Державне видавництво образотворчого мистецтва



Сторінка9/9
Дата конвертації21.03.2018
Розмір1.41 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9
    Навігація по даній сторінці:
  • Стр.100
Стр. 93

живої людської думки, тобто наповнені власним змістом, яскравими, хвилюючими баченнями конкретної дійсності, яка лежить за словами тексту. Це — основа в оволодінні авторською думкою.

З власного досвіду можу сказати, що особливо важко буває оволодіти сценічним монологом, а також великим безперервним періодом мови в діалозі.

Вірне сценічне вирішення діалогу, який складається з окремих коротких фраз, що ними обмінюються співбесідники, нерідко наче народжується само собою, в процесі репетицій, коли партнери будують лінію взаємодії, лінію боротьби, обмінюючись думками, творчо «дражнять» і заражають один одного. Це природно: основою будь-якого діалогу є боротьба — боротьба думками, і тому логіку думок і засоби її вираження виконавці знаходять і виявляють набагато швидше у процесі їх взаємодії, коли один дає другому поштовх і привід для народження його думки.

У монолозі актор діє самостійно. Об'єкти, що впливають на нього і служать поштовхом до дії, хоч і існують, але не в такій конкретній і ясній формі, як у діалозі. Крім того, монологи бувають в основному двох видів: по-перше, коли актор на сцені не один і його монолог спрямований на перебудову свідомості присутніх; по-друге, коли актор на сцені один і його монолог розкриває його внутрішню боротьбу з самим собою. Тоді й об'єктом впливу стає сам актор. Станіславський не раз підкреслював, що кожний монолог тільки тоді стає сценічним, коли він діалогічний, тобто розкриває внутрішню боротьбу розуму й серця. Тому основу будь-якого монологу становить боротьба з іншими людьми або з самим собою за перебудову власної свідомості.

У роботі над монологом передусім треба визначити суть боротьби, покладеної в основу монологу, і її логічний розвиток. Акторові тут належить виконати велику, вдумливу, зосереджену роботу в до репетиційний і в наступний репетиційний періоди підготовки до вистави для найдосконалішого засвоєння логіки боротьби, логіки дій, логіки думки свого образу і для накопичення бачень конкретно зримої дійсності, що наповнюють ці думки.

Ці бачення конкретної, зримої дійсності живлять дію, сповнюють думку змістом. Відбір і організація бачень не можуть бути стихійними, вони зумовлюються дійовою задачею, думкою, тією дією, яку повинен виконати актор

Стр. 94

для досягнення мети, що її поставив персонаж, якого він грає.

Тільки виконавши цю велику, складну і копітку роботу, актор може добитися позитивних наслідків.

Для того, щоб тримати увагу глядача протягом тривалого часу виключно на тих чи інших міркуваннях, які промовляються вголос зі сцени, зацікавити логікою їхнього розвитку, актор передусім повинен сам мати вичерпне уявлення про зміст, ідею і логіку того, що він говорить.

Акторові доводиться грати не тільки образи героїв, що несуть передові думки та ідеї — часто доводиться працювати над образом негативним, сатиричним. Думки та ідеї такого образу, на наш погляд, бувають безглузді, дурні, комічні.

Чи значить це, що актор у цьому випадку може поставитися до вивчення тексту ролі менш заглиблено, уважно і зосереджено? Чи значить це, що у мові таких образів нема логіки, розвитку думки, нема мети? Зовсім не значить!

Хоч якою дурною і безглуздою за своїм змістом буде, на наш погляд, мова сценічного образу, вона по суті своїй характерна для даного образу, завжди логічна, послідовна, по-своєму доцільна, і тому працювати над нею треба так само уважно і осмислено, як і над мовою позитивних образів. У ній також слід визначити мету, логіку розвитку думки. Лише за цієї умови можна досягти у виконанні негативної або комічної ролі високої, розумної і тонкої сатиричності і глибокого гумору.

Виконуючи будь-яку роль, актор повинен перевтілитися в образ, а це значить — перш за все засвоїти його логіку, зрозуміти його думки і переконання, щиро вірити у процесі виконання ролі в свою правоту, так само, як вірить цьому та людина, образ якої написав драматург.

Роблячи так, актор досягне, повторюю, розумної і тонкої сатиричності виконання, типовості, найяскравіше висміє і знищить негативний образ. Тоді, граючи негативну роль, він сприятиме найповнішому розкриттю позитивної ідеї п'єси.

Професор Круглосвєтов у п'єсі «Плоди освіти» Льва Толстого на медіумічному сеансі у довгій промові роз'яснює присутнім «закони медіумічних явищ». Уся його промова від початку до кінця — суцільна ідеалістична нісенітниця, а втім ці свої безглузді, маячні вигадки професор

Стр. 95

викладає у суворій логічній послідовності,— абсурдною є сама вихідна точка його думки.

Репетируючи цю роль, я ламав голову над непосильним завданням розібратися в усій цій абракадабрі.

Здавалося б, чим тут утруднювати себе? Навіщо? Який сенс у зовсім явній нісенітниці? Це ж комічна роль, сатиричний образ, і цей монолог потрібен лише для того, щоб глядач сміявся над безглуздим, незрозумілим базіканням професора.

Усе це так і не так. Звичайно, професор говорить дурниці, з нашої точки зору, але для професора це не дурниці, а струнка теорія, вона для нього зрозуміла, як п'ять пальців, і в неї він вірить усіма фібрами своєї душі.

Для нього цілком очевидно, що «в проміжках часток ефіру є інша, ще тонша ніж ефір, невагома речовина, яка не підлягає закону трьох вимірів...» Вона «наповнює всесвіт і може бути названа духовним ефіром», а «частки цього духовного ефіру — це не що інше, як душі живих, померлих і тих, хто ще не народився».

І професор глибоко вірить, що це саме так. Він не тільки «знає» про існування «часток духовного ефіру» і хоче примусити вірити в це інших, але він уміє їх конкретно бачити, він відчуває їх кінчиками пальців, незважаючи на те, що вони не підлягають законам трьох вимірів.

Як же акторові влізти в шкуру цього професора? А влізти треба, інакше з цього монологу нічого не вийде, а він триває на сцені цілих сім хвилин — величезний сценічний час!

Можна прикрасити монолог комічними трюками, зробити професора, наприклад, дуже неуважним і протягом семи хвилин смішити публіку проявами професорської неуважності. Але ж це не тільки не допоможе втіленню ідеї п'єси Толстого, а відведе від неї вбік, до невибагливого, веселого водевільчика, тоді як п'єса «Плоди освіти» -не водевіль, а сповнена глибокого соціального смислу, тонка, розумна комедія-сатира, яка гостро і зло висміює, картає панську верхівку, її фальшиву, нікчемну культуру, науку та її представників, що відірвалися від народу. Від бездіяльності, дармоїдства і порожнечі вони, щоб згаяти час, займаються створенням товариства сприяння розведенню густопсових собак або ширяють у захмарних висотах, шукаючи спілкування із загробним світом, і не

Стр. 96

бачать життя, не помічають нужди, страждань людей праці, селян, потом і кров'ю яких вони живуть.

Тому в монолозі професора глядачеві важливі не безневинні, дивацькі вихватки і пусте базікання Круглосвєтова, а важливо точно зрозуміти і усвідомити усю нісенітність його світогляду, побачити серйозність його віри в безглузді «теоретичні» викладки і положення. Глядач, слухаючи професора, згадуватиме попередній акт, де мужики на кухні за чашкою чаю розмовляли про свої насущні справи і потреби, висловлюючи прості, здорові думки про землю, працю, про незрозуміле їм, безглузде панське життя. Мужики чекали вирішення своєї долі, яка перебуває в руках панів, подібних до професора. І тому чим переконливіше і логічно послідовніше цей професор на кафедрі говоритиме про «духовний ефір» і «душі, які ще не народилися», тим більш безглуздим, смішним і нікчемним він буде у сприйманні глядача, тим глибше і переконливіше буде викрито маразм умів панського «верху». Сатирична сила, гумор становища посилюються ще тим, що глядачеві вже відомо, що «медіумічні явища» створює проста"' сільська дівчина, розумна і спритна Таня, покоївка у панському домі.

Логічність, серйозність і переконливість дій професора сприятимуть тому, що глядач з неослабною увагою прослухає весь монолог до кінця, і чим серйозніше і логічніше розвиватиметься професорська думка, чим зрозумілішим буде химерний зміст усієї його промови, тим він буде смішнішим, тим сильнішою буде сила сатири. Але це буде гумор по суті — серйозний, тонкий гумор, який картає, знищує професора, його «науку» і всіх її прибічників, гумор, який сприяє розкриттю глибокого смислу п'єси і закладеної в ній соціальної ідеї.

Для того, щоб оволодіти монологом професора Круглосвєтова, треба знати спіритичні теорії та ідеї, які існували і досі існують за кордоном, треба зрозуміти їх класову суть, треба точно засвоїти, зокрема, ідеї і теорії професора Круглосвєтова, визначивши, в чому полягає їх специфіка, чим вони відрізняються від теорій інших спіритів. З цих питань існує чимала література, і її повинен вивчити виконавець ролі Круглосвєтова, хоч би якою безглуздою здавалась йому ця література.

Але виконавцеві не досить тільки зрозуміти послідовність і логіку розвитку думки в монолозі Круглосвєтова.

Стр. 97

Треба її зробити своєю, а для цього треба зуміти за словами професора «бачити», створити своєю уявою ті складні, найтонші явища, про які він говорить, побачити реально, відчутно, так, як «бачив» їх сам професор. Адже для нього не була пустою абстракцією «наявність у проміжках часток ефіру ще тоншої ніж ефір, невагомої речовини, яка не підлягає законам трьох вимірів»! Він настільки переконаний в існуванні цієї «тонкої речовини», що коли говорить про неї, то частки духовного ефіру стають для нього цілком реальними і зримими.

Виконавець ролі професора повинен ясно «побачити» і створити усе це у своїй уяві, щоб мати можливість впливати на уми оточуючих його на сцені скептиків, перебудувати їх свідомість і зробити з них вірних своїх прихильників. У цьому полягає його активна, дійова задача боротьби з тими, хто не вірить, вагається; це — основна дія професора, яка перетворює його монолог на дійовий діалог. Тому виконавець ролі професора не може читати свою лекцію «самостійно», у відриві від інших виконавців, не враховуючи їх реакції, їх поведінки як слухачів. Він повинен увесь наче розчинитися у своїх партнерах, уважно стежити за кожним виявом пробудження їх свідомості і, по краплинах, обережно підкидаючи свої думки, неухильно вводити їх у таємничий світ спіритичних явищ. Сцена ця — не монолог професора, це загальна сцена, де тонка логіка поведінки слухачів, їх реакція, їх невисловлені, але згадувані професором думки є репліками для нього, повинні живити актора, спонукати його до максимальної активності, а значить, до різноманітності і виразності інтонацій, породжених баченнями, які професор прагне передати своїм слухачам. М. М. Кедров, який ставив «Плоди освіти» в МХАТ, з величезною режисерською майстерністю побудував цю сцену. Вся промова професора основана на реакції слухачів, на їх запереченнях і нерозуміннях, які професор наперед угадує з поведінки слухачів, не дає висловити — і тут же розбиває. Монолог завдяки цьому набув характеру напруженої боротьби.

Активно обробляючи свідомість партнерів на сцені, зосереджуючи їх максимальну увагу, виконавець ролі професора тим самим мобілізує увагу глядачів у залі. Глядач разом із виконавцями сцени, які слухають виступ професора, пройде по всіх етапах, по всіх найтонших звивинах професорської думки в її розвитку і повністю оцінить усю

Стр. 98

безглуздість, антинауковість, відірваність її від життя. На цьому і побудований весь гумор і сатирична сила толстовської комедії.

Щоб оволодіти цим монологом і добитися тих наслідків, про які ми говоримо, щоб зуміти передати свої бачення не тільки вуху, але й оку слухача, актор повинен максимально володіти технікою словесної дії: уміти добре, заразливе бачити за словами реальну дійсність, володіти чіткою, ясною дикцією, добрим, гнучким голосом, знати закони логіки мови, голосоведення.

Уміння мислити образами, бачити за авторським текстом, за висловленими думками реальні образи, втілені у слова і фрази,— найважливіший елемент техніки словесної дії; як ми вже говорили, це ознака акторського обдаровання. Хто не має цієї здібності, той не може бути драматичним актором, а хто володіє нею, повинен зміцнювати і розвивати її. Але в розвитку цієї здібності величезну роль відіграє уміння спостерігати життя і своєю творчою уявою будувати з життєвих спостережень необхідні для творчості картини та образи.

Актор повинен, по-перше, добре зрозуміти цей процес, спрямувати на нього свою увагу, ніколи не дозволяти собі «зубрити» авторський текст без пильного розглядування картин і образів, які містяться в ньому. Вимовляючи на сцені слова, фрази, актор повинен не базікати, а прагнути через висловлену думку передати партнеру свої бачення і ними впливати на нього. Якою мірою це вдасться, можна перевірити по партнерові, по власному відчуттю (і по зовнішніх ознаках: тиха, млява, нерозбірлива мова або швидка скоромовка, страх перед паузою, неуважність до партнера — вірні ознаки відсутності бачень і бездіяльності мови.

г Якщо актор постійно стежитиме за собою в процесі роботи над роллю, контролюватиме себе, дбатиме не про інтонації, а про те, що породжує думки, він створить собі звичку, органічну потребу в цьому, і тоді такий важливий органічний процес народження слова буде зміцнюватися, зростати і розвиватися в акторі, в його мистецтві.

Водночас актор повинен добре вивчити закони сценічної мови і уміти практично користуватися ними. Для удосконалення зовнішнього боку техніки словесної дії велику роль відіграє безперервне тренування нашого мовного апарата, голосу, дихання, дикції. Воно робить його

Стр. 99

підготовленим до виконання своїх функцій: для найдосконалішої передачі наших думок, внутрішніх бачень і уявлень, створених фантазією.

Цей бік техніки має вже значні теоретичні основи, викладені у працях спеціалістів цієї справи, і мені нема потреби зупинятися на ньому. Кожен, хто прагне вдосконалити свою дикцію, практично вивчити логіку мови, голосоведіння, може звернутися або до підручників, або до спеціалістів-педагогів. У цій галузі багато зроблено і робиться. Тут уже наявні точно сформульовані закони і положення, наявні детально розроблені вправи і учбові програми.

Стр.100

ВИСНОВКИ

На закінчення мені хочеться ще раз зупинитися на тому, як слід ставитися до питань, про які ми говорили, яке місце вони займають у загальному ряді проблем, що привертають до себе увагу актора, яке місце вони повинні займати в його майстерності.

Справжній артист, який створює твори мистецтва, не може не надавати величезного значення розвитку своєї артистичної техніки, своєї майстерності, вивченню законів творчої природи, звичайно, ні на мить не забуваючи про те, що техніка і майстерність в нашому мистецтві, як і в будь-якому іншому,— не самоціль. За допомогою майстерності і техніки, безперервно вдосконалюючи їх, він створює художні твори і засобами свого мистецтва розв'язує в них завжди нові і завжди складні творчі задачі певного громадського та політичного значення. Тому творчі питання, які зацікавлять такого художника, ніколи не обмежуються лише питаннями техніки і майстерності,— коло його інтересів набагато ширше, навіть якщо брати їх, так би мовити, з професіонального боку.

Для сучасного художника професіональне і громадсько-політичне повинно бути невіддільне; їх не можна різко розмежувати: одне зумовлює друге і одне неможливе без другого, причому на першому місці для митця стоїть, звичайно, громадський зміст його діяльності. Але розв'язання сучасних суспільно-політичних проблем засобами театрального мистецтва вимагає від актора високої техніки. Актор, який нехтує питаннями акторської техніки і майстерності, питаннями їх безперервного вдосконалення, не може бути повноцінним радянським художником, він не

Стр. 101

може свідомо творити, свідомо управляти собою і підкоряти свій талант і творчі сили колективу. Його успіхи можуть бути лише випадковим наслідком інтуїтивної творчості, вони не можуть бути закріплені, не можуть гарантувати правильного виконання ролі, а значить, і правильного звучання вистави.

Додержуючись принципу поступовості у вивченні системи К. С. Станіславського, ми прагнули викласти ази, перші літери азбуки нашої майстерності, не оволодівши якими не можна починати вивчення складних питань акторського мистецтва.

Елементарна техніка органічної поведінки на сцені, звичайно, аж ніяк не вичерпує всіх питань, пов'язаних із творчістю актора чи режисера. Однак знання цієї частини техніки є першим кроком до оволодіння складним процесом роботи над роллю. Артисту радянського театру, театру соціалістичного реалізму, необхідно вивчити цю частину техніки. Тільки засвоївши закони органічної дії, навчившись досягати в умовах сцени щирості, органічності своїх дій у виконанні простих задач, актор може вважати себе підготовленим до оволодіння складнішими основами майстерності і перейти до виконання складніших творчих задач. Лише ознайомившись з цими азами, актор може прийти до головної фази розвитку творчого процесу, де цей процес досягає нарешті свого повного розвитку і завершення у створенні сценічного образу.

Чи значить це, що «елементарна» техніка органічної поведінки на сцені «загальнодоступна», що її можна легко засвоїти, що вона елементарна з творчому розумінні цього слова?

Зовсім ні. Мета наших заміток і полягає саме в тому, щоб показати, що ця «елементарна» техніка елементарна лише порівняно з тими творчими задачами ідейного, суспільного порядку, що їх практично розв'язує митець, який вже володіє цією технікою, вже озброєний нею. І навпаки, для актора, який не володіє нею, вона складна, важка і зовсім не «елементарна». Тому в процесі репетицій так багато зусиль і часу доводиться витрачати на те, щоб подолати професіональну непідготовленість актора. Адже йдеться про уміння створювати тканину органічної поведінки на сцені, про уміння правдиво, природно жити на сцені. Це, звичайно, ще не мистецтво, це лише підступи до нього, лише перші кроки у напрямку до нього. Це ще

Стр. 102

перше дихання майбутнього образу. Але саме воно нерідко визначає увесь дальший творчий шлях актора.

«Важко в навчанні, легко в бою» — цей суворовський заповіт корисний і нам, акторам. Так, у навчанні мусить бути «важко»; так, «елементарна» техніка нашого мистецтва важка, вона вимагає значних зусиль, витривалості, наполегливості, суворої послідовності і вимогливості до себе, безперервної роботи над собою протягом усього життя. Але лише з її допомогою можна досягти справжніх висот мистецтва, вона допомагає актору включити у. творчий процес свою творчу природу, найбільш глибоко і тонко використати свій талант, своє духовне багатство.

Актор, який поверхово ставиться до свого мистецтва, який не розуміє того, що він покликаний служити своїй державі і своєму народові, що він покликаний бути вихователем своїх співвітчизників, такий актор легковажно нехтує технікою і майстерністю. Він, по суті, безвідповідально, з нікчемними засобами береться за розв'язання найскладніших творчих задач і часто буває покараний за це суворою оцінкою своєї роботи вимогливим глядачем. Такий актор або режисер нерідко пояснює свої невдачі хибами п'єси. Між тим причина їх частіше криється в його власному невмінні. Винною буває зовсім не п'єса, хоч вона, можливо, і не позбавлена недоліків. Такий режисер і такий актор часто виявляються нездатними життєво правдиво втілити на сцені ідеї найдосконаліших творів Гоголя, Грибоєдова, Островського.

Я далекий від думки пояснити більші чи менші недоліки, які, на жаль, трапляються у наших виставах, лише легковажним ставленням їх творців до свого мистецтва. Ні, вони пояснюються багатьма причинами, серед них є й такі, як відсутність обдаровання, недосвідченість, а також адміністративно-організаційні недоліки. Але головне — не в цьому.

Наш радянський театр — найкращий театр світу. Як і вся культура країни соціалізму, він пропагує передові ідеї миру, демократії, комунізму. Основна маса радянських артистів живе напруженим громадським життям країни, жадібно прагне вивчати в університетах і гуртках основи марксистсько-ленінської філософії і основи марксистсько-ленінського вчення про мистецтво. Тому для радянських акторів характерне пристрасне бажання боротися з численними ще хибами у своєму мистецтві, для

Стр. 103

переважної більшості акторів чуже почуття заспокоєності і самовдоволення. Причини цих хиб, нам здається, треба шукати, з одного боку, в тому, що ми ще не завжди до кінця усвідомлюємо величезну громадсько-виховну роль нашого мистецтва і відповідальність перед народом і партією. Ми ще недостатньо працюємо над собою, не досить глибоко вивчаємо життя нашого народу, ті суспільні явища і події, які ми відображаємо у своїх творах. І, з другого боку, нам заважає невміння, недостатня технічна професіональна озброєність. Станіславський не раз вказував на ці дві причини, і його «діагноз» вірний і досі. Але це й є ті причини, які можна усунути, тому що для нашого професіонального зростання є всі необхідні умови. Більше того, маючи належну ідейну спрямованість, ліквідуючи своє невміння, актор водночас долає також інші свої недоліки, бо навіть середнє обдаровання певною мірою компенсується майстерністю. Оволодіння елементами органічної дії —: це перший крок на шляху до високої акторської майстерності.

Перспективи радянського театру світлі й радісні. Але ніхто з нас, хто досяг більших або менших успіхів у мистецтві, не має права заспокоюватися, спочивати на лаврах. Життя стрімко йде вперед. Вимоги народу до мистецтва зростають. І лише той може бути актором в нашу велику епоху будівництва комунізму, хто безперервно вчиться, хто зростає духовно як громадянин і патріот своєї батьківщини, хто глибоко знає життя країни, думки, ідеї і прагнення її народу, хто глибоко вивчає «ідеали, самим народом створені», і поряд з цим розвиває, удосконалює свою технічну професіональну озброєність.

Знову й знову порушуючи питання про акторську техніку, про її початкові основи, ми обстоюємо високу ідейність і високу художність сценічних творів, змагаємося за силу впливу і художню переконливість нашого мистецтва.

Стр. 104

ЗМІСТ

Реалістичний напрямок у мистецтві актора…………………………………………….9

Значення елементарної техніки актора у створенні сценічної правди……………...22

Деякі елементи органічної дії…………………………………………………………..32

Єдність психофізичної дії………………………………………………………...32

Взаємодія, або. спілкування………………………………………………………44

Сприймання………………………………………………………………………..50

«Школа на ходу»…………………………………………………………………..60

Про словесну дію………………………………………………………………………...69

Висновки………………………………………………………………………………..101

Редактор Л. О. Маслова

Художник Г. Ф. Яценко

Художній редактор О. 3. Павловський

Технічний редактор М. М. Волжани

Коректор Г. Й. Голіонко

ВАСИЛИЙ ОСИПОВИЧ ТОПОРКОВ

О ТЕХНИКЕ АКТЕРА

(на украинском языке)

БФ 28016. Здано на виробництво 12. VIII 1960 р.

Підписано до друку 22.XI 1960 р. Формат 84х1081/а?.

Пап. арк. 1,688. Друк. арк. 5,75. Обл.-вид. арк. 5,25.

Тираж 500и. Зам. 222.

Книжкова ф-ка .Жовтень Головполіграфвидаву

Міністерства культури УРСР

Київ, вул. Арте'ма, 23.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Державне видавництво образотворчого мистецтва iconУроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconПедагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconЛауреати Державної Національної премії імені Т. Г. Шевченка
Нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва,...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconІвано-Франківськ 2014 Творчість Т. Г. Шевченка
Шевченко Т. Г. Твори в трьох томах [Текст] /Т. Г. Шевченко; критико-біогр нарис : акад. О.Є корнійчука. – К. Державне видавництво...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconКалендарно-тематичне планування уроків з образотворчого мистецтва на ІІ семестр для 5-7 класів

Державне видавництво образотворчого мистецтва iconУрок 1 Тема. Жанрова палітра музичного мистецтва
«жанр музики», «камерно-вокальні жанри», надати знання про первинні та основні жанри вокальної та інструментальної музики, розглянути...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconАнна звягінцева
Живе І працює в Києві. Навчалась у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. З 2010 року – член кураторської...
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconПедагогічний досвід вчителя образотворчого мистецтва вищої категорії, вчителя-методиста

Державне видавництво образотворчого мистецтва iconТема. Світ жіночої поезії за творчістю Катерини Горчар та Антоніни Корінь
Удосконалювати вміння сприймати й оцінювати твори музичного й образотворчого мистецтва
Державне видавництво образотворчого мистецтва iconДипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка