Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика



Сторінка12/23
Дата конвертації07.02.2018
Розмір5.96 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23

Однак на підставі предметного аналізу таких положень, на наш погляд, безпосереднім об’єктом злочинів проти зовнішньої безпеки України (ст.ст. 111 і 114 КК України) є суспільні відносини у сфері захисту конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності України від зовнішніх загроз. У цьому разі зовнішній фактор визначає наявність вектора вихідної загрози від будь-якої держави (держав) і можливість заподіяння шкоди різним сферам держави (обороноздатності, політиці, екології, суспільній безпеці, економіці тощо).

Безпосереднім об’єктом злочинів проти «внутрішньої» безпеки України (ст.ст. 109, 110, 1102, 112, 113, 1141 КК) є суспільні відносини у сфері охорони внутрішньої безпеки держави, що в залежності від конкретного роду посягань можуть становити такі елементи, як конституційний лад, державна влада, територіальна цілісність і недоторканність, політична, економічна, екологічна безпека, обороноздатність тощо.



Об’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки України. Злочин, як і будь-який акт вільної поведінки людини, становить собою психофізичну єдність зовнішнього (фізичного) і внутрішнього (психічного) боків дії, де зовнішній бік забезпечує прояв людської поведінки в об’єктивній дійсності, що виражається у формі дії чи бездіяльності, спрямованої на зміну соціального середовища [150, с. 132–159; 224, с. 8–28].

На думку одних дослідників, об’єктивна сторона – видимий бік, що підлягає безпосередньому сприйняттю [333, с. 5–8]. Інші вважають, що об’єктивна сторона будь-якого злочину становить собою зовнішню динамічну оболонку поведінки суб’єкта злочину, підкреслюючи при цьому, що «специфіка кожного складу злочину знаходить своє відбиття головним чином в об’єктивній стороні; тут найчастіше проходить межа, що відокремлює один злочин від іншого і злочинну дію від незлочинної» [341, с. 79], чи вбачається як процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на інтереси, охоронювані кримінальним законом, що розглядається з його зовнішнього боку [149, с. 9].

Отже, об’єктивна сторона злочину становить собою сукупність юридично значимих ознак, що характеризують його із зовнішнього боку, з погляду послідовного розвитку тих подій і явищ, що починаються із суспільно небезпечної дії (бездіяльності) і закінчуються заподіянням шкоди об’єкту посягання чи створенням погрози заподіяння такої шкоди [333, с. 43]. Також цей елемент складу злочину справедливо називають зовнішнім актом злочинної поведінки, що чиниться в певних умовах місця, часу й обставин [313, с. 6].

Традиційно в теорії кримінального права ознаки об’єктивної сторони розділяють на обов’язкові й факультативні. Однак і тут не існує однакового розуміння в частині обсягу зазначених ознак. Так, як обов’язкові ознаки одні дослідники розглядають діяння (дію чи бездіяльність), його наслідки і причинний зв’язок, інші розглядають лише дії. Крім наданих обов’язкових ознак [135, с. 133], до об’єктивної сторони злочину належать і так звані «факультативні ознаки»: місце, час, спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину, обстановка й обставини (умови) вчинення злочину [136, с. 127].

У цьому науковому дослідженні ми підтримуємо позицію, відповідно до якої будь-які протиправні посягання винних осіб на охоронювані кримінальним законодавством соціальні блага мають досліджуватися в комплексі, тобто необхідно встановлення не тільки самого діяння (дії чи бездіяльності), але і його суспільно небезпечних наслідків. Відповідно, потрібно встановлення органічного зв’язку між дією (бездіяльністю) і «результатом-наслідком», коли останній був результатом першої, що стає, як правило, явним і не вимагає будь-яких доказів. Причому суспільно небезпечне діяння і суспільно небезпечні наслідки, що настали, мусять перебувати між собою в причинному зв’язку.

Щодо цього необхідним є встановлення причинного зв’язку між ними. У теоретичному плані злочинні наслідки і причинний зв’язок між ними і діянням, будучи результатом людської поведінки, тісно пов’язані один з одним, становлять її єдину систему і тому завжди обов’язкові при оцінці зовнішнього боку злочинного посягання [486, с. 428–438].

Однак чинне кримінальне законодавство в процесі встановлення міри відповідальності в залежності від настання чи не настання певних наслідків не зазначає їх і причинний зв’язок як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони всіх суспільно небезпечних діянь через те, що як обов’язкові вони виступають лише в злочинах з так званим матеріальним складом. У злочинах з матеріальним складом момент його закінчення пов’язують із моментом настання суспільно небезпечних наслідків, зафіксованих у диспозиції відповідної кримінально-правової норми.

Стосовно цього справедливо відзначає А. Ш. Якупов: суспільно небезпечна дія є головною й обов’язковою ознакою об’єктивної сторони кожного злочину, тоді як суспільно небезпечні наслідки і причинний зв’язок є обов’язковими ознаками лише так званих «матеріальних» складів злочину [366, с. 82].

Отже, детальне дослідження положень злочинів, що характеризують об’єктивну сторону, проти основ національної безпеки України дасть можливість визначити те коло необхідних ознак, що відбивають зовнішній прояв таких діянь, а відповідно, і ознак, які охоплюють зовнішню оболонку розглянутих злочинів.

Особливо актуальним таке положення стає в аспекті розробки нових підходів у частині встановлення ознак об’єктивної сторони розглянутих складів злочинів.

Особливу увагу в цій частині варто звернути на ознаки об’єктивної сторони злочинів проти зовнішньої безпеки (ст. 111 «Державна зрада» і ст. 114 «Шпигунство»).

У Конституції України (ч. 2 ст. 34) йдеться: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір».

Відповідно до ч. 3 ст. 34 «здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [125].

У ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. зазначено: «Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншим способом на свій вибір» [188]. Тут також підкреслюється, що це право може бути обмежено, коли це є необхідним, зокрема, для охорони державної безпеки. Такі самі за змістом положення закріплені й у ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року [122].

Особливі обмеження на здійснення розглянутих вище правомочностей закріплені й у кримінальному законодавстві України, що у ст.ст. 111 і 114 КК України передбачає кримінальну відповідальність за державну зраду і шпигунство.

Як нам уявляється, для більш чіткого з’ясування сутності форм об’єктивної сторони зазначених злочинів необхідно сформулювати їх визначення, що відображало б їх соціально-правовий смисл. Подібну необхідність можна пояснити тим, що в науковій літературі відсутні будь-які формулювання таких понять. Наприклад, умовним визначенням державної зради служить формулювання диспозиції ст. 111 КК України. Зазначена стаття містить об’єктивні й суб’єктивні ознаки складу державної зради, але не дає узагальненого визначення поняття державної зради, яке б чітко відбивало сутність такого злочину.

На нашу думку, основною ознакою державної зради, незалежно від форм її вчинення, є ворожа діяльність, яку проводить громадянин України як би за замовленням представників іноземної держави, іноземної організації чи їхньої розвідки проти своєї держави. Тому корисними уявляються твердження О. А. Ігнатьєва, згідно з якими «форми зради можуть бути будь-якими і найрізноманітнішими, а суть зради у спільній ворожій діяльності нашого громадянина і представників іноземних держав чи організацій проти інтересів нашої держави» [101, с. 16]. Аналогічної позиції дотримуються Ю. Є. Пудовочкін та В. М. Рябчук [291, с. 32].

Однак це положення не міститься в жодній з форм державної зради, а докладний аналіз кожної з них свідчить про те, що такі форми характеризуються подібною ознакою. Зазначена обставина свідчить про обов’язковість його включення до складу злочину, передбаченого ст. 111 КК України. У практичній діяльності правоохоронних органів таке положення може призвести до різного тлумачення законодавчих приписів і, відповідно, до відсутності їх однакового розуміння. На подібну тенденцію під час змін у зовнішній і внутрішній політичній обстановці в період так званої «перебудови» звернули увагу провідні вітчизняні юристи того періоду. Так, зазначена вище обставина лише підтверджує правоту тверджень С. В. Дьякова, М. П. Карпушина, О. А. Ігнатьєва [87, с. 25] у частині розробки загального поняття державної зради, що існувало б незалежно від її форм. Причому формулювання таких форм мало перебувати в залежності від загального визначення такого злочину.

Своєрідним доповненням до цього можна вважати твердження Л. В. Тихомирова і М. Ю. Тихомирова про те, що державна зрада – це, власне кажучи, своєрідний вид співучасті, за якого громадянин нашої держави сприяє нашим зовнішнім супротивникам, діючи в контакті, зв’язку, взаємодії з ними [338, с. 495].

У цьому зв’язку не можна вважати належними, наприклад, злочини, закріплені у ст.ст. 109, 113, 328, 329 КК України, до тих діянь, що посягають на зовнішню безпеку держави, бо зазначені правові норми не містять ні прямої, ані непрямої вказівки на їхню спільну ворожу діяльність.

На підставі наданих положень можна виділити групу обов’язкових ознак, на нашу думку, необхідних для повного й усебічного формулювання визначення державної зради:

1) наявність ворожої діяльності з боку громадянина України проти своєї держави;

2) така ворожа діяльність заподіює збиток суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці;

3) така діяльність повинна здійснюватися разом з іноземною державою, іноземною організацією чи їх представниками;

4) подібна діяльність здійснюється тільки з прямим умислом.

Встановлення подібних ознак дозволяє сформулювати єдине визначення державної зради.

Державна зрада – це вчинене умисно, спільно з іноземною державою, іноземною організацією чи їх представниками суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) громадянина України, що посягає на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність, державну, економічну або інформаційну безпеку України;

Диспозиція ст. 111 КК України не містить узагальнюючого поняття державної зради, а всього лише закріплює її форми. Так, чинне кримінальне законодавство містить такі форми об’єктивної сторони державної зради: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України [140].

Такі дії заведено називати формами державної зради. Їх перелік, зазначений у законі, є вичерпним і розширювальним тлумаченням не підлягає.

Що стосується першої форми державної зради – переходу на бік ворога, то законодавець не дає будь-якого чіткого і визначеного формулювання такому ворожому прояву. Однак і серед відомих дослідників у різні періоди розвитку вітчизняного законодавства також не існувало єдиного розуміння цієї форми державної зради.

Так, П. П. Михаленко вказує на те, що перехід на бік ворога може виразитися в різноманітних формах свідомого співробітництва (за своєю волею чи за завданням іноземної розвідки) із супротивником у воєнний, а також у мирний час, але в інтересах держави, що перебуває у стані конфлікту із СРСР чи проводить ворожу нашій державі політику. Причому автор відзначає, що перехід на бік ворога можливий як при фактичній умисній діяльності на користь ворога без фізичного переходу на ворожу територію, так і при такому переході, коли винна особа втікає чи перелітає в табір супротивника. Наприклад, переходом на бік ворога, на думку дослідника, буде подача умовного сигналу для висадження ворожого десанту чи для бомбардування важливого стратегічного об’єкта, добровільна здача в полон з метою надання пособництва ворогу, влаштування на службу у ворожі військові й каральні формування і т. д. [390, с. 153].

Трохи інакше розглядає таку форму ворожої діяльності П. С. Матишевський. Так, на його думку, переходом на бік ворога у воєнний час або в бойовій обстановці (коли ворог відомий, очевидний) є перехід до ворога через лінію фронту, влаштування на службу у ворожу армію або участь у бойових діях на боці ворога, а також вступ на територію ворога або у стан розташування його військ. Автор також підкреслює, що ця форма державної зради передбачає наявність воєнного часу – перебування нашої держави у стані війни чи військового конфлікту (бойової обстановки) з іноземною державою [202, с. 191].

На думку М. І. Хавронюка, перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередньо допомогу державі, з якою Україна в цей час перебуває у стані війни чи збройного конфлікту. Такий злочин може виявлятися у влаштуванні на службу в певні військові чи інші формування ворожої держави (поліція, каральні загони, розвідка), наданні коштів для вчинення злочинів агентами спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх здійснення чи наданні зазначеним агентам іншої допомоги [204, с. 230].

Не менш корисним є твердження В. А. Ліпкана, відповідно до якого перехід на бік ворога – це вступ громадянина України в контакт з її військовим супротивником для сприяння йому в заподіянні шкоди суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України [172, с. 160].

Причому дослідник наводить окремі види об’єктивної сторони розглянутої форми державної зради:

– вступ громадянина України в контакт з воєнним супротивником України, тобто з державою, що перебуває у стані війни з Україною, і організаціями або їх представниками з метою надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;

– проведення підривної діяльності проти України після встановлення такого контакту;


  • вступ у контакт з військовими підрозділами, організаціями і представниками іноземної держави, що вступили у військовий конфлікт з Україною, з метою надання допомоги цій державі в її бойових діях проти України (її військових підрозділів, населених пунктів, мирного населення тощо) у період збройного конфлікту, у зв’язку з цим конфліктом або в його районі чи надання такої допомоги після виникнення зазначеного конфлікту [172, с. 160].

Щодо цього, як нам уявляється, буде дуже корисним такий приклад із судової практики.

«Справа № 1-кп/756/390/15

В И Р О К

Іменем України

17 листопада 2015 року Оболонський районний суд м. Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Червона Зірка Снігурівського району Миколаївської області, громадянина України, не одруженого, такого, що з 28 березня 2013 року проходить військову службу за контрактом на посаді механіка-водія танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А2320 (Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Октябрьська, 51), який має військове звання «старший матрос», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, що обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, –

в с т а н о в и в :

28 березня 2013 року на підставі наказу командира військової частини А2320 № 25 від 28 березня 2013 року ОСОБА_3 було прийнято на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, яку він проходив на посаді механіка-водія танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А2320, що дислокувалась у Автономній Республіці Крим, за адресою: Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Октябрьська, 51, у військовому званні «старший матрос».

У березні 2014 року невстановленими озброєними особами у військовій формі одягу без розпізнавальних знаків, схожою з формою військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації, було здійснено незаконне захоплення зброї та боєприпасів військової частини А2320, що дислокувалась в Автономній Республіці Крим, за адресою: Сімферопольській район, с. Перевальне, вул. Октябрьська, 51, у зв’язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини була підірвана.

Таким чином, станом на березень 2014 року Україна перебувала у стані, який характеризується діями щодо вирішення національно-етнічних, релігійних та інших суперечностей із застосуванням засобів збройного насильства, за яких держава не переходить в особливий стан, що визначається як війна, і не вводить режим воєнного стану в країні або на частині її території, а збройна боротьба не виходить за межі операційного напряму (мають місце різні військові інциденти, військові акції, інші військові зіткнення обмеженого масштабу (низької інтенсивності) із застосуванням іррегулярних або регулярних збройних формувань), тобто перебувала в періоді збройного конфлікту.

У другій декаді березня 2014 року на загальному шикуванні особового складу військової частини А2320 командування частини усно довело до всього особового складу, у тому числі до старшого матроса ОСОБА_3, обставини, що склалися на території Автономної Республіки Крим, та необхідність прийняття рішення кожним з військовослужбовців щодо дотримання військової присяги на вірність Українському народові, у тому числі необхідність передислокації особового складу частини на материкову частину України для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.

Однак ОСОБА_3, будучи громадянином України та військовослужбовцем Збройних Сил України, маючи звання «старший матрос», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи, що внаслідок його дій буде заподіяно шкоду державній безпеці України у вигляді заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, обороноздатності, у третій декаді березня 2014 року, перебуваючи на території військової частини А2320 за адресою: Автономна Республіка Крим, Сімферопольській район, с. Перевальне, вул. Октябрьська, 51, вчинив перехід на бік ворога у період збройного конфлікту, що виразилося: в отриманні паспорта громадянина Російської Федерації НОМЕР_4, виданого Федеральною міграційною службою, код підрозділу НОМЕР_5, від 28 березня 2014 року, в укладанні контракту з Командуванням ВМС ЗС Російської Федерації та фактичному проходженні військової служби за контрактом з 28 березня 2014 року у військовій частині 13140, яка дислокується в Автономній Республіці Крим, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Октябрьська, 51.

13 травня 2014 року ОСОБА_3, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, маючи звання «старший матрос», з метою ухилитися від військової служби назавжди та не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов’язків несення військової служби, не з’явився на службу до військової частини А2802, за адресою: м. Миколаїв, вул. Урицького, 2, та продовжував ухилятися від військової служби, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, що не з’явився вчасно на службу без поважних причин, до моменту його затримання у пункті пропуску ВПС «Чонгар» військовослужбовцями ГУ ВКР ДКР СБ України при спробі перетинання державного кордону України 28 січня 2015 року.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, не визнав. При цьому показав, що з 28 лютого 2013 року він проходив службу за контрактом у другій танковій роті другого батальйону військової частини А2320, що дислокувалася в с. Перевальне Сімферопольського району Автономної Республіки Крим. Приблизно 21 березня 2014 року командир ОСОБА_6 вишикував весь особовий склад частини на плацу та повідомив про те, що у військовослужбовців ЗС України є три варіанти, а саме: звільнитися із ЗС України, залишатися в частині та служити у військах ЗС Російській Федерації або, залишившись у ЗС України, виїхати на материкову територію України. Він розгубився та вирішив звільнитися за власним бажанням. Потім, після того як на території військової частини вже перебували ЗС Російської Федерації, він протягом двох тижнів у військовій формі ЗС України, яка схожа з формою ЗС Російської Федерації, заходив у розташування частини, оскільки мав намір звільнитися за власним бажанням. При цьому на КПП його завжди пропускали, оскільки багато його знайомих військових перейшли на службу до ЗС Російської Федерації. Одного разу його затримали правоохоронні органи, тому він, злякавшись, отримав у м. Сімферополі паспорт громадянина Російської Федерації. Згодом, оскільки звільнитися йому не вдалося, він вирішив зовсім залишити військову службу та почав працювати на будівництві у м. Сімферополі. Потім він поїхав у пошуках роботи до м. Москви, де знову працював на будівництві, а звідти поїхав до м. Володимира Російської Федерації. У м. Володимирі він потрапив у ДТП. Через деякий час він вирішив повернутися в Україну, і його було затримано.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав, що 25-го чи 26 лютого 2014 року надійшов сигнал про блокування невідомими особами, які мали при собі зброю, військової частини А2320, що розташовувалася в с. Перевальне Сімферопольського району. Цього самого вечора військові ЗС Російської Федерації почали блокування військової частини, окружили територію. Такі події, а саме блокування частини, тривали до 18 березня 2014 року. Потім на територію частини зайшли представники Чорноморського флоту Російської Федерації. Ці військові вже не прикривали свої обличчя балаклавами, вони мали розпізнавальні знаки. Після цього було повідомлено про те, що військовослужбовці, які бажають перейти на службу до ЗС Російської Федерації, повинні підписати трудові книжки. Також в останніх числах березня 2014 року він особисто бачив ОСОБА_3 на території військової частини у формі ЗС Російської Федерації вже після того, як на територію частини зайшли російські регулярні війська, а також бачив, як ОСОБА_3 у формі ЗС Російської Федерації виходив за територію військової частини. При цьому військовим ЗС України вхід на територію частини було заборонено.

Як убачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 28-29 січня 2015 року, у період часу з 23-ї години 9 хвилин по 2 у годину 20 хвилин було затримано ОСОБА_3. Крім того, під час затримання у присутності понятих було проведено обшук затриманого ОСОБА_3, під час якого виявлено та вилучено: паспорт громадянина Російської Федерації на ім’я ОСОБА_3, виданий 28 березня 2014 року; контракт про проходження військової служби в Збройних Силах Російської Федерації матроса ОСОБА_3 від 21 березня 2014 року без підпису в графі «Командующий Черноморским флотом вице-адмирал __ ОСОБА_21»; рапорт матроса ОСОБА_3 від 21 березня 2014 року на ім’я командира військової частини 2320 з проханням про переведення його до Збройних Сил Російської Федерації та укладення контракту на строк 3 роки, без резолюції командування; свідоцтво про народження на ім’я ОСОБА_3; військовий квиток серії НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_3; папку коричнево-сірого кольору з великою кількістю документів. Зазначені речові докази долучено до матеріалів кримінального провадження (а.с. 159-162 т. 1) (а.с. 165-172, 89 т. 1).

Відповідно до протоколу огляду від 2 лютого 2015 року було оглянуто сторінку інтернет-сайту «Вконтакте» (ІНФОРМАЦІЯ_2), на якому містяться дані щодо ОСОБА_3 та у розділі «113 фотографій» знаходяться фотографії, переважна частина яких містить зображення чоловіка віком 20-25 років. На деяких зображеннях чоловік одягнутий у формений військовий одяг з опізнавальними знаками як Збройних Сил України, так і Збройних Сил Російської Федерації (а.с. 136-150 т. 1).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23

Схожі:

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова робота із самозабезпечення економічної безпеки суб’єктами господарювання україни
Сті. Розглянуто основних суб’єктів забезпечення економічної безпеки у недержавному секторі економіки. Зроблено висновок про необхідність...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconНавчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconДовідка кісельов Андрій Вадимович
Працює Керівник департаменту інформації го «Проект «Мирний», головний редактор фронтового тижневика «Військовий кур’єр України»,...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconКонспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»
Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України / О. В. Кузьменко, Т. О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова освіта учнів: цілі, завдання, шляхи реалізації
Правова освіта та виховання учнівської молоді мають державне значення, тому повинні реалізувати освітню функцію та мати обов’язково...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма міжнародної науково-практичної конференції теорія та практика управління економічним розвитком

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconТеорія відносності Історія створення та сучасні погляди… Альберт Ейнштейн
Прусської І баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 р підписав...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма вступного фахового випробування (співбесіди) з хімії д
Землі І проблеми екології, хімії навколишнього середовища, основ хімічної безпеки, інформаційних технологій в хімії, техніки демонстраційного...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка