Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди



Сторінка8/18
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.52 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

ДОДАТОК

М. Сумцов (op. cit., стор. 67) вказує на місце з «Ключа царства небеснаго» Герасима Смотрицького з р. 1587, що, як здається, висловлює ту саму думку про вічність світу. Наводимо цю цитату за Сумцовим (op cit., стор. 67): «Ижъ мало не всЂ рЂчи, створенные отъ початку свЂта, за предивнымъ устроеніемъ ихъ Творца переходити едины по другимъ и премЂнятися и гинуть мусять, едины въ едномъ округу лЂта, иные в колкудесять ажъ и до ста и далЂй. Ачъ естество ихъ или натура не гинетъ. Кгдыжъ прошлому подобное выростаетъ и родится єдино изъ другого. Также и народъ людскій, которому всЂ тіи рЂчи суть подручны и подани, — высоколетаючія птицы, глубоко плаваючіы рыбы, быстро скачущіе звЂри, и все иное подъ ноги ему есть покорено, и то также менится только, не гинути мусить, едины коротко ли долго ли на свЂтЂ побывавши, до общее матери своее ворочаются, а иные на мЂста ихъ наступятъ; итакъ въ томъ воля Божія дЂется и дЂятися будетъ ажъ до скончанія свЂта. А ведже вЂрніе и добродЂтельные только смертію з дочасного на вЂчное перемЂняются, а иные пакъ яко бы не умирають, бо мудрець такъ написань: родивый чуда не умираетъ, кгдыжъ себе подобного отъ сЂмени и церкви своеи наслЂдникомъ по себЂ зоставляеть». На всякий спосіб уважати думку Смотрицького за ту саму, що її знайдемо в Сковороди, важко: у Смотрицького нічого не говориться про вічність світу «в минулому», — його погляди можна без ніякої насили сполучити з традиційним креаціонізмом. Думка ж про те, що ніщо утворене Богом не заникає остаточно (а більше нічого, власне, Смотрицький і не каже), є найзвичайнісінька думка в христіянському світогляді. Див. про це в статті Г. Флоровського «Тварь и тварность»: «Православная мысль», Париж, 1928, том І, стор. 176 та далі.



9. Дуалізм

Та, не вважаючи на її вічність, матерії ніяким чином не можна назвати сутнім буттям. Вона, навпаки, є зовнішнє, яке прикриває щось внутрішнє, субстанцію, правдиве буття. Це пізнання є, на думку Сковороди, «пропедевтичне» пізнання, яке він хоче поставити як увід до цілої своєї системи. Тому він саме цю думку найбільше варіює, повторює, внаочнює в різних символах та емблемах.



До деякої міри ця дуалістична думка є онтолоґізація символізму Сковороди, — як нам треба знати покрову образу, щоб дійти до правдивого сенсу, так само нам слід відкинути «зовнішнє», матеріяльне лушпиння речі, щоб доторкнутись її дійсного єства.

Матерія це покрова, яка прикриває річ або одяг, у який загорнуте правдиве буття. Ми бачимо лише «покривало, що прикриває обличчя» (52), «завісу» (там саме), «ризу вічности, що завше, скрізь залишається незмінна та носить усе тлінне, як одяг» (496), «завісу, що колись мусить роздертись» (521). Або: матерію порівнює Сковорода зі стіною (108). Ці /95/ символи звязані, очевидячки, з наукою про матерію, як про «видимість», ілюзію (83, 98). Матерія є також «брехня» — «брехня нашого тіла» (135). Матерія, як ми вже бачили, є теж «тінь» та «пітьма» (204-205). «Ось перед тобою яблуня, схопи та дай мені тінь її»; «тінь та незнана таємниця» є матерія й те дійсне буття, що в ній є заховане. Видне та невидне сполучилися в бутті світу: «как тЂнь с ея деревом. Взглянь на сію живую и благосЂннолиственную яблоню... Яблоня поднялась выспрь, а тЂнь протянулась по долу. ТЂнь на ином, а яблоня на ином мЂстЂ... Крайняя видь часть тЂни лежит на землЂ, но начало и основаніе ея есть с яблонею вкупЂ и она никогда не бывает ни больше ни меньше яблони своея. Кратко сказать, тЂнь яблоням мЂститься не мЂшает. Но почему мір наш есть тЂнію... Потому что преходит и непостоянствует... Когда солнце западает, тогда тЂнь ищезает, а тЂм скорЂе, чем больше простирается. То рождается, то ищезает. А родившись, не стоит твердо, но от сего к тому мЂсту уклоняется. Вопреки же яблоня сто лЂт стоит неподвижно... Вот еще почему тЂнь есть бездЂлкою... Воззри же нинЂ тлЂнным оком на бездЂльную тЂнь тлЂннаго твоего міра... Он непрестанно перемЂняется: то раждается, то ищезает, то убывает, то уклоняется. Не многія ли тысящи тЂней в яблонЂ... Мір Господень и день Господень есть-то древо жизни. А наш дряхлий, тЂнный и тлЂнный мір есть-то древо смерти. Оно глупомудрым сердцам видится добром, по естеству же своєму есть лукавое... Мір наш есть риза, а Господень — тЂло. Небо наше есть тЂнь, а Господнє — твердь. Земля наша — ад, смерть, а Господня — рай, воскресеніе. ВЂк наш есть-то лжа, мечта, суєта, пара, ничтоже, а истина Господня перебывает вовЂки. ВЂк наш есть-то различіе и разноформіе тЂни, сЂченіе пЂска, увяданіе цвЂта. ВЂк же Господень есть единство, тождество, адамант. День наш есть тоже, что вечер, нощ, луна. День Господень есть-то вЂчное утро, свЂт неприступный, незаходимое солнце...» (307-308). «День Господень есть-то свЂт, а наш есть мгла, облак, буря и тма» (316). «День Господень»... «закрылся в вашем мрачном и бурном днЂ» (514). По-латині зве Сковорода ці дві сфери «umbratica» та «realia» (Баг., II, 301, пор. II, 299). Крізь цей зовнішній одяг мусимо побачити дійсне буття. Це значить «быть пророком или философом, прозрЂть сверх пустыни, сверх стихійной бражди нЂчто новое, нестарЂющееся, чудное и вЂчное и сіе возвЂщать» (259). Цей другий, дійсний світ «над» або «під» матерією зветься в Сковороди «новий», «таємний», «захований» (напр. 109), «таємниця» (205). Внутрішній світ є також «зерно» або «сімя» зовнішнього (див. далі § 13). Він є «правда» зовнішнього світу (93). «З брехливої землі проссяє правда Божа» (59). «Ми бачимо лише брехню нашого тіла, а не правду в ній» (135). Иншими словами — цей глибший світ є єство, субстанція... Що Сковорода не знаходить відповідного словянського слова, він творить неолоґізми: «иста» (приблизно — есенція), существо (= єство, пор. стор. 243), «образуемое» (у протилежність до того, що лише «обра-/96/зует», себто виявляє єство, дійсне буття в образі, символі, емблемі, пор. 284), «свята» або «блаженна» «природа», «блаженна краса» («врода» — 312) 44, вище єство «естество» (323), «есенція» 45 і т. д.

44 Очевидна гра слів, що будується на українському слові «врода» = вроджене та краса.

45 Термінолоґічні спроби Сковороди заслуговують на окрему увагу. На жаль, за кордонами України неприступна вся література XVIІ-XVIII вв., на підставі якої тільки й можна зробити деякі висновки про оригінальність термінолоґії Сковороди.

Образи, в яких Сковорода висловлює протиставу двох світів, є різноманітні: день та ніч (див. вище), або «день людський» та «день Божий», «голова» та «хвіст», певно у звязку з образом змиї (пор. 296), «старе» та «нове» (есхатолоґічний образ лежить у основі цієї протистави старих та нових «неба», «землі», «людини» і т. д.; пор. 306), ранок та вечір (там саме), «отрута» та «їжа» («яд» та «ядь»), «життя» та «смерть», «буйство» або «обуялость» та «смак», «стропотное» та «гладкое» (196 — 197), «південний» та «північний береги» (197), «потоп» та «скеля» (198), «перший» та «другий час» (200), «мороз» та «тепло», «зима» та «літо» (200), «спокій» та «роздратовання» («досада»: 200), — це символи, в які Сковорода вливає свою дуалістичну картину світу. Важлива ще така протистава зовнішнього та внутрішнього світа, яка веде нас безпосередньо від метафізики до практичної філософії та до «теорії пізнання» Сковороди: два світи порівнює Сковорода з двома шляхами життя: «є для нас усіх лише один шлях, що веде до вічности, але він має дві частини та два боки: правий та лівий. Права, Божа частина веде нас до Нього, а ліва — до загину» (115, пор. 506).

Розрізнювання двох світів, що иноді зовсім не схарактеризовані ближче, є, як ми вже сказали, одна з найулюбленіших тем Сковороди. «Увесь світ складається з двох природ, одна — видна́, друга — невидна́. Видна́ природа зветься створінням («тварь»), невидна́ — Богом. Ця видна́ природа або Бог проникає та утримує ціле створіння; завжди є та буде завжди» (63). «Ти бачив лише пітьму. Тепер ти бачиш і світло. Все ти бачиш тепер подвійно: дві води, дві землі. Та все створіння поділене тепер у тебе надвоє... Тепер ти бачиш двоє: старе й нове, відкрите та таємне...» (96). Біблія вчить нас розрізняти «подвійне: людину та Людину, язик та язик», «рЂх и рЂх», «правдиве та брехливе, слово Боже та тлінне слово, голову та пяту, путь та гріх, себто безпуття» (117). «Дух віри» є «подвійний дух, дух, що одкриває подвійно, дух, що поділює ріку Йордан, дух, що показує понад сиренськими водами залізо, яке плаває та виринає. Він є могила, що підіймається понад потопними водами... Порятунок від потопу» (206). «Два хліби, два доми, два одяги, все є у двох формах, все є подвійне, бо є дві людини в людині, два батьки: земний та небесний; дві природи: божеська та тілесна, в усьому та не не всьому... Якщо ми ці два єства змішуємо та визнаємо лише саму одну, видну /97/ природу, то звідсіля повстає повне идолопочитання» (243). «Дві природи: вища та глибша, вічна та тлінна утворюють усе» (296). Світ має «дві частини... Вищу та нижчу, тутешню та тамошню, прокляту та благословенну, чортівську та божеську, дві груди та два джерела...» (417). «Початок... носить тлінність як свій одяг («ризу»). Це є першородний світ» (268). «Я бачу в цьому всьому світі два світи, що утворюють один світ; видни́й та невидни́й світ, живий та мертвий, цілий та розпадливий. Один світ є одяг, другий — тіло, цей — тінь, той — дерево, цей — матерія, той — гіпостаза, себто основа, що так носить матеріяльний бруд, як малюнок тримає свої барви. Отже: світ у світі є вічність у тлінні, життя у смерти, повстання у сні, світло у тьмі, в брехні — правда, у плачі — радість, у одчаї — надія» (368).

Сковорода вживає різних символів, щоб змалювати це відношення двох світів: усі ці символи вказують або на те, що зовнішній світ символічно зображує внутрішній, або що внутрішній світ є «сенс» зовнішнього.



«...Як важко найти початок світової машини. Наша застигла нечулість та звичний смак є причиною нашої бідности. Показуй сліпому все, що бажаєш, та так довго, як бажаєш, — усе для нього зайве. Він може намацати, а без намацування нічого не розуміє. Як часто чуємо про повітря? [...] Чи не спираються птиці на повітря? Воно міцніше за залізо. Але деревяну стіну можна легше помітити. А повітря вважають за пустоту. Чому? Бо його нелегко помітити. Стіну легше намацати. Скорше побачиш різні барви. А повітря не таке гарне. А проте воно міцніше за камінь та залізо. Та й так воно потрібне, що без нього не можна дихати. Так ми помиляємось у дрібницях і слабшу матерію вважаємо за дійснішу. Чому? Бо стіна грубіла та помітніше бовваніє 46 перед нашими очима, а повітря захованіше, та, здається, що воно не має ніякої сили, хоч гонить кораблі, пускає у рух море, ламає дерева, руйнує гори, скрізь проникає та все з’їдає, а саме залишається ціле.

46 «Бовваніти» = «болванЂть» — слово, що його Сковорода залюбки вживає для означення специфічної форми приступности матеріяльного буття зовнішнім змислам (відповідає приблизно німецькому: prangen).

Бачиш, що природа не така, як ти міркуєш. У ній те сильніше, що невидніше. І коли щось так заховане, що його не можна намацати ніякими змислами, то в тому-то й є сила. І коли ми ледви можемо переконатися в (існуванні) повітря та вважаємо його за ніщо, ніби його зовсім немає в природі, хоч воно шумить, гримить, тріщить та тим самим дає знати про своє існування, то як ми можемо помітити те, що очищене від усякого матеріяльного бруду, заховане від усіх наших змислів, звільнене від усіх шумів, тріску та змін, блаженно неребуває в вічному спокої та у спокійній вічности! Тому що ми з самого початку зіпсували око нашого розуму, не можемо ніяк дійти до того, що одне варте нашого почитання та любови на віки /98/ вічні. Прокинься ж тепер своєю думкою! І як дихнув на твоє серце Дух Божий, то маєш побачити тепер те, чого ти від народин не бачив. Ти бачив досі лише стіну бовванливої зовнішности. Піднеси твої очі, коли вони просвітлені духом правди, та поглянь на неї. Ти бачив лише тьму, тепер бачиш і світло...» (95-96). «Скрізь треба бачити двоє... Разломлюй та видирай зерно сили Божої» (199). Треба скрізь бачити сильніше, сутніше: «замісць міді — золото, замісць заліза — срібло, замісць дерева — мідь, замісць каменя — залізо, замісць піщаної основи — адамант, сафір та анафракс» (202). «В усіх річах можна бачити вічність. Землеміри в усіх своїх фігурах підіймаються до джерела, знаходять центр та початок. А коли хто чистим серцем бажає, то може в матерії де-не-де помітити найтонший промінь цього дивовижного Початку... Погляньмо на рибу, що в римлян звалася remora, себто утримання. Вона може затримати найскорший хід корабля, приссавшись до його кілю. Коли ти подивишся на рибу, душа твоя не почує ніякого смаку. Коли проглянути оком у захований у невеликій рибі Божий Початок, то серце знаходить солодощі щільника, що його Самсон знайшов у льві... Незвичайна та неможлива річ, щоб риба лише брудом своєї тлінної природи могла перебороти та стримати скорість такої жахливої машини, якби в її тлінній тьмі не був захований Начальник отой... Подивимось на землю та на те, що навколо нас знаходиться. [...] ...Поглянь на слабосиле звіря, на людину, вона водить ведмедів та слонів. Подивись на маленький компас 47 та на малу частину корабля, на його керму. Вона кермує рухом, а він напростовує шлях. Маленька искра руйнує міські мури . З маленького зерна виходить така (велика) яблуня. Легенький шум у повітрі є слово, пущене з уст, але воно часто або смертельно потрапляє, або викликує сміливість та оживляє душу. Непомітна пружина рухає цілу машину годинника 49. Непомітний пункт у колі є джерелом усіх фіґур та машин. Машина, що важить десять фунтів, посуває вагу на сто пудів. Соломяна машинка 50 розбиває камінь. Нікчемний паперець громадянських законів утримує суспільство у спокої. Батьківська старість володіє дикими рабами та буйними синами. Князь слабого здоровля кермує німою народньою дикістю. Це все нікчемне тілом, але сильне захованим у ньому єством. Дух животворить. Цей дивовижний початок є сила в безсиллі, у тліні — нетління, у дрібноті — величність» (367-368).

47 Компас — символ, напр., у Ґ. Арнольда (див. § 5, нумер 22).

48 «Искра» як образ малої причини великих подій — іще в Геґеля: вступ до «Філософії історії».

49 Годинник — див. також у Ґ. Арнольда.

50 «КрутЂнь» — значіння того слова залишається мені неясне. Можна гадати про якесь приладдя з соломи.

Відношення між нутрішньою та зовнішньою природою є таке саме, як поміж символом та сенсом, що його символ символізує. Або — що /99/ між обома боками символу: «Як дві природи: вища й нижча, вічна і тлінна утворюють усе, так і обидва образи, що утворюють символ...» (296-297). Сковорода одрізняє «відзнаку» та «знак» («примЂта» та «мЂта»), як обидва боки символу (197, 397 та инде), — таке саме й відношення між обома природами (там саме, пор. 151).



Здебільшого, Сковорода допомогає собі при зясовуванні відношення між обома природами образом, що протиставляє внутрішню природу, як «сенс» або «зміст», зовнішній природі. «Скажи ж, что такое живописью почитаєш? Краски ли, или закрытый в краскЂ рисунок? [...] Краска не иное что, как порох и пустоша; рисунок или пропорція и расположеніе красок — то сила. А если ея нЂт, в то время краска грязь и пустоша одна. [...] Если кто краску на словах видит, а писмен прочесть не может, как тебЂ кажется? Видит ли такой письмена? [...] Он видит плотяным оком одну послЂднюю пустошу или краску на словах, а самых в письмЂ фигур не разумЂет, одну пяту видит, не главу. [...] Так посему, если видиш на старой в АхтыркЂ церк†кирпич и вапну, а плана ея не понимаеш, как думаєш — усмотрЂл ли и узнал ея? [...] Никак. Таким образом, одну только крайнюю и послЂднюю наружность вижу в ней, которую и скот видит, а симметрія ея или пропорціи и размЂра, который всему связь и голова матеріалу, понежЂ в ней не разумЂю, для того и ея не вижу, не видя ея головы. [...] Что в красках рисунок, тоже самое есть фигурою в письменах, а в строєніи планом. Но чувствуеш ли, что всЂ сіи головы, как рисунок, так фигура и план, и симметрія и размЂр не что иное есть, как мысли? [...] Так для чего же не постигаєш, что и в протчіих тварях невидимость первенствует не только в человЂкЂ?» (85-86). «Если бы ты долготу и широту церкви измЂрил сажнем или веревкою, как тебЂ кажется? Узнал бы ты мЂру ея? [...] Не думаю. Я узнал бы одно только пространство матеріалов ея; а точную ея мЂру, содержащую матеріалы, в то время узнаю, когда понимаю план ея» (87-88). «Кто может узнать план в земных и небесных пространных матеріалах, прилЂпившихся к вЂчной своей симметріи, если его прежде не мог усмотрЂть в ничтожной плоти своей? Сим планом все-на-все создано или слЂпленно. И ничто держаться не может без него. Он всему матеріалу цепь и веревка... Слово Божіе, совЂты и мысли его — сей есть план, по всему матеріалу во-все-вселенной нечувствительно простершійся, все содержащій и исполняющій...» (88). «Блаженная натура» «печатает свои слЂды по пустому веществу», «будьто справедливЂйшій рисунок по живописным краскам. Все вещество есть красная грязь и грязная краска и живописный порох, а блаженная натура есть сама началом, то есть безначальною инвенціею или изобрЂтеніем и премудрЂйшею делинеаціею, вся видимую фарбу носящею, которая нетлЂнной своей силЂ и существу так сообразна, будто одежда тЂлу...» (244-245). Давид «называет видимость одеждою, ...а рисунок — то пядію, то милями, /100/ то десницею, то истинною» (245) 51. «Краски на картинЂ всяк видит, но чтоб рисунок и живость усмотрЂть, требуется другое око: а не имЂяй оное, слЂп к живописи. Скрып музыкальнаго орудія каждое ухо слышит, но чтоб чувствовать вкус утаеннаго в скрипЂніи согласія, должно имЂть тайное понятія ухо, а лишенный онаго для того лишен движущей сердце радости, что нЂм к музыкЂ» (258) 52. «Скажи, кая мудрость может быть в непознавших естества Божія? Одно тлЂнное естество в сердцах их царствовало. ЗЂвали они на мірскую машинку, но одну только глинку в ней видЂли. Глинку мЂряли, глинку щитали, глинку существом називали, так как неискуссный зритель взирает на картину, погрузив свой тЂлесный взор в одну красочную грязцу, но не свой ум в невещественный образ носящего краски рисунка, или как неграмотний, вперившій тлЂнное око в бумагу и в чернило букв, но не разум в разумЂніе сокровенныя под буквами силы. А им и на ум не всходило сіе нетлЂннаго нашего человЂка чудное слово: плоть ничтоже; дух животворит. У них только одно было истиною, что ощупать можно... Одно точію осязаемое было у них натурою или физикою, физика философіею» (332-333). «Не называй краску образом. Она есть одна точію тЂнь в образЂ, а сила и сердце есть рысунок, сирЂчь невещественная мысль и тайная начертанія, до коих то пристает, то отстает краска, так как тЂни к яблонЂ своей, и краска есть как плоть, а рысунок, как кость в тЂлЂ. Сего ради не разумЂющій рысунка не приложит краски. Сіе старшій понимает и смЂется. Самыи точныи образы еще прежде явленія своего на стЂнЂ всегда были в умЂ живописцу. Они не родились и не погибнут. А краски, то прильнув к оным представляют оныя во вещественном видЂ, то отстав от них, уносят из виду вид их, но не уносят вЂчнаго бытія их, так как ищезающая тЂнь от яблони не рушит яблоню... Щитай все мірское естество краскою. Но вЂчная мЂра и присносущныя руки Божія, яко же кости прильнувшую к ним плоть, всю стЂнь поддерживают, пребывая во всем главою, а сверх непостоянныя своея сЂни древом вЂчныя жизни...» (496497). «ВсЂ три мыры состоят из двоих, єдино составляющих естеств, называемых матеріа и форма. Сіи формы у Платона называются ідеи: сирЂчь видЂнія, виды, образы.

51 Слова «истина» (= «истинна») Сковорода вживає майже вийнятково у протилежність до росіян, де улюблене слово «правда» (що є в українській мові). Слово «правда» сполучує в собі теоретичний та практичний сенс («право», «справедливість»), а «истина» у Сковороди має, поруч зі значінням теоретичної правди, ще онтолоґічний присмак, це слово споріднене з «єство», «суть», — Сковорода вживає слова «иста» = есенція = «єство».

52 Пор. подібне «внутрішнє вухо», «внутрішнє око» в Філона De Jos., 19 (106). М. 56; De migr. Abr., 12 (58). М. 10, але й у Плятона: Rep. VII, 533d, Soph. 254a, Theaet. 164a, Symp. 219а. Пізніше — один із найулюбленіших містичних символів.

Они суть первородныи мыры нерукотворенныя, тайныя веревки, преходящую сЂнь или матерію содержа-/101/щія. Во великом и малом мырЂ собраніе тварей составляет матерію. Но Божіе естество, куда знаменіем своим ведет тварь, есть форма. Убо и в сем мырЂ есть матеріа и форма, сирЂчь плоть и дух, стЂнь и истина, смерть и жизнь» (498).

З цими думками звязана й «теорія пізнання» Сковороди. «Без вкуса пища, без очей взор, без кормила корабль, без толку рЂч, без природы дЂло, без Бога жизнь есть тоже, что без размЂра строить, без закроя шить, без рисунка писать, а без такта плясать...» (334). Пізнання можливе лише на дуалістичній підставі: «Есть род и род. Языческій и израильскій. Тот начинается, сей начинает. Тот кончится, сей кончит. Тот средина, сей начало и конец. РаздЂлите! [...] Есть кровь беззаконная, есть и праведная. Есть плоть тлЂнная, есть и не тлЂнная. Есть рука лЂвая, есть и правая. Есть кость изсохшая, есть и прозябающая и не сокрушаемая. Есть око темное, есть и свЂтлое. [...] Есть начало начинаемое... И есть начало неначинаемое... ОбрЂтеніе Господа есть видЂніе начатков» (136, пор. 145, 149, 185 та далі). «Дух раздЂленія» або «мечь духовый» (148) 53 є передумова всякого пізнання. «Востани, душе моя! Не спи на стихіах! Нельзя почить на них. Они труд и болЂзнь. [...] Подними в гору разслабленное твое тяжкосердіе. Воззри выспр на небесну твердь. Не сливай в тождество дня и ночи. Видиш горькое, но есть еще тут же и сладкое. Чувствуеш труд, почувствуй и покой. При твоей нощи есть тут же и утро дня Господня. Во едином бо обое мЂстЂ и во едином лицЂ, но не в той же чести, ни в той же природЂ» (318).

Не треба думати, що Сковорода обмежується цією дуалістичною схемою. Цей основний дуалізм системи світу перехрещується для нього з гієрархічною будовою світу. Деякі питання не є в Сковороди остаточно зясовані: так, напр., уже в наведених цитатах зустрінемо иноді загострення дуалістичної теорії до твердження Бог є єство світу, здебільша ж, ми бачили твердження: єство світу є ідеальне буття, чи просто «ідеї», а Бог, підіймаючись над сферою ідей, стоїть поза розривом, подвоєнням «двох натур». Думка про складну гієрархію світу намічена в образі «драбини Іакова» (382). «По ній та через неї йдуть удолину та вгору всі фігури до свого центру, всі фігури, які ми часто звемо свідками, вартовими або янголами, себто слугами, що віщають про мир» (там саме), — тут намічена ідентифікація янголів із ідеями 54. У природі сонце є власний образ Бога, щоправда, не матеріяльне сонце, але в матеріяльному заховане ідеальне (201, 202 та скрізь) 55.



53 Вираз, що зустрічається в українській полемічній літературі (твір Лазаря Барановича під цією назвою — Київ, 1666).

54 Інтерпретація світу плятонівських ідей як ангелолоґії — в Псевдо-Ареопаґіта: De coel. hier. (за Проклом). Пор. в останніх часах С. Булгаков. ЛЂствица Іакова, Париж, 1929.

55 Пор. § 11.

І в тілі (крім ідеї тіла?) заховане /102/ще «духове тіло» (напр. 92, 96, 157): «є земне тіло та є духове, таємне, заховане, вічне» тіло (96). «Не вЂр, что рука твоя согніет, а вЂр, что она вЂчна в БогЂ. Одна тЂнь ея гибнет, не истинная рука; истинная же рука и истина есть вЂчна, потому что невидима, а невидима потому, что вЂчна» (92), — можливо, що тут є натяк на «астральне тіло»: думка, як відомо, улюблена в декого з містиків56. І психічне буття є гієрархічне: поруч душі, ліпше кажучи, над нею стоїть дух (148, пор. діялоґ «Потоп зміин»). Поруч зі світом янголів стоїть «темний світ», світ чортів, що його иноді Сковорода вміщує в нашому «серці», але якому він иноді уділює самостійне існування (415 та далі). Ці гієрархічні думки, ці фрагменти якоїсь загальної системи, що Сковорода її детально не розвинув та не надав їй остаточно сформованого вигляду, залишаються лише вривками, що їх місце в філософії Сковороди не завше ясне. Може, це не лише випадок, що сторінки про «драбину Іакова» залишилися в формі заміток до біблійних текстів, заміток, що органічно між собою не звязані. Можливо, що Сковороді самому не були ясні всі деталі цієї системи. Зате можливо, що Сковорода був для всіх «пропедевтичних» цілей задоволений дуалістичною схемою та не хотів виходити поза її межі; Можливо, що Сковорода, який так негативно ставився до всякого творення сект, хотів, відмовляючись від закінченої складної філософічної системи, зробити провідні думки своєї науки приступними та переконливими для можливо широких кол, та вважав, що в цій формі його думки не викличуть дальших суперечок та розбіжности думок. Мені здається, що, переважно з цих міркувань, Сковорода обмежився в цілому ряді пунктів на проголошення загальних провідних принципів, залишаючи деталі їх нерозвиненими, або — як будемо бачити далі — розвиваючи їх лише принагідно в деталях.

Дуалізм Сковороди не має в собі ніяких дуже оригінальних рис. Тому немає великої потреби давати детальний дослід історичної традиції, до якої Сковорода належить. Лише окремі символи заслуговують на деяку увагу. Вони ведуть нас знову до німецької містики, отців Церкви, Філона...

Рішучий дуалізм Філона 57 (що йде в своїй теоретичній основі від Плятона) приводить його до вжитку деяких символів, що грають у дальшому розвитку дуалістичної думки деяку ролю.



56 В останніх часах спроба відновити подібну науку та надати їй христіянського характеру в Н. О. Лоського.

57 Пор. небо — земля: Leg. alleg., І, 1 (1). М. 43; De opif. mundi, 47 (137). М. 33; 137; світло — пітьма: De Jos. 24 (145). М. 62.

Це по-перше — світ, як /103/ «одяг», «риза» Бога 58, — образ цей, до речі, також не новий, а в історії релігій традиційний. Ми знайдемо в Філона теж натяки на порівняння світу матеріяльного та світу ідей із «пляном», «нарисом» твору та з виконаним твором самим 59. Та дуалізм так природно звязаний із христіянською (головно — плятонічно забарвленою) філософією, що вислови дуалізму знайдемо в отців Церкви: згадаємо тут Климента 60 та Оріґена 61.

Окремі для нас важливі дуалістичні образи знайдемо в містиці середньовічія та нових часів. «Imitatio Christi» вимагає: «треба дивитись лівим оком на тлінне, правим — на вічне» (III, 38, 1). С. Франк уживає філонівського образу тварин із подвоєними копитами 62. З усіх містиків нових часів найбільше дуалістичних символів зустрінемо, як здається, у Валентина Вайґеля: «Бог та створіння, правда та видумка, несотворене та сотворене, один та два». «Є два світи, не більше: неутворене, правдиве, самостійне єство, від себе самого, та через себе самого, та до себе самого; а відтак утворене, сотворене єство, що є не від себе самого, та не через себе самого, та не для себе самого, але стоїть перед иншим та рухається, яко образ або тінь вічного, правдивого, несотвореного єства...» . «Тінь або образ не є від себе самого, але образ або тінь иншого, без якого не може бути та існувати, образ вічного, самостійного, безмежного єства» 64. «Світ є подвійний, видний та невидний. Ісус Христос є подвійний, видний та невидний. Письмо написане назовні та увнутр. Людина подвійна, видна та невидна» 65. «Усі речі йдуть ізсередини в усій природі, зсередини виходить усе. Це почуваємо досить, досліджуючи правду» 66.

58 De somniis, І, 6 (35). М. 626 та далі; Leg. alleg., II, 15 (57). М. 76 та далі; De spec. leg., І, 116; De vita Mois., II, 12 (117). M. 152. До цієї важливої теми: М. L. Gothein. «Der Gottheit lebendiges Kleid» «Archiv für Religionswissenschaft», 1906, IX, 337 та далі, та головно книгу Robert Eisler. Weltmantel und Himmelszelt, München, 1910. — В Біблії: Пс. 104: 126; Ісайя 40: 22; 44: 24.

59 De opif. mundi, 12 (16). M. 4. Світ — тінь Бога: Leg. alleg., III, 32 (100). M. 107 та далі.

60 Κόσμος νοητός — κόσμος αίσθητύς: ’αρχετύπος — εικών. Тіло Христа — одяг Лоґоса: Stromata, V, 669.

61 Redepenning, op. cit., II, 23 та далі:

62 Пор. далі § 19.

63 Soli Deo Gloria, cap. VIII.

64 Vom Ort der Welt, 1614, 59: «Ein Schatten oder Bild ist nicht von jhm selbst / sondern eines andern Bild und Schatten / mag auch ohne den nicht geseyn noch bestehen / des Bildniss ist des ewigen selbstendigen endlosen Wesens...».

65 Studium universale, Ciij.

66 Dialogus de Christianismo, 109:

Alle ding gehn von junen rauss

in dor gantzen Natur durchhauss

von jnnen gehet alles herfür...

Пор. там саме, 113.

Те саме зустрінемо в Беме: «Видний світ обяв-/104/лення внутрішнього духового світу [...] він є обєкт вічности, в якому вічність зробила себе видною» 67. «Бо цей світ є подоба божественного єства, Бог обявив себе в земній подобі» 68. «Коли ми розглядаємо видний світ із його істотами та розглядаємо життя створінь, ми знайдемо в них подобу невидного духового світу, що захований у видному, як душа в тілі» 69. «Ввесь зовнішній видний світ із усіма істотами є знак або фіґура внутрішнього духового світу; усе, що є в нутрішньому... має свій зовнішній характер: подібно до того, як дух кожного створіння зображує та обявляє своїм тілом своє нутрішнє народження-сформовання» 70. Та подвійність світу є один із найнейтральніших образів цілої барокової поезії 71.

Варті уваги ті образи подвійного світу, що їх зустрічаємо в Коменського та що нагадують Сковороду: «Видне стоїть на невидному». «Усі речі укріплені на Бозі, подібні до цих чотирьох порівнянь: образ у дзеркалі, що відбиває живий образ; коли усунути цей живий, то зникає й той у дзеркалі. Або як тінь (укріплена) в тілі, що його тінню вона є; коли відсунути тіло, то заразом тінь стає нічим. Або як коло, що його змальовано, (виходячи) з центру, з якого воно повстає. Коли центр порушиться зі свого місця, то заразом порушиться й периферія та перестане бути периферією. Або як дерево на своєму корені, коли він не буде більш нести дерева та постачати йому води, то дерево гнеться, всихає та пропадає. Так і цей світ не що инше, як видна тінь невидного Бога, який живе в недосяжному світлі, як відбиток у дзеркалі наших очей невидного буття, що живе самим собою, як видна периферія, що проведена з невидного центру, як видне дерево, що виросло з невидного кореня божества» 72. І Чепко одрізнює «тінь» та «єство» 73.

67 Vom übersinnlichen Leben, 44. Пор. Myst. magn., II, 10.

68 De incarnatione Christi, II, 7, 1.

69 Myst. magnum, передмова, 1.

70 De signatura rerum, IX, 1.

71 Fritz Strich. Der lyrische Stil des XVII. Jahrhunderts (Abhandlungen zur deutchen Literaturgeschichte Fr. Munker zum 60. Geburtstage, München, 1916), 45. Пор. наші приклади в §§ 2, 28. Блискучий приклад містичного та поетичного дуалізму знайдемо в Квірина Кульмана:

Auf Nacht, Dunst, Schlacht, Frost, Wind, See, Hitz, Süd, Ost,

West, Nord, Sonn, Feur und Plagen.

Folgt Tag, Glanz, Blut, Schnee, Still, Land, Blitz, Warm, Hitz,

Lust, Kält, Licht, Brand und Not.

Auf Leid, Pein, Schmach, Angst, Krieg, Ach, Kreuz, Streit,

Hohn, Schmerz, Qual, Tück, Schimpf als Spott,

Will Freud, Zier, Ehr, Trost, Sieg, Rat, Nutz, Fried, Lohn,

Scherz, Ruh, Glück, Glimpf stets tagen... і т. д.

72 Centrum securitatis, I.

73 Вид. W. Milch-a (Geistliche Schriften), 19. /105/

Ця лінія розвитку веде далі до таких мисленників, що стоять підо впливом отців Церкви та містики, як-от Етінгер, у якого створіння лише «сновиди» 74, або Баадер, для якого також «природа» є ніщо инше, як «служниця Господа, одяг, другий бік божества» (XI, 112 та далі) 75.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

Схожі:

Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський історія української літератури
Чижевський Дмитро Iванович. Історія української літератури. — K: Видавничий центр «Академія», 2003. — 568 с (Альма-матер)
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський нариси з історії філософії на україні
Розв’язання проблеми. Філософія І філософії. Абсолютна правда та окремі філософічні пункти погляду. Розвиток філософії. Боротьба...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро Чижевський
Платона (Прага, 1926, видавництво "Сіяч") не може зараз побачити світу, ані можливості видрукувати почасти вже підготовану книгу...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди icon«Філософія щастя» Григорія Сковороди
Тип заняття: проблемна лекція з елементами практичної робота з текстами філософських творів
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconЛекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Філософія, її гуманістичний зміст та призначення
Навчальні: засвоєння особливостей філософського мислення; розуміння змісту І сутності базових понять лекції: «світ», «світогляд»,...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДипломні та магістерські роботи, захіщені в хнпу ім. Г. С. Сковороди (2012 р.) Харків 2013
Д 46 хнпу ім. Г. С. Сковороди: бібліогр покаж. / Харк нац пед ун-т ім. Г. С. Сковороди, Бібліотека; уклад.: Неудачина Т. І.; відп...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconКласична філософія план: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
План: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconРобоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія"
Сучасна західна філософія”, “Філософія науки”, „Організація культурних проектів”. Знання, отримані студентами при вивченні даної...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconТема. Значення творчості Григорія Сковороди
Сковороди, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів письменника, літератури про нього


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка