Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства "Просвіта" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства "



Сторінка1/4
Дата конвертації08.05.2017
Розмір1.09 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4


Просвіти

Дипломна робота


ЗМІСТ
Розділ 1. Виникнення Товариства "Просвіта" як української просвітницької організації

Розділ 2. Діяльність Товариства "Просвіта"

2.1 В період з 1868 по 1914

2.2 В період першої світової війни, визвольних змагань українського народу та їх поразки

2.3 В період з 1929 по 1939

Розділ 3. Характеристика Видань Львівського Товариства "Просвіта"

Список використаних джерел

Додаток
РОЗДІЛ 1. ВИНИКНЕННЯ ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА" ЯК УКРАЇНСЬКОЇ ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ


"Весна народів" 1848 р. не лише призвела до скасування панщини і створення зародків конституційного ладу в Австрійській імперії, але і сприяла розбудженню національної свідомості українського люду Галичини, Буковини, Закарпаття. "Головна Руська Рада" та "Собор руських учених" стали першими форумами української громадськості, які поставили питання про державну самостійність українського народу, злу-ку єдинокровних братів від "Сяну до Дону" та розвиток національної культури і освіти.

В ті часи розпочалась побудова у Львові Народного Дому, який відкрито в 1857 році, утворювались культурні осередки в Відні, Перемишлі, Коломиї, Станіславові, Чернівцях, інших містах і містечках.

На жаль, більшість діячів українського відродження 40-50-х років XIX століття не витримували спротиву австрійського поліційно-бюрократичного апарату та польської шляхти і піддались слов'янофільським впливам православної великодержавної Росії, розраховуючи на підтримку царського уряду. Живу народну мову у виданнях "Ставропігійського інституту", "Галицько-Руської Матиці" замінили на штучне "язичіє", пояснюючи це необхідністю боронитись від нав'язуваного тодішнім намісником Галичини Агенором Глуховським латинського абецадла та інших колонізаційних впливів.

Лише декілька випробуваних патріотів з 1848 р. Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Йосип Заячківський, Степан Качала — не піддавались московському очаруванню і намагались займатись народною освітою доступною для простого люду мовою. На щастя, їх підтримала студентська і учнівська молодь, молода патріотична інтелігенція, пробуджена "Кобзарем" Т. Шевченка.

На противагу "москвофілам" зароджувався новий суспільно-політичний рух — "Народовці-українофіли". В основу свого мислення і в програму своєї діяльності народовці ставили освітню і організаційну працю в народних масах, вживали в мові і в письмі чисту народну мову та намагалися впроваджувати її в літературний вжиток і товариське життя, пресу і театр, школу і науку.

Народовецька молодь захоплювалась не лише творами письменників з Великої України, вишиваними сорочками та гарасівками, але і демократичними козацькими звичаями.

Після короткого життя перших періодичних народовецьких видань "Вечерниці" (1862 р.), "Мета" (1863 р.), "Нива" (1865 р.) з квітня 1867 року почала вже постійно виходити по кілька разів на місяць "Правда".

В 1861 році засновано Товариство "Руська Бесіда", яке стало пристановищем української думки у Львові, при ньому в 1864 році утворено театр.

В 1867 році заснували чеські просвітителі в Празі освітнє товариство "Матиця люду", а в Кракові утворилось "Товариство приятелів освіти люду" з філією у Львові. Назрівала необхідність утворення української освітньої установи, ініціатором якої й став. о. Степан Качала. Його заклик підтримала народовецька молодь. На початку 1868 року було утворено організаційний комітет, до якого увійшли професори гімназії й учительської семінарії Анатоль Вахнянин, Юліян Романчук, Омелян Партицький, Олександр Борков-ський, урядники Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, студенти Андрій Січинський, Олександр Огоновський.

Ще в березні 1868 року створено статут майбутнього Товариства, але галицьке намісництво його не затвердило. На щастя, в час перебудови Австрійської монархії, викликаної поразкою під Садовою від "пруського шкільного вчителя", влада в столиці була більш поступовою, ніж на місцях, і 2 вересня 1868 року розпорядженням № 3491 віденське міністерство освіти прийняло статут до відома і дозволило заснувати Товариство "Просвіта".

8 грудня 1868 року у Львові скликано Перший Загальний збір Товариства "Просвіта", на якому було фактично започатковано діяльність цієї заслуженої для України громадської організації. За григоріанським календарем, яким ще тоді, на відміну від Російської імперії, послуговувались на державному рівні в Австро-Угорщині, 8 грудня 1868 року був вівторок, але одночасно і День Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці у римо-католицькій церкві. Це був вихідний день для державних урядовців, учнів і студентів вищих шкіл та гімназій. Одночасно для греко-католицьких священиків це був день, вільний від обов'язкової недільної служби. Отож, надіялися на те, що прийде багато учасників з-поза меж Львова.

На жаль, сподівання не виправдалось, бо крім 64 львів'ян серед засновників був лише один представник з провінції — о. Й. Заячківський, парох з села Лопянки коло Долини.

"Москвофіли", які фактично розпоряджались тоді Народним Домом, не надали приміщення для проведення установчих зборів Товариства, і тому Перший загальний збір "Просвіти" відбувся в залі польської міщанської Стрільниці у Львові при Курковій вулиці (тепер вулиця М. Лисенка).

Серед 65 засновників найбільше було молодих людей — студентів, урядовців, вчителів, журналістів, до яких звертався представник старшого покоління українських діячів о. Й. Заячківський: "Бідна Україна-мати, бідні і ви, сини її. Праця -це ваш капітал, з котрого маєте сплатити довг народові. Так, ви знаєте, і нарід того свідомий, що ваша нинішня наука оплачується по найбільшій части тим мізерним грошем, на котрий нарід криваво працює. А як доробитеся куска хліба, щоби вас Бог охороняв від тої сьогочасної чуми, від огидного космополитизму, котрий є погибеллю всякій народности,— то держіться свойого народу,... хоч як високо піднесла би вас доля, не дайтесь відорвати від вашої матері — від народу! Тоді лише ви будете сильні в народі, а нарід вами славний! О то просить вас нарід моїми устами".

Студент Андрій Січинський говорив у своїй промові на зборах: "Кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності, народні маси піднести до тої степені просвіти, щоби ця народна маса почула себе членом національного організму, відчула своє громадянське і національне достоїнство й узнала потребу існування нації, як окремішної народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього".

На голову новоствореного Товариства пропонували щирого народовця, енергійного діяча, професора академічної гімназії отця доктора Омеляна Огоновського, однак він відпросився від вибору з огляду на брак часу, а на своє місце запропонував молодого, але загально відомого музиканта, диригента та письменника, теж професора академічної гімназії Анатоля Вахнянина, голову організаційного комітету. До речі, Омелян Огоновський очолював "Просвіту" від 1877 до 1894 року.

До керівного органу Товариства, так званого виділу, обрано професорів академічної гімназії Олександра Борковського, Омеляна Огоновського та Юліяна Романчука, професора учительської семінарії Омеляна Партацького, студента університету Івана Комарницького, урядників Михайла Коссака та Корнила Сушкевича, докторанта прав Максима Михаляка, художника і письменника Корнила Устияновича. Майже всі вони відіграли важливу роль не лише в самій "Просвіті" (троє були в різний час головами Товариства), але й в українському суспільному житті взагалі.
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА"
2.1 В період з 1868 по 1914 рр.
Успішне проведення першого Загального зібрання було відзначено в політичному житті Галичини як велика перемога народовського руху. До "Просвіти" потягнулася молодь, натхненна тією обставиною, що завдяки їхній енергії вдалося втілити в життя ідеї революції 1848 року. Зібрання вітали українські, а також чеські, сербські та словацькі народовські організації. Несхвальне відгукнулася про щойно народжене Товариство москвофільська газета "Слово", назвавши його "польською інтригою".

Діяльність "Просвіти" регламентувалася статутом Товариства, зміни в котрий вносилися в разі необхідності. Згідно з першим статутом, "Просвіта" була науково-просвітницькою організацією. Крім освічення народу шляхом збирання та видання всіх здобутків усної словесності... і всього, що дає можливість вивчити народ та його історію, Товариство повинно було "видавати популярні перекази з усіх галузей науки, які відповідали б поняттям народу та його потребам". Напрямки діяльності Товариства, викладені в першому статуті, не передбачали залучення до його роботи широких народних мас. Та й просвітницька діяльність з майже поголовне неписьменним народом не була в ньому передбачена. Обмеженість кола членів "Просвіти" зумовлювалася також високим вступним та щомісячними членськими внесками. Бажаючі стати членом нового Товариства повинні були заплатити 4 крони, а потім щомісячно виплачувати ще 1,04 крони. Якщо врахувати, що на той час за 2 крони можна було придбати вівцю, стане зрозумілим, що ініціатори створення Товариства розраховували тільки на заможну інтелігенцію, яка повинна була працювати для народу, але ще не з народом.

Недоліки статуту виявилися одразу після початку роботи, і вже друге загальне зібрання (26 травня 1870 р.) приймає другий статут, запропонований комісією під головуванням доктора К. Сушкевича та Ю. Романчука.

Головні зміни полягали в обмеженні наукового характеру діяльності Товариства, яку вирішили зосередити у Товаристві ім. Т. Шевченка (згодом НТШ), заснованому в 1873 році.

Із зміною статуту відпала необхідність у збиранні та виданні етнографічних матеріалів, для чого було створено спеціальну етнографічну секцію. Упорядкований за 2 роки етнографічний матеріал "Просвіта" так і не видала. 1871 року, не дочекавшись заснування у Львові наукової організації, відправила до Києва, де він був використаний М. Бучинським, який працював у "Юго-Западном отделе русского географического общества".

За своєю структурою Товариство "Просвіта" спочатку було одноступеневою організацією (1868—1870 рр.). Після прийняття другого статуту, крім Головного Виділу, що працював у Львові, Товариство могло розповсюджувати свою діяльність на райони, де повинні були створюватися самостійні відділи, наділені правами проводити власні збори. Створення нової структури повинно було сприяти залученню нових членів до лав Товариства. З цією метою статутом передбачалося зниження вступного внеску до 2 крон, а щомісячного — до 0,5 крони. Крім того, всі члени Товариства мали право одержувати 2 примірники кожного видання "Просвіти" за половину номінальної вартості.

У вересні 1869 року на внесок доктора К. Сушкевича "Просвіта" подала петицію до Сейму з проханням субсидувати просвітницьку діяльність Товариства. Завдяки старанням віце-маршала Сейму Ю. Лаврівського, "Просвіта" в 1870 році одержала від держави 2 тисячі крон допомоги на видання книжок. Допомога від держави була великою матеріальною та моральною підтримкою Товариства, що вставало на ноги.

Можливість купувати книжки за півціни не викликала різкого притоку членів до Товариства, бо вступний та щомісячний внески залишалися досить високими не лише для селян, але й для народних вчителів, яких хотів об'єднати Головний Виділ.

Основним напрямком діяльності "Просвіти" від початку й до кінця залишалося книгодрукування. Приступаючи до видання книжок для народу, необхідно було вирішити питання тематики та правопису. Ще на першому Загальному зібранні було вирішено видавати книжки чистою українською мовою без польських, російських та церковнослов'янських слів, в простому й доступному стилі. Перейти ж до фонетичного правопису "Просвіті" вдалося лише в 1898 році, хоча його переваги були зрозумілими ще від початку. Застосування етимологічного правопису було необхідним для підтримки авторитету Товариства, бо його використання залишалося престижним в регіоні, а крім того, обов'язковим для вивчення в школі. Підтвердженням цьому є той факт, що після переходу до фонетичного правопису "Просвіта" втратила в прирості нових членів. Якщо в 1897 році до Товариства вступило 1333 члени, то в 1898 —1137, а в 1899 — всього 944.

Друга проблема, яка вимагала вирішення до початку видавничої діяльності — це стиль викладу матеріалу. Загальні положення не викликали сумнівів, але труднощі були у відсутності людей, котрі вміли б викладати популярно. Перший взявся за цю справу професор вчительської семінарії О. Партицький. Весною 1869 року він уклав "Читанку для сільських людей" під назвою "Зоря". Це був збірник різноманітних за змістом статей, оповідань, байок, в кінці якого було вміщено розділ "всячина" та "лікарський порадник". Про те, що перша книжечка була вдала в усіх відношеннях, свідчить той факт, що весь тираж (2000 прим.) було розпродано упродовж двох тижнів. Першого липня 1869 року О. Партицький повідомив про те, що тираж "Зорі" розібрано, наче в одну мить". В листі від 6 липня 1869 р. заслужений просвітитель О. Барвінський писав своєму братові з м. Бережан: "Висилаю тобі гроші за продаж "Зорі"... Тут дуже за "Зорею" питають. Сільські вчителі і навіть селяни приходять до мене, а я змушений відправляти їх ні з чим, бо не маю жодного примірника. Таким чином, скажи, щоб як можна скоріше 70 примірників прислали".

Натхненні успіхом, просвітителі видають другу книжку С. Качали "Що нас губить, а що помочи може?". Написана вона в формі діалогів про згубний вплив пияцтва, необхідність організації громадських кас взаємодопомоги, комор і т. п.

8 зв'язку з великим попитом, книжка С. Качали упродовж 5-ти років перевидавалася тричі (загальний тираж її досягнув 9 тис. примірників) і розійшлася з тим же успіхом.

В наступних виданнях — "Катехизм для дітей" К. Се-лецького та "Народний календар" (за редакцією О. Партиць-кого), тираж збільшився до 3 тисяч, поряд із збільшенням обсягу.

Успіхові перших видань сприяла добра редакторська підготовка. Крім О. Партицького, редакцією книжок займалися Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шаиікевича, засновника "Руської Трійці") та буковинський письменник, що став класиком української літератури, Юрій Федькович. Книжка Ю. Федьковича "Село Фармазони" перевидавалася 4 рази в 1873, 1874, 1884 та 1933 роках і користувалася незмінним успіхом. Крім неї, "Просвіта" видала твори Ю. Федьковича в 2-х томах в серії "Українське письменство", а в 1934 році вшанувала пам'ять одного з перших своїх редакторів випуском книжки В. Сімовича "Юрій Федькович. Життя та діяльність" з додатком реферату І. Брика "Федькович у "Просвіті".

Перші 5 років були періодом найбільшого попиту покупців, якщо врахувати, що у зв'язку з високими внесками "Просвіта" нараховувала в своїх лавах досить мало членів: 1869— 100, 1870 рік—204, 1872 рік—145, 1874 рік—289.

Розповсюдження власних видань було пов'язано з численними труднощами. Своєї книгарні "Просвіта" не мала, тому продаж книжок здійснювали самі члени Товариства. В 1872 році "Просвіта" через австрійський уряд звернулася з листом в російське міністерство закордонних справ з проханням дозволити продаж своїх видань на Наддніпрянській Україні і одержала відмову.

Ситуація змінилася з прийняттям нового статуту в 1876 році. Згідно із затвердженими ним правилами, кожний член "Просвіти" одержував за рахунок місячного внеску в середньому біля 4 книжок, які розсилалися поштою. Таким чином, відпала необхідність розповсюдження книжок по регіону. Враховуючи умови, в яких доводилося діяти Товариству, нова форма розповсюдження була явищем прогресивним, бо дозволяла знайти споживача в найвіддаленіших від Львова селах. Для залучення більшої кількості членів новий статут передбачав зменшення щомісячних членських внесків з одночасною ліквідацією вступних. Причому вперше застосовується дифе-ренційний підхід до майбутнього споживача. Селяни та городяни повинні виплачувати по 2 крони в рік, а для інтелігенції сума внеску збільшена до 4 крон.

До цього часу, а саме до травня 1874 року, "Просвіта" видала 81628 книжок, з них було продано 29436 примірників.

Розсилання книжок поштою всім членам Товариства, як основна форма розповсюдження, збереглося до 1914 року.

Зменшення розміру щомісячних внесків призвело до досить великого притоку нових членів до Товариства. Якщо до цього часу кількість щорічно вступаючих обмежувалася 2—З сотнями чоловік, то в 90-х роках ситуація докорінно змінилася. Зокрема, в 1890 році прибуло 770 нових членів, а в 1897—1333. Однак, розсилання книжок поштою мало й свої негативні наслідки, а саме: унеможливлювало контроль за попитом. Заплативши 2 або 4 крони, споживач одержував 10—12 книжок різних за змістом, не маючи можливості вибору.

Та все ж головним недоліком в організації видавничої діяльності "Просвіти" 70—90-х років була відсутність планової системи видання книжок. За ініціативою Головного Виділу не раз складали й публікували програму випуску книг, проте вона не втілювалася в життя.

Окрім продажу, а пізніше — розсилання поштою, "Просвіта" досить велику кількість книжок безкоштовно передавала в лікарні, тюрми, церковні братства та інші організації. Книги друкували спеціально для премій, як заохочення культурно-просвітницької роботи в районі. Зокрема, тільки в 1883 році з цією метою було видруковано 18 назв книжок, тиражем 50—100 примірників. А на кінець 1903 року було обдаровано 380 організацій, які одержали 23 тисячі книжок загальною вартістю 4 тисячі крон.

Розсилати свої видання Товариство намагалося також за межі Галичини, з метою налагодження систематичного книгообміну.

Насамперед погляд просвітителів був спрямований на так звану Велику Україну, яка знаходилася в складі Російської імперії. Недивлячись на те, що українське населення Наддніпрянщини мало набагато менше умов для розвитку національної культури, поодинокі книговидавці всіляко намагалися підтримувати книгообмін, про що свідчить той факт, що лише за 1886 рік "Просвіта" одержала з України 119 книжок.

Ще 1873 року Головний Виділ Товариства звернувся з листом до уряду в Будапешті з проханням про використання підручників, якими користуються в українських школах Галичини і на Закарпатті. Після дворічного листування з угорським міністерством "Просвіта" одержала відповідь, в якій говорилося про неможливість такого обміну.

Багато зробив для встановлення ділових контактів з українським Закарпаттям І. Я. Франко завдяки особистій дружбі з письменником Ю. Жатковичем.

Тісний контакт зав'язала "Просвіта" з Буковиною. Завдяки співпраці з професором Чернівецького університету доктором С. Смаль-Стоцьким тут відкриваються українські читальні, яких підтримували галицькі видання. За великі заслуги в царині просвітництва серед буковинського народу Товариство "Просвіта" іменувало доктора С. Смаль-Стоцького своїм почесним членом (1925 р.).

Діяльність будь-якої організації багато в чому залежить від її голови. Від 1870 до 1873 року рішенням другого Загального зібрання "Просвіта" обирає головою віце-маршала Крайового Сейму Ю. Лаврівського. З цього часу діяльність Товариства набуває політичного забарвлення. Яскравий представник та керівник народовського спрямування, Ю. Лаврівський активно займається громадською роботою і прилучає до неї очолюване ним Товариство.

60—70-і роки XIX ст. в Галичині насичені безліччю політичних подій. В 1861 році Австрія знову стала на конституційний шлях. "Коронним краям" австрійської монархії надавались окремі статути і виборна ординація до Крайового Сейму.

Але замість вирішення давно вже назрілих національних питань висувалося право охорони інтересів громадських станів. Таким чином, тільки заможні верстви суспільства та землевласники одержували нові права. Це призвело до того, що в першому Галицькому Сеймі більшість голосів (101 з 150) було віддано польській шляхті. Спочатку Сейм перевів на польську мову всю початкову освіту в регіоні, а з часом — і університет, діловодство в судах та адміністрації.

За такої ситуації Ю. Лаврівський намагався досягти взаєморозуміння з польською стороною в Сеймі, бо звернення до самого монарха Франца-Йосифа І не привело до бажаного результату. Ці спроби дали привід "москвофілам" звинуватити народовців у догідництві перед поляками. Для оборони позицій Ю. Лаврівський починає видавати власну газету "Основа", хоча трибуною народовців була і залишалася "Правда", що виходила щотижня від 1868 року за редакцією професора О. Пар-тицького.

Розкол стався і в самій "Просвіті", що призвело до відмежування Товариства від політики свого голови. Про це свідчить той факт, що постановою Головного Виділу від 1 червня 1872 року повідомлення про діяльність "Просвіти" вирішено було публікувати не в "Основі", а в "Правді", бо "Основа" не є органом народовської партії.

Велику роботу провів Ю. Лаврівський в справі утвердження самостійності української мови та літератури. Разом з Головним Виділом він підготував чимало звернень до міністерства освіти у Відні, на частину з яких отримано позитивну відповідь.

Зокрема, від 1867 року затверджено українську мову навчання в чотирьох початкових класах академічної гімназії. Але в цілому справа українізації освіти посувалася досить повільно. В 1907 році, тобто через 40 років після початку боротьби, з 66 середніх шкіл Галичини було тільки 6 гімназій, а реальних торговельної або промислової української школи не було зовсім. Можливо, щоб заповнити прогалину в освіченні українського народу, "Просвіта" в 1871 році починає вести перший курс української мови — читання і правопис для службовців. Курс мови вів учитель народної школи при гімназії Адам Федорович.

Періодично "Просвіта" влаштовувала музично-декламаторські вечори, щорічно з академічною молоддю — вечорниці на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, а в 1873 році Головний Виділ зайнявся підготовкою до святкування 25-річного ювілею відміни панщини. Таким чином, можна сказати, що "Просвіта" стояла біля керма культурного та громадського життя українців Галичини, залучаючи в першу чергу до цієї праці молодь, що мало велике виховне значення. "Просвіта" зав'язує активне листування з Сеймом та його виконавчим органом — Крайовим Комітетом про надання кредитів на видавничу діяльність та інші цілі.

Завдяки старанням свого голови Товариство зміцнює матеріальне становище. Якщо на 1871 рік Крайовий Комітет виплатив йому 1 тис. ринських (2 тис. крон), то вже в 1872 році — 2 тис. ринських (4 тис. крон), а в 1873 році —5 тис. ринських (10 тис. крон), що на той час було відчутною матеріальною допомогою.

Завдяки державним дотаціям Товариство знайшло можливість винайняти приміщення, завести канцелярію, взяти на роботу адміністратора, а головне — оплачуваного редактора популярних видань.

Саме в цей час засновується стипендіальний фонд для бідної шкільної молоді, що, очевидно, стало можливим також завдяки державній допомозі.

Та все ж головна частина дотацій ішла на видання книжок і, в першу чергу, на випуск підручників для українських шкіл.

Про необхідність випуску та значення підручників для початкових шкіл говорити не доводиться. Одним з аргументів переводу навчального процесу в Галичині на польську мову була саме відсутність підручників. За ліквідацію цієї суттєвої прогалини береться Товариство "Просвіта". Головний виділ склав анкету, відібрав окремі комітети спеціалістів, котрі повинні були зайнятися опрацюванням термінології та упорядкуванням оригінальних чи перекладних підручників. Оскільки це процес досить довгий, Товариство потурбувалося про переклад викладу деяких предметів і видання його літографським способом. В 1870 році Головний Виділ випустив звернення до спеціалістів писати підручники та надсилати їх до Товариства, де буде докладено всіх зусиль щодо виплати гонорару.

Для досягнення якісно високого рівня укладання підручників "Просвіта" налагодила зв'язок майже з усіма регіонами компактного проживання українців.

Для співпраці з наддніпрянськими просвітителями необхідно було подолати значні перепони. Царський уряд настільки боявся проникнення національно-демократичних ідей з Галичини, що в 1892 році департамент поліції видав таємний циркуляр, який забороняв в'їзд до Росії Франка, Павлика, Шлея, а в 1898 році — Гнатюка та його друзів, тому що їхньою метою могло бути "встановлення стосунків з київськими студентами в справі як соціальної, так і української пропаганди".

Але просвітяни все ж знаходили можливість для співробітництва. Незабаром рукописи підручників почали надходити і з Великої України.

З часом вдалося домогтися оплати праці авторів, котру взяло на себе австрійське міністерство освіти.

Згідно зі "Списком видань Товариства "Просвіта" І. Ка-линовича, від 1869 до 1876 року вийшло 22 підручники загальним тиражем 15100 примірників, з них видрукувано 300 літографським способом. Це були перші підручники українською мовою для гімназій і народних шкіл, видання яких має велике значення не тільки в історії "Просвіти", але й в історії українського культурного розвитку в цілому. В. Барвін-ський на Загальному зібранні Товариства в 1879 році сказав: "Одним з найтяжчих і важливих досягнень нашої народної боротьби за існування було відкриття української гімназії. Це було першим дійсним визнанням того принципу, що наша мова має право володарювати в усіх школах на Україні. Але це була тільки основа, право. Необхідно це право вибороти власними руками, а саме: подбати про шкільні підручники. А це велика, важка праця, за час якої необхідно майже все тільки-но створювати. Ця справа — одна з найбільших наших здвигів... Ми сьогодні ще не можемо собі уявити всієї важливості цього факту. Але історія запише його з таким притиском, як в свій час хрещення Русі".

Великі заслуги Товариства "Просвіта" на грунті шкільного книговидання були також відзначені на Україні.

Від 1876 року видання шкільних підручників переходить до Наукового товариства ім. Т. Шевченка. З часом вирішення шкільних та педагогічних проблем перебирає створене 1881 року "Руське Педагогічне Товариство" (пізніше "Українське Педагогічне Товариство").

Окрім об'єктивних труднощів, з котрими зустрічається будь-яка нова справа, видавцям українських шкільних підручників довелося переборювати ідеологічні перепони. Року 1874 в Коломиї зусиллями І. Наумовича створюється конкурентне просвітницьке Товариство москвофільського спрямування під назвою "Общество им. М. Качковского". Щоденна москвофільська газета "Прикарпатская Русь" писала: "Замість природної національно-руської школи австрійський уряд, недивлячись на постійні масові та гучні протести руського населення, силоміць накинув йому антируську, так звану "українську" школу,— з потворним псевдомалоруським штучним жаргоном викладання і найбезглуздішим, так званим фонетичним правописом...". Успіхи розвитку мережі українських учбових закладів оцінювалися москвофілами як оплутування Галичини "від початкових училищ до університетських кафедр включно, цілою мережею згубних гнізд і розсадників мазе-пинської агітації...".

Від 1873 року, після смерті Ю. Лаврівського, "Просвіта" на Загальному зібранні вибирає третього голову, котрим став молодий, високоосвічений землевласник Володислав Федорович. Чотири роки під орудою В. Федоровича відзначені в історії "Просвіти" поворотом від політичної діяльності до освічення народу, розширення географії діяльності Товариства. В своїй інаугураційній промові, виданій "Просвітою" 1874 року коштом О. К. Селецького окремою брошурою, голова сказав: "Про економічне значення освіти найкраще сказав Мон-тескьє, а саме: що культуру краю визначає не ступінь родючості землі,— а ступінь освіченості громадян. Та й політиком може бути лише освічена людина... Отже нам, русинам, необхідно в першу чергу усвідомити, що скільки голів завоюємо для освіти, стільки ж осіб скаже, що ця земля — Русь, а вони Русини. Нехай же політикою русинів тепер стане праця над освіченням народу. Тільки власна діяльність допоможе вибороти для себе наші права". Недивлячись на відсутність відповідного положення в статуті, "Просвіта" в 1875 році відкриває першу філію в селі Бортниках біля Ходорова і бере під свою опіку першу читальню в селі Денисові на Тернопільщині.

Членами першої філії, створеної з ініціативи Маркила Же-лехівського, були здебільшого селяни. З часом вони стали першими представниками широких селянських мас, що взяли участь в Загальному зібранні Товариства (15 червня 1876 р.). На відкриття філії зі Львова прибули професор А. Вахнянин, професор О. Партицький, доктор В. Ганкевич.

Слабкою стороною в організації "Просвіти" була концентрація роботи у Львові і поганий зв'язок з провінціями Галичини. Тут просвітницька робота велася в уже існуючих читальнях, історія зародження котрих сягає в середину XIX ст. Читальні на Галицькій землі створювалися при церковних братствах. Перша така читальня для городян виникла в Коломиї в 1848 році. У Львові першу читальню при духовній семінарії організував її вихованець В. Ковальський (1849 р.). Організаційно вона копіювала читальні Відня, де В. Ковальський проходив стажування, і Праги, куди Львівський семінарист був скерований делегатом від галицьких українців на Слов'янський конгрес. На час зародження Товариства в Галичині досить успішно вже діяло достатньо культурних осередків, в основному під назвою "Руська читальня". Недоліком в їхній роботі була відсутність єдиного центру та координації між собою.

Частину осередків взяла під свою опіку "Просвіта" (у 1881-1885 роках —320), але організаційно вони їй не належали. Назріла необхідність в організації власних читалень зі своїми статутами. У виданій "Просвітою" в 1884 році книжці "Про закон о товариствах і право збору" Костя Антоновича (псевдо доктора К. Левицького) читаємо: "Сама тільки книжка не дасть освіти, для неї необхідне ще живе слово, потрібні провадарі цього слова! Нам неодмінно потрібні просвітницькі основи, потрібні нам читальні в усіх селах нашої Галичини, в усіх селищах та містах". Для втілення цієї ідеї необхідно було внести зміни до статуту Товариства. Крім того, в 1890 році члени "Просвіти" наполягають на тому, щоб Товариство займалося не тільки освіченням народу, але і його економічним піднесенням. В результаті Загальне зібрання "Просвіти" від 25 березня 1891 року схвалює новий статут, проект якого уклав доктор К. Левицький, а намісництво рескриптом від 18 серпня 1891 року затверджує нововведення.

На основі нового статуту Товариство дістало право організовувати "Читальні "Просвіти", які можуть проводити курси для неписьменних, голосні читання, вечорниці, ставити театральні вистави, а також мати свою позичкову касу, створювати земельно-господарські промислові спілки, утримувати громадські комори. Допомагати в роботі, а також контролювати діяльність читалень повинні філії "Просвіти".

Як методичний посібник для втілення в життя настанов нового статуту Товариство видає книжечку "Що повинна робити "Просвіта" на основі нового статуту?" (1892 р., 32 с.) і "Статут: Перший для читалень "Просвіти", схвалений Головним виділом Товариства "Просвіта" у Львові, дня 24 січня 1894 р." (1894 р., с. 2).

Завдяки закладеній в статуті можливості організувати власні філії та читальні, "Просвіта" невдовзі виростає в найбільш значне в регіоні Товариство, що охопило своєю діяльністю всі ланки культурного та економічного життя Галичини. Про це свідчить відкриття філій та читалень, які вкрили своєю мережею всі найбільш віддалені від Львова регіони Галичини.

З вступом в дію четвертого статуту "Просвіта" стає за своєю структурою трьохступеневою організацією: 1. Головний Виділ у Львові; 2. Районні відділи (філії); 3. Читальні. Вищим контролюючим органом Товариства залишається Загальне зібрання, тобто з'їзд делегатів від філій та читалень з метою затвердження напрямків діяльності Товариства, внесення змін до статуту та ін. Загальне зібрання скликається раз на 3 роки (при необхідності — позачергово). Головний Виділ складався з голови, 6 заступників, 15 членів правління.

Члени читалень "Просвіти" за користування ЇЇ бібліотекою платили невеликі щомісячні внески. Далеко не всі вони були дійсними членами Товариства. Ця різниця була досить великою і збільшувалася з роками. Від такого роздвоєння членства "Просвіта" нічого не втрачала в ідеологічному плані, але програвала матеріально. Членські внески упродовж всього часу існування Товариства не забезпечували його потреби. За 40 років діяльності "Просвіта" одержала 222348 крон, а від 1909 до 1920 року—142623 крони від своїх дійсних членів. Більш вагомим джерелом доходів були добродійні пожертви. З метою їхнього збільшення Товариство під час святкування свого 40-річчя засновує спеціальний фонд під назвою "Дар "Просвіті". Така акція незабаром приносить плоди. Щорічно Товариство одержує чималі суми від заможних українців краю. Згідно з даними, наведеними в річних звітах Товариства, від 1908 до 1920 р. загальна сума пожертв у фонд "Дар "Просвіті" склала 174195,5 крон.

Третім джерелом доходів "Просвіти" були гроші, одержані від продажу власних видань. На жаль, підрахувати їх немає можливості, бо Товариство не завжди виділяло виторг від продажу власних видань, а обмежувалося фіксуванням кількості проданих книжок. Залишилися свідчення, що "Просвіта" за рахунок виторгу від продажу видань покривала організаційні видатки. Частина їх йшла на платню службовцям і ремонт приміщень. Це свідчить про високу рентабельність видавничої діяльності Товариства. З цифрових даних, що маємо, наведемо такі: а) за час від 15 травня 1874 до 27 травня 1875 року продано 29436 книжок; б) від 1 квітня 1876 до 1 квітня 1877 року продано 22734 книги на суму 2507 крон; в) від 1 вересня 1879 до 31 грудня 1880 року продано 17409 книжок. Згідно зі Звітом про діяльність Товариства від 1.01.1896 до 31.12.1897 р." до кінця 1897 року видано 362 назви книг, а продано більше 2 млн. примірників.

Основним джерелом використання книжок до першої світової війни залишалася бібліотека. З метою розповсюдження свого впливу "Просвіта" безкоштовно давала книжки в читальні краю. В 1876 році Головний Виділ приймає постанову, згідно з якою книжки будуть безкоштовно передаватися тільки тим читальням, що вступили в члени Товариства. Для них "Просвіта" друкувала та розсилала статути. Власні читальні (відкриті після 1891 р.) Товариство регулярно забезпечувало книжками та періодичними виданнями.

Крім розповсюдження книжок по всіх повітах Галичини "Просвіта" від самого початку своєї діяльності вирішує створити велику бібліотеку у Львові. Це повинна бути національна наукова бібліотека, яка має й архів. На заклик "Просвіти" чимало українців офірували свої видання і навіть цілі бібліотеки. Багато галицьких та зарубіжних товариств поспішили вступити в книгообмін зі щойно створеною бібліотекою.

Крім подарунків, Головний Виділ "Просвіти" закуповував для своєї бібліотеки необхідні книжки, а особливо рукописи, автографи письменників та ін.

Значно збільшилася бібліотека, коли у 1871 році до неї приєдналися книжкові фонди Товариства "Руська Бесіда", "Побратим" та редакції газети "Правда".

Досить цінні матеріали до бібліотеки "Просвіти" надходили з Наддніпрянської України, від П. Куліша, М. Костомарова, О. Білозерського, О. Кониського та ін. Серед них були автографи та рукописи таких письменників, як Т. Шевченко, Марко Вовчок, М. Костомаров, Л. Боровиковський, Д. Мордо-вець, І. Нечуй-Левицький, І. Тобілевич, Г. Глібов, Б. Грінченко. Для того, щоб уявити собі цінність зібраної "Просвітою" бібліотеки, вкажемо на наявність в ній таких реліквій як переклад П. Куліша на українську мову "Дон Жуана" Бай-рона, рукописи Варфоломія Шевченка, княгині Варвари Рєпніної, польської письменниці Е. Ожешко, російських письменників М. Салтикова-Щедріна, С. Чалова та ін. О. Кониський подарував бібліотеці рукописи з документами про село Перехо-довку та хутір Кониських за описом Рум'янцева 1769 року. З реліквій галицьких просвітителів у архіві "Просвіти" зберігалися автографи М. Устияновича, подаровані його сином Корнилом, а також "Євангеліє" у перекладі Маркіяна Шаш-кевича. Цю книгу Головний Виділ придбав у сина поета — Володимира.

В архіві зберігалися також матеріали середніх віків, зокрема, рукопис Транквіліона Ставровецького, куплений Товариством в 1876 році.

Після відкриття бібліотеки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка "Просвіта" передала їй чимало цінних матеріалів, залишаючи собі белетристику та книжки науково-популярного змісту.

Реліквії, що збереглися після руйнівних подій Першої та Другої світових воєн, зберігаються сьогодні в архіві НТШ (ЦДІА України у Львові, Ф. 309).

Чимало зусиль доклав Головний Виділ для відкриття читального залу при бібліотеці "Просвіти". Тут необхідно відзначити особисті заслуги нового голови Товариства, професора української мови Львівського університету, автора першої "Історії української літератури", доктора Омеляна Огонов-ського.

Час головування О. Огоновського (травень 1877— жовтень 1894) не був найсприятливішим періодом в історії українського руху в Галичині. Саме в цей період австрійський уряд розгортає кампанію боротьби з соціалістичними ідеями, які просочувалися з Росії.

У Львові час від часу проводилися ревізії з метою виявлення забороненої літератури та листівок. Під час такої ревізії в приміщенні, яке орендувала "Просвіта", слідчий суддя з поліцією вилучили майже всі книжки, видрукувані в Києві з дозволу російської цензури. Серед них були книжки, що не мали навіть політичного забарвлення, зокрема, "Исторические песни малорусского народа" В. Антоновича і М. Драгоманова, "Монографії" М. Костомарова та ін. Вилученням у "Просвіті" літератури скористалися поляки, щоби скомпрометувати Товариство серед селян. Неоднорідність політичної орієнтації спостерігалася і в самому українському таборі. Поглибленню розколу сприяло розходження думок з приводу російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Австро-Угорщина заявила про нейтралітет, а насправді зайняла- недоброзичливу позицію щодо Росії, бо не бажала закріплення її впливу на Балканах. "Москвофіли-твердоруси" не приховували своїх симпатій до російського уряду. "Народовці" бажали звільнення для сербів та болгар, одночасно сподіваючись, що Росія, програвши війну, буде змушена надати більших свобод народам, що населяють її окраїни, в тому числі й українцям. Необхідно було боротися за симпатії народних мас, на інтересах яких маніпулювали різні політичні групи. Про те, що "Просвіта" не втратила своїх позицій в цих складних умовах, говорить той факт, що в 1877 році відкриваються дві її філії і ще одна в 1878 р. Під опіку "Просвіти" все більше переходить діючих в краю чита-лен: 1881 рік—18, 1882 р.—36, 1883—42, 1884 р.—132, 1885 р.—94.

На той час назріла нагальна необхідність у виданні власного періодичного органу. Від жовтня 1877 року починає виходити газета "Письмо з "Просвіти". Пізніше вісник української книжкової скрави в Галичині "Книжка" писав про неї: "Письмо з "Просвіти" все-таки було мовби енциклопедією нашого просвітницького руху в Галичині". Але час вимагав масового політичного органу, і "Просвіта", ціною припинення випуску власної газети, субсидує вихід газети "Діло", редактором якої став член Головного Виділу Товариства Володимир Барвінський.

Залишаючись єдиною представницею народовського табору, "Просвіта" бере участь в громадсько-політичних акціях Галичини. В 1880 році Товариство організовує святкування 100-річного ювілею скасування панщини в Австрії, а В. Барвінський користає з нагоди для скликання першого українського народного віча (ЗО листопада 1880 р.). Значення цих зборів важко переоцінити, бо в них вперше взяла участь велика кількість селян, що знаменувало початок демократизації українського політичного життя в Галичині.

Щоб не перетворити "Просвіту" в політичну організацію, члени Головного Виділу О. Огоновський, Ю. Романчук, О. Сте-фанович, І. Белей, К. Левицький та ін. створюють перше в Галичині українське політичне Товариство "Народна Рада". Для організації українських городян Львова "Просвіта" виходить з ініціативою створення організації ремісників, котра в 1884 році перетворюється в Товариство "Зоря".

Звільнившись від непередбачених статутом турбот, "Просвіта" активно включається в просвітницьку роботу. Цьому сприяло придбання в 1895 році триповерхового будинку в центрі міста (площа Ринок, 10). "Просвіта" стала першим українським Товариством, котре спромоглося придбати власний будинок. Передачею 3000 крон через професора М. Грушевського вітали купівлю кияни.

Три кімнати в новому будинку займала бібліотека, котра на той час поповнилася подарованими їй книжковими зібраннями голови "Просвіти" Ом. Огоновського (1886 р.) та чеського вченого Франтішека РжепЗржа (1890 р.) В 1894 році під керівництвом К. Паньківського складено каталог бібліотеки, що дало можливість відкрити її фонди для широкого користування.

Разом з бібліотекою "Просвіта" вирішила заснувати український національний музей. В річних звітах Товариства вперше про музей згадується вже в 1886 році.

Останню згадку про музей знаходимо в опису майна Товариства за 1909 рік, де його оцінено в 3 тисячі крон. Надалі більша частина музею "Просвіти" перейшла в "Національний музей ім. митрополита А. Шептицького" у Львові, а деякі матеріали було передано до музею НТШ.

Хоч Товариство "Просвіта" не стало важливішим сховищем основних історичних реліквій українського народу, значущість його музею полягає в тому, що він поклав початок українській національній музейній справі.

На початку XX ст. в Галичині діяло вже чимало українських видавничих товариств та спілок.

В умовах часткової насиченості краю друкованою продукцією, більш гостро постає питання про розповсюдження книжок та журналів. "Просвіта" розгортає роботу по організації книгарень при читальнях та філіях. Прикладом торговельної діяльності було створене 1883 року т-во "Народна Торгівля". Метою нової народовської організації було "придбання та продаж товарів, відкриття магазинів, посередницька діяльність при закупівлі та доставці товарів і забезпечення фондами для ведення торгівлі". Специфіку роботи та методику організації крамниць "Просвіта" роз'яснює в книзі "Порадник для крамниць", підготовленій Головним Виділом у 1887 році. Кількість крамниць, створених при читальнях "Просвіти", збільшується з кожним роком. Якщо в 1897 році їх нараховується 146, то в 1903 р.—450, а в 1908 р.—466.

Для покращення якості членських книжечок в 1874 році створюється "Літературний комітет", перейменований в 1891 році в "Літературну секцію". Найбільшою популярністю користувалися календарі "Просвіти", тираж котрих досягав 10—13 тис. примірників. Календарі виходили майже щорічно, починаючи від 1870 року, за виключенням 1871, 1883—1889 та 1919 р.

В тому, що вони стали настільною книжкою в багатьох укр. родинах, велика заслуга в першу чергу редакторів. У довоєнний час календарі редагували О. Партицький, Ю. Целе-вич, Ю. Романчук, В. Лукич (псевдо В. Левицького), К. Пань-ківський, П. Огоновський, К. Левицький, О. Борков-ський, І. Франко, В. Білецький, Я. Весоловський, Г. Хотке-вич, Ю. Балицький. Як видно зі списку, укладанням та редагуванням календарів займалося чимало відомих людей і талановитих письменників, але необхідно особливо вирізнити заслуги публіциста й редактора газети "Зоря" В. Левицького, під керівництвом котрого вийшло 18 календарів "Просвіти". Крім високої якості редагування, щорічники т-ва визначалися цікавим художнім оформленням.

Серед членських книжечок відзначимо "Історію Руси" І. Нечуя-Левицького та О. Барвінського. Всього від 1879 до 1884 р. вийшло 5 частин "Історії", загальним тиражем 15 тис. прим. Книжка користувалася підвищеним попитом, і "Просвіта" повертається до неї в 1904 році, видавши об'ємний однотомник (727 стор.) за редакцією О. Барвінського, тиражем 12 тис. прим. Покращання поліграфічної бази дозволяє доповнити "Історію" великою кількістю ілюстрацій (49) та картою України.

Послідовно працюючи над розширенням світогляду народних мас, "Просвіта" видає доповнену картами "Географію Руси" (1887 р., 150 с.).

Звертається Товариство також і до історії інших народів. Щоб заповнити прогалину, яка виникла в 70-х роках у виданні в Галичині творів Т. Г. Шевченка, "Просвіта" випускає для народу вибіркові поезії українського генія.

Користуються попитом також життєписи видатних особистостей української культури. В кінці XIX ст. Товариство видає популярні перекази життя й діяльності Т. Г. Шевченка, М. Ша-шкевича, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, О. Ко-ниського. Окремими книжечками вшанувала "Просвіта" своїх трудівників О. Барвінського та О. Огоновського.

В 1878 році з дозволу митрополита Сильвестра Сем-братовича "Просвіта" видає український молитовник, написаний чистою народною українською мовою. Ця подія мала велике значення, бо молитовник поряд з "Біблією" був і залишався головною настільною книгою в кожній родині. Висловивши подяку митрополитові, голова "Просвіти" О. Огоновський заявив, що своїм дозволом "розвалив він, мов громо-носним тараном, неподвижимі заборола тої закостенілости, що не дозволяла молитися до Отця небесного рідною мовою". Про популярність молитовника говорить той факт, що до першої світової війни книга витримала 7 перевидань загальним тиражем 95,3 тис. прим.

Підвищенню ролі Товариства серед українського населення Галичини сприяла організація ювілейних урочистостей. До двадцятип'яти- та сорокаріччя "Просвіта" видавала окремі книжечки, оформлені ілюстраціями, портретами та картами.

Вагомі зміни в тематиці видань відбулися в зв'язку з прийняттям нового статуту 1891 року, котрим санкціонувалася економічна діяльність Товариства.

Розширити свою діяльність "Просвіту" змусило злиденне становище українського селянства, змушеного переносити на своїх плечах пережитки панщини та кріпосного права в Галичині. Одним тільки актом відміни панщини селянське питання було вирішене. Зусилля церковних братств і уряду не змогли вивести народ на шлях культурного та економічного відродження. Повернути громадську думку в бік необхідності розширення господарської освіти намагаються приватні особи, шляхом підготовки та випуску популярних періодичних видань. С. Шехович від 1863 до 1864 року видає газету "Дім і школа". В той же час за редакцією І. Гушалевича виходить "Неділя", М. Попель випускає газету "Порадниця домашня". В 1865 році С. Шехович робить ще одну спробу забезпечити український народ економічним виданням і починає випуск газети "Секретар". В той же час починають з'являтися книжечки на господарську тематику: "Рільництво" (Перемишль, 1862 р.); "Порадник для любителів скотарства" (Коломия, 1864 р.). Все це були поодинокі спроби впливу на українську громаду Галичини.

Одразу після свого утворення "Просвіта" дає початок ремісницькому товариству "Побратими" (1875). Перша книжка "Просвіти" "Зоря" здебільшого присвячена господарським питанням. Практично посібником для виходу українських селян з матеріальної скрути стає друга книжка Товариства "Що нас вигубить, а що помочи зможе", її вихід значно підвищив авторитет "Просвіти" в регіоні. Відчувши підтримку, С. Шехович видає 28 чисел газети "Господар" (1869— 1870 рр.). В 1874—1875 роках "Просвіта" видає 24 книжечки для народу, загальним тиражем 281 850 прим. Це було початком духовної революції в регіоні.

Активізувати свою діяльність "Просвіту" змушувало й конкуруюче москвофільське "Общество им. К. Качковско-го". Його голова І. Наумович видає газети "Наука" і "Русская Рада", розгортає акцію по створенню сільськогосподарських крамниць в селах.

Очевидно, така конкуренція давала свої позитивні наслідки.

Основними труднощами в скраві господарського піднесення народу була недостатня кількість економічно грамотних людей, здатних вести активну просвітницьку діяльність. Для їхнього виховання ще не було необхідного грунту, котрим, крім освіти й національної самосвідомості, є матеріальний добробут народу.

На розвиток торгівлі й промисловості в регіоні значно вплинуло відкриття залізниці від Відня до Львова (1861 р.), а з часом до Чернівців (1866 р.) В той же час селянинові, що вів досі натуральне господарство в межах свого села, залізниця не принесла нічого, крім підвищення податків, які збільшувались прямо пропорціонально розвиткові промислово-капіталістичного господарства. Про це красномовно свідчить той факт, що в період від 1880 до 1910 року зі Східної Галичини емігрує 357 941 українець, в основному це були селяни, в той час 318 589 осіб інших національностей прибуває в регіон, і для них знаходиться заняття.

Захистити селянина могла тільки розгалужена мережа професійних організацій та кредитних установ.

В таких соціальних умовах "Просвіта" почала свою піонерську працю. За її ініціативою в 1873 році відкривається ремісницьке товариство "Поміч" в Підгайцях, "Надія" в Збаражі й "Порука" в Поморянах.

В 1873 році австрійський уряд приймає закон про кооперацію. З метою роз'яснення його дії, "Просвіта" видає статут для позичково-кредитових кас, інструкцію по організації комор, а також книжечки з окремих питань сільського господарства. Серед них відзначимо "Практичну науку сільського господарства" І. Бичая, "Пастка" І. Негребецького, "Льон і конопля", "Рогата худоба" та ін.

Поступово "Просвіта" вкриває край мережею позичкових кас та крамниць, котрі стали основою для розгортання економічної діяльності на другому ЇЇ етапі. Робота переноситься в філії, що стрімко росли після прийняття статуту 1891 року. В цей період необхідно відзначити заслуги члена Головного Виділу Товариства д-ра К. Левицького. Написані ним книжки стали не тільки роз'ясненням нового статуту, але й справжньою програмою дій, як для організаторів просвіти, так і безпосередньо для селян. Це, зокрема, "Що повинна робити "Просвіта" на основі нового статуту" (1892 р.), "Про комори й крамниці" (1893 р.), "Про сільські каси позичкові й ощадні" (1894 р.).

Теоретичне забезпечення економічної діяльності стало одним з ланцюгів реорганізації всієї системи книговидання "Просвіти". Інженер В. Нагірний пише "Поради для торговельних підприємств" (1897 р.) і організовує крамниці при читальнях; К. Кахникевич видає перший україномовний підручник з торгівлі "Наука о товарах" (1895 р.). Значне місце проблемам народної господарки присвячують щорічні календарі Товариства, що користуються великим попитом в регіоні.

Таким чином, "Просвіта" стає центром економічної праці в містах і селах Східної Галичини. Вже в 1897 році, на базі 522 читалень товариства діє 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор. Це була непогана база для майбутніх самостійних господарсько-економічних установ.

Необхідно відзначити, що початок XX ст., а саме 1905 рік, став важливим періодом в історії українського визвольного руху. Програвши війну з Японією і переживши революцію 1905 року, уряд царської Росії був змушений надати конституцію народам, що її населяли. Народжується нова віра в життєві сили українського народу, в можливість переборення всіх культурних перепон, що існували досі. М. Гру-шевський висловлює надію на те, що "минули ті обставини, коли ми були змушені виступати з петиціями, доводити свої права навіть на культурне самовизначення, навіть на такі елементарні речі, як вживання рідної мови для своїх культурних потреб. Нині вже немає українського питання, його замінила практична організаційна праця, котра безповоротно це питання вирішила, а саме: що є вільний, великий український народ, котрий будує свою долю в нових умовах свободи".

За прикладом галицьких, створюються "Просвіти" на Наддніпрянщині. Загальне піднесення українського національного руху відбилося й на політичному житті Галичини. Під тиском народних мас уряд Австро-Угорщини змушений був провести в січні 1907 року виборну реформу. Не-дивлячись на свою обмеженість, реформа, в основному, ліквідувала застарілу середньовічну систему і була кроком вперед в справі демократизації політичного устрою Австро-Угорщини. Перемога в боротьбі за проведення реформи призвела до збільшення кількості українських послів в австрійському парламенті до 32 чоловік. Таке представництво, безумовно, створювало більш сприятливі умови для "емансипації галицького українства з-під польської гегемонії".

Провідником "Просвіти" у Львові на цей час був один з фундаторів Товариства проф. Ю. Романчук, який доклав чимало зусиль для наведення культурних зв'язків між всіма українськими землями. Після нього короткий час головував д-р Є. Олесницький, який до цього часу очолював філію Товариства в м. Стрию. Очолюючи одночасно український посольський клуб в Галицькому Сеймі, Олесницький не має можливості приділяти достатньо часу роботі у Львові й передає повноваження професору Львівського університету д-ру Ол. Колессі. Скликане позачергове "загальне зібрання" в 1906 році сьомим головою свого Товариства обирає професора Петра Огоновського.

Саме під його орудою "Просвіта" вдосконалює структуру своєї діяльності. Крім господарсько-промислової, створюються просвітницько-організаційна та видавнича комісії. Головний Виділ і "Загальне зібрання" Товариства схвалюють положення про роботу видавничої комісії, котре включало в себе такі пункти:

1. Метою комісії є планове й інтенсивне підвищення освіти українського народу.

2. До складу комісії входять 7 львівських членів Товариства, троє з яких повинні бути членами Головного Виділу; крім того, до комісії повинен входити, з правом дорадчого голосу, редактор видань, призначений відділом.

3. Поточні питання повинні вирішуватися на засіданнях комісії, що проводяться мінімум двічі на місяць.

4. Керує комісією голова Товариства або його заступник. Звіт про її діяльність повинен бути частиною загального річного звіту товариства.

5. Затверджені Головним Виділом постанови комісії виконує редактор видань з допомогою референта, а при необхідності — спеціально залучених редакційних співробітників.

6. Способи й засоби втілення цих завдань такі:

- збирати відомості про рівень освіти в різних регіонах Галичини, а також про читацький попит на книги;

- виявляти побажання народу відносно тематики книг і необхідності змін видавничої політики Товариства;

— випускати одну чи більше серій книжок для народу;

— підготувати періодичний орган для навчання й просвітницько-організаційної інформації;

— проводити в читальнях "Просвіти" драматичні вистави, популярні літературні вечори й школи для неписьменних;

— упорядкувати відповідно до своїх завдань бібліотеку з популярної літератури українських видавництв;

- організувати в рамках закону продаж і розповсюдження видань "Просвіти".

7. У випадку необхідності, з дозволу Головного Виділу, комісія може розширити сферу діяльності в просвітньо-організаційному керунку.

8. Необхідні для роботи комісії матеріальні кошти виділяються щорічно на основі рішень Головного Виділу.

9. Комісія працює 2 роки, подає звіт про свою діяльність, після чого Головний Виділ затверджує склад її членів.

В першу чергу нова комісія спрямувала свою діяльність на виявлення читацького попиту, що повинно було стати за основу при укладанні видавничого плану Товариства. З цією метою було складено спеціальну анкету, на основі аналізу результатів якої книговидавці прийшли до висновку, що: "Розповсюджена думка, начебто для народу, котрий стоїть на низькому культурному рівні, необхідно давати речі легкого змісту, як подаються дітям казочки, а взагалі матеріали, що не вимагають пробудження думки... Цей погляд невірний і протинародний. Популяризація — це легкість форми, але не змісту... З великим інтересом народ читає речі історичні, особливо, коли вони видані не в формі підручника, а в формі монографічній, без перерахування сухих дат, а з цікавим зображенням подій, їхніх причин та результатів... На першому місці, очевидно, повинна стояти рідна історія — проте не виключно". Анкета також виявила велику різницю між членами "Просвіти" стосовно рівня освіти та знань. Все це було враховано при складанні детального плану випуску літератури, котрий був затверджений Головним Виділом і ділив усі видання на дві категорії.

До першої категорії належали видання, призначені для найменш освічених селян. Книжки розсилалися безкоштовно всім членам Товариства. Відповідно, це мали бути невеликі за обсягом, дешеві, популярні за змістом книжечки, написані в формі збірників. Друга група книжок, призначена для більш освіченого кола громадськості, повинна була виходити серіями. Придбати книжки могли всі бажаючі.

В цей же час "Просвіта" наймає власного редактора — співробітника газети "Діло" Я. Весоловського. З початком 1907 року поновлюється випуск періодичного органу "Письмо з "Просвіти", котрий спочатку (в 1907 р.) виходив щомісячно, а пізніше (з 1908 р.), двічі на місяць, як неполітичний науково-популярний журнал. Від кінця 1909 року "Письмо з "Просвіти" стає просвітньо-організаційним органом Товариства.

З метою ознайомлення народу з перлинами української класики, "Просвіта", ще в 1904 р., починає видавати серію "Руська письменність " за редакцією Ю. Романчука. Продовження цієї серії поряд з іншими входило до плану випуску літератури, призначеної ДО Продажу. Активізувати роботу вдалося не одразу.

До початку 1908 року в серії "Руська письменність" вийшло всього 5 книжок. Почати видання нової серії, котрою стала "Господарська бібліотека", вдалося лише в 1908 році. Виконання видавничого плану, налагоджене після 1910 року, було перервано Першою світовою війною.

В 1909 р. "Просвіта" бере на себе важку, але почесну місію. З метою координації просвітницької діяльності не тільки в Галичині, але й в усіх українських землях, і з нагоди свого 50-річчя, Товариство проводить Перший український просвітньо-економічний конгрес, котрий перетворився в справжнє свято української культури. Основною темою був розвиток видавничої діяльності в усіх куточках українських земель, як головного чинника розповсюдження освіти. Якщо в 1904 році в Австро-Угорщині нараховувалося 38 українських періодичних видань, то в царській Росії 27 мільйонів українського населення не мало жодної газети чи журналу.

Прочитані на конгресі реферати й прийняті резолюції "Просвіта" видала окремою книжкою за редакцією секретарів конгресу І. Брика та М. Коцюби. Конгрес відкрив нові можливості для творчих та ділових зв'язків з українськими організаціями поза Галичиною. В архіві "Просвіти" збереглося численне, різноманітне листування з окремими авторами про видання їхніх книжок та виплату гонорарів (ф. 348, оп. 1, № 6505, 6498), редакціями журналів та газет (№ 6507а), установами та організаціями про книгообмін (№ 6497). Враховуючи побажання, висловлені на конгресі, і використовуючи матеріали доповідей виступаючих, директор Канцелярії Товариства А. Гапяк складає "Програму діяльності філій Товариства "Просвіта", котра виходить окремою книжкою і розсилається за призначенням. В той же час (1910 р.) виходить "Інструкція для організаторів читалень "Просвіти", і пізніше (1913 р.), "Правильник діяльності для читалень Товариства "Просвіта".

На початку 1910 року інспектор хліборобства С. Кузик та інспектор крамниць при читальнях "Просвіти" Я. Литви-нович взяли участь в Міжнародному кооперативному конгресі в Гамбурзі. Тут вперше зустрілися посланці галицьких українських кооперативів з представниками Наддніпрянщини.

Про високий рівень організаційної роботи говорить той факт, що "Просвіта" починає займатися бібліографічною діяльністю. В 1913 році двома виданнями виходить "Ілюстрований каталог видань Товариства "Просвіта" у Львові". Це була перша спроба систематизувати накопичений до цього часу книжковий масив. В архіві "Просвіти" зберігається бібліографічний покажчик статей, надрукованих 5 ПЕРІОДИЧНИХ виданнях Товариства 1889—1899 р. р. Оскільки покажчик не перевидали, можна зробити висновок, що його було складено для службового користування.

Аналізуючи видавничу діяльність Товариства, С. Руд-ницький в 1914 році пропонує, крім рекламних каталогів, видавати "Загальний цінник своїх видань", тобто, в сучасному розумінні, каталог — прейскурант. Поступ у видавничій справі гальмувала стара система розповсюдження книжок. Члени "Просвіти" продовжували одержувати в обов'язковому порядку популярні брошури. Решту видань Товариство продавало в 45 книгарнях (1912 р.), але мати своїх посильних, котрі могли б їздити по селах, забороняв діючий в Австро-Угорщині пресовий закон, за порушення якого книжки підлягали конфіскації. Такий стан з продажем призвів до того, що, друкуючи щорічно приблизно 20 друкарських аркушів книжкової продукції (крім календарів, обсяг яких перевищував 20 друкарських аркушів) і розсилаючи своїм членам щорічно 12 тис. примірників на суму 24 тис. корон, "Просвіта" заборгувала друкарні Товариства ім. Т. Шевченка значну суму (70 тис. корон). Для покращання фінансового становища С. Рудниць-кий пропонує низку прогресивних заходів, зокрема, ліквідацію членських книжок, запровадження системи попередніх замовлень, зробивши своїх членів передплатниками книжок, встановлення цін на книжки, котрі складали б 50 відсотків прибутку, а для членів Товариства —25. Прийняття таких заходів, безумовно, сприяло б вивченню попиту, забезпеченню плановості видань, збільшенню тиражів.

Виконанню цих планів перешкодила Перша світова війна, яка паралізувала будь-яку роботу в краї. А на той час українське книгодрукування складало вагому частину всієї книжкової продукції Австро-Угорщини. В цілому в Галичині 1913 року виходило 347 назв книжок, з них: 277 польських, 38 українських, 9 єврейських, 7 німецьких, 16 інших. Про досягнення української видавничої справи, значну частину якої складала продукція "Просвіти", свідчить той факт, що за перше десятиліття



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconДипломна робота Українська нація в романі П. Куліша «Чорна рада» Зміст Вступ Розділ Проблематика роману П. Куліша «Чорна рада»
Розділ Яскраві виразники українського національного характеру в романі П. Куліша «Чорна рада»
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconВолянська Анна Ігорівна
Розділ ІІ. Засновники, учасники та залучені до товариства
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconДипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії
Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconДипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії
Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconПівденно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві
Києвської Громади 1870-х p p стверд­жують лише науково культурницький характер в роботі такої виключної своїм значінням української...
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconТаємні товариства: міфи та реальність
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconТаємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconПовідомлення про зміни у проекті порядку денного загальних зборів акціонерного товариства Повне найменування товариства: публічне акціонерне товариство «укрнафта» Місцезнаходження товариства згідно з його статутом
Тво «укрнафта» (надалі пат «укрнафта» або Товариство) повідомляє Вас, що «07» липня 2016 року о 12. 30 годині відбудуться загальні...
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconДипломна робота "Поетична творчість Юрія Клена"
Розділ ІІ. Функції літературних образів та ремінісценцій в поемі Юрія Клена "Попіл імперій"
Дипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства \"Просвіта\" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства \" iconДипломна робота «Реалізація шляхів естетичного виховання першокласників у процесі формування каліграфічної навички»
Розділ І. Психолого-педагогічні основи формування графічної навички у молодших школярів


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка