Диверсійна група упа



Скачати 492.33 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації15.04.2017
Розмір492.33 Kb.
1   2   3

Після нарад частина керівників залишила Зарубинці. Командир «Верещака», ймовірно, у супроводі ройового «Лиса», зв'язкової «Катрусі» та декількох вояків почоту, відбув до Рівненської області66. Провідник «Муха» вирушив до Житомира, а заступник обласного провідника «Зенон» у супроводі рою «Шутка» (10 вояків) до сусіднього Попільнянського району.

У Зарубинцях залишилися керівники «Дорош», «Марко», «Орлюк» та повстанські рої «Барбоса» і «Гори» (орієнтовно 18 вояків). Розпочалася організація повстанського життя. На території крайньої з заходу села оселі роєм «Барбоса» започатковано будівництво підземних криївок для переховування вояків та зберігання харчів і амуніції. Керівники приступили до творення повстанського штабу, налагодження роботи підпільних зв'язків, а головне розгортання повстансько-диверсійної діяльності на Житомирщині. З цією метою були підготовлені та видруковані за підписом «Дороша» «Директивні вказівки по організації диверсійних груп».

Окремим напрямком роботи стало виготовлення пропагандистських листівок, які передруковувалися членами штабу на друкарській машинці з принесених зразків. Актуальні тематичні матеріали, очевидно, писалася на місці. Частина видань у подальшому була вилучена службовцями «Смерш» (листівки - таджицькою мовою, за підписом «Козаченка М.Г.», «Боротьба за хліб - боротьба за владу») . Також, за свідченням одного з місцевих учасників визвольного руху у с. Зарубинцях окрім друкарської машинки був закопаний стеклограф, а в сусідньому с. Тарасівка 16 пудів «оунівської» літератури71. Очевидно, їх перед загрозою викриття перевезли з Вінниці до Попільні72 для продовження пропагандистської діяльності в регіоні.

У тому ж часі повстанці залишеного у Никонівці рою «Шила» також приступили до будівництва двох підземних криївок74 та пропагування серед населення національно-визвольної боротьби. З метою здобуття зброї та засобів пересування «Шилом» і «Яремою» у селі було забрано зброю і коней від двох німецьких вояків . У ході боротьби з противниками українського визвольного руху у сусідніх Малих Мошківцях було розстріляно двох радянських активістів76.

Тим часом драматично розвивалися події для вибулих до Попілянського району рою «Шутка» та провідника «Зенона». Прийшовши 29 жовтня 1943 р. до села Кілівки (Миролюбівка), вони приступили до проведення агітації та розповсюдження пропагандистської літератури серед місцевого населення. Село мало свої патріотичні традиції, у ньому «базувалися» станична, підрайонна та районна (провідник «Сокіл» -Микола Держирук) організації ОУН. Місцеві люди з захопленням сприймали пропоновані їм націоналістичні видання. Проте, на третій день на донесення сексота до села прибув німецький підрозділ із завданням ліквідувати повстанців. Останні дали збройний, відпір. Однак, були розсіяні переважаючими силами супротивника. У бою загинули троє повстанців, а поранений у живіт провідник «Зенон» дострілився. Ворог втратив двох вояків вбитими і кількох пораненими. У селі згоріло дві хати та загинула одна місцева жінка. Після бою тільки четверо повстанців з ройовим «Шутком» повернулися до села Зарубинці. Там вони зв'язалися з штабом диверсійної групи та отримали недовгий перепочинок.

30 жовтня 1943 р. на місці постою групи у Зарубинцях відбувся військовий збір за участі роїв «Барбоса» і «Гори». На ньому командир «Дорош» оголосив що.за наказом командування УПА відділу доручено виконувати спеціальне завдання на території Житомирської області. Розповів, що в області діє організація націоналістів, яка буде підтримувати групу у виконанні поставлених завдань. Раніше провідником ОУН в області був «Бульба». Тепер на цю посаду призначений друг «Орлюк», який за сумісництвом також буде виконувати функції політичного виховника групи78. При цьому «Дорош» вказав на чоловіка поруч. Далі він повідомив що є шефом ПШДД і буде керувати усіма повстанськими групами у Житомирській області, а його заступником призначається «Марко». Сам штаб буде базуватися у Зарубинцях.

Далі командир виголосив промову в якій зазначив, що сили Радянського Союзу та Німеччини до кінця війни ослабнуть. До того часу повстанці мають підготувати повстання для захоплення влади в Україні. Для цього групі доручається проводити серед українського населення антинімецьку і антирадянську національно-патріотичну пропаганду, вести боротьбу з радянськими партизанами, створювати повстанські загони, організувати скриті склади зброї та харчів. Також з приходом радянської влади вона має здійснювати терористичну діяльність щодо радянських установ, працівників НКВД та командного складу Червоної армії. З рядовим складом армії, зокрема, українцями та «нацменами» слід заводити стосунки та проводити національно-патріотичну пропаганду.

Після промови командир «Дорош» зачитав виданий наказ ч. 1 (див. додаток 1), у якому зазначалося що 28 жовтня 1943 р. він прийняв командування всіма партизанськими з'єднаннями УПА у ВО «Схід», а його «заступником у партизанських діях» став «Марко». У наказі також окреслювалися головні напрямки та форми діяльності повстанців; повномірна партизанська тактика (рух, неочікуваність, невловимість, диверія); підготування до створення всіх видів військ в УПА; закріплення на території; будівництво сховищ, господарських і військових баз. Щодо Гестапо, НКВС, їх сексотів і різних партійних функціонерів вимагалося вживання «сильних терористичних акцій».80

На початку листопада 1943 р. командир «Дорош» розділив рій «Барбоса» на два зменшені рої по 6 повстанців. Перший - під командою «Барбоса» лишився діяти у Зарубинцях. Другий рій під командою «Медового» був направлений до села Великі Мошківці Андрушівського району. В селі на той час діяла ланка ОУН під керівництвом «Щуки» (Сергій Кукса) . Під хлівом господаря Йосипа повстанці збудували криївку для переховування та зберігання різних припасів . У Великих Мошківцях та у навколишніх селах вояки рою приступили до розповсюдження листівок та ведення пропаганди національно-визвольної боротьби, здійснення наскоків на державні магазини з метою здобуття продовольства, а також ліквідації «німецьких агентів і зрадників». Окрім того заступник ройового «Василь» «часто бив старост населених пунктів, де на них скаржилося населення» .

У тому ж часі рій «Гори» (8 вояків) отримав наказ вирушити із Зарубинців до сусіднього Вчорайшанського району. Перед відправленням командир «Дорош» видав командиру рою до 1 тис. листівок для використання в пропагандистській роботі. У супроводі місцевого зв'язкового Петра рій прибув до села Макарівка Вчорайшанського району в якому діяла ланка ОУН чисельністю до 25 членів. У селі за сприяння жителя Юстина та інших націоналістів повстанці відразу приступили до агітації, розкидування листівок та пошуку жителів у обійстях яких можна було б збудувати криївки. Проте, селяни не давали згоди на будівництво, боячись що повстанців виявлять новоприбулі німецькі фронтові частини. З цієї причини рій у супроводі Юстина змушений був перейти до недалекого села Верхівня. Там повстанці зупинилися у Семена Гетьмана - колишнього петлюрівця - провідника місцевої організації ОУН, яка нараховувала до 19 членів . В його обійсті повстанці мали намір підготувати підземні криївки для переховування та зберігання харчів.

З Семеном Гетьманом рій взяв участь у роззброєнні та ліквідації членів радянської підпільної мережі в ході якої було спалено хату комуніста. З прибуттям до Верхівні німецької поліційної частини рій змушений був залишити село та повернутися до Макарівки. Під час одного з нічних переходів від рою відстали два повстанці («Дуб» і «Сава»), яких біля села Котельня Андрушівського району полонили німці.

Загалом рій «Гори», не маючи можливості закріпитися через велику концентрацію німецьких військ, перебував у Вчорайшанському районі близько трьох тижнів. Після чого зв'язківець Петро повідомив наказ прибути до Зарубинців для переходу в інший район.

7 листопада 1943 року вціліла частина рою «Шутка» (5 вояків) за наказом командування із Зарубинців знову вирушила до Кілівки із завданням викопати в господарствах прихильників визвольного руху криївки та «замагазинувати» в них харчі на зиму. Однак, цього разу виконати намічене завадив швидко прибулий на південну Житомирщину радянсько-німецький фронт, через який повстанці змушені були перейти та знову повернутися до Зарубинців.

10 і 11 листопада 1943 р. наступаючі війська ЧА зайняли найдальший у південно-західному напрямку від Києва рубіж: райцентр Попільня - місто Житомир. На продовження подальшого наступу не було ні сил ні резервів. Цим у свою чергу скористалося німецьке командування використавши свої останні резерви.

13 листопада 1943 р. розпочався контрнаступ Вермахту на Київ. Рух відбувався у двох напрямках - від райцентру Попільня на містечко Брусилів та з району південніше Житомира на місто Радомишль. 17 і 18 листопада 1943 р. німецькими військами були зайняті райцентр Попільня та місто Житомир. На вістрях німецького наступу опинилися підрозділи 60-ї радянської армії, які під натиском «свіжих сил» почали повільно відступати. Не приніс успіху радянській стороні поспішно зорганізований контрнаступ силами 3-ї танкової армії, яка зазнала значних втрат.

Важкі оборонні бої та відступ радянських військ тривали аж до ЗО листопада 1943 р. коли фронт стабілізувався на межі Житомирської та Київської областей.

З огляду на близькість лінії фронту 15 листопада 1943 р. командиром «Дорошем» для діючих на Житомирщині повстанських підрозділів було видано наказ ч. 2 (див. додаток 2). У ньому йшлося про магазинування залишеної гітлерівцями зброї та наголошувалося на необхідності залучення до цієї справи місцевих жителів. Для роз'яснення населенню цієї роботи шеф штабу постановив розповсюдити спеціально виготовлені з цього приводу листівки (не виявлено - авт.). Крім зброї, повстанці також мали зосередити увагу на друкарському обладнанні та військових матеріалах різного характеру, телефонах, радіоприймачах, кабелях, запчастинах, бензині, нафті тощо. Ліки, медичні інструменти, здобуті у ворожих військових санчастинах, «Дорош» зобов'язував передавати Червоному хресту УПА. У наказі говорилося про можливе поповнення повстанських лав бійцями батальйонів національних меншин та української поліції, якщо б з відступом військ Вермахту вони залишилися і висловили бажання приєднатися до «визвольної боротьби гноблених народів за вільні національні держави». Таких вояків шеф штабу розпорядився з обережністю, аби уникнути провокацій, направляти до команд УПА.92

15 листопада 1943 р. з метою залучення до УПА поліцаїв, щуцманів та евакуйованих зі Східної України штабом групи «Схід» було видано листівку. У ній вміщено заклик не виїжджати до Німеччини, а брати «приклад з поліцаїв Західних Українських Земель, які повністю перейшли до УПА». Також пропонувалося боротися «проти німецького терору і терору більшовицьких банд, а пізніше, коли перейде фронт... проти червоної Москви». Рідним тих, хто зголосився до повстанських лав гарантувалася опіка запілля УПА та можливість «життя на рідній українській землі».93

У середині листопада 1943 р. повстанці рою «Барбоса» разом із залишками рою «Шутка» діяли у Зарубинцях. Скрито обладнували криївки та підземні склади в яких магазинувалося все необхідне для подальшої повстанської діяльності, розкидали пропагандистську літературу та вели пропаганду серед населення. Також проводили акції з ліквідації сексотів.

У листопаді 1943 р. до штабу у Зарубинцях прибула зв'язкова «Оксана» (Ганна Вознкж). Колишня комсомолка з Чуднівського району Житомирської області під впливом одного з членів ОУН, не бажаючи їхати на примусову працю до Німеччини, вона у жовтні 1943 р. переходить до націоналістичного підпілля. Там починає забезпечувати зв'язок між ПШДД (с. Зарубинці), Житомирською (м, Житомир) і Пулинською (с. Стрибіж) округами ОУН та діючими в них підрозділами УПА, а також з роями групи «Дороша» та ланками визвольного руху на південній Житомирщині (с. Никонівка, Великі Мошківці, Журбинці та ін.).

Окрім «Оксани» до штабу прибували також інші зв'язкові, зокрема, з Рівненщини від керівництва ВО «Тютюнник» вже згадувана «Наталка» . Зв'язкові інформували членів ПШДД ВО «Схід» про рішення керівництва визвольного руху і загальні військово-політичні події та давали можливість узгодити свої ДІЇ зі штабом ВО «Тютюнник».



У тому ж місяці до відділу «Дороша» під псевдонім «Максим» долучився уродженець Харківщини Степан Масляк. У 1941-1943 рр. він працював вантажником у річковому порту в Києві. У листопаді 1943 р. на станції Фастів під час виїзду на роботу до Німеччини він познайомився і мав розмову з учасником визвольного руху Петром. Попутник розповів йому про «бандерівських партизанів які борються проти німців за Самостійну Україну» і умовив не їхати до Німеччини а йти в УПА. Не доїжджаючи Житомира вони разом втекли з ешелону та прибули у село Зарубинці.

В останній декаді листопада 1943 р. рій «Гори» повернувся з Вчорайшанського району до Зарубинців де ройовий прозвітувався у штабі про виконану роботу. Після цього на Вчорайшанщину та Попільнянщину було направлено рій «Барбоса», а рій «Гори» отримав пропагандистські листівки та нове завдання. Через село Никонівку, де залишено вояків «Бурлаку» і «Забіяку» та долучено «майстра з будівництва криївок» «Медика» рій (5 вояків) у супроводі зв'язкового Івана вирушив на південь, до села Білопілля Козятинського району Вінницької області.

У селі повстанці зупинилися на північній околиці у симпатика визвольного руху Шарого. За дозволом у його господарстві було збудовано криївку для переховування вояків та зберігання зброї і харчів. Під впливом ройового «Гори» Шарий вступив до ОУН під псевдонімом «Шолом». Також до повстанської діяльності було залучено ще двох місцевих жителів («Левко» і «Криця»).

На початку грудня 1943 р. командир «Дорош» через зв'язкову «Оксану» передав по роях вказівку про потребу заготівлі більшої кількості харчів у зв'язку з очікуваним прибуттям із Західної України двох відділів УПА"'. На виконання завдання роєм «Гори» у місцевому магазині було вилучено чотири пуди солі та інші товари, а з колгоспного господарства забрано одного бика. М'ясо з бика та інші харчі було заховано у криївці.

На особисте доручення командира «Дороша» рій мав ліквідувати старосту сусіднього села Панасівка за його дії проти українського визвольного руху. Однак, двічі проведені акції не дали можливості його виявити.

У кінці листопада 1943 р. виповнився місяць з часу прибуття диверсійної групи «Схід» на південно-східну Житомирщину. За цей період, не дивлячись на несприятливі прифронтові умови, група розгорнула свою діяльність у сільській місцевості Андрушівського (рої «Медового» і «Шутка»), Бердичівського (рій «Шила»), Вчорайшанського і Попільнянського (рій «Барбоса») районів Житомирщини та Козятинського (рій «Гори») району Вінниччини. У своїх діях повстанці спиралися на мережу ОУН, симпатиків визвольного руху та місцеве населення. Відповідно самі надавали їм посильну допомогу та збройний захист.

Протягом місяця роями групи були зібрані та за магазиновані певні запаси харчів та військового спорядження. Зокрема, у Зарубинцях було заховано бочку меду на 10 пудів, 9 овечих туш, декілька пудів муки І харчів, 5 тис. набоїв та бочку пального. Провідником Житомирської округи «Мухою» для групи було передано 50 м полотна, 50 бинтів, 40 кг паперу та друкарську машинку .

Розгорнув свою роботу на Житомирщині Партизанський штаб диверсійних дій. Його присутність у регіоні сприяла безпосередньому вирішенню на місці, як в області так і в окремих селах, нагальних військово-тактичних та організаційно-господарських питань. Штабом було ініційовано та запроваджено директиви з організації диверсійних груп, збір (за участю населення) військового, медичного, радіотехнічного та ін. спорядження і приладдя, залучення до лав УПА з німецької служби українських поліцаїв та представників інших національностей. У штабі акумулювалася розвідувальна інформація про військово-адміністративну та суспільно-політичну ситуацію в регіоні. Обмін нею з командуванням ВО «Тютюнник» давав можливість останньому приймати узгоджені оперативні рішення щодо діяльності повстанських формувань.

У кінці листопада 1943 р. за ініціативою членів ОУН села Никонівка з метою здобуття зброї рій «Шила» взяв участь у нападі на німців які дислокувалися у сусідньому селі Кукільня. Проте, німецький підрозділ був напоготові і акція не мала результату.

Активізація діяльності визвольного руху в Андрушівському та Бердичівському районах стала помітною для німецьких властей, зокрема, військової розвідки Абвер. По селах німцями було проведено облави. 4 грудня 1943 р. у Зарубинцях їм вдалося полонити ройового «Шутка». На відміну від командира воякам рою під виглядом селянських синів вдалося пережити обшуки. Після цього командир «Дороїд» відрядив декількох з них до

діючої у Вчораишанському та Попільнянському районах боївки «Барбоса».

У тому ж часі у Никонівці була заарештована частина членів станиці та зв'язкові «Валя» і «Ліда». Ймовірно, тоді ж у сутичці з німцями загинув хтось із повстанців104.

13 грудня 1943 р. «з метою збереження кадрів ОУН» за наказом командира «Марка» вояками роїв «Шила» і «Медового» та оунівцями з Никонівки (разом 15 осіб) в районі села Солотвин було організовано засідку на машини що перевозили заарештованих105. Нажаль, проведення акції зірвалося. Один із повстанців - «Бурлака» (Петро Чучкевич) злякався та застрелив іншого вояка «Забіяку», таким чином, ймовірно, розконспірувавши засідку. У подальшому повстанця «Бурлаку» за паніку та вбивство було засуджено до розстрілу.

У другій декаді грудня 1943 р. командир «Дорош» з метою виконання військово-пропагандистського рейду через зв'язкову «Оксану» зібрав у селі Никонівка рої «Шила», «Медового» та «Гори». 20 грудня 1943 р. всім зібраним було оголошено наказ ч. З (див. додаток 3), у якому йшлося про покарання - розстріл повстанця «Бурлаки», підготовку роїв до рейду та про вимарш того ж дня. Окремо визначалися обов'язки: командиру «Марку» - керування розвідкою та заміщення командира «Дороша», провіднику «Орлюку» - керування політично-пропагандистською роботою, фельдшеру «Захару» - медична опіка та керівництво фельдшерами і санітарами у роях. Наголошувалося на потребі підтримання повстанцями у зайнятому ворожими військами регіоні постійної бойової готовності. У рейді вони мали «показати зрілість УПА перед народом і своєю бойовою роботою піднести затурканий терен».

У рейд вийшла група з 21 вояка та зв'язкової і розвідниці «Оксани». На місцях базування з різними завданнями було залишено декілька (3-6) повстанців. Рейдуючі рухалися на мобілізованих від населення підводах або пішки. Про напрям руху знали тільки командири. Під час рейду у селах Чехи (Дубівка) Бердичівського району та Позасівка107 проводилися мітинги з місцевим населенням на яких виступали командири, а ще провідник «Орлюк» з повстанцями роздавав листівки. Вечорами на постоях у селах вояки агітували «за Самостійну Україну», а також ходили на вечорниці до місцевої молоді де співали повстанських пісень.

В районі міста Козятина рейдуюча група зустріла німецький підрозділ, однак, бою не приймала а відступила на схід. Там 25 грудня 1943 р. від місцевого населення було отримано відомості про діяльність загону червоних партизанів. Командир «Дорош» наказав їх захопити. З цією метою 27 грудня 1943 р. у селі Мала Чернявка Вчорайшанського району були виставлені секрети-засідки. Повстанцями під виглядом червоних партизанів було захоплено п'ятьох дійсних партизанів, серед яких заступника командира загону, а також поліцая-українця що втік з німецької служби у Козятині. Після допитів 27-28 грудня 1943 р. трьох партизанів було ліквідовано, а двох відпущено. Колишній поліцай Петро Поліш після співбесіди з «Дорошем» під псевдонімом «Варениця» долучився до повстанців.

Найдалі на південь від району свого базування рейдуюча група дійшла до села Талалаї (Талалаївка) Погребищенського району Вінницької області.

Тим часом, після перегрупування, 24 грудня 1943 р. розпочався наступ на Правобережній Україні чотирьох українських та 2-го Білоруського фронтів Червоної армії. Зокрема, на території Житомирщини військами 1-го Українського фронту проводилася Житомирсько-Бердичівська наступальна операція. З плацдарму в районі містечок Брусилова та Радомишля завдавався основний удар силами чотирьох армій (1-ї, 18-ї, 38-ї, 1-ї танкової). Допоміжні бокові удари наносили: три армії (60-а, 13-а, 3-я танкова) - на Сарни, а дві (40-а, 27-а) - на Христинівку. їм протистояли 4-а і 1-а танкова армії Вермахту у складі 28 дивізій.

Співвідношення сил і засобів до початку операції було на користь радянської сторони. Червона армія мала: 831 тис. вояків, 12914 гармат і мінометів, 1125 танків і САУ, 529 бойових літаків. Німецька сторона мала: 574 тис. вояків, 6960 гармат і мінометів, 1200 танків і САУ, 500 літаків.

Основну масу військ Червоної армії, які займали села південної Житомирщини та вели наступ на окуповане німцями місто Бердичів становили підрозділи щойно перекинутої з Кубані 18-ї армії (командир ген.-полк. К. Леселідзе, начальник політичного відділу полк. Л. Брежнєв). 26 і 27 грудня 1943 р. військами 18-ї та З 8-ї армій були звільнені від німеців районні центри Андрушівка, Попільня та Вчорайше.

Коли командир «Дорош» дізнався про прибуття Червоної армії на територію Бердичівського району він об'явив що група має перейти в її запілля, до місць свого базування. З цією метою всі на підводах вирушили на північ. У ніч з 31 грудня 1943 р. на 1 січня 1944 р., не дійшовши до Никонівки декількох кілометрів, група прибула у село Половецьке Бердичівського району. На під'їзді до села було роззброєно та ліквідовано двох німецьких вояків, чий підрозділ розташовувався в одному кінці села. Повстанці заховалися трьома частинами у селянських господарствах в іншому кінці.

У складі першого ешелону військ 18-ї радянської армії, які зі сходу наступали на місто Бердичів була 24-а стрілецька дивізія . У ході наступу 1 січня 1944 р. 7-им полком дивізії було зайняте село Половецьке де на той час зупинилася та ночувала група «Дороша».

З січня згадана дивізія взяла участь у штурмі міста Бердичева, яке після важких боїв було зайняте 5 січня 1944 р. На початку січня 1944 р. війська Червоної армії зайняли центральну та західну Житомищину. 14 січня 1944 р. із зупинкою фронту в сусідніх Рівненській та Камянець-Подільській областях завершилося проведення Житомирсько-Бердичівської наступальної операції.

Тим часом драматично і героїчно розвивалися події для рейдуючої групи «Дороша». Повстанці розраховували на те що наступаючі частини Червоної армії швидко пройдуть село і вони опиняться у радянському запіллі. До ранку 1 січня 1943 р. ситуація була невизначеною. З метою її вияснення у розвідку до сусідніх сіл було відправлено зв'язкову «Оксану». Однак, прибулі в село на початку дня 1 січня 1944 р. частини Червоної армії почали швидко його займати. Під час розселення та спроби налагодити пічне опалення на горищі однієї з хат було виявлено п'ять і4 повстанців, серед яких найвищими за посадами були пропагандист - провідник ОУН Житомирщини «Орлюк» та ройовий «Гора». На пропозицію першого відбиватися присутні висловили сумнів що вони зможуть це зробити. Тоді «Орлюк» запропонував обманути червоноармійців, швидко придумавши біографічні «легенди» та видавши себе за червоних партизанів. Під цим виглядом вони І були затримані. Проте, поведінка повстанців та виявлені на місці постою речі викликали сумніви в опитуючих їх службовців «Смерш».

Під час повторного обшуку у тому ж господарстві було виявлено присутність повстанських командирів «Дороша», «Марка» та «Медового». Останні виявили впертий збройний спротив та спробували вирватися з оточення. Згідно звіту оперуповноважених «Смерш» 24-ї стрілецької дивізії один з них відстрілювався із «Нагана» і вигукував: «Все одно живим мене не візьмете»115. З трьох оточених прорватися вдалося тільки командиру «Дорошу». При цьому було вбито одного червоноармійця-автоматника.

Друга частина повстанців на чолі з ройовим «Шилом», яка переховувалася в іншому місці, ймовірно, також була виявлена та боронячись загинула. Цьому є окремі підтвердження, зокрема, захоплені блокнот і значок ройового «Шила». Також, заарештований Б. Стоян («Богун») свідчив про те що 8 повстанців згоріло1 .

2 січня 1944 р. після проведення розвідки повернулася до Половецького зв'язкова «Оксана». Прийшовши до місця постою повстанців та наблизившись до виставлених на огляд трупів командирів «Марка» і «Медового», вона викликала підозру оперуповноваженого «Смерш» після чого була затримана.

Того ж дня розпочалися допити заарештованих повстанців. Під час їх проведення провідник Житомирської області «Орлюк» (Василь Куліш), який при затриманні назвався червоним партизаном «Миколою Пахомовичем Орлюком», зрозумів що повстанців викрито. Також було зрозуміло, що він є цінним «джерелом» інформації для контррозвідки. Щоб не допустити її витоку він приймає рішення загинути. За довідкою слідчого «Смерш» «Орлюк» «при спробі до втечі з допиту, вбитий».

Третя частина групи «Дороша» що нараховувала шість вояків і теж переховувалася у Половецькому не була виявлена червоноармійцями. Вечором 2 січня 1943 р., дізнавшись від місцевого населення про долю товаришів, вона організовано почала виходити із села з метою перейти до недалеких Журбинців. Однак, повстанці були виявлені радянським патрулем, після чого відкрили кулеметно-рушничний вогонь та під прикриттям сумерків через городи почали вириватися з села. При переслідуванні двох повстанців - «Богуна» (Борис Стоян) і «Вареницю» (Петро Поліш) було заарештовано, а інші втекли.

З чотирьох втікачів відома доля тільки повстанця «Довбні» (Йосип Апонюк). Він дістався до сусіднього з Никонівкою лісу Чорні Лози де зустрів вояка з рою «Шила» -«Перепелицю» (Степан Мельничук). Останній на пару з повстанцем «Яремою» не брав участі у рейді, а був залишений у Никонівці для оббивання криївки. З приходом Червоної армії вони розділилися і «Перепелиця» вирішив переховуватися у лісі.

Близько двох тижнів «Довбня» і «Перепелиця» ходили по лісі переховуючись, по декілька днів не харчуючись і дуже замерзаючи. Черговий раз вони змушені були піти у село за харчами. Там зустріли повстанця «Максима» (Степан Масляк), який перейшов до Никонівки з Великих Мошківець, де у кінці грудня 1943 р. ще з одним повстанцем також завершував будівництво криївки. З приходом Червоної армії він почав переховуватися і зустрів прибулого у село командира «Дороша», який перед тим вирвався з Половецького. Останній направив його переховуватися до Никонівки з наказом всіх зустрічних повстанців спрямовувати до нього у Великі Мошківці. Проте, вже 18 січня 1943 р. командир «Дорош» був там заарештований, а 20 січня 1943 р. у Никонівці були захоплені службовцями «Смерш» повстанці «Довбня», «Перепелиця» і «Максим».

У підсумку на кінець січня 1944 р. устійнені персональні втрати рейдуючої групи «Дороша» і повстанців у Великих Мошківцях та Никонівці склали - 10 загиблих і 11 заарештованих. Чотирьом воякам, можливо, вдалося врятуватися



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Диверсійна група упа iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Диверсійна група упа iconКонкурс проводиться у трьох вікових категоріях: Молодша група до 16 років Середня група до 24 років
До участі в конкурсі запрошуються молоді виконавці всіх національностей. Відбір учасників проводиться Дирекцією конкурсу згідно наданих...
Диверсійна група упа iconКонкурс проводиться у трьох вікових категоріях: Молодша група до 16 років Середня група до 24 років
До участі в конкурсі запрошуються молоді виконавці всіх національностей. Відбір учасників проводиться Дирекцією конкурсу згідно наданих...
Диверсійна група упа iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Диверсійна група упа iconВоєнна діяльність сотника упа івана наконечного- «орленка» на самбірщині (1946-1948)

Диверсійна група упа iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Диверсійна група упа iconПроект змін до програми Робоча група

Диверсійна група упа iconР. 1 курс Напрям підготовки 050101 „Комп’ютерні науки” Група іс-01

Диверсійна група упа iconГалицька централізована бібліотечна система
Лицарі української незалежності : [Методично-бібліографічні поради бібліотекам до 75-річниці створення упа] – Галич, методично-бібліографічний...
Диверсійна група упа iconДовідка час створення упа
Українська Національно Революційна Армія (унра). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду унр в екзилі. З т. Бульбою співпрацювали...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка