Державне видавництво образотворчого мистецтва



Сторінка1/9
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.41 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

В.ТОПОРКОВ

ПРО ТЕХНІКУ

АКТОРА

Під загальною редакцією М. М.Горчакова

ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО

ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

І МУЗИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ УРСР

київ 1961

Автор на прикладах свого багаторічного досвіду, а також великої педагогічної практики на кафедрі акторської майстерності в школі-студії при Московському Художньому театрі розповідає про велике значення елементарної техніки актора в створенні сценічної правди, а також зупиняється на деяких елементах органічної і словесної дій.

Книга є учбовим посібником для студентів вищих учбових закладів.

Слід раз назавжди зрозуміти, що все, що актор робить на сцені, повинно бути передусім переконливе своєю художньою правдою. Дійсно велике мистецтво не терпить неправди. Ця вимога примушує актора вивчати закони свого творчого процесу, закони, що їх переважна більшість акторів не знає і не пробує вивчити.

К. С. СТАНІСЛАВСЬКИІЇ

Вивчіть ази науки, перш ніж намагатися зійти на її вершини.

І. П. ПАВЛОВ

Коли хтось із акторів поскаржився на те, що строки роботи над виставою у Художньому театрі занадто великі, К. С. Станіславський відповів: «Причина цього — ваша слабка акторська техніка: раніше ніж розпочати роботу безпосередньо над постановкою вистави, я змушений витрачати багато часу на вдосконалення вашої техніки; я не можу грати на розладнаному роялі, мені треба спочатку настроїти його, а це забирає час. Уявіть собі: до мене приходить співак і просить розучити з ним арію або романс; це справа кількох уроків, але якщо виявиться, що у нього ще не поставлений голос, то я змушений буду витратити кілька років на його постановку і лише після того приступити до розучування романсу. Якби ви добре володіли елементарними прийомами психотехніки, техніки органічної поведінки на сцені, строки роботи над виставою у нас звелися б до мінімуму»1. Це висловлювання Станіславського говорить про те, якого великого значення надавав він оволодінню першими, найелементарнішими прийомами акторської майстерності, її азбукою, яка є невід'ємною частиною всього складного процесу роботи над роллю, над виставою.

Життєвий досвід говорить нам, що практичне вивчення кожного мистецтва починається з пізнання його найелементарніших основ і положень. Проте в акторському мистецтві цю істину часто легковажно ігнорують: багато хто вважає, що елементарна техніка актора, про яку говорить

__________________

1 3 висловлювань К. С. Станіславського на репетиціях. Запис автора книги.

Стр. 5

Станіславський, не заслуговує на таку пильну увагу саме через її елементарність. Декому навіть здається, що вона може гальмувати їхні артистичні натхненні пориви, що всі ці «дрібниці» добре відомі, що це «давно прочитана книга», до якої нема чого повертатися. Це величезна помилка!

Не оволодівши міцно на практиці першим ступенем, початковими елементами майстерності і не відчувши єдності і безперервної цілісності творчого процесу в його окремих ланках, актор ризикує потрапити на хибний шлях ремісництва і зневаги до артистичної техніки, до високої, тонкої майстерності.

Треба цілком ясно усвідомити собі масштаб творчих і суспільно-політичних завдань, які стоять перед радянським актором, треба усвідомити собі міру відповідальності митця перед народом і те, які обов'язки покладаються на нього, як на «інженера людських душ», щоб зрозуміти роль і місце артистичної техніки в нашому мистецтві і, зокрема, тієї початкової, елементарної її частини, яка становить тему цього нарису.

Радянському акторові властива допитливість, зацікавленість в удосконаленні своєї майстерності. Він багато читає з питань мистецтва, старанно відвідує лекції, доповіді, диспути, він всіма силами прагне до розкриття «секретів» високої майстерності наших талановитих провідних акторів. Але у більшості випадків актор робить помилку, не приділяючи пильної уваги тому, що становить азбуку артистичної техніки, з якої і слід починати пізнання і удосконалення. Не володіючи елементарними основами акторської техніки, виконавцю важко створити творче самопочуття, важко розв'язувати великі творчі завдання.

Тільки вивчивши перший ступінь і практично оволодівши ним, можна рухатися далі і прийти зрештою до пізнання усієї складності нашого мистецтва.

Але як не дивно, багато хто не хоче зрозуміти цього. Більше того, такі люди з усіх сил протестують проти затримок на «дрібницях». Вони швидше схильні вдаватися до всіляких хитромудрих догадок і парадоксів. Вони марнують час на розшифрування пишномовних умоглядних розглагольствувань «з приводу» мистецтва, шукають в них розгадку і вихід із своїх утруднень, замість того, щоб іти до розв'язання проблем своєї майстерності конкретними,

Стр. 6

відчутними шляхами, відкритими Станіславським у його багаторічній театральній практиці.

Шлях, вказаний Станіславським,— шлях слідування закономірностям органічної творчої природи людини. Це єдино вірний шлях, що відкриває значні перспективи розвитку театрального мистецтва, і ми зобов'язані досконально вивчити його, ні в якому разі не нехтуючи тими його складовими частинами, які спочатку помилково уявляються нам легко доступними, надто простими і не вартими уваги. Зрозуміти елементарні закономірності поведінки людини не так важко. Але значно важче навчити практично користуватися ними у процесі творчості.

Той інтерес, що його виявляють зараз до вивчення спадщини Станіславського, дає підстави вважати, що порушена в цьому нарисі тема також приверне серйозну увагу театральної громадськості.

Проте хочеться застерегти від небезпеки догматичного виконання порад, які є в даному нарисі і взагалі в будь-яких інших працях з цих питань.

Індивідуальність, неповторна своєрідність кожного митця не можуть виявитися там, де процес його творчості сліпо підкорений вказівкам збоку, якому б авторитету вони не належали.

Якщо актор, вивчаючи навіть найцінніші праці з творчих питань, не зуміє, засвоївши їх животворну суть, виробити свої власні погляди, які могли б розвинути одержані відомості, уточнити їх відповідно до своєї індивідуальності, то він ризикує набути лише мистецтвознавчих знань, без можливості їх практичного творчого застосування.

Багаторічний досвід роботи під керівництвом К. С. Станіславського, спільна робота з М. М. Кедровим і, головне, моя багаторічна педагогічна практика на кафедрі акторської майстерності у школі-студії при Московському Художньому театрі привели мене до теми цього нарису і переконали в тому, що лише напружена праця, величезна особиста ініціатива актора, вимогливість до себе і постійний тренаж закладають основи справжнього творчого володіння психотехнікою. Досвід також переконує мене, що безперервно рухатися вперед може лише митець, що вже оволодів певними законами творчості і на їх основі шукає нових шляхів до удосконалення свого мистецтва. Художнику, який прагне своїм мистецтвом служити

Стр.7

народові, необхідні висока техніка і тонка майстерність. Техніка в руках такого митця стає не самоціллю, а активним помічником у глибокому розкритті великих ідей нашого часу.

Стр. 8

РЕАЛІСТИЧНИЙ НАПРЯМОК У МИСТЕЦТВІ АКТОРА

Творчі прагнення до реалізму представників російської театральної культури відзначаються істориками російського театру ще в ранній період його існування.

Реалістичний напрямок у російському мистецтві і в літературі, а отже, і в драматургії та в театрі, нерозривно пов'язаний з виникненням і розвитком визвольного руху в Росії.

Засновником російської школи сценічного реалізму був М. С. Щепкін. Кріпак за походженням, Щепкін дуже добре знав життя народу, його страждання і сподівання. Це зумовило глибоку демократичність його творчості. Він був не тільки чудовим актором, але й видатним театральним мислителем.

Могутній талант актора поєднувався у М. С. Щепкіна з високою реалістичною майстерністю, яка з'явилася внаслідок наполегливої роботи і творчої допитливості генія сцени. Щепкін поклав початок міцному утвердженню реалістичної школи в російському сценічному мистецтві.

Не можна не підкреслити і такої важливої обставини, що з того часу, коли з'явилися статті О. С. Пушкіна про театр, російська естетична думка безперервно розвивається, утверджуючи реалістичні принципи російського національного театру як театру самобутнього, народного, справді демократичного, глибокоідейного. Особливо великого значення в розробці і утвердженні принципів реалізму в російському мистецтві (і, зокрема, в театрі) відіграли естетичні погляди Гоголя, Островського і революційних демократів — Бєлінського, Чернишевського і Добролюбова. Що ж до власне акторської майстерності, то

Стр. 9

можна твердити, що вона зростала і розвивалася, з одного боку, у тісній співдружбі з передовою естетичною думкою, з російською реалістичною драматургією, яка відбивала нові суспільні конфлікти і події та висувала нові ідеї, нових героїв, а з другого боку,— у гострій боротьбі з традиціями класицизму, з умовним придворним театром,— із штампами і ремісництвом, а далі в боротьбі з усіма антиреалістичними напрямками: формалізмом, символізмом, декадентством тощо.

Прагнення до художньої правди, прагнення служити своїм мистецтвом народу, прагнення глибоко впливати на душу глядача приводило видатних російських акторів до боротьби проти ремісництва і до заперечення школи удавання, що панувала на Заході.

Послідовники Щепкіна прагнули до вивчення творчої природи людини, до пізнання закономірностей створення художньої правди на сцені. Проте це благородне прагнення зустрічало на своєму шляху великі перешкоди, які важко було подолати; це були ідеалістичні погляди на творчий процес, що панували тоді, політика керівництва державними театрами, царська цензура, а також низькопробна драматургія, штампи, ремісництво, дилетантизм і косність акторської маси.

Боротьбу за художню правду на сцені провадили кращі представники Московського Малого театру, очолювані О. П. Ленським, а також деякі видатні передові артисти Петербурзького Олександрійського театру, дехто з відомих гастролерів і невелика кількість акторів з провінції.

Але ця боротьба не могла бути цілком успішною тому, що представники реалістичного напрямку, наполегливо пропагуючи його, не мали в той же час досить міцної теоретичної бази для обґрунтування своїх принципів, для уточнення педагогічної методики виховання молодого акторського покоління. В той час лише починалося дослідження законів акторської творчості. А головне, для практичного здійснення своїх прагнень в розпорядженні славетних майстрів сцени не було колективу, об'єднаного спільною метою, колективу, який говорив би спільною творчою мовою і становив єдиний творчий ансамбль.

Чудові сценічні образи, створені видатними талантами російської сцени, лишалися, на жаль, досягненнями окремих акторів, тоді як твір театрального мистецтва —

Стр. 10
вистава — має бути наслідком спільної праці колективу. Зрозуміло, що повноцінного ідейного звучання вистави не можна було досягти силами одного або навіть кількох акторів. Хибна умовність, штампи, що були характерні для гри більшості виконавців, руйнували виставу, не давали можливості розкрити її ідею через правду життя всіх сценічних образів. Все це посилювалось умовністю у постановці і оформленні спектаклів.

Щоб увесь російський театр став театром справді реалістичним, потрібна була докорінна всебічна реформа театрального мистецтва.

Незадовго до революції 1905 року цю реформу почав здійснювати Московський Художній театр, який створили і яким керували К. С. Станіславський і Вол. І. Немирович-Данченко. його діяльність мала величезний вплив на розвиток російського і світового театру.

Творці театру мріяли назвати його «Народним». Сама ця назва говорить про ту величезну задачу, яку ставили перед театром його організатори,— служіння сврїм мистецтвом народу.

«Ми взяли на себе справу, яка має не звичайний, приватний, а громадський характер. Не забувайте, що ми прагнемо освітити темне життя бідного класу, дати їм щасливі естетичні хвилини серед тієї пітьми, яка огорнула їх.

Ми прагнемо створити перший розумний загальнодоступний театр високої моралі, і цій благородній меті ми присвячуємо своє життя» 1,— говорив К. С. Станіславський 14 червня 1898 року у першому зверненні до трупи театру.

Шлях до здійснення цієї високої мети засновники театру вбачали у відображенні правди життя, тобто в ідейності мистецтва, в реалізмі. Щоб досягти своєї мети у мистецтві, театру була потрібна нова, передова драматургія, а також висока культура акторської майстерності.

К. С. Станіславський і Вол. І. Немирович-Данченко, розробляючи план створення нового театру, поклали в основу його справжні реалістичні традиції. Вони оголосили війну фальшивим театральним умовностям будь-якого роду. Ці умовності були величезною перешкодою на шляху до утвердження і розвитку реалістичного мистецтва. Для

_________________

1 К. С. С т а н й с л а в с к й й, Статьи, речи, беседьі, письма, «Ис-кусство», 1953, стор. 100—101.

Стр. 11

того, щоб могли зростати і розвиватися зерна реалістичного мистецтва, необхідна була рішуча боротьба з бур'яном, який глушив доти животворні паростки реалізму.

У Московському Художньому театрі реалістичне мистецтво, оплодотворене новим, сучасним розумінням навколишньої дійсності, передовими ідеями, очищене від ремесла, штампа, від формалістичних викривлень, виявило свої невичерпні можливості.

Відкриття Художнього театру можна розглядати як новий етап в історії реалістичної театральної культури і як революційний стрибок на новий ступінь реалізму в сценічному мистецтві, підготовлений суспільним життям країни, усією попередньою історією російського театру, розвитком драматургії.

Поділивши між собою обов'язки по керівництву Художнім театром, засновники його з усією пристрастю приступили до виконання їх і до розв'язання завдань, що стояли перед ними.

Вол. І. Немирович-Данченко відповідав за репертуарну лінію театру, К. С. Станіславський взяв на себе переважно керівництво художньо-режисерською частиною. Театр не міг виконувати великі громадські завдання, не міг зміцнювати і розвивати сценічний реалізм, не спираючись на передову на той час драматургію. Культура акторського мистецтва не могла розвиватися лише по лінії професіональної майстерності, у відриві від змісту, тобто від сучасної, глибокоідейної драматургії, яка живить театр, становить його душу, його основу.

Врахувавши це, і приступив Вол. І. Немирович-Данченко до розв'язання численних і досить складних завдань, що стояли перед ним. Ми знаємо, як блискуче він виконав їх.

Діяльність К. С. Станіславського, як уже говорилося, зосереджувалася переважно в галузі сценічного втілення ретельно підібраної драматургії. Сюди входили, природно, і сучасне, ідейно спрямоване трактування даного автором матеріалу і найповніше втілення його ідейної суті засобами режисерського і акторського мистецтва. Це широке коло обов'язків, узятих на себе Станіславським, вимагало від нього, з одного боку, глибокого розуміння і знання життя тогочасного суспільства, а з другого боку — особливої уваги до питань сценічного реалізму і акторської техніки.

Стр. 12

Велика Жовтнева соціалістична революція дала широку можливість розвитку творчості Станіславського. Тому післяжовтневий період його діяльності був надзвичайно плодотворним. Природно, що саме в цей період, грунтуючись на раніше здобутих досвіді і знаннях, він прийшов до тих чудових відкриттів у галузі театрального мистецтва, які залишилися як його творчий заповіт на майбутнє.

Нові суспільні відносини, нові люди — будівники соціалізму, радянська драматургія, яка відтворює життя народу, увага, піклування партії і уряду про все радянське мистецтво і про Художній театр зокрема — усе це визначило розвиток світогляду і естетичних поглядів К. С. Станіславського як радянського митця.

У боротьбі за справді народне, ідейне, реалістичне мистецтво, у боротьбі проти формалістів всілякого роду, буржуазних естетів і пристосованців, які прикривалися гаслом «пролетарської культури», Станіславський і Художній театр були у перших рядах. У тому, з якою" пристрастю захищав Станіславський реалізм і справжню ідейність, виявилося його глибоке розуміння нових завдань театру. Діставши у цій боротьбі підтримку народу, партії, Станіславський впевнено йшов до завоювання нових висот для радянського мистецтва. .

«Мистецтво створює життя людської душі, життя сучасної людини, її ідеї ми покликані передавати на сцені»,— говорив він.

«...Театр повинен поглиблювати його (глядача) свідомість, витончувати його почуття, піднімати його культуру. Глядач, ідучи з вистави, повинен дивитись на життя і сучасність глибше, ніж коли він прийшов до театру... Смисл театрального мистецтва в розкритті теми п'єси через живі, глибоко насичені, правдиві образи... Це і покладає величезні обов'язки на актора і висуває такі ж вимоги до його майстерності» 1.

Це, як і багато інших висловлювань К. С. Станіславського, говорить про те, що основним завданням радянського театрального мистецтва він вважав ідейне, духовне формування радянської людини — будівника нового життя. Шлях до здійснення цього величезного і важкого завдання він бачив у художньому відображенні правди

___________________________

1 К. С. Станиславский, стор. 306 Статьи, речи, беседы, письма стр.306

Стр. 13

життя, в утвердженні театральними художніми засобами тих нових позитивних суспільних явищ життя — «ідеалів, самим народом створених»,— які народжуються в процесі будівництва соціалізму, які здатні рухати життя вперед і які повинні стати панівними в народі.

Станіславський з усією ясністю і категоричністю підкреслював думку про нерозривну, органічну єдність ідейності театрального мистецтва і високої акторської майстерності.

«Без повноцінної і глибокої майстерності актора до глядача не дійдуть ні ідея п'єси, ні її тема, ні живий образний зміст» 1.

Звідси природно випливали вимоги Станіславського до працівників театру: глибоко вивчати сучасне життя, ідейно зростати, а також розвивати і вдосконалювати сценічний реалізм, акторську майстерність, пізнавати і вивчати закони творчої природи. Актор повинен не тільки розумом збагнути глибину ідей сучасного героя, але й зажити ними, втілити їх у художньому, глибоко правдивому образі сучасника, в образі не схематичному, не дидактичному, а такому, який захоплював би і переконував глядача правдою свого буття, істиною пристрастей і дій. Для цього актор повинен стати господарем свого натхнення, а не рабом його.

Станіславський з властивою йому енергією приступив до педагогічної діяльності, поєднуючи її з безперервними шуканнями та експериментами, «навчав, сам навчаючись», ні на хвилину не кидаючи напруженої режисерської й акторської роботи, яка також була для нього і творчою лабораторією. Це був подвиг генія, який прагнув пізнати основи театрального мистецтва.

Як відомо, головну творчу силу, яка дає життя авторському задуму, Станіславський вбачав в акторі, точніше,— в акторському ансамблі, об'єднаному спільним розумінням мистецтва, ідеї драматургічного твору, єдиною реалістичною технікою, що без них неможлива справжня колективна творчість. Надаючи великого значення загально естетичному і етичному вихованню колективу театру, Станіславський водночас силу свого могутнього генія спрямував на вирощування досконалої реалістичної акторської техніки. Він постійно шукав і перевіряв знайдене на собі

____________

1 К. С. Станиславский, Статьи, речи, беседы, письма, стор. 308.

самому і на талановитіших акторах створеного ним Художнього театру.

Вже на початку своєї творчої діяльності Станіславський переконався, що зміцнення позицій сценічного реалізму і дальший розвиток сценічного мистецтва неможливі без твердої теоретичної бази, без пізнання і вивчення законів творчої природи актора і естетичних основ сценічного реалізму. До самої смерті Станіславський наполегливо працював, вивчаючи суть реалістичного театрального мистецтва — закони творчого процесу актора. Він шукав засобів і способів, які б давали можливість не лише закріпити досягнуті успіхи, але й посуватися вперед, безперервно зміцнюючи і вдосконалюючи сценічний реалізм.

Найважливішим досягненням Станіславського було його розроблене уже після революції вчення про , наскрізну і контр наскрізну дію сценічного твору і про над завдання митця.

«Чим більше я займаюся питаннями нашого мистецтва, тим в більш короткі формули вкладається мб*є визначення високого мистецтва. Якщо ви запитаєте мене, як я його визначаю, я вам відповім: «Це таке мистецтво, в якому є над завдання і наскрізна дія. А погане мистецтво — де немає над завдання і наскрізної дії» 1.

Природу творчого процесу створення ролі К. С. Станіславський почав вивчати задовго до організації Художнього театру, спостерігаючи за роботою найвидатніших акторів свого часу і насамперед передових акторів Малого театру. В їх мистецтві він бачив життєву правду, бачив, що ідеї і почуття, які несли зі сцени корифеї російського театру, вливалися в розум і серце глядача через дійсну правду життя на сцені. Геніальний актор і мислитель, він угадав, що саме в ній, у життєвій художній правді, полягають суть акторського мистецтва і природа акторської творчості.

К. С. Станіславський творчо засвоїв великі традиції Щепкіна та інших корифеїв російської сцени. Він старанно аналізував і перевіряв на практиці їхню творчу спадщину, що дало йому можливість установити цілий ряд закономірностей творчого процесу, а на основі цього — можливість дальшого розвитку і піднесення мистецтва на новий щабель.

______________________

1 Цитується за книгою В. Топоркова «Станиславский на репетиции», «Искусство», 1949, стор. 184.

Стр. 15

Костянтин Сергійович став своєрідним «природознавцем», і шлях, який обрав він, виявився надзвичайно плодотворним.

Станіславський протягом всього свого життя жадібно вбирав усе, що могло допомогти йому зрозуміти і осмислити закони творчості актора і знайти метод користування ними у процесі створення ролі. Він був обізнаний з тогочасною психологією, фізіологією і уважно стежив за розвитком цих наук. Великий вплив на творчі шукання К. С. Станіславського зробило марксистсько-ленінське матеріалістичне вчення про життя людини і його закони, а також павловська фізіологія.

Відкритий І. П. Павловим закон єдності психофізичного життя людини дав поштовх до нових творчих шукань Станіславського в галузі акторської майстерності. Марксистсько-ленінська філософія зміцнила матеріалістичну основу системи Станіславського, допомогла йому утвердитися в переконанні, що людина не існує поза зв'язком із суспільством, що усі найскладніші процеси життя людини породжуються насамперед впливом на неї зовнішнього світу.

Утвердження тісного зв'язку і взаємодії людини із зовнішнім світом, з реальними об'єктами, що існують незалежно від людини і впливають на її органи чуття, і раніше лежало в основі творчої практики Станіславського. Це найяскравіше виявилося в розумінні ним театру як засобу художнього відображення життя, у вченні про запропоновані обставини, в увазі і спілкуванні з партнером, яким він надавав величезного значення. Але після того як Станіславський знайшов підтвердження своїм практичним висновкам у марксистсько-ленінському вченні, вони набули для нього значення незаперечної істини, яка повинна бути покладена в основу акторської майстерності, в основу методу створення, «вирощування» сценічного образу. Станіславський прагнув пізнати об'єктивні закономірності у творчості актора, свідомо користуючись якими актор міг би найефективніше включити до творчого процесу весь складний комплекс своєї органічної природи. Він нещадно боровся з усякими спробами порушити природу театрального мистецтва, його закони, підмінити їх вигаданими, ремісницькими прийомами.

К. С. Станіславський не раз говорив, що він нічого не вигадує, а прагне пізнати об'єктивні закони великої



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Державне видавництво образотворчого мистецтва iconУроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconПедагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconЛауреати Державної Національної премії імені Т. Г. Шевченка
Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва,...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconІвано-Франківськ 2014 Творчість Т. Г. Шевченка
Шевченко Т. Г. Твори в трьох томах [Текст] /Т. Г. Шевченко; критико-біогр нарис : акад. О.Є корнійчука. – К. Державне видавництво...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconКалендарно-тематичне планування уроків з образотворчого мистецтва на ІІ семестр для 5-7 класів

Державне видавництво образотворчого мистецтва iconУрок 1 Тема. Жанрова палітра музичного мистецтва
«жанр музики», «камерно-вокальні жанри», надати знання про первинні та основні жанри вокальної та інструментальної музики, розглянути...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconАнна звягінцева
Живе І працює в Києві. Навчалась у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. З 2010 року – член кураторської...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconПедагогічний досвід вчителя образотворчого мистецтва вищої категорії, вчителя-методиста

Державне видавництво образотворчого мистецтва iconТема. Світ жіночої поезії за творчістю Катерини Горчар та Антоніни Корінь
Удосконалювати вміння сприймати й оцінювати твори музичного й образотворчого мистецтва
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconДипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка