Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика



Сторінка9/23
Дата конвертації07.02.2018
Розмір5.96 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Висновки до розділу 2
1. У післяреволюційний період, з 1917 року, не існувало однакового тлумачення поняття державних злочинів. Розглянуті діяння не містили будь-яких характерних для цього виду злочинів родових ознак, і відповідно був відсутній критерій, що дозволяє включати в таку групу злочинів суміжні (інші) суспільно небезпечні діяння. Однак наступні варіанти визначення розглянутих злочинів містили у своїй більшості ознаки, характерні для існуючої на той період ідеологічної концепції визначення таких і інших видів злочинів. Зокрема, як правило, йшлося про умисні посягання (дії та бездіяльність), спрямовані на «підрив»-«ослаблення» «державного» чи «суспільного» ладу, що становило основу таких визначень у різних їх інтерпретаціях.

2. Існуюча українська кримінально-правова доктрина містила поняття «державний злочин» з моменту здобуття нашою державою незалежності й до прийняття чинного Кримінального кодексу України. Однак необхідно зазначити, що в чинному кримінальному законодавстві ні законодавець, ані кримінально-правова наука не дають чіткого визначення поняття злочинів проти основ національної безпеки держави. Розбіжності у формулюваннях ознак такого виду злочинів, що їх надали авторитетні дослідники, знаходять своє пояснення тими видами діянь, які законодавець розмістив у Розділі I Особливої частини КК України. При цьому, як зазначалося раніше, обсяг суспільно небезпечних діянь, закріплених у ньому, практично збігається з підрозділом попереднього КК – «Особливо небезпечні злочини проти держави». Отже, сучасний законодавець фактично ототожнює злочини проти основ національної безпеки з особливо небезпечними злочинами проти держави.

3. При зіставленні поняття «основи національної безпеки України» (національна безпека у вузькому розумінні) і поняття «безпека держави» простежується їх чіткий органічний зв’язок, де, з одного боку, за формою кожне з таких понять тією чи іншою мірою є ширше за інше, але, з іншого – ці самі поняття практично збігаються за змістом, зокрема, коли йдеться про основоположні сутнісні складові безпеки держави. Отже, визначення злочинів проти основ національної безпеки України мусить містити ознаки не всіх суспільно небезпечних діянь, що посягають на ті чи інші сфери національної безпеки, а лише тих, що становлять найбільшу небезпеку для безпеки держави.

4. Порівняльний аналіз положень Закону «Про основи національної безпеки України» і положень, закріплених у Розділі I Особливої частини КК України, свідчить про істотні розбіжності, що безпосередньо впливають на процес установлення понятійного апарату розглянутих злочинів. Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону одним з об’єктів національної безпеки є держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність). Отже, цей нормативний припис охоплює лише частину тієї загальної соціальної цінності, яку охороняє Розділ I Особливої частини кримінального закону, що крім вищезазначених цінностей бере під свій захист ще й економічну, інформаційну, екологічну безпеку й обороноздатність – елементи, які не охоплюються зазначеним Законом, але можуть бути об’єктами диверсії (ст. 113 КК) чи шпигунства (ст. 114 КК). Таким чином, розглянутий розділ кримінального законодавства охоплює більш широке коло суспільних відносин, ніж положення, що містяться в ч. 3 ст. 3 Закону «Про основи національної безпеки України».

5. Вивчення різного роду класифікацій розглянутих злочинів, які запропонували відомі дослідники в цій сфері, дозволяє в кожному окремому виді (групі) таких злочинів виділити комплекси безпосередніх об’єктів, характерних як такі для кожного злочину відповідного виду. Подібна конкретизація безпосередніх об’єктів у такій системі дозволяє наочно визначити коло безпосередніх чи альтернативних суспільних відносин, що потенційно потрапляють у небезпеку відповідного посягання. Інакше кажучи, наявність таких груп суспільних відносин багато в чому залежить від відповідних локальних джерел небезпеки, що, у свою чергу, і формують такі об’єкти. Відповідно такі безпосередні об’єкти кожної з груп злочинів можна розглянути як найважливіші сфери функціонування держави, що надалі й були взяті під охорону кримінальним законодавством.

6. Чинне кримінальне законодавство не охоплює категорій «внутрішня» і «зовнішня» безпека, однак при цьому декларується один із пріоритетних напрямів діяльності держави – запобігання і нейтралізація внутрішніх і зовнішніх загроз. Отже, законодавець, визнаючи наявність внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці, у цілому, побічно чи навіть безпосередньо, припускає захист національної безпеки як усередині самої держави, так і за її межами, тобто йдеться про забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки держави.

7. Науково-теоретичний аналіз положень про сутність і зміст видового об’єкта злочинів, що розглядаються, у контексті з положеннями чинного кримінального законодавства і Закону України «Про основи національної безпеки України» дає можливість у певному сенсі встановити коло структурних компонентів, що сприяють пізнанню природи, структури безпеки держави як об’єкта національної безпеки. Так, наприклад, якби безпеку держави можливо було б зобразити структурно, то вона мала би такий вигляд: по вертикалі розташовувалися б її елементи (безпека конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності), а по горизонталі відповідно були б розташовані її внутрішня і зовнішня безпека як різновекторні, але при цьому однорівневі об’єкти кримінально-правової охорони.

8. Основна частина злочинів проти основ національної безпеки України, відповідно до положень ст. 12 КК України, належить до категорії особливо тяжких злочинів. Ці діяння вчиняються тільки з прямим умислом і заподіюють шкоду, як правило, не тільки основам політичної організації державної влади чи конституційному ладу, але й нормальному функціонуванню основних галузей державної влади, внаслідок чого можна констатувати, що такі діяння, як правило, чиняться з антидержавним умислом. Таким чином, з урахуванням установлених ознак, злочини проти основ національної безпеки України – це передбачені кримінальним законодавством України суспільно небезпечні діяння (дії чи бездіяльність), вчинені умисно, що посягають на зовнішню та внутрішню безпеку України.

9. Здійснений комплексний науково-теоретичний аналіз дозволяє дійти висновку, що такі видові об’єкти розглянутих злочинів, як зовнішня і внутрішня безпека, складаються з таких обов’язкових елементів: конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Отже, зовнішня безпека держави, як видовий об’єкт основ національної безпеки, становить собою стан захищеності конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності України від зовнішніх загроз. Таким чином, внутрішня безпека – це стан захищеності конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності від внутрішніх загроз.

10. Відповідно до здійсненого наукового дослідження можна дійти висновку, що всі злочини проти основ національної безпеки можна розділити на: 1) злочини, що посягають на «внутрішню» безпеку держави (ст.ст. 109, 110, 1102, 112, 113, 1141 КК) і 2) злочини, що посягають на «зовнішню» безпеку держави (ст.ст. 111, 114 КК). Причому в основі такого розподілу містяться такі критерії: 1) вектор загрози (у злочинах проти «зовнішньої» безпеки загроза виходить через межі держави, а в злочинах проти «внутрішньої» безпеки вона зосереджена всередині держави); 2) наявність або відсутність іноземного адресата (злочини проти «зовнішньої» безпеки держави характеризуються наявністю відповідного зв’язку суб’єкта таких злочинів з іноземним адресатом (державою, організацією чи їх представниками), а в злочинах проти «внутрішньої» безпеки такий адресат відсутній); 3) наявність видового об’єкта посягання, що сприяє розподілу таких злочинів на відповідні групи в залежності від джерела посягання. Установлення подібних критеріїв дозволяє більш чітко відмежувати злочини проти «зовнішньої» безпеки від злочинів проти «внутрішньої» безпеки, а також від інших, у тому числі й суміжних, видів злочинів.



Розділ 3

ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ

ОХОРОНИ основ національної безпеки України
3.1 Концептуальні основи «конструювання» об’єктивних ознак складів злочинів проти основ національної безпеки України
Процес правильної кваліфікації злочинів, що посягають на основи національної безпеки, багато в чому залежить від правильного визначення безпосереднього об’єкта таких злочинів.

Безпосередній об’єкт державної зради (ст. 111 КК) і шпигунства (ст. 114 КК), як злочинів проти зовнішньої безпеки України, багато в чому збігається з уже названим раніше видовим об’єктом цих діянь. Це зовнішня безпека України, під якою треба розуміти суспільні відносини у сфері захисту конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності України від зовнішніх загроз.

Усі надані, як у положеннях Закону про основи національної безпеки України, так і в нашому визначенні, компоненти (у кримінально-правовому розумінні – об’єкти) є рівнозначними, бо в тексті Закону вони розташовуються в одному ряді, у порядку їх перерахування. У процесі кваліфікації таких злочинів, як державна зрада і шпигунство, варто встановити, що такі посягання були спрямовані на заподіяння збитку таким об’єктам кримінально-правової охорони чи ж на будь-яке сполучення зазначених об’єктів.­­­­­­­­­­­­­

Подібна обставина дозволяє погодитися із судженням С. В. Дьякова про те, що «зовнішня безпека – ємний об’єкт. Він свідчить лише про те, що загроза виходить ззовні, а спрямована вона може бути практично на будь-яку охоронювану державою сферу суспільних відносин: політику, економіку, науку, екологію, соціальну сферу тощо».

На думку дослідника, зазначені елементи тісно пов’язані між собою і питання про те, якому з них заподіюється найбільша шкода, підлягає встановленню в кожному конкретному разі на основі наявних матеріалів [90, с. 36].

Доказом подібної аксіоми є судження відомих дослідників у частині визначення безпосереднього об’єкта зазначених діянь, які свідчать про те, що дотепер таке визначення не знайшло однакового розуміння.

Так, П. С. Матишевський безпосередній об’єкт державної зради (ст. 111 КК) формулює у двох аспектах: зовнішня безпека (суверенітет, територіальна недоторканність і обороноздатність держави) і внутрішня безпека (система заходів, спрямованих на охорону державних інтересів у суспільно-політичній і економічній сферах) [202, с. 190].

Безпосереднім об’єктом шпигунства (ст. 114 КК), на думку вченого, є зовнішня безпека держави – її суверенітет, територіальна недоторканність, обороноздатність або державна безпека [202, с. 196].

В. Я. Тацій під безпосереднім об’єктом державної зради розуміє зовнішню безпеку України, її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку [137, с. 22].

Безпосереднім об’єктом шпигунства вчений називає зовнішню безпеку України [137, с. 27].

Трохи іншим є формулювання безпосередніх об’єктів розглянутих злочинів, яке запропонували інші дослідники.

Так, М. І. Хавронюк безпосереднім об’єктом державної зради (ст. 111 КК) називає національну безпеку України переважно у сфері державної безпеки, інформаційній, економічній, науково-технічній чи воєнній сферах [204, с. 229].

Безпосереднім об’єктом шпигунства (ст. 114 КК), на думку автора, є національна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технічній сферах [204, с. 242].

В. А. Ліпкан об’єктом злочину, передбаченого ст. 111 КК України, називає суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України.

Перелічені групи суспільних відносин, на думку автора, за своїм характером самостійні об’єкти злочинів. Тому для наявності складу злочину (державна зрада) досить установити наявність посягання хоч би на одну з названих груп [172, с. 156].

Практично таке саме формулювання зазначеного автора присутнє у визначенні безпосереднього об’єкта шпигунства (ст. 114 КК), а саме суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека, що виступають основними складовими національної безпеки України [172, с. 167].

Надані положення свідчать про те, що більшість дослідників безпосередні об’єкти таких злочинів практично ототожнюють, що зайво підтверджує їх належність до того самого виду, а відповідно, наявність у них того самого об’єкта.

Безумовно, перелічені формулювання безпосереднього об’єкта злочинів проти зовнішньої безпеки мають на увазі захист викладених вище суспільних відносин головним чином від зовнішніх загроз.

На нашу думку, при встановленні поняття «зовнішня безпека» необхідно враховувати ту обставину, що безпека держави – це єдине явище. Відповідно, якщо воно піддається будь-якому посяганню, то негативні наслідки через те відображаються на всіх рівнях захищеності держави. Зовнішній фактор визначає лише наявність вектора вихідної загрози від будь-якої держави (держав) і можливість заподіяння шкоди різним сферам держави (обороноздатності, політиці, екології, громадській безпеці, економіці тощо). Саме тому державна зрада і шпигунство можуть бути вчинені лише на користь якоїсь конкретної держави або держав.

У цьому разі законодавець за допомогою низки норм Розділу I Особливої частини ставить під охорону лише один сектор загального стану захищеності (безпеки), котру раніше ми назвали зовнішньою, за допомогою якої можливо заподіяння збитку конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності держави. А це, у свою чергу, може виявитися у воєнних, оборонних, політичних, екологічних, наукових, економічних і інших утратах, що уражають систему безпеки держави в цілому. Ця обставина виключає положення, відповідно до якого, на думку О. І. Рарога, може страждати тільки внутрішня безпека, і навпаки [357, с. 328].

Відсутність однакового тлумачення поняття «зовнішня безпека» не сприяє встановленню змісту об’єктів, закріплених у Законі України «Про основи національної безпеки», що може призвести до неправильного встановлення працівниками правоохоронних органів обсягу ознак, які підлягають кваліфікації. Так, у процесі пошуку доказів такого злочину, як шпигунство, буде встановлено, що воно заподіяло шкоду не конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності й недоторканності, а обороноздатності, тобто здатності держави до захисту в разі збройної агресії чи збройного конфлікту, що складається з матеріальних і духовних елементів і є сукупністю воєнного, економічного, соціального і морально-політичного потенціалу у сфері оборони і належних умов для її реалізації [271].

На нашу думку, ця обставина може призвести до безпідставного розширення обсягу поняття безпосереднього об’єкта, наприклад, при державній зраді, у зв’язку з чим значно розшириться і сам склад злочину.

Відсутнє також однакове розуміння в частині формулювання безпосередніх об’єктів злочинів у сфері внутрішньої безпеки (ст.ст. 109, 110, 1102, 112, 113, 1141 КК).

Так, на думку П. С. Матишевського, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 109 КК України (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), є внутрішня безпека держави у двох її сферах – у сфері функціонування конституційного ладу й у сфері діяльності державної влади [202, с. 194].

Аналогічну думку з цього приводу висловлює і В. Я. Тацій, відповідно до якої об’єктом злочину (ст. 109 КК) є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України, захист конституційного ладу і державної влади [137, с. 20].

Подібної думки дотримується й колектив авторів наукового коментарю, написаного за редакцією С. С. Яценка, відповідно до якої об’єктом цього злочину виступає внутрішня безпека держави у двох головних сферах – у сфері функціонування конституційного порядку й у сфері діяльності державної влади [199, с. 211].

Отже, вищезазначені дослідники безпосереднім об’єктом цього злочину називають внутрішню безпеку держави, тобто припускаючи, що безпосередній об’єкт такого злочину збігається з уже раніше названим видовим об’єктом відповідної групи однорідних злочинів.

Іншу думку з цього приводу висловлюють інші дослідники. Так, С. В. Дьяков уважає, що такий злочин посягає на основи конституційного ладу, де закріплені принципи, порядок формування і функціонування державної влади [90, с. 94].

На думку М. І. Хавронюка, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 109 КК України, є встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади, порушення якого створює загрозу безпеці держави в політичній сфері [204, с. 223].

Окремої уваги в цій частині заслуговує формулювання, що його висловив В. А. Ліпкан, відповідно до якого безпосереднім об’єктом такого злочину є конституційна безпека (як частина національної безпеки) України у сфері існування конституційного ладу і функціонування державної влади [172, с. 134].

Подібних поглядів дотримується і В. Г. Гончаренко, вказуючи на те, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 109 КК України, є політична безпека (як складова національної безпеки) України в найважливіших сферах: існування конституційного ладу і функціонування державної влади [198, с. 5].

Таким чином, незалежно від існуючих формулювань безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 109 КК України, основними його елементами є конституційний лад і державна влада. Однак деякі дослідники виділяють і такий елемент цього об’єкта, як конституційний порядок.

Що стосується цього терміна, то його також по-різному трактують відомі дослідники. Так, на думку М. І. Хавронюка, основними компонентами конституційного порядку є: 1) суверенітет держави (верховенство і самостійність державної влади всередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації державної влади, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави – Президент України, вищим органом виконавчої влади – Кабінет Міністрів України тощо); 3) державний устрій (унітарний з відповідним розподілом владних повноважень між вищими і центральними і місцевими органами державної влади) і цілісність території); 4) державний режим (демократичний, що, зокрема, передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності) [201, с. 244–245].

В. Ф. Погорілко конституційний порядок кожної країни пов’язує, як правило, з найважливішими інститутами держави і суспільства, статус яких визначає і закріплює Конституція [248, с. 3].

Подібне положення підтримує і Ю. В. Шимін, котрий уважає, що «поняття конституційного порядку фіксує не тільки формальні принципи організації політичної влади, що властиво для поняття конституційного ладу, а й реальний рівень розвитку всієї гами суспільних відносин у взаємодії з державною владою» [476, с. 169–177].

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», відповідно до думки П. С. Матишевського, є територіальний устрій України, що ґрунтується на принципах цілісності її території і державних кордонів [202, с. 200].

М. І. Хавронюк основним безпосереднім об’єктом такого злочину називає національну безпеку в політичній сфері, що виявляється у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародно-правовими актами територіальної цілісності України і порядку визначення своєї території. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права і свободи людини і громадянина, життя і здоров’я особистості, власність тощо [204, с. 226].

Схожі погляди поділяє і В. А. Ліпкан, згідно з яким основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека держави в політичній і воєнній сферах у частині забезпечення суверенітету території, захисту територіальної цілісності й недоторканності України [172, с. 143].

Особливої уваги заслуговує авторитетна думка В. Я. Тація. Так, дослідник безпосереднім об’єктом цього злочину називає відносини щодо забезпечення територіальної цілісності й недоторканності України в межах установлених кордонів. Територіальна недоторканність, як відзначає автор, є невід’ємною складовою її самостійності й незалежності [137, с. 21].

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» державний кордон України – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, а саме: межі суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Лінія державного кордону детально описується у відповідному міжнародному договорі, а також наноситься на карту, що є невід’ємною частиною того чи іншого договору (делімітація). Ця лінія проходить: на суші – по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах, на морі – по зовнішній межі територіального моря України, а також певним чином на ріках, озерах і інших водоймах, на мостах, греблях і інших спорудженнях і відзначається на місцевості чітко видимими прикордонними знаками (демаркація). Для виділення лінії кордону на місцевості суміжні держави звичайно створюють змішані комісії [260].

Що стосується понять «територіальна цілісність» і «недоторканність», то більш докладний їх опис був наданий у попередньому розділі.

Таким чином, практично в більшості наданих положень провідних юристів указується на наявність основної складової об’єкта розглянутого злочину, а саме наявність територіальної цілісності й недоторканності.

Отже, на нашу думку, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 110 КК України, є суспільні відносини у сфері охорони територіальної цілісності й недоторканності України.

На підставі викладених вище положень, з нашої точки зору, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 1102 КК України («Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України»), є суспільні відносини у сфері захисту конституційного ладу, територіальній цілісності й недоторканності держави, де основу такого об’єкта складають основні елементи попередніх двох злочинів.

У вітчизняній науці кримінального права процедура визначення безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого ст. 112 КК України («Посягання на життя державного чи громадського діяча України»), характеризується відсутністю однаковості в його розумінні.

Багато в чому ця проблема пов’язана зі специфікою встановлення потерпілих від такого суспільно небезпечного посягання, якими можуть бути тільки державні чи громадські діячі.

У теорії вітчизняного кримінального права формулювання потерпілих від розглянутого злочину також є неоднозначним.

Так, А. А. Піонтковський уважав належними до державних діячів осіб, котрі обіймають керівні посади в партійному апараті [247, с. 111].

Колектив авторів навчального посібника з радянського кримінального права за редакцією М. І. Якубовича і В. О. Владимирова вважає, що потерпілою від такого злочину є особа, котра послідовно й активно здійснює свої державні й політичні функції, тобто чия активна державна чи інша політична діяльність сприяє реалізації політичних ідей і завдань державної влади і недержавних політичних об’єднань [213, с. 61].

На думку В. І. Курляндського, до державних діячів належали лише керівники органів державного управління, що діють у масштабі СРСР, союзної чи автономної республіки: «До державних діячів варто вважати належними посадових осіб державного апарату, що здійснюють керівництво діяльністю відповідного органу управління: міністри СРСР, союзних і автономних республік, глави державних комітетів, керівники урядових комісій тощо» [73, с. 44].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Схожі:

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова робота із самозабезпечення економічної безпеки суб’єктами господарювання україни
Сті. Розглянуто основних суб’єктів забезпечення економічної безпеки у недержавному секторі економіки. Зроблено висновок про необхідність...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconНавчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconДовідка кісельов Андрій Вадимович
Працює Керівник департаменту інформації го «Проект «Мирний», головний редактор фронтового тижневика «Військовий кур’єр України»,...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconКонспект лекцій з дисципліни «Теорія та практика вирішення публічних (адміністративних) спорів»
Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне право України / О. В. Кузьменко, Т. О. Гурій. – К.: Атіка, 2008. – 415с
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПравова освіта учнів: цілі, завдання, шляхи реалізації
Правова освіта та виховання учнівської молоді мають державне значення, тому повинні реалізувати освітню функцію та мати обов’язково...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconМіжнародна науково-практична конференція «Теорія та практика управління економічним розвитком»

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма міжнародної науково-практичної конференції теорія та практика управління економічним розвитком

Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconТеорія відносності Історія створення та сучасні погляди… Альберт Ейнштейн
Прусської І баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 р підписав...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика iconПрограма вступного фахового випробування (співбесіди) з хімії д
Землі І проблеми екології, хімії навколишнього середовища, основ хімічної безпеки, інформаційних технологій в хімії, техніки демонстраційного...
Дисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка