Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика



Сторінка21/23
Дата конвертації07.02.2018
Розмір5.96 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, яке виявилось у комплексному дослідженні проблем кримінально-правової протидії злочинам проти основ національної безпеки України. Здійснене доктринальне дослідження дозволяє виділити комплекс висновків і пропозицій, що мають основоположне значення для подальших наукових розробок, сприятимуть вдосконаленню кримінально-правової охорони основ національної безпеки України, підвищенню ефективності правозастосування.

  1. Розроблено авторську концепцію в частині вдосконалення чинних норм і визначення відповідних меж злочинних посягань на основи національної безпеки з урахуванням сучасних геополітичних реалій, а отже, і встановлення конкретного переліку злочинів, що підривають основи національної безпеки України. Такими можуть бути як зовсім «нові» кримінально-правові приписи, так і до деякої міри обновлені, але ще чинні кримінально-правові норми Розділу І Особливої частини КК України.

2. Безпека – явище багатофункціональне, багатогранне і багатофакторне, яке стосується як усіх сфер життя суспільства, так і всіх форм життєдіяльності людини в цілому. Якщо раніше безпеку пов’язували в основному з підривною діяльністю зовнішніх і внутрішніх супротивників держави, то сьогодні безпека держави – це не тільки зведення до мінімуму загрози військового нападу, захоплення території, але й сукупність заходів, спрямованих на забезпечення громадян необхідними умовами для цивілізованого життя, розвитку і самовираження. У процесі узагальнення різних досліджених теорій можна припустити, що безпека – це стан захищеності прав і свобод особистості, матеріальних і духовних цінностей суспільства, конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави від загроз соціального, природного, техногенного чи іншого характеру, а також зниження ступеня небезпеки таких загроз до мінімального рівня.

3. Національна безпека – це конкретно-історична категорія, що видозмінюється в залежності від існуючих соціально-політичних, економічних, духовно-ідеологічних і інших умов. Тому формування змісту цього поняття перебуває в тісній залежності від національно-державних інтересів країни, загальної національної ідеї, існуючої в суспільстві. З урахуванням цієї обставини, положень чинного законодавства, а також досліджених теоретичних положень про природу «національної безпеки», можна дійти висновку про те, що національна безпека України – це стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, гарантований ефективно функціонуючим державним механізмом із забезпечення і реалізації таких інтересів, що сприяє сталому розвитку суспільства, своєчасному виявленню, запобіганню і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам.

4. Науковий аналіз положень Закону «Про основи національної безпеки України» і чинного КК дозволяє припустити, що національна безпека держави, як спектр охоронюваних суспільних відносин, забезпечується не тільки застосуванням складів злочинів, закріплених у Розділі I КК України, але й нормами інших розділів КК, що також несуть на собі навантаження забезпечення національної безпеки держави (злочини проти навколишнього середовища (Розділ VIII), злочини проти інформаційної безпеки (Розділ XVI) та ін.). У цьому разі йдеться про національну безпеку в широкому розумінні, якою охоплюється в тому числі й Розділ I Особливої частини КК. Тому якщо розглядати лише основи такої безпеки (Розділ I КК), то можна припустити існування національної безпеки у вузькому розумінні, якою і є основи національної безпеки держави.

5. На основі існуючої системи пов’язаних між собою елементів структури складу об’єкта злочину національна безпека, як об’єкт кримінально-правової охорони, у найбільш загальному вигляді становить собою певну сукупність суспільних відносин, що регулюють безпечні умови життя особистості, суспільства і держави. Відповідно, детальний аналіз наданих теоретичних положень, а також положень чинного законодавства, що регулює цього роду суспільні відносини, дозволяє сформулювати поняття родового об’єкта розглянутих злочинів. Родовим об’єктом злочинів проти основ національної безпеки є суспільні відносини із забезпечення безпеки держави в основних сферах її діяльності, а саме у сфері охорони конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності, обороноздатності, інформаційної, економічної й екологічної безпеки.

6. Злочини проти основ національної безпеки нерозривно пов’язані із заподіянням фізичної, матеріальної, організаційної й іншої шкоди соціальним інститутам держави, особистості, навколишньому природному середовищу і т. д. У залежності від конкретних обставин учинення злочину і його виду шкода може мати різний, як правило, змішаний характер і заподіюватися вона буде не всім, а лише окремим зазначеним соціальним інтересам. Разом з тим заподіяння шкоди при вчиненні злочинів проти основ національної безпеки незалежно від конкретних форм їх прояву визначається поняттям єдиного наслідку у вигляді порушення основ національної безпеки, що виступає як той наслідок, що настає завжди при вчиненні злочинів проти основ національної безпеки.

7. У науці кримінального права склалися різні позиції про природу потерпілого, під яким у певному сенсі слід розуміти і державу у вигляді її державних установ, органів влади, соціальних груп людей, трудових колективів і т. д. Безумовно, можна припустити, що держава, а саме її конституційний лад, територіальна цілісність, обороноздатність, екологічна система внаслідок учинених на них посягань можуть зазнавати на собі певних несприятливих змін, тобто таким злочинним впливом їм заподіюється шкода. Тому логічним є припущення про те, що внаслідок заподіяння такої шкоди державним установам, державним інститутам влади тощо держава не стільки віртуально, а саме безпосередньо може розглядатися як потерпіла від суспільно небезпечних посягань, передбачених Розділом I Особливої частини КК України.

8. Більшість злочинів проти основ національної безпеки України, відповідно до положень ст. 12 КК України, належить до категорії особливо тяжких злочинів. Такі діяння вчиняються тільки з прямим умислом і заподіюють шкоду, як правило, не тільки основам політичної організації державної влади чи конституційному порядку, але й нормальному функціонуванню основних галузей державної влади, на підставі чого можна констатувати, що такі діяння, як правило, вчиняються з прямим умислом. Отже, з урахуванням установлених ознак злочини проти основ національної безпеки України – це передбачені кримінальним законодавством України суспільно небезпечні діяння (дії чи бездіяльність), учинені умисно, що посягають на «зовнішню» та «внутрішню» безпеку України.

9. Науково-теоретичний аналіз положень про сутність і зміст видового об’єкта розглянутих злочинів у контексті з положеннями чинного кримінального законодавства і Закону України «Про основи національної безпеки України» дає можливість встановити коло структурних компонентів, що сприяють пізнанню природи, структури безпеки держави як об’єкта національної безпеки. Так, наприклад, якби безпеку держави можливо було б зобразити структурно, то вона мала би такий вигляд: по вертикалі розташовувалися б її елементи (безпека конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності), а по горизонталі відповідно були б розташовані її внутрішня і зовнішня безпека як різновекторні, але при цьому однорівневі об’єкти кримінально-правової охорони.

10. Такі видові об’єкти, як зовнішня і внутрішня безпека, складаються з таких обов’язкових елементів: конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Отже, зовнішня безпека держави як видовий об’єкт основ національної безпеки – це суспільні відносини у сфері охорони конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності України від зовнішніх загроз, а внутрішня безпека – це суспільні відносини у сфері охорони конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності від внутрішніх загроз.

11. Всі злочини проти основ національної безпеки умовно розділяються на: 1) злочини, що посягають на «внутрішню» безпеку держави (ст.ст. 109, 110, 1102, 112, 113, 1141 КК) і 2) злочини, що посягають на «зовнішню» безпеку держави (ст.ст. 111, 114 КК). Причому за основу цього розподілу взяті такі критерії: вектор загрози, наявність або відсутність іноземного адресата в процесі посягання і видовий об’єкт посягання. Встановлення подібних критеріїв дозволяє більш чітко відмежувати злочини проти зовнішньої безпеки від злочинів проти внутрішньої безпеки, а також від інших, у тому числі й суміжних, злочинів.

12. У теорії кримінального права відсутнє однакове розуміння в частині формулювання безпосередніх об’єктів злочинів у сфері внутрішньої безпеки (ст.ст. 109, 110, 1102, 112, 113, 1141 КК), про що свідчать судження відомих дослідників у цій сфері. Безпосереднім об’єктом розглянутих злочинів є суспільні відносини у сфері охорони внутрішньої безпеки держави, що в залежності від конкретного роду посягань можуть складати такі елементи, як конституційний лад, державна влада, територіальна цілісність і недоторканність, політична, економічна, інформаційна, екологічна безпека, обороноздатність тощо.

13. Відповідно до чинного кримінального законодавства предметом злочинів, передбачених ст.ст. 111 і 114 КК, можуть бути відомості, що становлять державну таємницю. Однак неможливо виключити імовірність збирання і передачі іноземному адресатові інформації, що не є державною таємницею, але використання якої може заподіяти шкоду зовнішній чи внутрішній безпеці України. Може йтися про так звані «інші відомості» секретного характеру, що не містять державної таємниці. Стосовно цього законодавцеві пропонується включити в предмет таких злочинів і «інші відомості», які збирає чи передає іноземний представник з метою їх використання на шкоду інтересам нашої держави.

14. У процесі вивчення форм об’єктивної сторони шпигунства очевидно те, що законодавець не розглядає як кримінально-каране діяння збереження відомостей, що становлять державну таємницю, за завданням іноземної держави, іноземної організації чи їх представників. Відсутність такої форми шпигунства, як нам уявляється, є невиправданим через те, що таке діяння містить у собі досить високий ступінь суспільної небезпеки. Так, наявність кримінальної відповідальності за збереження таких відомостей певною мірою сприятиме нейтралізації діяльності представників іноземних держав, що втягують у проведення ворожої діяльності проти України деяких окремих її жителів, а збереження зазначених відомостей сприяє конспірації їхньої ворожої діяльності.

З огляду на це і попереднє положення запропоновано таку редакцію ч.1 ст. 114 КК України «Шпигунство»:



«Передача, збирання чи збереження за завданням іноземної розвідки відомостей, що не містять державної таємниці, для використання їх на шкоду інтересам України чи здійснення цих самих дій з метою передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам відомостей, які становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем чи особою без громадянства».

15. З метою більш чіткого з’ясування сутності форм об’єктивної сторони окремих злочинів розглянутого розділу, необхідно сформулювати визначення цих діянь, що відображало б їх соціально-правовий зміст. Подібна обставина безпосередньо стосується і державної зради, умовним визначенням якої служить формулювання диспозиції статті 111 КК України. Отже, ми розробили комплекс обов’язкових ознак, що лягли б в основу визначення цього злочину. З чого випливає, що державна зрада – це вчинене умисно, спільно з іноземною державою, іноземною організацією чи їх представниками суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) громадянина України, що посягає на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність, державну, економічну або інформаційну безпеку України.

16. У диспозиції ст. 111 КК необхідно вказати на наявність відповідної мети за аналогією з іншими складами цього розділу (наприклад, ст.ст. 109, 110, 113 і ін.), що виключило б імовірність припущення про наявність непрямого умислу в цих діяннях і зняло б існуючу в науці кримінального права відповідну напругу в частині встановлення видів умислу цих злочинів, у тому числі це стосується і суперечностей, що виникають при кваліфікації таких злочинів правоохоронними органами. Також, пропонується доповнити диспозицію статті 111 КК України новою формою здійснення такого злочину - перехід на державну службу держави, яке здійснює агресію проти України. Під переходом на державну службу держави, яке здійснює агресію проти України слід розуміти вступ громадянина України на державну службу такої держави з метою здійснення професійної діяльності в органах правосуддя, правоохоронних органах, міністерствах, відомствах, органах центральної і місцевої влади тощо.

Відповідно до розробленої концепції запропонована така редакція законодавчого припису, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України:

«Стаття 111. Державна зрада

Державна зрада, тобто небезпечне для української держави діяння, вчинене умисно громадянином України з метою заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній або інформаційній безпеці України, а саме: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту, перехід на державну службу до держави, яка здійснює агресію проти України, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України».

17. Розроблено положення про можливість здійснення диверсії (ст. 113 КК) не тільки у формі активних дій, але і шляхом бездіяльності. Така обставина уявляється цілком реальною в сучасних умовах, коли більшість виробничих процесів (особливо небезпечних) практично цілком автоматизовані й безпечне їх функціонування багато в чому залежить від своєчасного в них утручання з боку осіб, виконуючих службові чи професійні обов’язки. Навмисне несвоєчасне нездійснення необхідних дій у потрібний критичний момент із метою ослабити нашу державу варто кваліфікувати як диверсію, вчинену шляхом бездіяльності. Також, в зв'язку з ростом кібернетичних атак на нормальну роботу державних підприємств, установ і організацій, які здійснюють замах не тільки на їх безпечне функціонування, а й безпосередньо на економічну безпеку держави пропонується нова форма диверсії - «вчинення кібернетичних атак». Під кібернетичної атакою слід розуміти посягання на комп'ютерні мережі шляхом їх несанкціонованого злому, масового зараження шкідливими програмами, вилучення секретної інформації тощо.

У цьому зв’язку пропонується така редакція ст. 113 КК України:

«Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів, кібернетичних атак або інших дій (бездіяльності), спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на руйнування чи пошкодження об’єктів, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також учинення з цією самою метою дій (бездіяльності), спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій».

18. Здійснений науково-теоретичний аналіз ознак об’єктивної сторони злочинів проти основ національної безпеки України свідчить про відсутність у науці кримінального права єдиної наукової концепції в частині їх формулювання і процедури встановлення. Так, наприклад, відповідно до домінуючої в науковій літературі позиції більшість злочинів цього виду чиняться у формі активних дій, однак ми довели імовірність учинення за певних обставин злочинів, передбачених ст.ст. 111, 112, 113 і 1141 КК України, і шляхом бездіяльності.

19. Важливу роль у кваліфікації злочину, передбаченого ст. 112 КК України, відіграє не тільки мотив, але й мета вчиненого діяння. Так, злочинець, який має за основну мету свого посягання – припинити державну чи громадську діяльність потерпілих, одночасно (паралельно) здатний досягти і другорядної мети: змінити політичний курс розвитку держави, одержати грошову винагороду, ліквідувати конкурента на виборах і т. д. З іншого боку, така обставина практично виключається, якщо злочинець діяв по мотивах помсти, бо його злочинні дії не адресовані в майбутнє. У цьому разі винний може керуватися іншими спонуканнями, такими як вороже ставлення до існуючого конституційного ладу, псевдопатріотизм, стан розпачу, безвихіді, образи і т. д. Таким чином, надане положення про значення факультативних ознаках суб’єктивної сторони розглянутого злочину може сприяти запобіганню помилкам правоохоронними органами у процесі кваліфікації подібного роду діянь.

20. Згідно із ст. 22 КК України за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України кримінальна відповідальність з 14 років настає за посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) і за диверсію (ст. 113 КК). Установлення зниженого віку кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, на нашу думку, вимагає додаткової аргументації. Насамперед тому, що в такому віці підліток не повною мірою здатний усвідомлювати політичне значення свого протиправного вчинку, фактичний ступінь його протиправності й суспільної небезпеки у зв’язку зі складністю об’єктивних і суб’єктивних ознак розглянутих злочинів. З іншого боку, необхідно враховувати і звернути особливу увагу на ті прогресуючі інтелектуальні й психофізіологічні особливості, характерні для таких підлітків у сучасних умовах, де зазначені якості цих осіб вочевидь відрізняються від можливостей і здібностей таких самих молодих людей попередніх часових періодів. Вирішення цієї проблеми має стати предметом подальших наукових досліджень.

21. Здійснений аналіз ознак суб’єкта розглянутих злочинів дозволяє класифікувати їх на такі види: 1) злочини проти основ національної безпеки України, суб’єктом яких виступає громадянин України (ст. 111 КК); 2) злочини проти основ національної безпеки України, суб’єктом яких виступає іноземний громадянин чи особа без громадянства (ст. 114 КК); 3) злочини проти основ національної безпеки України, суб’єктом яких виступає представник влади (ч. 3 ст. 109, ч. 2 ст. 110 КК); 4) злочини проти основ національної безпеки України, вчинені загальним суб’єктом кримінальної відповідальності (ст.ст. 109, 110, 1102, 1141 КК); 5) злочини проти основ національної безпеки України, вчинені суб’єктом із заниженим віком кримінальної відповідальності (ст.ст. 112 і 113 КК).

22. У зв’язку з тим, що назва і зміст складів злочинів, передбачених ст. 109 КК і ст. 110 КК України, не зовсім відображають їхню сучасну політико-правову сутність, що відповідає всім тим загрозам і викликам, які мають місце в наш час, пропонується така їх редакція:

Стаття 109. Політичний екстремізм

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, –

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

3. Організація збройного повстання з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а так само збройний опір урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити конституційний правопорядок, а також активна участь у збройному повстанні або змова про вчинення зазначених дій, –

4. Публічні заклики до збройного повстання з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади чи до збройного опору урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити конституційний правопорядок, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою і четвертою цієї статті, вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, –

6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона вчасно і добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, чим сприяла запобіганню подальшій шкоді інтересам України, а також якщо її дії не містять ознак іншого складу злочину.

Стаття 110. Сепаратизм



1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території чи державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, –

2. Ті самі дії, якщо вони поєднані із застосуванням фізичного чи психічного насильства, або вчинені представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з’єднані з розпаленням національної чи релігійної ворожнечі,–

3. Організація дій, передбачених частиною першою цієї статті, поєднаних із застосуванням зброї чи погрозами застосування зброї, а так само збройний опір урядовим військовим підрозділам, покликаним відновити територіальну цілісність України, а також публічні заклики до таких дій чи активна в них участь, –

4. Дії, передбачені третьою частиною цієї статті, вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, –

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, що призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, –

6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, що вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона вчасно і добровільно повідомила органам державної влади про вчинене, чим сприяла запобіганню подальшому збитку інтересам України, а також якщо її дії не містять ознак іншого складу злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Абалкин Л. И. Экономическая безопасность России: Угрозы и их отражение. Вопр. экономики. 1994. № 12. С. 4–13.

  2. Александров М. В. О концепции национальной безопасности нашей страны. Международная безопасность. Национальные и глобальные аспекты. Москва: ИНИОН РАН, 1992. С. 28–29.

  3. Анашкин Г. З. Об ответственности за преступное посягательство на представителя иностранного государства. Советское государство и право. 1962. № 4. С. 121–126.

  4. Анашкин Г. З. Ответственность за измену Родине и шпионаж. Москва: Юрид. лит., 1964. 230 c.

  5. Анашкин Г. З. О формах умысла при посягательствах на внешнюю безопасность СССР. Советское государство и право. Москва: Наука, 1964. № 5. С. 79–87.

  6. Анашкин Г. З., Иванов Н. М., Терехов Г. А. Некоторые вопросы субъективной стороны преступлений, посягающих на внешнюю безопасность Союза ССР. Вопросы борьбы с преступностью. 1982. № 36. С. 55–56.

  7. Анашкин Г. З., Богатиков Д. И., Иванов Н. М. О субъективной стороне некоторых видов государственных преступлений. Вопросы борьбы с преступностью. 1987. № 45. С. 59–64.

  8. Апанавичюс М. М. О юридической природе потерпевшего от преступления. Вопросы осуществления правосудия по уголовным делам: межвуз. сб. Калининград: Изд-во КГУ, 1982. Вып. 10. С. 117–125.

  9. Арзамаскин H. H., Матросов П. И. Государственная безопасность: понятие, черты и перспективы стабилизации. Преступность как угроза национальной безопасности: сборник. Ульяновск, 1998. С. 25–33.

  10. Аристотель. Политика. Антология мировой политической мысли: в 5 т. Москва: Мысль, 1997. Т. 1. 830 с.

  11. Артхашастра, или Наука политики. Москва: АН СССР, 1959. 800 с.

  12. Артюшин Л. М., Костенко Г. Ф. Теоретичні аспекти стратегії воєнної безпеки суспільства і держави: монографія. Харків: Вид-во Нац. ун ту внутр. справ, 2003. 176 с.

  13. Архипов А., Городецкий А., Михайлов Б. Экономическая безопасность: Оценки, проблемы, способы обеспечения. Вопросы экономики. 1994. № 12. С. 36–44.

  14. Архипов A. M. Экологическая функция Российского государства: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Нижний Новгород, 1997. 20 с.

  15. Бабаев В. К., Баринов В. М. Общая теория права: краткая энцикл. Нижний Новгород: НЮИ МВД РФ, 1997. 200 с.

  16. Бажанов М. И., Лановенко И. П., Матышевский П. С. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Особенная часть / отв. ред.: А. Я. Светлов, В. В. Сташис. Киев: Наук. думка, 1985. 455 с.

  17. Бандурка А. М., Зелинский А. Ф. Вандализм. Харьков: Ун-т внутр. дел, 1996. 200 с.

  18. Бантишев О. Ф. Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації). Київ: Вид-во НА СБ України, 2004. 122 с.

  19. Бантишев О. Ф., Шамара О. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації): монографія. 2-е вид., перероб. і допов. Київ: Наук.-видав. відділ НА СБ України, 2010. 168 с.

  20. Бантишев О. Ф., Шамара О. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації): монографія. 3-є вид., перероб. і допов. Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2014. 240 с.

  21. Батиргареєва В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. Харків: Одессей, 2003. 256 с.

  22. Батиргареєва В. С., Нетеса Н. В. Щодо проблеми визначення кримінально-правових форм сепаратизму. Право і безпека. 2014. № 1. С. 65–69.

  23. Бельков О. А. Понятийно-категориальный аппарат концепции национальной безопасности. Безопасность: информ. сб. 1994. № 3 (19). С. 91–93.

  24. Бернштейн Н. О систематике преступлений в проекте Уголовного кодекса СССР. Проблемы социалистического права. 1939. № 4-5. С. 90–100.

  25. Бобылов Ю. А. Государственная тайна на фоне российской действительности. Хозяйство и право. 1999. № 1. С. 94–100.

  26. Бодрук О. С. Структура воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. Київ: НІПМБ, 2001. 300 с.

  27. Большая советская энциклопедия (БСЭ): в 30 т. 3-е изд. Москва: Сов. энцикл., 1976. Т. 24. 608 с.

  28. Боровых Л. В. Проблема возраста в механизме уголовно-правового регулирования: автореф. дис. … д-ра юрид. наук. Екатеринбург, 1993. 36 с.

  29. Бородин С. В. Преступления против жизни. Москва: Юристъ, 1999. 356 c.

  30. Бородин С. В. Преступления против жизни. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2003. 467 с.

  31. Брайнин Я. М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в уголовном праве. Юридический сборник КГУ. 1950. № 4. С. 156–159.

  32. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. Москва: Госюриздат, 1963. 275 с.

  33. Бранденбургский Я. Что февральская сессия ЦИК СССР решила по вопросам уголовного законодательства. Еженедельник советской юстиции. 1927. № 10. С. 273–275.

  34. Брич Л. П., Навроцький В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні. Київ: Атіка, 2000. 288 с.

  35. Булавин В. И. Национальная безопасность современной России: дис. ... канд. юрид. наук. Нижний Новгород, 2002. 151 с.

  36. Васильєв А. А. Формула та критерії осудності в кримінальному праві. Форум права. 2010. № 4. С. 127–135.

  37. Васильев-Южин М. Общесоюзное Положение о государственных преступлениях. Советское строительство. 1927. № 2–3. С. 50–51.

  38. Ведомости Верховного Совета СССР. 1981. № 33. Ст. 965.

  39. Ведута Е. Н. Экономическая безопасность Российской Федерации. Москва: Изд во Гос. Думы, 1997. 300 с.

  40. Вереша Р. В. Суб’єктивні елементи підстави кримінальної відповідальності: підручник. Київ: Атіка, 2006. 740 с.

  41. Вестник Верховного Суда СССР. 1925. № 1. С. 14–19.

  42. Ветров Н. И. Преступления против порядка управления, посягающие на нормальную деятельность органов внутренних дел: учеб. пособие. Москва: МССШМ МВД СССР, 1989. 115 с.

  43. Викторов Б. А. Цель и мотив в тяжких преступлениях. Москва: Госюриздат, 1963. 82 c.

  44. Викторов Б. А., Дмитриев П. С., Курляндский В. И. О характере субъективной стороны при измене Родине и шпионаже. Советское государство и право. 1965. № 2. С. 77–84.

  45. Винокуров А. Изменение Основных начал уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. Положение о государственных преступлениях. Рабочий суд. 1927. № 7. С. 567–569.

  46. Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.02.2015 р. за справою № 750/10617/14. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/42626608 (дата звернення: 11.05.2016).

  47. Вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у справі № 623/1559/14-к від 21.07.2014 р. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39831771 (дата звернення: 12.05.2016).

  48. Вирок Каланчацького районного суду Херсонської області від 25.09.2014 р. за справою № 657/999/14-к URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/40635983 (дата звернення: 11.05.2016).

  49. Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 203/4434/14-к від 14.07.2014 р. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39736487 (дата звернення: 12.05.2016).

  50. Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда у справі № 404/6035/14 к від 22.07.2014 р. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39856160 (дата звернення: 11.05.2016).

  51. Вирок колегії суддів Орджонікідзенського районного суду м. Запоріжжя від 23.03.2015 р. за справою № 331/19/15-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/43218306 (дата звернення: 14.05.2016).

  52. Вирок Оболонського районного суду м. Києва у справі № 1-кп/756/390/15 від 17.11.2015 р. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/53543315 (дата звернення: 24.05.2016).

  53. Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.07.2014 р. за справою № 490/8181/14-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39863781 (дата звернення: 21.05.2016).

  54. Владимиров В. А., Гришанин П. Ф., Загородников Н. И. Государственные преступления: учеб. пособие по сов. уголовному праву / ред.: М. И. Якубович, В. А. Владимиров. Москва: Высш. шк., 1961. 228 с.

  55. Владимиров В. А. Квалификация похищений личного имущества. Москва: Юрид. лит., 1974. 208 с.

  56. Военная реформа: оценка угроз национальной безопасности России: приложение к информ.-аналит. журн. «Обозреватель-Observer» / А. И. Подберезкин и др.; ред. Г. А. Зюганов; Народно-патриот. союз России, Всерос. обществ.-полит. движение «Духовное наследие». Москва, 1997. 87 с.

  57. Возжеников А. В. Парадигма национальной безопасности реформирующейся России: монография. 2-е изд., испр. и доп. Москва: ЭДАС ПАК, 2000. 358 с.

  58. Волженкин Б. В. Уголовная ответственность юридических лиц. Санкт-Петербург: С.-Петербург. юрид. ин-т Ген. прокуратуры РФ, 1998. 40 с.

  59. Волков Б. С. Мотив и квалификация преступлений / под ред. Ф. Н. Фаткуллина. Казань: Изд-во КГУ, 1968. 165 с.

  60. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность. Казань: Изд-во КГУ, 1982. 127 с.

  61. Волков Г. И. Уголовное право: популяр. учеб. Харьков: Юриздат НКЮ, 1925. 156 с.

  62. Волков Г. И. Закон о защите Родины. Советское государство. 1934. № 3. С. 3–6.

  63. ВЦИК XII созыва: 2-я сессия. Бюллетень. 1925. № 8. 272 с.

  64. Галиакбаров Р. Р. и др. [Рецензия] Правоведение. 1978. № 5. С. 130–132. Рец. на кн.: Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений: учеб. пособие. Москва: Изд-во МГУ, 1976. 182 c.

  65. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами. Москва: Юрид. лит., 1969. 120 с.

  66. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. Москва: ЮрИнфоР, 2001. 316 c.

  67. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: АО «Центр Юр ИнфоР», 2003. 448 с.

  68. Геродот. История: в 9 кн. / пер. и прим. Г. А. Стратановского; под. общ. ред. С. Л. Утченко. Ленинград: Наука, 1972. Кн. 3. 600 с.

  69. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. Объект и квалификация преступлений. Ленинград: Изд во ЛГУ, 1979. 127 c.

  70. Глушков В. О. Правоохоронні органи та їх роль у функції забезпечення державної безпеки України. Науковий вісник Херсонського державного університету. Юридичні науки. Херсон: Гельветика, 2013. Вип. 3, т. 1. С. 47–52.

  71. Гончаренко О. М., Лисицин Е. М. Методологічні засади розробки нової редакції Концепції національної безпеки України. Київ: НІСД, 2001. Вип. 4. С. 6–7.

  72. Государственная тайна и ее защита в Российской Федерации / П. П. Аникин и др.; под общ. ред.: М. А. Вус, А. В. Федоров. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2003. 610 c.

  73. Государственные преступления: учеб. пособие по сов. уголовному праву / В. А. Владимиров и др.; под ред.: М. И. Якубович, В. А. Владимиров. Москва: Высш. шк., 1961. 227 с.

  74. Гришаев П. И., Здравомыслов Б. В. Советское уголовное право: особо опасные государственные преступления. Особенная часть / под общ. ред. А. Н. Васильева. Москва: МГЭИ, 1959. Вып. 1. 64 c.

  75. Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина. Київ: Ін Юре, 2006. 568 с.

  76. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Москва: Рус. яз., 1989. Т. 1. 699 с.

  77. Даль В. И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. Москва: ЭКСМО-Пресс, 2002. 640 с.

  78. Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: навч. посіб. Харків: Фоліо, 2002. 285 с.

  79. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва держав відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 2625 (ХХV) від 24.10.1970 р. Міжнародне право в документах / за заг. ред. М. В. Буроменського. 2-е вид., випр. і допов. Харків: Мачулін, 2006. С. 12–16.

  80. Делінський О. А. Концептуальні аспекти становлення сучасної системи міжнародної безпеки. Актуальні проблеми держави та права: зб. наук. пр. Одеса: Юрид. літ., 2001. Вип. 11. С. 593–598.

  81. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. Москва: Юрид. лит, 1975. 182 с.

  82. Дзюба В. Т. Уголовная ответственность за посягательство на жизнь работника милиции или народного дружинника: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Киев, 1985. 22 с.

  83. Діордіца І. В. Кримінально-правова відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади: дис. … канд. юрид. наук. Київ: Київ. міжнар. ун-т, 2008. 193 с.

  84. Діордіца І. В. Кримінально-правова відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2008. 20 с.

  85. Дмитриев П., Карпушин М. О характере умысла в особо опасных
    государственных преступлениях. Правоведение. 1964. № 2. С. 44-50.

  86. Дурманов Н. Д. Понятие преступления / отв. ред. М. Д. Шаргородский. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1948. 315 c.

  87. Дьяков С. В., Игнатьев А. А., Карпушин М. П. Ответственность за государственные преступления / общ. ред. и введ. Л. И. Баркова. Москва: Юрид. лит., 1988. 224 с.

  88. Дьяков С. В. Унификация уголовного законодательства об ответственности за преступления против государства. Вестник Межпарламентской ассамблеи. 1995. № 4. С. 37–46.

  89. Дьяков С. В. Государственные преступления (против основ конституционного строя и безопасности государства) и государственная преступность. Москва: Норма, 1999. 320 с.

  90. Дьяков С. В. Преступления против основ конституционного строя и безопасности государства: уголовно-правовое и криминологическое исследование. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2009. 267 с.

  91. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2002. 291 с.

  92. Ермакова Л. Д. Особо опасные государственные преступления: учеб. пособие / отв. ред. Б. В. Здравомыслов. Москва: РИО ВЮЗИ, 1982. 96 c.

  93. Есипов В. В. Уголовное право. Особенная часть: Преступления против государства и общества. 2-е изд., пересмотр. и доп. Москва: Изд во кн. магазина И. К. Голубева под фирмою «Правоведение», 1906. 286 c.

  94. Жаліло Я. До формування категоріального апарату науки про економічну безпеку. Стратегічна панорама. 2004. № 3. С. 97–104.

  95. Загородников Н. И. Уголовная ответственность за государственные преступления. Москва: Изд-во ВШ МВД СССР, 1959. 55 c.

  96. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе URL: http://www.osce.org/documents/mcs/1975/08/4044_ru.pdf (дата звернення: 21.06.2016).

  97. Зеленков М. Ю. Правовые основы общей теории безопасности Российского государства в ХХІ веке. Москва: Юрид. ин-т МИИТа. 2002. 209 с.

  98. Злобин Г. А., Никифоров Б. С. Умысел и его формы. Москва: Юрид. лит., 1972. 264 c.

  99. Иванов Н. Г. Уголовное право России. Общая и Особенная части: учебник. Москва: Экзамен, 2003. 768 с.

  100. Игнатьев А. Серьезная угроза безопасности государства. Человек и закон. 2001. № 7. С. 38–43.

  101. Игнатьев А. А. Статьи 275 и 276 УК РФ нуждаются в совершенствовании. Уголовное право. 2002. № 1. С. 16–17.

  102. Из истории Всероссийской Чрезвычайной Комиссии. 1917–1921 гг.: сб. док. / сост.: А. К. Гончаров и др. Москва: Госполитиздат, 1958. 511 с.

  103. Иногамова-Хегай Л. В. Публичные призывы в системе Особенной части УК РФ. Системность в уголовном праве: материалы II Рос. конгресса уголовного права (г. Москва, 31 мая – 1 июня 2007 г.). Москва: ТК Велби; Проспект, 2007. С. 157–160.

  104. Казаков Н. Д. Безопасность и синергетика (опыт философского осмысления). Безопасность: информ. сб. 1994. № 4. С. 61–65.

  105. Калинина Н. А. Лингвистическая экспертиза законопрoектов: опыт, проблемы и перспективы: науч.-практ. пособие. Москва: Упр. делами ГД РФ, 1997. 43с.

  106. Карпушин М. П., Курляндский В. И. Уголовная ответственность и состав преступления. Москва: Юрид. лит., 1974. 232 c.

  107. Качинський А. Б. Екологічна політика й екологічна безпека України. Екологічний вісник. 2006. № 1. С. 14–17.

  108. Келина С. Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК Российской Федерации. Уголовное право: новые идеи / под ред.: С. Г. Келина, А. В. Наумов. Москва: Юристъ, 1994. С. 50–60.

  109. Кириченко В. Національні інтереси (формування). Мала енциклопедія етнодержавознавства / редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. Київ: Довіра; Генеза, 1996. С. 118–119.

  110. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства: Общая часть: учебник. 3-е изд. Киев: Ф. А. Иогансон, 1891. 892 c.

  111. Кленова Т. В. Уголовно-правовые гарантии прав потерпевшего. Российский следователь. 2001. № 2. С. 15–17.

  112. Климкина Е. И. Понятие посягательства в уголовном праве. Уголовно-правовая охрана личности и ее оптимизация. Саратов: Изд-во Саратов. гос. акад. права, 2003. С. 195–197.

  113. Клягин B. C. Ответственность за особо опасные государственные преступления. Минск: Вышэйш. шк., 1973. 272 c.

  114. Козлов А. П. Понятие преступления. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2004. 819 с.

  115. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России. 5-е изд., перераб. и доп. Москва: Проспект, 2012. 592 с.

  116. Колосов Ю. М., Кузнецов В. И. Международное право. Москва: Междунар. отношения, 2003. 148 с.

  117. Комиссаров B. C. Терроризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против общества. Москва: Кросна-Лекс, 1997. 150 с.

  118. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / под ред. А. В. Наумова. Москва: Юристъ, 1996. 824 с.

  119. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / А. В. Арендаренко и др. Москва: Проспект, 1997. 760 с.

  120. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Х. М. Ахметшин и др.; отв. ред. В. И. Радченко; науч. ред. А. С. Михлин. Москва: Спарк, 2000. 862 c.

  121. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Ю. В. Грачев и др.; отв. ред. А. И. Рарог. Москва: Прoспeкт, 2004. 952 с.

  122. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення: 22.06.2016).

  123. Конституция Российской Федерации. Вопросы и ответы / Е. А. Данилов и др. Москва: Юрид. лит., 1994. 128 с.

  124. Конституция Российской Федерации: науч.-практ. комм. / Т. Е. Абова и др.; под ред. Б. Н. Топорнина. Москва: Юристъ, 1997. 716 с.

  125. Конституція України: прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

  126. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. Москва: Изд-во Акад. МВД СССР, 1980. 248 c.

  127. Короленко М. П. Кваліфікація і класифікація умисних вбивств при обтяжуючих обставинах: дис. ... канд. юрид. наук. Одеса: ОНУ імені І. І. Мечникова, 2002. 203 с.

  128. Костенко Г. Ф. Теоретичні аспекти стратегії національної безпеки: навч. посіб. Київ: ЗАТ «Видав. дім ДЕМІД», 2002. 144 с.

  129. Костенко H. A. Философия и безопасность. Новосибирск: ИППКС ФСБ РФ, 1998. 166 с.

  130. Костенко О. М. Культура і закон у протидії злу: монографія. Київ: Атіка, 2008. 352 с.

  131. Коченов М. М. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы: автореф. дис. ... д-ра психол. наук. Москва, 1991. 40 с.

  132. Краткий философский словарь / под ред.: М. Розенталь, П. Юдин. Москва: Госполитиздат, 1955. 833 с.

  133. Кримінальне право. Загальна частина: підручник / Г. В. Андрусів та ін.; за ред.: П. С. Матишевський [та ін.]. Київ: Юрінком Інтер, 1997. 512 с.

  134. Кримінальне право. Особлива частина: підручник / М. Й. Коржанський та ін.; відп. ред. В. І. Шакун. Київ: НАВСУ; Правові джерела, 1998. 896 с.

  135. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Г. В. Андрусів та ін.; за ред.: П. С. Матишевський, П. П. Андрушко, С. Д. Шапченко. Київ: Юрінком Інтер, 1999. 512 с.

  136. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / М. І. Бажанов та ін.; за ред.: М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій. Київ; Харків: Юрінком Інтер; Право, 2002. 416 с.

  137. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / М. І. Бажанов та ін.; за ред.: М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій. Київ; Харків: Юрінком Інтер; Право, 2001. 494 с.

  138. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю. А. Александров та ін.; за заг. ред.: М. І. Мельник, В. А. Клименко. 2-е вид., перероб. і допов. Київ: Атіка, 2008. 712 с.

  139. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / за заг. ред. Є. Л. Стрельцова. Харків: Одиссей, 2009. 469 с.

  140. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.05.2001 р. № 2341-ІІІ. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25–26. Ст. 131.

  141. Кримінальний кодекс України: наук.-практ. ком. /
    Ю. В. Баулін та ін.; за заг. ред.: В. В. Сташис, В. Я. Тацій. Київ: Видав. Дім «Ін Юре», 2003. 1196 с.

  142. Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки: Закон Української РСР від 28.12.1960 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2001–05/page (дата звернення: 21.09.2016).

  143. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T124651.html (дата звернення: 15.05.2016).

  144. Кругликов Л. Л. Практикум по уголовному праву: учеб. пособие / Э. Т. Борисов и др.; под ред. Л. Л. Кругликова. Москва: БЕК, 1997. 501 c.

  145. Кругликов Л. Л. О конструкциях состава преступления в современном уголовном праве: материалы Всерос. науч. конф., посв. 200-летию Ярослав. гос. ун-та. им. П. Г. Демидова: Юридические науки (г. Ярославль, 30–31 окт. 2003 г.). Ярославль, 2003. С. 40-46.

  146. Крылова Н. Е. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции. Москва: СПАРК, 1996. 124 с.

  147. Кубальський В. Н. Засади кримінально-правової охорони державного суверенітету України. Правова держава. 2015. Вип. 26. С. 376–384.

  148. Кудрявцев В. Н. К вопросу о соотношении объекта и предмета преступления. Советское государство и право. 1951. № 8. С. 58–59.

  149. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. Москва: Госюриздат, 1960. 244 с.

  150. Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность. Москва: Наука, 1986. 448 c.

  151. Кудрявцев В. Н., Трусов А. И. Политическая юстиция в СССР. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2002. 383 с.

  152. Кузнецов А. П. Преступления против государственной власти: Комментарии к разделу X Уголовного кодекса РФ. Москва: Рос. акад. юрид. наук; Вектор-ТиС, 2005. 360 с.

  153. Кузнецов А. П., Булавин В. И., Паршин С. М. Преступле­ния против основ конституционного строя и безопасности го­сударства: учеб. пособие / под ред. А. П. Кузнецова. Нижний Новгород: Нижегород. правовая акад., 2006. 80 с.

  154. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. Москва: Юрид. лит., 1958. 219 с.

  155. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений: учеб. пособие. Москва: Изд-во МГУ, 1984. 181 c.

  156. Курляндский В. И. Вопросы ответственности за особо опасные государственные преступления. Правоведение. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1959. № 3. С. 78-86.

  157. Курс российского уголовного права. Особенная часть / С. В. Бородин и др.; под ред.: В. Н. Кудрявцев, А. В. Наумов. Москва: Спарк, 2002. 1040 c.

  158. Курс советского уголовного права: в 6 т / Я. М. Брайнин и др.; под ред.: А. А. Пионтковский [и др.]. Москва: Наука, 1970. Т. 6. 432 с.

  159. Курс советского уголовного права: Общая часть: в 2 т. / под ред.: А. А. Пионтковский, П. С. Ромашкин, В. М. Чхиквадзе. Москва: Наука, 1970. Т. II. 516 с.

  160. Курс советского уголовного права: Особенная часть: учебник / Г. З. Анашкин и др. ; отв. ред.: Н. А. Беляев, М. Д. Шаргородский. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1973. Т. 3. 835 c.

  161. Курс уголовного права: в 5 т. / под ред.: Г. Н. Борзенков, В. С. Комисаров. Москва: Зерцало, 2002. Т. 5: Особенная часть. 512 с.

  162. Курс уголовного права. Общая часть: учебник / под ред.: Н. Ф. Кузнецова, М. И. Тяжкова. Москва: ЗЕРЦАЛО, 1999. Т. 1. 592 с.

  163. Лайм Э., Левенталь Г. Направленность преступления и цель преступления. Neue Iustiz. 1958. Nr. 9. 306 s.

  164. Лантінов Я. О. Щодо визначення національної безпеки України як об’єкта кримінально-правової охорони. Форум права. 2011. № 1. С. 570-574. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e–journals/FP/2011–1/11ljokpo.pdf (дата звернення: 17.07.2016).

  165. Левертова Р. А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. Омск: Омск. высш. шк. милиции, 1978. 103 с.

  166. Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1968. 128 с.

  167. Ленин В. И. Полн. собр. соч.: в 55 т. Москва: Политиздат, 1965–1975. Т. 1. 662 с.

  168. Леонов Б., Василишин В. Тероризм як різновид соціального конфлікту. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2015. № 2. С. 66–71.

  169. Лесков М. А. Гомеостатические процессы и теория безопасности. Безопасность: информ. сб. 1994. № 4 (20). С. 66–75.

  170. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України): монографія. Київ: Київ. ун-т, 2006. 573 с.

  171. Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. Київ: Текст, 2003. 600 с.

  172. Ліпкан В. А., Діордіца І. В. Національна безпека України: кримінально-правова охорона: навч. посіб. Київ: Вид-во КНТ, 2007. 292 с.

  173. Ліпкан В. А. Національна безпека України: навч. посіб. Київ: Кондор, 2008. 552 с.

  174. Ліпкан В. А. Основи права національної безпеки. Право України. 2009. № 1. С. 108-116.

  175. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство. Санкт-Петербург: Фонд «Университет», 2000. 428 с.

  176. Лопашенко H. A. Преступления в сфере экономической деятельности: понятие, система, проблемы квалификации и наказания: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Саратов, 1997. 43 c.

  177. Лунеев В. В. Субъективное вменение. Москва: Спарк, 2000. 72 с.

  178. Ляпунов Ю. И. Основные теоретические проблемы уголовно-правовой охраны природы в СССР: дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 1976. 220 с.

  179. Майборода О. Національний інтерес. Мала енциклопедія етнодержавознавства / редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. Київ: Довіра; Генеза, 1996. С. 108–111.

  180. Малахов И. П. Основы уголовного права. Общая часть: учеб. пособие. Киев: МАУП, 2000. 192 с.

  181. Мальцев В. Уголовно-правовая охрана должностных лиц и граждан в связи со служебной или общественной деятельностью. Законность. 1996. № 1. С. 11–18.

  182. Мамчур В. М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2002. 22 с.

  183. Манилов В. Угрозы национальной безопасности России. Военная мысль. 1996. № 1. С. 7–17.

  184. Маньковский Б. С. Основные принципы и некоторые вопросы кодификации советского уголовного законодательства. Ученые записки Ростова-на-Дону государственного университета. 1957. Т. 68, вып. 4. С. 119–140.

  185. Марін О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм: монографія. Київ: Атіка, 2003. 224 с.

  186. Материалы НКЮ. Москва: Изд-во НКЮ, 1918. Вып. 5. 104 с.

  187. Матрусов Н. Д. О необходимости создания целостной системы национальной безопасности России: основные принципы, подходы, элементы. Безопасность: информ. сб. 1996. № 2. С. 46–53.

  188. Международный пакт о гражданских и политических правах: принят резолюцией 2200 А (XXI) Генеральной Ассамблеи от 16 декабря 1966 г. URL: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pactpol (дата звернення: 11.04.2016).

  189. Мельниченко А. Б. Уголовно-правовые средства обеспечения национальной безопасности Российской Федерации: дис. ... д-ра юрид. наук. Ростов н/Д, 2009. 377 с.

  190. Мельниченко А. Б. Уголовно-правовые средства обеспечения национальной безопасности Российской Федерации: автореф. дис. … д-ра юрид. наук. Ростов н/Д, 2009. 69 с.

  191. Меньшагин В. Д., Пионтковский А. А. Курс советского уголовного права: Государственные преступления и преступления против социалистической собственности: в 6 т. / редкол.: А. А. Пионтковский и др. Москва: Наука, 1970. Т. 4: Особенная часть. 432 c.

  192. Миренский Б. А. Теоретические основы совершенствования советского уголовного законодательства / отв. ред. Г. А. Ахмедов; предисл. Н. А. Стручкова. Ташкент: Узбекистан, 1983. 120 c.

  193. Михеев Р. И., Корчагин А. Г., Шевченко А. С. Уголовная ответственность юридических лиц за и против: монография. Владивосток: Изд-во ДГУ, 1999. 261 с.

  194. Мошняга Л. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти конституційних основ національної безпеки України: дис. … канд. юрид. наук. Харків, 2011. 253 с.

  195. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Київ: Логос, 1998. 324 с.

  196. Мунтіян В. І. Реформування Збройних Сил України: погляд крізь призму державного бюджету. Наука і оборона. 2003. № 4. С. 7–13.

  197. Мусаев М. М. Посягательство на жизнь лица, осуществляющего правосудие или предварительное расследование (уголовно-правовая и криминологическая характеристика): дис. ... канд. юрид. наук. Махачкала: Дагестан. гос. ун-т, 2006. 219 с.

  198. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред.: М. О. Потебенько, В. Г. Гончаренко. Київ: Форум, 2001. Ч. 2: Особлива частина. 942 с.

  199. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. 4-е вид., перероб. і допов. Київ: А.С.К., 2005. 848 с.

  200. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред.: П. П. Андрушко, В. Г. Гончаренко, Є. В. Фесенко. 2-е вид., перероб. і допов. Київ: Дакар, 2008. 1428 с.

  201. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред.: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. 6-е вид., перероб. і допов. Київ: Юрид. думка, 2009. 1236 с.

  202. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: спец. вип. / П. П. Андрушко та ін.; наук. ред. С. С. Яценко. Київ: Юрінком Інтер, 1994. 797 с.

  203. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. С. С. Яценка. 2-е вид., перероб. і допов. Київ: А.С.К., 2002. 968 с.

  204. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / А. А. Музика та ін.; за ред.: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. 3-є вид. Київ: Атіка, 2005. 1064 с.

  205. Наумов А. В. Предприятие на скамье подсудимых? Советская юстиция. 1992. № 17–18. 47 с.

  206. Наумов A. B. Российское уголовное право. Общая часть: курс лекций. Москва: БЕК, 1996. 560 c.

  207. Наумов А. В. Российское уголовное право: Общая часть: курс лекций: в 2 т. 3-е изд., перераб. и доп. Москва: Юрид. лит., 2004. Т. 1. 496 c.

  208. Наумов А. В. Российское уголовное право: курс лекций: в 3 т. 4-е изд., перераб. и доп. Москва: Волтерс Клувер, 2007. Т. 3: Особенная часть (гл. Х–ХХІ). 656 с.

  209. Научно-практический комментарий к Закону об уголовной ответственности за государственные преступления / сост.: Б. А. Куринов, В. Д. Меньшагин; отв. ред.: В. Д. Меньшагин, П. С. Ромашкин. Москва: Госюриздат, 1960. 71 c.

  210. Научно-практический комментарий к Закону об уголовной ответственности за государственные преступления / сост.: Б. А. Куринов, В. Д. Меньшагин; отв. ред. П. С. Ромашкин. 2-е изд., перераб. Москва: Юрид. лит., 1961. 114 c.

  211. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / А. Л. Агафонов и др.; под ред. П. Н. Панченко. Нижний Новгород: Номос, 1996. 624 c.

  212. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса РСФСР / М. И. Блум и др.; отв. ред. Б. С. Никифоров. Москва: Юрид. лит., 1963. Т. 1. 527 c.

  213. Неделин И. Г. Посягательство на жизнь государственного или общественного деятеля (уголовно-правовые и криминологические аспекты): дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2009. 183 с.

  214. Немытина М. В., Никифорова Т. И. Дела о государственных преступлениях в Саратовской судебной палате (1871–1881 гг.). Государство и право. 1992. № 3. С. 130–135.

  215. Нерсесянц B. C. Общая теория права и государства: учебник. Mосква: НОРМА, 2000. 552 с.

  216. Нижник Н. Р., Ситник Г. П., Білоус В. Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): навч. посіб. / за заг. ред.: П. В. Мельник, Н. Р. Нижник. Ірпінь, 2000. 304 с.

  217. Никифоров А. С. Об уголовной ответственности юридических лиц. Уголовное право: новые идеи: сб. ст. / ред.: С. Г. Келина, А. В. Наумов. Москва, 1994. 100 с.

  218. Никифоров А. С. Юридическое лицо как субъект преступления. Государство и право. 2000. № 8. С. 18–27.

  219. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву. Москва: Госюриздат, 1960. 228 с.

  220. Никифоров B. C., Решетников Ф. М. Современное американское уголовное право. Москва: Наука, 1990. 153 с.

  221. Нікітін Ю. В. Протидія злочинності в системі забезпечення внутрішньої безпеки українського суспільства: монографія. Київ: ВНЗ «Національна академія управління», 2009. 373 c.

  222. Новицький Г. В. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки України. Київ: Інтертехнологія, 2008. 496 с.

  223. Новоселов Г. П. Ответственность за государственные преступления: текст лекции. Свердловск: Полиграфист, 1985. 55 с.

  224. Номоконов В. А. Преступное поведение: детерминизм и ответственность: монография. Владивосток: Изд-во ДГУ, 1989. 157 с.

  225. О безопасности: Закон РФ от 5 марта 1992 г., с доп. от 25 декабря 1992 г. Ведомости Верховного Совета Российской Федерации. 1992. № 15; 1993. № 2.

  226. О введении Уголовного кодекса РСФСР в действие: Постановление ВЦИК от 24 мая 1922 г. СУ РСФСР. 1922. № 15.

  227. О государственной защите работников суда и правоохранительных органов: Закон Украины от 23 декабря 1993 г. с изм., внес. согласно законам Украины, по сост. на 23 декабря 2015 г. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T378100.html (дата звернення: 08.05.2016).

  228. О новом общесоюзном законодательстве по уголовному праву, процессу и судоустройству: материалы совместного заседания ученых советов 13 января 1959 г. / А. А. Пионковский и др. Москва: Госюриздат, 1959. 75 c.

  229. О решении Совета национальной безопасности и обороны Украины от 6 мая 2015 г. «О Стратегии национальной безопасности Украины»: Указ Президента Украины от 26 мая 2015 г. № 287/2015. URL: zakon5.rada.gov.ua/laws/show/287/2015 (дата звернення: 17.10.2016).

  230. Об уголовной ответственности за государственные преступления: Закон СССР от 25 декабря 1958 г. Ведомости Верховного Совета СССР. 1959. № 1. Ст. 8.

  231. Об утверждении Основ уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик: Закон СССР от 25 декабря 1958 г. URL: https://ru.wikisource.org/wiki/ (дата звернення: 24.04.2016).

  232. Ожегов С. И. Словарь русского языка / под ред. Н. Ю. Шведовой. 15-е изд. Москва: Рус. яз., 1984. 816 с.

  233. Ожегов С. И. Словарь русского языка. Москва: Рус. яз., 1989. 921 с.

  234. Ожегов С. И. Словарь русского языка. Москва: Рус. яз., 1990. 917 с.

  235. Ордынский С. П. Преступления против порядка управления: текст и комментарий к ст. 74–104 Уголовного кодекса. Право и жизнь. Москва: Госюриздат, 1924. 160 с.

  236. Особо опасные государственные преступления / Д. И. Богатиков и др.; под общ. ред.: В. И. Курляндский, М. П. Михайлов. Москва: Госюриздат, 1963. 216 c.

  237. Павленко С. З. Новая политика обеспечения безопасности страны. Духовность. Правопорядок. Преступность: материалы науч.-практ. конф. (г. Москва, 28 марта 1996 г.). Москва: Изд-во Акад. МВД России, 1996. С. 176–182.

  238. Павлинов A. B. Насильственный экстремизм. Москва: Ин-т правовых и сравнительных исследований при Ассоциации работников правоохранительных органов Российской Федерации, 2004. 258 с.

  239. Павлов В. Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. Санкт-Петербург: Лань; С.-Петербург. ун-т МВД России, 2000. 192 с.

  240. Пилипчук В. Г. Формування теоретико-правових основ забезпечення державної безпеки України (кінець ХХ – початок ХХІ століття). Київ: НКЦ СБ України. 2008. 256 с.

  241. Пилипчук В. Г. Еволюція наукових поглядів стосовно поняття «державна безпека». URL: http://ua.textreferat.com/referat–11854.html (дата звернення: 15.06.2016).

  242. Пионтковский А. А. Система особенной части уголовного права. Советское право. 1926. № 2. С. 55–58.

  243. Пионтковский А. А. Уголовное право: Особенная часть. Москва: Юриздат, 1939. 236 с.

  244. Пионтковский А. А., Меньшагин В. Д. Курс советского уголовного права: Особенная часть. Москва: Госюриздат, 1955. Т. IV. 800 с.

  245. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. Москва: Госюриздат, 1961. 665 с.

  246. Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України: Указ Президента України від 16.06.2005 р. № 966/2005. URL: www.rainbow.gov.ua (дата звернення: 19.05.2016).

  247. Платон. Собр. соч.: в 4 т. Москва: Мысль, 1994. Т. 3. 654 с.

  248. Погорілко В. Ф. Основи конституційного ладу України. Київ: Ін Юре, 1997. 40 с.

  249. Познышев С. В. Очерк основных начал науки уголовного права: Особенная часть. Москва: Университет. типогр., 1923. 296 с.

  250. Политология: Энциклопедический словарь / под общ. ред. Ю. Аверьянова. Москва: Изд-во Моск. коммерч. ун-та, 1993. 431 с.

  251. Правове забезпечення державного суверенітету України: монографія / Ю. С. Шемшученко та ін.; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. Київ: Юрид. думка, 2011. 300 с.

  252. Правовое регулирование деятельности федеральной службы безопасности по обеспечению национальной безопасности Российской Федерации: науч.-практ. комм. / под общ. ред. В. Н. Ушакова; науч. ред. И. Л. Трунов; предисл. Н. П. Патрушевой. Москва: Эксмо, 2006. 592 c.

  253. Практикум по уголовному праву: учеб. пособие / Э. Т. Борисов и др.; под ред. Л. Л. Кругликовой. Москва: БЕК, 1997. 501 c.

  254. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии. Общая часть уголовного права / И. С. Власов и др.; отв. ред. Н. Ф. Кузнецова. Москва: Юрид. лит., 1991. 288 c.

  255. Преступления и наказания в Российской Федерации:
    Популярный комментарий к Уголовному кодексу РФ / Б. В. Волженкин и др.; отв. ред. А. Л. Цветинович, А. С. Горелик. Москва: БЕК, 1997. 694 с.

  256. Приговор Красногвардейского районного суда г. Днепропетровска от 28 мая 2012 г. по делу № 419/851/12. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/24541257 (дата звернення: 18.03.2017).

  257. Приговор Приморского районного суда г. Одессы от 22 февраля 2013 г. по делу № 522/19686/2012. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31394828 (дата звернення: 15.05.2016).

  258. Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України: Закон України від 17.06.1992 р. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T246800.html (дата звернення: 11.03.2016).

  259. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. № 2235-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 13. Ст. 65.

  260. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991 р. № 1778-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 2. Ст. 5.

  261. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р. № 3855-XII із змін., внес. згідно із законами України, за станом на 02.07.2015 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 (дата звернення: 17.02.2016).

  262. Про Доктрину інформаційної безпеки України: проект Указу Президента України. URL: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=113319&cat_id=61025 (дата звернення: 07.11.2016).

  263. Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова ПВС України від 26.06.1992 р. № 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2002: офіц. вид. / за заг. ред. В. Т. Маляренко. Київ: А.С.К., 2003. 560 с.

  264. Про затвердження Загальних положень забезпечення безпеки атомних станцій: Наказ Державної адміністрації ядерного регулювання від 09.12.1999 р. № 63. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0056-08 (дата звернення: 17.03.2016).

  265. Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів: Наказ Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 р. URL: http://ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG1002.html (дата звернення: 18.03.2016).

  266. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р.   1024 XII. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 17. Ст. 120.

  267. Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.97 № 409 «Про забезпечення надійності й безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж»: Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 27.11.1997 р. № 32/288. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0423-98 (дата звернення: 17.03.2016).

  268. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. Ст. 650.

  269. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 49. Ст. 272.

  270. Про концепцiю національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16.01.1997 р. № 3/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 10. Ст. 85.

  271. Про оборону України: Закон України від 06.12.1991 р. № 1932-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 9. Ст. 106.

  272. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.2003 р. № 964-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 39. Ст. 351.

  273. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 р. № 2695 XII (2695-12). Відомості Верховної Ради України. 1992. № 49. Ст. 669.

  274. Про пожежну безпеку: Закон України від 17.12.1993 р. № 3745 XII. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 10. Ст. 36.

  275. Про політичні партії: Закон України від 05.04.2001 р. № 2365-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 23. Ст. 118.

  276. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 р. № 389-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 28. Ст. 250.

  277. Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 6. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS96003.html (дата звернення: 12.02.2016).

  278. Про Президента Української РСР: Закон УРСР від 24.02.1994 р. № 3998 ХІІ. Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 33. Ст. 446.

  279. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 р. № 1697-VII із змінами за станом на 05.10.2016 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page (дата звернення: 11.03.2016).

  280. Про Рахункову палату: Закон України від 02.07.2015 р. № 576-VIII. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/576-19 (дата звернення: 18.02.2016).

  281. Про статус народного депутата України: Закон України від 21.11.1992 р. № 2810-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 3. Ст. 17.

  282. Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 3. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02 (дата звернення: 10.02.2016).

  283. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я людини: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.04.1994 р. № 1. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS94027.html (дата звернення: 10.02.2016).

  284. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. № 2. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 (дата звернення: 11.03.2016).

  285. Про судову практику у справах про злочини проти власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 10. Вісник Верховного Суду України. 2009. № 12. С. 9–16.

  286. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 5. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-08 (дата звернення: 03.03.2016).

  287. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р. № 1402. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1402-19 (дата звернення: 18.11.2016).

  288. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 20. Ст. 99.

  289. Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України від

    Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова робота із самозабезпечення економічної безпеки суб’єктами господарювання україни
Сті. Розглянуто основних суб’єктів забезпечення економічної безпеки у недержавному секторі економіки. Зроблено висновок про необхідність...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconНавчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconДовідка кісельов Андрій Вадимович
Працює Керівник департаменту інформації го «Проект «Мирний», головний редактор фронтового тижневика «Військовий кур’єр України»,...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconКонспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»
Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України / О. В. Кузьменко, Т. О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова освіта учнів: цілі, завдання, шляхи реалізації
Правова освіта та виховання учнівської молоді мають державне значення, тому повинні реалізувати освітню функцію та мати обов’язково...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма міжнародної науково-практичної конференції теорія та практика управління економічним розвитком

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconТеорія відносності Історія створення та сучасні погляди… Альберт Ейнштейн
Прусської І баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 р підписав...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма вступного фахового випробування (співбесіди) з хімії д
Землі І проблеми екології, хімії навколишнього середовища, основ хімічної безпеки, інформаційних технологій в хімії, техніки демонстраційного...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка