Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика



Сторінка20/23
Дата конвертації07.02.2018
Розмір5.96 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Стаття 109. Політичний екстремізм

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, –

2. Публічні заклики до насильницької зміни або повалення конституційного ладу чи до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

3. Організація збройного повстання з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а так само збройний опір урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити конституційний правопорядок, а також активна участь у збройному повстанні або змова про вчинення зазначених дій, –

4. Публічні заклики до збройного повстання з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади чи до збройного опору урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити конституційний правопорядок, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою і четвертою цієї статті, вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, –

6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, що вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона вчасно і добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, чим сприяла запобіганню подальшому збитку інтересам України, а також якщо її дії не містять ознак іншого складу злочину.

Як уже відзначалося, подібного роду доповнення необхідно внести й у положення ст. 110 КК України – «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України». У новій редакції така норма, на наш погляд, має одержати назву – «Сепаратизм». Подібне формулювання в сучасних умовах, як ніколи, справедливо підкреслює юридичну природу цього злочину. Подібна аксіома в тому числі знаходить своє логічне підтвердження в наукових розробках вітчизняних дослідників В. С. Батиргареєвої та Н. В. Нетесу, котрі вивчають феномен сепаратизму, а також проблеми визначення кримінально караних форм сепаратизму як одного з найбільш небезпечних загроз для державного суверенітету в будь-якій країні світу [22, с. 65–69].

При ретельному аналізі розглянутої норми привертають до себе увагу деякі розбіжності в частині законодавчого формулювання юридичних ознак такого злочину. Так, у ч. 3 ст. 110 КК України законодавець указує на можливість настання від учинення такого злочину наслідків у вигляді «загибелі людей» чи «інших тяжких наслідків». Однак складно собі уявити, що подібні наслідки можливі без застосування насильницьких дій, про які в попередніх частинах цієї статті не йдеться. Отже, на нашу думку, необхідно в ч. 2 розглянутої статті вказати на можливість його вчинення шляхом застосування насильства. Звідси одержуємо таку редакцію розглянутої частини цієї статті:

2. «Ті самі дії, якщо вони поєднані із застосуванням фізичного чи психічного насильства, або вчинені представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з’єднані з розпаленням національної чи релігійної ворожнечі, – ».

Крім того, досить складно уявити, що відділення неконституційним шляхом частини території України (наприклад, самопроголошення окремої території України незалежною державою) не призведе до збройного протистояння сепаратистів урядовим військам. Отже, як і в разі з попередньою нормою (ст. 109 КК) у подібних доповненнях має потребу і розглянута норма. У цьому зв’язку пропонується викласти частини третю, четверту і п’яту ст. 110 КК України у такій редакції:

3. «Організація дій, передбачених частиною першою цієї статті, поєднаних із застосуванням зброї чи погрозами застосування зброї, а так само збройний опір урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити територіальну цілісність України, а також публічні заклики до таких дій чи активна в них участь, – ».

4. «Дії, передбачені третьою частиною цієї статті, вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, – ».

5. «Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою чи четвертою цієї статті, що призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, – ».

Також як і в попередньому разі й з тієї самої причини пропонується наділити розглянуту статтю заохочувальною нормою, закріпленою в ч. 6 цієї статті:

6. «Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо воно вчасно і добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, чим сприяла запобіганню подальшому збитку інтересам України, а також якщо її дії не містять ознак іншого складу злочину».

Отже, обновлена норма виглядатиме таким чином:

Стаття 110. Сепаратизм

1. Навмисні дії, вчинені з метою зміни меж території чи державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

2. Ті самі дії, якщо вони поєднані із застосуванням фізичного чи психічного насильства, або вчинені представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з’єднані з розпаленням національної чи релігійної ворожнечі, –

3. Організація дій, передбачених частиною першою цієї статті, поєднаних із застосуванням зброї чи погрозами застосування зброї, а так само збройний опір урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити територіальну цілісність України, а також публічні заклики до таких дій чи активна в них участь, –

4. Дії, передбачені третьою частиною цієї статті, вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, –

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, що призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, –

6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона вчасно і добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, чим сприяла запобіганню подальшому збитку інтересам України, а також якщо її дії не містять ознак іншого складу злочину.

На наш погляд, надані положення дозволять підсилити міри кримінальної репресії щодо розглянутих у цьому разі антидержавних посягань, а відповідно, переорієнтувати методологічні принципи існуючої кримінальної політики нашої держави в частині жорсткості мір кримінальної репресії з метою локалізації таких антидержавних злочинних проявів у сучасних умовах.

Таким чином, надані в цій частині наукового дослідження положення багато в чому відповідають набутому досвіду наукового аналізу концептуальних положень вітчизняних дослідників у розглянутій сфері знань (О. М. Костенка, О. Ф. Бантишева, О. В. Шамари, С. В. Дьякова та ін.), а також з урахуванням досвіду зарубіжного законодавця в частині систематизації і криміналізації суспільно небезпечних посягань на основи державної безпеки.

Крім того, зазначені положення дозволяють виділити в чинному кримінальному законодавстві України види суспільно небезпечних посягань, у яких основи національної безпеки України можуть виступати як основні чи додаткові об’єкти. Отже, взявши за основу вид розглянутого об’єкта, можна подібні злочини (передбачені чинним КК України) диференціювати на такі групи: 1) злочини, що безпосередньо посягають на основи національної безпеки України (основи національної безпеки України є основним об’єктом) і 2) злочини, що посягають опосередковано (побічно) на основи національної безпеки України (основи національної безпеки України виступають як додатковий об’єкт).

З чого випливає, що до злочинів, основним об’єктом яких є основи національної безпеки України, можна вважати належними: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109), посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110), фінансування дій, учинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України (ст. 1102), державну зраду (ст. 111), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112), диверсію (ст. 113), шпигунство (ст. 114), перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань (ст. 1141), терористичний акт (ст. 258), втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 2581), публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 2582), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 2583), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260), масові заворушення (ст. 294), розголошення державної таємниці (ст. 328), втрату документів, що містять державну таємницю (ст. 329).

Відповідно до злочинів, у яких основи національної безпеки України можуть виступати як додатковий об’єкт, можна вважати належними: сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 2584), фінансування тероризму (ст. 2585), ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (ст. 335), ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336), ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337), пропаганду війни (ст. 436), планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни (ст. 437), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення (ст. 439), розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440), геноцид (ст. 442), посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443), найманство (ст. 447).

Беручи до уваги групи злочинів антидержавної спрямованості, що ми їх надали, і відповідно викладену авторську концепцію, вважаємо, що в основі наукової класифікації аналізованої групи злочинів мусять розглядатися основний і додатковий об’єкти такого суспільно небезпечного посягання.

Підводячи підсумок концептуальним положенням у частині вдосконалення кримінально-правової охорони основ національної безпеки, слід підкреслити, що ефективність і високий рівень кримінально-правової протидії головним чином визначаються можливістю встановлення вичерпного кола суспільно небезпечних посягань антидержавної спрямованості. Вважаємо, що в основі їх формування лежить як основний, так і додатковий об’єкт посягання, що дозволяє виділити в чинному кримінальному законодавстві систему злочинів: які безпосередньо посягають на зазначений об’єкт кримінально-правової охорони; які побічно (опосередковано) посягають на такий об’єкт. Надане положення дає можливість деякою мірою уніфікувати і диференціювати чинне кримінальне законодавство в частині протидії протиправним посяганням на основи національної безпеки України, а отже, істотно підвищити ефективність боротьби з ними на сучасному етапі такої охорони розглянутого об’єкта.




Висновки до розділу 3
1. У теорії кримінального права відсутнє однакове розуміння в частині формулювання безпосередніх об’єктів злочинів у сфері внутрішньої безпеки (ст.ст. 109, 110, 1102, 112, 113, 1141 КК України), про що свідчать судження відомих дослідників у цій сфері. На підставі детального аналізу таких положень можна констатувати, що безпосереднім об’єктом розглянутих злочинів є суспільні відносини у сфері охорони внутрішньої безпеки держави, які в залежності від конкретного роду посягань можуть складати такі елементи, як конституційний лад, державна влада, територіальна цілісність і недоторканність, політична, економічна, екологічна безпека й обороноздатність.

2. Відповідно до чинного кримінального законодавства предметом злочинів, передбачених ст.ст. 111 і 114 КК України, можуть бути відомості, що становлять державну таємницю. Однак неможливо виключити імовірність збирання і передачі іноземному адресатові інформації, що не є державною таємницею, але використання якої може заподіяти шкоду зовнішній і внутрішній безпеці України. Може йтися про так звані «інші відомості» секретного характеру, які не містять державної таємниці. Тому законодавцеві пропонується включити в предмет таких злочинів і «інші відомості», що збирає або передає іноземний представник з метою їх використання на шкоду інтересам нашої держави.

3. У процесі вивчення форм об’єктивної сторони шпигунства очевидно те, що законодавець не розглядає як кримінально-каране діяння збереження відомостей, що становлять державну таємницю, за завданням іноземної держави, іноземної організації чи їх представників. Відсутність такої форми шпигунства, як нам уявляється, є невиправданою через те, що це діяння містить у собі досить високий ступінь суспільної небезпеки. Так, наявність кримінальної відповідальності за збереження таких відомостей певною мірою сприятиме нейтралізації діяльності представників іноземних держав, що втягують у проведення ворожої діяльності проти України деяких окремих її жителів, а збереження зазначених відомостей сприяє конспірації їхньої ворожої діяльності.

З огляду на це і попереднє положення ми пропонуємо таку редакцію ч.1 ст. 114 КК України «Шпигунство»:



«Передача, збирання чи збереження за завданням іноземної розвідки відомостей, які не містять державної таємниці, для використання їх на шкоду інтересам України чи здійснення тих самих дій з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам відомостей, що містять державну таємницю, якщо ці дії вчинив іноземець чи особа без громадянства, – »

4. З метою більш чіткого з’ясування сутності форм об’єктивної сторони окремих злочинів розглянутого розділу, необхідно сформулювати визначення таких діянь, що відображало б їх соціально-правовий зміст. Подібна обставина безпосередньо стосується і державної зради, умовним визначенням якої служить формулювання диспозиції статті 111 УК України. Отже, ми розробили комплекс обов’язкових ознак, що лягли б в основу визначення такого злочину. З чого випливає, що державна зрада – це вчинене умисно, спільно з іноземною державою, іноземною організацією чи їх представниками суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) громадянина України, що посягає на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність, державну, економічну або інформаційну безпеку України;

5. У диспозиції ст. 111 КК України необхідно вказати на наявність відповідної мети за аналогією з іншими складами цього розділу (наприклад, ст.ст. 109, 110, 113 і ін.), що виключило б імовірність припущення про наявність непрямого умислу в таких діяннях і зняло б існуючу в науці кримінального права відповідну напругу в частині встановлення видів умислу цих злочинів, у тому числі це стосується й суперечностей, що виникають при кваліфікації цих злочинів правоохоронними органами. Також, пропонується доповнити диспозицію статті 111 КК України новою формою здійснення такого злочину - перехід на державну службу держави, яке здійснює агресію проти України. Під переходом на державну службу держави, яке здійснює агресію проти України слід розуміти вступ громадянина України на державну службу такої держави з метою здійснення професійної діяльності в органах правосуддя, правоохоронних органах, міністерствах, відомствах, органах центральної і місцевої влади тощо.

Отже, відповідно до розробленої концепції пропонується така редакція законодавчого припису, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України:



«Стаття 111. Державна зрада

Державна зрада, тобто небезпечне для української держави діяння, вчинене умисно громадянином України з метою заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній або інформаційній безпеці України, а саме: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту, перехід на державну службу до держави, яка здійснює агресію проти України, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України».

6. Відповідно до законодавчого формулювання дії, зазначені в диспозиції ч. 1 ст. 109 КК України, супроводжуються, як правило, насильством, тобто йдеться про «насильницьку зміну», «насильницьке повалення» чи «насильницьке захоплення». У цьому разі можна припустити, що спосіб (насильницькі дії різного характеру) – це така обов’язкова юридична ознака злочину, що характеризує як ст. 109 КК України, так і інші злочини цієї групи (наприклад, ст. 112 КК України чи ст. 113 КК України). У подібному розумінні зазначений спосіб учинення таких злочинів характеризує їх якісну своєрідність, підкреслює їх індивідуальну особливість, програмує в тому числі характер злочинних наслідків, визначає деякі злочини як двохоб’єктні (ст.ст. 112, 113 КК) й умисні.

7. Надано положення про можливість здійснення диверсії (ст. 113 КК) не тільки у формі активних дій, але і шляхом бездіяльності. Така обставина уявляється цілком реальною в сучасних умовах, коли більшість виробничих процесів (особливо небезпечних) практично цілком автоматизовані й безпечне їх функціонування багато в чому залежить від своєчасного в них утручання з боку осіб, виконуючих службові чи професійні обов’язки. Навмисне несвоєчасне нездійснення необхідних дій у потрібний критичний момент із метою послабити нашу державу слід кваліфікувати як диверсію, вчинену шляхом бездіяльності. Також, в зв'язку з ростом кібернетичних атак на нормальну роботу державних підприємств, установ і організацій, які здійснюють замах не тільки на їх безпечне функціонування, а й безпосередньо на економічну безпеку держави пропонується диспозицію статті 113 КК України доповнити новою формою здійснення такого злочину - «вчинення кібернетичних атак». Під кібернетичної атакою слід розуміти посягання на комп'ютерні мережі шляхом їх несанкціонованого злому, масового зараження шкідливими програмами, вилучення секретної інформації тощо.

У цьому зв’язку пропонується така редакція ст. 113 КК України:



«Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів, кібернетичних атак або інших дій (бездіяльності), спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на руйнування чи пошкодження об’єктів, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з цією самою метою дій (бездіяльності), спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій».

8. Здійснений науково-теоретичний аналіз ознак об’єктивної сторони злочинів проти основ національної безпеки України свідчить про відсутність у науці кримінального права єдиної наукової концепції в частині їх формулювання і процедури встановлення. Так, наприклад, відповідно до домінуючої в науковій літературі позиції більшість злочинів цього виду чиняться у формі активних дій, однак ми довели імовірність учинення за певних обставин злочинів, передбачених ст.ст. 111, 112, 113 і 1141 КК України, і шляхом бездіяльності.

9. Більшість складів розглянутих злочинів – формальні, тобто можливі наслідки таких діянь перебувають за межами складів цих злочинів, отже, для правильної їх кваліфікації особливе значення має чітка оцінка вольового моменту таких злочинів, що сконцентрована не на наслідках, а на ознаках відповідного суспільно небезпечного діяння. Адже, наприклад, складно уявити, що добре підготовлений для ворожої діяльності на території нашої держави шпигун не повною мірою може усвідомлювати протиправність своєї діяльності, не беручи до уваги можливі наслідки від такої діяльності. Установлення цієї обставини свідчитиме про наявність суперечностей як у вольовому, так і в інтелектуальному моменті умислу суб’єкта такого злочину внаслідок того, що основною його метою перебування на території України є не оплачувана іноземною організацією туристична поїздка для ознайомлення з українськими видатними пам’ятками, а усвідомлена протиправна діяльність, спрямована на збирання необхідних відомостей для подальшого їх використання на шкоду зовнішній безпеці України, що за чинним кримінальним законодавством України є кримінальним діянням. Отже, сам факт усвідомлення особою наявності цієї кримінально-правової заборони на таку діяльність свідчить про її адекватну інтелектуальну оцінку ступеня суспільної небезпеки злочину, який вона вчиняє.

10. Важливу роль у кваліфікації злочину, передбаченого ст. 112 КК України, відіграє не тільки мотив, але й мета вчиненого діяння. Так, злочинець, який має за основну мету свого посягання – припинити державну чи громадську діяльність потерпілих, одночасно (паралельно) здатний досягти і другорядної мети: змінити політичний курс розвитку держави, одержати грошову винагороду, ліквідувати конкурента на виборах і т. д. З іншого боку, така обставина практично виключається, якщо злочинець діяв по мотивах помсти, бо його злочинні дії не адресовані в майбутнє. У цьому разі винний може керуватися іншими спонуканнями, такими як вороже ставлення до існуючого конституційного ладу, псевдопатріотизм, стан розпачу, безвихідності, образи і т. д. Таким чином, надане положення про значення факультативних ознак суб’єктивної сторони розглянутого злочину може сприяти запобіганню помилкам правоохоронними органами у процесі кваліфікації подібного роду діянь.

11. Згідно із ст. 22 КК України за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України кримінальна відповідальність з 14 років настає за посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) і за диверсію (ст. 113 КК). Установлення зниженого віку кримінальної відповідальності за вчинення цих злочинів, на нашу думку, вимагає додаткової аргументації. Насамперед тому, що в такому віці підліток не повною мірою здатний усвідомлювати політичне значення свого протиправного вчинку, фактичний ступінь його протиправності й суспільної небезпеки у зв’язку зі складністю об’єктивних і суб’єктивних ознак розглянутих злочинів. З іншого боку, необхідно враховувати і звернути особливу увагу на ті прогресуючі інтелектуальні й психофізіологічні особливості, характерні для таких підлітків у сучасних умовах, де зазначені якості цих осіб вочевидь відрізняються від можливостей і здібностей таких самих молодих людей попередніх часових періодів.

12. Здійснений аналіз ознак суб’єкта розглянутих злочинів дозволяє класифікувати їх на такі види: 1) злочини проти основ національної безпеки України, суб’єктом яких виступає громадянин України (ст. 111 КК); 2) злочини проти основ національної безпеки України, суб’єктом яких виступає іноземний громадянин чи особа без громадянства (ст. 114 КК); 3) злочини проти основ національної безпеки України, суб’єктом яких виступає представник влади (ч. 3. ст. 109, ч. 2 ст. 110 КК); 4) злочини проти основ національної безпеки України, вчинені загальним суб’єктом кримінальної відповідальності (ст.ст. 109, 110, 1102, 1141 КК); 5) злочини проти основ національної безпеки України, вчинені суб’єктом із заниженим віком кримінальної відповідальності (ст.ст. 112 і 113 КК).

13. Розроблено авторську концепцію в частині вдосконалення чинних норм і визначення відповідних меж злочинних посягань на основи національної безпеки з урахуванням сучасних геополітичних реалій, а отже, і встановлення конкретного переліку злочинів, що підривають основи національної безпеки України. Такими можуть бути як зовсім «нові» кримінально-правові приписи, так і до деякої міри обновлені, але ще чинні кримінально-правові норми Розділу І Особливої частини КК України.

14. У зв’язку з тим, що назва і зміст складів злочинів, передбачених ст. 109 КК і ст. 110 КК України, не зовсім відображають їх сучасну політико-правову сутність, що відповідає всім тим загрозам і викликам, які мають місце в наш час, пропонується така їх редакція:

Стаття 109. Політичний екстремізм

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, –

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

3. Організація збройного повстання з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а так само збройний опір урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити конституційний правопорядок, а також активна участь у збройному повстанні або змова про вчинення зазначених дій, –

4. Публічні заклики до збройного повстання з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади чи до збройного опору урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити конституційний правопорядок, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою і четвертою цієї статті, вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, –

6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона вчасно і добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, чим сприяла запобіганню подальшому збитку інтересам України, а також якщо її дії не містять ознак іншого складу злочину.

Стаття 110. Сепаратизм



1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж чи території державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

2. Ті самі дії, якщо вони поєднані із застосуванням фізичного чи психічного насильства, або вчинені представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з’єднані з розпаленням національної чи релігійної ворожнечі, –

3. Організація дій, передбачених частиною першою цієї статті, поєднаних із застосуванням зброї чи погрозами застосування зброї, а так само збройний опір урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити територіальну цілісність України, а також публічні заклики до таких дій чи активна в них участь, –

4. Дії, передбачені третьою частиною цієї статті, вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, –

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, що призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, –

6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона вчасно і добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, чим сприяла запобіганню подальшому збитку інтересам України, а також якщо її дії не містять ознак іншого складу злочину.

15. Відповідно до здійсненого наукового аналізу в чинному кримінальному законодавстві України можна виділити види суспільно небезпечних посягань, у яких основи національної безпеки України виступають як основний чи додатковий об’єкти. Отже, взявши за основу вид розглянутого об’єкта, подібні злочини диференціюються на: 1) злочини, що безпосередньо посягають на основи національної безпеки України (основи національної безпеки України є основним об’єктом): ст.ст. 109, 110, 1102, 111, 112, 113, 114, 1141, 258, 2581, 2582, 2583, 260, 294, 328,329 КК України; 2) злочини, що посягають опосередковано (побічно) на основи національної безпеки України (основи національної безпеки України виступають як додатковий об’єкт): ст.ст. 2584, 2585, 335, 336, 337, 436, 437, 438, 439, 440, 442 КК України.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова робота із самозабезпечення економічної безпеки суб’єктами господарювання україни
Сті. Розглянуто основних суб’єктів забезпечення економічної безпеки у недержавному секторі економіки. Зроблено висновок про необхідність...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconНавчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconДовідка кісельов Андрій Вадимович
Працює Керівник департаменту інформації го «Проект «Мирний», головний редактор фронтового тижневика «Військовий кур’єр України»,...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconКонспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»
Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України / О. В. Кузьменко, Т. О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова освіта учнів: цілі, завдання, шляхи реалізації
Правова освіта та виховання учнівської молоді мають державне значення, тому повинні реалізувати освітню функцію та мати обов’язково...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма міжнародної науково-практичної конференції теорія та практика управління економічним розвитком

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconТеорія відносності Історія створення та сучасні погляди… Альберт Ейнштейн
Прусської І баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 р підписав...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма вступного фахового випробування (співбесіди) з хімії д
Землі І проблеми екології, хімії навколишнього середовища, основ хімічної безпеки, інформаційних технологій в хімії, техніки демонстраційного...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка