Диверсійна група упа



Скачати 492.33 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації15.04.2017
Розмір492.33 Kb.
  1   2   3


Олександр Вовк - науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства їм. М.С. Грушевського НАН України
Диверсійна група УПА «Схід»

Сьогодні історія українського визвольного руху у масовій свідомості викривлено асоціюється з регіонами Західної України - областями, які до Другої світової війни були на захід від радянського кордону. Діяльність визвольного руху, зокрема окремих підрозділів УПА під час війни на схід від цієї межі досліджена та представлена фрагментарно.

На розгляд читачів подаємо дослідження присвячене підрозділу УПА-Північ - диверсійній групі «Схід». Висвітлювана діяльність групи та її залишків охоплює період від осені 1943 р. до літа 1944 р. При тому розглядаються умови в яких опинилася група (відділ) командира «Дороша» (Микола Ткаченко) під час переходу по території Житомирської області радянсько-німецького фронту.

Одним з перших в українській історіографії почав висвітлювати рейдову діяльність УПА на Житомирщині представник української діаспори проф. Л. Шанковський. Окремим розділом своєї праці він проілюстрував діяльність групи УПА-Схід на Осередніх українських землях, помилково зараховуючи туди Житомирську область. Окрема згадка також стосувалася і діяльності розглядуваного в нашій роботі підрозділу: «Ще в зимі 1943/1944 р. оперував на Житомирщині, курінь УПА командира Дороша. Дорош мав зразу деякі невдачі, але після пересунення фронтів дальше на захід, він переорганізувався й почав успішно рейдувати на Правобережжі, заходячи часто під самий Київ і до Дніпра» . Праця базувалася на особистих і сторонніх спогадах та побачила світ після того як автор був змушений залишити територію України. Окрім персональної, часової та територіальної ідентифікації подані в ній інші відомості про діяльність відділу «Дороша», нажаль, не відповідали дійсності.

Радянська історіографія замовчувала або винятково спотворено представляла діяльність визвольного руху на Житомирщині, а архівні документи до 1991 р. залишалися недоступними для більшості науковців.

Новий етап у дослідженні та висвітленні діяльності УПА на Житомирщині розпочався після здобуття Україною незалежності. В науковий обіг було введено великі комплекси документів як українського визвольного руху так і його супротивників3. Історики та краєзнавці отримали доступ до різноманітних архівних радянських документів і можливість підготувати праці та офіційні висновки про діяльність складових організацій визвольного руху . До найвагоміших праць слід віднести розвідки В. Кентія, окремі розділи та фрагменти яких стосувалися боротьби на Житомирщині, зокрема, діяльності диверсійної групи «Схід» під командуванням «Дороша».

Найбільший обсяг інформації щодо зазначеної теми вміщено у монографії В. Жилюк «Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині у 1941-1955 рр.». Праця є першим у вітчизняній історії комплексним дослідженням діяльності організацій українського визвольного руху в розглядуваному регіоні. У ній представлено боротьбу проти нацистського та комуністичного режимів очолюваної командиром «Дорошем» диверсійної групи «Схід». Однак, брак джерел не дозволив авторові більш повно відобразити діяльність та історію групи.

Чимало важливих відомостей про діяльність командира «Дороша» до його відходу на Житомирщину містять мемуари учасників визвольного руху М. Скорупського («Макс») та Р. Петрена («Омелько»)8. У своїй роботі ми спробуємо їх доповнити. Надзвичайно важливі інформації про умови та обставини збройної боротьби подає у своїх спогадах безпосередній учасник диверсійної групи «Схід» В. Ярємчук . їх достовірність частково підтверджується архівно-судовою справою на нього та С. Будкевича1 .

В основу пропонованої розвідки покладено як оприлюднені так і не оприлюднені документи КП(б)У, НКДБ УРСР та СРСР, контррозвідки «Смерш» 1-го Українського фронту в яких міститься важлива інформація щодо діяльності розглядуваного повстанського формування.

Приходу групи «Дороша» на Житомирщину передувала героїчна та жертовна діяльність сотень і тисяч учасників українського визвольного руху, 3 початком у 1941 р. німецько-радянської війни ОУН розгорнула в області активну політично-пропагандистську та організаційну роботу. Станом на 1943 р. за організаційним поділом регіон поряд з Волинською, Рівненською областями та прилеглими територіями Берестейщини і Тернопільщини (в кордонах Райхскомісаріату Україна) входив до складу краю - Північно-західні українські землі (ПЗУЗ). На чолі ПЗУЗ стояв крайовий провід ОУН. Восени 1943 р. у Житомирській області діяв Житомирський обласний та Житомирський, Бердичівський, Андрушівський, Пулинський (Червоноармійський; «Запоріжжя») і Коростенський окружні проводи ОУН. Орієнтовна чисельність членів ОУН в області не перевищувала 1 тис. осіб. Кількість симпатиків та сприяючих українському визвольному руху серед місцевого населення значно перевищувала організоване членство.

За рівнем організаційного розвитку Житомирщина суттєво поступалася західно-волинським областям. У її більш розвинутих центральних і південних районах діяла спрощена мережа («сітка») ОУН. Нижчими від округ організаційними клітинами були райони, підрайони, станиці та окремі ланки. Найслабше організаційна діяльність проводилася у північних поліських районах. Серед причин такого стану були - репресії окупаційного режиму, невисокий рівень національної свідомості, соціально-економічне зубожіння населення, а також потужніша, особливо у поліських районах, діяльність радянських партизансько-підпільних структур.

Ранньою весною 1943 р. ОУН розпочала на ПЗУЗ - у Волинській і Рівненській областях творення збройної сили у вигляді Української повстанської армії. За допомогою останньої мала бути реалізована мета націоналістів - здобуття Української самостійної соборної держави (УССД). Також, весною діючі на Житомирщині кадри ОУН отримали завдання збирати зброю, створювати збройні підрозділи та готуватися до повстання.

Починаючи від травня 1943 р. з Волинської і Рівненської областей на схід - до Житомирської області починають рейдувати перші відділи (не більше сотень) УПА. Загалом рейдуючі підрозділи іменуються як група «Схід». Основною "їх базою стала Рівненська область. Керівництво рейдуючими відділами здійснював новопризначєний провідник над Житомирською і Київською (орієнтовно - правобережна частина в сучасних кордонах) областями «Верещака» (Федір Воробець) . Власне, військові функції він виконував як командир групи. Рейди відділів на схід стали живою пропагандою визвольної боротьби, сприяли утворенню організаційної мережі та закріпленню зв'язків з прилеглими західними регіонами. Частина особового складу рейдуючих відділів залишалася в регіоні для виконання різних завдань. Поряд з ними протягом літа 1943 р. на Житомирщині утворився ряд місцевих невеликих (10-30 осіб) повстанських бойових формувань. Зокрема, під командуванням «Незнаного» (Олекса Шиндак), «Ярого» та «Сокола» (Володимир Харько).

Під кінець літа 1943 р. мілітарна діяльність визвольного руху на ПЗУЗ значно зросла, а тому зазнала реорганізації та переведена на воєнний стан. Останній розподілявся на так звані фронт і запілля. Перший це діяльність УПА, а запілля - військово-адміністративна діяльність ОУН. При реорганізації край ПЗУЗ як генеральну округу (ГО) було розподілено на чотири оперативно-територіальні угрупування - воєнні округи (ВО). В останніх мали базуватися однойменні групи УПА на чолі з оперативно-територіальними командуваннями. Територія Житомирщини і Київщини стала ВО і разом з групою УПА «Схід» отримала назву «Тютюнник».

У вересні 1943 р. у ВО «Тютюнник» відбувався процес формування оперативно-територіального командування. Зокрема, було організовано військовий штаб групи. На посаді командира залишився «Верещака» (Федір Воробець). Шефом штабу став один з командирів рейдуючих відділів «Очеретенко» («Вояк», Петро Гудзоватий), ад'ютантом -«Довбуш». Основна база групи остаточно сформувалася у Корецькому районі на сході Рівненської області. Оскільки, чисельність групи була невеликою (орієнтовно 500 вояків і осіб обслуговуючого персоналу), крайове командування УПА періодично передавало до її складу окремі сотні з груп «Заграва», «Богун» і «Турів».

На початку осені 1943 р. керівництвом визвольного руху на ПЗУЗ з метою регіонального поширення своєї діяльності приймаються оперативні рішення про соборної держави (УССД). Також, весною діючі на Житомирщині кадри ОУН отримали завдання збирати зброю, створювати збройні підрозділи та готуватися до повстання.

Починаючи від травня 1943 р. з Волинської і Рівненської областей на схід - до Житомирської області починають рейдувати перші відділи (не більше сотень) УПА. Загалом рейдуючі підрозділи іменуються як група «Схід». Основною "їх базою стала Рівненська область. Керівництво рейдуючими відділами здійснював новопризначєний провідник над Житомирською і Київською (орієнтовно - правобережна частина в сучасних кордонах) областями «Верещака» (Федір Воробець) . Власне, військові функції він виконував як командир групи. Рейди відділів на схід стали живою пропагандою визвольної боротьби, сприяли утворенню організаційної мережі та закріпленню зв'язків з прилеглими західними регіонами. Частина особового складу рейдуючих відділів залишалася в регіоні для виконання різних завдань. Поряд з ними протягом літа 1943 р. на Житомирщині утворився ряд місцевих невеликих (10-30 осіб) повстанських бойових формувань. Зокрема, під командуванням «Незнаного» (Олекса Шиндак), «Ярого» та «Сокола» (Володимир Харько).

Під кінець літа 1943 р. мілітарна діяльність визвольного руху на ПЗУЗ значно зросла, а тому зазнала реорганізації та переведена на воєнний стан. Останній розподілявся на так звані фронт і запілля. Перший це діяльність УПА, а запілля - військово-адміністративна діяльність ОУН. При реорганізації край ПЗУЗ як генеральну округу (ГО) було розподілено на чотири оперативно-територіальні угрупування - воєнні округи (ВО). В останніх мали базуватися однойменні групи УПА на чолі з оперативно-територіальними командуваннями. Територія Житомирщини і Київщини стала ВО і разом з групою УПА «Схід» отримала назву «Тютюнник».




УПА-Схід - структурна одиниця УПА.

Основу для повстанських відділів УПА-Схід повинні були скласти військовики — члени Середньої та Північної Похідних груп ОУН. Та члени обох цих груп лише в невеликій кількості дійшли до місця свого призначення, впавши вже в перших місцях жертвою масових арештів і розстрілів, що їх проводило гестапо.

Крім цього, цей терен був весь час надто близько до фронту. Тому УПА-Схід так і не встигла набрати таких остаточних форм, як три інші групи. Окремого командування для УПА-Схід не створено. На цьому терені діяли лише поодинокі повстанські частини.

Влітку 1943 р. вирушив з Пустомитських лісів в рейд на північно-східні землі з частиною свого загону командир Еней (УПА-Північ, ВО "Заграва"). Він пішов через Коростень до Малинівських лісів і затримався тут аж до пізньої осені, коли за наказом Командування УПА-Північ повинен був повернутися на Волинь.

Деякі відділи з загону Енея перейшли Дніпро й осіли у Чернігівських лісах. Після повернення Енея, на просторі Коростень-Чернігів залишились частини куреня Верещаки та Євгена.

Весною 1944 р. курінь Дороша з загону Енея вирушає на схід, перейшовши в північній Житомирщині фронт. Але, у звідомленнях командирів загону Енея з рейду літом 1943 р. говориться про те, що на теренах північної Київщини та на Чернігівщині вони зустрілись з діючими вже там місцевими відділами українських повстанців.


У вересні 1943 р. у ВО «Тютюнник» відбувався процес формування оперативно-територіального командування. Зокрема, було організовано військовий штаб групи. На посаді командира залишився «Верещака» (Федір Воробець). Шефом штабу став один з командирів рейдуючих відділів «Очеретенко» («Вояк», Петро Гудзоватий), ад'ютантом - «Довбуш». Основна база групи остаточно сформувалася у Корецькому районі на сході Рівненської області. Оскільки, чисельність групи була невеликою (орієнтовно 500 вояків і осіб обслуговуючого персоналу), крайове командування УПА періодично передавало до її складу окремі сотні з груп «Заграва», «Богун» і «Турів».

На початку осені 1943 р. керівництвом визвольного руху на ПЗУЗ з метою регіонального поширення своєї діяльності приймаються оперативні рішення про посилення діяльності УПА у прилеглих на сході та південному-сході регіонах України. У жовтні-листопаді 1943 р. до Камянець-Подільської, Вінницької та Житомирської областей вирушили різночисельні підрозділи УПА. Зокрема, до двох перших пішли рейдом відділи південної групи УПА «Богун», які в грудні 1943 р. були об'єднані в групу «Кодак»15. На початку 1944 р. діюча на південному-сході ПЗУЗ група «Кодак» стала основою новостворюваного крайового формування УПА-Південь.

14 жовтня 1943 р.16 на територію Житомирської області рейдом вирушили підрозділи східної групи УПА «Тютюнник». Найбільшим було з'єднання з двох куренів чисельністю понад 600 вояків під загальним керівництвом командира групи «Верещаки» та оперативним - шефа штабу «Очеретенка». Один із підрозділів з'єднання, ймовірно, з розвідувальними та охоронними функціями, діяв під командуванням «Дороша».

Рейд проходив західними та центральними (Ємільчинський, Барашівський, Пулинський, Городницький) районами області, тривав понад два тижні і завершився на Кореччині Рівненської області 31 жовтня 1943 р. Своїм завданням він мав: «прокоротити невиносимий терор німців і большевицьких банд та продемонструвати перед ворогами України силу української збройної самооборони»18. У багатьох акціях під час рейду брали участь вояки що в подальшому увійшли до диверсійної групи «Схід».

За час рейду відбулися три бої з німецькими формуваннями19. Перший, випадковий, 15 жовтня 1943 р. біля с. Могилівки (Могильне) на шосе Звягель-Коростень з автоколоною, коли було підбито одну вантажівку з обмундируванням, харчами та набоями.

В іншому бою - 17 жовтня 1943 р. один курінь повстанців протягом чотирнадцяти годин намагався повністю захопити районний центр Бараші. Тоді у містечку перебувала залога з німецької поліції і жандармерії у кількості 70 осіб. При наступі, очевидно, не було враховано, що гарнізон після попереднього захоплення радянськими партизанами був належно озброєний, а поліційний будинок фортифікований. З української сторони було троє вбитих та семеро поранених. Хоча військова мета у бою не була досягнута, однак: «Бій у Барашах мав велике пропагандивне значення, бо показав у найкращому світлі силу української зброї та героїзм, завзяття й витривалість українських бійців» .

20 жовтня 1943 р. повстанськими підрозділами було здійснено наступ на «фольксдойчерське» с. В'язовець Пулинського району де знищено до 100 «німецьких зайд» і спалено 20 хат.

Окрім боїв з німцями не мали позитивних наслідків переговори командира групи «Верещаки» про перехід до УПА з райцентру Ємільчино близько 3 тис. озброєних українських поліцаїв-східняків .

Протягом рейду постійно відбувалися сутички і бої з радянськими партизанами. Останні побачили в повстанцях вагомого супротивника. У різних розвідувальних зведеннях повідомлялося про різночисельні (не менше 1200 чол.) повстанські формування. В радіограмі Тернопільського партизанського з'єднання ім. М. Хрущова до Українського штабу партизанського руху в Москві йшлося про перехід з боями через асфальт (дорога Звягель-Коростень - авт.) та рух 18 жовтня 1943 р. на Житомир аж 17000 націоналістів .

Під час рейду окремими повстанськими підрозділами було захоплено в полон різних партизанських функціонерів, що яскраво описав у мемуарах колишній командир сотні «Макс» (Максим Скорупський) . Один із не згаданих автором епізодів заслуговує на увагу. 15 жовтня 1943 р. стежею його сотні в селі Дмитрівка було захоплено у п'яному вигляді озброєного помічника командира з розвідки партизанського загону ім. Щорса Ю.А. Трапезонова. Від останнього було отримано докладні відомості про радянську партизансько-підпільну діяльність на Житомирщині. Отримана інформація 25 жовтня 1943 р. була занесена до протоколу допитуючим «Дорошем» та свідком «Марком». Останні особи таким чином виконували у рейді розвідувальні та контррозвІдувальні функції.

Загалом за час рейду втрати радянських партизанів обчислювалися повстанцями у понад сотню чоловік вбитими і стільки ж полоненими. Від них захоплено 77 гвинтівок, 4 півавтомати, 10 «фінок», 3 кулемети, 9 пістолетів і 8 гранат.

На завершальному етапі походу в районі Бараші-Ємільчино зі складу рейдуючої групи було виділено сім30 окремих підрозділів в масштабах до чоти (30-40 вояків) , які мали завдання залишитися та закріпитися на Житомирщині. За сприятливого розвитку подій, ймовірно, вони мали стати на місцях основою майбутнього крайового формування УПА-Схід як це сталося у випадку з групою «Кодак» та УПА-Південь. Однак події на Житомирщині не пішли у бажаному напрямку. Головною несприятливою обставиною став поступовий перехід територією області радянсько-німецького фронту.

У вересні-жовтні 1943 р. війська Червоної армії вийшли на береги Дніпра і почали форсувати його в різних місцях. 20 жовтня 1943 р. Ставка Верховного Головнокомандуючого перейменувала чотири діючі в Україні фронти. Зокрема, наступаючий на півночі України Воронізький фронт під командуванням генерала армії М. Ватутіна отримав назву - 1-й Український фронт. 3-12 листопада військами цього фронту проводилася Київська наступальна операція, в наслідок якої 6 листопада 1943 р. було зайнято столицю України. Прорив німецького фронту під Києвом та вихід на оперативний простір правобережжя Дніпра дав можливість радянським військам майже безперешкодно просунутися на захід у житомирському напрямку.

Незадовго до приходу Червоної армії на Житомирщину нацисти почали поспішно впроваджувати план евакуації. Потягами, вантажівками, легковими автомобілями та селянськими підводами поспішно вивозилося награбоване майно. На захід гналися великі табуни худоби. У тому ж напрямку рухалися колони з колишніми німецькими прислужниками, серед яких значну кількість складали українські поліцаї та їх родини. На захід разом з особистим майном та худобою також ішли окремі колони етнічних німців -фольксдойчів.

Напередодні описаних подій, у кінці жовтня 1943 р. у Житомирській області прибули на місця та намагалися закріпитися повстанські підрозділи, що відокремився від рейдуючого з'єднання групи «Тютюнник». Ймовірно, один з них оперував від 26 жовтня до 16 листопада 1943 р. у Барашівському і Пулинському (Червоноармійський) районах. За цей час повстанці знищили 12 сексотів і спалили шість колгоспів у селах: Симони, Непознаничі, Верби, Старий Майдан, Грузлівка, Білка та мали вісім боїв з радянськими партизанами у селах: Симони (двічі), Клярин, Березівка, Киянка (двічі), Ганнопіль. Пануючі у регіоні радянські партизани в свою чергу застосовували «нещадний терор» до всіх хто чим-небудь допомагав повстанцям.

У тому ж часі інші відділи діяли в Баранівському, Звягельському, Ярунському, (Житомирської) і Берездівському районах (Хмельницької області). Один з них здобув від радянських партизанів підводу з харчами. У с. Мухарові Берездівського району повстанці потрапили до партизанської засідки, втративши в бою одного вояка.

Вірогідно, ще один відділ діяв під керівництвом провідника Овруцького надрайону «Вершка»35. Невдовзі, 21 листопада 1943 р. на сході Коростенського району, в районі села Субине, повстанці були виявлені наступаючими підрозділами Червоної армії та змушені прийняти бій зі значно переважаючим супротивником. У наслідку 15 вояків, у тому числі провідник «Вершок» 6, загинули, а 5 потрапили в полон. За свідченням останніх група була «направлена командуванням УПА з м. Корець, Рівненської області в Чоповичський район, Житомирської області для організації повстанського руху» .

Іншим, залишеним на Житомирщині, підрозділом була група під командуванням сотенного «Романа» (Володимир Кудря) . На початку жовтня 1943 р. його сотня була направлена до Корецького надрайону (2/2) , а потім у складі рейдуючого з'єднання вирушила на Схід. У селі Симони Барашівського району група із 40 повстанців під командою «Романа» відокремилася від рейдуючих підрозділів40. 24 жовтня 1943 р. вона прибула до східних Чоповицького, Малинського та Потієвського районів і почала діяти. Однак, розгортанню повноцінної повстанської діяльності завадив прихід у листопаді 1943 р. до регіону фронтових частин Червоної армії. Останні відразу розпочали вилучення харчових запасів та проведення мобілізації всього призивного чоловічого населення. Розповсюдження в цей час повстанцями пропагандистської літератури з національно-визвольними гаслами відразу викликало активні контрдії по їх виявленню та ліквідації. Постійні облави, відсутність помешкань, харчових запасів та холодна пора року змусили командира відділу «Романа» прийняти 4 грудня 1943 р. рішення про повернення41. Орієнтовно 15-17 грудня частина групи у складі 9 вояків та командира прибула до Рівненської області в розташування загону ім. Богуна під командуванням «Яреми» .1308048883_clip_image002.jpg

Значно драматичнішою та більш наповненою в порівнянні з попередніми виявилася історія іншого повстанського відділу який залишився діяти на Житомирщині, а саме - диверсійної групи «Схід». Відокремившись у селі Симони Барашівського району від основних сил УПА підрозділ із понад 40 вояків зведених у 4 рої пішою ходою вирушив у південно-східному напрямку. Для орієнтування на незнайомій місцевості група мала 10 географічних мап та німецький атлас, а для поширення національно-визвольних ідей несли пропагандистську літературу.

Під час рейду група охороняла прямуючих у тому ж напрямку командира ВО «Тютюнник» «Верещаку» і двох місцевих зв'язкових «Наталку» (Ніна Слюсаренко; Олейнікова) та «Катрусю» (Олена Павличенко). При тому, очевидно, «Верещака» по старшинству виконував керівні функції. Протягом переходу повстанцями було захоплено, роззброєно і розстріляно чотирьох німецьких вояків, а зі складу групи дезертирувало двоє вояків.

За ландшафтом південно-східна Житомирщина - рівнина що перетинається річками та невеликими лісовими масивами. За спогадами повстанця з Полісся Василя Яремчука («Молот»): «Тут на відкритому терені тепер приходилося просуватися тільки під покровом ночі... Вийшли ми на степові простори. Тут я відчув чари степу. Така рівнина, «як стіл».

По своєму «оцінювали» переваги цього регіону, а особливо родючої землі та помірного клімату нацистські окупанти. Ще у 1942 році на основі 28 сіл Житомирського та північної частини Бердичівського районів було створено окрему адміністративну одиницю для проживання етнічних німців-поселенців - округу СС «Гегевальд» (заповідний ліс). Для цього з регіону було виселено понад 10 тис. українців і заселено понад 10 тис. зібраних з Житомирщини та інших місцевостей фольксдойче. Округа стала втіленням нацистських проектів колонізації загарбаних територій та створення на них «расових» оборонних форпостів. Для реалізації останнього близько 2,5 тис. етнічних німців було призначено до лав поліції, а 1 тис. чоловік навчалися у 4 школах самооборони.

Для українського визвольного руху особливий режим округи та присутність у ній збройних формувань майже унеможливлювали проведення активної діяльності. Однак, поза її межами - в Андрушівській та Бердичівській округах ОУН український рух активно діяв. Зокрема, у першій відомо про діяльність Андрушівського, Вчорайшанського, Попільнянського та Ружинського районних проводів ОУН, а нижчі ланки діяли у багатьох містечках та селах.

Бердичівська округа складалася з двох районних проводів що діяли у місті та районі. Окремі підлягаючі окружному проводу ланки ОУН діяли у селах прилеглих Чуднівського та Козятинського районів.

Протягом весни-осені 1943 р. в округах були сформовані і активно діяли декілька повстанських груп. Деякі з них перетворилися у відділи УПА. Один під командуванням колишнього провідника Фастівського надрайону «Незнаного», а після його загибелі 4 вересня 1943 р. - «Жука» (Петро Пустовойтенко, за іншими відомостями - Постовенський), інші - «Палія» (Борис Гуменний) та «Ярого». Після об'єднання у жовтні 1943 р. в лісі Чорні Лози на Бердичівщині відділи «Жука» (25 осіб), «Палія» (ймовірно ЗО осіб) та «Ярого» (50 осіб) під загальним командуванням останнього вирушили на Рівненщину для продовження військового вишколу46. Одна з повстанських груп, що діяла в Андрушівському і Вчорайшанському районах, з наближенням Червоної армії намагалася влитися у партизанські загони керовані лейтенантом Ломаковським і воєнтехніком Раєвським з тим щоб разом з ними перейти до рядів Червоної армії для проведення там підривної діяльності.

Діям українського визвольного руху на південно-східній Житомирщині мала посприяти група під командуванням «Дороша». На сьогодні частково відома біографія цього командира. «Дороні» - Микола Михайлович Ткаченко, 1923 р. народження, уродженець хутора Великий Студенець Костошльського району Рівненської області. За його свідченням - мав освіту 8 класів. З початком німецько-радянської війни переховувався від вивозу на примусові роботи до Німеччини. У травні 1942 р. став членом ОУН де виконував різні допоміжні, зв'язкові та розвідувальні функції. Улітку 1942 р. увійшов до господарської референтури ОУН Костопільського району де займався заготівлею матеріалів та харчів для потреб організації. З початком 1943 р. керував транспортною групою що забезпечувала діяльність створюваних ОУН збройних підрозділів.

Від березня 1943 р. «Дорош» створював та командував окремими відділами УПА. У ніч з 23 на 24 червня 1943 р. його відділ спільно з відділом «Яреми» (Никон Семенюк) брав участь у вдалому нападі на потяг що перевозив німецький каральний підрозділ. У наслідку було знищено майже 150 нацистів, здобуто велику кількість зброї та амуніції. У цьому бою «Дорош» отримав два поранення в ногу. Після чого довший період лікувався.

У серпні 1943 р. «Дорош» керував акцією з роззброєння підрозділів УНРА Тараса Бульби-Боровця50. Під час рейду у жовтні 1943 р. з'єднання групи «Тютюнник» по Житомирщині він, напевно* виконував функції керівника розвідки та контррозвідки. В тому ж часі «Дорош» також був членом проводів ОУН Житомирської області та ВО «Тютюнник». З прибуттям на південну Житомирщину, від 28 жовтня 1943 р. почав виконувати функції шефа Партизанського штабу диверсійних дій (ПШДД) групи УПА «Схід» та перебрав на себе командування над усіма з'єднаннями УПА у ВО «Схід» .

Зовнішньо був невисокого зросту, коренастий, лице продовгувате, вузьке чоло, довге русе волосся зачісував назад, ходив «плавно». Одягнутий був у цивільний костюм, кожух жовтого кольору та шапку-вуханку. Озброєний німецьким автоматом, пістолетом «Маузер» та гранатами.

Заступником командира групи був «Марко». Його біографія майже невідома. За свідченням Ніни Олейнікової (Ніна Слюсаренко) він походив з Галичини і за Польщі був в'язнем концтабору Береза Картузька52. В часи німецької окупації був референтом Служби безпеки обласного проводу та провідником міста Житомира . Орієнтовно у вересні 1943 р. перейшов до групи УПА «Тютюнник» де мав розвідувальні та контррозвідувальні функції. Від 28 жовтня 1943 р. почав виконувати функції заступника з партизанських дій шефа ПШДД групи УПА «Схід»54. На вигляд мав 27-28 років, низького зросту, худорлявий, брюнет. Носив жовтий кожух, сіру шапку-кубанку та був озброєний автоматом.

Про командирів роїв у групі відомо:

Командир 1 рою - «Шило» - за різними свідченнями був 1912 р. народження і походив з Галичини. Носив значок-відзнаку Українського Легіону полковника Р.Сушка, що є підставою вважати його учасником цього формування. Володів німецькою мовою. Носив форму німецької жандармерії, старшинську шинелю і пілотку. Був озброєний радянською «десятизарядкою» (СВТ-40).

Командир 2 рою - «Шутко» - мав коло 28 років.

Командир 3 рою - «Гора» - Василь Завадовський, за його свідченнями - 1922 р. народження, походив із с. Сушки Берестечківського району Волинської області. У 1940-1943 рр., ймовірно, служив у різних поліційно-охоронних формуваннях. Носив німецький мундир та кожух жовтого кольору. Був озброєний німецькою гвинтівкою.

Командир 4 рою - «Барбос» - Анатолій Андрійчук (за іншими відомостями - Андрючик), 1924 р. народження, походив із села Шепель Торчинського району Волинської області. Носив німецькі шинелю і пілотку та був озброєний німецькою гвинтівкою.

За медичну опіку в групі відповідали закріплені за роями фельдшери і санітари -«Захар» (Микола Вінчук), «Богун» (Борис Стоян), «Молот» (Василь Яремчук) та «Медик» (Яків Сац). Фельдшери «Захар» і «Богун» пройшли у липні-вересні 1943 р. медичні курси при групі УПА «Заграва» , а санітар «Молот» у вересні 1943 р. санітарну школу при групі УПА «Тютюнник». Санітар «Медик», ймовірно, здобув медичні навики у Луцькому Вишкільному курені, а потім виконував санітарні функції у сотні «Романа».

За походженням, орієнтовно, більшість вояків групи була українцями з Рівненської і Волинської областей. Декілька осіб було з Галичини. Після арешту, на допиті ройовий «Гора» - Василь Завадовський назвався поляком . Ще один повстанець рою «Шила» -«Білий» раніше служив у Червоній армії та перебував у німецькому полоні, звідки втік і долучився до УПА. За національністю був росіянином, уродженцем Сибіру60.

За партійною приналежністю, окрім старших командирів, ймовірно, декілька ройових та вояків групи були членами ОУН.

На озброєнні групи було чотири радянських кулемети «Дехтярова» (ДП-27) розподілені по роях. Всі повстанці мали радянські, німецькі та угорські гвинтівки (системи Мосіна, СВТ-40), карабіни («98», системи Маузера, М-43) і автомати (ППШ-41, МП-40). У багатьох були німецькі і радянські пістолети (Р-38 системи Вальтера, системи Маузера, «ТТ»), револьвери (системи Нагана) та гранати.

25 жовтня 1943 р. група прибула до одного з місць постійної дислокації - села Никонівка Бердичівського району, яке на півночі через ліс Чорні Лози сусідствувало з селом Старий Солотвин із округи «Гегевальд». У селі під керівництвом «Беркута» (Олексій Басюк) скрито діяла, напевно, найбільша в районі станична організація ОУН, яка складалася з 3 ланок та нараховувала 15 членів61.

Потреба конспірації, умови місцевості, а особливо відсутність великих лісів не дозволяли повстанцям триматися та діяти однією групою. Враховуючи ці обставини, за участю командира «Верещаки» було прийнято рішення відмовитися від попереднього плану та розділити групу на окремі рої з індивідуальними завданнями.

Після перепочинку група рушила до сусіднього Андрушівського району, а в Никонівці було залишено рій «Шила» (10 вояків) із завданням закріпитися та проводити повстансько-пропагандистську діяльність на Бердичівщині. Тоді ж, після знайомства зі станичним «Беркутом», залишила село і вирушила з «поштою» на Захід зв'язкова «Наталка».

26 жовтня 1943 р. група прибула до своєї «повстанської столиці» - села Зарубинці Андрушівського району. На той час у селі скрито «базувалися» станична, підрайонна та районна (провідник «Верба», «Вербовий» - Антон Камзол) організації ОУН.

З приходом повстанців до села також прибули керівники визвольного руху області. Серед них відомі - шеф політичного штабу ВО «Тютюнник» - обласний провідник «Орлюк» (Василь Куліш) , заступник обласного провідника - військовий референт «Зенон» (Микола Микулин; за іншими відомостями - Іван Савчук) та провідник Житомирської округи «Муха» (Микола Мусій). Ймовірно, також був присутнім провідник Андрушівської округи «Ганжа».

28-29 жовтня 1943 р. у селі відбулися наради керівників визвольного руху ВО «Тютюнник». Очевидно, на них були озвучені директиви керівництва визвольного руху на ПЗУЗ та певні вказівки і настанови. Також були узгоджені організаційні питання щодо розстановки кадрів і реорганізації підпільно-повстанських структур з метою їх пристосування до роботи в нових умовах підрадянської дійсності. Відомостей про рішення нарад не виявлено. Можна припускати, що наслідком нарад стало створення на Житомирщині в межах ВО «Тютюнник» воєнної округи «Схід». Підтвердженням цього є видані пізніше ПШДЦ групи «Схід» директивні документи та пропагандистські матеріали.

За свідченням окружного провідника «Мухи» одна з настанов керівництва визвольного руху на ПЗУЗ формулювалася - кадри ОУН мають піти у підпілля і продовжити націоналістичну діяльність з метою підготування на кінець війни повстання для захоплення влади в Україні. Йому ж провідниками «Верещакою» та «Орлюком» було запропоновано залишитися в запіллі наступаючої Червоної армії для керування Житомирською та Бердичівською округами. Після надання згоди він отримав доручення щодо постачання харчів, медикаментів, паперу і друкарського обладнання для повстанських відділів та харчів для членів організації у Житомирі.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Диверсійна група упа iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Диверсійна група упа iconКонкурс проводиться у трьох вікових категоріях: Молодша група до 16 років Середня група до 24 років
До участі в конкурсі запрошуються молоді виконавці всіх національностей. Відбір учасників проводиться Дирекцією конкурсу згідно наданих...
Диверсійна група упа iconКонкурс проводиться у трьох вікових категоріях: Молодша група до 16 років Середня група до 24 років
До участі в конкурсі запрошуються молоді виконавці всіх національностей. Відбір учасників проводиться Дирекцією конкурсу згідно наданих...
Диверсійна група упа iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Диверсійна група упа iconВоєнна діяльність сотника упа івана наконечного- «орленка» на самбірщині (1946-1948)

Диверсійна група упа iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Диверсійна група упа iconПроект змін до програми Робоча група

Диверсійна група упа iconР. 1 курс Напрям підготовки 050101 „Комп’ютерні науки” Група іс-01

Диверсійна група упа iconГалицька централізована бібліотечна система
Лицарі української незалежності : [Методично-бібліографічні поради бібліотекам до 75-річниці створення упа] – Галич, методично-бібліографічний...
Диверсійна група упа iconДовідка час створення упа
Українська Національно Революційна Армія (унра). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду унр в екзилі. З т. Бульбою співпрацювали...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка