Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди



Сторінка6/18
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

6. Біблія

Символічну інтерпретацію Сковорода прикладає найбільше до Біблії.

Становище Сковороди до Біблії взагалі надзвичайне: він зве сам себе «любителем» (= любовником) Біблії. Так він підписує раз один із своїх листів. «Тайная сила и маніє» притягає його з «младенческих лЂт» до Біблії. «Біблію я почав читати з трицятого року від народження , та ця найкраща книга отримала верх над усіма моїми любовницями, бо вона задовольнила мій довголітній голод та спрагу хлібом та водою, що є солодші за мед та щільник Божої правди, та я почуваю до неї властивий природний нахил. Я втікав, утікаю та втік під кермою Бога мого від усіх життєвих перепон та тілесних потягів, щоб у пречистих обіймах кращої за всіх дочок людських, Божої дочки, спокійно насолоджуватись. [...] Найпустіші тонкости в ній здаються мені дуже важливі, — так завше гадають ті, що люблять. [...]Чим глибша та безлюдніша була моя самотність, тим щасливіше було моє співжиття з цією найулюбленішою жоною, та я задоволений цією Божою долею. Родилась від мене дитина: досконала та правдива людина 178: Вмираю не бездітний» (245 та далі, пор. 345!).

«Здається мені, що Біблія утворена Богом із святих та таємних образів. Небо, місяць, сонце, зорі, вечір, ранок, хмара, веселка, рай, птахи, тварини, люди та инше. Усе це образи височіні, небесної премудрости [...] все та й усе створіння є тінь, що зображує Вічність» (269-270). «Біблія надосконаліший та намудріший орган» (260), «слово Боже та вогняний язик» (261). «Святе Письмо подібне до ріки або моря. Часто там, де за зовнішністю здається зле та просте, одкривається глибина, що її не легко бачать навіть і янгольські очі» (115). «Біблія новий світ та нове Боже людство, земля живих, країна та царство любови, високий Єрусалим» (399). Такими та подібними словами вихваляє Сковорода Біблію.



177 Це місце дуже важливе для історії духового розвитку Сковороди. Дивним дивом, його не помітив ні один із дослідників Сковороди! Неможливо, щоб учень високої духовної школи до свого трицятого року не читав Біблії. Отже це «читати» треба, очевидячки, розуміти: «як слід читати», себто як слід товкмачити «духово», розуміти. Трицятий рік життя Сковороди (1752) — це час його подорожі за кордон (1750 — 1753). Так це місце дає змогу припускати, що побуд до розвитку своєго в «любителя священной Библіи» Сковорода дістав на чужині, або — бодай — це стремління було в нього там підсилене. Ми можемо й тоді підтримувати це припущення, коли ми визнаємо (див. нижче в § 29-му), що з ідеями містичного товкмачення Біблії Сковорода міг добре познайомитись і дома, — в Києві. Далі ми ввесь час користуємось цитатами з ранніх та пізніх творів Сковороди, щоб підкреслити незмінність його становища до Біблії.

178 Ця «людина» не що инше, як «правдива», або «внутрішня людина» містиків (див. далі параграф 14). /73/

Та він не обмежується лише вихвалами, а дає й теоретичні міркування про єство Святого Письма та про методу його товкмачення.

«Библія есть маленькій Богобразньш мір или мірок» (370). «Чи не є прекрасний храм премудрого Бога цей світ? Але є три світи. Перший загальний та житловий світ («всообщій и мыр обительный»), де живе все породжене [...]. Два инші є часткові та малі світи. Перший — мікрокосмос: себто світик, світочок або людина. Другий — світ символічний або Біблія [...]. Біблія є тому символічний світ, що в ній зібрані фігури небесних, земних та підземних тварин, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку до розуміння вічної природи 179, захованої у тлінній так, як малюнок захований у його барвах» (496). Тому Сковорода зве Біблію часто просто «символічний світ» (502: сімболичный мыр) або «фігуральний світ» (505: фигуральный мыр). В Біблії відбивається цілий світ: «як соняшне світло на водах, а води на поверхні блакитного озера, або як різнобарвні квіти на єдвабному тлі, на хитротканому шовку, так Правда зявляє своє прекрасне око у свій час на обличчі нечисленних тварин, що сплетені в Біблії...» (363). «Не лише землю з її плодами та народинами, а й усі небесні та земні фігури, що були звичайні в старовинних, головно єгипетських, мудрців [...] Ізраїль присвятив Богові» (295).

Треба відрізняти зовнішню форму від власного змісту. Сковорода не зупиняється перед тим, щоб уживати супроти зовнішньої форми Біблії найгостріщих та найнеґативніщих висловів 180. Він присвячує проблемі інтерпретації Біблії три свої пізніші твори: «Жона Лотова», «Израильскій змій», «Потоп зміин». Біблія «с дураком дурна, а с преподобным преподобна» (179). «Библія есть человЂк и труп» (202). «Библія весьма есть дурною и несложною 181 дудою, естли ее обращаем к нашим плотским дЂлам, бодущій терновник, горькая и невкусная вода, дурачество... Божіе: или скажу лайно, мотыла 182, дрянь, грязь, гной чоловЂческій» (261). Одначе Сковорода, поруч із цими місцями, підкреслює не раз, що так розуміють Біблію тільки ті, котрі бачать у ній лише цей зовнішній бік, що ті, що знаходять у ній лише зле та «нескладне», винні в цьому самі: бо «немає нічого солодшого та правдивішого, як грати на ній Богу, а не стихіям, Господу, а не світові, не тлінню, а Вічности», «очень вздорно и худо разногласит... естли стать на ней играть для плоти и крови» (261).



179 «Вічна природа» — Бог (див. параграф 11).

180 Тому екзегетичні твори Сковороди були заборонені російською цензурою аж до 1912 року. Мягше висловлювався Сковорода раніше — напр., у «байках» своїх (Баг. II, 167).

181 Очевидячки, Сковорода вжив невірного слова замісць російського «нескладний». Такі помилки в нього часті.

182 Читаю «мотила» (= кізяк) замісць безглуздого «мотыка» в тексті.

«Наше безглузде нахабство, що цінить цей /74/дім за його кутами, призирає його, але не силкується його пізнати. Нам здається дуже смішним сотворення світу, спочинок Божий по праці, його каяття та гнів, виліп Адама з глини, вдув життєвого духу, вигнання з раю, пияцтво Лотове, Сара, що родить, усесвітній потоп, стовпотворство, перехід пішки через море, чин жертви, лябіринт громадських законів, мандрівка в якусь нову землю, дивовижні війни та перемоги, чудернацьке межування і т. д. Чи можливо, щоб Енох із Іллею залетіли на небо? Чи може знести природа, щоб Навин зупинив сонце? Щоб Йордан повернувсь назад, щоб плавало залізо? Щоб діва залишилась дівою після народження? Щоб людина воскресла? Що за суддя такий на весельці? Що за вогняна ріка? Що за челюсть адська? Вірить у все це проста старовина, наш вік — просвічений... Вони підходять до цієї спадщини без смаку та без зубів, жують саме лише просте та гірке лушпиння» (265). «Когда в Божіих книгах читаєш: піянство, наложничество, кровосмЂшеніе, амуры и подобное, не мЂшкай на содомских сих улицах; но проходь не задумываясь на них, и на пути грЂшных не стой. Вить Библія не к сим улицам, а только через сіи улицы, ведет тебя в горнія страны и чистый край, не в плотскіе мудрованія, и исходит к вЂчному. Библіи нЂт нужды до брюха, до нижнего сего нашего Бога, ни до брака, ни до царя плотского. Она вся в вышнем БогЂ» (404). «Библіа есть Пасха, проход, переход, исход и вход» (405). «К сему переходу Библіа тебЂ есть и мост, и лЂствица» (405).



183 Пор. вище параграф 3, також: Е. Küster. Die Schlange in der griechischen Religion und Kunst, Giessen, 1913, 61.

Біблію Сковорода символізує як змию, використовуючи подвійну символічну функцію змиї 183. «Цей семиголовий дракон, Біблія, одригаючи хвилі гірких вод, покрив усю землю суєвіррям» (361). Біблія є водночас «Бог та змий», вона є «плоть та дух, нерозум (буйство) та мудрість, море та гавань, потоп та ковчег» (506). Вона є «змий, але заразом і Бог. Брехлива, але й правдива. Дурна, але й премудра. Зла, але заразом і добра» (512). Бо змий «є хитрий та вється в кільця так, що не видко, куди хоче, якщо не помітити його голови. Так і вічність є скрізь, та ніде її немає, бо вона невидна, прикриваючи своє обличчя («vпостась»)...» (505). Біблія «блює брехнею», «нісенітницею», «спокушує» христіянські душі, приводячи їх до суєвірря, сектярства (507). Біблія «нашепоче тобі, ...що Бог плаче, гнівається, снить, кається... Потім розповість, що люди повертаються в соляні стовпи, підносяться до планет, їздять на колісницях по морському дні та в повітрі, що сонце зупиняється, як віз, та повертає назад, залізо плаває, ріки повертаються назад, від трубного гуку валяться міські мури, гори скачуть, як вівці, ріки плещуть руками, ліси й поля радіють, вовки приятелюють із вівцями, хлопці граються з гас-/75/пидами, мертві кости встають, із яблунь падають небесні світила, а з хмар крупяна каша з перепілками, з води повстає вино, а німі, напившися, розмовляють та прегарно співають і т. д., і т. д. [...] Бачиш, що змий повзе по брехні, жере брехню, блює брехнею [...]. Поглянь на всю земну кулю та на ввесь нещасний рід людський. Невже не бачиш? Який мучильний, нещасний потоп єресей, сварок, суєвір, многовір та різновір її хвилює, охоплює, потоплює! Але ввесь цей потоп не даний нам ізгори, а, його одригаючи, одригнула, вибльовуючи, виблювала паща змия [...]. Чи не цей змий заслуговує за це блювання, нісенітницю, болячки, муки всесвітнього сміху, презирства та лайки?» (508-509). «Змилуйся та поспівчувай нечисленним... нещасним мученикам, що, спокушені спокусою цього ката, повиколювали собі спокусливі очі, ...та добровільно покастрували або в великій кількости поспалювали сами себе» 184 (509). Але й крізь це суєвірство просвічує для Сковороди віра: «Бог ловить вірою, ловить таємно й суєвірством» (509: Бог вЂрою, он же суевЂріем в тайнЂ ловит).



184 Натяк на самоспалювання розкольників за Петра I.

Сковорода хоче «судити» змия (509). Присуд цього суду: що змий має бути «піднятий від землі», себто Біблію треба інтерпретувати символічно. Ця символічна інтерпретація впливає, як мідяний змий у пустині, погляд на нього повиліковував тих, що їх ужалили змиї (513). Подвійний характер Біблії підкреслює Сковорода і в порівнянні Біблії зі сфінксом (510).

Як зокрема шкідливе та «ганебне» Сковорода відкидає літеральне розуміння Біблії. Саме таке зовнішнє розуміння слова, а не духа Біблії — веде до єресей, зовнішніх суперечок про зовнішнє, до дрібничкової полеміки, до суєвірства, фанатизму, утворювання сект. «Як високо багато підноситься в мудруваннях над писанням Божим! Підноситься у знатті історичному, географічному, математичному: але все у (знатті) тілесному... Це все є... піднята труна» (137). Від такого знаття «позроджувалися розколи, суєвіри та инші зарази, що занепокоюють усю Европу» (67). Тому-то можна сказати, що з Біблії зродилися «численні нісенітниці, суперечки, секти, міжусобні та дивовижні, ручні та словесні війни, дитячі страхи й т. и.» (361). «Говорят суевЂру: Слушай друг! Нелзя сему статся... Противно натурЂ... Кроется здЂсь что-то... Но он во весь опор со желчію вопіет, что точно летали Иліины кони. При ЕлиссеЂ плавало де желЂзо; раздЂлялись воды, возвращался Іордан, за Іисуса Навина зацепилося солнце, за Адама зміи имЂли язык человЂческій... Bot! Скоро де конец міру... Бог знает, может быть, в слЂдующій 1777 год спадут на землю звЂзды... Что? Раз†нельзя, чтоб Лот был пьян от ново выдавленнаго вина?.. Пускай оно у нас не хмЂльное, но от Бога вся возможна... Сих дрожжей упився, суевЂр бражничает и козлогласует нелЂпую, /76/ объявляя непріятелями и єретиками всЂх несогласных ему. Лучше не читать и не слышать, нежели читать без очей, а без ушей слышать и поучатися тщетным. ДЂтское есть сіе мудрованіе...» (361). «Библія есть ложь и буйство не в том, чтобы лжи нас научала, но только во лжи напечатлЂла слЂды и стези, ползущій ум возводящія к превыспренЂй ИстинЂ» (362). «В сих враках, как в шелухЂ, закрылося сЂмя Истины» (363). «Сей есть природный штиль Библіи! Исторіальною или моральною лицемЂрностью так соплесть фигуры и символы, что иное на лицЂ, а иное на сердцЂ» (373).

Отже Біблія має подвійний характер. Вона — лише шлях до пізнання Бога. Тому Сковорода порівнює її з нижчою частиною шляху, що веде нагору, з нижчими щаблями драбини, що веде догори. Тому Біблія зветься крилами, дверрю, кінцем або кордоном, гаванню, берегом або стіною, місяцем, мостом. Біблія, ця стіна «граничит между свЂтом и между чужестранною тмою... Сія стЂна имЂет темную сторону, ту, которая смотрит ко тмЂ. Но страна ея, к востоку обращенная, есть внутренняя и вся свЂтом вышняго Бога позлащенная...» (108) 185.

Сковорода говорить про «вічний зміст», що захований ніби як у скрині, або ж як перла в перламутрі (265). Сковорода розповідає легенду про захований скарб, легенду, що дуже характеристична для його письменницького стилю. Батько залишає синові палицю, в якій під простою покровою захована золота палиця, прикрашена дорогоцінним камінням (130). Або він порівнює Біблію з печерою, де находиться прегарна картина (172). Або ж змальовує Біблію як чудовий сад, оточений навколо непрохідними тернами, «терновником церемоніальним» 186 (176, инші образи Біблії — див. 289 та далі, 290, 287 та инших місцях).

185 Ерн, op. cit., 275; творчість «истинное и матеріальное Боговоплощеніе или Библія». Коли розглянемо приклади Сковороди (вексель, асигнація, «завЂт = заповіт»), то нам буде ясно, що Біблія «є Богом» лише символічно...

186 «Церемонії» — в Сковороди культовий та обрядовий бік христіянства; див. далі.

Розвязування біблійної символіки, «фігур», пізнання дійсного під зовнішністю захованого сенсу є для Сковороди, можна сміливо сказати, одне з найвищих релігійних та етичних завдань, «гностичне» завдання людини. Одне з можливих завдань людини, а може, навіть і призначення людини. «Пустельник жив у глибокій самоті. Щодня при сході сонця він ішов до великого саду. В саду жила чудова та занадто спокійна пташка. Пустельник дивився з цікавістю на дивні якости цієї пташки, радів, ловив її й так непомітно проводив час. Пташка навмисне сідала коло нього, заохочувала його спіймати та, здавалося, була тисячу разів у його руках, але він ніколи не міг її зловити. Не жалкуй, мій приятелю, — мовила пташка, — що не можеш мене спіймати. Ти будеш завше мене ловити, щоб ніколи не спіймати, а лише забавлятися. Якось приходить до нього його приятель... Скажи мені, — каже гість, — чим ти у твоїй /77/ глухій пустелі розважаєш себе? ...Я, — мовив пустельник, — маю дві розваги: маю пташку та початок. Я завше ловлю пташку, та ніколи не можу піймати. Маю тисячу й один шовкових фігурних вузлів. Шукаю в них початку, та не можу розвязати» (365) 187.

Пізніше Ковалінський зрезюмував погляди Сковороди на Св. Письмо короткими тезами: «Багато людей, — мовив Сковорода, — не розуміючи мене або не хотячи розуміти, брешуть, ніби я відкидаю історію Старого та Нового Заповіту, бо я признаю та сповідую в ній духовий сенс, почуваю писаний Богом закон та бачу Того, хто Є, крізь літеральний сенс. Я доповнюю цим історію, а не руйную її; бо як тіло без духа мертве, так і Св. Письмо без віри; віра є переконаність у невидному. Коли я славлю відвагу вояка, неустрашність, мужність, сміливість його, то тим я не нищу його вбрання та його знаряддя. Одяг, убрання, знаряддя вояка є історія, а сенс та слава цієї історії є дух вояка, його чин. Коли я дивлюся на гарний храм, вихваляю його симетрію, пропорцію, пишноту, то, якщо я це все відношу до мистецтва будівничого, до краси цілого, невже я неґую цеглу, вапно, залізо, пісок, воду, камінярів, різьбарів і т. д., ніби нічого того й не було? Я дивуюсь сенсові храму, але тим не відкидаю його зовнішносте!» (36-37) 188.

Вже з наведених цитат — а кількість їх можна б було збільшити в необмеженість — видко, що Сковорода назагал стоїть на пункті погляду старохристіянської екзегези. Коли ж дехто робив спробу в його різких формулуваннях щодо «зовнішности» Біблії бачити вплив раціоналізму XVIII віку та просвічености, напр., вплив Раймаруса, або навіть твердив, що Сковорода є борцем проти христіянства 189, то це могло робитися лише на основі повного незнання історії христіянської теолоґії. Але наскільки такі непорозуміння змогли триматись у літературі довший час, я хочу зупинитися трохи на деяких явищах, що в історії христіянської екзегези нагадують Сковороду.



187 Це оповідання заховалося в українській літературі й деинде — пор. читанку М. Возняка, стор. 218 та далі. Образ богопізнання, як ловлі метелика, якого ніколи не вдасться спіймати, зустрічаємо в Раймунда Люллія (див. J. Bernhart, op. cit, стор. 161). Пізнання — пташка у клітці — вже у Плятона, див. Theaetet, 197с та далі.

188 В дальшому вривку, якого тут не наводимо, Сковорода-Ковалінський займає рішуче негативну позицію щодо «пансофських» та натурфілософських тенденцій у містиці.

189 Так — у Багалія, Яворського, Сумцова, Безобразової (див. § 1).

Негативне ставлення до «літери» Св. Письма було при всякому алегоричному або символічному витовкмачуванні його, розуміється, цілком необхідне, хоч би вже тому, що через «зняття», неґацію, відкидання зовнішньої форми, «лушпиння» можна дістати доступ до внутрішнього сенсу. Філон, який — поруч із иншими представниками «олександрійської школи» — один із перших приклав цю екзґетичну методу до Св. Письма та мав рішучий вплив на христіянську екзегезу, будував уже /78/ на філософічних засновках Плятона: він не тільки міг знайти в Плятона найсміливіші товкмачення Гомера, але також і одне місце, що дає теоретичну підставу такої екзегетичної методи: я маю на увазі розрізнювання у Плятона «літери» та внутрішнього сенсу мови (Philebos, 17 В та далі). Для Філона значний принцип: «після літерального оповідання слід передати також і алегоричний сенс, бо майже все в законодавстві (Мойсея) має алегоричний сенс» 190. Бо змислове сприймання є взагалі «в дурня зле, в мудрого — добре». Треба, таким чином, крізь зовнішність дійти до правдивого сенсу 191. Філон одрізняє три шари писання: історія є ніщо, тіневий образ (σκιά), вища правда є сутнє та реальне (σω̃μα). Історія та література — лише безвартісні тіні. Бога можна зрозуміти не тільки через Письмо, а навіть і через його твори: це є ворожба з тіней 192. Навіть поняття творення (креації) Філон інтерпретує алегорично 193. Розрізнювання різних сенсів Св. Письма засвоїли христіянські інтерпрети. Климент Олександрійський не хоче задовольнитись «тілесним» сенсом Письма, а бажає дослідити його захований сенс, словесний, літеральний бік Письма треба відкинути, якщо він має щось недостойне Бога. «Правда лежить у тому, що досліджують те, що Господеві, всемогутньому Богу, цілком відповідає та йому личить». Література та сенс стоять одне до одного як лушпиння та зерна 194. Те саме знайдемо і в Оріґена: Письмо темне, — «до кожного рядку знайдемо ключ, але не той, що сюди належить; ключі порозкидані в безладді по всьому домі, та важко їх найти та вибрати». «Літеральний сенс має часто невірне, безглузде, протирічне, неможливе, некорисне, має речі, з яких повстала сила помилок» 195. «Яка здорова людина може припустити, що був перший, другий та третій день — з ранком, із вечором та ніччю, коли ще не було ні сонця, ні місяця, ні зір, та в перший день навіть не було неба? Хто буде такий дурний, що думатиме, що Бог як хлібороб садив у раю різні дерева, між ними й дерево пізнання добра та зла, що він з полудня проходжувався в саду та шукав Адама, що заховався був під деревами... Чи можна сумніватися, що все це треба розуміти лише в містичному сенсі?» 196. Ті самі мотиви в науці про потрійний сенс Письма в Климента 197.



190 De Josepho, 6 (28). М. 46.

191 Leg. alleg., III, (67). М. 100.

192 Leg. alleg., III. 32-33, (97, 100). M.

193 Leg. alleg., II, 4 (9). M. 68; пор. ще Quod deus sit immutabilis, 12-13, 14.

194 Quis div. salv., 5; Stromata, VII, 16; I, 8; nop. Eusebius. Praepar. evan. gel. VIII, 10. Але натяки на алегоричне витовкмачення Старого Заповіту маємо вже в Новому: 1 Кор. 12: 8 та 10: 1-12; Евр. 5: 14; Ґал. 21-31.

195 Redepenning. Origenes, op. cit., І, 299, 320; ор. Н. Kihn. Theodor von Mopsuestia und Julian us Africanus als Exegeten, Freiburg i. Br., 1880.

196 De princ, IV, 16; пор. Contra Cels., VII, 10; De princ, IV, 11 та в ин. місцях.

197 Stromata, V, 664; I, 426; I, 424 (за Філоном).

За Григорієм Ниським, «тіло Письма» є лише /79/стіна або одяг, що прикриває дійсний сенс. Він противиться літеральному розумінню, «не треба бути таким дурним», щоб розуміти Письмо літерально 198. І Кирило Єрусалимський — проти літерального розуміння 199. Негативне ставлення «Ареопаґітик» до словесного розуміння Письма зрозуміле. Якщо брати Письмо літерально, то «треба думати, що наднебесні простори повні львів та табунів коней та цілої держави птахів та инших тварин та ще нижчих речей» 200. Зрозуміло, що й Максим Сповідник поборює літеральну інтерпретацію Письма 201, що була вже принята Золотоустим та Теодоретом.

Ці думки отців Церкви знову згучать у німецькій містиці — головно в часах після реформації. Але й до реформації зустрінемо досить окремих заміток, що базуються безпосередньо на святоотцівській літературі. Одна з улюблених тем містичної інтерпретації для містиків, починаючи від Бернгарда Клєрвоського до Бонавентури, є «Пісня пісень». До містичної інтерпретації Біблії приєднюються, здебільша, містичні інтерпретації етичних законів. Так у Майстера Екгарта 202. В Тавлєра знайдемо місця такі: «Бог любить серця, та йому нічого робити з тим, що назовні, як пости, омивання та инше» 203. Різкі тони згучать у Себастіяна Франка, що своїми парадоксально загостреними формулуваннями найбільше нагадує Сковороду. Літери — це певний засіб таємного писання: «Христос каже ясно, що він тому приховано, порівняннями, алегоричною мовою (як Пітаґор зі своїми учнями) говорить із ними, щоб його таємниця, завішана літерами, залишилася в межах школи» 204. «Тому літера без світла Святого Духа — темний ліхтар [...]. Так, Старий Заповіт є й залишається законом, письмом та літерою [...] без світла, без життя, без сенсу Святого Духа, лише вбивча літера та найменш за усе — слово Боже» 205.

198 С. Eunom., 1, М. 45. 344 та далі.

199 Cat. 6, 8, 11, М. З, 529b, 708с.

200 De div. nom., IV, 11; І, 4; De coel. hier., II, 2.

201 Пор. наприклад, С. Епифановичъ. Преподобный Максимъ ИсповЂдникъ, Київ, 1915, стор. 15.

202 Наприклад, Pfeiffer — 29, 14 та далі.

203 II, 57.

204 Paradoxa, 2.

205 3.

Якщо Письмо розуміти за літерою, то «треба повідрубувати руки, повиколювати очі, їсти тіло Христове та пити його кров». «Тому, що сенс Письма розбитий та не є в згоді сам із собою, повстали всі секти. Один шукає мертвої літери там, инший тут. Той розуміє її, як вона згучить тут, инший, як вона бренить там [...]. Напевно, всі секти від чорта та плід плоті, понавязувані до часу, простору, особи, закону та стихії...». «Отже Бог заховав невидне, сутнє в видне, фігурне. Він дає правдивим людям слово Боже, перемогу, мир, життя й т. д., а не псам та свиням; та він прикрив їх зовнішньою оманою, тілом та /80/ літерою, щоб ніхто необрізаний їх не знайшов» 206. Так само є «церемонії [...] лише тінь та фігура». «Треба так розуміти та вживати всі зовнішні речі, себто як фігуру, нагадування, ввід» 207. «Письмо та зовнішні слова є лише образ, пихви, монстранція, ясла, тінь, місяць та ліхтар правдивого, сутнього, внутрішнього слова, отже зовнішнє слово є лише показник та свідоцтво про внутрішнє слово (що є образ Божий), що вже раніше є в нас» 208. Письмо без Бога — літера — є «темний ліхтар», «загнила цистерна» 209. «Слово Боже — двосічний меч, хто з ним не вміє заходитись, легко себе поріже». «Літера є ліхтар... А Святий Дух... є світло, скарб та гарна перлина Письма, що світить у цьому ліхтарі». Літера є «лябіринт». Письмо є «дивовижне та спірне», може бути «розподілене» 210. Цей розподіл або «розкол» Франк демонструє на підставі вибраних ним із Письма сотень цитат, що на перший погляд протирічать одна одній 211. Тому можливо не розуміти Письма: «Слово Боже є для нечистих нечисте й є причина, що вони робляться злі». Письмо є, коли його невірно розуміти, «не слово Бога, а чорта» 212. Тому злий антихрист не тільки сяде в Письмо, а вже сидить там аж по шию» 213. Тому є «молитва безбожним заборонена та є для них блюзнірство». «Письмо є смерть та линва для світу, лише для благочестивих життя та світло». Ще більше: «Бог є чорт для світу, Христос для світу — антихрист». «Бог є все в усьому — для добрих добрий, для світлих світло, для тих, хто від Бога, — Бог, отже для виверненого — вивернений, гордого — гордий, багатого — багатій, для того, хто хоче, добра воля».

До цих думок навязуються мотиви: «царство Боже в нас» — «це царство та священство не полягає ні в якому зовнішньому єстві, ні в якій писі, ні в церемоніях, ні в титулах, ні в якомусь просторі, ні в якомусь часі, ні в якомусь іменні, але лише свобідно в вірі та дусі в нас, а не поза нами, як каже Христос: царство Боже в нас самих» 214. З цього пункту погляду — всі люди, не лише христіяни, учасники цього царства — «гадаю, що мої брати та члени тіла Христового є під папою, турками, в усіх сектах, підданих, народах» 215.

206 3, 4, 7, 12.

207 82, 83; op. Arche..., Vb.

208 Paradoxa, 161.

209 Die guldin Arch..., 1539, IIb-IIIa.

210 Das verbütschiert mit siben Sigeln verschlossen Buch, 1539, IIb, Aijb; IIIa, Aiija; IIIa, bija, IIIb.

211 Arche..., CIX та дал.

212 Там саме, CLXXXVIII, CLXXXVIb.

213 Chronik, 93b; Morie Enkomion, без року, 89b, 114b, цитовано в Koyré: Sébastien Franck у «Revue d’Histoire et de Philosophie religieuses», 1931, 4-5, 335.

214 Paradoxa, 273, 248, 198, 45, 117.

215 Das verbutsch. Buch.

Те саме в Швенкфельда: сенс витовкмачення Біблії є «при-/81/вести божеське світло до Письма, правду до образу, дух до літери, та матерію до її діла» 216.

Дуже подібний настрій панує в творах Вайґеля. «Біблія написана лише для перестороги, меморіялу [...] віри або Духа Божого в нас. Як ти його не маєш та для нього не живеш, то Письмо є темний ліхтар, та навіть линва, перепона, отрута, як це ми довідуємось від усіх сект, бо кожна з них наводить Письмо, але вони не можуть погодитися між собою...» 217. «Біблія незрозумілий предмет або обєкт для всіх природних теолоґів». «Літера — це віз, на якому слово Боже їде в серце...». «Письмо є світле та ясне, та є слово Боже; Письмо є темне та неясне, та навіть отрута та смерть». Бо треба «брати свій суд не з мертвої літери, але з віри та духа, через нутрішнє, живе, що є в серці». Чорт «може наподобитись до янгола світла та переодягнутися, прикритись покровою Письма». «Писана літера є тінь слова, діє не слово, а нам лише нагадує про слово» . Вайґель нападає на «церемонії» так само, як Сковорода або як Франк. «Вчені сперечаються та диспутують лише про зовнішні засоби, церемонії, про вмивання рук, про жертви, які не роблять людини ні блаженною, ні не ведуть її до засуду, що не є ні солодкі, ні кислі, що не торкаються внутрішньої людини». «Це є спокусливе, коли хочуть дістати царство Боже ззовні, із сакраментів». «Члени людської або «церемоніяльної» Церкви є «вовки», «ведмеді та льви», «сліпі», «злодії та вбивці». «Суперечка про сакраменти є зайва», «непотрібно та даремне переслідує та проголошує за єретиків одна секта другу через сакраменти» 219. «Із неґування внутрішнього слова або чуття повстають усі секти, єретики, через мертву літеру» 220. «Так як лілеї або троянди ростуть серед тернів або пшениця — в полові, так само найдемо членів правдивої католицької Церкви під папою Лютером, Цвінґлі, турками та иншими народами». Через неправдиві, сектантські науки «виколюють слухачам очі, відіймають у них слух та язик нутрішньої людини» 221. У Вайґеля знайдемо також і науку, що йде від Філона та Климента про обявлення Боже у трьох світах: у світі, в Біблії та в людині (= мікрокосмосі) самій. Три світи Сковороди є повторенням тієї самої думки 222.

216 Von der hailigen Schrifft irem Inhalt Ampt rechten Nutz Brauch und missbrauch, Strassburg, 1594, VI, V.

217 Deutsche Frömmigkeit, Jena, 1916, 162.

218 Der güldene Griff..., Newenstatt, 1616, 37, 39, 52, 55, 58; Kurzer Bericht, Biij, Ib та далі.

219 Kirchen- oder Hauspostill, 1618, I, 191; II, 61, 98 та далі; І, 171; пор. II, 330.

220 Dialogus de Christianismo, 1614, 55.

221 Opel, 170; Der güldene Griff..., 37, 55; Dialogus de Christianismo, 53; пор. 93.

222 Див. далі про мікрокосмос, § 18.

Ванґель пише: «Слово заховане у трьох кінцях: 1) в літері Письма...; 2) в тілі воно лежить заховане, ніхто його не знає; 3) в серці воно /82/ лежить, ніхто його не знайде...». «Гарне створіння є книга, де ми повинні читати вічне добро Боже, тому ніхто не може тобі вибачити та сказати: він нічого не знав про Бога...» 223. Думки Вайґеля базуються на його науці про внутрішнє слово, якого в такій формі у Сковороди не знайдемо.

Так само і Беме належить до тих, що борються проти літери Письма 224. Також і проти «церемоній»: «неправдива душа не питає про справедливість, коли вона може заховати гріх... її святість є омана, та вона не пізнає ніколи волі Божої, а міркує, що царство Боже полягає в церемоніях. Але церемонії є в цьому світі, та є лише знаком...». «О, ти, антихристовий світе, так ти зробив із церемоніями, що ти поставив їх на місце Бога: ...ти лише антихрист у твоїй блискучій зовнішности, ти позасновував церемонії та пишаєшся в постаті Арона... Було б ліпше не мати ніяких церемоній, а тільки вжиток наказу Божого, який він нам залишив у свойому союзі та заповіті» 225. «Усі зовнішні церемонії без нутрішньої основи, без духа та чину Христового, є перед Богом лише блуд» 226. «До цієї милости покликані всі люди, без огляду на те, якого вони роду, відкіля поприходили, нехай будуть собі вони турки, жиди, христіяни та звуться як хочуть — ніхто не виключений» 227.

Ідея трьох світів (або «трьох книг») знайшла за Беме широке розповсюдження та зробилася одною з основних думок новітньої містики 228. Вона сполучилася також зі старшими спекуляціями про астральне письмо (Флудд, псевдо-Вайґель). Так і в писаннях «розенкройцерів»: основи пізнання є «Біблія, макро- та мікрокосмос» 229.



223 Dialogus..., 30; Soli Deo Gloria, 27.

224 Menschenwerdung, 1, 1,3; Myst. magn., 48, 41 та далі.

225 De tripl. vita, XI, 55, 56.

226 Myst. magn., 62,30.

227 De tribus princ, XXV, 72; Myst. magn., 40, 98 та далі. Пор. Е. Seeberg. Zur Frage der Mystik, Leipzig — Erlangen, 1921, стор. 4, прим. 4. Про иншу містичну літературу, що йде в тому самому напрямі, — там саме, стор. 16.

228 Засновки цієї науки (природа — неписане обявлення, паралельно Біблії) вже в «Ареопаґітиках»; пор. Г. Флоровський. Византийские отцы Церкви V-VIII, Париж, 1933, стор. 101; також і в Максима Сповідника — пор. Брилліантов. Вліяніе восточнаго богословія на западное въ произведеніяхъ І. С. Эріугены, СПб., 1898, 193-194; цит. Ерн, op. cit., 39-40. Вже в Раймунда Сабундського та в Кампанелі знайдемо цей образ. Отже в Дютуа, від якого цю науку, на думку Багалія та Шпета (Очерки исторіи русской философіи, Петербург, 1922, том І), позичив Сковорода, ця ідея не є ніякою новиною. Проблема звязку Сковороди з Дютуа втрачає, за нашими міркуваннями, в тексті книги всяку актуальність! Зближення з Дютуа базувалося, щоправда, на можливости посереднього звязку Сковороди з Дютуа (через Ковалінського).

229 Weigel. Soli Deo Gloria, 27; Boehme в Koyré, Boehme, cit., 188, 191; Peuckert, op. cit., 27, 69, 175; Nollius. Vita saplentiae triuna, 1620. /83/

Величезну ролю цей образ «трьох книг» грає в Коменского 230. Знайдемо ми його і в Франкенберґа 231, і в Арндта 232, і в Етінґера 233, і в М. Гана 234; споріднені думки (природа — «неписане обявлення») ще в Шеллінґа.

У Сковороди сполучуються, без сумніву, обидві традиції містичної інтерпретації: святоотцівська та містики нового часу (що сама, зрештою, має за джерело отців Церкви). Так само трохи пізніше обидві ці течії зустрічаються в Баадера 235. Бо й для Баадера Письмо має подвійний характер — «кому це дав отець, той бачить крізь світло та ясність там, де инші нічого не бачать та негують» (XI, 73).

230 Пор. Opera didactica omnia (Amsterdam, 1657), І, 432, 438; Коменський одрізняє «живу книгу світу», «кодекс Святого Письма» та «малий світ» (Veäk. Spisy, академ. видання, І, 161, 158, 383 та в ін. місцях), відповідно до трьох джерел пізнання: sensus, ratio, Scriptura (Vešk. Spisy, I, 156 та далі, 166-167; Prodromus Pansophiae, 29) та трьох форм пізнання: Cognitio naturae, artis, Dei (Prodromus, 64). Пор. також D. Mahnke в «Zeitschrift für Geschichte der Erziehung und des Unterrichts», 21 (1931), 4, стор. 256 та Peuckert, 196, 205. Від Коменського про «три книги» довідався Декарт — пор. D. Mahnke, op. cit., та Supplement до академічного вид. Декарта, стор. 97-98.

231 Peuckert, 304, 298.

232 Peuckert, 399.

233 Zahn. Einführung in die christliche Mystik, Paderborn, 1908, 52. Ця ідея грає деяку ролю і в католицькій містиці — наприклад, у Blosius-a (Hilburgis Gies, op. cit., 106).

234 IV, 535-539, лист 43.

235 Lieb, op. cit., 151. /84/



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський історія української літератури
Чижевський Дмитро Iванович. Історія української літератури. — K: Видавничий центр «Академія», 2003. — 568 с (Альма-матер)
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський нариси з історії філософії на україні
Розв’язання проблеми. Філософія І філософії. Абсолютна правда та окремі філософічні пункти погляду. Розвиток філософії. Боротьба...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро Чижевський
Платона (Прага, 1926, видавництво "Сіяч") не може зараз побачити світу, ані можливості видрукувати почасти вже підготовану книгу...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди icon«Філософія щастя» Григорія Сковороди
Тип заняття: проблемна лекція з елементами практичної робота з текстами філософських творів
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconЛекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Філософія, її гуманістичний зміст та призначення
Навчальні: засвоєння особливостей філософського мислення; розуміння змісту І сутності базових понять лекції: «світ», «світогляд»,...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДипломні та магістерські роботи, захіщені в хнпу ім. Г. С. Сковороди (2012 р.) Харків 2013
Д 46 хнпу ім. Г. С. Сковороди: бібліогр покаж. / Харк нац пед ун-т ім. Г. С. Сковороди, Бібліотека; уклад.: Неудачина Т. І.; відп...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconКласична філософія план: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
План: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconРобоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія"
Сучасна західна філософія”, “Філософія науки”, „Організація культурних проектів”. Знання, отримані студентами при вивченні даної...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconТема. Значення творчості Григорія Сковороди
Сковороди, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів письменника, літератури про нього


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка