Дипломна робота "Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра"



Сторінка3/4
Дата конвертації17.04.2017
Розмір0.75 Mb.
ТипДиплом
1   2   3   4

3. Філософські мотиви Шекспірових сонетів
З темами Кохання і Дружби пов'язаний один з найскладніших і багатозначущих образів в Сонетах – образ Часу. Завдяки цьому образу особисті почуття поета сприймаються як виявлення загальних законів розвитку і змін.

В словнику Шекспіра «time» (час) – термін багатозначний: це і абстрактне вираження феномену часу, це і проходження в часі, і плин його самого. Однак частіше за все «time» – поняття, яке об’єднує в собі і час, і простір. Час – це і зовнішня подія, і внутрішнє його переживання. Час постає як змістовна форма існування: всесвітній порядок взагалі, або певним чином впорядкований


світ [9; 52].

Складний комплекс переживань, які пов’язані з усвідомленням індивідуального характеру часу, ніхто в мистецтві Відродження не передав яскравіше і сильніше, ніж Шекспір в своїх Сонетах. Час – постійна і багатостороння розвинута тема сонетів.

В сонетах час представлений передусім як факт суб’єктивного людського існування, який потребує не пояснень, а прийняття; як сила, яка знаходиться поза людиною, але яка загрожує йому фізичним знищенням, час строго регламентує її стан, її можливість. Миттєва юність, мить розквіту і пора ув'ядання, смерть. Час – універсальна умова людського життя, чисто фізичних його рамок, він ставить перед людиною задачу, вирішувати яку приходиться кожному: якою має бути гідна людини відповідь на виклик часу? Відповідь Шекспіра яку не важко знайти передусім в його сонетах, однозначна: людина не має відвертатися від обличчя часу, звертаючи свої погляди до неба, вона повинна поринути у нескінченність, яка міститься у самому часі, – доблесті, мистецтві, любові. Мінливість – цей символ часу репрезентується в сонетах не у вигляді постійних і відокремлених картин, а як щось невід'ємне, скороминуще [9; 54].

Біг часу для поета безупинен.


Найбільш беззахисним перед обличчям часу є людина. Її фізичний розквіт миттєвий, але особливо скороминуща краса юності.
Все нищиться під натиском часу –

Метал, земля, моря, гранітні мури,

То ж як убереже свою красу

Тендітний вицвіт людської натури?

Сонет 65 [65; 81].
Трагізм цього сприйняття часу легко пояснити. Людина Відродження сподівається жити на свій страх і ризик, і в цій ситуації вона, вочевидь, побачила в часі безпощадного ворога. «Нова людина» не лякалася смерті, вона страхалася того, що може щось пропустити в цьому житті, щось неповторне. Саме цим принципово відрізнялось ренесансне світосприйняття від середньовічного. Це бажання побільше встигнути, зробити, повністю використати відпущений людині корисний час. Отже, сама позитивна наявність часу викликала відчуття «скороминущості». Але це відчуття породжувало не апатію приреченого, а енергію бійця.

Звісно, якщо ця енергія спрямовувалася на марнотратство, наприклад, на досягнення високого положення і отримання титулів, то час ставав підступним і результат зусиль виявлявся смішним.

Людина має прагнення здобути те, що часу не підвладне. Перш за все, це її нащадки, діти, які виконують лінію продовження роду. По суті, гуманісти створили вперше в історії чисто раціоналістичний культ сім'ї, культ дітей. Діти в їх очах – не обов’язок, а відповідь на виклик часу. Вже в перших (1–17) сонетах простежується одна думка: поет закликає друга оженитися для того, щоб зберегти свою красу в дітях – тільки так він зможе перемогти Час. Тема ця не нова і походить від Платонового діалогу «Бенкет» (це питання ми розглядали вище). Подібні поетичні послання писали й інші поети, сучасники Шекспіра, тільки звернені вони були переважно до жінок «Дослідники вбачають у цьому підциклі паралелі з твором Еразма Роттердамського «Послання, що переконує юного дворянина одружитися», перекладеного англійською мовою 1553 року, – однак цікавою особливістю Шекспірових «послань» є якраз те, що про одруження там майже не говориться: поета цікавить не вторинний, суспільний, а первинний – природний закон, підкорятися якому він і закликає свого друга – юнака» [15; 207]. До цього ж закликає юнака Адоніса богиня кохання Венера в найпершій любовній поемі Шекспіра.
Як сорок зим торкне твого чола,

Пориє зморшками лице прекрасне,

І молодість, що сяяла й цвіла,

Немов ліврея пишна, зблекне й згасне

Тоді, коли спитаються: «А де ж

Краса твоя?» – який пекучий сором,

Яку хвальбу безславну ти знайдеш

В очах запалих із потахлим зором!

Якби ти міг сказати: «Ось дитя,

Ось відбиток живий моєї вроди,

Ось підсумок всього мого життя

І скарб, де грають всі мої клейноди», –

Знайшов би, поруч з холодом старим,

Гарячу кров і юності нестрим!

Сонет 2 [65; 17]
Природний час у його лінійності Шекспір мислить двояко – як Час-творець і Час-руйнівник. Так само двояко ставиться він і до історичного «суспільного» часу: це і Час-Творець, нагромаджувач духовної спадщини (сонет 16), і Час-Руйнівник, який більшість людських творінь «викидає на сміття», «забирає з собою». Однак великою буквою в сонетарії позначений лише час суспільно-історичний, – саме йому оголосить поет війну в 15 сонеті.

Уява поета переводить речі незнані (нематеріальні, уявні) в речі матеріально відчутні – пізнанні в чуттєвому досвіді й через те збагненні. Розглянемо на прикладі Сонета 12:


Коли вслухаюся в печальний хід

Годинника хвилиною нічного

Коли дивлюся на прив’ялий світ,

На кучері, що світяться виною,

На голі дерева, що для отар

Давали влітку тінь і прохолоду,

На збляклу зелень врун, що з них жнивар

Уклав снопів копу сивобороду,

Я думаю з тривогою про те,

Що молодість твоя минуща, друже;

Краса, мов квітка, хутко відцвіте,

А там косою час махне байдуже…

Нащадкам дай життя, як хочеш ти

Безстрашно під косу його лягти!

[65; 26].
Можна сказати, що до філософського осмислення Часу як Смерті поет приходить через аналогію. Час, який руйнує речі матеріально зримі («прив’ялий цвіт», «посивілі кучері», «оголені дерева», «зелень врун», що стає «копою сивобородою»), так само руйнує й речі нематеріальні: «молодість, краса твоя – минущі». Звідсіля й узагальнюючий висновок: «Ніщо не встоїть проти коси часу».

Та, почавши від Сонета 15 і до самого кінця «юнакового циклу», ми раз по раз зустрічаємося з думкою, що є, усе ж таки, одна річ, яка може встояти проти цієї коси – його, Шекспірова, поезія.

Сонет 12, з його глибинним кінематографічним баченням, проникнутий інтимно-мінорним настроєм, що з'явився в сонетному циклі вперше.

З образом Часу пов’язані картини в’янучої природи, які мають нагадати другові про те, що старість неминуча. Час виступає як жива істота, як могутня руйнівна і творча сила. Час не знає відпочинку, він слугує втіленням руйнівної діяльності людства: я бачу, каже поет, як благородні башти зрівнюються з землею, як вічна мідь стає жертвою люті смертних людей, як держави хиляться до занепаду, голодний океан поглинає королівства. Ці метафоричні картини завершуються гірким висновком: отже, і любий друг приречений на смерть, Час висушить його кров, проведе глибокі борозни на його обличчі, спотворить його красу.

В Сонеті 16 Час (як і в інших сонетах) персоніфікований, але позначається цей образ часу то малою, то великою буквами: так Шекспір розрізняє час природний, за яким живе матеріально-зримий світ, і Час історичний – час людського духовного буття. Обидва часи мають однакові природні характеристики – циклічність та лінійність, тому кожен з них теж розуміється двояко – як Час-творець і Час-руйнівник.

Чому ж ти проти часу в боротьбі

Сам не ступаєш кроками твердими?

Чом не візьмеш на послуги собі

Щось краще, ніж мої безплодні рими?

Городчики дівочі навкруги

Хіба не ждуть щасливої нагоди,

Щоб силою любовної жаги

Зловити пишний цвіт твоєї вроди?

В живих очах живе живе, добро,

А мертве не уникне тління й гробу.

Ні пензель Часу, ні моє перо

Не в змозі зберегти твою подобу.

Дано тобі солодке ремество,

Щоб сам своє ти малював єство

[65; 31]
Приходить пора, коли «невтомний» природний час – Творець починає руйнувати те, що створив. Розквітом своєї юності юнак завдячує природному часові – Творцю, але далі цей час вступає у свою функцію Руйнівника.


Ти в скарбах юності, як в ореолі,

Та не тривкіше це буття від сну:

Час – марнотрат готується поволі

Твій день ясний звернути в ніч хмурну

Сонет 15 [65; 31]
У тому житті, яке юнакові ще може дати час, він уже не житиме в усій повноті своїх найкращих якостей, бо той же час їх і відбирає, – тож «оновити те життя», яким юнак живе зараз, «на злеті щасливих годин», він повинен сам, і негайно.

Час-Творець – це також і людський Час-Торець, нагромаджувач мистецької спадщини, в якого наш поет тільки вчиться. Це життя, що його дають юнакові «олівець-пензлик» історичного Часу-Творця – це мистецькі твори всіх віків, в тім і образотворчі. Жоден мистецьки створений образ людини не замінить живої людини, та й образ цей не здатен самовідтворюватись. Відтворює його Митець, «воюючи» з історичним і природним Часом-Руйнівником, – тактикою в цьому поєдинку є «множення» образу; зброєю мистецтва, в якому процвітають правда і краса.

Схоже, що прагнучи надати своєму юнакові більш приземлених рис, аби йому «повірив майбутній вік», Шекспір досяг цілком протилежного результату: Час-пожирач ці ж риси й пожер. М. Габлевич зазначає: «через афектованість Сонетів 18–19 багато видавців, від другого видання 1640 р. і до 1775 р. включно, вилучали їх обидва з видань. Чим мимоволі доводили, що не все у Шекспіровому юнакові вписується в їхній час і що наступні покоління не хочуть приймати його любов» за «зразок краси». Мабуть, поет сам передчував, що таке може статися, тому й так палко прохав, аби Час дозволив його любові жити такою, якою вона є зараз, на «злеті щасливих годин» [15; 229].
Затуплюй, часе, пазурі левині,

Вилизуй зуби тигру при жратві,

Дай витвір з глини поглинати глині,

І Фенікса пали в його ж крові.

Сонет 19 [65; 35]
Час руйнує не тільки фортеці і пам’ятники, але й духовні цінності – Сонет 60 містить в собі метафоричне описання руху Часу. Сонет постав із двох рядків попереднього, 59, ввібравши у себе образ океану з 56 та незнищенності пам’ятників духу, з 55 сонетів.

Образи моря і сонця описані не лише так, що передають вічний кругобіг-біг часу в житті природи, але й показують, що вічне складається з минущого, нескінченне – із конечного (безперервний рух хвиль, щоденний рух сонця). Написані олюднюючи ми їх мазками, ці два образи демонструють водночас і вічність життя людства, яка твориться безліччю окремих життів – «час», який складається з «часів».


Біжать одна за одною хвилини,

Немов на морі хвилі – в небуття;

На місці зниклої вже інша лине, –

Так пропадає й постає життя

Народжене жадає світла й росту,

Дозрілому корону час дає

І тут таки розвінчує: попросту

Назад бере даровання своє.

Він риє зморшки на чолі ясному,

Жере все рідкісне, все осяйне:

Все падає у безвість невідому,

Як він косою гострою махне.

Та може вірш мій проти нього стати –

Він має міць тебе спасти від страти

[65; 75]
Кут зору поета дедалі звужується: від множинною безперервності хвиль у вічному морі (= множинної безперервності минущих людських життів у житті людства) до унікальності вічного сонця і одного-єдиного дня (= унікальності одного життя однієї і кожної людини) – і до минущості в кожному людському житті його єдиної й унікальної пори – юності. Вірш його, як надіється автор, встоїть у плині-русі життя, як стоїть берег супроти вічного руху хвиль під вічно рухомим сонцем, як стоїть Час-вічність понад змінними часами. І ми розуміємо, чому майже скрізь Шекспір пише «природа» з малої букви – природа, змінна у формах (як час-часи), є у всіх, у всьому і завжди однакова, одна і таж, незмінна у своїй суті, як незмінною є вічність. І в цій суті – її незмінна правда.

Про помсту Часу поет говорить і в Сонеті 115: мільйонами випадків Час руйнує, міняє, спотворює. Але ми простежуємо в цьому сонеті дуже важливу метафору: Час не тільки руйнує, але й народжує нове, і будівниками нового, будівниками змін стають сильні духом.


Збрехав мій вірш, колись тобі сказавши:

«Моїй любові нікуди рости».

Я думав – ріст її спинивсь назавше,

Найбільшої сягнувши висоти.

Час нищить честь, вбива красу кохану,

Несучи нам мільйони перемін,

І чисті душі він веде в оману,

І королів веде на плаху він.

[64; 674]
Поет проголошує війну Часу. Знаряддя поета – його вірші, а силу в цій боротьбі дає йому любов до юнака. Особиста тема переплітається з темою безсмертя мистецтва: воно призначене зберегти у віках такі цінності, як любов, краса, думка, істинна. Душа поета живе в його віршах, «діти», народжені його творчою уявою, будуть жити на листках паперу.

Сонеті просякнуті поетичним відчуттям часу. Час – чисто зовнішня і абсолютно ворожа людині сила, яка підпорядковує її універсальному закону земного буття: розквіт, занепад і зникнення. І з цього швидкоминучого людського життя Шекспір, як поет і гуманіст, робить єдиний для нього висновок: проти часу у людини є зброя: продовження роду й особиста доблесть, яка проявляється в соціальних або естетично значущих діях.



Мотиви смерті і безсмертя в Сонетарії

Проблеми життя і смерті людини – це ґрунтовні проблеми філософії часу, що саме через ставлення до цих проблем та їх розуміння людина й усвідомлює себе як Людину, виявляє своє ставлення до природи, до людей, до самої себе, до Світу в цілому. Всі ці питання поза часом; вони виникали, виникають і будуть виникати, поки існують Світ і Людина. Світоглядна сутність проблеми стверджується тим, що кожна людина замислюється над сенсом свого життя.

Епоха Відродження повернула людину до Світу, людина в філософії цього періоду має право на власний вибір, на вчинок; вона діє в житті, вона є цілісною та цілісно виявляє своє ставлення до Світу.

Проблема життя та смерті хвилювала людство на протязі всього його існування. Справа полягає в тому, що ідеї і їх зміст розгортаються в процесі розвитку всього людства і конкретизуються в певній національній культурі та філософії, смисл певних ідей розгортається у зв’язку з конкретним життям людей у спільності, а зміст суто філософських ідей збагачується змістом буття самих людей. Дійсно, проблеми, які існували в той чи інший період розвитку людської культури, філософії, були різні, але їх основою були такі проблеми, як співвідношення Бога і Світу, Бога і Людини, проблеми життя та смерті людини. Звичайно, що їх вирішення було різним, воно залежало від певного періоду в історії розвитку людства, від особливостей розвитку національної культури. Але загальнолюдський зміст цих проблем в його національному контексті є присутній в кожній національній культурі, його реалізація, що відбувається вже на рівні конкретного людського життя – це й є тріада, яка зумовлює змістовність, відтворену саме в постановці проблеми.

Аналіз проблеми життя і смерті має значення для розуміння того, що є вибір – як індивідуальний, так і вибір народу. Проблема вибору – це стрижень людського життя, індивідуальний та спільний вибір створюється історією, але залежить також від якісно неповторного, що створюється на протязі всього розвитку народу.

Отже, проблеми життя та смерті необхідно розглядати в динаміці розвитку людства, в тому процесі, коли людина осмислює себе як людину.

Початок західноєвропейської традиції в розумінні того, хто така людина, відноситься до орфіків, які найголовнішою частиною в людині вважали її душу. Душа, це безсмертний, вічний, добрий початок у людині – це частина Божества, яка опинилась у людському тілі, неначе у в’язниці [53; 120]. Інтерес до проблеми індивідуальної людської душі, її походження, ми зустрічаємо в концепції Платона. Він уважав душу безсмертною, що існує вічно і знаходиться в ланцюгу перетворень. В концепції Платона з'являється ідеал справжнього людського життя, який виникає на ґрунті розуміння сутності людської душі.

Ось чому в період кризи гуманізму Шекспірові близьким став Платон, і неоплатонізм Шекспіра стає бароковим, тобто не античним (прозорим, гармонійним), а таким, що прагне гармонії, пізнавши трагедію дисгармонійного людського духу.

Шекспір – видатна особистість епохи Відродження, його серце сповнене високих почуттів: дружби, любові, віри в торжество добра, милосердя і справедливості. Свою поезію він присвятив служінню людям, і тому так болісно ліричний герой сприймає навколишній світ, де панують зла жорстокість, несправедливість.

У ряді сонетів розкривається тема смерті і безсмертя, тема нетлінності творів мистецтва, розуміння того, що поет буде безсмертним у своїх творіннях:


Державців монументи мармурові

Переживе могутній мій рядок

Сонет 55 [65; 71]
У сонеті 107 ця думка набуває подальшого розвитку і гнучкості:

В моїх рядках по смерті ми воскреснем,

І смерть не роз'єднає нас. Вона

З косою йде на дикі племена

І їм страшна, німим і безсловесним.

Твій пам’ятник з моїх натхненних слів

Переживе гробниці королів

[64; 670]


Хоч більшість сонетів присвячено розв’язанню етичних проблем, у них постійно проявляється інтерес поета до громадського життя своєї епохи. Виникають образ держави, яка гине під натиском Часу, війни, яка борознить сланцями лице землі, скнара, який тремтить над скарбами, або людина, яка вихваляється здатністю свого походження. Саме вони свідчать про пильну увагу, з якою Шекспір ставиться до різноманітних явищ дійсності.

Найвідоміший 66 сонет являє собою сконцентроване вираження несприйняття поетом життя, яке спотворює взаємини між людьми: не випадково чимало дослідників зіставляють цей сонет із найбільш похмурими трагедіями Шекспіра.


Я кличу смерть – дивитися набридло

На жебри і приниження чеснот.

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дівочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишноті,

На правду, що підлоті навздогоду

В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п’ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині?

[65; 81]
Загальний висновок: мерзенне все, що оточує поета. Поет глибоко вражений силою святенництва, брехні, лицемірства. Огидна сучасність викликає у поета дві реакції. Однією починається твір: я кличу смерть, вже смерті я благаю, друга висловлена в останньому рядку, і та як тебе «лишити в самотині» (та вмерти не дає любов твоя). Тема сонета зумовила і специфіку її змалювання. Зовні – це звертання до друга, а насправді – зразок публіцистичної поезії, своєрідна звинувачувальна промова, тільки останньому рядку властива інтимність бесіди з близькою людиною. Водночас твір можна сприймати як напружений філософський роздум, заглиблення у проблеми людства і власної душі, проблеми життя і смерті.

Сонет 66 – один з найдраматичніших віршів збірки. Його зміст провіщає славетний монолог Гамлета. Твір побудовано за принципом емоційного нагнітання трагізму, що відповідає зростанню душевної тривоги героя. Сонет реалізує особливу композиційну форму. Це період. Він складається лише з двох речень, перше з яких має 12 рядків, друге – 2. Їх межа – гармонійний центр періоду.

З сонетом 66 тісно пов'язаний 32 сонет. Думки про смерть, зроджують роздуми про долю власних творів. Очевидно, що, пишучи Сонет 32, Шекспір мав на думці графа Саугемптона.

30 травня, за лічені дні до виходу першої Шекспірової «книжки любові» («Венера й Адоніс»), за загадкових обставин убили поета Кристофера Марло, арештованого раніше за його атеїстичні погляди, та звільненого під заставу до 1 червня. Крім того, у Лондоні набирала потуги чума. Можна здогадуватися, що смерть, яка досі видавалася нашому поетові чимсь доволі далеким, стала цілком зримою. Звідси поява сонета – підсумку пережитого життя (30), Сонета-плачу по втрачених друзях і думок про посмертну долю «первістка його любові».


Як проживеш мою погожу днину,

Коли затулить очі смерть мені,

І цю мою нехитру писанину

Переглядатимеш в самотині,

Зістав мене з поетами новими, –

Я, мабуть, програватиму, але ж

Ти збережи мій твір не задля рими, –

Мою любов ти в ньому збережи.

Як віднайдеш її в моєму слові,

Тоді скажи: «Якби мій друг не вмер,

Талант його, народжений з любові,

Ще яскравіше сяяв би тепер.

За форму нові твори поважаю,

Його ж творіння – за любов без краю»

[65; 47]
Очевидно, що Шекспір мислив себе поетом незалежно від того, що саме писав – віршовані п’єси, поеми чи сонети. Він був поет за способом «блукання поміж небом і землею»; цей спосіб – бачення «внутрішнім оком» («поетів зір»), бачення образами («уява створює подобу речей незнаних»), а «плоть», і «назву», і «місце» надавало баченому його перо. Це – ще одна аксіома, яку повинен пам’ятати читач Шекспірових сонетів [15; 182].

Як ми вже зазначали раніше, до філософського осмислення Часу як Смерті поет приходить через аналогію. Звідсіля узагальнюючий висновок: «Ніщо не встоїть проти коси часу» (Сонет 12).

Та, почавши від Сонета 15 і до самого кінця «юнакового циклу», ми раз по раз зустрічаємося з думкою, що є, усе ж таки, одна річ, яка може встояти проти цієї коси – його, Шекспірова, поезія:
Але не може смерть, жахний владар,

Те вічне літо обернути в тління,

Якщо заграє твій зрадливий чар

В рядках непроминального творіння.

Допоки в людях житимуть чуття,

Тобі цей вірш даватиме життя

Сонет 18 [65; 33]
Аналізуючи Сонет 73, ми зустрічаємо новий образ – образ творчої смерті.
Ти можеш осінь бачити в мені,

Як на деревах жовте листя плаче,

І там, де птаства линули пісні,

Шурхоче гілля, з холоду тремтяче.

В мені ти бачиш пригасання дня,

Коли зникає сонце із обочин,

І ніч, і смерть надходить, мов двійня,

І все навкруг печатають на спочин.

В мені ти бачиш ледь примітну грань,

В золі моєї юності спочину;

Те, що живило дух моїх бажань,

Вже гасне й обертається в могилу

Це бачачи, міцніш полюбиш ти

Те, що невдовзі має відійти.

[65; 88]

Традиційний погляд на цей сонет як на образ згасання поетової молодості (поруч із квітучою юністю юнака) не пояснює, чому Юнак, бачачи це згасання, має ще дужче любити те, що невдовзі сам мусить покинути. Якщо йдеться про смерть не поетової молодості, а самого поета, то дивно, що не він має покинути Юнака, а Юнак – його. Коли ж ідеться про власну Юнакову молодість, то дивним видається слово «невдовзі» і знову те, хто кого (чи що кого) має покинути.

Не дивною буде остання фраза лиш тоді, коли мислити цей сонет-монолог як розмову поета з самим собою, а загасаюче полум’я мислити, як полум’я душі, любові, яке він досі вкладав у Юнакову творчість. Саме її, як це бачить він сам, доведеться йому невдовзі покинути: поетові – свого юнака. Ніч, яка закрадається поволі – це друге «я» смерті, що невдовзі «запечатає на спочин» його друге, солодко-співуче «я». Згідно із законом природності мистецтва – із законом Природи – творчині. Тож образ, який постає із Сонета 73 – образ творчої смерті.

Людина живе в просторі часів: в минулому, в сьогоднішньому, в майбутньому. Смерть також має свій час, але цей час особливий: він перестає бути дійовою особою і не є календарним. Смерть, не дивлячись на переконання більшої кількості людей, що помирають інші, присутня і в теперішньому часі:


Як я помру, ти туги не заводь,

А плач не довше за скорботні дзвони,

Вістуючи, що віддано цю плоть

Гидкій черві у ще гідкіші схрони



Сонет 71 [65; 87]
Можна говорити, що вічні питання – це трагічна серцевина вічних тем, а серцевина цієї серцевини – питання про смисл смертного людського життя. Людина перед лицем природи, Долі, смерті – тема вічних питань. Вічні питання тому і вічні, що на них немає однієї єдиної відповіді. Торкаючись філософських проблем буття, ці питання по-різному ставилися і вирішувалися в різні епохи.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconВільям Шекспір — великий поет І драматург доби Відродження. «Шекспірівське питання». Розкриття особливостей ренесансного сприйняття кохання в сонетах В. Шекспіра. Хід уроку
На попередньому уроці ми доторкнулися до мистецтва епохи Відродження. Тож перевіримо ваші знання та увагу
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconВічна історія кохання. Трагедія В. Шекспіра «Ромео І Джульєтта» Мета: розкрити
Вільяма Шекспіра "Ромео І джульєтта" як втілення ренесансної ідеї права людини на кохання І земне щастя
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconУроку : Вільям Шекспір геніальний англійський драматург і поет доби
Тема уроку: Вільям Шекспір геніальний англійський драматург І поет доби Відродження. Заглиблення в людську психологію, поетизація...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconТема «Франческо Петрарка. Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки. Образ ліричного героя І героїні. Втілення гуманістичних ідеалів у поезії митця. Структура сонетів Ф. Петрарки.» Мета
Тема «Франческо Петрарка. Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки. Образ ліричного героя І героїні. Втілення гуманістичних ідеалів...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconДипломна робота Студентки V курсу Спеціальності "Українська Мова І література" Сернової Олени Валеріївни

Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconЦікаві факти про шекспіра
Життя великого драматурга Вільяма Шекспіра завжди було оповите якоюсь таємницею, але можна з упевненістю сказати, що збереглася невелика...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconЦікаві факти про Шекспіра
Життя великого драматурга Вільяма Шекспіра завжди було оповите якоюсь таємницею, але можна з упевненістю сказати, що збереглася невелика...
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconДипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "Магістр" на тему
Образно-стильова специфіка камерно-інструментальної музики Анрі Дютійє
Дипломна робота \"Філософські аспекти кохання, Часу І вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра\" iconДипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка