Дипломна робота "Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра"



Сторінка1/4
Дата конвертації17.04.2017
Розмір0.75 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4


Дипломна робота

"Філософські аспекти кохання, Часу і вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра"




Вступ

З історичним періодом пізнього середньовіччя співпадає особливий період в історії європейського духовного життя та культури, який дістав назву доби Відродження, яку ще називають французьким словом Ренесанс. Ця доба належить до тих корінних зламів в історії людства, які обумовлюють рішучі зміни в усіх сферах життя. Доба Відродження виробила новий – гуманістичний, тобто людиноподібний світогляд, який вступив у боротьбу з феодалізмом та середньовічним геоцентричним світоглядом, тобто таким, у якому все було звернено до Бога, щоб зосередити всю насамперед на людині. Тому його називаємо антропоцентричним світоглядом. В середині ХІХ ст. добу Відродження, визначали як «відкриття світу та людини» [11; 2]. Ренесанс не тільки «відкривав» людину, але й звільнював її від численних пут середньовіччя та феодальної моралі. Він не тільки наново «відкрив» природу, але й дав її нове трактування та розкрив її гуманістичний, тобто тісно пов'язаний із людиною характер, він переглянув усю середньовічну систему поглядів на світ, Бога, природу, людину, суспільство, щоб в усьому утвердити гуманістичні ідеї, філософію гуманізму, сповнену любові до людини та захвату нею.

Ренесанс відроджує розуміння людини, її призначення, що закладене у Біблії, повертає до ідеї первісного християнства.

Гуманісти Ренесансу вірили у безмежні здібності людини, плекали ідеали її гармонійного і всебічного розвитку, відкривали її багатства духу, закликали людину до вдосконалення, людяності та добра, до творчої діяльності, слави, земного щастя. Проголосивши людину вільною, бо вільну волю їй дав сам Господь, гуманісти борються з усім тим, що цю волю обмежувало, за її політичне і духовне розкріпачення, за рівність людей у суспільстві. Вони проголошують право людини на вільне дослідження природи, щоб краще володіти нею, виконуючи заповіт Бога, право на земне щастя, кохання, на побудову розумного та справедливого суспільства.

Природа, довколишній світ для гуманістів – це не юдоль скорбот і місце страждань та випробувань Богом людини, як твердили середньовічні богослови, а місце, де людина, володіючи по волі Господа усім на землі, повинна працею створювати собі і ближнім рай на землі, працею заробляти собі на хліб щоденний, будуючи нове суспільство – справедливе, де всі рівні, якими їх створив Бог, де всі працюють на блага всіх, де нема грізної влади
тиранів [11; 4].

Чи не найінтенсивніше Ренесанс проявив себе у царині художньої літератури – вона стає засобом вироблення та пропаганди ренесансних ідеалів, утверджує нову людину, вільну від оков середньовічного аскетичного світогляду, долаючи тиранію феодальної моралі. Новий літературний герой має власні думки, часто дуже сміливі, кидаючи виклик загальноприйнятим нормам і законам моралі, свої почуття і переживання, які характеризують його як поборника добра. Він є неповторною особистістю з притаманним лише йому характером, пристрастями, поведінкою, вільною волею, активним борцем зі злом, йому властивий критичний склад розуму, він здатен вдосконалюватись до безмежності. Підприємлива та енергійна, ця людина може долати труднощі, знаходити вихід із складних ситуацій, добиватися успіху у практичних справах. Література доби Відродження є літературою нового типу: вона рішуче відходить від традиційних середньовічних канонів, звертається до народної творчості і теми народу, щоб стати демократичною, виробляє реалізм як художній метод доби, звільнюється від надміру символів та алегорій, стає ближчою до життя. Вона відгукується на запити часу, намагається розв’язати і розв’язує гострі актуальні проблеми життя, відображає його суперечності, мріє про перебудову суспільства і створює його утопічні ідеали. В цілому ця нова література стає вагомою та активною складовою частиною ренесансної культури і суттєво впливає на формування людини нового типу.



Актуальність дослідження

Творчість титана світової літератури Вільяма Шекспіра є вершинним досягненням не тільки англійської ренесансної літератури, а й літератури всього європейського Ренесансу. Більше того, вона є однією з


найбільших вершин світової літератури. Геній Шекспіра був
настільки могутнім та неповторним, що все, що він створив, за своїм
значенням вийшло далеко за межі доби письменника та його країни й
упродовж віків є надбанням усіх часів та народів, ніколи не втрачаючи своєї краси, значення і могутньої сили впливу на людей.

Глибокі почуття і думки героїв Шекспіра, їхні такі зрозумілі нам пристрасті, їх багате і таке благородне внутрішнє життя будуть близькими людям завжди, бо геній поета, розв’язуючи проблеми його часу, змальовуючи тогочасне життя й людей, зумів сягнути у майбутнє. Глибоко пізнаючи історичну правду, Шекспір поставив у своїх творах такі масштабні та важливі для суспільства питання, що вони переходять із доби в добу, від покоління до покоління, зберігаючи свою життєву сулу й безсмертя.

Деякі елементи світогляду, естетична система Шекспіра наближує його до Платона, неоплатоників і яскраво простежується в «Сонетах». По-перше, це ідея існування космічної гармонії. Кінцева мета розвитку людства – в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя – гармонізація власної душі, прагнення до істинно прекрасного. По-друге, Любов – сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому динаміки. Нарешті, Людина – це і Космос в мініатюрі і кінцева мета творіння, ланка, яка пов'язує матеріальні та духовні сили Всесвіту.

Нівелювання філософського аспекту «Сонетів» призводить до перекладів, дуже далеких від оригіналу, хоча з літературної точки зору ці переклади можуть виглядати досконалими.

Численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у світовій літературі, англійській зокрема, примушують замислитись над причинами невмирущого інтересу до Шекспіра.

В сучасному світі, де ми постійно наштовхуємося на стіну, поставлену цивілізацією між людиною і Природою, пошук літературою шляхів повернення до філософсько-естетичної системи епохи Відродження, стародавніх систем Сходу і Греції стає зрозумілим і актуальним.

Підтверджується пророча думка довго гнаного з філософії М. Бердяєва: після того, як ми невдало «провалилися в соціальні та космічні колективності», тепер на шляхах «космічних ієрархій» шукаємо нових життєдайних джерел відродження духу людського [8; 122].

Слід відмітити, що проблема філософської традиції у творчості Шекспіра з того чи іншого боку зачеплена багатьма дослідниками. В першу чергу, це стосується праць Анікста О.А. присвячених Шекспіру. Розглядаючи філософський аспект «Сонетів», автор зауважує «шекспірівський герой, проходячи через великі душевні випробування, страждає, і з часом його дух загартовується: він приходить до розуміння життя і людей у всіх їхніх складностях та суперечностях. Йому доводиться помилятися, переживати падіння, але він завжди виявляє здатність піднятися на нову моральну


висоту [4; 327].

Філософській проблемі Часу в «Сонетах» В. Шекспіра приділяє увагу


Барт М.А. в своєму дослідженні «Шекспир и история» [9].

Питання любові і дружби на сторінках сонетарію аналізується в праці В.П. Комарова «Метафоры и аллегории в произведениях Шекспира» [36].

М. Габлевич у вступі до коментарів сонетів Шекспіра, перекладених Д. Павличком, докладно зупиняється на розгляді питання «Шекспірів Ерос життя і творчості».

Радянське літературознавство дотримувалося точки зору про найбільший вплив на Шекспіра Монтеня. Визнаючи вплив античної філософії на Шекспіра, ніхто із дослідників глибоко не простежив розвитку ідеї Платона й неоплатонізму. Лише Арсенюк О. в своїй розвідці «Платонічна любов та українські перекладачі» [8] торкнулася проблеми впливу естетичних традицій Платона на творчість В. Шекспіра.

На нашу думку, «Сонети» Шекспіра ще повністю не вивчені з філософської точки зору, і це питання потребує подальшого дослідження.

Мета і завдання дослідження

Спираючись на теоретичні здобуття сучасної науки, ми визначаємо метою роботи вивчення і осмислення ідейно-естетичних функцій філософських мотивів сонетів В. Шекспіра.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:


  • розглянути проблему генезису і особливості жанрової структури Шекспірових сонетів;

  • дослідити вплив філософських традицій Платона на світогляд і творчість В. Шекспіра;

  • з'ясувати в чому полягає новаторство Шекспіра як автора сонетів;

  • охарактеризувати філософський сенс і художнє втілення проблеми Часу і Вічності, смерті і безсмертя в сонетарії;

Об’єктом дослідження слугують тексти сонетів Вільяма Шекспіра в перекладах Д. Павличка та Д. Паламарчука, а також праці дослідників творчості Шекспіра;

Предметом дослідження є філософські аспекти кохання, Часу і вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра;

Методологічну роботу дипломної роботи складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, комбінація підходів до
вивчення проблемно-стильової своєрідності поетичних творів. В
роботі використані методи мотивного та порівняльного аналізу художніх текстів.

Активно використовувалися наукові здобутки шекспіріани: монографічні дослідження, статті, збірники. Стратегія дослідження розроблена з


урахуванням робіт О.А. Онікста, О. Арсенюк, М.А. Барга, М.І. Борецького, Б. Буяльського, М. Габлевич, Д.В. Затонського, С.Т. Колоріджа, В.П. Комарова, М. Морозова, Л.Пінського, М.В. Урнова та ін.

Наукова новизна

У ході реалізації методологічних засад ми зробили спробу сформулювати новий підхід до дослідження проблем вивчення «Сонетів» Шекспіра з філософської точки зору. Розробка цих ідей дозволила нам виявити вплив естетичних і філософських поглядів Платона і неоплатоників на творчість великого, поета, а також визначити основні ідейно-естетичні функції філософських мотивів в сонетах Шекспіра.



Структура роботи визначається логікою вирішення проблеми. Дипломна робота складається із вступу, трьох частин, висновків і списку використаної літератури.
1. Генезис і особливості жанрової структури сюжету. новаторство сонетів В. Шекспіра та актуальні проблеми їх вивчення
Шекспір писав сонети з 1592 по 1607 рік. Це був час, коли в Англії жанр сонета став дуже популярним, коли з'являлися збірки сонетів різних авторів: Ф.Сідні, С. Даніела, Е. Спенсера та інших. Шекспір не планував видати сонети окремою збіркою, він писав їх для найближчого кола друзів. Видані були вони лише 1909 року видавцем Томасом Торпом, ймовірно, без відома автора. В період до 1609 року Шекспір зробив авторську редакцію сонетів й упорядкував їх та поділив на два цикли, які прийнято називати «юнаковим» (сонети 1–126) та «жіночим» (127–154). Перший цикл завершується підсумковим 126-м сонетом, другий цикл і вся збірка – двома останніми сонетами. Перший цикл присвячений другові ліричного героя (поета), другий – чорнявій жінці, яку кохає і ліричний герой, і його друг, що породжує складність сюжетних колізій, драматизує стосунки між дійовими особами та їх почуття.

Сонет – одна з найстаріших ліричних форм. Її винайшли, мабуть, провансальські поети, свій класичний розвиток вона одержала в Італії епохи Відродження у Данте і Петрарки [40; 648]. Ще з тих часів зміст сонета визначає почуття. Факт, що його викликав, якщо і згадується, то натяком; часто ж у сонета відсутній безпосередній привід. У таких випадках вірш відбиває настрій, що володіє поетом. Головне – у вираженні емоцій, у тому, щоб знайти слова і образи котрі не тільки відіб’ють душевний стан ліричного героя, але й передадуть цей настрій читачеві. Але важливою була і думка. Сонетна лірика завжди тяжіла до філософії, прагнучи у поетичних образах передати певний погляд на життя.

Характерною є композиція сонета, яка, з невеликими модифікаціями, зберігалася протягом багатьох віків. У сонеті завжди чотирнадцять рядків.

Класичний італійський сонет відбувається за такою схемою: дві строфи на чотири рядки і дві – по три з системою рим авва-авва-ccd-ede або aвaв-aвaв-ccd-eed. Сонет не припускає повторення повнозначних слів. Перша строфа – це завжди експозиція, виклад теми. Друга – подальший її розвиток, інколи за принципом протиставлення. У наступних строфах (по три рядки) дається рішення теми, висновок з міркувань автора.

На англійському ґрунті виробилася своя композиція сонета, простіша, ніж італійська. В Англії сонет складається з трьох катренів і заключного двовірша. Його схема римування виглядає так: aвaв-вгвг-dede-єє. Англійський сонет називають ще шекспірівським, оскільки Шекспір довів його до довершеності і завдяки йому він утвердився в поезії. Перехресне ускладнене римування у шекспірівському сонеті (7 рим замість 4–5 у Петрарки), а також заключна строфа, що складається з двох рядків, мовби спеціально створена для того, щоб зробити висновок з раніше сказаного, стали принципово новою формою, здатною вмістити широку гаму думок і почуттів – від інтимних до узагальнено філософських. Шекспір наслідує, як правило, звичну схему: перша строфа – виклад теми, друга – її розвиток, третя підводить до розв'язки, заключна у афористичній формі подає висновок. У деяких випадках Шекспір порушує цей принцип композиції, у деяких – ускладнює.

Сюжетною основою Шекспірівських сонетів є оповідь про палку дружбу і пристрасну любов поета – ліричного героя збірки. Прибічники біографічного трактування «Сонетів» здавна намагаються встановити, ким же були прототипи образів друга і коханої. Існують різноманітні припущення. Образ «юного друга» найчастіше пов'язують з іменем покровителя Шекспіра лорда Саутгемптона. Існують інші версії. «Смугляву леді сонетів», починаючи з ХІХ ст., ототожнювали з придворною дамою королеви Єлизавети Мері Фіттон. У 1975 р. англійський історик А. Роуз висунув іншу версію, згідно з якою прототипом героїні була Емілія, дочка придворного музиканта. Розгадання цієї загадки, проте, не таке й суттєве для сприйняття циклу шекспірівських сонетів, які, зрештою, є поетичним документом епохи, а не біографічним.

Цикл сонетів Шекспіра являє собою своєрідний ліричний щоденник, який створювався без заздалегідь продуманого плану. Деякі вірші написані
«з нагоди», деякі відбивають якісь особисті переживання їх творця. Чимало сонетів породжено довгими роздумами автора про людську природу, про світ, що оточує людину. Проблеми, поставлені в сонетах, нерідко глибоко філософічні, що аж ніяк не суперечить універсальній природі цієї поетичної структури. Сонетна форма поетичного вираження надзвичайно драматична. Саме композиція сонета (тема – анти тема – розв'язка) передбачає боротьбу протилежних почуттів і думок. У ньому дуже природно знаходять своє художнє втілення сповідь, інвектива, пейзажний малюнок, філософська композиція.

У циклі три головні дійові особи: сам ліричний герой, його юний і прекрасний друг, кохана поета. Складність сюжетних колізій, що відбивають непрості стосунки протагоністів, так само як і проблемна багатоманітність збірки, вимагають створення умовної схеми розміщення сонетів. Дослідники (серед них провідний шекспірознавець О. Анікст) пропонують таку структуру розміщення тематичних груп, на які розпадаються «Сонети»: [4; 318].

А. Сонети присвячені другові: 1–126

1. Оспівування друга: 1 – 26.

2. Випробування дружби: 27–99

а) гіркота розлуки: 27–32;

б) перше розчарування в другові: 33–42;

в) сум і побоювання: 43–55;

г) зростаюче відчуження і меланхолія: 55–78;

д) суперництво і ревнощі до інших поетів: 77–96;

е) «зима розлуки»: 97–99.

3. Торжество відновленої дружби: 100–126.

Б. Сонети, присвячені смуглявій коханій: 127–152.

В. Закінчення – радість і краса кохання: 153–154.

«Сонети» стали блискучим відображенням багатого і складного внутрішнього світу людини епохи Відродження. З особливим ренесансним світовідчуттям, сповненим прагненням гармонії захоплення чуттєвою красою безмежно різноманітного світу, ми зустрічаємось уже в початкових віршах збірки. Милування красою друга зливається в них із захопленням перед безмежною досконалістю людської природи. Сонетів, присвячених прекрасною своєю молодістю другові, значно більше, ніж віршів про смугляву кохану.

Надзвичайне емоційне ставлення до дружби – константа ренесансного стилю мислення. І хоч віршових сонетів циклів на цю тему в європейській поезії Відродження небагато – саме її трактування аж ніяк не виняткове. Гуманісти, які створювали модель ідеальної людини у своїх творах, прагнули втілити свої сподівання в реальній миттєвій практиці. Ренесансне схилення перед людською природою – в «обожненні» друга. Виникає надзвичайне активне прагнення до спілкування. Створюються різноманітні гуртки, академії (напр., славнозвісна Платонівська академія у Флоренції) [29; 80]. Гуманісти постійно обмінюються один з одним палкими посланнями. Автори епістол прагнуть висловити «хвилювання душі», дати душам бути разом. Насолоді спілкування присвячені цілі сторінки трактатів цього часу. Дружба сприймається як природний стан людської душі. У таких міркуваннях чимало від умовних мислительних формул, але є в них і справжнє захоплення неповторністю людської індивідуальності.

Близький до стилю епохи й Шекспір у початкових віршах «Сонетів». Перші 17 віршів є варіацією однієї теми. За своїм настроєм вони співзвучні поемі «Венера і Адоніс». Друг, зачарований своєю красою, цурається шлюбних пут. Як досконале творіння природи, він сам порушує одвічний закон буття. Адже все в природі прагне любові, продовження себе у нащадках. Провідною в сонетах цієї групи стає альтернатива: згасання життя або його відродження. Давши життя синові, друг утвердить себе в майбутньому, переможе безжальний час. Тема розробляється, виникають нові образи.

Нарікання на нерозумність друга, який постає проти законів гармонії, змінюються в сонетах захопленим гімном його красі. Милування досконалістю людини притаманне мислителям, поетам і живописцям епохи. Палкі прихильники краси, в якому б вигляді вона не поставала – античні пам’ятки, природа, людське тіло, – вони створюють справжній культ прекрасного, в центрі якого незмінно опиняється людський індивід.

Однак поступово ідилічна умиротвореність початкових сонетів згасає. У тексті виникають сумні ноти. Посилюється тема Часу, що зумовлює зростання філософського потенціалу сонетів. Час – безжальний супротивник, та ліричний герой знаходить у собі мужність кинути йому виклик (19). Його зброєю у цій боротьбі стає поезія, сила якої в її щирості й правдивості (21). Поет дасть другові нове життя, оспівавши його в своїх віршах (18).

Передвіщає втрату колишньої гармонії і розлука з другом (27–32).


Нарешті піднесена мова перших сонетів помалу починаю поступатися місцем живому позамовному слову. Чіткіших обрисів набирає образ самого ліричного героя. Доля не завжди була ласкава до нього (20–30). І все ж таки герой вірить, що дружба винагородить його за всі розчарування, пережиті в минулому, Його почуття до друга стає дедалі інтенсивнішим, набирає характеру ідеалу, навіть ілюзії.

Проте утвердження гармонії чинить опір сама реальність – з’являється нова – тема: зрада друга і невірність коханої (33). Страждаючи від подвійної зради, герой все ж таки прагне виправдати юнака (41). Добре, світле начало бере гору над дисгармонією буття. Тема безмежної відданості другові не тільки не зникає, але й набирає дедалі драматичнішого характеру (57–58). Саме в ній герой намагається віднайти втрачену цілісність свого внутрішнього світу.

Протагоніст сонетів, по суті, стикається з тією самою проблемою, осмислити яку були покликані центральні персонажі шекспірівських трагедій: людина і її час. Роздуми героя стають усе більш глобально-філософськими. Уже не тільки перипетії особистого почуття, але й мінливість усього сущого, недосконалість світу хвилюють його. Кульмінацією обурення стає славнозвісний 66-ий сонет, надзвичайно співзвучний монологу Гамлета
«Бути чи не бути». Думки про несправедливість, яка панує у світі, про торжество зла дублюються в цілій низці сонетів (71, 72, 75). Лихе начало проникає навіть у думку самого героя (62), позбавленим досконалості постає і внутрішній світ друга (69).
Все те в єстві твоїм, що бачить зір,

Не потребує фарби, ані гриму;

Твій недруг сам собі наперекір

Розхвалює твою природу зриму.

Та зовнішності – зовнішня й хвала,

Ціна зворушлива, хоч неглибока;

Та додається до хвали хула,

Як цінять те, що сховане для ока.

Такий знавець, що бачить глибину

І думає, що глиб він зміряв досить,

В наївності своїй дух бур'яну

В твоє цвітіння запашне привносить.

Як вид і дух твій – не одне і те ж,

То лиш тому, що в парку ти ростеш.


Лейтмотивом в сонетарії проходить тема творчості. Поезія ближча до вічності, ніж камінь і бронза, що здається нетлінними (65). Але й вона багатоманітна, як усе в природі. У сонетах з’являється образ поета-суперника. Його суперник-прихильник «ученої поезії». Його поезія подібна до великого корабля. Із окремих рядків поступово складається напівіронічний, напівзахоплений портрет поета-вченого, який спирається на античні канони, творить за законами класичної поетики. Його вірш звучний і піднесений, але позбавлений справжнього життя. Критерію авторитарності мистецтва Шекспір протиставляє критерії вірності природі.

Чужа поетові й витончено-рафінована манера салонних творців. Завдання поезії – відбити динаміку життя, побачити світ через призму неповторної людської душі. До цього прагне Шекспір і в своєму циклі «Сонетів». Роздуми про поетичну майстерність не перетворюються в абстрактну дискусію на естетичну тему. І в цьому – сама специфіка сонетної форми як жанру лірики. Змістом сонета є перш за все почуття, породжене якимось явищем реальності, а не саме це явище. Його сфера – складні порухи людської душі.

Думки про природу поезії невід’ємні в «Сонетах» від проблеми видимого сущого. Поет прагне закарбувати у вірші те краще, що є в другові (74). Адже нерідко в прекрасному тілі живе підступне серце (93, 94). Гіркота
розчарування в другові змінюється думками про власну недосконалість (89). Біль знехтуваного безкорисливого почуття пронизує сонети, надаючи їм щирого, напружено-особистого настрою.

На зміну розчаруванню приходить нове знання. Заключні сонети, присвячені другові, говорять про відродження почуття (119). Любов поета безкорислива, і тому їй дано подолати самий Час (124).

Шлях ліричного героя «Сонетів» схожий з еволюцією драматичних головних героїв Шекспіра. Спочатку він ідеалізує навколишній світ, вступаючи, таким чином, у конфлікт з життєвою реальністю. Пізнання дійсності приводить героя до розчарування, до сумніву у можливості гармонійних стосунків. «Потім він проходить через великі душевні випробовування, страждає, і дух його загартовується; він приходить до розуміння життя і людей у всій їхній складності й суперечностях. Йому трапляється помилятись, переживати падіння, але він завжди виявляє здатність піднятися на нову моральну висоту» – наголошує О. Анікст [4; 327].

Інша тональність розділу, присвяченого «смуглявій леді сонетів». Контрастність образів, притаманна «Сонетам», доповнюється контрастністю двох основних сюжетних циклів збірки. Світле почуття до друга, хоч воно нерідко й прирікає поета на страждання, протиставляється болісній пристрасті, яка примушує прощати пороки і зради пристрасті (151–152). Проте це не протиставлення за принципом «добро-зло». Ставлення поета до зображуваного набагато складніше. Поетові почуття складні й суперечливі. Внутрішній ритм другої частини циклу переривчастий, подібний до коливань почуттів самого героя. Сповнений поезії образ коханої, схиленої над ладами (128), змінюється інвективою проти любострастя (129) тощо.

Тема зрадливої коханої не має в «Сонетах» сюжетного розв'язання. Осмислення свого почуття до друга спонукало ліричного героя до глобальних зіставлень, примушувало його замислитись над проблемами людського буття. Циклу «смуглявої» леді філософічність не властива. Втрачає колишній драматизм навіть образ Часу. Розвиток іде вглиб, до витоків людського почуття. Не тільки зрадливість примхливої коханої хвилює поета. Драматичніша для нього – неможливість опиратися її чуттєвій чарівності
(149–150).

Любов до друга будила думку, спонукала до творчості. Пристрасть до коханої примушує поета страждати, вносить розлад у його душу. Та все ж і вона по-своєму прекрасна, як прекрасна некрасивість «смуглявої леді сонетів».

Таким чином, проведене дослідження дає можливість стверджувати, що сонети Шекспіра були його художнім відкриттям в цьому жанрі, творами новаторськими як за змістом, так і за формою. Провідною і центральною темою в них була тема кохання, яка вирішується у філософському і естетичному аспекті і поєднується з іншими філософськими мотивами, а саме: час і вічність, смерть і безсмертя, доля і сенс буття людини тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconВільям Шекспір — великий поет І драматург доби Відродження. «Шекспірівське питання». Розкриття особливостей ренесансного сприйняття кохання в сонетах В. Шекспіра. Хід уроку
На попередньому уроці ми доторкнулися до мистецтва епохи Відродження. Тож перевіримо ваші знання та увагу
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconВічна історія кохання. Трагедія В. Шекспіра «Ромео І Джульєтта» Мета: розкрити
Вільяма Шекспіра "Ромео І джульєтта" як втілення ренесансної ідеї права людини на кохання І земне щастя
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconУроку : Вільям Шекспір геніальний англійський драматург і поет доби
Тема уроку: Вільям Шекспір геніальний англійський драматург І поет доби Відродження. Заглиблення в людську психологію, поетизація...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconТема «Франческо Петрарка. Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки. Образ ліричного героя І героїні. Втілення гуманістичних ідеалів у поезії митця. Структура сонетів Ф. Петрарки.» Мета
Тема «Франческо Петрарка. Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки. Образ ліричного героя І героїні. Втілення гуманістичних ідеалів...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconДипломна робота Студентки V курсу Спеціальності "Українська Мова І література" Сернової Олени Валеріївни

Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconЦікаві факти про шекспіра
Життя великого драматурга Вільяма Шекспіра завжди було оповите якоюсь таємницею, але можна з упевненістю сказати, що збереглася невелика...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconЦікаві факти про Шекспіра
Життя великого драматурга Вільяма Шекспіра завжди було оповите якоюсь таємницею, але можна з упевненістю сказати, що збереглася невелика...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconДипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "Магістр" на тему
Образно-стильова специфіка камерно-інструментальної музики Анрі Дютійє
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconДипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка