при розв’язуванні будь-якої творчої задачі має два аспекти: свідомий і неусвідомлений, що взаємодіючи, доповнюють один одного. “Геометрія - це інтуїція” – стверджував Гельмгольц Г. [12, C.40], а Клайн М. писав: “Геометрія залишається основним джерелом розвитку багатої і плодотворної математичної інтуїції”[8, С.63]. Ці вислови відомих математиків є переконливим доказом важливості інтуїції для математика.

Дослідники математичного мислення також констатували цей факт і вивчали його. Як вже згадувалось, Пойя Д. описував неусвідомлені акти у процесі розв’язування задач як раптове виникнення ідеї і пропонував ряд евристичних прийомів, які сприяють на думку автора їх виникненню. До таких прийомів автор відносив зміну розміщення наявних елементів, їх перегрупування, ізолювання окремих елементів і т.п.

Досліджуючи процес розв’язування творчих математичних задач, Адамар Ж. приділяв велике значення осяянню, яке виникає у розв’язуючого суб’єкта, вважав його результатом попередньої “інкубації ідей”. Більш того, автор категорично стверджував, що не існує розумових процесів, які не включали би у себе неусвідомлене. З його точки зору, процес розв’язування творчої математичної задачі розпочинається через усвідомлене поєднання ідей, що часто не є плідним, і лише втручання випадку (на неусвідомленому рівні) дає плідний результат. Цей результат розпізнається відбирається не у свідомості, а лише переходить у неї завдяки суб’єктивним почуттям гармонії, математичної краси, геометричної виразності. Таким чином з точки зору Адамар Ж. безрезультатні зусилля думки запускають механізм неусвідомленого, що веде до виникнення інсайту і подальшого переходу мислення на усвідомлений рівень [1].

Дещо перегукується з цією точкою зору позиція Гурової Л.Л., яка прийшла до висновку, що взаємодія дискурсивних і інтуїтивних процесів у ході розв’язування геометричних задач відбувається слідуючим чином: область пошуку встановлюється інтуїтивно, а завершують пошук дискурсивні процеси, що базуються на логіці [7].

Ряд досліджень присв’ячено вивченню інших пізнавальних процесів суб’єкта, що розв’язує математичну задачу. Зокрема Крутєцкий В.А. досліджував сприйняття математичної задачі. Автор акцентував увагу на аналізі (виділення елементів, їх систематизація) і синтезі (об’єднання елементів у комплекси) процесу сприйняття. Крутєцкий В.А. вводить поняття “аналітико-синтетичного бачення “, зміст якого в охопленні задачі в цілому, як цілісного комплексу, в якому не губиться жоден складовий компонент. Тобто, автор констатує, що процесу розв’язування математичної задачі передує процес аналітико-синтетичного сприйняття її. Експериментально встановлено, що в деяких випадках оволодіння певними інтелектуальними уміннями чи навичками тісніше пов’язані із сприйняттям вихідних даних, ніж із процесами, що слідують за ними [9].

Отже, проведені дослідження математичного мислення дають підстави стверджувати, що мислення математика має свої специфічні прояви пов’язані із: використанням математичної символіки; формалізацією досліджуваних структур та їх взаємовідношень; наявністю алгоритму розв’язування багатьох задач. Однак ці дослідження не є достатніми і різноплановими: математики проводять його з точки зору використання тих чи інших логічних та евристичних прийомів, залишаючи поза увагою суб’єктивні чинники мислительного процесу математика; психологічні дослідження в значній мірі розрізнені. Не створена цілісна характеристика психології математичного мислення, не досліджено його процесуально-динамічний аспект, не з’ясовані особливості пошукового процесу при розв’язуванні творчого математичного завдання, не достатньо вивчено взаємовідношення суб’єктивних і об’єктивних чинників творчого математичного процесу. Не досліджено психологічну сторону суто математичних прийомів мислення, як то метод математичної індукції, доведення від супротивного і т.п.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка