Дисертація соціальний потенціал людей старшого віку в сучасному українському суспільстві



Сторінка1/3
Дата конвертації27.12.2019
Розмір7,6 Mb.
  1   2   3


Інститут соціології Національної академії наук України


Кваліфікаційна наукова праця

на правах рукопису



Кухта Мирослава Павлівна
УДК 316.346.32-053.9 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ

Соціальний потенціал людей старшого віку в сучасному українському суспільстві

22.00.04 — спеціальні та галузеві соціології

Соціологія



Подається на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
М. П. Кухта
Науковий консультант Мартинюк Ігор Орестович, доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник

Київ — 2019



АНОТАЦІЯ

Кухта М. П. Соціальний потенціал людей старшого віку в сучасному українському суспільстві — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 «Спеціальні та галузеві соціології» (054 — Соціологія). — Інститут соціології НАН України, Київ, 2019.

У дисертації здійснено розгляд тенденції старіння населення, що призводить до кардинальних змін в структурі українського суспільства й потребує значних цільових перетворень у функціонуванні соціальних інститутів та в системі регуляції соціальних взаємодій, зокрема практиці державного управління в умовах гострої потреби у науково обґрунтованій програмі підвищення та оптимального використання цього соціального ресурсу. Використання потенціальних можливостей старшого покоління перетворюється в один з основних способів суспільства забезпечити вирішення нагальних соціальних, соціально-економічних та соціально-культурних проблем, зумовлюючи їхнє трактування в якості характерного виклику епохи.

Визначено існування дефіциту системно-узагальнюючого знання і соціологічної інтерпретації соціального потенціалу людей старшого віку в Україні, недостатню розробленість зазначеного поняття в соціологічній науці, відсутність цілеспрямованого вивчення і соціологічного обґрунтування можливостей та напрямів його актуалізації в сучасному українському суспільстві.

Автор створює теоретичну модель, в якій структурні компоненти, що утворюють соціальний потенціал, діляться на дві групи — активні та пасивні. До першої, що є ядром потенціалу, належать спонукуючі сили, що на рівні особистості, зокрема, спираються на передбачення майбутнього і відповідним чином вибудовані життєві стратегії — життєтворчий компонент. До другої входять психофізіологічний (стан здоров’я), ціннісно-світоглядний (світогляд, ціннісні орієнтації), майновий (майнове і матеріальне забезпечення), статусний (суспільне становище, якість задоволення основних соціальних і матеріальних потреб), кваліфікаційно-освітній (освіта, рівень професійної підготовки), трудовий компоненти.

Водночас, ключовим моментом реалізації соціального потенціалу на старшому віковому відрізку життєвого шляху є життєве проектування та специфіка життєвих перспектив і побудови стратегій, зумовлена:

— усвідомленням обмеженості часової перспективи;

— рівнем збереженого здоров’я;

— готовністю представників старшої соціально-вікової групи до змін способів і стилю життя;

— мірою затребуваності активності старшого покоління з боку суспільства.

Тому побудова життєвих стратегій та життєвих перспектив, збалансованих з можливостями використання ресурсів психофізіологічного та особистісного, майнового і статусного, кваліфікаційно-освітнього і трудового компонентів соціального потенціалу виступають запоруками індивідуальної задоволеності життям у старшому віці.

Здобувач пропонує проблемно-подієвий підхід в якості інструменту аналізу життєтворчого компоненту соціального потенціалу людей старшого віку, який полягає, з одного боку, в плануванні і прогнозуванні бажаних подій, з другого — орієнтації на уникнення і подолання небажаних подій (проблем), які є джерелом утворення відповідних страхів і негативних очікувань. З огляду на те, що переважає, утворюються типи життєвих стратегій по осях «креативність-реактивність» та «ціль-проблема».

На основі проблемно-подієвого підходу, конкретизовано сукупність проблем, що ускладнюють реалізацію соціального потенціалу старшої вікової групи в Україні, зокрема проблеми зі здоров’ям та фізичним самопочуттям, матеріальні проблеми, проблеми самотності та взаємостосунків з родинним колом, соціальні проблеми, психологічні проблеми. При цому, спектр проблем поділяється на три категорії:

— обумовлені специфікою соціальних відносин. породжені соціальною стереотипізацією та міжпоколінною боротьбою за кращі «місця»; зміною ролей та статусів; зниженням рівня матеріального забезпечення; насиллям в сім’ї та поза сім’єю;

— обумовлені психофізіологічними і психологічними особливостями, зокрема, проблеми зі здоров’ям, проблеми депресивності, в тому числі — пов’язані з переживанням втрат людей одного віку — родичів, друзів, знайомих; наближенням смерті; зниженням фізичних та соціальних можливостей та проблеми самотності;

— похідні, що утворюються на стику і внаслідок перших і других: проблеми медичного забезпечення, незатребуваності та втрати соціального капіталу; спілкування — породжені звуженням кола спілкування, зниженням гостроти зору, слуху, зниженням швидкості когнітивних процесів тощо.

За допомогою комплексного підходу встановлено специфічні характеристики соціального потенціалу його представників в Україні: високі психофізіологічні показники, високий освітній рівень поєднуються з низькими показниками включення в соціальне життя та взаємодію, орієнтованість на допомогу та спонукальні дії з боку держави і соціальних інститутів, невиразністю позитивно-емоційного тла життєвих перспектив і відчуттями незатребуваності та незахищеності в суспільстві.

Автор обгрунтовує необхідність розгляду соціальних ресурсів як істотної складової в системі ресурсів, необхідних для суспільного розвитку. Соціальний потенціал в умовах сучасності є головним багатством суспільства і може бути актуалізований (переведений в стан дієвого соціального ресурсу) та реалізований (використаний суспільством) за сприятливих умов. За різних умов та залежно від соціального запиту соціальний потенціал тієї чи іншої соціально-вікової групи може актуалізуватися в більший чи менший за розмірністю ресурс. Тому створення відповідних умов для старшої вікової групи в результаті соціального партнерства сприятиме збільшенню ресурсних можливостей суспільства в цілому, що потребує подолання патерналістських орієнтацій старшого покоління. Виокремлюються три шляхи задоволення соціально-ресурсних потреб суспільства:


  • зовнішній (за допомогою створення відповідних імміграційних та інвестиційних програм);

  • внутрішній (через створення відповідних можливостей для актуалізації потенціалу власного населення. При цьому він поділяється на два різновиди:

1) інгруповий — коли сама група шукає, зокрема, шляхом життєтворчості, можливості для розкриття потенціалу;

2) аутгруповий — коли власні ресурсні запаси групи настільки низькі, що вона потребує допомоги від соціальних інституцій), змішаний (поєднує зовнішній і внутрішній шляхи).

За ознакою життєтворчості та, відповідно, можливості актуалізації соціального потенціалу, виділяються наступні типи людей старшого віку:


  • активні організовані цілеспрямовані (діяльно-продуктивний тип);

  • активні організовані нецілеспрямовані (тип життя сьогоденням);

  • активні неорганізовані цілеспрямовані (творчо-стратегічний тип);

  • активні неорганізовані нецілеспрямовані (енергійно-перетворювальний тип);

  • пасивні організовані цілеспрямовані (малоресурсний тип);

  • пасивні організовані нецілеспрямовані (консервативний тип);

  • пасивні неорганізовані цілеспрямовані (мрійливий тип);

  • пасивні неорганізовані нецілеспрямовані (дотаційний тип).

Водночас, успішна реалізація соціального потенціалу залежить від рівня координованості цільової взаємодії різних суспільних груп та інститутів — соціального партнерства. Реалізація соціального потенціалу старшої вікової групи є результуючої взаємодії ряду соціальних агентів, до яких відносяться:

  • активно орієнтована частина старшої вікової групи, переважно — представники третього віку;

  • активно орієнтована частина громадськості;

  • державні інститути та організації, покликані надавати допомогу соціально незахищеним верствам населення, зокрема, старшим людям, що потребують опіки;

  • недержавні громадські, зокрема, волонтерські організації;

  • бізнес-структури, спрямовані на задоволення запитів старших споживачів.

Визначено, що характеристики соціального простору і часу впливають на можливість актуалізації — нерівномірність розподілу ресурсів між групами в просторовому відношенні і відповідно — різні стартові можливості для реалізації соціального потенціалу в представників одного покоління за різних умов, які, проте, можуть бути подолані за рахунок інших компонентів соціального потенціалу старшої соціально-вікової групи. Показовим є соціально-вікове розшарування — крім класичного розшарування за доходами, статками, статусами, умовами тощо є спеціальні, особливі проблемні зони — для активних представників старшого покоління в Україні переважає один набір (зокрема, проблеми незатребуваності досвіду, погіршення стану здоров’я, ескапізму і ейджизму), для пасивних — інший (зокрема, майнові проблеми, деадаптації, самотності тощо).

Порівняння різних вікових груп дало можливість встановити, що співвідношення між можливостями побудови ефективних стратегій та тривалих перспектив для них є різними. Зокрема, показано, що якщо для молодого покоління в період вибору подальшого життєвого шляху, життєва перспектива є тривалішою, однак більш розмитою, насиченою різними варіантами розгортання подій, а життєві стратегії перебувають на етапі становлення і апробації, то у похилому віці, коли життєва перспектива суттєво коротша, стратегування життя потребує чіткішого розрахунку послідовності наповнення її подіями. Водночас життєві стратегії суб’єкта в цей час уже здебільшого апробовані і відшліфовані. Таким чином, різним віковим групам притаманні різні механізми пошуку оптимального балансу між життєвою перспективою (відкритою для нього на даний час та в майбутньому) та вибором життєвих стратегій, що відповідатимуть основним життєвим запитам: старше покоління орієнтується на предметніше окреслену життєву перспективу, використовує опрацьовані життєві стратегії, однак простір для реалізації соціального потенціалу істотно вужчий, а накопичений досвід не завжди виявляється придатним для нових життєвих ситуацій.

Систематизовано функціональні параметри життєвої перспективи як домінантного компонента в концептуалізованій структурі соціального потенціалу, встановлені її функції, зокрема:


  • смислоутворююча, що полягає у зверненні погляду суб’єкта до кінцевої цілі його життєдіяльності;

  • пізнавальна — спрямована на усвідомлення та пізнання власного життя, співвіднесення здобутого досвіду з майбутніми подіями;

  • світоглядна — реалізується у виробленні певного світогляду, баченні життя з конкретної позиції життєвого шляху;

  • мотиваційно-спонукальна — слугує стимулом до певних дій і вчинків на основі передбачення подій майбутнього;

  • організаційна — передбачає організацію життєдіяльності для досягнення бажаного в майбутньому;

  • регулятивна — забезпечує в саморегуляції життєдіяльності суб’єкта на основі вибудовування певної ієрархії з менш та більш суб’єктивно значущих подій і вчинків;

  • охоронна — убезпечує суб’єкта від певної поведінки на основі передбачення імовірних негативних подій у майбутньому;

  • гармонізуюча — сприяє гармонізації та впорядкуванню життя суб’єкта на підґрунті уявлень про імовірне майбутнє;

  • ідентифікаційна — створює можливість ідентифікації суб’єкта з певними подіями, вчинками в минулому та проектуванні їх на майбутнє, допомагаючи таким чином самоусвідомленню;

  • ціннісно-орієнтаційна — створює умови для формування ціннісних пріоритетів з огляду на очікуване майбутнє;

  • адаптивна — сприяє пристосуванню до умов середовища існування, передбаченню їх змін у майбутньому.

Результати дослідження становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес та можуть бути використані в економічній, соціальній та політичній сферах. Результати дослідження дають змогу удосконалити державну соціальну та гуманітарну політику в сучасній Україні — при розробці стратегічних програм соціального розвитку, зокрема: інклюзивних програм для людей старшого віку, систем стимулювання праці та соціальної активності старших людей, систем подолання негативних наслідків ейджизму та стигматизації старших людей, подолання міжпоколінного комунікативного бар’єру, налагодження взаємозв’язків та покращення мережі інформування старших людей.

Ключові слова: люди старшого віку, соціальний потенціал, життєтворчий потенціал, проблемно-подієва модель життєвого орієнтування, соціальний розвиток, ресурси.

ABSTRACT

Kukhta M. P. Social potential of older people in modern Ukrainian society. Qualification scientific work on the rights of manuscripts.

Dissertation for the degree of doctor of sociological sciences in specialty 22.00.04 «Special and branch sociology» (054 — Sociology). — Institute of Sociology, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2019.

The thesis deals with the tendency of aging of the population, which leads to fundamental changes in the structure of Ukrainian society and requires significant target transformations in the functioning of social institutions and in the system of regulation of social interactions, in particular, the practice of state administration in the conditions of acute need in a scientifically grounded program of increase and optimal use of this social resource. The use of the potential of the older generation becomes one of the main ways of society to ensure the solution of urgent social, socio-economic and socio-cultural problems, precipitating their interpretation as a characteristic challenge of the era.

The existence of a shortage of systematic general knowledge and sociological interpretation of the social potential of older people in Ukraine, lack of development of this concept in sociological science, lack of purposeful study and sociological substantiation of opportunities and directions of its actualization in modern Ukrainian society have been identified.

The author creates a theoretical model in which the structural components that form social potential, are divided into two groups — active and passive. The first, which is the core of the potential, is the stimulating forces that, on the level of the individual, in particular, rely on predictions of the future and appropriately constructed life strategies of the life-giving component. The second includes psychophysiological (state of health), value-ideological (worldview, value orientation), property (property and material security), status (social status, quality of satisfaction of basic social and material needs), qualification and education (education, level vocational training), labor components.

At the same time, the key factor in realizing social potential in the oldest segment of life’s path is life designing and the specificity of life prospects and strategies, due to:



  • awareness of the limited time perspective;

  • the level of health saved;

  • the willingness of representatives of the senior social-age group to change the ways and lifestyles;

  • the degree of demand of the activity of the older generation on the part of society.

Therefore, the construction of life strategies and life prospects, balanced with the possibilities of using the resources of the psycho-physiological and personal, property and status, qualifications, educational and labor components of social potential, serve as the pledge of individual satisfaction with life in the elderly.

The dissertation offers a problem-based approach as a tool for analyzing the vital component of the social potential of older people, which consists, on the one hand, in planning and forecasting desired events; on the other, the focus is on avoiding and overcoming undesirable events (problems) that are the source of education appropriate fears and negative expectations. Given the fact that prevails, types of life strategies are created on the axes of «creativity-reactivity» and «target-problem».

On the basis of the problem-event approach, a set of problems that impede the implementation of the social potential of the older age group in Ukraine, in particular health problems and physical well-being, material problems, problems of loneliness and interactions with the family, social problems, and psychological problems, are specified. With this, the spectrum of problems is divided into three categories:


  • due to the specifics of social relations. generated by social stereotyping and intergenerational struggle for the best «places»; changing roles and statuses; lower level of material support; violence in the family and outside the family;

  • due to psychophysiological and psychological peculiarities, in particular, problems with health, problems of depression, including — connected with the experience of losses of people of one age — relatives, friends, acquaintances; approaching death; reduced physical and social opportunities and problems of loneliness;

  • derivatives that are formed at the junction and as a result of the first and second: problems of medical support, unclaimedness and loss of social capital; communication — generated by the narrowing of the circle of communication, reduced visual acuity, hearing loss, the rate of cognitive processes, etc.

With the help of the integrated approach, specific characteristics of the social potential of its representatives in Ukraine are established: high psychophysiological indicators, high educational level combined with low indicators of inclusion in social life and interaction, orientation towards assistance and incentive actions by the state and social institutions, indistinctness of the positive and emotional background life prospects and feelings of unclaimedness and insecurity and insecurity in society.

The author substantiates the need to consider social resources as an essential component in the system of resources necessary for social development. Social potential in the conditions of modernity is the main wealth of society and can be actualized (translated into a state of effective social resource) and implemented (used by society) under favorable conditions. Under various conditions and depending on the social request, the social potential of a given social-age group can be actualized in a larger or less dimensional resource. Therefore, the creation of appropriate conditions for the senior age group as a result of social partnership will increase the resources of society as a whole, which needs to overcome the paternalistic orientations of the older generation. There are next ways of meeting the socio‑resource needs of society:



  • external (through the creation of appropriate immigration and investment programs);

  • internal (through the creation of appropriate opportunities for actualization of the potential of their own population While it is divided into two varieties:

    1. group — when the group itself seeks, in particular, through livelihoods, opportunities for disclosure of potential;

    2. an outgroup — when their own resource stocks are so low that they need help from social institutions), the mix tion (combining external and internal routes).

On the basis of life-creativity and, accordingly, the possibilities of actualization of social potential, the following types of people of the elderly are distinguished:

  • active organized target-oriented (active-productive type);

  • active organized non-purposeful (type of life present);

  • active unorganized purposeful (creative-strategic type);

  • active unorganized non-targeted (energetically-transformative type);

  • passive organized purposeful (low-resource type);

  • passive organized non-targeted (conservative type);

  • passive unorganized purposeful (dreamy type);

  • passive unorganized non-targeted (subsidized type).

At the same time, successful implementation of social potential depends on the level of coordination of the target interaction of various social groups and institutions — social partnership. Implementation of the social potential of the senior age group is the resultant interaction of a number of social agents, which include:

  • actively oriented part of the older age group, mainly — representatives of the third age;

  • an actively oriented part of the public;

  • state institutions and organizations designed to provide assistance to socially vulnerable groups of the population, in particular elderly people in need of care;

  • non-governmental public organizations, in particular volunteers;

  • business structures aimed at meeting the needs of older consumers.

It is determined that the characteristics of social space and time influence the possibility of actualization — the uneven distribution of resources between groups in a spatial sense and, accordingly, different start opportunities for the realization of social potential in representatives of one generation under different conditions, which, however, can be overcome due to other components social potential of the senior social-age group. Specific and special problem zones are typical for the active representatives of the older generation in Ukraine, apart from the classical stratification of incomes, statuses, statuses, conditions, etc., is one of the most significant ones (in particular, problems of unclaimed experience, deterioration of health, escapism and ageism), for passive — another (in particular, property problems, maladaptation, loneliness, etc.).

Comparisons of different age groups made it possible to establish that the relationship between opportunities for building effective strategies and long-term prospects for them is different. In particular, it has been shown that if for the younger generation, in the period of choosing a further life path, the life perspective is longer, but more blurred, rich in different options for deployment, and life strategies are at the stage of formation and testing, then in the elderly, when the life prospect is substantially the shorter, life strategy requires a clearer calculation of the sequence of filling its events. At the same time, the life strategies of the subject at this time are already mostly tested and polished. Thus, different age groups have different mechanisms for finding the optimal balance between the life perspective (open to him now and in the future) and the choice of life strategies that meet the basic life demands: the older generation focuses on a more substantially defined life perspective, uses elaborated life strategies, but the space for realizing social potential is much narrower, and the accumulated experience is not always suitable for new life situations.

The functional parameters of the life perspective as a dominant component in the conceptualized structure of social potential are systematized, its functions are established, in particular:


  • the meaning-forming, which consists in the treatment of the subject’s view of the ultimate goal of his life;

  • cognitive — aimed at awareness and knowledge of one’s own life, correlation of the acquired experience with future events;

  • world-view — is realized in the development of a certain world outlook, a vision of life from a particular position of life path;

  • motivational-inductive — serves as an impetus for certain actions and actions based on prediction of future events;

  • organizational — provides for the organization of life to achieve the desired in the future;

  • regulatory — ensures self‑regulation of the subject’s life based on the construction of a certain hierarchy from less and more subjectively significant events and actions;

  • guard — secures the subject of a certain behavior on the basis of anticipation of probable negative events in the future;

  • harmonizing — promotes harmonization and ordering of the subject’s life on the basis of representations about the probable future;

  • identification — creates the possibility of identifying the subject with certain events, actions in the past and designing them for the future, helping thereby self-awareness;

  • value-orientation — creates conditions for the formation of value priorities in view of the expected future;

  • adaptive — helps to adapt to the conditions of the environment, predict their changes in the future.

The research results are both scientific-theoretical and practical, and can be used in the economic, social and political spheres. The results of the study provide an opportunity to improve the state social and humanitarian policy in contemporary Ukraine — in developing strategic social development programs, in particular: inclusive programs for older people, systems for stimulating labor and social activity of older people, systems for overcoming the negative consequences of ejmism and stigmatization of older people, overcoming intergenerational communicative barrier, interconnection and improvement of informing the elderly.

Key words: older people, social potential, livelihoods potential, problem-event model of life orientation, social development, resources.

Список публікацій здобувача



Праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації

  1. Кухта М. Життєві перспективи людей похилого віку: теоретичний аналіз // Соціальні виміри суспільства. Київ, 2014. № 6 (17). С. 253-266.

  2. Кухта М. П. Похилий вік: часові перспективи життя // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Запоріжжя: Класичний приватний університет. 2014. Випуск 62. С. 72-81.

  3. Кухта М. Динаміка ціннісних орієнтацій та адаптивність людей похилого віку в Україні // Соціальні виміри суспільства. Київ. 2015. № 7 (18). С. 482-496.

  4. Кухта М. Люди похилого віку очима експертів: труднощі та шляхи подолання життєвих негараздів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2015. № 4. С. 119-132.

  5. Мартинюк І. О., Кухта М. П. Взаємозв’язок життєвих проблем і перспектив людей похилого віку: соціологічний аналіз // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Запоріжжя: Класичний приватний університет. Вип. 67-68. 2015. С. 139-150.

  6. Кухта М. П. Життєві перспективи: поняття, структура, функції та види // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Запоріжжя: Класичний приватний університет. Випуск 69-70. 2016. С. 57-66.

  7. Кухта М., Соболєва Н. Активна життєва стратегія представників старшої вікової групи як ресурс розвитку сучасного українського суспільства // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Збірник наукових праць: 2016. Вип. 3 (17). С. 347-364.

  8. Кухта М. Старіння в сучасному світі: соціологічно-психологічний аспект // Соціальні виміри суспільства. Збірник наукових праць. Київ. 2016. Випуск 8 (19). С. 416-429.

  9. Кухта М. Активні життєві стратегії як чинник збереження здоров’я в похилому віці // Соціальні виміри суспільства : ІС НАНУ, 2017. Вип. 9 (20). С. 400-413.

  10. Кухта М. П. Вікові межі та маркери старості як характеристики соціально-вікової групи похилих // Вісник національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право. Київ. 2017. № 3/4 (35/36). С. 61-67.

  11. Кухта М. Життєві перспективи людей старшого віку, що перебувають під соціальною опікою: досвід емпіричного дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2017. № 4. С. 131-148.

  12. Кухта М. Життєві стратегії старшого покоління в умовах соціальної напруженості // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін, 2017. Вип. 4 (18). С. 444-454.

  13. Кухта М. П. Здоров’я як ключовий ресурс життєпобудови в старшому віці // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Запоріжжя: Класичний приватний університет. Вип. 74. 2017. С. 100-109.

  14. Кухта М. Моделі життя та критерії ефективності життєвих стратегій // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2017. № 4. С. 142-154.

  15. Кухта М. П. Основные принципы и факторы построения жизненной перспективы на разных этапах жизненного пути // Научное обозрение. Серия 2. Гуманитарные науки : Экономическое образование, 2017. № 3. С. 14-26.

  16. Кухта М. П. Соціальний потенціал старшого покоління як ресурс суспільного розвитку // Габітус. 2017. Вип. 4. С. 60-65.

  17. Кухта М. П. Життєві перспективи особистості в структурі соціального потенціалу: проблемно-подієвий підхід // Український соціум. 2018. № 2 (65). С. 83-95.

  18. Кухта М. П. Жизненные стратегии разновозрастных групп украинского общества в условиях нестабильной социальной ситуации // Мониторинг общественного мнения. 2018. № 3 (145). С. 139-160.

  19. Кухта М. П. Характеристика соціального простору України з позиції можливостей актуалізації соціального потенціалу людей старшого віку // Габітус. 2018. Вип. 5. С. 69-74.

  20. Кухта М. П. Шляхи запобігання виключенню людей старшого віку із соціального життя // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Запоріжжя: Класичний приватний університет. 2018. Вип. 77. С. 176-186.

  21. Кухта М. Соціальний потенціал людей старшого віку в Україні. [монографія]. Київ : КНУКіМ, 2018. 304 с.

Праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації

  1. Кухта М. П. Особливості побудови життєвої перспективи людьми похилого віку // Третя всеукр. науково-практична конф. з міжнародною участю «Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук», 20 грудня 2013 р. : тези доп. Дніпропетровськ, 2013. Ч. І. С. 22-23.

  2. Кухта М. Перспективи і наслідки Євромайдану очима старшого покоління // Постсоціалістичні суспільства: різноманіття соціальних змін. Матер. Міжнар. соціол. читань пам’яті Н. В. Паніної та Т. І. Заславської. Київ. 2014. С. 129-143.

  3. Кухта М. П. Соціальне життя людей похилого віку // Матеріали другої міжнародної науково-практичної конференції. Політологія, філософія, соціологія: контури міждисциплінарного перетину. 10-11 жовтня 2014 р. Одеса, 2014. С. 32-34.

  4. Кухта М. П. Соціальний статус в життєвих перспективах людей похилого віку // Актуальні проблеми сучасного суспільства в фокусі соціології: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 19 березня 2014 року. Київ: Міленіум, 2014. С. 28-30.

  5. Кухта М. П. Старіння під призмою теоретиків структурного функціоналізму та активно-діяльнісного підходу // Політ. Сучасні проблеми науки. Гуманітарні науки: тези доповідей XIV Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених і студентів, м. Київ, 2-3 квітня 2014 року. Київ : НАУ, 2014. С. 313.

  6. Кухта М. П. Витоки дослідження проблематики старіння в соціології // Пріоритети сучасних суспільних наук в трансформаційних умовах: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Львів, 27-28 листопада 2015 року). Львів : ГО «Львівська фундація суспільних наук», 2015. С. 46-47.

  7. Кухта М. Життєві перспективи як засіб саморегуляції особистості // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. № 1. 2015. С. 188-189.

  8. Кухта М. П. Життєтворчість людей похилого віку // Політ. Сучасні проблеми науки: тези доповідей XV Міжнародної науково-практичної конф. молодих учених і студентів, м. Київ, 8-9 квітня 2015 р. Київ: НАУ. 2015. С. 301.

  9. Кухта М. Старші люди в Україні: соціальні стереотипи та феномен «консервації віку» // Матеріали ХХV Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. Переяслав-Хмельницький, 2016. Вип. 25. С. 30-32.

  10. Кухта М. П. Активність та дозвілля людей похилого віку, що перебувають під соціальним патронатом // ІІІ Конгрес Соціологічної асоціації України «Нові нерівності нові конфлікти: шляхи подолання». Тези доповідей. Харків, 12-13 жовтня 2017 року. Харків, 2017. С. 398-400.

  11. Кухта М. Дослідження проблематики життєздійснення в соціологічній думці України // Україна і світ: теоретичні та практичні аспекти діяльності у сфері міжнародних відносин: матеріали Міжнар.наук.-практ. конф., м. Київ, 19-20 квіт. 2017 р. Ч. 2. Київ : Вид. центр КНУКіМ. 2017. С. 247-253.

  12. Кухта М. Моделі актуалізації соціального потенціалу людей старшого віку в країнах Заходу // Україна і світ: теоретичні та практичні аспекти діяльності у сфері міжнародних відносин: матеріали Міжнар.наук.-практ. конф., м. Київ, 18-20 квіт. 2018. Київ : Вид. центр КНУКіМ. С. 272-275.

Праці, які додатково відображають наукові результати дисертації

  1. Кухта М. П. Вплив демократичних перетворень в Україні на життя людей похилого віку // Polska і Ukraina w dobie transformacij. 2014. С. 116-128.

  2. Кухта М. П. Люди похилого віку перед обличчям смерті // Сборник научных трудов SWorld. Педагогика, психология, социология. 2014. Вып. № 3 (36). Том 14. С. 32-34.

  3. Мартинюк І. О., Кухта М. П. Специфіка побудови життєвих стратегій та перспектив представниками різних вікових груп // Вісник Національного авіаційного університету. Соціологія. Політологія. Київ : НАУ, 2014. № 1. С. 34-40.

  4. Мартинюк І. О., Кухта М. П. Проблематика людей похилого віку в Україні очима експертів // Вісник Національного авіаційного університету. Соціологія. Політологія. Київ : НАУ, 2014. № 2. С. 33-40.

  5. Кухта М. П. Проблема старіння населення в контексті Євроінтеграції // Молодий вчений : наук. журн. Спецвипуск. 2016. № 4.1 (31.1). С. 69-72.

  6. Кухта М. П. Теоретичні передумови конструювання життя сучасною особистістю. Соціологічний аналіз сучасних соціокультурних процесів: колективна монографія / наук. ред. В. В. Танчер, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. Київ: Вид. центр КНУКіМ, 2017. С. 204-243.

ЗМІСТ



Вступ

23

Розділ 1 Коли починається старість: маркери похилого віку в різних наукових підходах

41

1.1 Старість і процеси старіння в системі наукового знання

41

      1. Основи медико-біологічного визначення меж старості

48

      1. Підґрунтя вікового поділу в психології

51

      1. Віковий поділ у демографії

58

      1. Досвід вікового поділу в юриспруденції

63

      1. Економічні передумови вікового поділу

69

      1. Соціологічні основи визначення меж старості

73

    1. Соціологічні погляди на старіння

79

1.2.1 Огляд західних соціологічних підходів до проблеми старіння

79

1.2.2 Напрями радянських і пострадянських соціологічних досліджень старіння

89

    1. Операціоналізація понять, пов’язаних з проблематикою старіння: «когорти», «групи», «покоління» (в пошуках об’єднуючої дефініції сукупності старших людей)

92

Висновки до розділу 1

98

Розділ 2 Значення соціального потенціалу старших для суспільного розвитку

106

2.1 Поняття і структура соціального потенціалу та чинники його актуалізації

106

2.2 Реалізація соціального потенціалу як шлях подальшого суспільного розвитку

120

2.3 Моделі актуалізації соціального потенціалу людей старшого віку в розвинених країнах

131

2.3.1 Модель політики успішного старіння

135

2.3.2 Модель політики активного старіння

137

2.3.3 Сучасна європейська модель політики старіння

140

Висновки до розділу 2

158

Розділ 3 Можливості актуалізації соціального потенціалу людей старшого віку у вітчизняному просторі

165

3.1 Специфіка вітчизняних реалій щодо використання соціального потенціалу

165

3.2 Життєва перспектива як ядро життєтворчого компоненту соціального потенціалу

172

3.3 Гуманістично орієнтована модель соціального потенціалу людей старшого віку

181

3.4 Проблемно-подієвий підхід до аналізу життєвих перспектив людей старшого віку

205

3.5 Чинники, що впливають на формування та реалізацію соціального потенціалу та його компонентів

228

Висновки до розділу 3

255

Розділ 4 Соціальний потенціал людей старшого віку в Україні: емпіричний вимір

266

4.1 Методологічні передумови соціологічного дослідження соціального потенціалу людей старшого віку в Україні

266

4.1.1 Методологія аналізу вторинних даних в дослідженнях людей старшого віку

269

4.1.2 Методичні засади експертного дослідження старшої вікової групи респондентів

274

4.1.3 Особливості дослідження соціального потенціалу людей старшого віку, що перебувають під соціальним патронатом (на прикладі м. Запоріжжя та Зпорізької області)

277

4.2 Результати дослідження соціального потенціалу людей старшого віку на основі аналізу вторинних соціально-демографічних та соціологічних даних

282

4.3 Значущість життєтворчого компоненту для реалізації соціального потенціалу (на прикладі людей, які перебувають під соціальним патронатом)

336

Висновки до розділу 4

361

Висновки

368

Список використаних джерел

378

Додаток А Список публікацій здобувача за темою дисертації та відомості про апробацію результатів

433

Додаток Б Анкета опитування людей старшого віку, що перебувають під соціальним патронатом

439

Додаток В Перелік запитань експертного інтерв’ю

446

Додаток Г Перелік експертів, що брали участь в 1-му етапі опитування

448

Додаток Д Перелік експертів, що брали участь в 2-му етапі опитування

449

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з головних тенденцій сучасності є стрімке старіння населення, що обумовлене двома основними факторами: збільшенням середньої тривалості життя та скороченням народжуваності в розвинених країнах. За прогнозами ВООЗ, у 2025 році чисельність людей старше 60 років збільшиться вшестеро порівняно з 1950 роком.

Збільшення тривалості життя — позитивний наслідок розвитку людства, проте зміщення пропорцій у віковій структурі призводить до суттєвих змін в усіх соціальних інститутах, відповідно, й необхідності вирішення відповідних проблем: економічних (насамперед, пенсійне забезпечення), політичних (збільшення частки електорату старшого віку), сімейних (догляд за старшими родичами), культурно-дозвіллєвих (створення умов для релаксації і культурного відпочинку старших), інформаційно-комунікативних (питання ейджизму та ексклюзії старших).

Тенденція старіння трансформується в проблему в сполученні з іншою специфікою сучасності: основним капіталом і передумовою розвитку суспільства сьогодні є людський капітал. В цьому вимірі конкретизація можливостей старших людей, їх проблем та обмежень стають важливим завданням різних наукових підходів: біології, юриспруденції, економіки, демографії, психології та соціології.

Соціологічний дискурс старості, подібно до більшості інших видів соціологічної рефлексії, потребує синтетичного підходу до розгляду феномену. Міждисциплінарний підхід до вивчення старіння стає підґрунтям інтеграції та акумуляції зусиль для розробки і подальшого впровадження практичних програм для людей, що переходять поріг старості.

З огляду на таку тенденцію дослідження життєдіяльності людей старшого віку є актуальним завданням соціологічної науки. Проте попри зростання питомої ваги представників старшої вікової групи у соціально-демографічній структурі більшості розвинених країн, категорія людей, що перетинають рубіж пенсійного віку, стала об’єктом уваги суспільствознавців, особливо вітчизняних, відносно недавно. Досі увага переважно зосереджувалася на змінах соціально-демографічної структури населення і місця в ній представників старшого віку, тривалості життя і її чинниках, процесі старіння та виходу на пенсію різних соціально-професійних груп.

Загальні питання соціальної геронтології та демографічного переходу вивчали Дж. Бонд (J. Bond), Дж. Келдвел (J. Caldwell), Б. Келдвел (B. Caldwell), П. МакДональд (P. McDonald), Дж. Делгрен (Dahlgren G.), М. Вайтхед (MWhitehead), Д. Керцер (D. Kertzer), П. Леслет (Leaflet P.), Дж. МакМуллін (J. McMullin), Дж. Біррен (JBirren), В. Бенгстон (VBengtson), Д. Дойчман (D. Deutchman), М. Райлі (M. Riley), У. Сандерсон (W. Sanderson), Б. Стрехлер (B. Strehler), Л. Торнстем (L. Tornstam), Е. Вонка (AWanka).

Проблематику ейджизму, бар’єрів та установок щодо старших розглядали Д. Ебремс (D. Abrams), П. Рассел (P. Russell), К.-M. Воклер (C.-M. Vauclair), Г. Свіфт (H. Swift), Л. Друрі (L. Drury), К. Бретт (C. Bratt), С. Маркес (S. Marques), Е. Нормен (A. Norman), П. Тоунсенд (P. Townsend), Дж. Вайбі (J. Wihbey), Дж. Вілкінсон (J. Wilkinson), С. Вітборн (S. Whitbourne).

Життєві зміни в зв’язку з віком у центрі уваги таких дослідників як Н. Еджеші (N. Agahi), Т. Херевен (T. Hareven), К. Едемс (K. Adams), С. Ірвін (S. Irwin), Л. Морген (L. Morgan). Політичні та економічні перспективи старіння розкриваються в працях К. Естес (C. Estes), А. Гілмард (A. Guillemard), К. Філіпсон (C. Phillipson), А. Волкер (A. Walker), Л. Форстер (L. Foster).

Питання успішного та активного старіння виступали предметом досліджень П. Балтса (P. Baltes), М. Балтс (M. Baltes), С. Чепмена (S. Chapman), Р. Хавігхарста (RHavighurst), Дж. Баррета (G. Barrett), К. МакГолдріка (C. McGoldrick), К. Будіні (K. Boudiny), П. Констанси (P. Constanca), О. Ріберіо (O. Ribeiro), Л. Тейксейри (L. Teixeira), М. Мотти (M. Motta), Дж. Рова (J. Rowe), Р. Кана (R. Kahn), А. Стеннера (A. Stenner), Т. МакФаквара (T. McFarquhar), А. Боулінга (A. Bowling), В. Стревбріджа (W. Strawbridge). Питанням якості життя в старшому віці присвячено роботи Р. Джоббенса (R. Gobbens), М. Ралстона (M. Ralston), Р. Тейлора (R. Taylor).

Попри грунтовні напрацювання зарубіжних колег, результати їх досліджень можуть мати для України лише орієнтовний характер, зокрема тому, що протікання старіння в інших соціокультурних умовах визначається іншими впливовими чинниками: це відмінності в значимості проблем, способах і можливостях їх рішення, розрахунку на допомогу із-зовні, накопиченні та збереженні соціальних благ, їх репродукції. Відтак, реалізація соціального потенціалу старших безсумнівно, протікатиме різними шляхами в українському та західному суспільствах. Що ж до ближчих сусідів, їхнього доробку та напрацювань вітчизняних вчених, то тут теж немає цілісної картини старіння, тим паче — соціального потенціалу людей старшого віку та шляхів його реалізації, натомість існують вузлові точки досліджень в поєднанні з суттєвими пробілами в ряді напрямів.

Фахівці на теренах радянського і пострадянського просторів зосереджувалися на проблемах рольових змін, пов’язаних з виходом на пенсію (Н. Паніна, В. Шапіро, В. Патрушев), місці похилих людей в суспільстві та особливостях їх трудової і громадської діяльності (І. Бондаренко, А. Козлов). Також вивчалися фактори соціальної поведінки та самопочуття похилих людей в суспільстві, проблеми їх адаптації та активізації (Т. Демидова, А. Дмітрієв, Н. Ковальова, Т. Козлова, Л. Соловйовa, Н. Герасимова, Є. Щанінa, В. Доброхліб). Соціальний напрям представлений у працях таких авторів як М. Александрова, Р. Ануфрієва, І. Кон, О. Краснова, І. Ліхницька, А. Рубакін, P. Яцемирська, Н. Лавріненко, Т. Гершкович, Н. Глуханюк, С. Архипова, Я. Зоська.

Соціально-економічні проблеми старості досліджують О. Тополь, Т. Смирнова, Н. Римашевська. Проблеми соціальної комунікації, відповідальності та ексклюзії людей різного віку досліджують О. Дікова-Фаворська, Л. Хижняк та О. Безрукова. Вперше використовують якісні методи для дослідження старості як феномену М. Єлютіна, Є. Здравомислова, Ю. Качалова, О. Кувшинова, С. Марковкіна. Розгляд сутності та структурних компонентів соціального потенціалу представлений в працях Н. Тютюнник, Д. Афанасьєва, В. Філіппова, М. Нугаєва, О. Шкаратана, Н. Коленди. Відмінності між поняттями соціального капіталу та потенціалу аналізують С. Штирбул, І. Сакрельцев, Б. Юдін, С. Бабенко, а рівні і різновиди соціального потенціалу: Г. Зараковський, О. Штепа, М. Лесечко, Т. Петрушина. Особистісний потенціал розглядається в працях В. Міляєвої, Н. Лебідь, Ю. Бреус та М. Садової.

Вимагають подальшого осмислення та систематизації чинники, що зумовлюють геронтологічну ідентифікацію індивіда, потребують соціологічної експлікації основні риси сучасного соціального простору старіння. В той час як світова спільнота переорієнтувалася на встановлення нових меж соціальних очікувань та регуляцію розподілу соціальних благ, Україна лише починає робити перші кроки, орієнтуючись на дії країн Заходу. 11 січня 2018 р. Урядом України схвалено Стратегію державної політики з питань здорового та активного довголіття населення на період до 2022 року. Вказано, що прийняття документа сприятиме розв’язанню проблем та використанню можливостей, пов’язаних зі старінням. Проте в основі документа — Мадридський міжнародний план дій з питань старіння (прийнятий ще в 2002 р.), а от Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 2015 р. «Міри по сприянню заохочення в захисті прав людини і достоїнства похилих людей» як і «Повістка дня в галузі сталого розвитку» (прийнята до 2030 року) — навіть не згадуються. Також викликає сумнів реальність наміченого періоду реалізації ухваленої Стратегії: Мадридський план дій здійснювався понад 15 років і нещодавно термін його виконання з огляду на складність та масштабність змін було подовжено до 2030 р., тоді як в українському аналозі зазначений термін виконання до 2022 р. Документ має описовий характер і передбачається, що конкретний план дій та фінансування ще розроблятимуться. Таким чином, відповідь на виклик старіння на науковому та прикладному рівнях не конкретизована.

Проблемна ситуація обумовлена тенденцією постаріння населення, що призводить до кардинальних змін в структурі українського суспільства й потребує значних цільових перетворень у функціонуванні соціальних інститутів та в системі регуляції соціальних взаємодій, зокрема практиці державного управління в умовах гострої потреби у науково обґрунтованій програмі підвищення та оптимального використання цього соціального ресурсу. Використання потенціальних можливостей старшого покоління перетворюється в один з основних способів суспільства забезпечити вирішення нагальних соціальних, соціально-економічних та соціально-культурних проблем, зумовлюючи їхнє трактування в якості характерного виклику епохи.



Наукова проблема полягає у дефіциті системно-узагальнюючого знання і соціологічної інтерпретації соціального потенціалу людей старшого віку в Україні, недостатній розробленості зазначеного поняття в соціологічній науці, відсутності цілеспрямованого вивчення і соціологічного обґрунтування можливостей та напрямів його актуалізації в сучасному українському суспільстві.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є соціологічна концептуалізація соціального потенціалу людей старшої вікової групи та створення гуманістичної моделі цього потенціалу в сучасному українському суспільстві. Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:

  • узагальнити знання щодо процесу старіння та критеріїв відмежування старості у науковому міждисциплінарному дискурсі;

  • систематизувати соціологічні доробки, що стосуються проблематики старіння у вітчизняній та зарубіжній соціологічній літературі;

  • уточнити та операціоналізувати основні поняття, пов’язані зі старінням, концептуалізувати поняття соціального потенціалу людей старшого віку;

  • обґрунтувати структуру соціального потенціалу людей старшого віку, здійснити його соціологічну інтерпретацію як важливого соціального ресурсу;

  • охарактеризувати сучасний стан та дослідити основні тенденції динаміки соціального потенціалу людей старшого віку в Україні;

  • на основі емпіричних даних визначити специфічні особливості соціального потенціалу людей старшого віку в Україні;

  • виявити проблеми і з’ясувати специфіку актуалізації соціального потенціалу людей старшого віку в сучасному українському суспільстві;

  • створити гуманістично орієнтовану модель соціального потенціалу людей старшого віку та визначити передумови її соціальної імплементації в українських реаліях.

Об’єкт дослідження: люди старшого віку в Україні.

Предмет дослідження: соціальний потенціал людей старшого віку та умови його актуалізації в українському суспільстві.

Методи дослідження. В дисертації використано систему загальнонаукових та спеціальних; теоретичних і емпіричних методів дослідження. Серед теоретичних методів використано критичний, аналітичний, синтетичний, індуктивний, дедуктивний, порівняльний, конкретно-історичний, систематизації, типологізації та логічного моделювання.

Дизайн емпіричного дослідження опирався на застосування змішаної методики, тобто комбінування кількісних та якісних методів, вибір яких визначався рівнем аналізу та завданням дослідження — сюди входили методи статистичного аналізу, вторинного аналізу даних, напівструктурованого інтерв’ю, анкетування.

В 1-му розділі використано методи критичного аналізу, синтезу, систематизації, порівняння — для узагальнення, уточнення та обгрунтування базових підходів до вивчення старіння як соціокультурного феномену; визначення теоретико-методологічних підходів до інтерпретації процесу старіння та його значення в соціологічній науці.

В 2-му розділі використано конкретно-історичний, дедуктивний, індуктивний, структурний та метод класифікації — для визначення суспільного значення й розкриття специфіки соціального потенціалу старших людей в умовах сучасності, розкриття різновидів та структурних елементів соціального потенціалу.

В 3-му розділі використано методи критичного аналізу, порівняння, типологізації та логічного моделювання — для визначення шляхів розкриття соціального потенціалу в залежності від дії різних чинників, створення моделі життєтворчості як способу використання соціального потенціалу людей старшого віку.

В 4-му розділі застосовано методи порівняння, аналізу даних статистики, аналізу вторинних даних, анкетного опитування, напівструктурованого інтерв’ю — для визначення представленості структурних компонентів соціального потенціалу в практиках людей старшого віку в Україні, порівняння структури соціального потенціалу груп населення різного віку.



Емпіричну базу дисертації становлять результати якісних і кількісних досліджень, зокрема:

  • експертне дослідження, проведене в квітні-червні 2014 р. Взяв участь 21 висококваліфікований фахівець (доктори соціологічних, філософських та економічних наук; кандидати філософських та історичних наук) Інституту соціології Національної академії наук України — з них 17 докторів і 4 кандидати наук віком від 57 до 89 років, серед них 13 чоловіків та 8 жінок. Протягом 2015 р. ці дані були доповнені опитуванням експертів (докторів філософських, соціологічних та психологічних наук) переважно — фахівців Інституту філософії Національної академії наук України), в кількості 10 осіб понад 60 років, з них 1 жінка та 9 чоловіків;

  • дослідження людей старшого віку, які обслуговуються в закладах соціальної опіки м. Запоріжжя та Запорізької області. Вибірка систематична (N=2846), представляє генеральну сукупність — людей старше 60 років, що обслуговуються в територіальних закладах соціальної опіки Запорізької області;

  • вторинний аналіз даних четвертої хвилі міжнародного проекту Європейського соціологічного дослідження (ESS) за 2008 рік (модуль, спрямований на глибше розуміння поширених серед європейців поглядів на організацію життєвого циклу і стратегій планування особистого життя); даних української служби статистики та Інституту демографії ім. Птухи Національної академії наук України; матеріалів моніторингового дослідження українського суспільства за 1992-2017 рр. Вибірка (N=1800) багатоступінчата, репрезентує населення України за віком та статтю; матеріалів дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова з 19 по 25 травня 2017 р. в усіх регіонах України, за винятком Криму та територій Донецької та Луганської областей за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками (N=2024 віком від 18 років).

Наукова новизна отриманих результатів. Розкрито особливості соціального потенціалу та соціально-інвестиційні можливості людей старшого віку в розвиток суспільства і держави, визначено шляхи актуалізації соціального потенціалу старшої вікової групи в сучасному українському суспільстві.

Вперше:

  • концептуалізовано соціальний потенціал старшої вікової групи з позицій ресурсного підходу, в результаті чого створено теоретичну модель, в якій структурні компоненти, що утворюють соціальний потенціал, поділені на дві групи — активні та пасивні. До першої, що є ядром потенціалу, належать спонукуючі сили, що на рівні особистості, зокрема, спираються на передбачення майбутнього і відповідним чином вибудовані життєві стратегії — життєтворчий компонент. До другої входять психофізіологічний (стан здоров’я), ціннісно-світоглядний (світогляд, ціннісні орієнтації), майновий (майнове і матеріальне забезпечення), статусний (суспільне становище, якість задоволення основних соціальних і матеріальних потреб), кваліфікаційно-освітній (освіта, рівень професійної підготовки), трудовий компоненти. Визначено соціологічні показники, що виражають міру прояву цих компонентів;

  • систематизовано наукові підходи в соціології й інших суспільних дисциплінах щодо сучасного стану теорій старіння, здійснено критичний огляд існуючих теоретичних моделей старіння. Визначено, що причини відмінностей в процесі старіння в Україні порівняно з країнами Заходу, наступні:

  1. коротша середня тривалість життя;

  2. коротша тривалість активно-продуктивного життя;

  3. недостатня матеріальна забезпеченість посттрудового періоду життя;

  4. поширеність ейджистської стигматизації, супроводжуваної самостигматизацією старшого покоління;

  5. втрата соціального капіталу при збереженні капіталу людського, ексклюзія представників старшого віку з більшості сфер суспільного життя;

  6. переважно патерналістська орієнтованість представників старшої соціально-вікової групи, зокрема, на матеріальну допомогу з боку держави;

  • визначено, що ключовим моментом реалізації соціального потенціалу на старшому віковому відрізку життєвого шляху є життєве проектування та специфіка життєвих перспектив і побудови стратегій, зумовлена:

  1. усвідомленням обмеженості часової перспективи;

  2. рівнем збереженого здоров’я;

  3. готовністю представників старшої соціально-вікової групи до змін способів і стилю життя;

  4. мірою затребуваності активності старшого покоління з боку суспільства, зокрема, існуванням умов для соціального партнерства представників старшої вікової групи з державними і громадськими (недержавними) інститутами, бізнесом, волонтерськими рухами.

Побудова життєвих стратегій та життєвих перспектив, збалансованих з можливостями використання ресурсів психофізіологічного та особистісного, майнового і статусного, кваліфікаційно-освітнього і трудового компонентів соціального потенціалу виступають запоруками індивідуальної задоволеності життям у старшому віці;

  • обгрунтовано проблемно-подієвий підхід як інструмент аналізу життєтворчого компоненту соціального потенціалу людей старшого віку, який полягає, з одного боку, в плануванні і прогнозуванні бажаних подій, з другого — орієнтації на уникнення і подолання небажаних подій (проблем), які є джерелом утворення відповідних страхів і негативних очікувань. З огляду на те, що переважає, утворюються типи життєвих стратегій по осях «креативність-реактивність» та «ціль-проблема». Суттєве скорочення життєвої перспективи з віком призводить до збільшення значущості часу життя, що залишилося. Побудова подальшого життя проходить крізь фільтр «проблеми-події»: перші спонукають до діяльності і цілераціональної корекції поведінки, другі — спрямовані на вирішення проблем та надають додаткового значення (смислу) часу життя. Крізь призму «проблеми-події» відбувається оцінка ризиків життя і прийняття рішення про відповідні життєві стратегії: дотримання попередніх чи зміни з метою завершення життєвої програми;

  • конкретизовано сукупність проблем, що ускладнюють реалізацію соціального потенціалу старшої вікової групи в Україні: проблеми зі здоров’ям та фізичним самопочуттям, матеріальні проблеми, проблеми самотності та взаємостосунків з родинним колом, соціальні проблеми, психологічні проблеми. Спектр проблем поділяється на три категорії:

  1. обумовлені специфікою соціальних відносин. породжені соціальною стереотипізацією та міжпоколінною боротьбою за кращі «місця»; зміною ролей та статусів; зниженням рівня матеріального забезпечення; насиллям в сім’ї та поза сім’єю;

  2. обумовлені психофізіологічними і психологічними особливостями, зокрема, проблеми зі здоров’ям, проблеми депресивності, в тому числі — пов’язані з переживанням втрат людей одного віку — родичів, друзів, знайомих; наближенням смерті; зниженням фізичних та соціальних можливостей та проблеми самотності;

  3. похідні, що утворюються на стику і внаслідок перших і других: проблеми медичного забезпечення, незатребуваності та втрати соціального капіталу; спілкування — породжені звуженням кола спілкування, зниженням гостроти зору, слуху, зниженням швидкості когнітивних процесів тощо;

  • за допомогою комплексного підходу, що поєднує досягнення валеологічного, психологічного, соціологічного та інших підходів, встановлено специфічні характеристики соціального потенціалу його представників в Україні: високі психофізіологічні показники, високий освітній рівень поєднуються з низькими показниками включення в соціальне життя та взаємодію, орієнтованість на допомогу та спонукальні дії з боку держави і соціальних інститутів, невиразністю позитивно-емоційного тла життєвих перспектив і відчуттями незатребуваності та незахищеності в суспільстві.

Удосконалено:

  • теоретичну інтерпретацію та аргументацію на користь розгляду соціальних ресурсів як істотної складової в системі ресурсів, необхідних для суспільного розвитку. Соціальний потенціал в умовах сучасності є головним багатством суспільства і може бути актуалізований (переведений в стан дієвого соціального ресурсу) та реалізований (використаний суспільством) за сприятливих умов. За різних умов та залежно від соціального запиту соціальний потенціал тієї чи іншої соціально-вікової групи може актуалізуватися в більший чи менший за розмірністю ресурс. Тому створення відповідних умов для старшої вікової групи в результаті соціального партнерства сприятиме збільшенню ресурсних можливостей суспільства в цілому, що потребує подолання патерналістських орієнтацій старшого покоління;

  • обґрунтування положення щодо доцільності розгляду суспільства з позиції його ресурсних запитів та можливостей до створення потенціалу для власного розвитку. Визначено шляхи задоволення соціально-ресурсних потреб суспільства: зовнішній (за допомогою створення відповідних імміграційних та інвестиційних програм), внутрішній (через створення відповідних можливостей для актуалізації потенціалу власного населення. При цьому він поділяється на такі різновиди:

  1. інгруповий — коли сама група шукає, зокрема, шляхом життєтворчості, можливості для розкриття потенціалу;

  2. аутгруповий — коли власні ресурсні запаси групи настільки низькі, що вона потребує допомоги від соціальних інституцій), змішаний (поєднує зовнішній і внутрішній шляхи).

Дістало подальшого розвитку:

  • типологічне структурування старшої вікової групи, в якій залежно від превалюючого типу життєвих стратегій спостерігається поділ на такі типи:

  1. активний/пасивний;

  2. адаптований/неадаптований/той, в якого не завершений процес створення відповідних стратегій (пошуковий);

  3. індивідуалістично орієнтований/соціально орієнтований, спрямований на взаємодії з іншими акторами;

  • положення про залежність міри успішної реалізації соціального потенціалу від рівня координованості цільової взаємодії різних суспільних груп та інститутів — соціального партнерства. Реалізація соціального потенціалу старшої вікової групи є результуючої взаємодії ряду соціальних агентів, до яких відносяться:

  1. активно орієнтована частина старшої вікової групи, переважно представники третього віку;

  2. активно орієнтована частина громадськості;

  3. державні інститути та організації, покликані надавати допомогу соціально незахищеним верствам населення, зокрема, старшим людям, що потребують опіки;

  4. недержавні громадські, зокрема, волонтерські організації;

  5. бізнес-структури, спрямовані на задоволення запитів старших споживачів;

  • визначення впливу характеристик соціального простору і часу — нерівномірність розподілу ресурсів між групами в просторовому відношенні і, відповідно, різні стартові можливості для реалізації соціального потенціалу в представників одного покоління за різних умов, які, проте, можуть бути подолані за рахунок інших компонентів соціального потенціалу старшої соціально-вікової групи. Показовим є соціально-вікове розшарування — крім класичного розшарування за доходами, статками, статусами, умовами тощо є спеціальні, особливі проблемні зони — для активних представників старшого покоління в Україні переважає один набір (зокрема, проблеми незатребуваності досвіду, погіршення стану здоров’я, ескапізму і ейджизму), для пасивних — інший (зокрема, майнові проблеми, дезадаптації, самотності тощо);

  • у результаті порівняння різних вікових груп встановлено, що співвідношення між можливостями побудови ефективних стратегій та тривалих перспектив для них є різними. Зокрема, показано, що якщо для молодого покоління в період вибору подальшого життєвого шляху, життєва перспектива є тривалішою, однак більш розмитою, насиченою різними варіантами розгортання подій, а життєві стратегії перебувають на етапі становлення і апробації, то у похилому віці, коли життєва перспектива суттєво коротша, стратегування життя потребує чіткішого розрахунку послідовності наповнення її подіями. Водночас життєві стратегії суб’єкта в цей час уже здебільшого апробовані і відшліфовані. Таким чином, різним віковим групам притаманні різні механізми пошуку оптимального балансу між життєвою перспективою (відкритою для нього на даний час та в майбутньому) та вибором життєвих стратегій, що відповідатимуть основним життєвим запитам: старше покоління орієнтується на предметніше окреслену життєву перспективу, використовує опрацьовані життєві стратегії, однак простір для реалізації соціального потенціалу істотно вужчий, а накопичений досвід не завжди виявляється придатним для нових життєвих ситуацій;

  • систематизація функціональних параметрів життєвої перспективи як домінантного компонента в концептуалізованій структурі соціального потенціалу, встановлені її функції, зокрема:

  1. смислоутворююча, що полягає у зверненні погляду суб’єкта до кінцевої цілі його життєдіяльності;

  2. пізнавальна — спрямована на усвідомлення та пізнання власного життя, співвіднесення здобутого досвіду з майбутніми подіями;

  3. світоглядна — реалізується у виробленні певного світогляду, баченні життя з конкретної позиції життєвого шляху;

  4. мотиваційно-спонукальна — слугує стимулом до певних дій і вчинків на основі передбачення подій майбутнього;

  5. організаційна — передбачає організацію життєдіяльності для досягнення бажаного в майбутньому;

  6. регулятивна — забезпечує в саморегуляції життєдіяльності суб’єкта на основі вибудовування певної ієрархії з менш та більш суб’єктивно значущих подій і вчинків;

  7. охоронна — убезпечує суб’єкта від певної поведінки на основі передбачення імовірних негативних подій у майбутньому;

  8. гармонізуюча — сприяє гармонізації та впорядкуванню життя суб’єкта на підґрунті уявлень про імовірне майбутнє;

  9. ідентифікаційна — створює можливість ідентифікації суб’єкта з певними подіями, вчинками в минулому та проектуванні їх на майбутнє, допомагаючи таким чином самоусвідомленню;

  10. ціннісно-орієнтаційна — створює умови для формування ціннісних пріоритетів з огляду на очікуване майбутнє;

  11. адаптивна — сприяє пристосуванню до умов середовища існування, передбаченню їх змін у майбутньому.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес та можуть бути використані в економічній, соціальній та політичній сферах. Результати дослідження дають змогу удосконалити державну соціальну та гуманітарну політику в сучасній Україні — при розробці стратегічних програм соціального розвитку, зокрема: інклюзивних програм для людей старшого віку, систем стимулювання праці та соціальної активності старших людей, систем подолання негативних наслідків ейджизму та стигматизації старших людей, подолання міжпоколінного комунікативного бар’єру, налагодження взаємозв’язків та покращення мережі інформування старших людей.

Упровадження в процес підготовки фахівців соціологічного та психологічного напрямів результатів дисертації, дасть змогу підвищити якість викладання ряду дисциплін, зокрема «Геронтосоціологія», «Соціологія молоді», «Соціологія сім’ї», «Вікова психологія».



Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до розуміння поняття, структури та значення для суспільного розвитку соціального потенціалу людей старшого віку в Україні.

В опублікованій зі співавтором праці (Мартинюк І. О., Кухта М. П. Специфіка побудови життєвих стратегій та перспектив представниками різних вікових груп // Вісник Національного авіаційного університету. Соціологія. Політологія. Київ: НАУ, 2014. № 1. С. 34-40) особисто здобувачеві належить виділення відмінностей у побудові життєвих перспектив і стратегій представниками різних вікових груп, висновок про те, що життєві перспективи у старшому віці переважно характеризуються орієнтованістю на подолання проблем та негараздів.

В опублікованій зі співавтором праці (Мартинюк І. О., Кухта М. П. Проблематика людей похилого віку в Україні очима експертів // Вісник Національного авіаційного університету. Соціологія. Політологія. Київ: НАУ, 2014. № 2. С. 33-40) особисто здобувачеві належать обгрунтування критеріїв підбору експертів та опис експертного дослідження, уточнення понять, що стосуються позначення людей старшого віку, класифікація позицій експертів щодо питань тривалості життя та відчуття психологічного віку представниками старшої вікової групи.

В опублікованій зі співавтором праці (Мартинюк І. О., Кухта М.  П. Взаємозв’язок життєвих проблем і перспектив людей похилого віку: соціологічний аналіз // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Запоріжжя: Класичний приватний університет. Вип. 67-68. 2015. С. 139-151) особисто здобувачеві належить окреслення кола проблем, з якими стикаються люди похилого віку, обгрунтування необхідності аналізувати особливості життєвих перспектив представників старшого віку крізь призму специфічних для них проблем.

В опублікованій зі співавтором праці (Кухта М., Соболєва Н. Життєва активність старшої вікової групи як ресурс розвитку сучасного українського суспільства // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Збірник наукових праць. 2016. Вип. 3 (17). С. 347-364) особисто здобувачеві належить обгрунтування проблеми незатребуваності людей старшого віку, висновки про те, що старша група залишається досить активною, володіє значним багажем досвіду і знань, а також здатна слугувати потужним соціальним ресурсом.

На ідеї та результати досліджень інших авторів є відповідні посилання. Матеріали кандидатської дисертації М. П. Кухти на тему: «Особливості життєвих стратегій випускників закладів загальної середньої освіти України» (2013 р., спеціальність 22.00.04 — «Спеціальні та галузеві соціології») згадуються лише оглядово. Наукові положення, висновки та рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.



Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися та доповідалися на наукових конференціях та круглих столах: ІІІ Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук» (м. Дніпропетровськ, 20 грудня 2013 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції (м. Одеса, 10-11 жовтня 2014 р.), Міжнародних соціологічних читаннях пам’яті Н. В. Паніної та Т. І. Заславської (м. Київ, 2014 р.); XIV Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених і студентів «Політ» (м. Київ, 2-3 квітня 2014 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми суспільства в фокусі соціології» (м. Київ, 19 березня 2014 р.); ХV Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених і студентів «Політ» (м. Київ, 8-9 квітня 2015 р.); Міжнародній науково-практичній конференції (м. Львів, 27-28 листопада 2015 р.); круглому столі «Сучасна масова свідомість динаміка і тенденції розвитку» (м. Київ, 2015 р.); ХХV Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку» (м. Переяслав-Хмельницький, 2016 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна і світ: теоретичні та практичні аспекти діяльності у сфері міжнародних відносин» (м. Київ, 19-20 квітня 2017 р.); ІІІ Конгресі Соціологічної асоціації України «Нові нерівності — нові конфлікти: шляхи подолання» (м. Харків, 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна і світ: теоретичні та практичні аспекти діяльності у сфері міжнародних відносин» (м. Київ, 18-19 квітня 2018 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 21 науковій праці, з яких: 1 монографія, 20 статей в наукових фахових виданнях, в тому числі 2 статті, індексовані в міжнародній наукометричній базі Index Copernicus (публікації № 10, № 16), 2 статті в зарубіжних виданнях, індексованих в Російському індексі наукового цитування (публікації № 15, № 18) та Scopus (публікація № 18). Апробацію матеріалів дослідження засвідчують 12 наукових праць, додатково відображають наукові результати дисертації 6 наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 5 додатків. Повний обсяг дисертації складає 449 сторінок.

РОЗДІЛ 1

КОЛИ ПОЧИНАЄТЬСЯ СТАРІСТЬ: МАРКЕРИ ПОХИЛОГО ВІКУ В РІЗНИХ НАУКОВИХ ПІДХОДАХ



    1. Старість і процеси старіння в системі наукового знання

З часів виникнення древніх цивілізацій накопичувалися знання щодо процесів старіння і власне старості. У ряді робіт зафіксовані спостереження й узагальнення геронтологічної (від давньогрецьк. «геронт» — старий, «логос» — вчення) спрямованості; достатньо звернутися до наукової спадщини Конфуція, Jlao-Цзи, Гіппократа, Геракліта, Демокріта, Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки, Ібн-Сіни (Авіценни). Спостереження щодо старості фіксувала народна мудрість у формі прислів’їв та приказок. Проте як науковий напрям геронтологія сформувалася лише в середині XX ст. [Рыбакова, 2000; 2006], а до того накопичення знань історично здійснювалося в межах трьох галузей — біологічної, психічної, соціальної, хоча й з різною мірою інтенсивності: найчастіше використовували і намагалися окреслити межі поняття «старіння» біологи, трохи рідше — психологи, а от соціологи цього зовсім не робили [Birren, Bengtson, Deutchman, 1988].

Проте на сьогодні для осмислення явищ, пов’язаних зі старінням, дедалі більш характерним стає підхід з використанням досягнень різних галузей знань, починаючи від філософії і закінчуючи медициною та економікою. Прикладом цього є створення міждисциплінарних платформ для вивчення процесів старіння в глобальних масштабах. Зокрема, центром теоретичної геронтології на сьогодні вважаються США (так, чотири основні критерії старіння, що найчастіше цитуються у працях з геронтології, свого часу запропоновані саме американським геронтологом Б. Стрехлером [Strehler, 1960]). У 1945 р. у США було створено Американське геронтологічне товариство (GSA) для сприяння науковому дослідженню старіння та заохочення обмінів між теоретиками і практиками, що спеціалізуються на вивченні старіння з різних дисциплін, пов’язаних з геронтологією. До сьогодні організація успішно функціонує і заохочує співпрацю між лікарями, біологами, соціальними працівниками, психологами, соціологами і багатьма іншими вченими та дослідниками процесу старіння [The Gerontological Society of America, 2018].

В Європі також функціонує подібна платформа — Інтернаціональна асоціація геронтології та геріатрії для європейського регіону (International Association of Gerontology, Geriatrics for the European Region). Під її егідою видаються журнали «Біогеронтологія» та «Міждисциплінарний європейський журнал старіння» (присвячений соціальним, поведінковим, медичним аспектам старіння) [International Association of Gerontology, Geriatrics for the European Region, 2018]. Крім того, уже створено ряд некомерційних організацій, діяльність яких також сприяє проведенню досліджень у напрямі старіння (так, у листопаді 1983 р. з п’яти регіональних організацій Help the Aged, HelpAge India, HelpAge Kenya, Help the Aged Canada та Pro-Vida Colombia була утворена єдина мережа HelpAge International, представництво якої є й в Україні. За її сприяння в 1993 р. було проведено дослідження людей похилого віку для кращого розуміння та використання їх досвіду, у 1999 р. дослідження, присвячене потребам старших людей, а у 2002 р. дослідження охопило 32 країни і на його основі, зокрема, сформований Мадридський план дій ООН з питань старіння [HelpAge International, 2018]).

Проте ці спроби досягти комплексності дослідження старості і старіння стикаються з певними труднощами. Це зумовлено, по-перше, складністю й багатоаспектністю самого явища. Геронтолог В. Фролькіс влучно зазначав, що при старінні, як найбільш універсальному явищі природи, можна спостерігати парадокс: кожен легко віднаходить відмінність між молодим та старим, проте ніхто не може дати вичерпної наукової характеристики сутності старіння [Фролькіс, 1975; 1985; 1989]. По-друге, більшість дослідників різноманітних аспектів старості методологічно орієнтуються на використання інструментів соціально-гуманітарного пізнання, породжених переважно класичним типом наукової раціональності XIX — початку XX ст. Так, у соціологічному науковому дискурсі старіння традиційно розглядається з позицій структурно-функціональної методології, де старість переважно оцінюється як об’єктивний, неминучий процес кількісної зміни біологічної компоненти буття людини, тому й дослідження переважно зосереджуються на вивченні соціальних наслідків цієї зміни. За такого бачення старіння зазвичай йдеться про встановлення певної вікової межі, після досягнення якої людину з позицій існуючих соціальних норм відносять до «старих». Що стосується суб’єктивних переживань старіючих суб’єктів, а також якісних характеристик старості, то вони або ігноруються, або ж їх вплив на соціальні процеси вважається незначним, а за предмет розгляду їх має психологія.

У зв’язку з цим можна припустити, що становлення в даний час нових, невідомих з досвіду минулого, умов старіння і відповідних форм соціальної поведінки людини похилого віку, може і повинно стати предметом дослідницької діяльності, заснованої на нових, породжених наукою кінця XX ст.-початку XXI ст. концептуальних підходах і методах, передусім на методології міждисциплінарності.



Загалом, прийнято вважати, що регресивні зміни, що відбуваються в організмі людини, пов’язані, починаючи від певного моменту дорослості, зі збільшенням хронологічного віку. Проте оцінка біологічного стану при старінні є однією з дискусійних проблем вікової фізіології. Людина здатна почуватися, виглядати та відповідати віку, молодшому чи, навпаки, старшому за її паспортний вік. Тому, коли йдеться про виділення старості, демаркаційною лінією слугують когнітивні та фізичні можливості. Саме їх зниження пов’язується з приходом старості та її негативами. З огляду на культурно-історичні та соціоекономічні особливості, для більшості представників тієї чи іншої культури зниження рівня можливостей настає в певному віці. Саме тому віковий показник виступає підставою для розмежування старості і зрілості. Проте в одному і тому ж суспільстві через зміну умов тривалість життя подовжується або скорочується. І хоча можна виділити так звані біологічні межі життя (за різними підрахунками від 90 років до 120 років), але вони слабо співвідносяться зі зниженням чи збереженням можливостей з віком.

Міждисциплінарний розгляд старіння передбачає, що воно є динамічним процесом, що задається як об’єктивно біологічними характеристиками, суспільними обставинами соціального життя суб’єкта (ця характеристика, попри зовнішню заданість, є мінливою навіть у межах одного суспільства. Представники одних професій можуть виходити на пенсію в більш ранньому віці (військові, спортсмени), аніж інших), так і суб’єктивними характеристиками, що ґрунтуються на власній інтерпретації суб’єктом соціального світу та відповідній самоідентифікації. Відповідно, умовно можна виділити такі різновиди старості:

  • хронологічну пов’язану з кількістю прожитих років. Вона визначається паспортним віком та важлива з позиції юриспруденції, демографії, економіки;

  • фізіологічну пов’язану зі станом здоров’я та наявністю хронічних захворювань. Важлива з позиції медицини та біології;

  • психологічну пов’язану з суб’єктивним самовизначенням людиною себе як старої, відчуттям власного біологічного віку;

  • соціальну вона поєднує усі попередні різновиди у реальних соціальних практиках суб’єктів. Остання орієнтується на такий критерій, як адаптаційна здатність.

У соціологічному словнику старіння це «виникаючі в процесі індивідуального розвитку вікові зміни організму, що обмежують його можливості до пристосування» [Энциклопедия социологии, 2009]. Тобто старіння прив’язується до вікової здатності організму до адаптації.

Порівняємо: у словнику-довіднику з геронтології під старінням розуміється «процес виникнення і розвитку в органах і системах організму вікових змін, що призводять до порушення його біологічної і соціальної (!) адаптації. Проявом такого типу набутої дезадаптації і є старість, заключний етап вікової інволюції організму. Крім старіння фізіологічного, що настає своєчасно і має перебіг з тривалим збереженням адаптації при проведенні заходів лікувального та пристосовного характеру, виділяють старіння передчасне, що відбувається в більш ранні, аніж це характерно для даного контингенту людей, строки, та патологічне, за якого пришвидшення темпів розвитку старечих змін викликане тими чи іншими захворюваннями. До патологічного належить і старіння, що відбувається з вираженими психопатологічними змінами, розладами» [Крайніков, 2010, с. 153]. Тобто, за винятком патологічного випадку, навіть в прихологічному визначенні старіння інтерпретується через співвіднесення з соціальними (груповими) феноменами, адаптаційними можливостями суб’єкта старіння.

По суті, старіння притаманне всім людям, проте специфіка його перебігу залежить від ряду чинників, зокрема, генетичних, умов навколишнього середовища (екології, харчування), соціокультурних (доступу до медичних препаратів та можливості підтримувати рівень здоров’я) тощо. Таким чином, є підстави вести мову про кілька основних наукових напрямів, що вивчають старіння. Найперше, геронтологія та медицина у цих межах досліджується специфіка біологічного старіння та генетичних передумов старіння, в тому числі патологічного старіння (наприклад, такого захворювання, як прогерія пришвидшеного старіння організму), а також захворювань, що є специфічними для старшого віку, наприклад, старечої деменції, хвороби Альцгеймера, хвороби Паркінсона тощо [Спасокукоцкий, 1963; Медицинские, социальные проблемы в геронтологии, 1996; Теории старения на организменном уровне интеграции]. Попри суто біологічну спрямованість, ігнорувати підходи представників цього напряму щодо старіння не варто біологічне старіння виявляється у доволі тісному зв’язку з соціокультурними та соціоструктурними умовами проживання, наприклад, харчовими системами (національною кухнею), що сприяють виникненню вікових захворювань певного профілю, тривалістю і специфікою праці, що може призвести до пришвидшеного старіння організму тощо.

Інший напрям демографічний зосереджується на вивченні даних про вікову структуру населення, динаміку народжуваності, смертності, середньої тривалості життя. Юридичний виділенні вікових меж для подальшого правового регулювання взаємодії між представниками різновікових груп між собою та державою. Економічний тісно пов’язаний з юридичним, проте в його основі лежить економічна рентабельність віднесення людей до певної вікової групи та вирахування міри економічного навантаження економічно «пасивної» до «активної» частини населення. В основі психологічного та соціально-психологічного напрямів лежить дослідження щодо динаміки самоіндентифікації та психологічного самопочуття людей різного віку, відповідно зміни у їх поведінці, стосунках з оточуючими, бажань та потреб тощо. Уявлення про старіння і його межі змінюються не лише в рамках галузей знань, а й залежно від «регіональної» специфіки науки, маючи прямий зв’язок з рівнем економічного розвитку суспільства, державним устроєм та відповідними програмами соціального страхування, демографічними характеристиками (тривалістю життя та специфікою відтворення суспільства) тощо. Тому виділення спільного «знаменника», принаймні для вітчизняних реалій, видається необхідним.

Таким є питання про вікові межі старшої групи. Остання пенсійна реформа збільшила межу настання пенсійного віку для жінок і представників ряду видів професійної діяльності (держслужбовців, учених). Не можна не згадати й збільшення до 60 років вікового цензу для призову із запасу до війська. Тобто дослідження здатності старших людей інтегруватися в суспільно-економічну й громадсько-політичну сферу, та можливість використання їх потенціалу в розбудові суспільства становить не тільки пізнавальний, а й практичний інтерес [Кухта, 2014h].

Саме поняття віку є широким, бо використовується водночас в якості абсолютного та кількісного показників, і як етапу в процесі фізичного та психологічного розвитку. Це з урахуванням того, що поділ життєвого циклу людини на вікові періоди також змінювався з часом — він культурно залежний та визначається підходом до встановлення вікових меж. Звернув увагу на це ще І. Кон — він зазначав, що для того, щоб визначитися зі змістом категорії віку, передусім потрібно розмежовувати головні системи відліку, в яких наука описує людський вік і поза зв’язком з якими вікові категорії взагалі втрачають сенс [Кон, 1984; 1989]. В пошуку вирішення цього неузгодження, вчений спинився на виділенні трьох систем відліку, де першою виступає індивідуальний розвиток, онтогенез. В систему віднесено такі одиниці розмежування віку як стадії розвитку і вона «заточена» на вивчення вікових особливостей життя індивіда. Друга система відліку орієнтована на маркування та дослідження пов’язаних з віком соціальних процесів та соціальної структури суспільства. Вона задає такі одиниці поділу як вікові страти та вікові групи, покоління, а також когортні відмінності. І остання, третя система відліку — уявлення про вік у культурі — те, як вікові зміни і властивості сприймаються представниками соціоекономічних і етнічних груп. Вона включає дослідження вікових стереотипів [Кон, 2000]. Таким чином, йдеться не лише про необхідність розгляду віку в індивідуально-психологічній, соціоструктурній та соціокультурній площинах, а й необхідність створення термінологічного і методологічного інструментарію вікових досліджень. Логічно вибудовувати схему аналізу старшого віку наступним чином: по-перше, з’ясування біологічних, психологічних, соціальних підстав для виділення меж вікового поділу, зокрема меж старості; по-друге, операціоналізація пов’язаних з віком понять.



      1. Основи медико-біологічного визначення меж старості

Від початку існування медицини піднімалося питання про початок старості. Свого часу Гіппократ налічував десять періодів життя людини, які пов’язував з перебудовою організму. Ці періоди він об’єднав у чотири фази:



  • дитинство (до 14 років);

  • зрілість (15-42 роки);

  • старість (43-63 роки);

  • довголіття (старше 63 років) [Демографический энциклопедический словарь, 1985].

В 1900-х роках нью-йоркський лікар І. Нашер запровадив до вжитку термін «геріатрія», позначивши ним медичну спеціальність, присвячену літнім людям. Він обґрунтував необхідність введення нового поняття у науковий обіг тим, що ще молодим студентом бачив хворих людей похилого віку, котрим було поставлено діагноз просто «старі», тобто медики заявляли про наявність синдрому «старості». Вчений розглядав подібний підхід як медичне нехтування, наголошуючи на тому, що практика догляду за літніми людьми повинна відрізнятися від практики догляду за молоддю, схожим чином як педіатрія (піклування про дітей) відмінна від піклування про дорослих [Clarfield, 1990]. Оскільки кожна людина переживає вікові зміни по-різному, на основі впливу багатьох чинників, їх сукупність можна поділити на дві групи — первинні та вторинні. Біологічні чинники, такі як молекулярні та клітинні зміни, називаються первинним старінням, тоді як старіння, яке відбувається через контрольовані чинники, такі як відсутність фізичних вправ та наявність шкідливих звичок, називається вторинним старінням [Whitbourne, 2010, p. 6].

Звертаємо увагу на таку основу типологічного поділу старіння, адже значення вторинних чинників тривалий час недооцінювалося, тоді як варто розглядати старіння як процес, що стосується і суспільства, і кожного індивіда зокрема [Кухта, 2014b]. Різна вікова періодизація значною мірою залежить від спроможності даної категорії громадян продовжувати активне соціально-економічне життя. Своєю чергою, така спроможність визначається середньою тривалістю життя в суспільстві, а остання теж суттєво відрізняється у різних країнах в різні історичні періоди. До прикладу, середня тривалість життя на території Російської імперії, до якої входила більша частина території України, у 1838-1850 рр. становила приблизно 26 років (чоловіки — 24,6 року, жінки — 27,0 років) у 1904-1913 рр. — приблизно 33 роки (чоловіки — 32,4, жінки — 34,5 року) [Чортова, 1977].

На початку ХХ ст. німецький фізіолог М. Рубнер запропонував вікову періодизацію, згідно з якою початок старості відліковувався з 50 років, а поважна старість — з 70 років. У 1905 р. американський медик В. Аслер писав, що 60 років слід вважати демаркаційним віком, після настання якого люди починають обтяжувати себе та оточуючих [Краснова, 2003]. Зрештою, на Міжнародному семінарі ВООЗ у 1963 р. було прийнято класифікацію, згідно з якою середній вік припадав на 45-59 років, похилий на 60-74 роки, старечий — на 75 років і старше [Демографический энциклопедический словарь, 1985]. В окрему категорію було віднесено довгожителів, вік яких визначався як 90 років та більше. На сьогодні (за Д. Крайгом) вік 60-69 років вважається передстаречим, 70-79 років — старечим, 80-89 років — пізньостаречим, 90-99 років — дряхлістю [Крайг, 2000; Кухта, 2014a]).

Виходячи з цього, нагадаємо, що в геронтології схвалений перелік біологічних особливостей старіння, розроблений Б. Стрехлером:



    • старіння, на відміну від хвороби, являє собою універсальний процес, йому підлягають усі без винятку члени популяції;

    • старіння є властивістю будь-якого живого організму;

    • старіння є прогресуючим неперервним процесом;

    • старіння супроводжується дегенеративними змінами (на відміну від змін організму при його розвитку та дорослішанні) [Strehler, 1960, p. 14-15].

Вікова періодизація в медицині опирається на відповідні віку анатомічні та фізіологічні особливості організму. В 1965 р. Академією педагогічних наук СРСР на симпозіумі з проблем віку була прийнята вікова періодизація, що використовується й до сьогодні. Критерії цієї вікової періодизації включали комплекс ознак, насамперед показників біологічного віку, таких як розміри тіла та органів, масу та окостеніння скелета, прорізування зубів, розвиток залоз внутрішньої секреції, міру статевого дозрівання, масу мускулатури. У ній також враховувалися особливості хлопчиків та дівчаток:

  • новонароджені — 1-10 днів;

  • грудна дитина (10 днів-1 рік);

  • раннє дитинство (1-2 роки);

  • перший період дитинства (3-7 років);

  • другий період дитинства (8-12 років (чол.); 8-11 років (жін.));

  • підлітковий вік (13-16 років (чол.), 12-15 років (жін.);

  • юнацький вік (17-21 (чол.), 16-20 (жін.));

  • середній вік:

  1. перший період (22-35 років (чол.), 21-35 років (жін.));

  2. другий період (36-60 років (чол.), 36-55 років (жін.));

  • похилі люди (61-75 років (чол.), 56-75 років (жін.));

  • старечий вік (76-90 років);

— довгожителі (старше 90 років) [Большая Медицинская Энциклопедия, 1976].

Наразі зазначимо, що така класифікація не є безсумнівною та остаточною. Наприклад, певна частина біологів схильна до розділення настання вікового періоду для чоловічої та жіночої статей у відрізок життєвого часу, що настає після закінчення дитинства та з входженням у підлітковий період. Це зумовлено як специфікою фізичного дорослішання організму, так і перебігом психологічних процесів. Так само і стосовно старшого віку існує розбіжність щодо визначення вікових меж.

Більшість людей починають бачити конкретні ознаки старіння після 50 років, коли фізичні маркери віку стають доволі помітними. Шкіра стає тоншою, більш сухою і менш еластичною, з’являються зморшки, а волосся втрачає пігментацію. Труднощі або відносна легкість, з якою люди пристосовуються до цих змін, частково залежать від сенсу, що надає старінню конкретна культура. Культура, яка цінує молодість і красу, насамперед призводить до негативного сприйняття старіння. І навпаки, культура, яка шанує людей похилого віку за їх життєвий досвід і мудрість, сприяє більш позитивному сприйняттю того, що означає старіти. Маркери старіння можуть переживатися доволі складно, а іноді переживання страху перед фізичними змінами (наприклад, зниження енергії, чутливості до смаку їжі та втрати чи пониження слуху та зору) може бути більш виснажливим, аніж самі зміни. Таким чином, сприйняття біологічного старіння суттєво залежить від соціокультурного та соціоструктурного контекстів.



      1. Підґрунтя вікового поділу в психології

Слід зауважити, що хоча з часу оформлення геронтології питання життєдіяльності людей похилого віку вважалося прерогативою саме психології, а також той факт, що відповідний напрям досліджень — геронтопсихологія — намітився порівняно рано (з виходом книги С. Холла «Старість» у 1922 р. [Hall, 1922]), все ж напрацювання психологів у цьому руслі системно не оформлені.

У психології старість розглядається як заключний період життя, умовний початок якого пов’язаний з відходом від безпосередньої участі в продуктивному житті суспільства. Зокрема, у межах соціальної психології виокремлюються наступні підходи, найбільш зручні в інструментальному сенсі при розгляді старіння:


  • екзистенційна теорія;

  • психоаналітична теорія;

  • теорія інтенційності;

  • теорія розвитку.

У межах екзистенційної психології старіння розглядається як сприятливий та природний період життя (так, з цієї позиції К. Ясперс вважав, що в старості можливості згасають, проте їх замінює багатство накопиченого досвіду, тож старості не слід боятися — в неї є свої переваги. Стара людина більш скована тілесно, проте більш вільна духовно. Паралельно процесам старіння відбуваються й активні процеси, що не сковуються біологічними процесами і здатні тривати до глибокої старості) [Руководство по геронтологии, гериатрии, 2010, т. 2, с. 26]. Можна визнати доречність такого підходу, однак він, по-перше, не визначає чітко вікові межі старості, по-друге, суперечить соціальним практикам: чомусь ніхто не поспішає старішати, навпаки, збереження сил і здоров’я проголошується в розвинених країнах ледве не культом.

Інший напрям — психоаналітичний. Серед найяскравіших представників, які у своїх працях зачіпали проблематику старіння — К. Юнг та А. Адлер. Зокрема, К. Юнг великого значення надавав вивченню проблем «другої половини життя людини». Він вважав, що середина життя — поворотний момент до відкриття нових можливостей саморозвитку, адже людина уже не потребує встановлення нових зовнішніх зв’язків і може зайнятися внутрішньою роботою самопізнання — «індивідуалізацією». У старості потреба вироблення цілісного погляду на власне життя, самоспостереження виступає на передні позиції та пов’язана з віднаходженням стійкої психічної і моральної рівноваги. Важливе і переконання К. Юнга в тому, що кінцевий період життя людини наділений власним значенням і не є «придатком» до попередніх етапів життя. Вчений також піднімав питання підготовки до старості, вважаючи, що основним чинником нервових зривів і незадоволеності в старшому віці є непідготовленість до нього [Юнг, 1994].

А. Адлер вважав, що однією з основних спонук діяльності є почуття неповноцінності, яку людина прагне компенсувати протягом життя. У старшому віці це почуття загострюється через зниження фізичних і фізіологічних можливостей, що унеможливлюють ведення попереднього способу життя. Адлерівська концепція щодо діалектичного перетворення органічної недостатності через суб’єктивне почуття неповноцінності в психічне прагнення до компенсації, може бути застосована і до старості [Адлер, 2002]. З цього приводу Л. Виготський, зазначав, що прагнення до компенсації дефекту породжується не стільки внутрішніми спонуками, скільки зовнішніми — соціальними [Выготский, 2003]. Тобто компенсація набуває соціального характеру, відіграє роль своєрідного «соціального протезу».

Зазначені моменти важливі, однак вони охоплюють лише окремі механізми процесу старіння, відповідно, неофрейдистські теорії не охоплюють усього комплексу вікових перетворень при старінні. Вони вирізняються тими ж недоліками, що й екзистенційна психологія, не даючи відповіді щодо вікових меж і соціального позиціонування старечого віку.

Найбільший внесок у розвиток психологічної концепції старості зробив Е. Еріксон, представник психології розвитку. Він вважав, що протягом життя особистість проходить вісім стадій розвитку, на кожній з яких вона повинна виконати специфічні для конкретного віку завдання. Їх виконання веде до набуття нових психологічних якостей і переходу на наступну «сходинку» розвитку. При цьому саме восьмою «сходинкою» є старість. Остання набута якість — нова форма его-ідентичності та досягнення гармонії, відчуття самототожності. На протилежній стороні шкали лежить розчарування в прожитому житті, відчуття відчаю та страху смерті [Erikson, 1986; Эриксон, 2002]. Поряд із тим, концепція Е. Еріксона є певним епігенетичним шаблоном, у якому уніфікуються послідовні стадії розвитку тривіальної особистості. Застерігаючи від порушень проходження окремих етапів життя, вона має певний позитивний терапевтичний ефект, однак недооцінює конструктивну силу конфліктів і внутрішніх суперечностей у процесі самоактуалізації особистості. Зокрема, восьма стадія розвитку людини, за Еріксоном, тобто старість, характеризується втратою особистісного потенціалу й заміщенням його потенціалом молодшого покоління. Характерне для цього періоду самовизначення в межах континууму «цілісність-безнадійність» є своєрідним психологічним перебуванням між раєм «виконаності себе» і пеклом «нікчемності прожитого життя». Цим фактично позбавляються права на реалізацію соціального потенціалу ті, чиє життя не було послідовною лінією проходження попередніх стадій розвитку особистості.

Тим не менше, користь від наукових узагальнень Е. Еріксона залишається поза сумнівом — зокрема, механізму, коли раптове осмислення невідповідності існуючої Я-ідентичності (через спільну роботу свідомого й несвідомого) призводить до встановлення нової ідентичності. Наголос на значенні компенсаторних можливостей у старшому віці також відображений в працях його однодумців з психології розвитку. Так, з позиції закону метаморфози Л. Виготського, старіння може розглядатися не лише крізь призму зниження можливостей, а й з позицій якісних психічних змін, передусім психічного розвитку, набуття нових якостей [Выготский, 2003]. П. Балтес встановив, що старші здатні підтримувати на високому рівні деякі когнітивні функції, незважаючи на зниження інших — це відбувається через підключення інших когнітивних ресурсів, не зачеплених процесом старіння. Він назвав такий процес «селективною оптимізацією з компенсацією» [Baltes, 1990, c. 1-34]. Подібно до того, як у незрячих людей відбувається компенсація за рахунок посилення можливостей інших рецепторів, так і в старших людей спостерігається така когнітивна компенсація.

Крім того, на сьогодні в межах психології накопичено матеріал щодо окремих аспектів старіння, який умовно можна згрупувати наступним чином:


  • специфіка старості та розвитку у старшому віці [Карсаевская, 1997; Марциновская, 1999; Краснова, 1998a; 2000; 2003; Солодникова, 2001; Ермолаева, 2002; Этинген, 2002];

  • психологічні проблеми у старшому віці [Волкова, 2005; Лихошва];

  • питання психологічного консультування та адаптації старших людей [Розова, 1995; Дементьева, 1998; Карпова, 2000; Лидерс, 2000; Москвичева, 2000];

  • проблематика старіння в контексті усвідомлення наближення смерті (в цьому сенсі старіння розглядається близько до специфіки життєдіяльності невиліковно хворих осіб) та питань екзистенції [Гроф, Хелифакс, 2002; Шахматов, 1996; 1998; Кюблер-Росс, 2000; Хазова, 2014; Вайзер, 2015];

  • самовизначення та ідентифікації в старшому віці [Логинова, 1980; Пряжников, 1999; Краснова, 2002; Анцыферова, 1994; 1996; 2001];

  • самотність та стосунки в старшому віці [Минигалиева, 2000; Биксон, Пепло, Рук, Гудчайлдс, 2004].

Узагальнюючи різноманітні психологічні підходи до визначення вікових меж, можна констатувати, що віковий поділ ґрунтується на принципі розмежування часу людського життя на періоди. Підвалинами періодизації виступають три основні критерії: соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність і центральне вікове новоутворення. Розглянемо їх докладніше.

Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, що виникають на кожному етапі розвитку людини. При цьому зовнішні суперечності стають рушіями психічного розвитку тоді, коли трансформуються у внутрішні, стають зоною зіткнення протилежних тенденцій психіки. Внутрішні суперечності спричиняють активність індивіда, спрямовану на розв’язання цих суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяльності. Подолання одних суперечностей викликає формування нових.

Кожний віковий період характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, що є точкою відліку для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. По мірі дорослішання, індивід неначе переростає свій спосіб життя, що спонукає до пошуків нових способів самореалізації і стимулює особистісне зростання. Соціальна ситуація розвитку зумовлюється, з одного боку, тими традиціями, потребами, що актуальні в суспільстві, а з другого — індивідуальними психологічними особливостями, що характерні для індивіда. Л. Виготський вважав, що соціальна ситуація визначає форми і шлях, йдучи яким індивід набуває нових якостей, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. Таким чином, соціальна ситуація розвитку виражається через:


  • соціальний статус;

  • систему взаємин індивіда з іншими людьми, зокрема, спілкування з референтними людьми;

  • адаптацію індивіда до нових соціальних умов. У випадку порушення процесів соціального пристосування можна говорити про наявність дезадаптації [Выготский, 2003].

У кожному періоді розвитку один з багатьох видів діяльності є провідним — найголовнішою діяльністю, яка визначає і забезпечує психічний розвиток у певний період. Виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, провідна діяльність забезпечує розв’язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень. Характерним проявом становлення провідної діяльності є спрямованість особистості [Божович, 1976].

Психічні новоутворення — прогресивні надбання психіки, що є узагальненим результатом психічного розвитку індивіда у певний віковий період, в тому числі у старшому віці. Саме новоутворення психіки становлять суть кожного вікового періоду, з їх появою завершується один період і відкривається наступний [Реан, Аверин, 2002]. При цьому новоутворення не з’являються автоматично, а формуються під дією чинників психічного розвитку за сприятливих умов існування і становлення особистості. Психічні новоутворення є специфічними для кожного вікового періоду і характеризують перебудову особистості.

Здебільшого новоутворення формуються наприкінці вікового періоду, однак іноді з’являються на початку. Якщо новоутворення охоплює всю сферу психіки, особистісну чи пізнавальну, воно називається загальним, на кшталт довільності пізнавальних процесів молодших школярів, а якщо стосується лише окремої психічної функції — парціальним. Такий механізм зміни вікових періодів підтверджує «спіралеподібний» характер розвитку психіки людини.

Поряд з тим є підстави погодитись з І. Шаповаленко в тому, що психологічні критерії завершення, вичерпання періоду зрілості і переходу до старості чітко не сформульовані. Очевидно, що всередині періоду пізньої дорослості (старості) повинні бути виділені окремі стадії психічного розвитку [Шаповаленко, 2005]. Якщо в дитинстві стадії розвитку індивіда на підставі численних досліджень розписані на періоди від кількох місяців до кількох років, то щодо старшого віку таких уточнень немає, як-от в Еріксона, що обмежується загальним твердженням, що старший вік починається від 60 років.

Можна підбити підсумки, що в психології доволі широко окреслена проблематика старіння, яка, проте, ще не систематизована. Що ж до теоретичних і прикладних досліджень періодизації життя в старшому віці, а також виявлення криз, що його супроводжують — їх поки що замало. А це якраз доволі вагоме питання: збільшення тривалості життя приводить до збільшення періоду життя в зовсім інших соціальних, психологічних, економічних умовах. Змінюється самоідентифікація індивіда, відбувається адаптація до пострепродуктивної фази життя, і життя за цих умов триватиме ще доволі довго. Попри позицію К. Юнга, за яким друга половина життя спрямована на підготовку до смерті [Юнг, 1994], час смерті істотно відстрочується і похилий вік має ширше соціальне наповнення. Цілком можливо, що суспільство зіткнеться з новими явищами у зв’язку з цим, зокрема, новими віковими кризами та психічними новоутвореннями, що проживаються значною частиною його населення; зміною потреб та шляхів їх задоволення. Таким чином, у суспільстві утворюється значна частка людей, що мають певний потенціал, запас часу та ресурсів, проте їх потреби, мотивація діяльності, психологічні переживання маловивчені.



      1. Віковий поділ у демографії

У демографії старіння розглядається як результат тривалих змін у способі відтворення населення. Тут старіння стосовно суспільства розглядається з двох боків — знизу, через постійне скорочення чисельності дітей унаслідок зниження рівня народжуваності та згори, викликане збільшенням кількості літніх і старих людей, чому сприяє скорочення смертності людей. Окремою проблемою є міграція, що змінює вікову структуру. Виїжджають зазвичай молоді, а залишаються старші люди. У результаті в місцях прибування населення молодіє, а в місцях вибування — старіє. Найчастіше подібна ситуація складається в містах і селах, коли в селах переважно залишається населення старшого віку, а в містах, у зв’язку з приїздом на навчання та пошуком роботи, навпаки, частка молодих суттєво вища.

Фактично перелічені основні демографічні чинники, що регулюють процес старіння, хоча значення їх не однакове. Демограф Р. Пресса в книзі «Народонаселення та його вивчення: демографічний аналіз» [Пресса, 1966] висловлював дещо інший погляд на проблеми старіння, не виключаючи впливу міграції, проте й не надаючи їй першочергового значення. Він стверджував, що старіння населення викликане переважно зниженням рівня народжуваності, оскільки зниження смертності стосується усіх вікових прошарків, а не лише старшого. Р. Пресса вважав, що на даний процес впливає смертність серед людей фертильного віку, від цього залежить чисельність дітей.

Ще одним важливим чинником виступає урбанізація, що відтягує сільську молодь у міста й підвищує популярність моделі зниження кількості дітей у сім’ях. Це відбувалося за рахунок удосконалення засобів контрацепції у ХХ ст., що йшло поряд з сексуальною революцією та поширенням молодіжних рухів, у основі яких — прагнення до звільнення від ярма побуту і сімейних обов’язків, зменшення значення інституту сім’ї (з удосконаленням побутової техніки, емансипацією жінок і їх економічним звільненням, швидким переходом від доіндустріальної системи виробництва з переважно ручною працею і необхідністю великої кількості робочих рук, у тому числі дитячих). Тобто в розвинених країнах, зокрема в Україні, виразно намітилася тенденція відходу від соціальних норм традиційного суспільства, де народження значної кількості дітей зумовлювалося не стільки любов’ю до дітей, яка, до речі, на сьогодні більш виражена (інфантоцентризм), а передусім економічними міркуваннями: діти допомагали у вихованні молодших і значною мірою були задіяні в сільськогосподарському виробництві. Вони сприймалися як «малі дорослі». Такий інфантицид характеризувався емоційно відстороненим ставленням до дітей та суттєво меншою опікою про їх здоров’я і благополуччя. Оскільки значна частина дітей не доживала до фертильного віку, домінувала орієнтація на народження більшої кількості («хтось та й виживе»).

Зниження народжуваності, зростання середньої тривалості життя та внутрішньосімейне регулювання дітонародження розпочалися в Європі раніше, аніж в інших країнах [Пресса, 1966]. Відповідно, суттєво раніше тут розпочалося і старіння населення. Зростання середньої тривалості життя може сприяти старінню населення тоді, коли воно відбувається в старших вікових групах, проте в більшості країн зростання середньої тривалості життя упродовж усієї історії відбувалося переважно за рахунок скорочення смертності в молодших і середніх вікових групах, тоді як у старшому віці смертність знижувалася менше. За рахунок останнього чинника її динаміка радше гальмувала демографічне старіння населення, аніж пришвидшувала. Нагадаємо, що на сьогодні демографи ООН прийняли класифікацію суспільств залежно від старіння:


  • молоде — суспільство, в якому частка людей віком 65 років і старше — менше 4%;

  • зріле — суспільство, в якому таких людей від 4% до 7 %;

  • старе — суспільство, в якому частка людей від 65 років і старше — вища 7% [Пирожков, 1994].

Якщо звернутись до українських реалій, то для сучасної демографічної ситуації в Україні характерне доволі значуще постаріння населення: внаслідок постійного зниження рівня народжуваності впродовж останнього століття частка дітей зменшилась з приблизно 40% на початку XX ст. до 15% на початку XXI ст. Натомість зі збільшенням тривалості життя і зниженням рівня смертності спостерігалося зростання частки населення старше 60 років — від 3% на початку XX ст. до 21% на початку XXI ст. Населення, старше 65 років, становить сьогодні 16,03% [Всесоюзная перепись населения 1926 года, 1928‑1929; Державна служба статистики України, 2018]. Таким чином, за класифікацією ООН, українське суспільство уже належить до старих.

Демограф-аналітик А. Сові назвав старіння населення «найменш спірним, найпростіше вимірюваним, найбільш послідовним у своєму розвитку, найбільш пристосованим для прогнозування і, мабуть, найбільш важким за своїми наслідками» [Сови, 1969, с. 70]. По суті, старіння населення як наслідок еволюції демографічних процесів можна назвати найістотнішою рисою довготривалих змін у віковому складі населення. Класична теорія демографічного переходу виділяє чотири його етапи, на останньому з яких чисельність населення, рівні смертності і народжуваності стабілізуються, встановлюється незмінна вікова структура, відповідна новому режиму відтворення [Sanderson, Scherbov, 2010]. Згідно з цією теорією припинення процесу старіння можна вважати головним свідченням завершення демографічного переходу. Однак сучасна демографічна реальність розвинених країн дає підстави стверджувати про те, що на найбільш пізніх етапах демографічного переходу встановлюється настільки низький рівень народжуваності, що за збільшення тривалості життя кількість померлих перевищує кількість народжених, а приплив мігрантів не може компенсувати депопуляцію. Згідно з таким трактуванням демографічного переходу він завершується не стабілізацією, а зменшенням чисельності населення, відповідно процес старіння може тривати до безкінечності [Кухта, 2017k].

У результаті проведених ще в 1960-х роках розрахунків установлено, що у стаціонарному населенні з «біологічним» рівнем смертності частка людей похилого віку (60 років і старше) у загальній чисельності населення сягає 24-25%, а в умовах депопуляції — ще більше. Цілком очевидно, що в осяжній перспективі процес старіння прогресуватиме. Невизначеність перспектив рівня постаріння пов’язана з особливостями сучасного етапу демографічного розвитку: процес старіння набуває нового вигляду [Народонаселение. Энциклопедический словарь, 1994, c. 108-112].

В Україні події минулого століття: Перша світова війна (1914-1918 рр.), голод (1921-1923 рр.), Голодомор (1932-1933 рр.), масові репресії (1936-1937 рр.), Друга світова війна (1939-1945 рр.), післявоєнний голод (1946-1947 рр.), Чорнобильська катастрофа (1986 р.) призвели до неоднорідності поколінь — малолюдні та багатолюдні покоління. Крім того, демографічна ситуація Україні відзначається низькою народжуваністю, порівняно низьким рівнем тривалості життя та високою смертністю серед населення працездатного віку. Низький показник тривалості життя характеризує великий відсоток смертей у молодому та середньому віці [Гладун, 2018].

Проте «вік доживання» постійно збільшується (за даними окремих дослідників, в розвинених країнах намітилися своєрідні тренди старіння: пік пройшов, тож темпи постаріння скорочуються, водночас збільшується частка довгожителів [Антипова, 2017]). Як зазначають демографи, постаріння економічно активної частини населення знижує коефіцієнт потенційної підтримки літніх людей (КПП) — співвідношення осіб віку працездатного і осіб віку непрацездатного [Москалев, 2008, c. 83-84; Demographic Transition Theory, 2006]. Так, за міжнародними критеріями, працездатним вважається вік 15-64 роки, непрацездатним — до 15 та старше 65 років. Якщо за основу взяти вік виходу на пенсію, який в Україні дорівнює 60 рокам для чоловіків (і скоро становитиме стільки ж для жінок), КПП буде ще нижчим. Уже станом на 1 січня 2014 р. загальне демографічне навантаження на 1000 осіб віком 16-59 років становило 595 осіб (65 років і старше — 220 осіб). Відповідно загальний КПП становив 0,59, на осіб старшого віку — 0,22, у 2018 році загальне склало 470 осіб, (65 років і старше — 243 особи). КПП, таким чином, складає 0,47 та 0,24 [Державна служба статистики України, 2018].

Зміна КПП негативно відбивається на системі соціального забезпечення, адже надходження до системи пенсійного забезпечення становлять податки працюючих. Зменшення чисельності працездатного населення, відповідно, отриманих податків від його праці призводить до недонадходження коштів у соціальну сферу. При тому за збільшення кількості непрацездатного населення зростають потреби на видатки на державні виплати пенсій, медичне обслуговування тощо.

Як засвідчує світова практика, трудовий досвід літніх людей за вмілої організації праці може стати продуктивним ресурсом економічного зростання. Працедавці визнають важливість утримання на робочих місцях працездатних працівників літнього в