Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі



Сторінка2/2
Дата конвертації13.04.2017
Розмір0.54 Mb.
1   2
http://www.uk.wikipedia.org/wiki

http://www.litakcent.com/2008/12/15/shukaty-svoju-harmoniyu-i-myslyty/

http://www.litukraina.kiev.ua/van-andrusyak-ya-schasliviy-scho-m-y-dosv-d-ts-kaviy-liudyam

http://www.umoloda.kiev.ua/number/2246/164/79958/

Юрій Бедрик



(Український поет, перекладач, літературознавець)


Cліпців тут легіон! – Допоки всіх

Окинеш оком –

Знай, що сам осліпнеш

* * *


Я псаломник, загорнутий в чорне звисаюче рам’я.

Я прочанин тужний при Твоєму найпершому гробі.

Всі пісні мої – колообіг.

Ти їх знаєш напам’ять.

Без розради і скарг мої струни, напружені грою,

Роздираються всує.

Кожна пісня моя була співана перше Тобою

І Тебе не здивує

(Із зб. «Цвіт геральдичний»)


Народився 1 січня 1968 в с. Студинка Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Закінчив Київський університет та аспірантуру Інституту літератури. Кандидат філологічних наук. Викладав українську літературу в Ягеллонському університеті (м. Краків, Польща) та в Київському театральному інституті. Нині працює в пресі. Автор низки літературно-критичних, поетично-перекладацьких (із французької, польської, німецької) та оригінальних поетичних публікацій.

Автор поетичних збірок «Жертовник» (1992), «Метафізика восени» (1996), «Свято небуття» (1999), «Цвіт геральдичний та інші поезії» (2004), книжки віршів для дітей «Тьотя Бегемотя» (2010), дослідження «Василь Стус: проблема сприймання» (1993). Переклади поезій Франсуа Війона, Парні, Жерара де Нерваля, Поля Верлена, Артюра Рембо, Яна Кохановського, Болеслава Лесьмяна, Яна Лехоня, Юліана Тувіма, Ярослава Івашкевича, та ін.

Один із найяскравіших представників неомодерного дискурсу в українській поезії 90-х років. Юрій Бедрик у сучасній українській поезії – «річ у собі». Щось дивовижно стале, цілковито незалежне від примх часу чи позачасся, щось таке, якому судилося говорити не так, як є, а так, як повинно бути, – якби було… У літературному процесі Ю. Бедрик є самітником, антагоністом будь-якого літгуртківства.

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя. Живе у Києві.


Твори

Бедрик Ю. [Поезії] // Молоде вино : антологія поезії / упор. М. Розумний, С. Руденко. – К. : Смолоскип, 1994. – С. 29–39 : портр. – (Творча асоціація «500»).

Бедрик Ю. Тьотя Бегемотя : поезія / Ю. Бедрик. – К. Грані-Т, 2010. – 48 с. : іл. – (Сучасна дитяча поезія).
Про нього

Баран Є. Сад божественних камей : [про зб. поезії Ю. Бедрика «Метафізика восени»] // Березіль. – 1997. – № 9-10. – С. 176–178.

Процюк С. «Освистаний царем і черню аристократ-провінціал» Юрій Бедрик / С. Процюк. Лицарі стилосу та кав’ярень : есеї про дев’ятдесятників. – К. : Смолоскіп, 1996. – С. 15–18.

Електронні ресурси



http://uk.wikipedia.org/wiki/Бедрик_Юрій_Іванович

Леся Демська: «Мене завжди цікавили люди в межових ситуаціях, боротьба між серцем і розумом чи, скажімо, мораллю»



(Леся Мар’янівна Демська-Будзуляк – українська поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, дослідниця української модерної літератури і віднедавна – голова журі літературного конкурсу «Великий Їжак»)

Народилась 24 лютого 1972 року в м. Бориславі Львівської області. Закінчила філологічний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка за двома спеціальностями – українська філологія та світова література.

З 2000 р. науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України у відділі теорії літератури. Захистила кандидатську дисертацію за темою «Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки».

Протягом 2000-2001 рр. перебувала на науковій роботі у відділі Рідкісної книги при Торонтському університеті (Канада).

Кандидат філологічних наук, автор понад тридцяти наукових статей, багатьох літературно-критичних рецензій, що вийшли друком в Україні і за кордоном.

Авторка збірки поезій і прози «Сонцестояння у сузір’ї Риб» (1995), книги прози «Дім на околиці серця» (1997), «Осінь мага» (1998), романів «Місто в тіні» (2000), «Жінка з мечем» (2005), книжок «Дорогий Аркадію… Епістолярія літературної України 1923-1945 рр.» (2002), «Драма свободи у модернізмі. Пророчі голоси драматургії Лесі Українки» (2009), багатьох статей з історії й теорії літератури.

Твори перекладені російською, польською, німецькою, вірменською, французькою, сербською, чеською та англійською мовами. Перекладає з польської.

Член Асоціації українських письменників.

Український письменник та літературознавець Василь Габор вважає джерелами її модерністської креації походження з родини провінційних галицьких аристократів та наукові зацікавлення театром абсурду. Проза Л. Демської, на його думку, належить до настроєвої маргіналії постмодерного дискурсу та тяжіє до європоцентричних знаково-образних обумовлень.

Лауреат всеукраїнського конкурсу молодих прозаїків (1994).

Лауреат літературного конкурсу «Зоря Аркада» (1997).

Лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (1999).

Живе і працює у Києві.


Письменницькі роздуми
«Останнім часом мене все більше захоплює ідея пошуків власної ідентичності й пам’яті… Пам’ять – це унікальний дарунок природи. Усі історії, які переживали наші дідусі й бабусі, дещо пояснюють у нас. Нині весь світ описує пам’ять. Чим це пояснити? Україна дістала свою незалежність у часи, коли взагалі дуже мінявся світ. (Знаєте, є таке японське прокляття: «Щоб ти жив у часи перемін»?) Коли все валиться, коли змінюються цінності, тоді, як ніколи, потрібна опора. Опору можна знайти лише в пам’яті. І тому тепер усі описують пам’ять, і тому саме пам’яті присвячено багато літературознавчих і культурологічних досліджень. Але є ще одна проблема: ми дістали незалежну Україну, однак ми не дістали незалежної ідентичності. Ми не знаємо, хто ми такі. Й оці пошуки пам’яті – це пошуки самих себе. Адже з історій окремих родів вибудовується цілісна історія».
Твори

Демська-Будзуляк Л. Дороги, які вибираємо ми // Сучасність. – 2004. – № 4. – С. 139–141.

Демська-Будзуляк Л. Досвід і риторика смерті у творчості молодомузівців // Слово і час. – 2008. – №1. – С. 25–31.

Демська-Будзуляк Л. Драма свободи в модернізмі : пророчі голоси драматургії Лесі Українки : моногр. / Л. Демська-Будзуляк. – К. : Академвидав, 2009. – 183 с. – (Монограф).

Демська-Будзуляк Л. Зміна поколінь – реальність проблеми? // Слово і час. – 2001. – №1. – С. 28–31.

Демська-Будзуляк Л. Масова література та канон в українських літературних історіографіях 20-х років XX ст. // Слово і час. – 2012. – № 9. – С. 68–75.

Демська-Будзуляк Л. Міфи східноєвропейського романтизму, або ж фатум Шевченка, Міцкевича, Пушкіна // Сучасність. – 2006. – № 3. – С. 106–111.

Демська-Будзуляк Л. Образ «Європи» в українському літературно-критичному дискурсі кінця XIX – поч. XX ст. // Слово і час. – 2009. – № 8. – С. 58–67.

Демська-Будзуляк Л. [Проза] // Незнайома : антологія української «жіночої» прози та есеїстики другої пол. XX – поч. XXI ст. – Львів : Піраміда, 2005. – С. 110–115 : портр.
Про неї

Електронні ресурси



http://uk.wikipedia.org/wiki/Демська-Будзуляк_Леся

http://urccyl.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=41:2012-02-06-14-50-38&catid=9:from-the-experts&Itemid=31&lang=uk

Сергій Жадан



(Український письменник, перекладач та громадський діяч)

Народився 23 серпня 1974 у м. Старобільськ Луганської області. Саме це місто було оспівано Ільфом та Петровим як Старгород. У 1996 році закінчив Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, факультет українсько-німецької філології. У 1996-1999 рр. навчався в аспірантурі цього ж університету. Захистив дисертацію, присвячену українському футуризму: «Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка» (2000). З 2000 року викладач кафедри української та світової літератури університету. З 2004 – незалежний письменник.

Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року – віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори. Під час помаранчевої революції С. Жадан був комендантом наметового містечка у Харкові. Відомий своїми критичними висловлюваннями і публікаціями проти харківських можновладців. У 2011 провів акцію проти закону «Про захист суспільної моралі».

Пише романи, поезії, есеї. Темою творів письменника є пострадянська дійсність в Україні. Для стилю Жадана характерний вжиток розмовної та нецензурної лексики. Він настільки не пафосна, модерна і динамічна особистість, що такі архаїчні звання, як «лауреат», «заслужений митець» тощо для нього не просто зайві, а навіть неприродні.

Сергій Жадан – письменник-революціонер. У всіх розуміннях цього слова. Взявшись за перо двадцять років тому, він вніс у сучасну українську літературу щось абсолютно нове, виборовши собі почесне місце серед навіть набагато старших колег. Вийшовши на Майдан у Харкові, він один із тих, хто виборює сьогоднішні зміни в країні.

Перекладає поезію з німецької (в т.ч. Пауля Целана), англійської (в т.ч. Чарльза Буковскі), білоруської (в т.ч Андрія Хадановича), російської (в т.ч. Кирила Медведєва, Данилу Давидова) мов.

Автор поетичних збірок «Цитатник» (1995), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998), «Балади про війну і відбудову» (2001), «Історія культури початку століття» (2003), «Марадона» (2007), «Ефіопія» (2009), «Лілі Марлен» (2009), «Вогнепальні й ножові» (2012), збірки оповідань «Біґ Мак» (2003), романів «Депеш Мод» (2004), «Anarchy in the UKR» (2005), «Гімн демократичної молоді» (2006), «Капітал» (2006), «Ворошиловград» (2010), збірок «Біґ Мак та інші історії» (2011), «Месопотамія» (2014).

Має зібрання творів: «Вибрані поезії. 1992-2000» (2000), «Маскульт» (з Юрієм Андруховичем і Андрієм Бондарем) (2003), «Трициліндровий двигун любові» (з Юрієм Андруховичем та Любком Дерешем) (2007), «Кордон» (з Ігорем Сідом і Андрієм Поляковим), «Прощання слов’янки» (2011).

Твори Сергія Жадана перекладались німецькою, англійською, шведською, італійською, угорською, польською, сербською, хорватською, чеською, литовською, білоруською, російською, вірменською мовами. Зокрема світ побачили такі переклади книг Жадана:



  • «Історія культури початку століття» – Росія, 2003; Польща, 2005; Німеччина, 2005

  • «Біг Мак» – Польща, 2005; Росія, 2009; Чехія 2011

  • «Депеш Мод» – Росія, 2005; Польща, 2006; Білорусь, 2006; Німеччина, 2007; Литва, 2008; Італія, 2009

  • «Anarchy in the UKR» – Польща, 2007; Німеччина, 2007; Росія, 2008; Білорусь, 2012

  • «Гімн демократичної молоді» – Польща, 2008; Німеччина, 2009; Росія, 2009

  • «Відсоток самогубств серед клоунів» – Німеччина, 2009; Польща, 2009

  • «Ворошиловград» – Росія, 2012

Упорядник:

«Два міста» (1999), «Харків forever» (2004), «Готелі Харкова» (2008), «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років» (2010), «Письменники про футбол» (2011) (співавтор і упорядник).

Мультимедійні проекти:

Сергій Жадан та гурт «Собаки в Космосі» на фестивалі Захід, аудіокнига «Депеш Мод» (Дніпропетровськ : «Арт-Вертеп» – LIFT, 2007),

CD-збірка «Хор монгольських міліціонерів» («Госпел і спірічуелс») (Дніпропетровськ : «Арт-Вертеп» – LIFT, 2007),

Радіо-Шансон або Radio шансон: вісім історій про Юру Зойфера (брошура + CD, Дніпропетровськ : «Арт-Вертеп» – LIFT, 2007),

Театр-студія «Арабески», Kharkiv Klezmer Band i Місько Барбара: книжка-диск, саундтрек до однойменної вистави Харківського театру «Арабески» на вірші Сергія Жадана,

«Спортивний клуб армії, Собаки в Космосі, Сергій Жадан» (Дніпропетровськ : LIFT, 2008),

«Зброя пролетаріату, Собаки в Космосі, Сергій Жадан» (2012).


Стипендії та нагороди:

1999: премія Бу-Ба-Бу за найкращий вірш року;

2001: найкраща поетична книга року («Балади про війну і перебудову»);

2001: Herman-Kesten-Stipendium (Нюрнберґ);

2001-2002: Herder-Stipendium (Töpfer Stiftung, Відень);

2003: переможець всеукраїнського конкурсу «Книжка року»;

2003: KulturKontakt – Stipendium (Відень);

2005: лауреат премії ім. Германа Ленца (Німеччина);

2005: Gaude Polonia (Варшава);

2006: найкраща поетична книга («Цитатник»);

2006: лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» («Капітал»);

2007: найкраща книга року («Капітал»);

2007: лауреат поетичного фестивалю «Київські Лаври»;

2008: російський переклад роману «Anarchy in the UKR» увійшов до короткого списку літературної премії «Національний бестселер» і одержав грамоту «Книга року» на Московській книжковій виставці-ярмарку;

2009: лауреат премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського;

2010: лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» («Ворошиловград»);

2010: висунутий на звання «Людина року» російським журналом «GQ» за книгу «Червоний Елвіс»;

2012: відзнака «Золотий письменник України».

Живе і працює в Харкові.
***

Простіше вірити, що ти

сидиш в оточенні води

або пісків, їх не пройти,

тому кордон – кінець мети,

де розбудовано пости

і зірвано мости.

І це об’єднує народ,

підтримує нейтральність вод

і невгасимий блиск в очах.

Суспільству ж прагнеться вбачать

в усьому цьому вищий код

ментальності. Хоча,

на перший погляд, їх не є -

подібностей, чий сплав дає

основу єдності, але

єднання є, хоч і мале.

Наприклад, сонце, що встає,

чи спільний туалет.

Крім того, може об’єднать

розмитий шлях, відсутність дна.

Потопи, струси чи вогонь –

це об’єднає будь-кого.

І можна, зрештою, додать

фольклор і алкоголь.

(Із збірки «Цитатник»)


Твори

Жадан С. В. [Вибрані твори] // Трициліндровий двигун любові : Ю. Андрухович, Л. Дереш, С. Жадан. – Х. : Фоліо, 2008. – 219 с. – (Графіті).

Жадан С. В. [Вибрані твори] // Трициліндровий двигун любові : Ю. Андрухович, Л. Дереш, С. Жадан. – Х. : Фоліо, 2009. – 219 с. – (Графіті).

Жадан С. В. Автобіографічність – це хвороба української літератури // Політика і культура. – 2003. – № 36 (215). – С. 40–41.

Жадан С. В. Anarchy in the UKR / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 223 с.

Жадан С. Атлас автомобільних доріг України // 20 письменників сучасної України / упор. і передм. О. В. Красовицького. – Х. : Фоліо, 2011. – С. 69–81.

Жадан С. В. Біг Мак / С. В. Жадан. – К. : Критика, 2003. – 183 с.

Жадан С. Владелец лучшего клуба для геев : быль // Новый мир. – 2007. – №10. – С. 65–85.

Жадан С. В. Ворошиловград : роман / С. В. Жадан. Х. : Фоліо, 2010. – 442 с. – (Графіті).

Жадан С. В. Генерал Юда : [поезії] // Березіль. – 1994. – № 11-12. – С. 18–21.

Жадан С. В. Гімн демократичної молоді / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 223 с. – (Графіті).

Жадан С. В. Депеш Мод / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2004. – 229 с. – (Графіті).

Жадан С. В. Депеш Мод / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 229 с. – (Графіті).

Жадан С. В. Ефіопія : [зб. поезій, прози] / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2009. – 121 с. – (Сафарі).

Жадан С. В. З віденських оповідань // Березіль. – 2002. – № 11-12. – С. 50–83.

Жадан С. В. Капітал / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 797 с.

Жадан С. В. Капітал / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2007. – 797 с.

Жадан С. В. Лілі Марлен : книга нових та вибраних віршів / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2009. – 186 с. – (Сафарі).

Жадан С. Паспорт моряка : рассказы // Новый мир. – 2009. – № 2. – С. 71–81.

Жадан С. В. [Поезії] // Знак нескінченності : зб. поезій / упор. Л. Фінкельштейн. – К. : Факт, 2002. – С. 200–221 : портр.

Жадан С. В. [Поезії] // Молоде вино : антологія поезії / упор. М. Розумний, С. Руденко. – К. : Смолоскип, 1994. – С.67–78 : портр. – (Творча асоціація «500»).

Жадан С. Потери, которые делают нас счастливыми : рассказы // Новый мир. – 2001. – № 4. – С. 163–180.

Жадан С. В. Цитатник / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 215 с. – (Сафарі).

Жадан С. В. Цитатник / С. В. Жадан. – Х. : Фоліо, 2009. – 215 с. – (Сафарі).

Про нього



Битько В. Сергій Жадан як прозаїк : [конспект уроків] // Українська мова та література. – 2009. – число 17-19 (609-611). – С. 22–25.

Біла А. Від ломки до ломки : лірика Сергія Жадана // Слово і час. – 2002. – № 1 (493). – С. 35–48.

Біла А. Дахау Жадана // Знак нескінченності : зб. поезій / упор. Л. Фінкельштейн. – К. : Факт, 2002. – С. 197–200.

Голобородько Я. Ді-джей української прози Сергій Жадан // Слово і час. – 2010. – №10. – С. 100–107.

Голобородько Я. Література як деміфологія : новітні тенденції в українській літературі. «Молодіжний стиль» Сергія Жадана // Українська мова та література. – 2006. – число 38 (486). – С. 21–22.

Голобородько Я. Саундтреки свідомості. Стиль Сергія Жадана // Артеграунд. Український літературний істеблішмент : зб. статей. – К. : Факт, 2006. – С. 61–78.

Голобородько Я. Саундтреки свідомості. Стиль Сергія Жадана : розділи із нової книжки «Артеграунд. Український літературний істеблішмент» // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. – № 3. – С. 83–95.

Голобородько Я. Сергій Жадан : критична маса естетичних альтернатив // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 1. – С. 31–34.

Грабська А. Сергій Жадан : «Ці вірші… найбільш точно передають моє ставлення до світу» // Українська культура. – 2012. – № 6. – С. 18–21.

Ємець-Доброносова Ю. Як риба у воді // Сучасність. – 2004. – № 4. – С. 146–151.

Лихограй Р. Поезія нової доби : [поет, прозаїк, перекладач Сергій Жадан] // Українська культура. – 2006. – № 9. – С. 18.

Соколенко Н. Три поверхи без матів і вишивані рушнички на згадку… // Український театр. – 2011. – № 6. – С. 18–19 : фото.

Харчук Р. Б. Сергій Жадан – «Вічний Підліток» // Сучасна українська проза : постмодерний період : навч. посіб. – К. : Академія, 2008. – С. 209–216.

Харчук Р. Б. Найновіша підлітково-дитяча літературна альтернатива: С. Жадан, Л. Дереш, С. Поваляєва, І. Карпа, Т. Малярчук // Бібліотечка «Дивослова». – 2007. – № 7. – С. 50–64.

Черненко Г. Гендерна інверсія в сучасному українському постколоніальному романі (Сергій Жадан «Депеш Мод» та Ірена Карпа «Фройд би плакав») // Слово і час. – 2008. – № 12. – С. 75–80.

Чубінська М. Центр і периферія в літературі : [Сергій Жадан «Ворошиловград»] // Дніпро. – 2011. – № 7. – С. 134–137.


Електронні ресурси

http://www.ukrcenter.com/Література/19197/Сергій-Жадан/Біографія

http://findbook.com.ua/uk/avtor/sergij-zhadan

Роман Кухарук: «Відчуй красу і силу слова – це наше гасло».

«Література – моє покликання. Політика – мій обов’язок»

(Політолог, громадський діяч, лектор)

Народився 10 серпня 1968 року у Чернівцях. Дитинство пройшло у с. Зелений Гай Новоселицького району, звідки родом його мати. У 1993 році закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. З вересня 1991 року – кореспондент агентства «Українське інформаційне бюро». Після – редактор відділу у Київському представництві газети «Пост-Поступ», кореспондент УНІАН. З березня 1994 року – заступник головного редактора газети «Київський телеграф». У 1994-1998 роках – головний редактор газети «Селянська спілка». Був супервайзером радіо «Свобода», президентом Центру «Свобода слова», головним редактором журналу «Соборність».

З жовтня 2003 року – голова правління Всеукраїнської спілки «Літературний форум». З грудня 1998 року – головний редактор і видавець журналу «Український скоропис» і газети «Новий Київський телеграф».

Був організатором і редактором газети «Влада і політика». Недовгий час працював директором бюро пропаганди Національної спілки письменників України.

Автор 50 публікацій, зокрема, брошури «Четверта влада в Україні: реальність міфу» (1996, співав.), збірки поезій «Йой» (1993), романів: «Пригоди Котамури» (1996), «Любити хлопчика» (1998), «Масло на хлібі» (1999), «Муха з цукром» (2000), «Відчуваючи сніг» (2001), книги «Свобода проти України» (2001), «Гербарій з кров’ю» (2003), «Письменник – основа культури» (2003), «Висохла вода» (2005), «Розмови».

Володіє англійською, французькою, польською, румунською мовами. Захоплюється мистецтвом.

Живе у Києві.


Погляди на життя:

«Вірю в Бога і вірю в себе. Сповідую одинадцяту заповідь Ісуса Христа: «… Не бійся». Я не боюся смерті».

«… Всіх слухай та не всіх слухайся».

«... Мінімум комплексів, максимум самореалізації».

«Бути щасливим – бути собою».

«Свобода без культури свободи – це духовне пекло».

«Письменник – основа культури».

«Українська молодь винесе Україну з вогню бездуховності на руках…:
***

Мені болить за тих паскуд,

Що вип.’ють тріло і сиклини,

Щоб виригати тим, що йдуть

За ними.

Ми йдем по трупах і кістках,

У крові мови миєм ноги,

Несемо правду на руках,

Коли уже нема дороги.

Коли лиш вітер і сади

Як нескалічена свобода.

Ми п’ємо кров, коли води

Нема в народу.

Ми п’ємо кров свою. Свою

Ми пісню у крові намочим,

Щоб була хата на краю

Не біла, а така як хочем.

Написано давно. Але не перестає бути актуальним. Це кредо мого покоління – а саме моє покоління зараз відповідальне за все, що є і буде в Україні. Ми взяли тяжкий тягар і вогонь української справи у попередників і мусимо передати іншим поколінням далі у надійні міцні українські руки».

«… я ніколи не говорю, що я живу у цій країні. Я живу в Україні, я себе усвідомлюю як господар цієї країни, бо я тут є, я тут народився, я тут здохну, і це мої шкурні інтереси, щоб тут була Україна, через 100 і 1000 років, бо я пишу надовго не на один рік. Я знаю, що мої твори мене переживуть. У мене росте дитина, будуть внуки, правнуки, я хочу, щоб вони жили в Україні, були українцями, говорили українською мовою. Це мій життєвий інтерес».

«Багато кажуть, що у мене комплекс неповноцінності. Що бігаю. У мене, навпаки, комплекс повноцінності, бо у мене вистачає часу ще й на творчість. Але я не боюся що моє місце у літературі хтось займе, я завжди тішуся, що вийде гарна книжка, якась гарна вистава і так далі і мені не шкода, що не я це зробив, не я це написав, чи мені не воздали якусь похвалу чи якусь премію. Мені не потрібні ні премії, ні хвали, в мене є своє місце, але для того, щоб з’ясувати своє місце, мені треба добре знати літературу і намагатися, щоб був позитив в українській літературі, позитив українського, бо українське – воно безперервне, воно йде з язичницьких часів і до наших днів, воно не має перерви у духовному плані. Бо що таке історія України? Це духовна історія, передусім. Бо скільки рубали, знищували, а ми знаємо».

«Якщо таких як я є мільйон, грубо кажучи, Україна не загине, все буде добре… тільки треба одним перестати плакати за Україною, а другим перестати обпльовувати Україну і просто жити у нормальній краї, і цінувати цю країну, шанувати цю землю і цю культуру».
Твори

Кухарук Р. Муха з цукром / Р. Кухарук. – К. : Український клуб, 2003. – 295 с.

Кухарук Р. [Поезії] // Р. Кухарук // Молоде вино : антологія поезії / упор. М. Розумний, С. Руденко. – К. : Смолоскип, 1994. – С.101–102 : портр. – (Творча асоціація «500»).
Про нього

Електронні ресурси



http://novoselitsa.com/node/1520

http://litforum.com.ua/rozmovy11.htm

http://www.chasipodii.net/article/3306/

Василь Махно: «Поезія завжди про майбутнє, принаймні, про майбутню тугу за минулим…»



(Український поет, есеїст, перекладач, літературознавець)

Народився в 1964 р. у м. Чорткові. Закінчив Тернопільський педагогічний інститут (нині ТНПУ), викладав літературу у Тернопільському університеті, а згодом – у Ягеллонському (Краків). Учасник гурту «Західний вітер» (1992). Кандидат філологічних наук (1995). Член міжнародного ПЕН-клубу.

З 2000 р. проживає у Нью-Йорку, працює у НТШ-Америка.

Лауреат премій ім. С. Будного (1994), журналу «Кур’єр Кривбасу» (2008, 2009), Фонду Лесі та Петра Ковалевих (2009).

Автор дев’яти поетичних збірок: «Схима» (1993), «Самотність цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (2002), «38 віршів про Нью-Йорк» (2004), «Cornelia Street Cafe» (2007), «Зимові листи» (2011), «Я хочу бути джазом і рок-н-ролом. Вибрані вірші про Тернопіль і Нью-Йорк» (2013), двох книжок есеїстики, п’єс.

Його вірші, есе та драми перекладено польською, німецькою, сербською, англійською, литовською, чеською, івритом, іспанською.

Видання іноземними мовами:

«Wedrowcy» (2003);

«34 wiersze o Nowym Jorku i nie tylko» (2005);

«Црна рупа поезије» (2013).

«Його поезія оригінальна, має довільну композицію, висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми. Він дбайливо ставиться до художньої форми, а логічне викладання думки наближає його поезію до наукової літератури. Поезія носить філософський, белетристичний характер. Вона світиться образністю, афористичністю, настановою на розмовну інтонацію й лексику», – так писала у відгуку на творчий вечір В. Махна в УІММ Ольга Винничук (Українське слово. – 2003. – число 22 від 24 жовтня – 6 листопада).

«Поезія Василя Махна… – це його враження з життя і побуту в Нью-Йорку. І це не тільки враження прекрасного, але також щоденне відчуття і бачення понурого, безнадійного, трагічного, сумного, безвихідного. І в цім відчувається універсальність стану людини», – професор Віра Боднарук (Р. Ш. – 2004. – № 138).

Переклади:

Збіґнєв Герберт «Струна світла» (1996).

Перекладає сучасну польську, американську та сербську поезії. Зокрема авторів: Ч. Мілоша, З. Герберта, Ю. Лободовського, М. Гжещака.

Літературознавство:

«Художній світ Богдана-Ігоря Антонича» (1999).

Укладач:

«Дев’ятдесятники» (1998).\

Поради читачам:

«… Щоби побільше читали: чи у книжковому форматі чи електронному, бо читання це постійний процес кшталтування смаку життя та культури. У славістичному відділі Нью-Йоркської Публічної бібліотеки зберігається картина Якова Гніздовського, на якій зображено читача, якого завалено книгами. Це метафоричний, візуальний образ стосунків читача і книжки, це постійна боротьба тексту за читача і читача з текстами. Я бажаю кожному віднайти свою рівновагу у цьому нестримному процесі інформаційної та культурної навали».
***

І на їхні голови поклавши,

сутінки із яструбиних крил.

І загорнуть лихоліття наше

в тепле листя, в золотавий пил:

рибою пливи, свідзинським; кавою

посмішку залий. І за одвірком –

за три кроки погляду лукавого

не зітреш за шклом. І з нашим віком

в теплім листі порпайся. Зануриш

голову у жолоб річки. Блудять

мертві очі. І кого ти дуриш

з цеглою й підошвами на грудях?..

(Уривок вірша «І на їхні голови поклавши…»,

зб. «Схима»)
Твори

Махно В. Cornelia Street Cafe : нові та вибрані вірші, 1991–2006 / В. Махно. – К. : Факт, 2007. – 222 с.

Махно В. Поэт, океан и рыба : стихи / В. Махно // Новый мир. – 2011. – № 10. – С. 73–83.
Про нього

Андрусяк І. «Рибою пливи, Свідзинським: кавою…» : архетипні знаки в поезії В. Махна // Слово і час. – 1998. – № 2. – С. 22–23.

Андрусяк І. Тире як «плавник культури» : (поезія Василя Махна) // Слово і час. – 2003. – № 12. – С. 59–61.

Антипович Т. Геометрія самоти : [поезія В. Махна] // Слово і час. – 2003. – № 12. – С. 61–63.

Ткачук М. Літературний процес 90-х років XX століття. Художні шукання Василя Махна // Українська мова та література. – 2000. – число 22 (178). – С. 3.
Електронні ресурси

http://uk.wikipedia.org/wiki/Махно_Василь_Іванович

http://zolotapektoral.te.ua/vasyl-mahno-karl-emil-frantsoz-narodyvsya-u-tomu-zh-misti-scho-i-ya-chortkovi.html

http://ualit.org/?p=5751

Тарас Прохасько: «Я говорю про те, як бути собою, бути щасливим, і бути при цьому громадянином своєї країни»



(Сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену)

Станіславський (іноді – Станіславівський або Івано-Франківський) феномен – феномен наявності у місті Івано-Франківську (до 1939 р. – Станіславів, у 1939–1962 рр. – Станіслав) своєрідного мистецького угруповання літераторів, творці якого найповніше втілили український варіант постмодернізму у своїй творчості. За нетривіальним визначенням Ю. Іздрика, для «франківського феномена» притаманне прагнення ввібрати в себе всю культуру останніх ста років, двері до якої, ще недавно зачинені (хоч і не щільно), раптом широко відчинилися.

Представники: Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В. Неборак, О. Ірванець, Т. Прохасько, І. Андрусяк.

Народився 16 травня 1968 р. в Івано-Франківську. Брат перекладача Юрія Прохаська. Мати Т. Прохаська – троюрідна племінниця письменниці Ірини Вільде. Батька Тараса Прохаська у віці 10 років депортували разом з матір'ю та бабусею з Моршина до спецпоселення у Читі, звідки він повернувся в Україну у 1956 році, коли йому виповнилося 16.

Тарас Прохасько закінчив біологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (1992). За фахом ботанік. Після завершення університету спочатку працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, згодом – учителював у рідному місті.

Учасник студентського руху 1989-1991 років, зокрема брав участь у «революції на граніті» у Києві у 1990 році.

У 2004 році кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza – Homines Urbani»

Серед найсимпатичніших йому людей називає Франциска Асизького.

Серед письменників, близьких йому «за певним типом світосприйняття», Прохасько називає Богуміла Грабала, Хорхе Луїса Борхеса, Бруно Шульца, Василя Стефаника, Данило Кіша, Габріеля Гарсіа Маркеса, Мілана Кундеру, Оноре де Бальзака, Антона Павловича Чехова, Сергія Довлатова, Лева Рубінштейна, а серед найулюбленіших творів – щоденник Анджея Бобковського «Війна і спокій» (1940–1944) та «Шерлок Холмс».

Стипендії та нагороди:

1997: лауреат премії видавництва «Смолоскип»;

2006: перше місце у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було б зробити кілька оповідань» (версія журналу «Кореспондент»);

2007: третє місце у номінації «Документалістика» за книгу «Порт Франківськ» (версія журналу «Кореспондент»);

2007: лауреат літературної премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського (заснована Польським інститутом у Києві).
Переклади іншими мовами:

«Inne dni Anny» (Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2001);

«Вокруг озера» і «Чувство присутствия» в антології «Галицкий Стоунхендж» (М. : «ЭРА», 2003);

«Niezwykli» (Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2005);

«Z tego można zrobić kilka opowieści» (Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2005);

«Spalone lato» (Kraków: Nemrod, 2007);

«Daraus lassen sich ein paar Geschichten machen» (Suhrkamp, 2009);

«НепрОстые» (Москва: AdMarginem, 2009);

«The UnSimple», електронна публікація (Amazon).

Автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу.

Книжки просякнуті тонким гумором, іронічністю, насмішкуватістю, самоіронією. Письменник споглядає життя, копається в собі, зосереджується на деталях і пропонує читачеві подивитися на світ своїми очима.

Тарас Прохасько – типовий західноукраїнський письменник. Він не ставить оцінок – просто описує, зображує, вимальовує... Не вміє, або не бажає, узагальнювати. Висновки він залишає читачам. Не повчає й не дає настанови. Це людина зі своїм світом, з якого він ніколи не вилізе, і друзям-порадникам-літераторам у компанії з видавцями краще не лізти до нього зі своїми рекомендаціями. Його щирість підкуповує.


Письменницькі роздуми

Любов: «Для мене любити – це приймати когось. Приймати і не заперечувати якихось речей в комусь чи в чомусь».



Україна: «Ми перебуваємо в дивовижній ситуації, коли жодних схем, взірців – нема. І ми орієнтуємося на якийсь загально-казковий образ і навіть не знаємо, чи дійсно так має бути, тобто, чи так задумано десь на горі… Але, зрештою, кожна група людська має своє призначення, набирає досвіду для всього людства. І, можливо, наш шлях – експериментальний, і його цінність в тому, що ми беремо на себе всякі такі випробування. Можливо, наша місія в тому, щоби так себе мордувати, щоби інші люди вже знали… І це також не є зле».

Усвідомлення: «Я не знаю рецепту – що таке «стати собою»… Цінним є життя будь-якої людини, в тому числі життя, насичене «неправильними» штуками: помилками, хибами. Але якщо усвідомлювати, що то є власний шлях, то сказати, що один краще від іншого, дуже тяжко».


Твори

Прохасько Т. Вотак : [рассказ] / Т. Прохасько ; пер. с укр. А. Пустогаров // Новый мир. – 2011. – № 2. – С. 12–15.

Прохасько Т. Лексикон таємних знань : новели / Т. Прохасько. – Львів. : Кальварія, 2006. – 192 с.

Прохасько Т. НепрОсті / Т. Прохасько. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2006. – 140 с.

Прохасько Т. Тарас Прохасько: «Порозуміння зі світом є найбільшим скарбом» / Тарас Прохасько ; [бесіду вела] Марія Хрущак // Українська культура. – 2012. – № 4. – С. 50–55.
Про нього

Агеєва В. Мистецтво бачити : апологія «поверхневої людини» в прозі Тараса Прохаська // Сучасність. – 2009. – № 1-2. – С. 152–162.

Бондар-Терещенко І. Проста метаісторія «НепрОстих» : про «белетризацію минулого» в романі Т. Прохаська // Слово і час – 2003. – № 6. – С. 58–60.

Голобородько Я. Образно-словесні мантри Тараса Прохаська // Слово і час. – 2006. – № 7. – С. 41–44.

Голобородько Я. Проза Тараса Прохаська : еманація почуттів // Артеграунд. Український літературний істеблішмент. – К. : Факел, 2006. – С. 47–60.

Лендєлова В. Тарас Прохасько: «НепрОсті» : (автор, який стоїть [сам] над собою) // Слово і час. – 2010. – № 3. – С. 81–87.

Прохасько Т. Тарас Прохасько : «Порозуміння зі світом є найбільшим скарбом» / Т. Прохасько ; [бесіду вела] М. Хрущак // Українська культура. – 2012. – № 4. – С. 50–55.

Харчук Р. Б. Стильові особливості прози «Станіславського феномену»: Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, Т. Прохаська // Бібліотечка «Дивослова». – 2007. – № 7. – С. 2–31.

Харчук Р. Б. Тарас Прохасько: ботанік, який став письменником // Сучасна українська проза : постмодерний період : навч. посіб. – К. : Академія, 2008. – С. 168–179.
Електронні ресурси

http://uk.wikipedia.org/wiki/Прохасько_Тарас_Богданович

http://life.pravda.com.ua/person/2013/05/30/129998/

Степан Процюк: «Я би хотів мати можливість ціле життя вчитися»



(Відомий сучасний український прозаїк, поет, есеїст, кандидат філологічних наук)

Народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському Національному університеті ім. В. Стефаника.

Літературна біографія Степана Процюка розпочалася 1991 року з літгурту «Нова дегенерація», куди він входив разом із Іваном Андрусяком та Іваном Ципердюком. Наступного року була надрукована їх перша поетична збірка «На вістрі двох правд» (з передмовою Юрія Андруховича). На думку літературознавців, на початку 90-х літгурту «Нова дегенерація» вдалося стати одним із небагатьох руйнівників літературної стагнації. Згодом з’явилася збірка віршів «Апологетика на світанку» (1996) та збірка поем «Завжди і ніколи» (1999). Згодом Степан Процюк відійшов від поезії, захопився психоаналізом і дуже активізувався в просторі сучасної української літератури, перейшовши винятково на прозу й есеїстику. Український літературознавець Олег Соловей зауважує: «Степан Процюк – письменник, що у своїх романах (зрештою, як і в есеях, і у колишніх віршах, поемах) небезпечно балянсує поміж Сциллою натуралізму та Харибдою всесвітнього жаху, який усвідомити здатні хіба що обрані… Це щастя мистецьке називається експресіонізмом – бачити суть речей, прагнути щось змінити й одночасно мати цілковите розуміння того, що змінити нічого не можна: адже погода не переміниться…»

Письменницькі роздуми
Байдужість: «Вона гірша та небезпечніша від ненависті, бо ненависть – це розчарована любов… Та ми всі переважно байдужі один до одного, крім найближчих людей. Це маска. Це «моя хата скраю».

Дружба: «один із потужних чинників, який дає можливість забути про відокремленість і самотність кожної людини в світі».



Кохання: «… повноцінне кохання – це коли ти готовий відпустити людину, коли ти не є власником, садомазохістом, коли ти не вважаєш близьку людину щитом від власних проблем».

«Коли людина думає, що її судження єдиноправильні, то за цим завжди ховається гнилизна».
Твори

Процюк С. Аналіз крові / С. Процюк. – К. : Грані-Т, 2010. – 144 с. – (De profundis).

Процюк С. Імени твого ради // Сучасність. 1996. – № 5. – С. 15–37.

Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень : есеї про дев’ятдесятників. – К. : Смолоскип, 1996. – 82 с.

Процюк С. Маски опадають повільно : роман про Володимира Винниченка / С. Процюк. – К. : Академія, 2011. – 304 с. – (Автографи часу).

Процюк С. [Поезії] // Молоде вино : антологія поезії / упор. М. Розумний, С. Руденко. – К. : Смолоскип, 1994. – С.141–150 : портр. – (Творча асоціація «500»).

Процюк С. Степан Процюк : «Прозаїк – це мозолі на сідницях» / С. Процюк ; [бесіду вів] І. Андрусяк // Українська мова та література. – 2009. – число 17-19 (609-611). – С. 40–41.

Процюк С. Троянда ритуального болю : роман про Василя Стефаника / С. Процюк. – К. : Академія, 2010. – 184 с. – (Автографи часу).

Процюк С. Ходулі для Морозенка // 20 письменників сучасної України / упор. і передм. О. В. Красовицького. – Х. : Фоліо, 2011. – С. 332–340.
Про нього

Антонишин С. Інфекційний час у маргінальних душах : [про романи С. Процюка «Серафими і мізантропи» та «Інфекція»] // Березіль. – 2003. – № 1-2. – С. 177–181.

Бірченко М. Гімн любові і життєлюбству в есеї Степана Процюка «Любити і ненавидіти // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 11–14.

Боронь О. «Філологічна» проза Степана Процюка // Слово і час. – 2002. – № 5. – С. 59–61.

Горболіс Л. З Україною… Без маски… : (за романом С. Процюка «Маски опадають повільно») // Слово і час. – 2012. – № 8. – С. 104–110.

Даниленко В. На канапі у Процюка // Київ. – 2012. – № 11-12. – С. 183–185.

Кокотюха А. Позитивні герої Степана Процюка // Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень. – К. : Смолоскип, 1996. – С. 75–80.

Матюша В. Творчість Степана Процюка : [конспекти уроків по творчості С. Процюка] // Українська мова та література. – 2009. – число 17-19 (609-611). – С. 35–39.

Пастух Б. Психографія в шатах слова // Слово і час. – 2013. – № 3. – С. 97–102.

Прокопів Ю. Християнський меридіан повісті Степана Процюка «Там, де поплутані кольори» // Слово і час. – 2002. – № 5. – С. 62–68.

Скорина Л. Троянда і біль : історія життя на грані : [«Троянда ритуального болю» : роман про Василя Стефаника] // Слово і час. – 2010. – № 9. – С. 107–113.

Слапчук В. Міф про вічного українця // Березіль. – 2002. – № 5–6. – С. 171–173.

Терлецький В. Оранжева квітка на чорному тлі // Березіль. – С. 173–175.

Харчук Р. С. Процюк – галицький традиціоналіст // Бібліотечка «Дивослова». – 2007. – № 5. – С. 51–56.

Харчук Р. Б. Степан Процюк – «Письменник периферії, зубожілої провінції» // Сучасна українська проза : постмодерний період : навч. посіб. – К. : Академія, 2008. – С. 97–106.

Ципердюк І. «… Дивак із сонцем у кишені…» // Процюк. С. Лицарі стилосу та кав’ярень. – К. : Смолоскип, 1996. – С. 71–74.

Електронні ресурси

http://uk.wikipedia.org/wiki/Процюк_Степан_Васильович

Cергій Руденко: «Читати - це круто! І в цьому треба переконувати всіх!»



(Журналіст, публіцист, автор книжок, головний редактор сайту TVI.ua)

Народився в 1970 році в селі Стецьківка Сумської області. В 1992 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

Працював у газеті «Добрий день» (Суми), власкором газети «Діло», кореспондентом «РИА-Новости» (Москва), був політичним оглядачем журналів «Eastern economіst» (США) і «Ostіnvest» (Німеччина). Керував прес-агентством «Дебют-плюс». В 1996-2003 роках – кореспондент Української служби радіо «Свобода». Працював редактором відділу політики тижневика «Деловая неделя-FT», аналітиком інтернет-проекту proUA. В 2005-2008 роках – головний редактор видань «Сейчас» і «Газети 24». Був першим заступником головного редактора інтернет-видання «ПіК України».

Керівник інтернет-проектів «Буквоїд» і «Досьє».

Засновник Творчої асоціації «500» (1993).

Автор і укладач антологій поезії «Молоде вино» (1994) і «Початки», укладач антології прози «Тексти» (1996).

Автор книг: «Вся президентська рать. Оточення Віктора Ющенко від А до Я» і «Вся прем’єрська рать. Оточення Віктора Януковича від А до Я», «Вся Юлина рать. Оточення Юлії Тимошенко» (2007), «Уряд Юлії Тимошенко» (2008), «25 богачей Украины» (2009), «Мужчины Юлии Тимошенко» (2010), «Пантеон класиків» (2011), «YANUKOPEDIA» (2012).

Дипломант міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1998).

Блог у Живому журналі, який веде С. В. Руденко: LJ-автор rudenko-s.

Персональний сайт Сергія Руденка:

http://www.rudenko.kiev.ua.

Блоґ Сергія Руденка на «Українській правді»:



http://blogs.pravda.com.ua/authors/rudenko/

Журналіст, автор та ведучий програми «Книжкова полиця» на ТВі.



«Навіть мені – людині, яка читає багато книг і розуміється на процесах та тенденціях вітчизняного та зарубіжного літературного процесу, бракує іноді поради – яку книгу почитати. Тому завдання нашої передачі – давати такі поради людям, які можуть розгубитися в морі книжкових новинок. В «Книжкові полиці» я буду розповідати про новинки українського книговидання, розраховані на різні аудиторі – від дитячої та підліткової до представників бізнесу».
Твори

Молоде вино : антологія поезії / упор. М. Розумний, С. Руденко. – К. : Смолоскип, 1994.– 232с. : портр. – (Творча асоціація «500»).

Про нього

Електронні ресурси

http://uk.wikipedia.org/wiki/Руденко_Сергій_Валерійович

Назар Федорак: «Література -- письменницьке гетто»

«… мені взагалі шкода українських письменників»

(Поет, філолог, літератор)

Що там?

Поети – Божі телеграми:

в них є пропущені слова,

і, переходячи рядками,

в ті ями падаєш бува.

Що там? Таємні темні змисли

у тім вогкім каламарі

вже не одного так притисли,

що опинився угорі.

Що там? Політ кореспонденцій

таких, де пропусків нема,

де словеса й рядки – гладенькі,

дорога к Господу – пряма.

Що там? Небесний кабінетик

і стос небесних телеграм, –

їм бракне слів: вони – поети,

першопрохідці Божих ям.

(Із книги «Сад божественних комах. Вибране»)


Народився 11 квітня 1974 року у Львові. Кандидат філологічних наук. 1996 року закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка. 2000 року захистив кандидатську дисертацію «Поетика Галицько-Волинського літопису» за спеціальністю українська література. У колі дослідницьких інтересів проблеми поетики давньої української літератури, зокрема літератури княжої доби, історія світової літератури Середньовіччя та Відродження, сучасний літературний процес в Україні. Читає курси історії світової літератури Середніх віків, історії світової літератури епохи Відродження, історії давньої української літератури, історії давнього українського театру, спецкурс «Поетика літописного твору».

Член Асоціації українських письменників.

Професійна діяльність:

2000 – асистент кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка, Львівський національний університет ім. І. Франка;

2004 – доцент кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка, Львівський національний університет ім. І. Франка;

2007 – доцент кафедри класичних, візантійських і середньовічних студій Українського Католицького Університету;

Лауреат міжнародного конкурсу «Гранослов» (1997);

Автор кількох художніх книжок: «Брудершафт із собою» (1997), «Крапки» (1997), «Сієста», (2003) та ін., багатьох літературознавчих і критичних публікацій.


Літо Робінзона

А по ночах пишу тобі листи,

Не на папері – відсилаю небом.

Ця електронна (Господи, прости)

Зірчаста пошта – з покоління Феба.

І кожен промінь – запитання «як?»

Його згасання – запитання «де ти?»

А видиш місяць? То – питальний знак –

Один-єдиний на усю планету.

Чи ти отримала, чи прочитала, чи...

(Зриваюся, мов із каната, з ритму)

А втім, не прокидайся і мовчи, –

Накритий небом я, і ти накрита...

(Із книги «Сад божественних комах. Вибране»)


Твори

Федорак Н. Поетика доби, яка могла стати золотою // Слово і час. – 2011. – №2. – С. 105–110.

Федорак Н. Поетика Галицько-Волинського літопису / Н. Федорак. – Львів : Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2005. – 262 с.

Федорак Н. Світовий браслет : зб. поезії / Н. Федорак. – К. : Факт, 2008. – 164 с.
Про нього

Електронні ресурси



http://postup.brama.com/usual.php?what=25307
Іван Ципердюк: «Література передовсім вимагає чесності»

(Український поет, один з представників так званого станіславського феномену. Кандидат філологічних наук)

Народився 23 серпня 1969 року в селі Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області. Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В. Стефаника. У 1997 році захистив кандидатську дисертацію про Євгена Мандричевського. Входив до літературної групи «Нова дегенерація».

Автор двох збірок прозо поезій: «Химерії» (1992) та «Переселення квітня» (1996). Взяв участь у антології «На добранок, міленіум!»

Співпрацює з місцевими газетами та іншими засобами інформації (радіо, телебачення, журнали). Веде активне громадське та культурно-освітнє життя.

За тематичними та формальними ознаками поезія Ципердюка вписується в стилістичні рамки станіславського феномену. Для його віршів здебільшого характерний експеримент, формалізований модерністськими методами.

За висловом Володимира Єшкілєва: «Ципердюк веде текстовий монолог сільського ґазди, що переповідає родинну історію, де є всі життєві прикмети: смерть, річні цикли, народження та весілля. Звідси філософія бажань у творах Ципердюка як «філософія пасивних синтезів».

У 2010 році видав збірку есеїв «Подорож крізь туман». В анотації до книжки сказано: «Головна ідея збірки – людина як цінність. Ми часто не усвідомлюємо цього за щоденною метушнею – але ж тоді перестаємо бути самі собою. Це культурна, психологічна, житейська атмосфера невеликого галицького міста з його традиціями, специфічним світоглядом, свого роду навіть аурою, а головне – напрочуд цікавими людьми».

Лауреат премії видавництва «Смолоскип».

Володіє польською мовою.

Захопленн: література, мистецтво, музика.

Живе в Івано-Франківську.


Письменницькі роздуми
«Письменник має бути чистим. Він, здавалося б, не має ніякого стосунку до політичної, громадянської ситуації в своїй країні. Він пише собі про вічні теми. Але приходить якась година, і він – навіть будучи найбільшим ліриком – може дуже чітко декларувати свою позицію. І брати участь у всіх цих подіях. Одне другого не заперечує».

«… у тому світі, в якому мені жилося весь час, не є споганеними справді найсвятіші людські почуття і вчинки. І у цьому сенсі я щаслива людина. Бо все те, що я прочитав колись у книгах, які я дотепер так люблю, – все те є у щоденному житті. І я в цьому постійно переконуюся».

«… життя я ціную, як найліпшу книжку (невелика, зрештою, мудрість). І життя з друзями. А друзями я вважаю і свою родину, і дітей, і дружину, і друзів, з якими я прожив усі ці роки. Я розумію, що ми усі самотні, бо ніколи неможливо розказати про себе все. І тому дуже важливо, коли тебе можуть послухати, хоч трохи, але щиро».
Твори

Ципердюк І. «Нова дегенерація» : невдалі спроби тотальної втечі // Сучасність. – 1996. – №3-4. – С. 12–14.

Ципердюк І. [Поезії] // Молоде вино : антологія поезії / упор. М. Розумний, С. Руденко. – К. : Смолоскип, 1994. – С. 201–211: портр. – (Творча асоціація «500»).
Про нього

Процюк С. Культурист гармонії і честі Іван Ципердюк // Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень : есеї про дев’ятдесятників. – К. : Смолоскип, 1996. – С. 41–45.
Електронні ресурси

http://uk.wikipedia.org/wiki/Ципердюк_Іван_Михайлович

http://www.tseperdyuk.openua.net

http://news.if.ua/news/8294.html
ЗМІСТ

Передмова 1


Основні риси дев’ятдесятництва 3
Літературні угруповання 3
Іван Андрусяк: «Я щасливий, що мій досвід цікавий людям 6
Юрій Бедрик 8
Леся Демська: «Мене завжди цікавили люди в межових

ситуаціях, боротьба між серцем і розумом чи, скажімо,

мораллю 9
Сергій Жадан 11
Роман Кухарчук: «Відчуй красу і силу слова – це наше гасло» 15
Василь Махно: «Поезія завжди про майбутнє, принаймні,

про майбутню тугу за минулим…» 17


Тарас Прохасько: «Ч говорю про те, як бути собою, бути

щасливим, і бути при цьому громадянином своєї країни» 19


Степан Процюк: «Я би хотів мати можливість ціле

життя вчитися» 21


Сергій Руденко: «Читати – це круто! І в цьому треба

переконувати всіх!» 23


Назар Федорак: «Література – письменницьке гетто» 24
Іван Ципердюк: «Література передовсім вимагає чесності» 25


Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі : рекомендаційні матеріали на допомогу шкільній програмі / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. А. І. Марченко. – Суми, 2014. – 27 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2

Схожі:

Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconКонтрольні питання з дисципліни «Психологізм в українській літературі ХХ – ХХІ ст.» доц. Тараненко А. В
Становлення психологізму в українській літературі
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconТипологія юних героїв у сучасній зарубіжній літературі роботу виконала
Актуальність роботи зумовлена: відсутністю в літературознавстві спеціальних праць, присвячених типології героїв у сучасній зарубіжній...
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі icon80 років від дня народження євгена пилиповича гуцала євген Пилипович Гуцало
Гуцало – дивовижний, загадковий, майже нерозкритий критиками письменник. Він – один з найбагатших кількісно І найрізноманітніших...
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconНаталена Королева – найекзотичніша постать в українській літературі
Наталена Королева – найекзотичніша постать в українській літературі: біографічна довідка (до 130-річчя від дня народження Н. А. Королевої,...
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconЗміст Вступ Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття Розділ ІІ. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років Розділ ІІІ
Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconБакалаврська робота «Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі Зміст
«Апостол черні» Ольги Кобилянської як зразок роману виховання в українській літературі
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconРомантизм в українській літературі 20-40-х років ХІХ століття Сутність напряму
Хvііі століття в Німеччині й панував у літературі Європи й Америки протягом першої половини ХІХ століття
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі icon«гімн» один із найкращих творів революційно-патріотичної лірики в українській літературі
Тема: «гімн» один із найкращих творів революційно-патріотичної лірики в українській літературі
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconВасиль Симоненко «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства»
Тема: Василь Симоненко – «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства»
Дев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі iconВолочиська районна філія
Постмодернізм в українській літературі кінця ХХ початку ХХІ ст


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка