Державна служба україни з надзвичайних ситуацій



Сторінка7/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.02 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНО-БУТТЄВІСНИЙ МОДУС ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ І ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ ОСОБИСТОСТІ
Черепанова С.О., викладач Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка,

доктор філософських наук, доцент

Актуальність філософії освіти, як галузі гуманітарного знання, зумовлюють сучасні глобалізаційно-інформаційні виклики. Вектором глобалізації визначено “спільне майбутнє” людського роду (Декларація тисячоліття ООН). Міжнародними документами (“Електронна Європа”, Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства) засвідчено активність інформатизації освіти промислово-розвинутих країн світу (США, Японія, Сінгапур). Суттєвий потенціал розвитку освітньої галузі ЮНЕСКО (співпраця України з цією міжнародною організацією здійснюється від 1954 р.) вбачає у наукових дискусіях, інтелектуальному співробітництві дослідників, представників різних культур і цивілізацій, реалізації міжнародного проекта “Філософія освіти в перспективі XXI століття” (1990). Товариства філософії освіти утворилися в США, Великій Британії (40–60-ті роки XX ст.), Канаді (1972), Міжнародна мережа філософії освіти (Лондон, 1990). Нині Товариства філософії освіти діють на усіх континентах. В Україні відповідні дослідження започатковано 1996 р., першим навчальним виданням “Філософія сучасної освіти” (В.Лутай).

У сучасній вищій освіті переважно склалися дві системи: унітарна (єдина, забезпечена університетами – Італія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, Швеція) та бінарна (лат. binaries – подвійна). Остання поєднує традиційний університетський сектор, засади якого визначає концепція Humboldt-університету (пріоритетними є наукові дослідження) й окремий неуніверситетський сектор вищої освіти з чіткою структурою (функціонує в більшості розвинутих країн світу, у тому числі європейських – Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ін.). Надзвичайно красномовний напис прикрашає корпус Болонського (Італія) університету: “Немає університету без науки”. Україна у науковому, інформаційному, техніко-технологічному оснащенні освітньої галузі відстає “і від Заходу, і від Сходу” (В.Андрущенко).

Для подолання сучасних кризових явищ у вітчизняній освіті варто уваги висновки економіста, професора Л.Юровського (репресований у 30-х роках, реабілітований одним із перших на початку 90-х років XX ст.). Він проаналізував причини кризи тодішніх 20-х років і довів, що “вільна конкуренція несумісна з соціалізмом”, тому сфера виробництва відстає від світового рівня й відсутні конкурентні товари на світовому ринку (“Грошова політика радянської влади (1917-1927)”. Україна здійснює переструктурування економіки за домінування сфери послуг, й уповільненої і технологічної модернізації виробництва, порівняно з розвинутими країнами (США, Японія). Глибокі протиріччя охопили соціальну галузь, коли людина гостро відчуває незахищеність власного буття, потребує стійких світоглядно-ціннісних орієнтирів, економічної стабільності. Набули поширення віртуальна економіка (коли, наприклад, паперові носії – акції, облігації – не мають реальної цінності, оскільки не пов’язані з виробництвом), спекулятивний капітал (оборудки на біржі), численні “піраміди” (банківські, будівельні тощо). Французький філософ Ж.-Ж Руссо, слушно наголосив, що здорова економіка формує здорову мораль.

Знання, свідомість, мислення людини мають не лише адаптуватися до нових умов, а й випереджати буття. На світоглядно-методологічні зміни пізнання вказують “віртуальна реальність”, “фреймові моделі”, “фрактальність” сприйняття предметів, явищ, нано-технології. Загальносвітові та європейські інтегративні освітні тенденції змінили статус знань. Адже знання – найпріоритетніший конкурентний товар. Знання це форма капіталу, інтелектуальна власність, об’єкт авторського права, а головне – національний наукоємний ринковий продукт.

Входження України до Болонської освітньої системи, пост-Болонський вектор з інтенцією до національних особливостей, плюралізм економічних, соціокультурних, ідеологічних систем, релігійні відмінності Заходу та Сходу, дають підстави говорити про філософію освіти як напрям оптимізації людського буття й людської життєтворчості.

Філософія освіти функціонує як системне світовідношення й соціокультурне явище, поєднуючи методологію, науку, цінності, національні освітні й культурні традиції. З філософією освіти пов’язаний відповідний образ країни, який виявляється через “світ людини”, тип самосвідомості (Захід – індивідуалістична модель особистості, Схід – колективістична).

Автором цих рядків вперше у вітчизняній суспільній науці обґрунтовано доцільність “на вході” освітньої системи – гуманітарно-культуротворчої стратегії філософії освіти в єдності базисних буттєво-ціннісних концептів (людина-наука-культура-мистецтво-стиль мислення), “на виході” – становлення особистості як суб’єкта культури. Здійснено уточнення предметного поля філософії освіти на основі онтологічного підходу, що дає змогу розглядати філософію освіти філософією людини й способом буття людини в універсумі культури. Звідси онтологічна відкритість людського буття до світу культури, логіка розгортання універсальності людини (її свободи) в поліфонію незавершеної полісутнісно-уможливленої цілісності. Це опосередковано демонструє методологічний потенціал філософії освіти й сфери можливого застосування, у тому числі екзистенціально-буттєвісної проблематики життєтворчості особистості у сучасному технологізованому суспільстві.

Простежуються спроби широкої імплементації терміна “життєтворчість” у простір наукових пошуків. Питання життєтворчості містять педагогічні пошуки В.Сухомлинського, К.Ушинського. Висвітлено теорію і технологію життєтворчості особистості (В.Доній, Г.Несен, Л.Сохань, І.Єрмаков), психологічні (В.Роменець, О.Старовойтенко, В.Татенко) і культурні аспекти життєтворчості (Н.Богданова).

У розвитку сучасної філософії освіти варто виокремити феномен життєтворчості. Феноменологічно свідомість розглядається в єдності з її інтенційною природою (Бретано, Гуссерль). Інтенційність свідомості виявляється у скерованості актів свідомості на предмет. За Гуссерлем, феномен є способом виявляння сутності речей, як предмет показує (erscheint) себе в свідомості. Відповідне явище Гуссерль називає феноменом (грец. phainomenon – показування себе). У межах свідомості, ноематико-ноетичної єдності (грец. noesis – мислення, noema – акт мислення) переживань (зміст і здійснення), предмет набуває буттєвісної значущості.

Продуктивне світоглядно-філософське осмислення феномена життєтворчості у сенсі взаємообумовленості та взаємодії вихідних понять “життя” і “творчість” у їхній потенційно-інтегральній цілісності.

З філософського погляду проблема життєтворчості кореспондує з ідеями “філософії життя” (В.Дільтей), “життєвого світу” (Е.Гуссерль), “волі до життя” (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше). Німецький соціальний філософ В.Дільтей поняття “життя” тлумачив культурно-історично; позаяк духовними основами життя індивіда є цінності культури, їхнє осягнення передбачає метод “розуміння” (Дільтеєм започатковано назву “гуманітарна психологія”).

Вітчизняними дослідниками акцентовано філософське осмислення “феномена творчості” (П.Дишлевий, Л.Яценко), творчість “як проблема іманентно філософська” (Б.Новіков), культура “як актуалізація смислового потенціалу творчої діяльності” (С.Кримський). Методологічно прийнятні трактування “життєтворчості” категорією філософії, філософський аналіз життєтворчості людського буття і свободи (І.Бичко). Ідея творчості у контексті синергетики постає вищою формою креативності (в універсальному значенні), переходом від хаосу до порядку, “глобальною креативністю”.

У філософії екзистенціалізма проблема людини, її духовне самовизначення (“екзистенція”) є пріоритетними. Філософсько-екзистенційний підхід до освіти містять праці К.Ясперса, Г.Марселя, Ж.-П.Сартра, П.Рікера. За К.Ясперсом, екзистенціальна філософія “рухається до самого буття”, у розв’язанні проблем освіти вагомі “екзистенція людини”, “воля до діяльності”, напруження “самобуття” й неприпустиме ігнорування “екзистенції іншого” (“Смисл і призначення історії”).

Представник екзистенційної психотерапії Віктор-Еміль Франкл (Австрія) є автором видання “Людина в пошуках граничного сенсу” (1997), яке належить до десяти найвідоміших книг Америки. Узагальнюючи власні спостереження під час ув’язнення нацистами у концтаборі він дійшов висновку, що виживали ті в’язні, котрі чітко усвідомлювали сенс свого життя й прагнули його досягти. За відсутності мети й сенсу життя настає “екзистенційний вакуум”. Реалізація сенсу життя поєднує вчинок, творчу працю, любов й бажання змінювати себе. У такий спосіб людина здатна долати “трагічну тріаду” (біль, провину, смерть), через трансцендування, вихід за межі... А власне духовним є “вільне у людині”.

Узаємозалежності екзистенційного й есенційного у людському бутті розглянули В.Табачковський, А.Дондюк, Г.Шалашенко, Є.Андрос, Г.Ковадло, Н.Хамітов. Автори продовжили традиції київської філософської школи, “індивідуального сутнісного буття” (60-ті роки XX ст., В.Шинкарук). Екзистенціально-філософське витлумачення поняття існування закорінене у давній відмінності між поняттями “essentia” (суттєве так-буття, змістове визначення сущого) та “existentia” сущого (В.Табачковський).

Натомість постає праксеологічне питання: як подолати очевидну песимістичність екзистенціалізма як світовідношення?

Німецький філософ і педагог O.Больнов переконаний, що позитивну відповідь уможливлює “оптимістичний екзистенціалізм”. останній передбачає “довіру до буття”, освоєння “людяності” в досвіді попередніх поколінь за посередництва морального зусилля (етична проблематика), розрізнення гуманності (людяність у позачасовому сенсі) та гуманізма (відтворення цього образу людини в певну історичну епоху)... світоглядно-ціннісну місію виконує університет як “культурний простір”, покликаний сприяти утвердженню людяності й захисту особистості.

Для реалізації життєтворчості особистості методологічно вагомі взаємовідношення цінностей власної й “інших” культур (дихотомія “свій” – “чужий”). Особливо “відкритість нескінченному” (Й.Гейзінга), розуміння себе “як Іншого” (П.Рікер).

За постмодерністського трактування культури й суспільства, проблема “Іншого” трансформується в радикально “чуже”, протиставлене “своєму”. За постмодерну людину замість реальних речей оточують “симулякри” (Ж.Батай), “симулякри третього порядку”, гіперреальність, кібернетична гра (Ж.Бодріяр). У межах сучасного етапу постмодерна здійснюються пошуки нових засад людської суб’єктивності. До провідних представників постмодернізму належить Ю.Крістева (Болгарія), котра дослідила проблему “чужого” в європейській цивілізації. На її думку, потрібно подолати “чужинця” у собі, чужинець – це прихований “лик нашої ідентичності”, простір (руйнуючий нашу домівку) і час (що занапащає взаєморозуміння).

Оригінальну концепцію феноменології діалога розробив французький філософ Е.Левінас. Він наголосив, що в етичному відношенні страждання іншої людини неприпустимі, абсурдні, а єдино можливою моральною дією є вчасна допомога стражденному. І лише за умови “присвячення-себе-іншому” й розпочинається “людське”.., філософія постає “мудрістю співчуття”.

Нам імпонує підхід українського філософа М.Вернікова, котрий з позиції антропологічного повороту в філософії обстоює “екзистенціальну соціальну онтологію” – соціально-філософську теорію, яку вирізняють принцип гомоінтентності суспільства й осмислення соціальної цілісності крізь призму конкретного індивідуального людського існування.

Кожна людина вибудовує власне життя у площині питань екзистенційно-морального змісту: “я – для Себе?”, “інші – для Мене?”, “я – для Інших?” Залежно від вибору власної позиції, утворюється певна екзистенційна реальність, отже – мета і сенс людського буття.

Ілюстацією екзистенційної тривоги є картина “Крик” художника Едварда Мунка (Осло. Норвегія), котрий відчутно загострив хиткість (нестабільність, за термінологією синергетики) людського буття в історії. Крик людини про Що? За нездійсненим (невідомим) чи невизначеним майбутнім людської цивілізації як такої? Що має усвідомити кожен із нас, людей, задля гармонізації власне людської життєтворчості?

Як можлива життєтворчість особистості за екзистенційно драматичної нестабільності українського соціуму? Це стосується всіх галузей українського суспільства, а першочергово освітньої, підготовки памолоді до здійснення гідної життєтворчості. Потрібне докорінне теоретичне й праксеологічне оновлення освіти. Варто здійснити обговорення в освітніх закладах “Педагогічної Конституції Європи”, підписаної у травні 2013 р. у Німеччині (Франкфурт-на-Майні). Її розробку ініційовано Україною (науковцями Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова). Документ засвідчує теоретико-методологічне значення філософії освіти, пріоритети формування сучасного “суб’єкта європейської життєдіяльності”, коли ключовим суб’єктом змін постає вчитель.

Відтак своєчасним є запровадження нових спецкурсів на гуманітарних факультетах, для слухачів факультетів післядипломної освіти, педагогічних працівників. А саме: “Філософія освіти”, “Філософія родознавства”, “Філософська антропологія”, “Синергетика освіти”, “Оптимістичний екзистенціалізм”.

Екстраполяція екзистенціальності як атрибутивної ознаки сучасного наукового пізнання на галузь філософії освіти уможливлює не лише методологічні побудови, а й загалом гуманітарний потенціал життєтворчості особистості, її духовне зростання, інтелектуальну активність, здатність екзистенційного самовизначення як особистісного “тут-і-тепер” творення буття-у-культурі.

УДК. 316.61


ЗАХИСТ МІГРАНТІВ У  ПРОЦЕСІ  ПОСИЛЕННЯ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ РИНКУ «ЖИВОГО ТОВАРУ»
Флейчук М.І., професор Вищої школи економічної

імені Богдана Яньського  (філія у  м. Хелм), доктор економічних наук
В основі сучасної еміграції з пострадянських країн, у тому числі й з України, лежать міграційні процеси з метою працевлаштування за кордоном. Унаслідок важкої економічної ситуації в багатьох з цих держав, дефіциту робочих місць на ринку праці, незважаючи на світову фінансово-економічну кризу, що торкнулася практично усіх країн,продовжується виїзд громадян цих країн до далекого зарубіжжя абоРосійської Федерації в пошуках місця праці. Для прикладу, в Україні за різними оцінками, протягом року приблизно 5-7 млн. українців перебувають на заробітках за кордоном. Скажімо, в РФ щороку працює до 1 млн. таких заробітчан, а в “сезонний пік” їх чисельність сягає 3 млн. Російська Федерація для громадян України стає країною транзиту або призначення. Українці помилково вважають, що більшість країн колишнього Радянського Союзу не можуть бути небезпечними для них, оскільки майже не існує мовного бар’єру, адже більша частина населення розуміє російську мову. Крім того, в’їзд у ці країни набагато простіший, ніж у країни далекого зарубіжжя, чим, своєю чергою користуються торговці людьми.

Останні дослідження, що проводилися пострадянських країнах, показали, що найчастіше жертвами є молоді жінки 18-26-річного віку, переважно неодружені, з базовою загальною середньою освітою або середньою професійною, здебільшого з невеликих міст. Рівень їх матеріального добробуту можна оцінити як низький і дуже низький. Що стосується чоловіків, то більшість становлять одружені, віком 31-60 років, які виїжджають з метою заробітку на короткий термін для забезпечення належного рівня життя своєї сім'ї. Рівень освіти в основному такий самий, як і в жінок. Діти, що потерпіли від торгівлі людьми, це здебільшого особи віком від 13 до 18 років, переважну більшість з них становлять дівчата. Вони найчастіше походять з неповних та реструктурованих сімей, при цьому скаржаться на насилля, що вчиняється стосовно них з боку нерідного батька. Але такий загальний опис осіб, які належать до реальної групи ризику, не виключаючи представників інших демографічних груп.

Слід зазначити, що намагання потенційних мігрантів виїхати та працевлаштуватися за межами держави активізує діяльність злочинних груп з оформлення документів і переправлення за кордон громадян України з метою їх подальшого продажу.

Але якщо 5-8 років тому головним чинником бідності було безробіття, сьогодні наголошується не стільки на безробітті як причині бідності, скільки на дуже низьких заробітках, які не дозволяють перетнути межу бідності навіть за умови висококваліфікованої праці. Усе це штовхає громадян на пошук роботи за межами України.

Торгівля “живим товаром” як асоціальне, кримінальне явище має особливість пристосовуватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної і соціальної ситуації у кожній конкретній країні й у світі взагалі. Тому з часом з'являються нові тенденції в торгівлі людьми. Змінюються методи та підходи злочинних угрупувань, способи вербування, групи ризику.

Практичний досвід роботи відповідних фахівців із запобігання торгівлі людьми та безпосереднє спілкування з особами, які бажають їхати працювати за кордон, та з тими, хто повернувся звідти, свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочинів, пов’язаних із “торгівлею людьми” відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування. Цю групу чинників узагальнено можна вважати інформаційними.

До правових чинників можна віднести відсутність з одного боку дієвої системи захисту потерпілих, недостатню захищеність українських громадян від рук торговців “живим товаром” як в Україні, так і за її межами, а з другого – недостатню дієвість роботи правоохоронних, у тому числі судових органів.

Важливим чинником, який сформувався та виявився вже на початку нового століття, є наявність так званої соціальної мережі за кордоном. За даними дослідження Міжнародної організації праці, у більшості мігрантів, як благополучних, так і жертв торгівлі людьми, за кордоном працює хтось із родичів чи близьких друзів, що сприяє поінформованості про можливість працевлаштування там, значно полегшує процес виїзду. Найбільше ризикують стати потерпілими ті, хто виїжджає у далеке зарубіжжя з метою нелегального працевлаштування через посередника, який бере на себе фінансування поїздки – оформлення візи і закордонного паспорта, придбання квитків. Ці грошові витрати є додатковим мотивуючим фактором, який не дозволяє людям відмовитися від поїздки у випадку виникнення сумнівів у її безпеці, вони ж стають причиною того, що мігранти не можуть добровільно залишити роботу, тому що повинні повернути борги.



Причини торгівлі людьми потрібно шукати і в існуванні зовнішніх чинників, серед яких слід зазначити такі позитивні чинники:

  • відкриття кордонів після розпаду СРСР;

  • спрощення можливості для громадян щодо перетину кордону розвинутих країн.

До негативних віднесемо наступні:

  • інтернаціоналізація тіньової економіки;

  • зростання різниці між багатими та бідними державами;

  • формування міжнародних кримінальних об’єднань;

  • корумпованість окремих працівників державних органів;

  • лояльне законодавство щодо занять проституцією в багатьох країнах світу.

Соціальна та правова захищеність громадян, які працюють за кордоном, насамперед, залежить від:

  • особливостей внутрішнього законодавства країни-реципієнта, політичної системи і економічного стану іноземної держави, особливостей ментальності місцевого населення;

  • міжнародного співробітництва країни-донора з іншими країнами світу, зокрема з тими, до яких спрямовані міграційні потоки;

  • співробітництва з міжнародними організаціями, що за своєю структурою функціонально спрямовані на сприяння у вирішенні питань у сфері праці та міграції (Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції);

  • жорсткішого контролю в державі за роботою суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

До основних важелі державного регулювання трудової міграції пострадянських країнах віднесемо такі:

  • створення місткого і конкурентоспроможного внутрішнього ринку праці, посилення мотивації до легальної зайнятості;

  • приєднання країни до багатосторонніх міжнародних договорів з питань праці та соціального захисту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації;

  • укладання міждержавних та міжурядових договорів щодо працевлаштування мігрантів та забезпечення їх реалізації;

  • співробітництво прикордонних регіонів держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

  • укладання договорів та досягнення домовленостей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та перебування громадян країн-донорів на території інших країн;

  • розвиток інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян за кордоном з метою посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Україна. Закони. Про протидію торгівлі людьми : закон України від 20 верес. № 3739-VI // Голос України. – 2011. – 14 жовт., № 192. – С. 8-9.

  2. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року : постанова від 21 берез. 2012 р. № 350 // Уряд. кур’єр. – 2012. – 16 трав., № 85. – С. 21.

  3. Данильчук Л. О. До проблеми соціальної профілактики торгівлі людьми: сутність і зміст поняття «соціальні проблеми» / Данильчук Л. О. // Нові технології навчання : наук.-метод. зб. Вип. 73. В 2 ч. Ч. 1 / [редкол.: А. А. Удод та ін.]. – К., 2012. – С. 64-68.

УДК 316.62


ФЛЕШМОБ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ
Шерман О.М., завідувач кафедри гуманітарних дисциплін та соціальної роботи Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, доктор політичних наук, доцент.
17 червня 2003 року продавці відділу килимів одного з великих супермаркетів Нью-Йорка були збентежені і здивовані одночасно: біля одного з килимів зібрався справжній натовп, який нараховував більш ніж 200 осіб. Всі ці люди повторювали те саме: вони живуть в нічліжці на околиці міста, і дуже хотіли б придбати «килим кохання». Поки продавці намагалися зрозуміти, що відбувається, любителі килимів розійшлися так же блискавично, як і з`явилися. Супермаркет збіднів на один продаж, а інформаційне суспільство збагатилося на одне нове явище, яке згодом отримало назву флешмобу.

Цікаво, що поява цього явища була передбачена більш ніж за рік. Виникнення флешмобів вперше прогнозується у книзі соціолога Г.Рейнольда «Розумний натовп: наступна соціальна революція» [1], у якій автор передбачив використання нових засобів комунікації для самоорганізації мас. Аналізуючи нові форми масової соціальної поведінки, Рейнольд використав термін «смартмоб» - розумний натовп, тобто новий соціум, який здатний до високого рівня внутрішньої самоорганізації за специфічних умов, зокрема, анонімності та відсутності керівного центру. Першим прикладом успішної дії «розумного натовпу» Рейнольд вважає падіння режиму президента Філіппін Дж.Естради у січні 2001 р., коли впродовж 4-х днів на столичному бульварі Епіфаніо де Лос-Сантос зібралися понад 4 млн осіб в чорному одязі, які отримали відповідне текстове повідомлення на стільникові телефони.

Засновником саме флешмобу як форми соціальної поведінки вважається амер. програміст Р.Зазуета, який запропонував на сайті FlockSmart.com зібрати натовп в громадському місці, щоб здійснити певні абсурдні з традиційного погляду дії. Адже флешмоб (від англ flash – мить, спалах, і mob – натовп) – це спланована через Інтернет чи засоби стільникового зв'язку масова акція у громадському місці.

На перший погляд, флешмоби схожі на звичайні масові акції, але насправді вони демонструють абсолютно новий принцип організації. Немає єдиного центру, який розсилає запрошення по горизонтальних чи вертикальних щаблях: ініціатором флешмобу може бути одна людина, яка надсилає повідомлення проведення заходу через мережеві спільноти або засоби комунікації (напр.,sms-повідомлення) своєму знайомому, або розміщує оголошення на відкритому мережевому ресурсі. Якщо ідея флешмобу видається отримувачу цікавою, він передає її своїм знайомим, а ті – своїм, тобто флешмоб (само)організується за шляхом ланцюгового поширення інформації неформальними каналами комунікації.

За десятирічну історію флешмобів їх було проведено десятки тисяч у найрізноманітніших країнах світу. Учасники флешмобів збиралися, щоб висловити протест проти режиму Лукашенко в Мінську і проти атомних установок у Швейцарії; люди приходили, щоб просто посміхнутися один одному, танцювати, дарувати випадковим перехожим квіти, скандувати певне гасло, продемонструвати незвичний одяг чи маски; флешмоби організовували з політичними, рекламними, розважальними цілями, для того, щоб привернути увагу до певного явища або просто знічев’я. Широкий діапазон можливостей флешмобу протистоїть досить обмеженому віковому діапазону учасників: як правило, це молодь у віці до 35 років, хоча бувають і винятки. Кількість учасників флешмобів є потенційно необмеженою: так, до Книги рекордів Гіннесса занесено масовий флешмоб, який зібрав близько 21 тисячі осіб і відбувся в Чікаго 8 вересня 2009 року на відкритті 24 сезону знаменитого ток-шоу Опри Уїнфрі з концертом зірок.

Перший український флешмоб відбувся 16 серпня 2003 року в Києві. На даний час він є досить поширеною формою соціальної активності як розважального, так і більш серйозного спрямування. Так, напр., в жовтні 2012 року у Тернопільській політехніці (ТНТУ) відбувся флешмоб, присвячений тижневі української вишиванки [2]; в серпні 2013 р. фанати збірної України з баскетболу провели під час матчу з Росією флешмоб проти торговельної війни [3]. Чимало флешмобів проходить в Інтернеті. Напр., у вересні 2013 року українські користувачі почали масово викладати свої паспортні фотографії в соцмережі Facebook. Як з'ясувалося, цей флешмоб спочатку був конкурсом від української радіостанції "ПростоРадіо", організованим кілька днів перед тим, але потім став неконтрольованим і зажив власним життям [4]. А 28 червня відбувся флешмоб, учасники якого читали вголос статті Конституції України і розміщували відеозаписи в Мережі [5].



Можна класифікувати флешмоби за різними ознаками, виокремлюючи політичні, розважальні, економічні;м флешмоби в реальному житті і в Мережі і т.д. Однак важливішим, ніж класифікація, нам уявляється розуміння причин поширення флешмобів як соціального явища. На нашу думку, серед них є й наявність розважального, ігрового компоненту, що завжди приваблює молодь; і доступність для все ширшого кола користувачів тих сучасних засобів комунікації, які, власне, роблять флешмоби можливими. Але за зовнішніми причинами прихована глибша: флешмоб як вид діяльності ідеально вписується в культурну матрицю Постмодерну. Це дія, яка не тягне за собою жодних наслідків і є одночасно й вчинком, й імітацією вчинка; це розвага, яка не потребує витрат; спілкування, яке не вимагає залучення психологічних чи емоційних ресурсів, і одночасно це можливість заявити про себе, залишитися у вічності бодай як учасник відео на каналі Youtube; отже, це шанс щось зробити, насправді не роблячи нічого. Тому немає сумнівів, що популярність флешмобів в подальшому тільки зростатиме, а їх сценарії стануть ще більш вигадливими.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23

Схожі:

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconХарківська обласна рада постійна комісія з питань екології, надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
Присутні: Донський О. М. – голова постійної комісії, Тітов Д. М., Шенцев М. Д., Кириченко М. О
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconАктуально для платників податків!
Про це повідомила Державна фіскальна служба України на офіційному веб-порталі
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconПетро володимирович
М47 Н. П. Фурман, С. Ж. Йовженко, М.І. Кочур; ред. С. М. Романчук; наук ред. С. Я. Цимбалюк]; Державна податкова служба України,...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна фіскальна служба україни
Програма вступного фахового випробування для здобуття рівня вищої освіти «доктор філософії» з галузі знань 08 Право зі спеціальності...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №2цз про удосконалення системи цивільного захисту кнуба
«Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» та з метою удосконалення управління і виконання завдань...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconНаказ №5 цз про удосконалення організації цивільного захисту
Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту та з метою удосконалення організації цивільного захисту...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconЮ. Ф. Лєбєдь Комізм характерів І ситуацій в романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик» Лєбєдь Ю. Ф. Комізм характерів І ситуацій у романі Е. Ажара (Р. Гарі) «Голубчик». В статті розкривається суть комічного як естетичної

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна наукова установа
Міністрів України, Нац ун-т біоресурсів І природокористування України, [Держ наук контрол. ін-т біотехнології І штамів мікроорганізмів...
Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconДержавна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського напн україни

Державна служба україни з надзвичайних ситуацій iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка