Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії



Сторінка1/6
Дата конвертації12.05.2017
Розмір0.79 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4   5   6

«Аттичний театр як модель античного полісу»


Дипломна робота

Зміст
Вступ

Розділ 1. Роль культу Діоніса в житті античного полісу і становленні аттичної трагедії

1.1 Походження і діяння Діоніса

1.2 Форми культу Діоніса в Греції

1.2.1 Сільськогосподарські свята на честь Діоніса. Діонісії

1.2.2 Оргіастичні свята Діоніса в Греції

Розділ 2. Аттична трагедія як соціальний регулятор і механізм

Висновки

Список використаної літератури

вступ
Актуальність теми. На кожному новому етапі державницького творення, пошуків національної ідеї, в кожну культурну кризову епоху європейська культура так чи інакше звертається до античного нащаддя. Не виключення і сучасна українська культура доби постмодернізму. Невипадково, що численні науково-практичні конференції, театральні постановки тощо знаходять відповіді на виклики доби в античній класиці, перш за все в аттичній трагедії. Ось чому і наша робота присвячена розгляду проблеми аттичної трагедії як моделі полісу (в політичному, культурному, особистісному) планах. Тим більш, що саме такий розворот проблеми вимагає особистих роздумів.

Мета роботи – розгляд аттичної трагедії як моделі античного полісу в сенсі подібної і тотожної генези, функціонування, внутрішніх механізмів.

Для досягнення цієї мети, нам необхідно вирішити такі дослідницькі задачі:


  • З’ясувати які культові практики раннєполісної Еллади призвели до появи полісемантичного та синтетичного феномену аттичної трагедії;

  • Проаналізувати буття полісу з позицій структур повсякденності: матеріальне, соціальне та емоціональне життя;

  • Визначити, які сторони суспільного життя не мали механізмів регуляції;

  • Дослідити, які полісні практики прийняв на себе аттичний театр в процесі свого становлення та функціонування.

Об’єктом дослідження в дипломній роботі стало семантичне поле, в якому розвивалися як антиний поліс, так і аттична трганедія.

Предметом дослідження в дипломній роботі став аналіз аттичної трагедії як соціорегулюючого та інтегруючого механізму античного полісу, а значить і античної культури; виявлення тих рис, які дозволяють розглядати трагедію в широкому сенсі як модель античного полісу.

Методи дослідження. Зважаючи на проблеми, що їх ми розглядаємо в нашій дипломній роботі, при дослідженні античного полісу були застосовані такі методи, як: аналітичний, історичний, системний, теоретичний, культурологічний.

Виходячи з вищесказаного, зазначимо, що робота складається з двох розділів. В Розділі 1. Роль культу Діоніса в житті античного полісу і становленні аттичної трагедії, ми розглядаємо спільне культурне та ментальне походження як поліса, так і аттичної трагедії, доводячи єдність походження обох цих культурних феноменів.

В Розділі 2. Аттична трагедія як соціальний регулятор і механізм, ми доводимо «модельність» аттичної трагедії для античного поліса через принципи її функціонування в культурі.
РОЗДІЛ 1. роль КУЛЬТу ДІОНІСА в житті античного полісу і становленні аттичної трагедії
Будь-який художній твір, будь-який феномен культури в певному ступені є моделлю культурної ситуації, яка його породила. Це положення давно і міцно затвердилося в теорії культури.1 Проте, роль і місце тих або інших артефактів художньої творчості різні для кожної культурної епохи. Якщо культурну ситуацію Середньовіччя найповніше відображає храм і площа, а XX в. - кінематограф і телебачення, то відносно античності таким специфічним "образом доби" довгий час вважалася класична скульптура. Достатньо тільки відзначити, що Гегель говорив про "статуарність", як про загальну характеристику класичної культури, і просякненість цією самою статуарністю всіх видів людської творчості цієї доби.2 Близький був до його поглядів і О.Ф. Лосев (він говорив про "тілесність" античної культури, що у загальних рисах найбільш відбилася в мистецтві скульптури)3. Не заперечуючи виняткову значущість грецької класичної пластики як вершини художніх узагальнень античності, ми все ж таки спробуємо довести, що саме аттична трагедія, повністю синхронна всьому періоду класичної грецької культури, є універсальною моделлю античної культури за генезою, формою, адекватністю читання культурного знаку, в енергетично-ментальному сенсі, нарешті. Аттична трагедія виникає, як відомо з культової практики, більш того, з культової практики діонісійства. Цей культ, як ніякий інший, був звернений до індивідуальної «геройственності», тому й такий популярний в Аттиці, і Афінах, зокрема. Поліс аттичного типу, вершина античного культурного і політичного устрою, багато в чому будується на міфологемах діонісійської практики. Розглянемо їх структуру і становлення.

1.1 Походження і діяння Діоніса


Сын Зевса, Дионис, я — у фиванцев.

Здесь некогда Семела, Кадма дочь,

Меня на свет безвременно явила,

Поражена Зевесовым огнем.

Из бога став по виду человеком,

Я подхожу к струям родимых рек...

Еврипид. Вакханки. 1 — 6
Походження культу Діоніса, як і містерій Деметри, втрачається в доісторичному минулому. Коріння його, поза сумнівом, пов'язане з якнайдавнішими обрядами родючості. Можливо, діонісизм мав загальні витоки з праарійским оргіастичним культом хмільного зілля — Соми, або Хаоми. У історичний час ім'я Діоніса пов'язували з виноградарством і виноробством. Він був оголошений також покровителем дерев і стад. Але спочатку Діоніс, найімовірніше, був не ким іншим, як старим крітським божеством відтворюючої та родючої сили. Всі його пізні атрибути: виноград, дерева, хліб — вторинні. Головним же символом його був бик. Вакханки співали:
О, гряди, Дионис благой

В храм Элеи,

В храм святой,

О, гряди в кругу хариты,

Бешено ярый,

С бычьей ногой,

Добрый бык,

Добрый бык4

Якийсь час центром шанування Діоніса залишалася Фракія — країна на кордоні теперішніх Греції і Болгарії. Там відродився цей стародавній культ і біля VI сторіччя почав розповсюджуватися по всій Елладі.

У одному з фракийских сіл, йдеться в народній грецькій оповіді, жив старий смутний бездомний козел. Проте восени з ним відбувалися дивовижні зміни: він починав весело підстрибувати і грайливо чіплятися до перехожих. У такому стані козел перебував якийсь час, потім повертався до свого смутку. Селян зацікавили несподівані зміни в настрої козла, і вони почали стежити за ним. З'ясувалося, що настрій тварини змінювався на краще після того, як вона походить по винограднику і поїсть кетягів, що залишилися після збору урожаю. Як правило, на полях залишалися розчавлені, брудні кетяги. Виноградний сік бродив і перетворювався на хмільне вино. Від нього й п'янів козел. Люди спробували ці ласощі і вперше відчули на собі дію алкоголю. Козел був проголошений винахідником вина і, таким чином, став богом. Двічі на рік — навесні, коли виноградні лози розпускали бруньки і селяни починали обрізання виноградних кущів, і восени, після приготування першого вина з молодого винограду, на честь Діоніса влаштовувалися містерії. Найбільш урочистими і веселими були осінні святкування. Учасники містерій збиралися вечорами на пагорбах, розпалювали вогнища, пили «кров Діоніса», танцювали, співали, поїдали жертовних тварин і таке інше.

З Фракії культ Діоніса і містерії, які його супроводжували, розповсюдилися по всій Греції, а потім (з III ст. до н.е.) — по всій території імперії Олександра Македонського. Слід зазначити, що містерії Діоніса формувалися в основному на околицях Стародавньої Греції — в Македонії і підвладній їй Фракії5. До відкриття Мікенської культури вважали, що Діоніс це чужоземний бог, якого чтили варвари, і одного прекрасного дня почав наступ на цивілізовану Елладу. Його культ, на думку дослідників того часу, був фракійського походження; там, у північних сусідів Греції, що мали так багато спільного з малоазіатськими племенами, за словами одного з найбільших дослідників діонісизма, Е. Роді, «здійснювалося на честь його святкування на висотах гір, темною ніччю, при мерехтливому світлі факелів. Лунала галаслива музика: звук мідних гомінких бубнів, глухий грім, і серед них звуки низько тонних флейт, що приводять в безумство. Збуджений цією музикою натовп тих, що святкують, танцює з галасливим тріумфуванням. Здебільшого це жінки, які доходять до виснаження в цьому дикому танці. Волосся дико розвівається, в руках вони тримають змій, присвячених Сабазію; вони розмахують вакхічними жезлами, в яких під плющем приховані вістря копій. Так шаліють вони до крайнього збудження всіх відчуттів, потім в священному екстазі вони кидаються на тварин, вибраних для принесення в жертву, хапають і роздирають наздогнану здобич, відривають зубами криваве м'ясо і пожирають його сирим»6. Проте тепер встановлено, що ця думка була не цілком точною. Ахейські епіграфічні матеріали свідчать, що греки знали Діоніса ще до Троянської війни7.

Проте це відкриття, проливаючи додаткове світло на витоки культу Діоніса, не вирішує остаточно питання про його походження. Наприклад, А. Ф. Лосев, чудово знайомий з досягненнями мікенології, однак вважає, що Діоніс — божество не еллінського, а східного (фракійського та лідійсько-фригійського) походження, що прийшло через Фракію, розповсюдилося в Греції порівняно пізно і насилу утвердилось там. Хоча ім'я Діоніса зустрічається на табличках крітського лінійного письма «В» ще в XIV в. до н.е., проте розповсюдження і затвердження культу Діоніса в Греції відноситься до VIII—VII ст. до н.е. і пов'язано із зростанням міст-держав (полісів) і розвитком полісної демократії. У цей період культ Діоніса почав витісняти культи місцевих богів і героїв. Діоніс як божество землеробського кола, пов'язане із стихійними силами землі, постійно протиставляється Аполлону як божеству, перш за все, родовій аристократії. Народна основа культу Діоніса відбилася в міфах про незаконне народження бога, його боротьбу за право увійти до лав олімпійських богів і за повсюдне встановлення свого культу8.

Так чи інакше, Діоніс з'явився на Олімпі пізніше за інших богів. Існують міфи про різні стародавні втілення Діоніса, які мов би готували його прихід. Відомі архаїчні іпостасі Діоніса: Загрей, син Зевса Критського і Персефони, Іакх, пов'язаний з елевсинськими містеріями9.

Коли говорять про мати сина Зевса Діоніса, називають різні імена. Одні вважають, що його матерю була Деметра або Іо10; інші називають Діону, Персефону, з якою Зевс злігся у вигляді змія, і навіть Лето11. Плутарх, називаючи Діоніса «сином Лето» («забуття»), таким чином вказує на його пізнішу іпостась — бога виноградної лози12. Проте більшість античних авторів схиляються до того, що Діоніс — син Зевса і Семели, дочки фіванського царя Кадма.

Основний міф про походження Діоніса звучить таким чином. Зевс, прийнявши вигляд смертного, мав таємний любовний зв'язок із смертною жінкою Семелою («земля»). Охоплена ревнощами Гера, перетворившись на стареньку, порадила Семелі, яка була вже на шостому місяці вагітності, поставити своєму таємничому коханому умову: хай він з'явиться перед нею в своєму справжньому вигляді, яким він являвся свататися до Гери. Семела послухалася цієї поради. І Зевс, що присягнувся водами Стікса, був вимушений виконати її прохання: він з'явився їй в гуркоті грому і сяйві блискавок, чим і спопелив її.
Грянули громы Зевса -

Муки родов приспели:

90 Не доносив, извергнула

Бромия мать из чрева

И под ударом молний

Кончила жизнь безвременно...13


Проте, її шестимісячного недоношеного сина Зевсові вдалося врятувати. Спочатку гнучкі стебла зеленого плюща вихопили дитину з полум’я й уповили його прохолодою матері-землі. А потому Гермес зашив врятовану дитину в стегно Зевса, який по трьох місяцях доношування, в сталий термін вивів його на світло. От чому Діоніса називають «двічі народжений» або «дитя подвійних дверей»14 .
Но извергнутого принял

Зевс в свое немедля лоно,

И, тая от Геры сына,

Он его в бедре искусно

Пряжкой застегнул златою.

100 Когда же приспел ему срок,

Рогоносного бога родил он,

Из змей венок ему сделал,

И с той поры этой дикой добычей

Обвивает менада чело15.


Після народження Діоніса Зевс через Гермеса віддав його на виховання нісейським німфам,16 інша версія – сестрі Семели Іно, яка була заміжня за Афамантом17. За те, що Афамант виховував в своєму будинку Діоніса, ревнива Гера наслала на нього безумство, в припадку якого він убив свого сина Леарха, прийнявши його за оленя18.
Пышноволосые нимфы вскормили младенца, принявши

К груди своей от владыки-отца, и любовно в долинах

Нимфы его воспитали. И волей родителя-Зевса

Рос он в душистой пещере, причисленной к сонму бессмертных.

После того как возрос он богинь попечением вечных,

Вдаль устремился по логам лесным Дионис многопетый,

Хмелем и лавром венчанный, вслед ему нимфы спешили,

Он же вел их вперед. И гремел весь лес необъятный19.


Усюди, де з'являвся молодий бог, його супроводжували вибухи ентузіазму і оргії. Зростала його свита. Говорили, що його коханою стала Аріадна — дочка крітського царя Міноса, та сама, що допомогла Тезею убити Мінотавра. Мабуть, в цьому — вказівка на крітське коріння культу Діоніса20.

Міфологічний цикл Діоніса вельми складний хоч би тому, що останній виступає в міфах під різними іменами; точніше, антична релігія визнавала декілька іпостасей або декілька теофаній, богоявлень, Діоніса. У деяких з них він виступає як істота виключно божественна, іноді навіть із зооморфними рисами (бикоголовий Діоніс-Загрей, гепард, леопард чи ба барс Діоніс-Нісей), в інших — як людина або, точніше, боголюдина, що з'явилася на землю завдяки народженню від смертної жінки Семели. З образом Діоніса-Загрея пов'язана і іпостась Діоніса-Іакха, сина-чоловіка Деметри (іноді Персефони), одного з провідних персонажів Елевсинських містерій.

Діоніс-Загрей (Звіролов) народився від кровозмісного зв'язку Зевса зі своєю дочкою Персефоной, у свою чергу народженою від інцеста; у цьому варіанті міфу Зевс перетворився на крилатого змія і таємно вповз в печеру, де знаходилася Пересефона, і злігся з нею. В результаті у Кори (інше ім'я Персефони, що вказує на її дівоцтво, «дівчина») народилося рогате або бикоголове дитя, Діоніс-Загрей. Діоніс-Загрей особливо шанувався на Криті21.

Взагалі-то, для діонісійського містеріального циклу міфів


надзвичайно характерний інцестуальний мотив, названий Д. С. Мережковським «сходами кровозмішень»: поєднання Зевса з матерью Деметрою, внаслідок чого народжується Кора-Пересефона, потім його ж — з дочкою Персефоною, плодом чого був Іакх-Діоніс і, нарешті, найбільш таємне — Іакха з Корою, ім'я плоду якого складає містеріальну таємницю. Мотив кровозмішення як повороту назад процесу народження виявляється тісно пов'язаним з суттю Діонісова культу як культу подолання смерті через воскресіння розтерзаного бога22.

Зевс, побачивши сина, відразу ж надзвичайно полюбив його, дав йому свою зброю, свої атрибути громовержця і посадив його праворуч від себе на престолі: «Зевс панує над всіма, а Вакх панує і над Зевсом», свідчить орфічний вірш в передачі неоплатоника Прокла, а знаменитий римський критик християнства Цельс побачив в цьому рогатому дитяті Загреї апокаліптичного Агнця, але перетворив все на жарт і висміювання християн23.

Дружина Зевса ревнива Гера задумала погубити немовля, і коли Зевс одного разу відлучився з Олімпу, вона намовила Титанів напасти на Загрея і розтерзати його.

Титани, щоб не налякати божественного немовляти своїми чорними хтоническими обличчями, натирають їх крейдою і лізуть на Олімп. Загрей грає різними іграшками, бере в руки дзеркало і дивиться в нього. Зачарований своїм віддзеркаленням, він втрачає пильність, і титани хапають його. Загрей перетворюється на метелика, змію, птаха, коня, хвилю, лева, мошку, зірку, хмару, гору, билинку і вислизає від Титанів, які безуспішно ловлять його. Але цикл перетворень закінчений, і Загрей знову стає рогатим немовлям. Титани хапають бога, терзають, розрубують його, п'ють його кров (з пролитої на землю крові зростає гранатове дерево), смажать, варять і пожирають його плоть, за винятком серця. Це серце, що ще тріпоче, віднімає у Титанів Афіна (інша версія - Аполлон) і віддає його Зевсові. Зевс спопеляє Титанів блискавкою, і з праху його постають люди, що поєднують в собі два начала, — благе діонісійське (оскільки Титани «причастилися» плоті бога) і зле - титанічне. Серце ж Загрея Деметра вдягнула новою плоттю Вакха-людини. Бабця Діоніса Рея, розшукавши внука, знов склала з шматків його тіло і повернула до життя. Персефона, якій Зевс відтепер доручив наглядати за дитиною, передала його цареві Орхомена Афаманту і його дружині Іно, наставивши її, що дитину слід ростити на жіночій половині будинку, переодягненою в дівчинку. Проте Геру не вдалося обдурити, і вона покарала цю царську чету, наславши на них безумство. У припадку безумства Афамант убив свого сина Леарха, прийнявши його за оленя24.

Тоді, на прохання Зевса, Гермес тимчасово перетворив Діоніса на козеняту або баранчика і передав його німфам Макріді, Нісі, Ерато, Бромії і Ваксі, що вони мешкали на геліконській горі Ніса. Вони й поселили Діоніса в печері, пестили і леліяли його, годували медом. За цю службу Зевс згодом помістив їх зображення серед зірок під ім'ям Гіад (у семизіррі сузір'я Тельця, за древніми, сузір’я Оріону – в сучасній астрономії). Саме на горі Ніса Діоніс винайшов вино, за що його в основному і звеличили25.

За іншою версією міфу, самі Титани передали розтерзане серце Загрея Аполлону для воскресіння, і той до дня його повстання з мертвих поклав тіло Загрея в труні-ковчезі біля Дельфійського треножнику26.

За третьою версією, серце Загрея Зевс проковтнув або ж стовк його і, змішавши з амброзією, напоїв цим напоєм Семелу, «земну Деметру», від якої після її злягання із Зевсом і народилася Діоніс-людина27.

Коли Діоніс став дорослим, Гера впізнала в ньому сина Зевса, не дивлячись на відбиток жіночності, який наклало на нього виховання, і вселила в нього безумство. Від цього безумства він був зцілений тільки у Фрігії Великою Матір’ю Кибелою-Реєю, яка і залучила його до своїх оргіастичних містерій. Він відправився мандрувати по всьому світу, оточений великою галасливою свитою. Ще дитиною Діоніса водять густокосі німфи, його годувальниці; потім ця купка супутниць зростає в блискучий тіас, тобто дружину: там і білоногі менади з тирсами, бубоном, плющем або зміями у волоссі, сатири — напівлюди з козлячими ногами і хвостом і кінськими вухами, п'яниці і ласуни, пристрасні музиканти і невтомні танцюристи, Пан, який винайшов сопілку, фрігіийський бог потоків Силен, там рум'яний хлопчик Ойнопіон наливає богові вина, а Ойнос, втілене вино, танцює із палаючим факелом; там ціла низка красивих німф, і Лоза в квіту, і Запаморочення, там і три божественні подруги Діоніса: Сп'яніння, Чарівність і Мир.

Спочатку він подорожував по Єгипту і Сирії, узявши з собою виноградну лозу, а на острові Фарос його гостинно прийняв цар Протей. Серед лівійців, що населяли Дельту Нілу напроти острова Фарос, було декілька цариць амазонок, яких Діоніс запросив виступити разом з ним проти титанів і повернути цареві Аммону царство, з якого він був вигнаний. Подолання Діонісом титанів і повернення трону володарю Аммону — одна з перших його військових перемог28. Після цього через Фрігію він відправився на схід до Індії. Досягнувши Евфрата, він зустрів опір царя міста Дамаску і здер з нього живого шкіру. Потім з плюща і виноградної лози він побудував міст через річку. Через Тигр йому допоміг перебратися тигр, посланий його отцем Зевсом. На шляху до Індії він усюди зустрічав опір і підкорив цілу країну, навчивши її народ мистецтву виноградарства, давши йому закони і заснувавши великі міста29. На шляху з Індії він зустрів опір з боку амазонок, чиї орди він переслідував аж до Ефеса. Не багатьом з них вдалося сховатися в храмі Артеміди, де, як вважали древні, й досі живуть їх нащадки. Тих, що втекли на Самос, Діоніс почав переслідувати на човнах, і на полі битви їх вилягло так багато, що поле почали називати Пангема («криваве»). Біля Флоя частина слонів, яких він привів з Індії, загинула, а кістки їх мали традицію показувати ще в класичний та елліністичний періоди.

Потім через Фрігію Діоніс повернувся до Європи. У Фрігії Рея, що доводилася йому бабцею, піддала його очищенню від всіх вбивств, які він зробив в безумстві, а потім посвятила його в свої містерії. Після цього Діоніс напав на Фракію, але не встигли його люди висадитися в гирлі річки Стрімон, як цар едонів Лікург, озброєний палицею, якою перегонять биків, чинив їм такий рішучий опір, що незабаром вся армія, що висадилася, опинилася в полоні, за винятком самого Діоніса, який кинувся в морі і знайшов порятунок в гроті Фетіди. Розчулена такою невдачею Рея допомогла полоненим бігти, а самого Лікурга позбавила розуму. У божевіллі він ударив свого сина Дріанта сокирою, упевнений, що рубає лозу, і син помер. Ще не оговтавшись, він відрізав у трупа ніс, вуха, пальці на руках і ногах, і вся фракійська земля стала безплідною, прийшовши в жах від такого лиходійства. Коли Діоніс, вийшовши з моря, оголосив, що земля не буде родити, поки Лікурга не віддадуть на смерть, едонці відвели царя на гору Пангей, де дикі коні розірвали його на частини.

Більше Діонісу ніхто не опирався у Фракії, і він продовжив шлях в свою улюблену Беотію, де відвідав Фіви, запросивши всіх жінок взяти участь в бенкетах на горі Киферон. Пенфей, цар Фів, не злюбив розпусту Діоніса, захопив його разом зі всіма менадами, але, втративши розум, замість того, аби закувати Діоніса, закував бика. Менадам знов вдалося бігти, і вони відправилися мандрувати по горах, розриваючи на шматки молодих оленів. Пенфей спробував зупинити їх, але збуджені вином і релігійним екстазом вони розірвали царя на частини, причому очолювала їх його власна мати Агава, і вона ж відірвала йому голову.

У Орхомені три дочки Мінія, яких звали Алкифоя, Левкиппа і Арістіппа, варіант – Арістіппа і Арсиноя, відмовилися брати участь у вакхічних ходах, не дивлячись на те, що Діоніс сам запросив їх, з'явившись в образі дівчини. Почувши відмову, він перетворився спочатку на лева, потім на бика і пантеру і позбавив їх розуму. Левкиппа принесла в жертву власного сина Гіппаса, коли на нього ліг жереб, і три сестри розірвали його на шматки і пожерли, після чого почали несамовито носитися по горах, поки, нарешті, Гермес не перетворив їх на птахів, хоча деякі стверджують, що Діоніс перетворив їх на кажанів.30 На спокуту смерті Гіппаса в Орхомені щорічно святкували свято під назвою Аргіонія («спонука до дикості»), на якому обраниці спочатку вдають, що розшукують Діоніса, а потім, зійшовшись на тому, що він перебуває десь в товаристві муз, сідають в коло і загадують один одному загадки до тих пір, доки з храму Діоніса не вибіжить жрець з мечем і не уб'є ту з них, яку зловить першою.

Після того, як вся Беотія визнала божественність Діоніса, він почав навіщати острови Егейського моря, несучи скрізь веселість і руйнування. Зі східних земель (з Індії або з Лідії і Фрігії) він повертається до Греції, до Фів. Прийшовши в Ікарію, він з’ясував, що його корабель не годиться для подальшого плавання, і найняв інший — з тиренськими моряками, які заявили, що пливуть на острів Наксос. Проте насправді це були пірати, які, не підозрюючи про божественну природу Діоніса, відправилися до Азії, щоб продати його в рабство31. Вони закували Діоніса в ланцюги, проте окови самі впали з його рук; Діоніс зробив так, що з палуби стала рости виноградна лоза, що незабаром обплутала всю щоглу, а оснащення стало все обплетеним плющем. Весла перетворив на змій, сам він з'явився у вигляді ведмедиці чи лева, а весь корабель був переповнений дикими звірами. До того ж шалено звучали флейти. З переляку пірати пострибали у воду і перетворилися на дельфінів32.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconДипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії
Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconДипломна робота Українська нація в романі П. Куліша «Чорна рада» Зміст Вступ Розділ Проблематика роману П. Куліша «Чорна рада»
Розділ Яскраві виразники українського національного характеру в романі П. Куліша «Чорна рада»
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconДипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" зміст вступ
Значення техніко-криміналістичних засобів та методів у збиранні та дослідженні речових доказів
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconДипломна робота зміст розділ Виникнення Товариства "Просвіта" як української просвітницької організації Розділ Діяльність Товариства "
Розділ Виникнення Товариства "Просвіта" як української просвітницької організації
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconУроки розвитку мовлення: усно письмово 1 Уроки поза класного читання (ПЧ) 2
Вступ. Книжка в житті людини, Книги в Київській Русі. Сучасний читач І його роль у новому «житті» твору
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconЗміст вступ 3 Розділ І. Еволюція жанру сюїти в історії фортепіанної музики
Розділ ІІ. Фортепіанна сюїта “Гробниці Куперена” М. Равеля на перетині стильових парадигм музики ХІХ – початку ххст. 16 26
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconДипломна робота "Поетична творчість Юрія Клена"
Розділ ІІ. Функції літературних образів та ремінісценцій в поемі Юрія Клена "Попіл імперій"
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconДипломна робота «Реалізація шляхів естетичного виховання першокласників у процесі формування каліграфічної навички»
Розділ І. Психолого-педагогічні основи формування графічної навички у молодших школярів
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconБіблійні алюзії в трагедії Вільяма Шекспіра
Особливу роль зіграла вона в мис­тецтві бароко, де виконувала роль особливої гіперрито­ричної побудови, стилістичної фігури, що значно...
Дипломна робота Зміст Вступ Розділ Роль культу Діоніса в житті античного полісу І становленні аттичної трагедії iconДипломна робота Тема „втраченого покоління у творчості Ремарка вступ
Усе валилося, фальсифікувалося й забувалося. А тому, хто не вмів забувати, залишалося тільки безсилля, розпач, байдужність І горілка....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка