Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика



Сторінка17/23
Дата конвертації07.02.2018
Розмір5.96 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   23

Однак, незважаючи на всі існуючі суперечності, переважна більшість сучасних дослідників підтримують ідею про домінування прямого умислу в процесі вчинення злочинів проти зовнішньої безпеки України.

П. С. Матишевський недвозначно підкреслює, що суб’єктивна сторона державної зради (шпигунства) характеризується виною у формі прямого умислу: винна особа усвідомлює, що вступає в безпосередній контакт із воєнним супротивником чи з іноземною державою або з їх представниками з метою сприяння їм, і бажає цього [202, с. 193].

На думку В. Я. Тація, суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у формі прямого умислу, внаслідок якого особа усвідомлює, що її дії чиняться на шкоду суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, і бажає їх учинити.

Стосовно шпигунства вчений також дає пояснення, що суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі, внаслідок якого особа усвідомлює, що інформація збирається чи передається іноземній державі, організації чи їх представникам і що ця інформація є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочинів можуть бути найрізноманітнішими (ненависть до України, користь тощо), але на кваліфікацію не впливають [137, с. 24, 28].

Подібну точку зору поділяє і В. А. Ліпкан, відповідно до думки якого державна зрада (ст. 111 КК України) характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що встановлює причинний зв’язок з ворогом (воєнним супротивником) України, заподіюючи при цьому шкоду її суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці, та бажає вчинення цих дій.

Аналогічну думку дослідник висловлює і стосовно шпигунства (ст. 114 КК України), де суб’єктивна сторона виражається також у прямому умислі. При вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114 КК України, особа усвідомлює, що вона збирає з метою передачі або передає іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам за своєю чи їхньою ініціативою відомості, що становлять державну таємницю, і бажає цього.

Мотив і мета, на думку автора, можуть бути різними: недоброзичливе, вороже ставлення до України, корисливі спонукання за наявності мети збагачення злочинним способом. Якщо шпигунство вчиняють кадрові розвідники іноземної спецслужби, то мотиви і цілі визначаються виконанням ними службових обов’язків [172, с. 162, 174].

Солідарний з подібним підходом у встановленні виду умислу державної зради і С. В. Дьяков, котрий відзначає, що суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у формі прямого умислу, за якого особа усвідомлює суспільно небезпечний характер дій, зазначених у диспозиції цієї статті, і бажає їх учинити [90, с. 47–48]. Тут же автор відзначає, що існуюча в теорії кримінального права думка про можливість учинення зради і шпигунства з непрямим умислом не знайшла відображення як у практиці, так і в теорії [90, с. 48].

Що стосується мети таких злочинів, то в теорії вітчизняного кримінального права існують різні міркування про її роль при кваліфікації державної зради і шпигунства. Так, наприклад, А. В. Рагуліна вважає, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони державної зради є мета – заподіяння збитку зовнішній безпеці [363, с. 568].

Щодо цього, з чим ми також солідарні, справедливим є судження С. В. Дьякова, в якому вчений акцентує особливу увагу на моменті встановлення спрямованості умислу – заподіяння збитку зовнішній безпеці, підкреслюючи при цьому, що не можна плутати два поняття: «дія на шкоду зовнішній безпеці» і «дія з метою заподіяння шкоди (збитку) зовнішній безпеці». Перше характеризує об’єктивну сторону злочину, коли осудна особа усвідомлює, що чинені дії заподіюють об’єктивно шкоду зовнішній безпеці. Друге ж характеризує суб’єктивну сторону зради. При цьому вказівку про роль мети в диспозиції такої статті автор виключає [90, с. 48].

У цьому разі не менш корисна думка інших дослідників, відповідно до якої «суб’єктивна сторона злочину в низці випадків не вичерпується лише даними, що стосуються безпосередньо форм і видів винності. Для з’ясування умислу особи, котра вчинила злочин, як правило, необхідно встановити характер мотиву і цілі її злочинного діяння, що є в цих випадках невід’ємною складовою частиною змісту суб’єктивної сторони злочину. Під мотивом злочину треба розуміти те спонукання, яким керувалася особа при вчиненні злочину. Під метою злочину треба розуміти те уявлення про результат, до якого прагнув, якого хотів досягти злочинець, який учинив злочинне діяння» [106, с. 137].

З нашої точки зору, у більшості випадків мотиви будь-якого злочину нерозривно пов’язані з прямим умислом такого діяння, бо прагнення вчинити суспільно небезпечне діяння визначено тими чи іншими спонуканнями винного. При вчиненні злочинів проти зовнішньої безпеки держави традиційно мотив не розглядається як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони. Цю обставину можна пояснити тим, що в науці кримінального права мотив, як правило, нейтральний у частині визначення будь-якого діяння злочинним або не злочинним, адже він характеризує деякі потреби людини, де така потреба стає об’єктивною категорією, що виключає будь-які міркування в частині наявності позитивних або негативних потреб. При вчиненні злочинів проти зовнішньої безпеки держави винні керуються найрізноманітнішими мотивами, що, як правило, можуть мати певне значення в процесі призначення покарання.

Як справедливо відзначає С. В. Дьяков, мотиви державної зради можуть бути найрізноманітнішими: найчастіше – користь, але можливі й помста, націоналістичні спонукання, страх розголошення зібраних на зрадника компрометуючих матеріалів і т. д. Далі автор підкреслює, що мотиви, хоч і не зазначені в цій нормі, мають велике значення в розкритті механізму вчинення злочину, визначення ступеня вини і призначення покарання [90, с. 48].

Суб’єктивна сторона шпигунства, як уважає дослідник, характеризується прямим умислом, тобто усвідомленням особою суспільно небезпечного характеру чинених дій і бажанням діяти на шкоду зовнішній безпеці держави. Мотиви і цілі можуть бути різними. Як показує практика, найчастіше виявляють себе корисливі спонукання за наявності мети – збагатитися протиправним способом [90, с. 52].

Більш фундаментальну і змістовну теорію про суб’єктивну сторону державної зради надав М. І. Хавронюк. Так, на думку вченого, суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що робить перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту (вчиняє шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України), і бажає цього.

При цьому автор підкреслює, що слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб’єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння зазначеної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України. Однак фактичне заподіяння діями винного такої шкоди дає підставу для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК України (наприклад, за ст. 112 КК України).

Достатню увагу вчений також приділяє меті й мотиву такого злочину, необхідних для правильної його кваліфікації, але в цьому разі такі ознаки розглядаються як додаткові, а не основні.

Мотивами злочину, на думку М. І. Хавронюка, можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання до іншої держави тощо.

Відносно цього автор підкреслює, що окремої уваги потребує встановлення мети вчинення відповідних дій при державній зраді. При вчиненні такого злочину в першій і другий його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.

Наприклад, такі дії, передбачені ст.ст. 427, 429, 431, 430 КК України, як здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, не зумовлені бойовою обстановкою залишення ворогу укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчинені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого в роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим або жорстоке поводження з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, треба кваліфікувати за ст. 111 КК України як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога – як готування до злочину, передбаченого ст. 111 КК України. Розголошення громадянином України державної таємниці (ст. 328) з метою її передачі таким способом іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам потрібно кваліфікувати як державну зраду у формі шпигунства [204, с. 233–234]. Саме це мав за мету громадянин України, дії якого кваліфіковані в такому прикладі із судової практики.

«Справа № 331/19/15-к

23 березня 2015 року Колегія суддів Орджонікідзенського районного суду м. Запоріжжя, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22014080000000063, інформація щодо якого внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.07.2014 року, за обвинуваченням: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Горловка Донецької області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, одруженого, з вищою військовою освітою, працюючого військовослужбовцем Повітряних Сил Збройних Сил України на посаді штурмана наведення 530 пункту наведення авіації «Центр», на утриманні маючого малолітнього сина, державними нагородами та відзнаками не відзначався, раніше не судимого, у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до наказу № 530 від 07.10.2010 року ОСОБА_2 уклав контракт без номеру про проходження військової служби строком на 5 років та в період з 2005 року по теперішній час обіймає посаду штурмана наведення пункту наведення авіації військової частини А0820 (Харківська область, смт. Рогань, в/ч А1933).

За своїми посадовими обов’язками та згідно з наказом командира військової частини А0820 від 20.12.2005 року № 298 ОСОБА_2 мав допуск та доступ до державної таємниці за формою № 3 у період з 20.12.2005 року по 22.09.2014 року.

Так, на початку літа 2014 року громадянин України ОСОБА_2, будучи негативно налаштованою особою щодо діючої в Україні державної влади, особисто не сприймаючи проведення антитерористичної операції правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України на території Донецької та Луганської областей, прийняв рішення налагодити контакт з представниками спецслужб Російської Федерації для передачі їм відомостей, що становлять державну таємницю, а саме інформації про форми управління діями підрозділів Військово-повітряних Сил Збройних Сил України при проведенні антитерористичної операції.

Продовжуючи виконувати свій злочинний план, діючи умисно з метою заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, державній та економічній безпеці України, у середині серпня 2014 року ОСОБА_2 налагодив зв’язок з представником спецслужб Російської Федерації на ім’я «ОСОБА_5», який повідомив про зацікавленість в отриманні наявної у ОСОБА_2 секретної інформації військового характеру для протидії авіації Збройних Сил України в зоні проведення антитерористичної операції. При цьому між ними було оговорено канали зв’язку та завдання щодо надання інформації, яка становить державну таємницю України, відносно діяльності підрозділів Військово-повітряних Сил Збройних Сил України.

На виконання обумовленого плану 14.08.2014 року о 20 годині 24 хвилини та о 20 годині 48 хвилин, перебуваючи за місцем несення служби, ОСОБА_2 з телефону номер НОМЕР_1 передав особі на ім’я «ОСОБА_5» на номер телефону НОМЕР_2 інформацію про парольні числа, які застосовуються при бойовому застосуванні літаків та порядок їх використання. При цьому ОСОБА_2 усвідомлював, що зазначена інформація надає можливість перехопити управління бойовими літаками в повітрі, зірвати виконання бойових завдань та перенацілити їх на інші цілі.

Після цього в період з 21.08.2014 року по 26.08.2014 року ОСОБА_2, перебуваючи за місцем несення служби, використовуючи зазначений мобільний телефон, з номеру НОМЕР_5 передав 10 «MMS»-повідомлень із зазначеними вище фотокопіями документів представникові іноземних спеціальних служб на території України на ім’я «ОСОБА_5», на номер НОМЕР_6.

Згідно з висновком експерта в галузі державної таємниці № 14 від 28.08.2014 року в 10 «ММS»-повідомленнях містилось 29 фотознімків документів, що становлять державну таємницю, підпадають під дію статей 1.5.5., 1.5.6., 1.1.7. «Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», затвердженого наказом Голови Служби безпеки України від 12.08.2005 року № 440, та мають ступінь секретності «таємно». Розголошення цих відомостей може заподіяти шкоду обороноздатності України.

04.09.2014 року ОСОБА_2, продовжуючи виконувати свої злочинні дії, діючи умисно, з метою передачі секретної інформації представникам іноземних спецслужб, з м. Харків прибув до готелю «Україна», який розташований за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна, буд. № 162а, де в номері НОМЕР_7 зустрівся з особою, яка назвалася кадровим співробітником ФСБ Російської Федерації, та передав йому флеш-накопичувач у корпусі комбінованого червоно-чорного кольору з написом «SanDisk Cruzer Switch 32 Gb» № SDCZ52-032G, на якому містилися фотокопії таких документів: «Ключі для набору змінних позивних радіостанції серії 080-ПС на 2014–2015 радіо-роки», «Таблицы единых парольных сигналов для паролирования в воздушных радиосетях на 2014–2015 радио-годы», «Переговорна таблиця», «Таблиця сигналів», «Таблиця радіоданих», «Телеграма № 350/107/7/0495/25-29 від 23.08.2014 року», карта «Райони відповідальності (рубежі прийому-передачі управління авіацією) пунктів управління ПС ЗС України (на особливий період)», «Телеграма № 159/9 від 03.09.2014 року», «Телеграма №350/107/02/583 від 01.09.2014 року», у подальшому зазначені вище документи було оглянуто на ноутбуці «ASUS» № DYRVCV255750387 № X550LC-XX014D. При цьому ОСОБА_2 повідомив методи та способи використання зазначеної інформації.

04.09.2014 року він, за пропозицією «ОСОБА_5», прибув до готелю «Україна» в м. Запоріжжя, де в номері НОМЕР_7 зустрівся з чоловіком, який назвався кадровим співробітником ФСБ Російської Федерації, та передав йому флеш-накопичувач, на якому містилися фотокопії документів, що мають ступінь секретності «таємно». Після цього він надав добровільну згоду на співробітництво з органами ФСБ РФ, написав відповідну розписку та обрав собі псевдонім «ОСОБА_3». Для подальшого виконання завдань, поставлених перед ним, йому було надано грошові кошти в розмірі 10 000 гривень, про що він дав відповідну розписку та обумовив засоби зв’язку з представниками ФСБ на території України. Того самого дня в номері готелю «Україна» його затримали працівники СБУ. У вчиненому злочині щиросердно розкаюється. Шкода від вчинення злочину не завдана.

Аналізуючи зібрані та досліджені докази, суд доходить висновку, що вина ОСОБА_2 є доведеною, його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: шпигунство.

Таким чином, варто визнати, що суб’єктивна сторона винної особи – ОСОБА_2 при здійсненні державної зради у формі шпигунства характеризується виною у формі прямого умислу, за якого така особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер чинених нею дій, заподіюючи шкоду суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній або інформаційній безпеці України і бажала їх учинення. Метою такого діяння була передача іноземним представникам відомостей, що становлять державну таємницю» [51].

Враховуючи всі вищезазначені обставини, з нашої точки зору, у диспозиції ст. 111 КК України необхідно вказати на наявність відповідної мети за аналогією з іншими складами цього розділу (наприклад, ст.ст. 109, 110, 113 КК України і ін.), що виключило б імовірність припущення про наявність непрямого умислу в таких діяннях і зняло б існуючу в науці кримінального права відповідну напругу в частині встановлення видів умислу таких злочинів, у тому числі це стосується і суперечностей, що виникають при кваліфікації таких злочинів правоохоронними органами.

Так, наприклад, ст. 111 КК України мала б такий вигляд:

«Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України з метою заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, –» [462, с. 328].

Аналогічний принцип зберігається й у процесі встановлення ознак суб’єктивної сторони злочинів проти внутрішньої й економічної безпеки України. Так, П. С. Матишевський, характеризуючи суб’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 561 КК (ст. 109 чинного КК України), відзначає, що суб’єктивна сторона злочину включає наявність прямого умислу і спеціальної мети – насильницької зміни чи повалення конституційного ладу чи насильницького захоплення державної влади. При цьому автор підкреслює, що злочин треба вважати закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на досягнення такої мети, хоч якщо і сама мета не була досягнута. Мотиви такого злочину на кваліфікацію злочину не впливають. Такими мотивами, на думку вченого, можуть бути: політичний авантюризм, кар’єризм, помста, користь, невдоволення службовим становищем тощо [202, с. 195].

В. Я. Тацій підтримує таку думку, підкреслюючи, що суб’єктивна сторона всіх зазначених дій – прямий умисел, з’єднаний з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або з метою захоплення державної влади [137, с. 21].

Інакше оцінюють такі положення О. Ф. Бантишев і О. В. Шамара. Дослідники вважають, що злочин, відповідальність за який передбачено ст. 109 КК України, передбачає наявність у винного (винних) прямого умислу і мети насильницької зміни чи повалення конституційного порядку, мети захоплення державної влади (ч. 1 ст. 109 КК України). Те, що злочин чиниться умисно, варто було б зазначити в диспозиції ст. 109 КК України, як це було зроблено у ст. 110 КК України.

Частина 2 зазначеної статті КК України передбачає відповідальність за публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного порядку, до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, що так само визначають наявність у винного такої мети. Її ігнорування може спричинити притягнення до кримінальної відповідальності інакомислячих; притягнення громадян до кримінальної відповідальності за безвідповідальну балаканину як за злочин проти основ національної безпеки [19, с. 116].

В. А. Ліпкан уважає, що суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. Крім того, для цього злочину у вищевказаних формах необхідною є спеціальна мета – насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Насильницьким, відповідно до твердження автора, потрібно вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, можливо, зброї чи інших засобів незаконного примусу.

Стосовно ч. 2 розглянутої статті автор зазначає, що для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій закон не передбачає спеціальної мети як обов’язкової ознаки складу злочину. Відповідальність за такі дії зобов’язана нести й особа, котра вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою [172, с. 140].

Подібної думки дотримується і С. В. Дьяков, який відзначає, що із суб’єктивної сторони злочин чиниться з прямим умислом, тобто винний усвідомлює суспільно небезпечний характер дій, пов’язаних з публічними закликами до вчинення екстремістської діяльності, і бажає діяти в такий спосіб.

Мотиви злочину, відповідно до твердження автора, можуть бути різними: помста, користь, ненависть, а також спонукання ідеологічні, політичні, релігійні, націоналістичні й т. д. Не впливаючи на кваліфікацію, вони враховувалися при оцінці суспільної небезпеки вчиненого і встановленні міри покарання [90, с. 69–70].

І. В. Діордіца вважає, що суб’єктивна сторона дій, спрямованих на незаконну зміну конституційного ладу України чи незаконне захоплення державної влади в Україні, характеризується наявністю вини у вигляді прямого умислу. Крім того, характерною є спеціальна мета – незаконна зміна конституційного ладу України чи незаконне захоплення державної влади в Україні [84, с. 14].

Більше уваги встановленню ознак суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 109 КК України, приділяє М. І. Хавронюк. Так, учений підкреслює, що суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Крім того, для такого злочину в перших двох його формах характерною є спеціальна мета – насильницька зміна чи повалення конституційного ладу чи захоплення державної влади. Насильницьким, як відзначає автор, потрібно вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у тому числі збройної, інших засобів незаконного примусу.

Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу чи до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій закон не передбачає зазначеної мети як обов’язкової ознаки складу: відповідальність за такі дії повинна нести й особа, що вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою [201, с. 228].

Враховуючи цю обставину, уявляється, що однією з підстав для розподілу такого злочину на окремі форми є наявність або відсутність у них спеціальної мети, спрямованої на:

– насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу;

– насильницьке захоплення державної влади.

Отже, спеціальна мета в цьому разі вказує на прагнення суб’єкта (суб’єктів) злочину своїми насильницькими діями змінити чи повалити конституційний лад України або такими самими насильницькими діями захопити державну владу в Україні.

Що стосується змови про здійснення зазначених дій, то, на наш погляд (з огляду на законодавче формулювання розглянутого складу злочину), вона перебуває в прямому логічному значеннєвому ланцюжку з попередніми формами вчинення такого злочину, а відповідно, має на увазі присутність такої самої мети – насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або насильницьке захоплення державної влади. Про це безпосередньо вказується в законодавчому приписі, де йдеться про «змову про вчинення таких дій...». У цьому разі під «такими діями...» маються на увазі всі попередні в законодавчому приписі дії, що чиняться з метою – насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або насильницьке захоплення державної влади. Отже, на нашу думку, подібне положення вказує на те, що змова чиниться з тією самою метою, характерною для попередніх форм розглянутого злочину. Таким чином, наявність подібної мети у всіх формах злочину, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, свідчить про те, що суб’єктивна сторона таких діянь характеризується виною у формі прямого умислу.

Однак при здійсненні публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу чи до захоплення державної влади, а також для розповсюдження таких матеріалів подібна мета не є обов’язковою ознакою розглянутого складу злочину, про що в принципі свідчить законодавче формулювання такого складу злочину. Ця обставина дозволяє виключити імовірність неодмінної присутності прямого умислу при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України, тобто, як нам уявляється, такі дії можуть бути вчинені як із прямим, так і з непрямим умислом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   23

Схожі:

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова робота із самозабезпечення економічної безпеки суб’єктами господарювання україни
Сті. Розглянуто основних суб’єктів забезпечення економічної безпеки у недержавному секторі економіки. Зроблено висновок про необхідність...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconНавчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconДовідка кісельов Андрій Вадимович
Працює Керівник департаменту інформації го «Проект «Мирний», головний редактор фронтового тижневика «Військовий кур’єр України»,...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconКонспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»
Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України / О. В. Кузьменко, Т. О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова освіта учнів: цілі, завдання, шляхи реалізації
Правова освіта та виховання учнівської молоді мають державне значення, тому повинні реалізувати освітню функцію та мати обов’язково...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма міжнародної науково-практичної конференції теорія та практика управління економічним розвитком

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconТеорія відносності Історія створення та сучасні погляди… Альберт Ейнштейн
Прусської І баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 р підписав...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма вступного фахового випробування (співбесіди) з хімії д
Землі І проблеми екології, хімії навколишнього середовища, основ хімічної безпеки, інформаційних технологій в хімії, техніки демонстраційного...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка