Дипломатія на «межі світу»


розділ V Дипломатичне протиборство з Річчю Посполитою у 1648-1653 pp



Сторінка7/21
Дата конвертації26.12.2019
Розмір4.2 Mb.
ТипДиплом
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

розділ V

Дипломатичне протиборство з Річчю Посполитою у 1648-1653 pp.
5.1.На шляху до визнання Української держави. Укладення Зборівського договору (1648-серпень 1649)
Піднявши повстання, Б.Хмельницький та його соратники приділяли велику увагу дипломатичним заходам у досягненні своєї мети. У березні 1648 р. на Запорожжі було прийняте посольство коронного гетьмана М.Потоцького, під час переговорів із яким козаки домагалися поновити давні права й вольності; усунути з полків старшин – "ляхів"; вивести польське військо з Лівобережжя й козацького регіону Правобережжя; скасувати тут "управління Речі Посполитої" та ін.266 За визнанням М.Потоцького, повстанці "хотіли також абсолютно панувати в Україні, укладати договори з іноземцями й зарубіжними володарями та робити все, що лише забагнеться їхній волі й бажанню"267. Так уперше було окреслено контури ідеї автономії козацької України в складі Речі Посполитої. Відхилення від них привело до початку воєнних дій. Після перемог на Жовтих Водах і під Корсунем у травні 1648 р. Б.Хмельницький передав полоненому М.Потоцькому вимоги до польського уряду, що передбачали створення по Білу Церкву й Умань (включно з Лівобережжям) удільної, з визначеними кордонами держави; поновлення "давніх вольностей"; скасування прав воєвод і старост щодо міст, палаців і королівських володінь ("королівщин"); підпорядкування Війська Запорозького "лише одному королю". Коронний гетьман, ознайомившись із ними, заявив, що уряд ніколи їх не задовольнить, і відмовився посилати у Варшаву268.

Враховуючи різко неґативну реакцію М.Потоцького (а він відображав настрої польської еліти), вірячи (як і переважна більшість старшин і козаків) у спроможність короля Владислава IV поновити вольності Війська Запорозького й гарантувати права православної Церкви (поривати з Річчю Посполитою, що бачилась ними як Батьківщина, ніхто ще не збирався)269, гетьман вирішив відмовитися від реалізації ідеї автономії. Тому відправлене 12 червня до Варшави посольство отримало інструкцію домагатися скасування "Ординації..." 1638 p., збільшення козацького реєстру до 12 тис. осіб, права самим обирати старшину, повернення православним захоплених уніатами церков та ін. Воно мало звернути увагу уряду на безправне становище українців: "... найостанніший має нас за найпідліших, народ од віків вільний, а полякам приязний і корисний"270.

В умовах безкоролів’я (Владислав IV помер 10 травня) серед польської еліти стосовно українського повстання оформилося два угруповання. Одне з них, очолюване канцлером Є.Оссолінським і А.Киселем, побоюючись, що через непідготовленість воєнні дії "можуть лише привести до загибелі Вітчизну"271, не відкидало можливості порозуміння з козаками шляхом переговорів. Друге (під проводом полонізованих українських князів І.Вишневецького та В.Заславського) робило ставку на придушення повстання й ліквідацію козацтва як стану. Водночас обидва трактували повстання як "домову війну" й виявляли дивовижну одностайність у несприйнятті ідеї українського автоно-мізму272. Уряд і сейм виявилися неспроможними задовольнити помірковані прохання Війська Запорозького. Створена на чолі з А. Киселем комісія для проведення в Києві переговорів з Б.Хмельницьким, відповідно до інструкції, могла укласти договір на умовах Кумейківської, Переяславської чи Куруків-ської угод, погодитися тільки на 8 тис. реєстру. Вона мала пильнувати, щоб у жодному випадку не допустити виділення для Війська Запорозького територіального уділу273.

Проте внаслідок непримиренних позицій, з одного боку, більшості магнатства й шляхти, з другого – повсталих козаків, селян і міщан, переговорний процес зірвався й поновилися воєнні дії. Після здобутої 23 вересня 1648 р. перемоги під Пилявцями гетьман продовжив похід до західних кордонів Галичини. Він провадився не для досягнення державної самостійності України274, а для зведення на польський трон короля, спроможного так реформувати державний устрій Речі Посполитої, щоб Україна (щонайменше в складі Київського, Чернігівського, Брацлавського, Волинського й Подільського воєводств) одержала статус суб’єкта федерації. Оскільки московський цар і трансільванський князь не поспішали зайняти трон, Б.Хмельницький вирішив підтримати кандидатуру Яна Казимира, пов’язуючи з ним надію на реалізацію свого задуму. З урахуванням цього відправлене 15 листопада посольство до Варшави мало клопотатися про задовольнення вкрай скромних (враховуючи вражаючі успіхи українців, котрі звільнили з-під польського панування майже всі свої етнічні землі) вимог: не порушувати прав православної Церкви; ліквідувати унію; амністувати учасників боротьби; збільшити реєстр до 12 тис. осіб; дозволити козакам обирати гетьмана й підлягати тільки владі короля та ін.275

Враховуючи необхідність припинення воєнних дій (різке послаблення боєздатності армії, нестача боєприпасів, фуражу й продовольства, розгортання спротиву польського населення), Б.Хмельницький та більшість старшини під час переговорів з королівським послом 20-21 листопада слушно пішли на укладення перемир’я. Але при цьому був допущений фатальний дипломатичний прорахунок: українці погодилися (всупереч позиції полковників М.Кривоноса та П.Головацького) на відведення армії "в Україну" (терени козацького регіону), що означало залишення уже визволених західних і центральних земель та їх окупацію польськими підрозділами. І справи не рятувала та обставина, що гетьман розглядав це перемир’я лише як тактичну поступку й не припиняв уживати на міжнародній арені заходів, спрямованих на створення антипольської коаліції. Хибність зробленого кроку, гетьман став усвідомлювати вже під час повернення до Києва, тому попередив королівського посланця С.Холдаковського, щоб польські війська не просувалися далі Вінниці й Брацлава, а на Волині став залишати в містах залоги на схід від р. Горині276.

Переосмислення уроків боротьби 1648 р. послужило потужним чинником формулювання засадничих принципів державної ідеї. Вже на початку 1649 р. гетьман і старшини засвідчили рішучість домагатися в переговорах із польським посольством визнання новоутвореної держави в межах Брацлавського, Волинського, Київського, Подільського й Чернігівського воєводств та Мозирського повіту, яка мала перебувати під протекцією короля277. Однак польська сторона до цього не була готовою. її комісари на чолі з А.Киселем мали повноваження погодитися на збільшення реєстру до 12, в крайньому випадку – до 15 тис. осіб; виведення Війська Запорозького з-під влади сейму; відновлення його давніх привілеїв і свобод; скасування унії тощо278.

За таких обставин переговори, що розпочатися 20 лютого 1649 р. у Переяславі, проходили вкрай напружено. Б.Хмельницький рішуче відхилив запропоновані умови договору, підкреслюючи право українців на створення незалежної держави в етнічних межах свого проживання. Він неодноразово наголошував на намірах "відірвати від ляхів усю Русь і Україну" та звільнити "з лядської неволі... народ усієї Русі". З великими труднощами комісари домоглися лише згоди на укладення перемир’я та проведення нових трактатів у кінці травня. Прикметно, що, відповідно до умов перемир’я, польське посольство вперше визнало існування держави на чолі з гетьманом, до складу якої входила більша частина території України. Лінія розмежування, через яку заборонялося переходити польсько-литовським і українським військам, мала проходити по ріках Горині й Прип’яті, а на Поділлі – по м. Кам’янець-Подільський. До скликання нової комісії шляхта не мала права повертатися до маєтків, розташованих на козацькій території. Водночас у "пунктах прохання" до короля знову порушувалося клопотання про ліквідацію унії, повернення православним церков, заборону І.Вишневецькому обіймати посаду коронного гетьмана та ін.279

Нова позиція української еліти принципово не влаштовувала короля, уряд і сейм Речі Посполитої. Ще 30 січня 1649 p., виступаючи на сеймі, канцлер застеріг присутніх від покладання особливих надій на переговори, оскільки існувала реальна загроза втратити Україну, подібно до того, як Іспанія позбулася Нідерландів280. Довідавшись про результати Переяславських переговорів, польські урядові кола відмовилися від проведення нової комісії й розпочали воєнні дії. Б.Хмельницький та його союзник хан Іслам Ґерей діяли вміло й рішуче. 15 серпня 1649 р. вони завдали нищівної поразки королю під Зборовом. Від катастрофи Річ Посполиту врятував хан, котрий у ніч на 16 серпня погодився на переговори з Яном Казимиром, які завершилися укладенням 18 серпня польсько-кримської угоди. Вона передбачала становлення "вічної приязні" й надання взаємної військової допомоги; виплату Польщею щорічних упоминків; залишення Війська Запорозького при давніх вольностях і встановлення 40-тисячного козацького реєстру; дозвіл татарам, повертаючись із походу, брати ясир в українських землях та ін. 281

Така позиція Іслам-Ґірея позбавила гетьмана іїгіціативи й зробила його заложником польсько-кримського порозуміння. За визнанням литовського канцлера А.Радзивілла, "важчою була справа з козаками. І якби татари їх не спонукали, ніколи б не поступилися перед королівською повагою"282. Розроблений Б.Хмельницьким і старшиною проект договору передбачав автономію Української держави в територіальних межах Брацлавського, Чернігівського, Київського, східних районів Подільського й Волинського воєводств (західний кордон мав проходити по лінії Берлінці – Бар – Старокостянтинів – р.Случ); скасування обмеженості чисельності козацького реєстру; ліквідацію унії; зрівняння православної Церкви з католицькою; надання права київському митрополиту й двом єпископам засідати в сенаті; зрівняння у правах православного духівництва з католицьким; амністію учасникам боротьби; збереження козацького судочинства й усіх козацьких прав і вольностей; право тільки православній шляхті обіймати посади в козацькій Україні; заборону проживання євреям, діяльності єзуїтів і ченців католицьких орденів та ін.283

Однак під тиском хана українське посольство, очолюване гетьманом, змушене було піти на істотні поступки. Відповідно до укладеного 18 серпня Зборівського договору (він називався "Декларацією ласки й(ого) к(оролівської) м(илості) на пункти прохання Війська Запорозького"), козацька Україна одержувала автономію тільки в складі Брацлавськго, Київського й Чернігівського воєводств (кордон мав проходити на захід від лінії Димер – Коростишів – Паволоч – Вінниця – Брацлав – Ямпіль, що означало втрату територій шести полків), куди заборонялося входити польським військам; проголошувалася амністія учасникам боротьби; державні посади в козацькій Україні мали надаватися лише православній шляхті; чисельність реєстру обмежувалася 40 тис. осіб; розв’язання питань, що стосувалися скасування унії й повернення православній Церкві захоплених храмів і майна, відкладалося до рішення сейму; лише київський єпископ отримував право засідати в сенаті; шляхта одержала право повертатися до маєтків, а її піддані зобов’язувалися виконувати на їхню користь повинності; євреям заборонялося проживати на козацькій території та ін.284 3 другого боку, вперше Річ Посполита юридично визнала факт існування Української держави й узяла на себе зобов’язання рахуватися з її інтересами, що викликало гостре невдоволення значної частини польської еліти. Як писав шляхтич Опалінський, "Бог покарав нас раніше побиттям і полоном гетьманів, згодом безсоромною утечею і, на кінець, ганебним миром"285.

Політичні наслідки Збаразько-Зборівської кампанії засвідчили провал намірів українського уряду добитися незалежності й ненадійність військово-політичного союзу з Кримом, знать якого намагалася не допустити розвалу Речі Посполитої та виникнення незалежної Української держави. Все ж одержана автономія дозволяла продовжувати боротьбу за реалізацію державної ідеї й сприяла зміцненню статусу козацької України як суб’єкта міжнародних відносин.
5.2.Нереалізовані умови Зборівського договору. Білоцерківський договір та розрив дипломатичних відносин (вересень 1649-грудень 1653)
Повернувшись із походу, Б.Хмельницький розгорнув активну діяльність, спрямовану як на реалізацію передбачених договором статей щодо прав православної Церкви й ліквідації унії, так і ратифікацію його сеймом у цілому. В листах до А.Киселя та канцлера він вимагав, щоб "справи наданих нам вільностей і про віру були полагоджені на цьому сеймі й затверджені", а також порушував питання про скасування унії, повернення православній Церкві відібраних у неї храмів і майна, "заспокоєння" православної віри286. Напередодні від’їзду київського митрополита С.Косова на сейм, що мав затвердити умови договору, гетьман застеріг його, щоб той послідовно відстоював конфесійні інтереси українців і не відступав від прийнятої ухвали, бо інакше "опинишся у Дніпрі"287. Інструкція посольству М.Нестеренка зобов’язувала його добиватися затвердження виданих королем під Зборовом військового привілею Війську Запорозькому й пунктів "Декларації..." Звертає увагу на себе декларування намірів домагатися "приборкання унії", що передбачало повернення православним відібраних храмів і майна й припинення "розбрату між християнами"288.

Після гарячих дебатів сейм, який 22 листопада 1649 р. розпочав роботу, а 7 січня 1650 р. прийняв українських послів, ратифікував Зборівський договір. 12 січня король видав документи про затвердження "Декларації ласки", військового привілею Війську Запорозькому й передачу йому Трахтемирова та надання Чигирина "на булаву запорозьку" Б.Хмельницькому. Значно складнішим виявилося питання ухвалення поступок українцям у конфесійній сфері. Підтримувані римською курією сенатори ультимативно заявили, що "залишать усі сенат", якщо С.Косов сяде в сенаторське крісло, тому останній відмовився від нього. Не наполягав митрополит і на скасуванні унії. За таких обставин король 20 січня (вже після завершення сейму) видав привілей (датований 12 січня) "Апробація сеймова прав і вольностей релігії грецької народу руському", що урівнював православну Церкву з уніатською; звільняв православний клір від виконання повинностей і сплати податків; визнавав права православних на Луцьку, Холмську, Перемишльську та Вітебсько-Мстиславську єпархії та ін.289

Упродовж 1650 р. у відносинах з Річчю Посполитою українська дипломатія намагалася домогтися, по-перше, виконання польською стороною умов ратифікованого договору (особливо в релігійній сфері), по-друге, внесення до його змісту коректив, зумовлених потребами політичного розвитку козацької України, й, по-третє, прагнула запобігти втягненню її у воєнні дії проти Росії чи Порти. Так, враховуючи, що уніатське духівництво не поспішало повертати захоплені храми й майно, відправлене у березні до Варшави посольство мало знову порушити клопотання про ліквідацію унії290. "Мила нам наша батьківська земля, – писав гетьман у листопаді 1650 р., – але природжена віра мусить бути миліша, за неї ми завжди умирали охоче. Але тепер у нашій вітчизні над нами чинять насильство. Ми, не дай цього Боже, не хочемо порушувати нічийого права, тільки вимагаємо нашої руської власності, щоб у наших церквах скасували унію, якої раніше ніколи не бувало, та щоб усі наші церкви й церковні маєтності, що залишаються ще в неволі, повернули руському православному народові. А з їх м.панів, хто хоче і як хоче, хай вірить: ми не чужого, а свого вимагаємо"291. В другій половині листопада до Польщі виїхало посольство, що мало клопотатися про скасування унії; повернення православній Церкві храмів і майна; урівняння православних священиків у правах з католицьким духівництвом; свободи відправлення православних обрядів за межами козацької території тощо292.

Дипломати прагнули схилити короля та польський уряд до визнання особливостей політичного й соціально-економічного розвитку козацької України. Вже у березні 1650 р. вони порушили питання про заборону панам-католикам приїжджати у розташовані тут маєтки, припинення на деякий час збирання шляхтою з підданих податків та отримання просування польських підрозділів на схід від лінії Бар-Хмільник. Надіслане у листопаді посольство мало добиватися офіційного оформлення державних кордонів України ("відокремленої лінії") в межах Речі Посполитої, припинення "великого гоніння від панів" на "руський народ", а також присяги на дотримання "вічного миру між Річчю Посполитою й Військом Запорозьким" із боку перших сановників королівства та надіслання в козацьку Україну заложниками І.Вишневецького, О.Конецпольського й інших поважних осіб293. Водночас українським дипломатам доводилося докладати (особливо влітку) максимуму зусиль, щоб уникнути погіршення (під впливом Венеції й Польщі) відносин із Портою та не допустити воєнного конфлікту з Російською державою. Щодо останнього, то тут щонайбільшу зацікавленість виявляла кримська знать, котра намагалася за допомогою українців розгромити Росію й приєднати Астраханське та Казанське ханства. Лише з великими труднощами гетьману вдалося у серпні ухилитися від походу на Москву294.

Для врегулювання польсько-українських відносин сейм у кінці 1650 р. ухвалив рішення вирядити до Б.Хмельницького посольство, переговори з яким мали розпочатися в лютому наступного року. Проте напад польської армії на Східне Поділля зірвав їх, а воєнні дії зробили дипломатичні стосунки епізодичними. За відсутності Б.Хмельницького (був затриманий ханом) козацька старшина під час облоги поляками українського війська під Берестечком (перша декада липня 1651) вступила у переговори з королем, намагаючись домогтися замирення на умовах Зборівського договору, однак зазнала невдачі. Добившись помітних воєнних успіхів, польський уряд вирішив знищити Українську державу; ліквідувати козацький стан; зменшити чисельність козаків до 6-8 тис.осіб; відновити довоєнні соціально-економічні відносини295.

Розгортання визвольної боротьби на Київщині й Брацлавщині та затятий спротив українських підрозділів під Білою Церквою змусили М.Потоцького відмовитися від наміру добитися капітуляції козацької України й вступити у переговори з гетьманом, що розпочались після 20 серпня й тривали протягом місяця. Вони засвідчили намагання української сторони зберегти чинність Зборівського договору, але внаслідок затримки підходу татар Б.Хмельницький змушений був поступитися. Укладений 28 вересня 1651 р. Білоцерківський договір істотно обмежував терени козацької України (вона втрачала Брацлавське й Київське воєводства) й зводив нанівець її автономію: український гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, позбавлявся права на міжнародні відносини з іншими державами й зобов’язувався (якщо не приведе хана "до послуг королю") порвати з Кримом; чисельність козацького реєстру скорочувалася до 20 тис. осіб. Договір також передбачав збереження прав і свобод православної Церкви, амністію шляхтичам, дозвіл на повернення до маєтків шляхти, проживання євреїв (поновлювалися їхні оренди) та ін.296

Відмова сейму взимку 1652 р. ратифікувати договір та гостре невдоволення ним різних прошарків населення прирекли його на провал. Блискуча перемога Б.Хмельницького на початку червня 1652 р. під Батогом призупинила його чинність, а відтак ознаменувала виборення козацькою Україною незалежності. Після цього гетьман намагається переконати еліту Речі Посполитої в доцільності визнання факту існування козацької держави. У листах до короля, канцлера й сенаторів він відзначав неможливість поновлення Білоцерківського договору, оскільки дії, спрямовані на нав’язування його силою, призведуть до кровопролиття й підштовхнуть Військо Запорозьке "шукати собі іншого стороннього пана і чужої сили, яка зможе нас захищати"297. Не помилявся І.Лисяк-Рудницький, коли писав, що визнання незалежності України було б корисним і для Речі Посполитої, оскільки вона "самим своїм існуванням захищала б Польщу від Османської імперії й від Московії"298.

Річ Посполита відхилила пропозиції українського уряду й наполягла на прийнятті умов Білоцерківського договору. Зі свого боку, щоб досягти компромісу й уникнути воєнних дій, Б.Хмельницький погоджувався на поновлення статей Зборівського договору. При цьому він наголошував, що "під владою Війська Запорозького" повинні перебувати землі, "починаючи від Дністра, аж до Дніпра, а від Дніпра аж до кордону московського..."299 У жовтні 1652 р. під час переговорів з польськими комісарами гетьман відхилив вимоги короля задовольнитися умовами Білоцерківського договору, розірвати союз із Кримом та надіслати молодшого сина Юрія заложником до Варшави й водночас висунув свою: Ян Казимир повинен присягнути на дотриманні Зборівського договору. Зрештою, обидві сторони досягли згоди перенести роботу комісії на початок 1653 р.300

Однак засідання комісії були перервані наступом польських підрозділів, що призвело до розриву дипломатичних відносин. Спроба Б.Хмельницького у липні 1653 р. поновити їх за допомогою посольства А.Ждановича зазнала невдачі: його членів заарештували й ув’язнили. Король та уряд мали твердий намір розгромити козацьку Україну й домогтися її повної капітуляції на умовах зречення влади Б.Хмельницьким, скорочення козацького реєстру до 6 тис. осіб і перетворення інших козаків у "хлопів у панів своїх" тощо301. 22 серпня 1658 р. польська армія перейшла в наступ. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумілися за рахунок українських інтересів. Укладена між ними 15 грудня (в усній формі) Кам’янецька угода передбачала відновлення, відповідно до умов Зборівського договору, лише прав і свобод козацтва. Всі інші статті угоди ігнорувалися. Хан погодився на негайну окупацію козацької України польськими підрозділами, повернення туди шляхти й відновлення дореволюційних повинностей селян і міщан302. Таким чином, політичні наслідки кампанії виявилися для Української держави катастрофічними: не передбачалося визнання навіть її (нехай украй обмеженої) автономії, не кажучи вже про незалежність.
РОЗДІЛ vi

Зусилля щодо створення антипольської коаліції та їх провал. Укладення договору з Російською державою (1648-1654)
6.1."Світло"й "тіні" українсько-кримського союзу.

Проблема прийняття турецької протекції
Готуючи 1647 р. повстання, Б.Хмельницький уважав за можливе заручитися військово-політичною підтримкою Кримського ханства, що, по-перше, дозволило б скористатися потугою татарської кінноти (козаки були чудовими піхотинцями, але поганими кавалеристами), а по-друге, гарантувало б безпеку з тилу. Тому таємна рада ухвалила надіслати посольство до хана303. Однак через провал плану виступу воно вирушило до Багчесарая вже після захоплення повстанцями Запорозької Січі. Іслам Ґерей, не довіряючи гетьману й побоюючись пастки, відхилив пропозицію українців. Тоді Б.Хмельницький надіслав нове посольство, що спромоглося в другій половині березня 1648 р. домогтися укладення договору про встановлення військово-політичного союзу. Його основні умови можна реконструювати на основі аналізу джерел. Він передбачав надання взаємної військової допомоги проти ворогів; заборону татарам брати ясир, спустошувати поселення й руйнувати церкви; платню татарам за допомогу й заборону козацьких виправ проти Криму. Висловлена в історіографії думка про визнання гетьманом формальної зверхності Ґереїв над Україною не є аргументованою304. Весною наступного року чинність даного договору була підтверджена. Звертає увагу на себе той факт, що татарам заборонялося грабувати населення та брати ясир на всіх українських землях ("по Віслу")305.

Поза сумнівом, створення військово-політичного союзу з Кримом відіграло позитивну роль на початковому етапі боротьби за незалежність. У жодному разі не можна недооцінювати ролі військової допомоги татар у здобутті перемог на Жовтих Водах, під Корсунем і, особливо, під Зборовом. Союз цей також сприяв зміцненню міжнародних позицій козацької України, слугував впливовою перешкодою на шляху створення Польщею антиукраїнської коаліції. Водночас мали місце й неґативні аспекти союзу, які особливо стали помітними з літа 1649 р. По-перше, всупереч договору татари грабували населення, брали ясир і руйнували поселення, що вело до економічного та культурного занепаду України. По-друге, кримська еліта, провадячи політику "рівноваги сил", намагалася не допустити розпаду Речі Посполитої й утворення незалежної України. По-третє, хан та його оточення намагалися використати козаків для реалізації власних задумів щодо приєднання до Криму Астраханського й Казанського ханств і досягнення незалежності від Порти.

Після укладення кримсько-польського Зборівського договору козацька Україна втратила свободу дій щодо Речі Посполитої й змушена була зважати на позицію ханства, яке могло будь-коли підтримати супротивника. За таких обставин її дипломатії доводилося, з одного боку, уникати загострення стосунків з Кримом, а з другого – утримувати його у сфері інтересів української зовнішньої політики, що виявилося вкрай складним завданням. Так, намагаючись залучити Річ Посполиту й Україну до антиросійської коаліції, хан, шукаючи порозуміння з королем, усупереч наказам султана не поспішав прийти на допомогу українцям весною 1651р. Залишивши 30 червня поле бою під Берестечком, він, по суті, прирік українське військо на поразку. І навіть за таких обставин Б.Хмельницький змушений був зберігати доброзичливий характер взаємин із татарською знаттю, слушно остерігаючись укладення антиукраїнського польсько-кримського союзу. За його ж визнанням, порвати з Ісламом Ґереєм не можна, бо він, об’єднавшись із королем, "почне їх воювати і їм цим кримський цар страшний"306.

У цілому негативною виявилася реакція Багчесарая на зміцнення впливу козацької України на придунайські князівства. Усвідомлюючи зростання ролі ханства в регіоні, восени 1653 р. Іслам Ґерей уперше наполегливо почав домагатися від гетьмана прийняти протекцію Криму, погрожуючи припинити надання допомоги. Лише з великими труднощами Б.Хмельницький спромігся переконати його відмовитися від цієї ідеї й підтвердити чинність договору 1648 р.307 Ігнорування кримською знаттю українських інтересів особливо виявилося на завершальному етапі Жванецької кампанії, коли вона погодилася на укладення 15 грудня 1653 р. сепаратної угоди з Річчю Посполитою, що передбачала ліквідацію Української держави. Це засвідчило безперспективність сподівань за допомогою союзу з ханством вибороти незалежність і надзвичайно гостро поставило питання про пошук інших союзників308.

Найвірогідніше, одним із них мала стати Османська імперія, до володаря які Б.Хмельницький звернувся ще напередодні повстання, намагаючись заручитися його підтримкою. Цей хід виявився напрочуд вдалим, оскільки султан Ібрагім вирішив підтримати виступ козаків і дозволив хану здійснити похід проти Польщі. На думку О.Пріцака, наслідком посольства Ф.Джеджалія у липні 1648 p., стала українсько-турецька угода про вільне плавання українських купців Чорним і Середземним морями та умови їхньої торгівлі, що була скасована після приходу до влади у серпні 1648 р. Мегмеда IV309. Як на наш погляд, ця подія відбулася пізніше, однак після приходу до влади нового султана розвиток українсько-турецьких взаємин справді міг загальмуватися. Повертаючись у кінці листопада 1648 р. з походу, гетьман вирядив до Стамбула нове посольство з листом (зберігся у спотвореній копії, тому частина дослідників ставить під сумнів його автентичність) до султана, в якому, по-перше, повідомив про звільнення від Польщі й узяття під свою владу "України", Білої Русі, Волині та Поділля "аж по Віслу", по-друге, порушив клопотання про прийняття звільнених земель під його протекцію310. Листа було прийнято прихильно (уряд Мегмеда IV прагнув послаблення позицій Речі Посполитої), й узимку 1649 р. султан наказав сілістрійському паші та хану допомагати українцям у війні з Польщею311.

Новий етап в українсько-турецьких відносинах розпочався в липні 1650 p., коли Б.Хмельницький із великими почестями зустрів посольство Осман-аги. Переговори завершилися успіхом. Гетьман зобов’язувався не допускати морських походів запорожців, не брати участі у ворожих щодо Порти акціях, підтримувати союз із Кримом. Натомість посольство А.Ждановича, що вирушило до Стамбула, одержало завдання просити султана про допомогу в боротьбі з Річчю Посполитою, заміну молдавського господаря, а також мало висловити згоду на протекцію султана. В кінці року Мегмед IV прийняв ухвалу взяти Б.Хмельницького "під крила й протекцію неосяжної Порти". Зрозуміло, що вона мала набрати чинності лише після відповідного рішення старшинської ради та присяги з боку гетьмана й старшин. Припускаємо, що саме на цей час припадає вже згадувана торговельна угода, яка, до речі, передбачала перебування в столиці імперії українського резидента312.

Хоча впродовж весни-літа 1651 р. Б.Хмельницький, покликаючись на воєнні дії проти Польщі, ухилився від складання присяги Мегмеду IV, саме прихильне ставлення Порти до козацької України утримувало Кримське ханство від відверто ворожих дій проти неї. У вересні 1651 р. гетьман попросив у султана військову допомогу й повідомив про бажання козаків стати його "вірнопідданими"313. І в подальшому український уряд користувався політичною підтримкою Османської імперії, хоча його втручання у справи Молдавії та Валахії викликали невдоволення османської еліти. Погіршення геополітичного становища держави 1653 р. спонукало гетьмана та частину старшин відверто заявляти про готовність прийняти турецьку протекцію. Для вирішення цього питання двічі збиралася старшинська рада, однак більшість присутніх відхиляла цю пропозицію314. Далася взнаки традиційна неприязнь, якщо не сказати – ворожнеча, до мусульманського світу, а відтак було втрачено нагоду спертися на допомогу могутнього протектора.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Схожі:

Дипломатія на «межі світу» iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Дипломатія на «межі світу» iconГузь Ольга Олександрівна, вчитель зарубіжної літератури нвк №26, м. Кропивницький Середньовіччя Урок №26 Тема: Середньовіччя як доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських І східних літератур
Тема: Середньовіччя як доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських І східних літератур. Вплив релігії,...
Дипломатія на «межі світу» iconТема: Практичне заняття. Відлік часу в історії стародавнього світу
...
Дипломатія на «межі світу» iconТрадиції та новаторські зрушення в поезії на межі ХІХ-ХХ століть 10 клас світова літ
Тема: Традиції та новаторські зрушення в поезії на межі ХІХ-ХХ століть 10 клас світова літ
Дипломатія на «межі світу» iconЗаметемо вогнем любови межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все,що нам належить, І злитись знову зі своїм народом

Дипломатія на «межі світу» icon№1. Фізика стародавнього світу та епохи феодалізму /до кінця ХIV ст
...
Дипломатія на «межі світу» iconДо проблеми жанру
Мається на увазі особливий пласт польськомовного письменства на межі літератури та богослів’я, який охоплює ранній бароковий та власне...
Дипломатія на «межі світу» iconУроків з теми «Антична література»
Тема. Поняття про античність, її хронологічні межі. Специфіка розвитку літератури в Давній Греції І в Давньому Римі. Давньогрецька...
Дипломатія на «межі світу» iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка