Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди



Сторінка3/18
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

II. ПІДСТАВИ


2. Coincidentio oppositorum

Сковороду часто називали «філософом без системи». Твори Сковороди робили на декого з дослідників вражіння непрохідного лісу, де лише тут та там зустрічаємо живі оази... Вина цьому — не лише нездібність декого з дослідників розуміти спекулятивну глибину думки Сковороди, а й той дивовижний факт, що в творах Сковороди дійсно часто-густо зустрічаємо протилежні твердження про одне й те саме. Один із найпроникливіших молодших дослідників Сковороди пропонував скласти цілий катальоґ «Sic et non» Сковороди 1.

Такий катальоґ скласти не важко; та при складанні його помітимо, що протилежні твердження зовсім не знаходяться у Сковороди в різних його творах та не висловлені ним у різні періоди його життя, а звичайно стоять поруч одне коло одного. Це значить, що Сковорода висловлював протилежні твердження свідомо та з наміром 2.

Иншими словами: ми маємо припустити, що Сковорода є представник цієї чи тієї форми «діялєктичного» мислення. «Діялєктичного» — у традиційному значінні цього слова, у значінні, в якім воно вживалося в античности. Основні елементи діялєктичного мислення в цьому первісному значінні слова є: 1) «антитетика», себто відкриття протилежних означінь у всякому дійсному бутті; 2) принцип коловороту. Ці обидва принципи ми знайдемо в парадоксально загостреній формі Сковороди. В основах своїх вони виходять від Плятона, Плотіна, Прокла та декого з отців Церкви...

Антиномічний стиль Сковороди так сильно падає в вічі, що дивно, як лише останніми роками на антитетику Сковороди звернено увагу (В. Петров) 3.

1 Кудринський. Философъ безъ системы (цит. вище), в останній час Мірчук (цит. вище). Катальоґ «sic et non» пропонує скласти В. Петров у рецензії на книгу Шпета, «Записки історично-філ. відділу УАН», VII — VIII, стор. 497 — 503.

2 Якщо не хочемо припустити, що Сковорода взагалі не мисленник, а письменник, що сам не здібний розуміти своїх писань. Так далеко заходив у негативнім оціні писань Сковороди, здається, лише В. Крестовський.

3 Цит. рецензія В. Петрова та його стаття «До вчення Сковороди про матерію», «Записки іст.-філ. відділу ВУАН», XIII-XIV, стор. 30-43.

«В цьому цілому світі я бачу два світи, що один світ утворюють. Світ видний та невидний, живий та мертвий, цілий та розпадливий. Цей /30/ є риза, а той тіло. Цей — тінь, а той — дерево. Цей матерія, а той — іпостас, себто основа, що утримує матеріяльний бруд так, як малюнок тримає свою барву. Отже світ у світі є то вічність у тлінні, життя у смерти, пробуд у сні, світло у тьмі, у брехні правда, в печалі радість, у одчаї надія» (368). Вже тут намічені два різні ряди протилежностей — у природі та в людському житті. Сковорода розглядає ці два ряди й окремо, кожний для себе. В природі — «не знайдеш дня без світла та тьми, року без зими та тепла» (346). «Не знайдеш також і стану, що не був з гіркоти та солодощі змішаний». «Солодощі є нагородою гіркоти, а гіркота — мати солодощів» (346). «Плач веде до сміху, а сміх у плачі криється. Пристойний плач є те саме, що в добрий час сміх. Оці дві половини утворюють єдине» (520). Антитези утворюють усе в світі, складаючись у єдність: «утворюють єдине — їжу — голод та насит, зима й літо — плоди. Тьма й світло — день. Смерть та життя — всяке створіння» (520). «Так стоїть увесь світ. Протилежне допомагає протилежному». («Так весь мір стоит. Противное противному способствует» — 346) 4. З характеристичною для української думки іронією 5 складає Сковорода в одній зі своїх байок такий спис протилежностей, що «утримують» одна одну, що одна одній «допомагають», та одна без однієї не можуть бути — «Де менше журавини та чорниці, там менше скорбутної недуги, менш лікарів — менш недужих, менш золота — менш потреб, менш рукомесел — менш марнотратів, менш наук — менш дурнів, менше прав — менш беззаконників, менше знаряддя — менш воєн, менш куховарів — менш зіпсованого смаку, менше чести — менше страху, менш солодощів — менше жалю, менше слави — менш безславя, менше друзів — менш ворогів, менше здоровля — менше страждань» (Баг., II, 166).



4 Цитуємо Сковороду, відкидаючи лише «твердий знак», якого, як відомо, сам Сковорода в більшости своїх рукописів не вживає (пор. 75!).

5 Приклади іронії зустрінемо в Сковороди далі. Характеристично, що іронічні формулування філософічних думок чув від П. Юркевича Вол. Соловйов (Твори, VIII, 424-429). Характеристичні й іронічні ноти в українських релігійних піснях — як на приклад укажу з відомого збірника Возняка, Українсько-руський архив, том X, 1913 та далі, стор. І, 68, III, 556, 558, та далі.

Вже в цій гумористичній характеристиці протилежностей людського життя намічена й антитетична характеристика етичних цінностей людської поведінки. Так! Антитетична й етика Сковороди. «Похмура премудрість, як не є назверх невидна, так є всередині важлива та маєстатна» (172). «У підлих та похмурих назверхностях, як у старому вбранні, загорнута премудрість, якої вся та всяка дорогоцінність недостойна. Оцією підлотою ця Божа драбина спустилася на простонародній вулиці, щоб тих, хто на неї вступить, підвести до найвищого верху небесного розуміння» (172). «Одкрий покрову й побачиш, що оце дурацтво й є наймудріше, а тільки прикрилося безумством» (172). «Щасливий той, кому /31/ пощастило знайти в жорсткому ніжне, в гіркому солодке, в лютости милость, у отруті їжу, в шалі смак, у смерти життя, в безчесті славу» (394-395: в жостком нЂжное, в горьком сладкое, в лютости милость, в буйст†вкус, в смерти жизнь, в безчестіи славу). Або: «в мертвому живе, у тьмі — світло, як діямант у смітті, та як жінка в Євангелії золотий у горчичній полові» (321), «в жорсткому — ніжне, в пустому — їжу» (194)... Ціле життя людське рух між протиріччями — «непотрібне згодом псується в серці та гине, а нове росте». І Сковорода перефразує ап. Павла: «Сіється загниле, встає запашисте; сіється гірке, встає солодке; сіється стихійне, встає Боже; сіється нерозумне й сліпе, воскресне премудре та провидче» (263: СЂется гніющее, возстает благовонное; сЂется горькое, возстает сладкое; сЂется стихійное, возстает Божіе; сЂется несмысленное и глупое, воскреснет премудрое и прозорливое).

Ми повиписували тут лише зразки антитетичного стилю. Вся наша книга, як читач побачить далі, дає щоближчу характеристику антитетики Сковороди в кожному пункті його світогляду.

Антитетика, як ми сказали, не є щось незвичайне в історії філософії. Античний плятонізм, отці Церкви, що плятонізують, містика середньовіччя та переважно німецька містика нових часів — це етапи розвитку антитетичного думання в історії світової філософії.

Вже на початку античної філософії зустрічаємо на слова Геракліта: «Бог є ніч — день, зима — літо, війна — мир, насит — голод»6. Плятон уперше систематично проводить антитетичний принцип крізь усю свою філософію. Метода філософічного думання базується на сполуці протилежного. Основний процес думання, дефініція є заразом сполука та поділ (συναγογή та διαίρεσις). Основні категорії думання — що є заразом і категоріями дійсного буття — є пари протирічних означінь: тотожність та різниця (ταυτότης та ‛ετερότης), спокій та рух (στάσις та κίνησις) повинні ми визнати разом та вкупі (ξυναμφότερα) за означіння дійсного буття («Софіст», 250с). Єдність та множність, буття та небуття є заразом основними елементами системи категорій Плятона («Парменід»). Сполука, «спліт», «спільність» протилежностей (μίξις, συμπλοκή, κοινωνία, μέθεξις — «Софіст», там само) є характеристичні для дійсного буття («Софіст», 254Ь, 257а). Антитетичний характер є «єство всякого єства (там само, 248Ь). Можна знайти велику цікавість до протиріч і в Арістотеля 7: знайдемо констатування протирічности дійсности й у його т. зв. «апоретиці» (напр. «Метафізика», Z, Θ), знайдемо в нього шукання різноманітного — й протилежного — значіння слів (τό ποσαχω̃ς, «Метафізика», Д),

6 Див. Н. Diels. Vorsokratiker, 12. В. 67.

7 Пор. статтю N. Hartmann. Aristoteles und Hegel «Beiträge zur Philosophie des deutschen Idealismus», 1923, III, 1, 1-36. Окреме видання: Ерфурт, 1933.

та передовсім — антитетичні означіння основних /32/ понять 8 (рух — «Фізика», Г 201а11; душа — «Про душу», В 412а27; енергія — «Метафізика», Θ; «primus motor», «Метафізика», А, Бог — там само, А), насамперед велична характеристика основного закону буття — руху («Фізика», А, 5, 186 і далі, 10, 241а). Вибух антитетики є творчість пізніх плятоніків: Плотіна та Прокла. У Плотіна антитетичні всі означіння в його складній системі — від найвищого принципу, від «Єдиного», аж до найнижчої форми буття, до Матерії, всі ступні буття є антитетичні — Єдине, ’έν є можливість (δύναμις πάντων, І, 1,7; III, 8, 10) та дійсність (’ενέργεια, VI, 7, 18; V, 8, 12) заразом; Єдине є повнота буття, дійсне буття (‛όντος ‛όν) та небуття (μή ‛όν, ουκ ‛όν, ουκ ουσία, ουδέν , VI, 9, 5; V, 2, 1; VI, 7, 22); воно є ціль усього та заразом основа всього, отже рухоме та нерухоме одночасно (VI, 7, 23; VI, 7, 2; III, 7, 3). «Дух», νου̃ς є заразом буття та думання (V, 9; VI, 1-3), основа та буття, себто те, що вимагає для себе основи (VI, 8, 14); дух є заразом теоретичне думання та ірраціональна сила — ’αόριστος όψις, ’ατόπωτος όψις, νους ’ερω̃ν, όψις ούπω ’ιδου̃σα (V, 4, 2; V, 3, 11; VI, 7, 35; V, 6, 5). Так само є справа і з дальшим нижчим ступнем, із душею, ψυχή, що є заразом єдність та множність — «подільне поділюється в ній неподільно» (IV, 1, зр. IV, 2, 1-2; VI, 4, 3-9; VI, 4, 13). Природа — φύσις, є також одночасно єдність та множність, є органічне ціле та просторово-неорґанічно-подільне (VI, 5, 9). Нарешті — найнижчий ступінь — матерія, ‛υλή — існує необхідно, є вічна та, не зважаючи на те, є «ніщо», пустеля, небуття, прикрашена труна, ουδέν, μή ‛ον, όυκ ‛όν, νεκρόν κεκοσμήμενυν (II, 5, 4-5; II, 4, 16; II, 4, 5).

Плятонік, який перетворив плятонізм у жидівську теолоґію та який мав значний вплив на розвиток філософії отців Церкви, Філон, що був, як знаємо зі спогадів Ковалінського, одним із улюблених філософічних письменників Сковороди, ввів до теолоґії антитетичну методу думання та антитетичний стиль писання. «Єдине є те, що складається з двох протилежностей, які виявляються при поділі надвоє. Хиба не ці тези поставив за словами греків їх словутний Геракліт у основу цілої філософії та пишався нею, як новим відкриттям?» «Так саме і всесвіт поділений на дві одна одній протилежні частини: земля — на гори та рівнину, вода — на солодку та солону... Так саме і клімат на зиму та літо, на весну та осінь...». Ці цитати нагадують і окремі місця в Сковороди, що ми їх цитували вище! 9

8 Там саме.

9 Перша цитата з Quis rer. div. her. 43 (213) M. 503, друга з латинського перекладу твору, що заховався лише в вірменському перекладі: In Genesin sermones, III, 5, видання В. Aucher-а: Philonis Judaei paralipomena armena, Venetiis, 1826, стор. 177 та далі. Сковорода, щоправда, не міг знати цього останнього місця (хоч уривки старого латинського перекладу Sermones і були вміщені в виданнях Філона 1520 р., Париж, та 1527 р., Базель, та, здається, цього місця в них бракувало), але для нас важливий тут напрям думання Філона. /33/

Та антитетика прийшла до отців Церкви не лише з плятонізму (через Філона та иншими шляхами), а й безпосередньо з Євангелії: самосвідомість перших христіян була свідомістю «безумства», «юродства», «соблазну» (σκανδαλόν) як характеристичної риси нової релігійної науки. Сковорода після одного з антитетичних зближень «безумства» («юродства») та «мудрости» сам указує на ап. Павла — «оце є безглуздя, яке згадує Павло (в листі) до Коринтян» (172). Бо «ганені втішаємось, радуюся в стражданнях моїх. Що наводить инших на прегіркий смуток, те Павла веселить. Чи ж не має він серце діямантове?» (там саме). Дійсно, на думку Павла, протиріччя йдуть разом, нерозривно звязані в духовій історії людства, — так, напр., «гріх» та «благодать»: «як умножився гріх, то збільшилася благодать» (Рим. 5: 20; Рим. 6: 1); або «закон» та «злочин»: «де немає закону, немає й злочину» (Рим. 4: 15), «закон прийшов, умножився злочин» (Рим. 5: 20), «без закону гріх мертвий — коли прийшла заповідь, гріх ожив» (Рим. 7: 8 і далі)... «Життя» та «смерть» для христіянина також звязані нерозривно: «заповідь, що дала нам життя, спричинилася до смерти» (Рим. 7: 11), «носимо завше в тілі смерть Господа Ісуса, щоб і життя Ісусове обявилося в тілі нашім, — бо ми, живі, безнастанно віддаємося на смерть для Ісуса, щоб і життя Ісусове обявилося на тілі нашому смертному» (2 Кор. 4: 10-11), «ми поховані (з Христом) хрещенням у смерть, щоб ходити в оновленому житті» (Рим. 6: 4)... Викуп людей від смерти є парадоксальний, антитетичний — Христос «народився від жони, скорився законові, щоб викупити підзаконних» (Гал. 4: 4-5), «будучи багатий, збіднів, щоб ми забагатіли від його бідности» (2 Кор. 8: 9). Так саме антитетичне є й саме єство викупленої Христом людини: «тлінному треба вдягнутися в нетління, смертному — вдягнутися в безсмертя» (1 Кор. 15: 53), «сіється в тлінні, встає знову в нетлінні, сіється в пригнобі, встає у славі, сіється в немочі, встає в силі» (1 Кор. 15: 22). А втім і релігійне переживання христіянина є так само парадоксальне, так само повне внутрішньої антитетики: «як світ не пізнав Бога в премудрости Божій, то Бог урятував світ безумством проповіді» (1 Кор. 1: 21), «Бог вибрав немудре, щоб посоромити мудре, і немічне світу вибрав Бог, щоб посоромити міцне, і незначне та пригнічене вибрав Бог, щоб посоромити значне» (1 Кор. 1: 27-28), «в чести й безчести, хвалені й ганені, як спокусники, але правдиві, невідомі й знайомі, вмираючи оживаємо, карані не вмираємо, смутні й завше веселі, бідні багатьох збагачуємо, нічого не маємо й усе посідаємо» (2 Кор. 6: 8-10).

Прикладом парадоксально-антитетичних формулувань у отців Церкви може бути, напр., таке місце з Псевдо-Ареопагіта: «у смертному має бути безсмертя; в недосконалому — досконалість; в саморухливому — необхідність, що инше рухає зназверха; сила завершення — в безсило-/34/му; вічність — у часовому; нетлінність — у тому, що від природи змінне; в часовій насолоді — вічна довжина; та взагалі — в усьому йому протилежне» (De divinis nominibus, VIII, 7)’°.

В німецьку містику антитетика приходить не так із схолястичної традиції, де було, навпаки, стремління до системи думок без протиріч та парадоксів, — а з живого релігійного переживання, до якого приєднюються твори отців Церкви (не останню ролю грають саме «Areopagitica» та Св. Письмо, як джерела готових антитетичних формулувань основних тез христіянської віри та основних правд христіянської філософії).

Вже в середньовіччі зустрічаємо в німецькій містичній літературі безліч антитетичних висловів, образів, думок. Так, для Мехтильди з Маґдебургу є душа, що вірить: «у прекрасному світлі — сліпа, в найбільшій сліпоті вона бачить ясніще, в найбільшій ясноті вона посідає Бога, та є в собі обидвоє — жива й мертва. Що довше вона мертва, то веселіше вона живе, ...чим вона багатша, тим вона бідніща, ...що більш працює, то спокійніше спочиває, чим більш розуміє, тим тихше мовчить» 11. Через твори Екгарта тягнеться довгий ряд антитетичних формулувань: «хто має найменше від світу, той посідає його найбільше. Нікому світ так не належить, як тому, хто відмовився від усього світу» (І, 55). «Найвища вершина піднесення є саме найглибша безодня приниження... Глибина й висота є одне й те саме» (II, 44).

Для Тавлєра «одне й те саме» є «рівність» та «нерівність» (І, 120 та далі), треба шукати «спокою в неспокою, радости в жалю, втіхи в гіркости, ...та в різноманітности єдности» (І, 89 та далі), «спокою в неспокою та радости в стражданні» (І, 20); «чим глибше, тим вище; висота та глибина одне й те саме» (І, 171), «чим глибше, тим вище, та чим менше, тим більше» (II, 5). Сузо розвиває свої думки про протирічний характер дійсного буття, до тих думок ми ще повернемось (II, 127; І, 9). Теоретичний вислів тієї самої думки знайдемо в загальній та незрівнянно глибокій формі в науці Миколи Кузанського про coincidentio oppositorum — цю науку він прикладає не лише до божественного буття (Бог — incomprehensibiler intelligibile, incominabiliter nominabile), але й до світу (що є Deus creatus, infinitas fmita) 12.



10 До антитетики Св. Письма порівняй: Hans Leisegang. Paulus als Denker, Lpz., 1923; «Denkformen» Lpz. — Berlin, 1928. Антитетичні формулування в «Ареопаґітиках», дійсно, passim. Немало їх і в усіх містичних отців Церкви (напр., Оріґена, Григорія Назіянського).

11 Zahn. Einführung in die christliche Mystik, Paderborn, 1908, стор. 271. Пор. Vetter. Elsbet Stagel, Berlin, 1909, вірш Анни з Клінґав.

12 De docta ignorantia, 1,4.

В містиці нового часу, як ми вже сказали, антитетичний стиль розвивається до повного свого розквіту. Так, Франк шукає антитетичних формул мало що не для кожної своєї думки: «закон Божий — важкий та легкий» (87), «слово Боже — життя та смерть» (там саме), «лише безумство є мудре та незнаття знає все» (92), «ті, що багато моляться, — моляться най-/35/менше» (248), «воля людини вільна та полонена» (213), «світ протирічить сам собі» (229), «два протирічні предикати, як чорне та біле, існують у одному й тому самому субєкті та речі, так само, як і людина є смертна та безсмертна» 13. І коли Валентин Вайґель учить лише про тотожність протирічних означінь у Бозі, то й він принагідно висловлює загальну думку про тотожність протирічних означінь у кожному обєкті: для нього нерозривно звязані: «світло та пітьма, любов Бога та ненависть світа, життя та смерть, віра й невірря, блаженність та засудження» 14. Але в псевдо-вайґелівських творах знаходимо науку про тотожність протиріч, розвинену в формі, що найбільше зближається до Сковородиних поглядів1 : «Зі щоденного досвіду з часом пізнаємо, що протилежности (contraria) необхідні для досконалости речей (ad perfectionem rerum)» (Theologia V. Veigelii. Das ist: Öffentliche Glaubens Bekändtnüss..., 1618, стор. 15); «Тому не може бути ніщо без иншого, бо й у цьому часі та світі протилежности свідчать про досконалість річей. Час є иншобуття (alteritas), а вічність є єдність (unitas). Але в иншобутті є протилежности, бо в иншому випадку світ та час не були би світом та часом; але як иншобуття не може бути без своєї єдности, та треба сполучувати час та вічність, то з цього виходить, що в вічному та небесному, разом із часовим та тілесним, повинні бути також і протилежности, які, одначе, тут розрізнені розсудом (per rationern), а там зєднані розумом (per mentem). В часі та у світі ми знайдемо: Літо Зиму. Спеку Зимно. Сухість Вогкість. Радість Жаль. Насолоду Біль. День Ніч. Багатство Бідність. Солодке Квасне. Життя Смерть. Важке Легке. Близьке Далеке. Високе Низьке. Правду Брехню та тому подібне; якби були лише спека та літо без зимна або лише зима та зимно без літа та спеки, то цей світ не міг би існувати» (там саме) 16.



13 «Zwei widerertige predicat / Schwartze und weyss / bestehen inn einem ding und subjecto das / zwayer natur ist / als der mensch ist tödtlich und untödtlich» («Dass verbüthschierte... Buch», 1539).

14 Kirchen- und Hauspostill, 1618, II, стор. 91. Надзвичайно рідкою Вайґеліяною я користувався в Тюбінґенській університетській бібліотеці.

15 Якщо Сковорода читав твори Вайґеля, то, розуміється, він не мав ніякої змоги відрізнити дійсні твори Вайґеля від «псевдоепіґрафів», виданих до того в тій самій назверхній формі.

16 Наводимо останню цитату, з огляду на її важливість, і в ориґіналі. «Darumb kan aber keines ohn das ander seyn noch bestehn / daß auch in dieser Zeit und Welt contraria bezeugen die Vollkommenheit der Dinge. Zeit ist alteritas und Ewigkeit ist unitas. Nun ist in alteritate contrarietas, sonst möchte die Welt und Zeit nicht Welt und Zeit seyn / dieweil aber alteritas nicht seyn kan / sine unitate sua, und man muss Zeit und Ewigkeit zusammen nehmen / so folget das in Ewigen und Himlischen mit den zeitlichen leiblichen auch contradictoria seyn müssen / doch hie gescheidet per rationem, dort geeiniget per mentem. In der Zeit und Welt finden und haben wir: Sommer Winter. Hitz Kälte. Dürre Nässe. Frewd Trawrigkeit. Lust Schmertzen Tag Nacht. Reichthumb Armuth. Süsses Sawres. Leben Todt. Schwär Leicht. Nahe Ferne. Hoch Niedrig. Wahrheit Lügen und dergleichen / wenn lauter Hitz und Sommer wer ohn Kält oder lauter Winter / und Kält ohne Sommer und Hitz so köndte diese Welt nicht bestehen».

 Та накінець: «загалом цей часовий світ утримують протилеж-/36/ности, він per contraria continetur et consistit in contrarius» (там саме, стор. 15, на звороті). Беме говорить про «боротьбу всіх річей», «війну», «суперечки» (Krieg, Zank, Streit), — иншими словами, про внутрішній конфлікт окремих елементів світу: «речі сперечаються, бо кожна хоче йти своїм певним шляхом». Це не припадково, а конечне так: «повинно бути протиріччя волі, бо ясна та спокійна воля подібна до нічого, та нічого не породжує [...] Ніщо є ніщо, лише вічний спокій без руху, де немає ані тьми, ані світла, ані життя, ані смерти» 17. У Ангела Сілезія знаходимо безліч антитетичних формул, що залишають вражіння майже штучної мистецької гри: «смерть утворює життя», «Бог живе та вмирає в нас», «Бог є найбільше та найменше», «Бог є пітьма та світло», «нездібна здібність», «Час є вічність», «Ягня та водночас лев», «Велетень та дитина», «Смирення підіймається найвище», «Придбання є втрата» 18 і т. д. Арндт вичислює 18 пар протиріч, що характеристичні для кожного христіянина 19. Абрагам фон Франкенберг заповнює свої фантастичні писання антитетичними формулами 20. До загальної гармонії (Panharmonia) належить і боротьба — в Коменського 21. Антитетика переливається за межі релігійної літератури: вірші німецького барока повні антитетичних формул, наскільки поети роблять спроби в цій чи тій формі дати мистецький вислів своїм філософічним та релігійним думкам. Ґ. Арнольд переймає старохристіянську антитетику христіянської свідомосте: «Христіянин — чудо. Живу ще в цьому світі, але вже піднесений до неба; я несу ярмо, що мені подобається; я — янгол, але можу хвалити Бога; я звусь невдалою дитиною, але я є гідний обняти того, в кому немає нічого, крім святого. Я маю вже його та мушу його вимагати. Його хрест стає легкий та й тяжкий, коли я з ним поєднався; моє серце повне та пусте, повне любови, пусте від того, за чим я плачу...» 22. А Гофмансвальдав пише: «Що таке світ? Куля, повна непостійности, де сполучені смерть, життя, розбудова, пожежа, де радість та жаль майже завше лежать одне коло одного, та де «так» та «ні» ведуть війну між собою.. .» 23.



17 Sex puncta theosophica, 1,2, 51-52; IV, 1; De triplici vita, 1, 36.

18 Цитовані такі вірші «Херувимського мандрівника»: 1, 27; І, 32; І, 40 (пор. De docta ignorantia Казанського — І, 4); II, 146; І, 45; І, 47; II, 95; II, 105; II, 203; V, 133. Пор. Чепко, вид. W. Milch-a 225, ч. 62,247, ч. 91.

19 Sechs Bücher vom wahren Christentum, II, 7. Друк: Hof. 1738, стор. 263.

20 W. E. Peuckert. Rosenkreutzer, cit., 440.

21 Prodromus Pansophiae, 26,29,45,73-78, 81.

22 Göttlicher Liebesfunken, 1701,15 та далі, пор. ще 1 та далі.

23 Про антитетику в поезії барока G. Müller. Geschichte des deutschen Liedes, München, 1925, 116 та инде. Може, найяскравіший представник антитетики в ті часи К. Кульман, пор. стор. 79.

І в XVIII в. сучасник Сковороди, мисленник, що звязує містику барока з німецьким ідеалізмом, несправедливо забутий Етінґер учить про подвійність, «подвійний корінь» усього у світі та про боротьбу, що є ос-/37/новою всіх річей: основа річей — «в певній боротьбі річей, що є, як здається, одна проти одної, а тим часом кожна утримує свій стан якраз у цій боротьбі... та викликає дії у співпраці зі своєю протисилою (Widerspiel)», «боротьба — джерело всіх річей» 24. Те саме в швабського селянина-містика М. Гана 25.

Антитетика відроджується в XIX віці в філософії німецького ідеалізму, — на новій філософічній основі. Лише й тут чути відгуки містики та святоотцівської літератури (згадаємо ролю цих елементів у Шеллінґа, Баадера та й Геґеля 26). Так, Баадер: «Дивись на основу всякої метафізики — назверхнє та внутрішнє, видна поверхня та невидне зерно, зявище та єство речі (чин та причина)» (Твори, XI, 36).

Нехай Сковорода не дає систематичного обґрунтування своєму антитетичному стилеві, як це роблять плятоніки, автор «Ареопаґітик» та Беме. Його думки просякнуті переконанням у протирічности світу та дійсного буття, що в цьому видному світі заховане. Ми маємо (як це ми будемо бачити далі) часто лише антитетичні формули, що звертають увагу не на глибоку внутрішню протирічність буття, не на протиріччя в річах, а на протиріччя між річами. Протиріччя, що не сполучені у внутрішній глибині буття, а лежать одне поруч одного, що борються між собою, нападаючи одне на одне зназверха — не є ані чудом, ані гідні здивовання. Діялєктика, що продумана до останньої глибини, шукає — та відкриває — протиріччя, що є єдине, що злиті, що зрослись у повну єдність. «Coincedentio oppositorum» є не лише факт, що в світі є різне та різноманітне, що між окремими елементами буття бувають конфлікти та противенства. Самий «розвиток» протиріч, їх вияв у світі не є часово-просторовий процес.

Але якщо Сковорода (як, між иншим, і дехто з инших представників містичної діялєктики: згадаємо наведені псевдо-вайгелівські цитати) не скрізь досягнув останньої глибини думки, то проте він хоче бути й є «діялєктик», і лише як представника діялєктичної містики ми можемо його зрозуміти.

24 «Подвійність» — Inquisitio in Sensum Communem et Rationem, Tübingen, 1753, 192 та инде; Biblisches und emblematisches Wörterbuch, без місця, 1776, 449, 396; Philosophie der Alten, Leipzig, 1762, II, 38, 150. «Боротьба» (наведені цитати): Philosophie der Alten, I, 6; C. Ch. Ehmann. Oetingers Leben und Briefe, Stuttgart, 1859, стор. 831. Етінґер шукає підтвердження і в Св. Письмі — 2 Петр. 3: 7. Auberlen, cit. 133 та далі, 144, 146, 159 та далі, 162 та далі, 168, 179.

25 Пор. його «Briefe von der ersten Offenbarung», Tübingen, 1819 та далі, де він говорить про «дві сили», що їх він характеризує як протилежні: батьківська та материнська, чин та протичин, активна та пасивна, започинова та породильна і т. д.

26 Про відношення німецького ідеалізму до містики поки що написано мало доречного. Пор. A. Koyré. La Philosophie de Jakob Boehme, Paris, 1929. Спеціяльну працю на ту тему готую я. /38/



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський історія української літератури
Чижевський Дмитро Iванович. Історія української літератури. — K: Видавничий центр «Академія», 2003. — 568 с (Альма-матер)
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський нариси з історії філософії на україні
Розв’язання проблеми. Філософія І філософії. Абсолютна правда та окремі філософічні пункти погляду. Розвиток філософії. Боротьба...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро Чижевський
Платона (Прага, 1926, видавництво "Сіяч") не може зараз побачити світу, ані можливості видрукувати почасти вже підготовану книгу...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди icon«Філософія щастя» Григорія Сковороди
Тип заняття: проблемна лекція з елементами практичної робота з текстами філософських творів
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconЛекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Філософія, її гуманістичний зміст та призначення
Навчальні: засвоєння особливостей філософського мислення; розуміння змісту І сутності базових понять лекції: «світ», «світогляд»,...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДипломні та магістерські роботи, захіщені в хнпу ім. Г. С. Сковороди (2012 р.) Харків 2013
Д 46 хнпу ім. Г. С. Сковороди: бібліогр покаж. / Харк нац пед ун-т ім. Г. С. Сковороди, Бібліотека; уклад.: Неудачина Т. І.; відп...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconКласична філософія план: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
План: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconРобоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія"
Сучасна західна філософія”, “Філософія науки”, „Організація культурних проектів”. Знання, отримані студентами при вивченні даної...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconТема. Значення творчості Григорія Сковороди
Сковороди, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів письменника, літератури про нього


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка