Дипломатія на «межі світу»


Заходи української дипломатії щодо збереження дружніх відносин з Кримом і Портою. Відновлення контактів з Річчю Посполитою



Сторінка9/21
Дата конвертації26.12.2019
Розмір4.2 Mb.
ТипДиплом
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

7.2.Заходи української дипломатії щодо збереження дружніх відносин з Кримом і Портою. Відновлення контактів з Річчю Посполитою
Укладаючи договір із Російською державою, гетьманський уряд не міг усвідомити до кінця масштабів його впливу на зміну співвідношення сил у Східній та Південно-Східній Європі, а відтак передбачити всі неґативні для геополітичного становища козацької України тенденції. І все ж найголовніша з них була визначена відразу, а саме: небезпека створення військово-політичного союзу Речі Посполитої з Кримом. Тому гетьман став уживати активних заходів, щоб пом’якшити неґативне враження, яке на кримську політичну еліту справила звістка про прийняття царської протекції, й нейтралізувати антиукраїнські акції польської дипломатії. Протягом лютого-першої половини березня до Багчесарая вирушають два посольства, що мали повідомити про прийняття царської протекції козацькою Україною й бажання українського уряду зберегти союз із Кримом358.

Як відзначають дослідники, реакція ногайських та кримських беїв і мурз на прийняття Україною російської протекції не була однозначною359. Якщо Іслам Ґерей та частина кримської знаті сприйняли її вороже, то чимало ногайських і окремі кримські мурзи поставилися до цього спокійно й ратували за збереження союзу з Б.Хмельницьким. Відомо, що хан, який прийняв українських послів у кінці березня та в другій половині квітня, залякував їх, погрожував смертю й навіть ударив С.Савича. Проте вражаюча витримка послів ("не злякавшись смертної кари") сприяла збереженню дипломатичних відносин між сторонами360. Враховуючи наявність проукраїнських настроїв серед мурз, неузгодженість власних і польських планів майбутньої війни з Росією та позицію Порти, кримський уряд протягом квітня-травня ухилявся від виявів ворожнечі до Української держави, схиляв Б.Хмельницького до розриву договору з Москвою й нейтралітету у війні Криму та Польщі проти Російської держави. Зі свого боку, українська дипломатія (в окремих випадках вона співпрацювала з російською) домагалася збереження існуючої дружби, надання військової допомоги проти Польщі та прагнула утримати Крим від укладення союзу з останньою361.

Аргументи української сторони виявилися менш переконливими, ніж польської. Намагаючись прилучити Астраханське й Казанське ханства та інші землі Росії, заселені мусульманами (йшлося про відновлення володінь Золотої Орди), Крим пішов на укладення у липні "вічного договору" з Річчю Посполитою, що передбачав спільні воєнні дії проти України та Росії. Смерть Іслама Ґерея та наступна боротьба за владу в Криму давали Б.Хмельницькому шанс добитися скасування цього договору. Але всі спроби посольства полковника М.Богаченка, яке прибуло до Криму, зазнали невдачі. Призначений султаном новий хан Мегмед Ґерей 22 листопада ратифікував договір362.

Проте й після цього дипломатичні контакти з окремими представниками кримської еліти підтримувалися. Саме завдяки їм Б.Хмельницькому вдалося порозумітися з Камамбет-мурзою, а відтак врятувати армію від катастрофи в боях під Охматовим у кінці січня-на початку лютого 1655 р.363 Успішні дії українців і росіян у боях з татарами під Заложцями й Озерною, присутність у ставці Б.Хмельницького турецького посла Шагін-аги, котрий привіз згоду султана прийняти Україну під протекцію, й дипломатичний хист українського посла С.Богдановича-Зарудного сприяли укладенню 22 листопада українсько-кримської Озернянської угоди (збереглася в кількох редакціях). Вона передбачала відновлення дружніх відносин, визнання Кримом чинності українсько-російського договору; нейтралітет Криму у війні України та Росії з Річчю Посполитою; заборону татарам здійснювати напади на українські й російські землі, а українцям і донським козакам – на Крим і Порту; обмін військовополоненими364. Впродовж 1656-першої половини 1657 pp. українські посланці й посли неодноразово засвідчували наміри гетьманського уряду зберігати дружбу з Кримом, але водночас відмовляли йому у вимогах надати допомогу Польщі. Дії хана весною 1657 р. на підтримку Яна Казимира призвели до відновлення воєнного конфлікту з Україною.

Помітне місце в українській дипломатії посідали відносини з Портою, позиція якої традиційно визначала зміст і спрямованість зовнішньої політики Криму, зокрема щодо України та Речі Посполитої. У березні 1654 р. до Стамбула вирушило посольство, яке мало переконати Порту в тому, що царська протекція не скасовує дружніх відносин із нею українців, а також прохати заборонити хану допомагати Польщі та повернути владу В.Лупу. Османська еліта в цілому неґативно зреагувала на прийняття Українською державою московської протекції. Все ж, зваживши всі "за" та "проти", великий візир вирішив не поривати з нею, плекаючи надію домогтися розриву союзу з Росією. Успіхи росіян у Білорусії згодом спонукали султана наказати новому хану вирушити на допомогу полякам. Щодо України, то Мегмед Ґерей отримав вказівку схиляти її до антиросійської ліги, що, до речі, відповідало інтересам ханства365.

Оскільки польсько-кримські війська в кінці 1654-на початку 1655 pp. завдали удару не по Росії, а по Україні, турецький уряд занепокоївся можливим посиленням Речі Посполитої, що не входило до його стратегічних планів. Тому в лютому 1655 р. ханові було наказано припинити воєнні дії проти України, а сілістрійському паші – розпочати пошуки шляхів порозуміння з гетьманом. У березні до Чигирина вирушило посольство Шагін-аги з пропозицією "піддатися" під протекцію Порти. Б.Хмельницький погоджувався прийняти її, але за умови заборони татарам здійснювати напади на українські землі. З такою відповіддю він вирядив посольство до Стамбула. В другій половині травня турецький уряд ухвалив відповідне рішення й наказав хану підтримувати з Україною дружні стосунки. До гетьмана виїхало посольство Шагін-аги, що повезло грамоти Мегмеда IV про встановлення протекції над козацькою державою на умовах, аналогічних до тих, які діяли в Молдавії та Валахії. Гетьман зустрів його під Львовом, але не поспішав присягати на вірність султану366.

Повернувшись із походу, Б.Хмельницький у грудні відіслав посольство Шагін-аги з листом, в якому висловив готовність служити султану, але обійшов мовчанкою питання складання присяги Військом Запорозьким367. Ця позиція Б.Хмельницького викликала певне охолодження у відносинах двох держав. Однак у другій половині березня 1657 р. до Стамбула вирушив Л.Капуста, щоб засвідчити "стару приязнь і щиру вірність" козацької України до Порти, її відмову від участі в антитурецькій коаліції, створюваній Австрією, та згоду залишатися в протекції султана. Посольство було доброзичливо прийняте турецькою стороною. Під час переговорів турецький уряд підтвердив намір тримати гетьмана "під опікою"368.

Провал воєнних кампаній весною 1654 р. й восени 1654 – взимку 1655 p., a також визрівання конфлікту зі Швецією спонукали польський уряд у травні 1655 р. вдатися до пошуку шляхів відновлення дипломатичних відносин з Україною. На початку травня король звернувся до Війська Запорозького з універсалом, в якому, за умови повернення війська у підданство Корони, обіцяв амністію й висловлював готовність надати козакам "шляхетські вольності й прерогативи", а селян і міщан перевести на виплату легкого чиншу. А в кінці червня сейм уповноважив комісарів розпочати переговори з гетьманом щодо можливості укладення угоди. Вона мала проголосити амністію, Гарантувати права православній Церкві й повернення їй відібраних у неї храмів та майна, визнання чисельності реєстру в 40 тис. осіб, надання шляхетства 6 тис. козакам, дозвіл проживати їм у староствах півдня Київського воєводства тощо369. Отже, польська сторона вперто відмовлялася визнати за козацькою Україною відповідний політичний статус. Відтак зрозуміло, чому український уряд не міг погодитися на переговори за таких умов.

Другу спробу порозумітися з Б.Хмельницьким король зробив у жовтні 1655 р. Посол С.Лубовіцький прохав гетьмана повернутись у підданство Польщі й Гарантував військову допомогу, обіцяючи від імені Яна Казимира нобілітацію козакам. У відповідь володар булави зауважував, що готовий укласти з Річчю Посполитою угоду й надіслати допомогу, якщо її уряд відмовиться від претензій "до всього Руського князівства" й визнає його за козаками в кордонах по Володимир, Львів, Ярослав і Перемишль. Щоправда, враховуючи загострення стосунків із Росією та Швецією, гетьман натякнув С.Лубовіцькому та керівнику львівської залоги на можливість продовження переговорів370.

З лютого 1656 р. українсько-польські дипломатичні контакти набули постійного характеру. Польська сторона пропонувала розпочати переговори про мир, розірвати союз із північним сусідом та надіслати до Польщі на допомогу 10 тис. українських вояків. Б.Хмельницький відхилив ці пропозиції, заявляючи, що допомогти не зможе, поки не буде укладено миру, якого тепер не можна підписати через відсутність старшини. А травнева старшинська рада взагалі ухвалила рішення припинити дипломатичні відносини з Річчю Посполитою371.

Польський уряд звернувся до австрійського імператора з проханням посприяти укладенню угоди з Військом Запорозьким. Той дав згоду, і в січні 1657 р. в Україну вирушило посольство П.Парцевича, котре мало запропонувати посередництво й Гарантії імператора у переговорах з польським урядом. Водночас останній відправляє до Чигирина посла С.Беневського, який одержав доручення домагатися укладення "вічного миру" на основі проекту 1655 p., розриву українсько-трансільванського союзу й відкликання з походу корпусу А.Ждановича. Переговори з П.Парцевичем завершились у кінці квітня згодою гетьмана прийняти посередництво Австрії, але за умови, "якщо тільки не буде заподіяна ніяка кривда безпеці й цілості нашої держави"372. Однак він не поспішав приймати польські пропозиції, тому місія С.Беневського зазнала невдачі. М.Грушевський висловив припущення, що під час обміну думками українська сторона висловилася за перетворення козацької України на Велике князівство Руське на зразок Великого князівства Литовського373. Однак ця думка вченого потребує підтвердження додатковим джерельним матеріалом.

Українська дипломатія наполегливо працювала над збереженням дружніх відносин з Кримом і Портою та послідовно обстоювала національні інтереси у переговорах з Річчю Посполитою.


7.3. Українсько-шведський союз

«Шведський король і Його Милість московський цар кілька років тому уклали з нами, козаками, союз, і усі тепер наступають на Польщу. Однак ми вже поділилися з цими трьома народами і Його Милість шведський король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження, а що нам Господь Бог поміг визволити Україну свою руську при цьому я стою»374 - такими словами звертався гетьман Хмельницький до магістрату і жителів Львова у 1655 р., засвідчуючи тим самим започаткування відносин між Чигирином і Швецією протягом 1651 - 1653 рр., тобто за володарювання королеви Христини375. Тоді між Українським гетьманатом і Шведським королівством проводилися переговори щодо укладення міждержавної угоди, повний зміст яких і до цього часу не є вповні з’ясованим376.

На новому рівні українсько-шведські стосунки продовжувалися вже у червні 1654 р., коли гетьман Б. Хмельницький після прийняття посольства Швеції на чолі з Д. Калугером та І. Радзейовським надіслав свого листа королеві Христині з Білої Церкви377. Але саме у червні 1654 р. Христина несподівано відмовилася від престолу на користь Карла Х Густава. У вересні новий шведський король приймав українського посла Данила Олівеберга, який привіз йому послання Б. Хмельницького. У ньому гетьман дякував шведському монарху за невтручання у війну між Військом Запорозьким та Коронною Польською, а також виступав з пропозицією надання Швеції військової допомоги проти її ворогів. Окрім того Хмельницький пропонував королеві укласти мир з Московським царством, але з іншого боку повідомляв, що якщо раптом Стокгольм оголосить війну Москві, то Україна буде підтримувати Швецію378. Через шість місяців після Переяславсько-Московської угоди український правитель висловлював таку пропозицію: «…Якщо коли небудь Великий Цар Московський з якої небудь причини розпочне війну з Вашою Величністю, то Ясновельможний Гетьман Запорозький обіцяє бути на Вашій (тобто, шведській. – Т.Ч.) стороні»379.

19 cічня 1655 р. шведський король відписав гетьманові та відіслав до України Данила Олівеберга разом з Іваном Тафралі. Вони мали озвучити перед Хмельницьким усну монаршу інструкцію380. Тоді ж на засіданні Державної ради Шведського королівства розглядали питання про відправку до України представницького посольства. Невдовзі, зважаючи на початок війни з Річчю Посполитою (липень, 1655 р.) шведський король вислав до гетьмана посольство на чолі з Ю. Торкватом. Б. Хмельницький прийняв наприкінці серпня 1655 р. під час перебування поблизу Кам’янця. Тоді ж правитель Українського гетьманату в листі до короля Карла Х Густава писав про свою радість, «що згідно з нашими (Війська Запорозького. - Т.Ч.) давніми проханнями, обіцяє (Карл Х. - Т.Ч.) нам довір’я, захист і дружбу»381. Якщо під обіцянкою «дружби» між гетьманом і королем, згідно з уявленнями гетьмана, розумівся процес укладення двохстороннього договору, то згадка про «довір’я і захист» засвідчувала не що інше, як бажання Б. Хмельницького визнати протекцію («protectionem») Карла Х Густава. Цікаво, що саме в серпні 1655 р. молдавський господар В. Лупул писав трансільванському князеві Д’єрдю ІІ Ракоці про те, що український гетьман «не радіє московському товариству, хотів би відійти і перейти на шведський бік»382.

У тому ж, 1655 р., Швеція напала на Річ Посполиту383. Потрібно наголосити на тому, що саме вторгнення шведської армії до Польсько-Литовської держави, змусило Олексія Михайловича погодитися на перемиря з Яном ІІ Казимиром у наступному, 1656 р. Серед причин втручання Карла Х Густава у східноєвропейські проблеми було велике бажання цього північного монарха повністю оволодіти узбережжям Балтійського моря (концепція «шведського озера»). А це входило у суперечність не тільки з планами Речі Посполитої утримати прибалтійські Інфлянти, але й із зростаючими територіальними апетитами Московського царства. Розпочата у тому ж році шведсько-російська війна стала своєрідним прологом до вирішальної битви між Стокгольмом, Варшавою і Москвою за Балтику вже на початку наступного століття.

На початку осені 1655 р. Б. Хмельницький знову відправив до шведського короля свого посла Данила Олівеберга, який мав передати північному монархові наступне: 1) довідавшись, що Карл Х розпочав наступ на Польщу козацьке військо рушило у напрямку Кам’янця і Львова, щоб не допустити зайняття цих міст московськими залогами; 2) Україна готова прийняти протекторат короля та допомагати йому «проти всіх ворогів»; 3) у разі війни Швеції з Росією українці допомагатимуть шведам; 4) одночасно королю пропонувалося приєднатися до українсько-російського союзу проти Польщі; 5) після війни з Польщею король мусить виступити проти Османської імперії384; 6) українці радіють, що Карл ХІ став королем Польщі і просили його по від’їзді до Швеції призначити такого віце-короля, який би дотримувався всіх умов з Військом Запорозьким385.

Але коли у жовтні 1655 р. під Львовом розпочалися безпосередні переговори з шведами, український правитель трохи змінив тональність своїх звернень і листів. «...Його Милість Шведський Король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження»386, - ці слова Хмельницького до львівських міщан, засвідчили ту велику напругу у ході українсько-шведських переговорів, які виникли через суперечку щодо приналежності західноукраїнських територій. 11 жовтня гетьман виклав свої пропозиції щодо розвитку стосунків між Чигирином і Стокгольмом у своєму листі до Карла Х Густава387. 19 жовтня Б. Хмельницький отримав листа від короля в якому той повідомляв про взяття шведами Кракова. Тоді ж у похідному таборі гетьмана перебував шведський посол З. Гамоцький, який від імені свого патрона вимагав в українського правителя негайно зняти облогу Львова388.

Наприкінці жовтня 1655 р. до Варшави, якою вже оволоділи шведи, прибув український посол Данило Олівеберг у супроводі трьохтисячного (!) козацького загону. За дорученням Хмельницького він мав домовитися з шведським королем щодо підданства України на таких умовах: дотримання тим миру з Московською державою, термінове укладення трьохстороннього шведсько-українсько-російського оборонно-наступального союзу направленого проти Османської імперії389. Одночасно, у листопаді 1655 р., український гетьман підтвердив своє бажання мати тісні стосунки з королем, відправивши за його проханням на допомогу шведському монарху 10-тисячне військо під керівництвом наказного гетьмана в Білорусії В. Золотаренка390. Відомо, що 16 листопада 1655 р. Карл Х Густав дякував Б. Хмельницькому за присилку козацьких полків391.

Однак у Карла Х Густава були зовсім протилежні плани - Швеція, розвиваючи свої військові успіхи в Центрально-Східній Європі, не хотіла миритися з Москвою392. Як зазначав шведський історик Георг Ландберг, після початку у 1655 р. війни Шведського королівства з Московським царством Стокгольм почав проводити серйозну політику щодо надання протекторату Українському гетьманату393.

У січні 1656 р. шведський монарх писав до свого посольства у Москві що «щоб ніяк не чіпати і не тривожити землю козаків, ми розглядаємо їх як окрему державу…(виділ. – Авт.)»394. 22 лютого Карл Х Густав того ж року відправив листа до Б. Хмельницького395, а 28 лютого – знову до Б. Хмельницького, а також І. Виговського в яких повідомляв про зраду йому частини польських магнатів, які утворивши Тишовецьку конфедерацію, повернулися до Яна ІІ Казимира. У зв’язку з цим король Швеції просив український уряд не йти на переговори з прихильниками польського короля та дотримуватися попередніх зобов’язань з Стокгольмом396.

11 березня 1656 р. московські урядовці звернули увагу шведських послів на те, що їхній король неправомірно добивався переходу під свій протекторат Б. Хмельницького та його наказного гетьмана в Білорусії В. Золотаренка397. Тоді ж керівник шведського посольства Г. Бьолке заявив, що саме Б. Хмельницький перший звернувся до його короля з пропозицією укладення мирного договору між Швецією та Україною. У відповідь російський боярин Одоєвський сказав, що «не потрібно писати холопам, а також підлеглим (тобто, Б. Хмельницькому. – Т.Ч.) й обходитися [потрібно] без цього…»398. Московські дипломати дуже не хотіли, щоб «толко б, де, королевскому величеству Хмелнитцкого в подданство к себе не хотеть…»399. Таким чином, Москва давала зрозуміти Стокгольмові, що не хоче налагодження українсько-шведських політичних стосунків. Не зважаючи на це, Український гетьманат продовжував відносини з Шведським королівством400, зокрема, як стверджують джерела, активну переписку з північним монархом проводив наказний гетьман В. Золотаренко («А тот Иван Золотаренок писал к королевскому величеству, вдаючися ему в службу, изведывая того, какова к царскому величеству королевского величества дружба и любов…»401, «…тот прежпомянутой Золотаренок от себя сам без опсылки или перезывания 10 тыс. людей его королевскому величеству сулил и обявил»402).

22 березня 1656 р. гетьман пиcав до шведського короля403, а в серпні Данило Олівеберг за дорученням Б. Хмельницького знову був урочисто прийнятий у похідному дворі Карла Х Густава поблизу містечка Закрочима під Віслою404. Тут продовжилися переговори щодо укладення українсько-шведського союзу, в результаті яких король доручив своєму посольству зустрітися з українським гетьманом для уточнення положень майбутньої угоди. Це мав бути таємний оборонно-наступальний союз проти усіх ворогів Шведської корони. При цьому Український гетьманат визнавався за окрему державу, яка б перебувала під протекторат північного монарха. Передбачалося, що влада гетьмана буде поширюватися на Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства405. За пропозицією шведського коменданта Варшави Е. Уксеншерна передбачалося що українська автономія «не відчувала себе дуже вільною і не стала небезпечною для нового сюзерена, так як це було раніше при Янові Казимирові»406. У відносинах з Москвою потрібно було дотримуватися такого положення: «Ясновельможний Гетьман, бачачи всілякі неправди, які нанесли московитяни Шведському Королю, обіцяє вмовляти їх не тільки у листах, щоб вони припинили передбачувані ними напади і відшкодували нанесені ним збитки, але якщо вони цього не зроблять, то в з’єднанні з військами шведськими йти на них війною і примусити їх до прийняття справедливих умов миру»407.

У листі до шведського короля від 1 квітня 1656 р. Б. Хмельницький підтверджував бажання про укладення мирної угоди, коли «засвітить бажане літо»408. Про бажання України укласти союз з Швецією стало відомо у Москві, уряд якої у першій половині травня намагався укласти антишведську угоду з Бранденбурзьким курфюрстом. У першій половині травня російські дипломати, що перебували в Берліні висловили своє незадоволення там, що «шветцкой корол, к подданым царського величества учал писати листы и перезывает их от великого государя нашого от его царського величества к себе в подданство»409. Цікаво, що під час переговорів з московським послом Д. Мишецьким курфюрст Фрідрих Вільгельм запитав у нього «чи відомо при кому зараз Хмельницький з запорозькими козаками»410. Росіянин відповів, що Військо Запорозьке продовжує бути вірним московському царю, на що бранденбурзький правитель зауважив: «неправдивою, де ти відомістю ти про те говориш. Відомо про те нам істинно самим, що Хмельницький з усіма козаками від царської величності відложився і присягав нині шведському королю в підданство»411. У зв’язку з цим, Д. Мишецький звернув увагу курфюрста на те, що Хмельницький присягнув цареві на «вічне підданство», а шведський король присилав до України свої посольства, а також листи з пропозицією мирної угоди, які український гетьман переслав до Москви.

Хоча, коли наступило літо український гетьман у листі від 12 червня звернувся до царя Олексія Михайловича зі скаргою на Карла Х Густава, що той відбирає «рубіж князівства Російського по Віслу ріку»412. Таким чином, не погоджуючись з гетьманом, як васалом царя, король, на переконання Хмельницького, вступив у конфлікт з Московською державою. А тому володар Українського гетьманату висловив бажання воювати проти Шведського королівства, якщо той буде «противитися Вашій Царській Величності»413. Вже на початку липня 1656 р. така позиція Хмельницького «дивним чином» стає відомою королю Швеції. Очевидно, що це було інспіроване гетьманською канцелярією з метою певного залякування і прихилення шведського короля до вигідного для України рішення територіального питання (ця тактика була дивовижно подібною на дії української еліти весною 1653 р., коли Чигирин таким же чином зіштовхував московського царя і турецького султана). В цьому випадку гетьман був начебто "змушений" виправдовуватися перед потенційним сюзереном: «... для підтвердження нашої приязні до Вашої Королівської Величності ми повідомляємо і ясно заявляємо, що не дамо нікому допомоги - хоч би до цього нас часто закликали - ані підемо ні на кого в наступ, але при Божій допомозі захищатимемо, як зможемо, віру, волю і наші кордони. Хоч би й поширювалася якась несприятлива чутка, ніби ми піднімаємо зброю проти Вашої Королівської Величності, то нехай Ваша Королівська величність дасть якнайменше віри цій безглуздій чутці, бо ми (як свідчать про нас минулі події) ніколи без причини не трубимо сигналу»414, - писав 13 липня гетьман Б. Хмельницький до Карла Х Густава. А 17 липня на засіданні Державної ради Швеції король заявив, що він планує «роз’єднати» Україну з Московським царством415. 23 липня шведський король у листі до українського гетьмана висловив свої пропозиції щодо майбутньої мирної угоди416. Наприкінці серпня під час російсько-польських переговорів у Вільно річпосполитські посли заявили московським дипломатам про те, що «запорожський гетьман Хмельницький стосунки має з свейським королем та з семиградським Ракоцієм для того, що тепер між царською величністю і королівською величністю складається згода, а він, переживаючи за себе та свою зраду усього зла, хоче від його царської величності відстати і пристати чи до шведа чи до Ракоція…»417. А на пропозицію поляків повернути їм Україну керівник російського посольства І. Одоєвський відповідав: «Да и потому тех запорожских черкас царскому величеству к королевскому величеству отпустить нельзя, что у них с поляки давняя вражда и усмирить их будет никак не мочно. А только царскому величеству их от себя отлучить, и они тотчас поддадутца к турскому или к крымскому или к свейскому и, сложася с ними, обоим великим государствам учнут чинить всякое зло и разоренье»418.



Усі важливі питання двохсторонніх стосунків з гетьманським урядом Б. Хмельницького мало обговорити шведське посольство на чолі з Я. Торнешельдом, яке відправилося до Чигирина у жовтні 1656 р. Перед тим, у середині вересня 1656 р. у пруському місті Фраунберзі відбулося засідання Державної ради Швеції на чолі з королем Карлом Х Густавом, під час якого розглядалося питання про можливий союз з Україною. У результаті обговорення шведська верхівка вирішила, що налагодити стосунки з «могутніми Козаками краще, ніж шукати дружби з поляками»419. А у жовтні 1656 р. польський король Ян ІІ Казимир через російського посла А. Нестерова попереджав московського царя Олексія Михайловича про «зрадницький» характер зовнішньої політики гетьмана Хмельницького: «А Хмельницький не в один час мені зрадив і царю турському (турецькому султану. – Т. Ч.) і хану кримському зрадив, а нині зсилки має з свейським (шведським. – Т. Ч.) королем, щоб потім Хмельницький і царській величності не зрадив…»420.

У той же час, 16 листопада, Б. Хмельницький написав листа до Стокгольма із запевненням дотримання мирних стосунків між Україною та Швецією421. Перед тим гетьман надіслав Карлу Х Густаву козацький підрозділ кількістю близько 10 000 вояків422. Одночасно Швеція проводила переговори з Трансільванським князівством, які в листопаді 1656 р. завершилися підписанням договору в м. Раднот (суч. Єрнут, Iernut в Румунії)423. Згідно з положеннями Раднотського договору Швеція і Трансільванія визнавали за Українським гетьманатом право на володіння землями в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств Корони Польської424. Разом з тим, територія, яка відходила під владу Війська Запорозького мала б перебувати під верховною владою трансільванського князя, який ставав би польським королем425. З огляду на зовнішньополітичну активність українського уряду в 1656 р.426 московський розвідник О. Мисков повідомляв наприкінці року своє керівництво: «И у Ракоцы де венгерского и з свейским королем договор [Хмельницким] учинен же, что быть им меж себя в соединении на том: как он свейской король, ис полской столицы выступит, и ему, Ракоцему, на полскую столицу наступить. А умышляет де такую неправду учинить и от государевой милости отступить гетман [Хмельницкий] и писарь [Выговский], а с ними де неболшие начальные люди и которые при них в Чигирине служат – для того что государь изволил с польским королем мир учинить и, не докончав с полским королем о миру сходства, всчал войну с свейским королем, а им де свейской король приятель. А мыслят де то, что им бытии выданным по-прежнему полскому королю… Да гетман [Хмельницкий] же де и писар [Выговский] говорят, придираяся к тому, как бы роздор [с нами] учинить: толко де будет на них какой государев гнев, и ему де, гетману, с свейским королеми с венгерским князем и с молдавским и с мутьянским владетели и с крымским ханом идти на государевы городы…»427. Однак, з огляду на те, що весною 1657 р. Данія напала на Швецію, шведські війська відійшли з території Польші, а між трансільванським князем Ю. Ракоці та наказним гетьманом А. Ждановичем виникли протиріччя політичного характеру, плани Б. Хмельницького на підтримку Карла Х Густав зазнали невдачі428.

Зважаючи на те, що посольство Я. Торнешельда з невідомих причин не добралося до Чигирина, в другій половині січня 1657 р. до України прибула інша делегація на чолі з шведським послом, рижським німцем Г. Веллінгом. Останній проводив переговори з Б. Хмельницьким щодо остаточного укладення миру. У цей час український гетьман веде активне листування з королем Швеції429.

Карл Х Густав запропонував Україні автономію на зразок міжнародно-політичного статусу Курляндії. Зокрема за гетьманом визнавалося право на володіння територією в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств430, керівництво над 40-тисяним військом та дотримання свобод для православних у межах Київської митрополії431. Окрім того, пропонувалося, що після смерті гетьмана українці мають обрати трьох кандидатів для представлення їх королеві, а вже той обере найдостойнішого та вручить йому булаву. Претендента на посаду митрополита Київського митрополії також мав затверджувати король Швеції. Також у кожному великому українському місті мала бути збудована протестантська церква. Однак українське керівництво заявило про можливість підписання угоди з Швецією лише на умовах закріплення за Україною державної території в межах «старої України чи Роксоланії» («jus fotius Ukrainar vel Roxolaniam») до річки Вісли, включно з територією Західної України та Білорусії432. Такі прагнення українців підкреслив у своєму листі до Карла Х Густава від 7 лютого 1657 р. шведський дипломат К. Штернбах, який писав, що метою гетьмана Хмельницького було будівництво власної держави433.

На початку березня того ж року російський воєвода О. Ордін-Нащокін, який перебував на чолі військового підрозділу в Литві, відписував Олексію Михайловичу, що його підданий Б. Хмельницький в обхід Москви формував союз з Швецією і Трансільванією434. Однак це була запізніла інформація, адже 19 березня 1657 р. трансільвансько-українські війська вступають до Кракова, а потім рухаються на з’єднання з армією Карла Х Густава435. 1 квітня корпус на чолі з наказним гетьманом А. Ждановичем, а також трансільванське військо були урочисто зустрінуті шведами у таборі під Модлібожицями.

З повноваженнями підписати договір з Україною у квітні 1657 р. з-під Завихосту до Чигирина виїхало шведське посольство на чолі Г. Лілієнкроною, яке у червні прибуло до української столиці з метою укладення «великого» договору. У дипломатичній інструкції, яка була надана Карлом Х Густавом проголошувалося монарше зобов’язання («асекурація») віддати під владу Б. Хмельницького всі землі про які той домовиться під час укладення майбутньої угоди з Короною Польською436. Король також погоджувався на передачу Україні білоруських земель Великого князівства Литовського. 12 червня під час зустрічі з представником шведського короля український правитель заявив, що до нього прибув спеціальний посол з Москви, який намагався відволікти його від союзу з шведами та намовити до війни з ними. У відповідь на такі прохання росіян гетьман у розмові з Г. Лілієнкроною сказав, що він є вірним союзником короля Швеції і якщо московський цар не припинить воювати з шведами, то українці стануть ворогами Росії437. 21 червня гетьман написав листа до шведського монарха з повідомленням про тимчасове припинення переговорів у зв’язку з наступом на Україну військ Кримського ханства438. У той же час генеральний писар Війська Запорозького І. Виговський повідомив Карла Х Густава про бажання Українського гетьманату в найближчий період об’єднати військові зусилля з шведами проти Польщі439.

Одночасно український гетьман заявив російському послу Ф. Бутурліну, що він «від Свейського де короля ніколи не буде відлучений, тому що в них дружба і приязнь і згода давня… і Шведи де люди правдиві, всяку дружбу і приязнь дотримують, на що слово дають, а Царська де Величність над ним, Гетьманом, і над усім Військом Запорозьким вчинив був немилосердя своє: помирившись з Поляками440, хотів нас віддати полякам у руки…»441. Тоді ж Б. Хмельницький відіслав посольство до Москви, яке мало вмовляти Олексія Михайловича від війни з Карлом Х Густавом. Договір між Україною та Швецією про який вже було домовлено не був підписаний у липні з огляду на смерть правителя Українського гетьманату, яка трапилася 27 липня 1657 р. Однак через три місяці, за гетьманування І. Виговського (який ще на посаді генерального писаря керував шведським напрямом українського дипломатії) таку угоду було підписано в Корсуні.



Протягом червня – серпня 1657 р. у Чигирині перебував посол Трансільванії Ф. Шебеші, який у своєму щоденнику залишив такий промовистий запис стосовно політико-правових уявлень козацької верхівки щодо своїх владних повноважень: «Під час розмови з Виговським з іншим московським послом вийшов спір, чому гетьман [Хмельницький], не повідомляючи про те царя. Що укладає мир зі шведами і семигородським князем, і чому гетьман сам не їде вести переговори з російським царем, а все частіше тих чи інших козаків посилає замість себе. На що Виговський відповідав, що «коли цар у себе в країні є цар, то і гетьман у себе в країні такий же король чи князь, він її мечем відвоював і зброєю від іга звільнив, тому коли бажаєте, будьте нам доброзичливі, інакше, побачите, повернемося проти вас, да того ж татар, шведів, угорців супроти вас повернемо…»442.

Підсумовуючи українсько-шведські відносини за правління Богдана Хмельницького, звернімо увагу на висновки угорського історика Шандора Гебеї, який зазначав, що Військо Запорозьке «з усіма землями і підданими «визнала та оголосила вільною і нікому непідлеглою нацією» (agnoscet et declarabitpro libera gente et nulli subjectadefendet contra omnes hostes), одна тільки Швеція, але не Річ Посполита і не Росія”443. Підтримуючи цю тезу відомого європейського вченого, додамо, що й таке визнання було дуже важливим, адже започатковувало прецендент визнання незалежності Українського гетьманату на міжнародній арені.

31 серпня 1657 р., в розмові з царським послом В. Кікіним Виговський окреслив зовнішньополітичні плани свого уряду: «Я з усім Військом зносимо своє прохання до Царської Величності: коли він вважає потрібним замиритися з одним із двох неприятелів, то нам здається кориснішим для нього замиритися з шведами, хоч на певне число літ, аніж з королем польським, бо поляки народ віроломний, ніколи в правді не стоять»444. Таким чином, гетьманом передбачався союз Москви й Чигирина зі Шведським королівством проти Речі Посполитої. 4 вересня гетьман заявив новому царському послові Матвєєву: «...так, як він (Б. Хмельницький. - Т.Ч.) віддав йому (Олексію Михайловичу. - Т.Ч.) вірне підданство і службу згідно з присягою, - так і ми повинні Царській Величності служити і за честь його помирати, як вірно піддані»445. На початку вересня Виговський поінформував російську сторону щодо намірів Польщі прийняти їх сторону. Відомо, що таке таємне доручення від короля Яна ІІ Казимира одержав відомий дипломат Речі Посполитої С. Беньовський, який у той саме час перебував у Чигирині. Вже тоді від королівського імені він уклав перемир’я з Українським гетьманатом, яке опиралося на положення Віленського трактату 1656 р. між Варшавою й Москвою.

У Чигирині тривали переговори зі шведськими дипломатами. Вони завершилися 5 жовтня 1657 р., коли під Корсунем відбулася Генеральна рада Війська Запорозького. Того ж дня гетьман І. Виговський видав універсал про уповноваження Ю. Немирича, І. Ковалевського та І. Федоровича провести переговори з Г. Лільєкроною та укласти мирну угоду з Швецією446. У своєму виступі на раді гетьман окреслив перспективи міжнародного становища Козацької держави: «...присилав до нас Шведський король і зве нас у підданство до себе, а Царська Величність писав до нас грамоту з доганою, що ми без його государева відома сполучилися з Ракоцієм, і перед цим ми зрадили Литовському королеві і Кримському ханові, і Ракоцію Угорському і Волоському, а тепер мені хочете зрадити, і чи довго вам у таких хитаннях бути?»447. Після цього І. Виговський запропонував присутнім на раді залишатися в підданстві московському цареві та укласти союз з шведським монархом.

З огляду на те, що раніше серед старшини й козаків ходили чутки про наміри царя обмежити козацький реєстр та забрати Ніжин, Переяслав і Білу Церкву в своє безпосереднє володіння, рада вирішила відрядити послів до Москви для узгодження спірних питань та умов майбутнього українсько-російського договору. Одночасно 6 жовтня 1657 р. на Корсунській раді було ухвалено угоду з Карлом Х Густавом448. Як наголошувалося в преамбулі угоди з Швецією, її основні положення були розроблені за гетьманування Б. Хмельницького: «Ми, Іван Виговський, гетьман війська Запорозького з усім військом Запорозьким так заявляємо – сповняючи наміри покійного Богдана Хмельницького, нашого попередника, що для загального добра всього війська постановив був війти в згоду і союз […] з щасливо нині пануючим Карлом-Густавом Королем Шведським Й[ого] М[илістю]»449. Текст угоди, який повіз до Стокгольма Г. Лільєкрона, був підкріплений листом І. Виговського до Карла Х Густава450.

8 жовтня 1657 р. жовтня представники українського уряду Ю. Немирич. І. Федорович та І. Ковалевський підписали звернення до шведського короля з 8-ми пунктів, де говорилося про Україну як Subiectus pro liberta gente et nulli subiecta («вільним політичним народом і нікому не підлеглим»), а також наголошувалося на необхідності здійснення «воєнної допомоги проти спільних ворогів.., за виключенням світлійшого князя Московського, з яким Військо Запорозьке пов’язане тісним союзом і буде зберігати йому вірність» («excepto sarenissimo eb polertissimo Mapno Duce Moschoviae, cum gno miliria Zaporoviana strieto foedere junetc est fidem gue mojestet; sune sewabit intactan et inviolatum»)451. Окрім того, українці вимагали визнати за Військом Запорозьким північні кордони по р. Березину.

8 листопада 1658 р. шведський король Карл Х Густав написав листа до Чигирина про підтримку прагнень гетьмана І. Виговського, однак вже 20 грудня того ж року у м. Валліесарі було підписано шведсько-російське перемир’я, що дозволило Москві направити до Білорусії додаткові військові підрозділи й перемогти там корпус українського полковника І. Нечая. Таким чином українсько-шведські відносини того часу занепадають.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Схожі:

Дипломатія на «межі світу» iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Дипломатія на «межі світу» iconГузь Ольга Олександрівна, вчитель зарубіжної літератури нвк №26, м. Кропивницький Середньовіччя Урок №26 Тема: Середньовіччя як доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських І східних літератур
Тема: Середньовіччя як доба, її хронологічні межі й специфічні ознаки в історії європейських І східних літератур. Вплив релігії,...
Дипломатія на «межі світу» iconТема: Практичне заняття. Відлік часу в історії стародавнього світу
...
Дипломатія на «межі світу» iconТрадиції та новаторські зрушення в поезії на межі ХІХ-ХХ століть 10 клас світова літ
Тема: Традиції та новаторські зрушення в поезії на межі ХІХ-ХХ століть 10 клас світова літ
Дипломатія на «межі світу» iconЗаметемо вогнем любови межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все,що нам належить, І злитись знову зі своїм народом

Дипломатія на «межі світу» icon№1. Фізика стародавнього світу та епохи феодалізму /до кінця ХIV ст
...
Дипломатія на «межі світу» iconДо проблеми жанру
Мається на увазі особливий пласт польськомовного письменства на межі літератури та богослів’я, який охоплює ранній бароковий та власне...
Дипломатія на «межі світу» iconУроків з теми «Антична література»
Тема. Поняття про античність, її хронологічні межі. Специфіка розвитку літератури в Давній Греції І в Давньому Римі. Давньогрецька...
Дипломатія на «межі світу» iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка