Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках



Сторінка1/8
Дата конвертації04.07.2017
Розмір0,89 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8

Діяльністіь СБ ОУН на території Волинської області в 1947-1954 роках.

В останній період часу тема діяльності ОУН та УПА набуває все більшої актуальності. Події „помаранчевої” революції сколихнули українське суспільство та змусили його повернутись до розгляду питань історії, що замовчувалися в попередній час. Тому досить цікавими для науковців та загалом суспільства стала неупереджена оцінка найбільш суперечливих моментів національно-визвольного руху. Зокрема це стосується діяльності Служби Безпеки ОУН на Волині, особливо в останні роки існування підпілля.

Отож заключний етап діяльності референтури безпеки розпочався з нової хвилі репресій радянської влади. Ковельський окружний референт СБ “Аркадій” так охарактеризував цей період : “… НКВД намагається залякати селян і виселити з хуторів у села. Спочатку на мітингах хотіли довести, що в селі жити краще, одночасно розповсюджуючи брехню про те, що хуторяни мають зв’язок з УПА і через те можуть бути вивезені до Сибіру. Останніми днями НКВД дало наказ жителям села Черськ Маневицького району виїхати із своїм майном в якийсь інший населений пункт. Якщо ж у визначений строк люди не виїдуть, то будуть вивезені силою і без свого майна.

В Турійському районі НКВД, щоб сильніше залякати населення і прискорити ліквідацію хуторів, під нашим виглядом вбиває на хуторах населення. Наприклад в колонії “Майдан” вбили палицею дружину червоноармійця. В другому випадку застрілили одного селянина віком 60 років.” Та найбільш небезпечними для національно-визвольного руху, як і раніше залишалися спецзагони МДБ, які діяли під виглядом повстанців. Радянське керівництво вимагало ширше використовувати ці групи вигаданих підпільників. Зокрема ЦК КП(б)У 1 червня 1948 року критикував місцеві органи за те, „ що вони мало практикують такі методи, як виїзд або вихід, особливо вночі, в села оперативних працівників, переодягнутих

у цивільну одежу, не використовують грим та інші маскувальні засоби”. Головою держбезпеки УРСР був призначений колишній керівник СМЕРШу 4-го Українського фронту генерал-лейтенант М.К.Ковальчук котрий у справі боротьби з національно-визвольним рухом підпорядковувався безпосередньо міністрові МДБ СРСР. Саме він у 1947 році створив зовні схожі на загони СБ відділи держбезпеки. Одночасно радянська преса здійняла галас про масові вбивства здійснені націоналістами. Таким чином організацією терору проти власних громадян займалося найвище керівництво УРСР в той час як офіційно війна давно закінчилася.Про це ж свідчать чимало місцевих жителів. Зокрема мешканець села Грабів Старовижівського району Трохим Ревонюк.(1)

Інколи траплялись випадки протесту проти діяльності спецгруп МДБ й інших високопоставлених радянських чиновників. Так „15 лютого 1949 року прокурор військ МВС Українського округу полковник юстиції Косарський скерував до ЦК КП(б)У доповідну записку № 4/001345 „Про факти грубого порушення соціалістичної законності в діяльності так званих спеціальних груп МДБ”. У якій наголошував, що члени цих груп катували і вбивали невинних людей, топили їх в криницях, грабували населення, чинили інші акти насильства і терору.

Також 9 червня 1949 року міністр внутрішніх справ УРСР Т.Строкач подав міністрові внутрішніх справ СРСР Круглову доповідну записку № 582/СМ, в якій на основі великої кількості фактів стверджував, що всі кричущі кримінальні злочини у західних областях України з 1946 по 1949 роки скоїли спецпідрозділи держбезпеки. Зокрема він писав : „Вони виявлені й відомі нам під виглядом „бандитів УПА”, „зграй злодіїв”,”насильників та вбивць місцевого населення”. Особливо популярні вбивства великих груп людей спецгрупами МДБ, „утоплення в колодязях”, щоб наганяти щонайбільший страх...”.(2) Однак на ці зауваження керівництво СРСР не реагувало тим самим заохочуючи до ще більшого терору. Більше того воно його заохочувало.

Так міністерство держбезпеки УРСР в лютому 1947 року вдосконалило методику винищення керівництва УПА. Для цих цілей було виділено 1094 досвідчених працівників МДБ. Вони зобов’язувалися проникати в керівні центри „бандитських груп” і оунівського підпілля, особливо в СБ. Тобто головну небезпеку радянська влада вбачала в діяльності спецслужби ОУН. Про це ж свідчить наказ МДБ СРСР № 00207 22 квітня 1947 року. Зокрема створювался спецгрупи під виглядом СБ завданням яких було:

1. Перевірка агентданих стосовно осіб, які належали до оунівського підпілля, встановлювалення їх посад.

2. Захоплення або ліквідація керівників ОУН-УПА.

3. Залучення своєї агентури у провід та систему зв’язку ОУН.

4. Допит арештованих керівників або звичайних підпільників за використанням тортур під виглядом СБ.

5. Агітування підпільників до зради повстанському руху.(3) Важко навіть уявити якої шкоди вони завдавали національно-визвольному руху.

Про такі випадки свідчать й самі підпільники. Зокрема референт СБ “Аркадій” констатує: “… Створюються диверсійні групи в кількості 6-7 чоловік, які озброюються десятизарядними гвинтівками, одним кулеметом і під маркою УПА ходять вночі по селах. Вони роблять засідки прямо в хатах. Спостерігаються в Колківському районі. Вони ж під нашою маркою забирають хліб, одяг, ріжуть худобу, особливо це характерно для Ківерцівського району”.

Одночасно радянські спецслужби розширюють власну агентурну мережу серед місцевого населення вдаючись до вже звичних та перевірених способів - залякуваня, шантажу та підкупу. Як наприклад вербування за допомогою тортур Трощука Д. весною 1952 року в селі Кукули Маневицького району.(4)

Або навпаки за винагороду в 15 тисяч карбованців було виявлено боївку СБ “Ворона”. Зокрема в березні 1951 року МГБ оточило хату де перебували крім “Ворона”, брати Бречки ( з села Руди Красної) – “Кривоніс” та “Толік”. Вони відстрілювалися до того часу, поки не закінчились набої, а потім застрілились.

Працівники МГБ хату підпалили, а обгорілі тіла завезли в село Деражне й кинули над дорогою на показ та острах людям. Також за допомоги зрадника НКВС ліквідувало боївку Якова Лисого з Чарторийська („Павло”, раніше „Ярослав”) яка діяла на території Колківського та Голобського районів. Зокрема на Різдвяні свята він відпустив місцевих повстанців додому.

Залишився лише Олексій Колбун. Спочатку вони переховувалися в клуні під Осницею, але не бажаючи викликти репресії на людей, що їм допомогли, надалі знаходилися в криївці у лісі поблизу села Куликовичі. Про це було повідомлено зв’язкову Марію Пеньогу. Ситуацією вирішив скористатися „Плаксун”(агент НКВС), який тричі намагався вийти на зв’язок з „Павлом”. Врешті він дізнався його місце перебування. Після чого, для того щоб відвести від себе підозри повстанців, привів на хутір до Григорія Суботинського енкаведистів. Господаря садиби довго били вимагаючи вказати місце криївки та він мовчав. Після цього хтось запропонував бити й „Плаксуна”, але той злякавшись розправи негайно повів їх до „Павла”. 9 січня 1951 року енкаведисти оточили криївку та запропонували повстанцям здатися. „Павло” у відповідь зачитав їм оунівську агітку та вбив одного з нападників, після чого будучи пораненим застрілився сам.(5) Таким чином за допомогою радянських агентів оунівське підпілля зазнавало найбільш дошкульних втрат.

11 січня 1947 року шеф СБ Центрального Проводу ОУН Микола Арсенич, псевдо “Михайло”, “Григор” видав директиву про негайну реорганізацію. Особлива увага придлялася легалізації повстанців. Цей процес прискорив наказ міністра державної безпеки УРСР від 30 грудня 1949 року “ Про непритягнення до кримінальної відповідальності учасників розгромлених банд з західних областей України, які добровільно з’явилися до органів радянської влади з повинною.” Це дало можливість оунівцям проникати в підприємства, колгоспи, установи, організації та займати там керівні посади. Саме легалізовані підпільники пристосовуючись до існуючих реалій давали можливість в майбутньому боротись за створення самостійної української держави. Микола Кукурба, артист, член ОУН з 1935 року про це сказав так : “ У даний час потрібно показувати себе з позитивного боку – читати лекції, виступати на зборах, а коли прийде час, показати свою активність”. Водночас СБ займалося й ліквідацією радянських агентів та активістів.

Наприклад 28 червня 1947 року в селі Бунів СБ спіймала командира спецзагону НКВС – Е.Войцова, що здійснював вбивства місцевого населення під виглядом біженців із голодуючих східних областей України, а вбивав уже біженців – під виглядом боївок УПА.(6) Тобто силами СБ було захищено цивільне населенння та ліквідовано небезпечного провокатора.

Та все ж з часом спецслужба втративши основні сили переходить до поодиноких каральних акцій та поширення пропаганди. Зокрема в вересні 1950 року, група бойовиків СБ напала на сільраду селі Ворокомле Камінь-Каширського району, вбила 6 активістів, розповсюджувала антирадянську літературу та листівки.

8 серпня 1951 року боївка СБ курінного “Голуба” в колгоспі “Пролетарій” Камінь-Каширського району, який був розташований на землях одноосібних господарств села Яйно, руйнує сільськогосподарчі приміщення та псує обладнання. Зокрема, було виведено з ладу молотарку. 29 серпня 1951 року в селі Каніщунівка вбито голову сільради, дільничного уповноваженого, агента мінгазу.(7) Подібні акції в значній мірі були протестом проти вже існуючого ладу.

Починаючи з весни 1950 року СБ основні зусилля спрямовує на створення автономної системи агентів до яких підбирали лише перевірених людей, що діяли одноосібно. Зв’язок підтримувався лише з безпосереднім керівником, а в разі його смерті він повинен був діяти на свій розсуд. Основні на той час завдання ОУН відповідно до однієї з останніх інструкцій Проводу (від 20 травня 1952 року) були такими :

1.Будь якою ціною зберегти кадри Організації для вирішального моменту.

2.Припинити всю зовнішню роботу, яка може давати докази та свідчити про наявність Організації в терені.

3.Всю енергію спрямувати на внутрішньоорганізаційну роботу - виховання підпільних кадрів, передусім новаків, підшуковування нових кадрів серед „легальників”, їх політінформування, виховання та вишкіл, розбудову сітки.

4.Підготовити всі клітини до самостійної довготривалої організаційної праці на випадок втрати зв’язку та поінформувати їх про конкретні завдання на випадок війни.

5.Забезпечити всіма можливими способами безперервність зв’язку.

6.Забезпечити збереження організаційних архівів.(8) Ці завдання передбачали можливість тривалої автономної роботи підпільних осередків і зумовлювали децентралізацію ОУН.

Масштаби діяльності підпілля звужувались і надалі його чисельність постійно скорочувалася. Так вже на початку 1950-х років на місце полеглого провідника чи референта не призначали вже нікого - бракувало кадрів. Зв’язки між керівництвом і низовими ланками почали рватися. Особливо загострилася ця проблема у 1952 році. Та незважаючи ні на що, підпілля продовжувало організовано діяти й залучати до національно-визвольної боротьби нових людей. Зокрема Марія Савчик в спогадах, описує своє перебування в селі Ставок Турійського району взимку 1950-1951 років і згадує про агентурну мережу районного провідника Григорія Грушовця, псевдо “Хома”: “… мав своїх симпатиків серед радянської адміністрації, учителів, навіть міліції.(9) Відомі й інші приклади, так голова Охлопівської сільради А.Возний та голова Рачинської сільради І.Пилип’юк мали зв’язки з оунівцями і активно їм допомагали. Також голова сільради села Княже А.Корній, проводячи підписку на позику четвертої п’ятирічки, воднораз провів підписку на допомогу ОУН і сам підписався на 5 тисяч карбованців. (10) Агентурна мережа досягла тієї ситуації, коли власне оунівське підпілля чисельно їй поступалося. Так під час виявлення криївки керівника СБ „Перця” енкаведистами - лейтенантом Липським, сержантом Петросяном та командиром другої роти 277 стрілецького полку МВД лейтенантом Горємикіним 27 листопада 1948 року, було виявлено ,,донесения связных разведчиков в банду „ОУН” на советских граждан и другая переписка представляющая оперативный интерес”.(11) Тобто навіть в цей важкий час СБ мала потужну мережу розвідників серед усіх прошарків радянського суспільства.

Крім збереження власного підпілля СБ також попереджувало про різноманітні провокації радянської влади місцеве населення. Зокрема в квітні 1949 року есбівці розповсюдили листівки в яких повідомлялося, що листи які знаходять селяни й в яких повстанці нібито наказують їм принести в зазначене місце певну кількість продуктів та гроші - провокація НКВС. Тому такий лист негайно необхідно віднести до сільради.

В іншій листівці повідомлялося, що невідомі втікачі з в’язниць, що просять їх переховати та зв’язати з оунівським підпіллям є провокаторами. Про подібні випадки потрібно повідомляти місцеві органи влади. Таким чином СБ намагалося зберегти серед місцевого населення прихильників та завадити провокаціям радянських спецслужб. Особливо багато попереджень було проведено в 1951-1953 роках. Зокрема в цей час МДБ намагалося створити провокаційні оунівські організації. Особливо це стосується Горохівського та Мацеївського (Луківського) районів. Їх метою було виявлення залишків підпілля та людей, що його підтримували. Хоча інколи траплялись випадки дезінформації СБ радянських спецслужб з метою знищення їх засобами своїх ворогів.

Так наприклад коли Оликський райвідділ МБД арештував місцевого есбіста, останній в число своїх “спільників” включив тих осіб, що їх мав ліквідувати. Як наслідок, одному з радянських активістів присудили 25 років таборів й конфіскацію майна. (12) Такими методами сталінізм нищив своїх прихильників.

Варто відмітити також проведення пропагандистських рейдів за участю СБ. Зокрема, на нараді Василя Галаси з окружними провідниками ОУН Волинської області Олександром Савирою – „Аркасом”(Луцька округа), Василем Сементухом – Ярим (Ковельська округа), „Борисом”(Берестейська округа) було вирішено провести рейд в Прибалтику. „Ярий” отримав завдання сформувати групу з 12 чоловік, яку очолив провідник Камінь-Каширського району „Рибак”, а „Аркас” забезпечити її агітацією. На початку серпня 1950 року вони пройшли маршрутом через Дорогочинський, Білозерський, Ружанський, Слонимський та Барановський райони Білорусії.

Проте, про рейд стало відомо МВС БРСР й вони залучили всі сили, щоб схопити повстанців. Тому вирішено було повертатися на Волинь. Пробившись без втрат через засідку емведистів на річці Ясельді в Білозерському районі вони повернулись на Волинь.(13)

Та все ж це не було основною роботою СБ. Головним завданням було збереження оунівського підпілля.

Так у Постанові ЦК КПУ „Про стан ліквідації решток банд українських буржуазних націоналістів в західних областях УРСР” від 31 грудня 1953 року зазначалося, що в „західних областях все ще продовжують існувати оунівські банди, а ворожі прояви вважають звичайним явищем, властивим для районів західних областей”.(14) Зокрема в Деражненському підрайоні СБ існували боївки „Хмари” (Івана Лободи) та „ Ярослава”.(15) Та все ж коли 23 квітня 1952 року, ще діяло кілька неповних боївок та поодиноких бійців, загальною чисельністю 30 чоловік, то на березень 1953 року на теренах Волинської області залишилося лише 11 озброєних підпільників.(16) З кожним днем збройне підпілля зменшувалося.

Наприклад характерною є спецоперація НКВС 17 січня 1954 року щодо ліквідації боївки „Ярого” (його криївка розміщувалась у багатолюдному селі Буцин де була МТС, а поруч дорога Ковель – Брест). Запідозрили сторожа Миколу Лабнюка. Зокрема його дружина часто їздила за покупками в Ковель, а син брав у бібліотеці багато книг. За свідченнями Антоніни Іванівни Бодюк, що працювала в той час вчителькою. Штурм розпочався зранку кулеметною стріляниною. Військові трьома колами оточили хату Лабнюків, повстанці відстрілювалися. Під прикриттям диму надвір вискочило троє чоловік. Одного одразу застрілили біля хати. В будинку який був охоплений полум’ям залишилася жінка й з кулемета обстрілювала енкаведистів щоб дати можливість іншим врятуватися. Вона там і загинула. Двоє інших пробивалися до лісу відстрілюючись, але їх було поранено й щоб не потрапити в руки ворогу, вони застрілились.

Після цього трупи повстанців були завезені в село для опізнання. Зокрема серед вбитих були – Василь Сементух „Ярий” з села Облапи Ковельського району, Степан Балецький „Живий”, „Ярема”, Віра Королюк та Олександр Карпук з Нищів Старовижівського району.(17) Та ж ситуація була з вищим повстанським керівництвом. Так 11 липня 1953 року був арештований провідник ОУН на ПЗУЗ Василь Галаса „Орлан”.(18) 23 травня 1954 року на зв’язковій лінії до рук КГБ потрапив керівник УПА Василь Кук „Леміш”, „Коваль”.(21) У квітні 1954 року було страчено Василя Охримовича.(22) Вже 19 травня 1954 року радянська влада повідомила про остаточну ліквідацію збройного підпілля, а у березні 1955 року в ЦК КПУ констатував, що КГБ домоглося „розгрому організованих банд оунівського підпілля - ліквідовані так звані центральні, крайові, окружні та інші „проводи” ОУН”.(23) Після цих арештів оунівське підпілля фактично повністю втратило керівництво та все ж продовжувало діяти. Зокрема було знищено або надійно переховано оунівську документацію. Наприклад лише в Турійському районі було проведено кілька даних операцій.

Зокрема весною 1954 року в село Ревушки до будинку П.Марії приїхали озброєні невідомі люди та вночі в кутку стодоли відкопали великий ящик з документами УПА та вивезли його в невідомому напрямку. Згідно однієї з версій архів разом з чеськими переселенцями був відправлений за кордон.

В цей час сама Марія перебувала на засланні. Також , на протязі двадцяти років до Георгія Б. в село Нири приходили невідомі люди в будинку якого знаходиться архів куреня ім.Богуна та „Січі. Ще в 1943 році його брат, що був писарем в курені „Сосенка”, отримав завдання систематизувати документи, які він приніс в фанерній валізі з штабу. Під час бою з німцями поблизу села Радовичі він був вбитий, а місце знаходження архіву й до цього часу не відоме.

В селі Озеряни за свідченнями очевидців знаходився архів районного провідника Георгія Грушовця, псевдо „Хома”. Та все ж більшість документації була знищена через небезпеку її зберігання. Загалом до 1954 року організоване збройне підпілля було знищено й розпочався етап стихійної боротьби окремих осередків та повстанців. Зокрема в списках КДБ за 1 травня 1955 року згадується надрайонний провідник Ківерцівщини „Красько”.(24) 2 жовтня 1955 року загинув провідник Колківщини Степан Линник „Сергій”.(25) 11 лютого 1956 року рівненська газета „Червоний прапор” надрукувала останнє звернення до підпільників про явку з повинною.(26) Також чималу підтримку національно-визвольному руху надавали звільнені зі сталінських таборів підпільники. Так 1 грудня 1956 року їх нараховувалося понад 60 тисяч й більша частина продовжувала антирадянську діяльність, нерідко із застосуванням зброї. За твердженням Григорія Дем’яна, останні акції, що були безпосереднім продовженням руху опору, мали місце ще й на початку 1960-х.(27) Видається дивом як до того часу оунівське підпілля не зуміла повністю знищити КДБ яка безперечно була однією з найпотужніших спецслужб світу. Дослідження співпраці СБ в цей час з іноземними розвідками з впевненістю дозволяють констатувати, що вона завдала більше шкоди ніж користі. Головною ж силою, що постійно надавала підтримку національно-визвольному руху на території Волинської області було селянство. Воно постачало витривалих, сміливих вояків, продовольство, інформацію. Лише жорстокий терор радянської влади щодо місцевого населення зруйнував основу підпілля та призвів до припинення збройної боротьби. Однак супротив тоталітарній системі продовжувався до часу здобуття омріяної підпільниками незалежності України. Таким чином діяльність СБ безперечно є складовою національно-визвольного руху та водночас вона є представником свого жорстокого часу та трагічних подій, що трапилися на Західній Україні.

Джерела

1. Ревонюк.Т. Беріївці під виглядом вояків УПА // Народна трибуна.- 1993- 12 травня.

2. Кутянин В.Про злочини спецпідрозділів держбезпеки // Народна справа – 2004 – 10 червня.

3. Дмитрук.В. Методи і форми боротьби НКВС, НКДБ проти ОУН і УПА // Реабілітовані історією.- Луцьк : Надстир’я, 2003.- С.129-130.

4. Савур.К. До провалу „Лисенка” та „Білоуса” // Народна трибуна – 1992 - 14 листопада.

5. Гнатюк.П. Один з останніх боїв повстанців // Нова доба – 1996 – 17 серпня.

6. Літопис УПА. Нова серія. – Київ-Торонто, 2003 - Т.7 – С.505-506.

7. Кощей.Б. Джерела і література про діяльність ОУН-УПА (1942-1950) в Камінь-Каширському районі Волинської області // Минуле і сучасне Волині : Олександр Цинкаловський і край.- Луцьк,1998 - С.17.

8. Мороз.В. Завершальний етап збройної боротьби ОУН і УПА на українських землях // Визвольний шлях – 2004 - №8 – С.76-77.

9. Літопис УПА.- Торонто-Київ, № 28 – С.387.

10. Ярош.Б. Репрессивно-каральна система СРСР у повоєнний період та особливості її прояву на Волині // Реабілітовані історією.- Луцьк : Надстир’я, 2003.- С.43.

11. Данилюк.В. За що загинув „Перець”? // Віче – 2001 – 16 серпня.

12. Кралюк.П. Як упівці “дурили” чекістів. // Луцький замок – 1996 - 19 квітня.

13. В’ятрович В.Рейд українських повстанців у Прибалтику // Український визвольний рух. - № 1 – Львів : Мс, 2003 – С.149-150.

14. Сергійчук.В. Десять буремних літ : Західноукраїнські землі у 1944-1953 рр. Нові документи і матеріали. – К.: Дніпро, 1998. – С.866.

15. Твердий.Ю. У Скреготівці на Волині // Волинь – 1995 - 14 лютого.

16. Граб.С. Служба Безпеки ОУН (б) // Народна армія.- 2001-29 березня.

17. Блінова.В. Останній схрон повстанців на Волині // Вісник – 2002 – 17 жовтня.

18. Літопис УПА. Нова серія. – Київ-Торонто,2001. – Т.3. – С.555-556.

19. Камінський.А. Василь Охримович. – Торонто – Нью-Йорк – Лондон, 1999. – С.98.

20. Літопис УПА. Нова серія. – Київ-Торонто, 2001. – Т.3. – С.561.

21. Літопис УПА. Нова серія. – Київ-Торонто, 2003 – Т.7. – С.529-530.

22. Там же. – С.532-533.

23. Батьківщина прощає! // Червоний прапор. – 1956 – 11 лютого.

24. Дем’ян.Г. Повстанський рух ОУН і УПА в 1940-1960-х роках // Сколівщина. – Львів, 1996 – С.181.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2016
2016 -> Рекомендована література
2016 -> Літературна вікторина Т. Г. Шевченко – великий син України Коли І де народився Т. Г. Шевченко?
2016 -> Тема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
2016 -> Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера
2016 -> Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня "магістр"
2016 -> Замилування переплітається зі смутком. Ганна Чубач «Зупинюся над рікою» Мета
2016 -> Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітнього ступеня "магістр"
2016 -> Програма комплексного фахового випробування при вступі на навчання за програмами освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст"


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconНародився учений 1892 року в селі Човниця Волинської губернії (нині Ківерцівський район Волинської області) у сім’ї землеміра
Народився учений 1892 року в селі Човниця Волинської губернії (нині Ківерцівський район Волинської області) у сім’ї землеміра. Вихідець...
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconДержавний комітет україни по водному господарству літопис розвитку І становлення водного господарства Волинської області
Волинська область розташована в північно-західній частині України І займає територію площею 20,2 тисяч квадратних кілометрів, що...
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconАфоризми В. Державина Державин В. Афоризми. 1944-1954. б д. 20 арк. Рукопис
Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947) (Відбиток з „Народнього календаря” на 1948 рік). б д. 15 арк. Друк
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconСтудент 25-от-12 групи
Народився учений 1892 року в селі Челніця Волинської губернії (нині Киверцівський район Волинської області) у сім’ї землеміра. Вихідець...
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconЗвіт Волинської облдержадміністрації «Про стан інформаційного простору Волинської області»
Волині не лише задля забезпечення конституційного права волинян на інформацію та свободу слова, а й з метою захисту простору від...
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconРозділ Біографія
Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року в селі Хоруживка Сумської області в родині вчителів
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconНародився 23 грудня 1961 р в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області. Народився 23 грудня 1961 р в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області
Народився 23 грудня 1961 р в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Діяльністіь сб оун на території Волинської області в 1947-1954 роках iconБондарчук Андрій Іванович
Народився 12 грудня 1936 року в селі Сереховичі Старовижівського району Волинської області


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка